www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Суб’єктний досвід як базис для формування духовності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Суб’єктний досвід як базис для формування духовності

К.В. Стародубцева

СУБ'ЄКТНИЙ ДОСВІД ЯК БАЗИС ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ

   В статті розглядаються існуючі наукові погляди на зміст та структуру суб'єктного досвіду особистості. Розкривається поняття “суб'єктного досвіду”, його зв'язок з духовністю, а також вплив освіти на розвиток суб'єктного досвіду та духовності учнів.
   Ключові слова: суб'єктний досвід, суб'єкт, суб'єктність, духовність, індивідуальний досвід, структура досвіду, компоненти досвіду.
   Постанова проблеми. Індивідуальний досвід людини включає в себе всі ті знання, вміння, навички, яки вона набуває в процесі життєдіяльності. Досвід -це багаж відчуттів, передбачень, очікувань, переживань, осмислення життєвих подій, який стає підґрунтям і мірилом сприйняття навколишнього світу. Залежно від особистого досвіду ми по-різному сприймаємо і відносимося до одних і тих же речей і подій, абсолютно по-різному їх інтерпретуємо.
   Умови життя, предметний світ, соціальне оточення є початково заданими мірками, які опосередковують індивідуальну, властиву даному суб'єкту систему його взаємовідносин з навколишнім світом, який певним чином впливає на структуру та зміст його досвіду.
   Сприймаючи навколишній світ, людині властиво співвідносити все те, що вона бачить, чує, відчуває зі своїм внутрішнім світом, тобто з тим, що вже є в її особистому досвіді. Тому вирішальним в розумінні суб'єктом нового знання є минулий емоційно-ціннісний, рефлексивний і когнітивний досвід (тобто суб'єктний досвід).
   Важливість досвіду як результату чуттєво-емпіричного і теоретичного віддзеркалення світу, як результату різних взаємодій суб'єкта із зовнішнім світом, що ведуть до вироблення уявлень, поглядів, ідей, цінностей, підкреслюється багатьма авторами.
   Одна з основних характеристик досвіду, така як формування уявлень, світогляду, цінностей становить у цілому його духовну спрямованість, що проявляється в людини в її вищих устремліннях до знання й служіння іншим людям.
   Духовність - форма людської самосвідомості, самоідентифікації, основа конструювання людини в ролі суб'єкта відносин, сфера сутності людини [1,с. 58].
   Парадокс полягає в тім, що люди завжди захоплюються високодуховними людьми, суб'єктами, особистостями, здатними зважувати всі альтернативи й робити свідомий вибір, з огляду на інтереси інших, незалежно від зовнішніх обставин, у той час як реальна ситуація, що складається в суспільстві, на даний момент, не завжди сприяє формуванню й становленню духовності особистості, що розвивається, не як вузької релігійної спрямованості, а як стрижневої характеристики особистості, що підкреслює вміння суб'єкта створювати свою ієрархію цінностей на чолі з надіндивідуальними цінностями.
   М.Й. Боришевський відзначає духовність однією з найважливіших характеристик людини як особистості, як активного суб'єкта міжлюдських взаємин. Духовність, на його думку, це багатовимірна система, складовими якої є такі утворення в структурі свідомості та самосвідомості особистості, в яких віддзеркалюються її найважливіші морально релевантні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самої, що стали суб'єктивно значущими регуляторами активності. Таке розуміння духовності найбільш чітко відображає її зв'язок з суб'єктним досвідом, який і включає до себе усі ті утворення в структурі свідомості та самосвідомості особистості, які становлять основу духовності [3, с 51].
   Такою основою для становлення духовності людини є певні структури суб'єктного досвіду, які дозволяють здійснити осмислення (переосмислення), структурування, прийняття, усвідомлення й орієнтацію в інформації, яка поступає зовні, співвіднести її з вибудуваною світоглядною позицією й ієрархією цінностей. У цьому й проявляється суб'єктність, як змістовно-діюча характеристика активності, що підкреслює інтенційність суб'єкта на створення власного уявлення, судження про щось.
   Мета статті: розкрити зміст поняття “суб'єктний досвід”, розглянути зв'язок суб'єктного досвіду й духовності, впливу освіти на розвиток суб'єктного досвіду.
   Суб'єкт - це людина, що виступає як автор діяльності, що володіє задумом і засобами реалізації діяльності, зацікавлений у її результатах і несе за них відповідальність. Поняття суб'єктність дозволяє представити людину не як безпристрасного діяча-виконавця, а як упередженого сценариста своїх дій, якому властиві певні переваги, світоглядні позиції й цілеспрямованість перетворювача [8]. Суб'єктність є найважливішою, сутнісною характеристикою людини і виявляється в спілкуванні, взаємодії і діяльності у вигляді стійких особливостей її внутрішнього світу, почуттів і ціннісних орієнтацій. Вершиною прояву суб'єктності є чітка життєва позиція людини, у якій знаходить виявлення якість різноманіття відносин людини, простежується рівень досягнень гармонії з самою собою, з навколишнім світом.
   Проблематика “суб'єкта”, “суб'єктивності”, “суб'єктності” протягом багатьох років знаходить своє відображення в психологічних дослідженнях.
   Автори, які досліджують феномен суб'єктного досвіду людини, дають різні визначення його змісту. При цьому слід зазначити, що існує безліч різних найменувань даного явища внутрішнього життя людини. Використовуються поняття: “суб'єктний досвід”, “суб'єктивний досвід”, “особистісний досвід”, “індивідуальний досвід”, “внутрішній досвід” і т.ін. Так, І.С. Якиманська характеризує “суб'єктний досвід” як індивідуальний/особистий/особистісно-значущий досвід, який склався під впливом як попереднього навчання, так і більш широкої взаємодії людини з навколишньою дійсністю [9, с 53-60]. О.Д. Божович, Г.А. Вайзер, Л.І. Воробйова визначають “суб'єктний досвід” як “досвід у навчанні”, підкреслюючи, перш за все, культурно-діяльнісний характер його походження. О.Ю. Артемьева “суб'єктний досвід” розуміє як чуттєву, особистісно смислову, емоційно забарвлену упередженість, вибірковість у пізнанні, авторську позицію щодо засвоєння матеріалу. Л.С. Виготський інтерпретує дану категорію як “життєвий”, спонтанний досвід. О.М. Леонтьев, І.В. Шалигіна вбачають в “суб'єктному досвіді”: індивідуальний досвід, соціально-важливий досвід, особистісний досвід, світоглядну орієнтацію суб'єкта, індивідуально інтерпретоване пізнання світу, особистісні знання. У цих інтерпретаціях сильніше виділені особистісні, ставленєві та соціальні аспекти життєвого досвіду людини. Слід також зазначити, що у вище наведених твердженнях часто один феномен (вид) досвіду пояснюється через інший, а увага на специфічних відмінностях між ними зосереджується менше. Особливо це стосується категорій “суб'єктний досвід” та “суб'єктивний досвід”. За характеристикою усвідомленості більшість визначень “суб'єктного” і “суб'єктивного” досвіду можна розподілити на дві групи: такі, в яких усвідомленість є необхідною виокремлюючою ознакою, і такі, в яких усвідомленість є можливою, але не необхідною характеристикою.Є.В. Бондаревська [2] вважає, що “суб'єктивний досвід” складається з досвіду життєдіяльності, самореалізації і саморефлексії.
   O.K. Осницький [5] вважає сутнісною рисою “суб'єктного досвіду” наявність активної, цілеспрямованої і конструктивної позиції людини у життєдіяльності, здатність підзвітності собі щодо своїх можливостей та уподобань. Л.М. Кларіна [4] визначає “суб'єктивний досвід” як “накопичення способів і засобів, що сприяють активній і творчій взаємодії зі світом”. Дані характеристики більше відносяться до першої групи інтерпретацій через те, що зумовлюють усвідомлення, активність у самопізнанні й саморозвитку.На думку В.В. Серікова, суб'єктний досвід - це досвід метадіяльності людини зі створення свого особистісного середовища, особистісної самоорганізації, того, що в повсякденності називають внутрішнім світом людини. Позиція цього вченого зумовлена спрямованістю на формування в людини певних компетенцій, які можуть свідчити про наявність суб'єктного досвіду. Насамперед, це вибірковість, що проявляється в умінні зробити усвідомлений вибір у тій чи інший життєвій ситуації, здатність до рефлексії -адекватної самооцінки досвіду, що накопичується, потреба в пошуку змісту індивідуально-професійного становлення, відповідальність - як моральний початок розвитку особистісного потенціалу в різних сферах життя, здатність до саморегуляції, що характеризується вольовими якостями, креативність - як прагнення до реалізації творчого потенціалу, потреба у внутрішній волі -реалізація себе як суб'єкта власного життя [6, с 162-163].
   На наш погляд, суб'єктний досвід охоплює структури, яки пов'язані з самостійністю, усвідомленістю, активністю індивіда по осмисленню і переструктуруванню свого досвіду (по суті це досвід, який рефлектується). “Суб'єктний досвід” є цілісним, системним утворенням, наповненим особистісно значущим відрефлексованим змістом. При цьому критерії значущості тих або інших структур досвіду людина визначає сама.
   Суб'єктний досвід характеризується активністю індивіда в усвідомленні і використанні свого досвіду в широкому спектрі життєвих ситуацій. Він також передбачає активну цілеспрямовану і конструктивну позицію людини в повсякденній життєдіяльності і перспективі її розвитку.
   У процесі онтогенезу відбувається накопичення й перетворення суб'єктного досвіду, за рахунок чого дитина здатна будувати самостійну й нормативну діяльність, взаємодіяти з умовами навколишньої дійсності й спілкуватися з людьми. Тому джерелом суб'єктного досвіду поряд із стихійною взаємодією дитини з реальним світом та іншими людьми, що дають їй великий запас відомостей і вражень про навколишню дійсність, є також і процес навчання.
   Разом зі становленням структур суб'єктного досвіду відбувається формування й розвиток духовності підростаючої людини. Найближче оточення, етнічні, релігійні, суспільні погляди так само формують уявлення дитини про навколишній світ.
   З розвитком досвіду рефлексії, досвіду власної оцінки подій, побудови своєї думки про навколишню дійсність, відбувається переоцінка життєвих цінностей - розвиток і ускладнення духовної картини внутрішнього світу дитини. Освіта в цьому процесі грає важливу роль. Вона виступає як механізм збагачення “суб'єктного досвіду” соціально значущим змістом. Соціальний досвід є важливою частиною суб'єктного досвіду, а особистісний зміст - це невід'ємна частина змісту освіти, яка сприяє закріпленню цього досвіду на суб'єктному рівні та його подальшому внутрішньому переструктуруванню. Виділення психологічних механізмів та розробка освітніх технологій забезпечення переходу “соціально значущого змісту” з рівня індивідуального досвіду на рівень особистісного і суб'єктного досвіду є важливими завданнями психолого-педагогічної науки і практики.
   Однак навчальний процес не слід розглядати тільки як передачу підростаючим поколінням накопиченого суспільством досвіду, його скоріше варто розуміти як процес взаємодії, “узгодження” суб'єктного досвіду учня із суспільним, його “окультурення” (І.С. Якиманська), і “збагачення” (М.А. Холодна).
   Особистісний зміст, який розкривається і збагачується в процесі спеціально організованої взаємодії педагога і учня, сприяє засвоєнню соціально цінного змісту: від освітнього середовища через активну діяльність учня по розкриттю і переструктуруванню свого індивідуального і особистісного досвіду в суб'єктний. Очевидно, що найефективнішим типом взаємодії в плані переходу “соціального досвіду” в індивідуальний, а потім в особистісний і суб'єктний досвід, є суб'єкт-суб'єктна взаємодія. Перебуваючи в суб'єктній позиції, учень активно рефлектує (переформулює у власному контексті) навчальну інформацію (соціальний досвід), а значить і переструктурує/збагачує свій суб' єктний досвід.
   Основною ідеєю такого підходу є ідея перетворення суб'єктного досвіду в процесі його переоцінки дитиною на основі суспільного. Таке перетворення відбувається на основі розв'язання суперечностей між індивідуальним і суспільно-історичним досвідом. Як відзначає 1С. Якиманська, засвоюючи заданий зміст, дитина не тільки одержує наукову інформацію, а перетворює її на основі власного досвіду, тобто будує суб'єктну модель пізнання, у яку включаються не тільки логічно істотні, але й особистісно значущі ознаки пізнаваних об'єктів [10, с 31-42].
   Суб'єктний досвід є досить складним утворенням і містить у собі взаємозв'язані компоненти. Значну роль в дослідженнях суб'єктного досвіду особистості відіграють роботи O.K. Осницького. Він відзначає важливу роль саморегуляції у процесі формування і актуалізації суб'єктного досвіду, а також пропонує оцінювати рівень розвитку суб' єктного досвіду через характеристику наявних у особистості регуляторних умінь [5]. А.К Осницький підкреслює, що завдяки суб'єктному досвіду людина знаходить можливість ставити собі завдання, вибирати з числа завдань, які нав'язуються оточенням, найактуальніші, а потім послідовно добиватися їх успішного вирішення. Ним було виділено п'ять взаємопов'язаних і взаємодіючих компонентів суб'єктного досвіду:
   1. Ціннісний досвід (пов'язаний з формуванням інтересів, етичних норм і переваг, ідеалів, переконань) - орієнтує зусилля людини в тій або іншій ситуації життєдіяльності.
   2. Досвід рефлексії (який накопичується шляхом співвіднесення людиною знань про свої можливості та можливі перетворення предметного світу і самої себе з вимогами діяльності і завданнями, які при цьому вирішуються) -допомагає пов'язувати орієнтування в ситуації з рештою компонентів суб'єктного досвіду.
   3. Досвід звичної активізації (який припускає попередню підготовленість, оперативну адаптацію до умов роботи, що змінюються, розрахунок на певні зусилля і певний рівень досягнень успіху) - орієнтує людину у власних можливостях і допомагає краще пристосувати свої зусилля до вирішення значущих завдань.
   4. Операційний досвід (включає загальнотрудові, професійні знання і уміння, а також уміння саморегуляції) - об'єднує конкретні засоби перетворення ситуації і своїх здібностей.
   5. Досвід співпраці (складається під час взаємодії з іншими учасниками спільної діяльності) - сприяє об'єднанню зусиль, спільному вирішенню завдань і припускає попередній розрахунок на співпрацю.
   Сукупність саме цих компонентів “суб'єктного досвіду”, як вважає А.К. Осницький, виступає необхідною і достатньою умовою для формування суб'єктності, яка забезпечує людині продуктивну самостійність.
   І. С. Якиманська в змісті суб'єктного досвіду виділяє наступні складові: 1) предмети, уявлення, поняття; 2) операції, прийоми, правила виконання дій (розумових і практичних); 3) емоційні коди (особистісні змісти, налаштування, стереотипи). Структура суб'єктного досвіду зумовлена ієрархією елементів, які до нього входять, та їх розвиненістю [9, с 55].
   Прихильники особистісно-діяльнісного підходу до змісту суб'єктного досвіду включають наступні елементи:
   - Когнітивний (знаннєвий) компонент, що включає уявлення, поняття та ін.;
   - Операційний (технологічний) компонент, в структуру якого входять операції, прийоми, правила виконання дій (розумових і практичних);
   - Аксіологічний (ціннісний) компонент, що характеризується особистісними значеннями, цінностями, налаштуваннями.
   Всі ці складові можуть бути представлені по-різному, але завжди існують у взаємозв'язку. Структура суб'єктного досвіду визначається співвідношенням елементів, які входять до нього, їх ієрархією. Функції суб'єктного досвіду в пізнанні полягають в тому, що з позиції цього досвіду здійснюється “вдумливе” сприйняття інформації, забезпечується індивідуальне бачення світу.
   У контексті нашого розгляду великий інтерес являє дослідження структури когнітивного досвіду М.А. Холодної [7], в якому проаналізовано механізми організації набутої інформації та її перетворення у досвід. М.А. Холодна визначає інтелект через поняття індивідуального ментального (розумового) досвіду. Вона виділяє 3 рівні (пласти) досвіду:
   1. Когнітивний досвід - система психічних утворень (“ментальні структури”), що забезпечують зберігання, впорядкування і перетворення наявної і поточної інформації, що в свою чергу зумовлюють відтворення в психіці суб'єкта, який пізнає, стійких, закономірних аспектів його оточення. (Призначення цього досвіду - оперативна переробка поточної інформації про актуальну дію на різних рівнях пізнавального віддзеркалення).
   2. Метакогнітивний досвід - ментальні структури, що дозволяють здійснювати довільну і спонтанну регуляцію інтелектуальної діяльності. (Призначення - контроль за станом індивідуальних інтелектуальних ресурсів, а також за процесами переробки інформації; визначення того, де, коли і як використовуватимуться наявні індивідуальні інтелектуальні ресурси).
   3. Інтенціональний досвід - ментальні структури, які лежать в основі індивідуальних інтелектуальних схильностей (призначення - формування суб'єктивних критеріїв вибору відносно певної змістової області, напряму, пошуку вирішення, джерел інформації та способів її переробки і т.і.).
   В моделі М.А. Холодної ціннісному компоненту відповідає “інтенціональний досвід”, що як раз і відображає ціннісні характеристики досвіду, а також такий компонент “метакогнітивного досвіду”, як “метакогнітивна обізнаність”, що відображає емоційне забарвлення того або іншого досвіду. Такі компоненти “метакогнітивного досвіду”, як “мимовільний і довільний інтелектуальний контроль” і “відкрита пізнавальна позиція”, співвідносні, на наш погляд, із суб'єктним досвідом.
   Якщо спробувати визначити зв'язок між духовністю й компонентами суб'єктного досвіду, то можна уявити наступну картину. Ціннісний досвід, який виділив O.K. Осницький, і когнітивний та інтенціїний досвід, визначені М.А. Холодною, становлять предметний зміст духовності, її базисні конструкта, а досвід рефлексії та метакогнітивний досвід являє собою механізм, завдяки якому відбувається побудова загальної духовної картини світу.
   У контексті розгляду питання формування й розвитку духовності підростаючого покоління в процесі навчання така компонентна модель добре відображає напрямки впливу в процесі виховання. Так, певним чином активізуючи й збагачуючи структури суб'єктного досвіду (ціннісну, рефлексивну, когнітивну, інтенційну), ми можемо керувати становленням духовної сфери дитини.
   Серед нагальних завдань розробки проблеми актуалізації суб'єктного досвіду в процесі освіти можна виділити наступні:
   - визначення сутнісних характеристик суб'єктного досвіду учнів як змістоутворюючого компоненту освіти;
   - визначення психологічних механізмів перетворення структур суб'єктного досвіду в духовно-моральну картину світогляду;
   - визначення умов становлення (розвитку) суб'єктного досвіду та духовності в процесі педагогічної взаємодії;
   - розробка і апробація психологічно обгрунтованих технологій фасилітації становлення суб'єктного досвіду в процесі освіти та ін.
   Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день немає досить чіткого і ємного визначення суб'єктного досвіду, яке б дало чітку характеристику даному психологічному явищу.
   Відзначаючи зв'язок духовності й суб'єктного досвіду, можна сказати, що як системне утворення суб'єктний досвід є основою для формування й становлення духовності як центральної характеристики особистості.
   В сучасній літературі існують теоретичні дослідження, які можуть стати основою для розробки психологічно доцільних методів і прийомів фасилітації становлення суб'єктного досвіду учнів в процесі освіти, але, нажаль, практично немає практико-зорієнтованих розробок з формування, активізації та збагачення суб'єктного досвіду.

Література

1. Барулин B.C. Социально-филосовская антропология: Общие начала социально-философской антропологи. - М., 1994. - 256 с.
2. Бондаревская Е.В. Гуманистическая парадигма личностно ориентированного образования / Педагогика. - 1997. - № 4. - С. 11-17.
3. Боришевський М.Й. Духовні цінності як детермінанта розвитку й саморозвитку особистості / Педагогіка і психологія. - 2008. - №2 (59). - С. 49-57.
4. Кларина Л.М. Целостный образ мира / Директор школы. - 1995. - № 3. -С. 51-61.
5. Осницкий А.К. Проблемы исследования субъектной активности / Вопросы психологии. - 1996. - № 1. - С. 5-19.
6. Сериков В.В. Обучение как вид педагогической деятельности. - М., 2008.-280 с.
7. Холодная М.А. Психология интеллекта: Парадоксы исследования. -СПб.: Питер, 2002. - 272 с.
8. Шереметьева О.В. Преобразование субъектного опыта студентов как методическая задача подготовки будущих учителей начальных классов Научная електронная библиотека.
9. Якиманская И.С. Предмет анализа - субъектный опит / И.С. Якиманская, И.К. Рыжухина // Директор школы. Россия. - 1999. - № 8. - С. 53-60.
10. Якиманская И.С. Разработка технологии личностно-ориентированного обучения / Вопросы психологии. - 1995. - №2. - С. 31-42.
11. Якиманская И.С. Требования к учебным программам, ориентированным на личностное развитие школьни / Вопросы психологии. - 1994. - №2. - С. 64-76.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com