www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Егоцентризм як пізнавальна позиція розвитку особистості школяра
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Егоцентризм як пізнавальна позиція розвитку особистості школяра

Т.Д. Перепелюк

ЕГОЦЕНТРИЗМ ЯК ПІЗНАВАЛЬНА ПОЗИЦІЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА

   Ключові слова: егоцентризм, пізнавальна сфера, учбова діяльність, когнітивний розвиток.
   Проблеми попередження та подолання психічних переживань, остраху і тривожності школярів, що негативно відбивається на якості знань та їх результативності при різних формах перевірки, постійно непокоять як учителів, психологів, так і учнів, їхніх батьків. Тому виявляється актуальним дослідження видів прояву, визначальних чинників нестабільності психічного стану та хвилювання школярів, зокрема старшокласників, під час екзаменаційних випробувань. Суть зазначеної наукової проблеми полягає у розв'язанні питання, як запобігти навіть таким незначним психічним травмам дітей, як тривога, хвилювання, занепокоєння перед різними формами звітності, адже розвиток психічного здоров'я молоді та запобігання порушенням невротичного характеру набуло великого значення у нашому суспільстві.
   Дослідження егоцентризму продиктовано потребами оздоровлення поведінки учнів, оскільки врівноваженому поводженню учня заважає насамперед особистісна тривожність, егоцентричність, напруженість, емоційність, що викликає різний рівень ситуативної тривожності, хвилювання, зниження розумової продуктивності в цілому. Дж. Брунер, який досліджував вплив цивілізації на розвиток пізнавальних здібностей, дійшов висновку, що діти, котрі виховуються в культурах з колективістичною орієнтацією, демонструють дещо інакше егоцентричну позицію в мисленні, ніж діти, які виховуються в культурах з індивідуалістичною орієнтацією.
   Відоме положення Ж. Піаже про те, що інтелектуальний розвиток починається з егоцентричної стадії, якій властива нездатність до розрізнення внутрішнього та зовнішнього. За цією стадією слідує період "менш розвинутого егоцентризму", для якого характерне сплутування внутрішнього й зовнішнього. Тобто, коли внутрішні психічні феномени приписуються неістотам - це явище анімізму; коли психічним процесам присвоюються ознаки неживого світу - це реалізм. Ці дві тенденції є формами дитячого мислення. На ґрунті цих тенденцій формується розрізнення зовнішнього та внутрішнього.
   Проте Дж. Брунер вважає, що в колективно орієнтованих суспільствах такого розрізнення немає через те, що світ тут уявляється лише на рівні реальності. Більше того, він зазначає, що здатність бачити світ через призму свого "я" притаманна здоровим, доглянутим, обізнаним дітям цивілізацій з індивідуалістичною орієнтацією. Навпаки, в культурах, де індивідуалістична орієнтація не має підтримки, дитина не усвідомлює своїх власних психічних властивостей, не відокремлює їх від фізичного світу, звідси й відсутнє усвідомлення суб'єктивізму особистості.
   На підставі експериментів Р. Олвер, Л. Рейч, Дж. Хорнсби, Дж. Брунер робить такий висновок: "недиференційований егоцентризм, який призводить до реалізму, є діаметрально протилежним егоцентризмові того роду, котрий веде до схильності розглядати всі фізичні явища як створені людиною чи для людини. Ця тенденція міцно пов'язана з анімізмом. Егоцентризм характерний для індустріальних суспільств з індивідуалістичною орієнтацією". Л. Обухова, котра досліджувала вчення Ж. Піаже про інтелектуальний розвиток дитини, стверджує, що "егоцентризм -це спонтанна позиція, яка керує психічною активністю дитини в її витоках; вона зберігається на все життя в людей, що залишаються на низькому рівні психічного розвитку". Крім того, вона доходить висновку, що егоцентризм свідчить про те, що зовнішній світ не діє безпосередньо на розум людини, ідеї суб'єкта багато в чому є продуктом його власної активності. Вони можуть змінюватися відповідно до пізнавальної позиції.
   А. Запорожець, Л. Венгер, Б. Петров уявляють егоцентризм як особливість дитячого мислення, яка виявляється в здатності до оцінки навколишнього з власної точки зору. Це стадія розвитку мислення дитини (3-7 років), проміжком між аутистичним мисленням і розумним. Його наслідками є синкретизм, нечутливість до протиріч, неусвідомленість. К. Поліванова, трактуючи поняття "егоцентризм", пов'язувала його з "пізнавальною позицією суб'єкта, який займає свою єдино можливу для нього точку зору і не здатен враховувати інші точки зору й позиції. На відміну від егоїзму поняття егоцентризм не несе морального навантаження".
   У словнику "Психологія" за редакцією А. Петровського, М. Ярошевського зазначається, що егоцентризм - "нездатність індивіда, зосереджуючись на власних інтересах, змінити вихідну позицію по відношенню до певного об'єкта, думки, уявлення навіть за наявності інформації, що суперечить його досвід . Корені егоцентризму, наголошується в даному джерелі, у впевненості індивіда в тому, що психологічна організація інших людей тотожна його власній.
   Універсальний словник-енциклопедія, пропонуючи трактування поняття "егоцентризм", зазначає, що це "позиція, спосіб мислення, якому притаманна тенденція до тлумачення дійсності з точки зору власної особи". Тобто автори словника-енциклопедії також відносять егоцентризм до пізнавальної позиції.
   В. Аверін зазначає, що якісна своєрідність мислення дошкільника -егоцентризм - "центральна особливість мислення, прихована розумова позиція дитини". Дана позиція характерна для інтуїтивного, наочного мислення, 2 - 6/7 років. Зміст даного явища полягає в тому, що дитина бачить об'єкти такими, якими вони є в її безпосередньому сприйнятті. Дитина сприймає навколишній світ зі своєї точки зору. "Егоцентризм означає відсутність у дитини усвідомлення власної суб'єктності, а з нею й відсутність у дитини об'єктивної міри речей". Звідси нездатність розуміти інші точки зору.
   Існує погляд на егоцентризм як на неявну розумову позицію, з якої випливають синкретизм, однопорядковість, трансдукція, егоцентричне мовлення дитини. Для подолання егоцентризму, з точки зору авторів, потрібно, щоб дитина оволоділа внутрішніми операціями зворотної думки, відійшла від реалізму, тобто на взаємодії асиміляції та акомодації ґрунтується перехід від реалізму до об'єктивності.
   Г. Крайг, розглядаючи егоцентризм у рамках когнітивного розвитку дитини, зазначає, що "егоцентризм - пізнавальна позиція відносно світу, який розглядається його володарем з єдино можливої точки зору - стосовно до себе. Діти не здатні відділити від зовнішнього світу сферу свого існування і власних можливостей (Крайг, 2000). Ф. Райс відзначає прояв егоцентризму в підлітковому віці, який відрізняється від егоцентричного мислення дошкільників. "Нова форма" егоцентризму виражається в синдромі "уявної аудиторії", "міфі власної винятковості".
   Цікавий погляд авторів колективної монографії К. Флейк-Хобсон, Б. Робінсон, П. Скін, які стверджують, що певний етап розумового розвитку супроводить відповідна форма егоцентризму. Тобто встановлена залежність: можливість дитини використовувати нові розумові здібності, які сформувалися в той чи інший період, обмежується відповідним цьому періодові егоцентризмом.
   Таким чином, ми визначили коло науковців, які розглядають егоцентризм як стадію у розвитку мислення дитини, пізнавальну позицію.
   У працях Т. Пашукової виділяються особистісний егоцентризм, який є причиною й наслідком пізнавального та комунікативного егоцентризму; егоцентризм пізнавальних процесів, котрий виявляється в сприйманні та мисленні; комунікативний егоцентризм, що виявляється при передачі та прийомі інформації; егоцентризм моральної сфери, який веде до егоїзму. Тут же розглядаються ситуативна та постійна форми прояву особистісного егоцентризму. Крім того, виокремлюються інтровертований і екстравертований види егоцентризму. У дослідженнях М. Жамкоч'ян, І. Палій щодо зв'язків інтелекту та індивідуальних особливостей тривожності й екстраверсії виявляються взаємозв'язки орієнтації на себе, системи стабільних домінуючих тенденцій суб'єкта з такими ознаками, як тривожність, турбота про фізичне благополуччя, висока помисливість, егоцентризм, детермінованість поведінки своїм самопочуттям і настроєм. Тут егоцентризм розглядається як властивість особистості. К. Абульханова-Славська вважає, що егоцентрична позиція суб'єкта є монологічною; настанови, когнітивні схеми мають індивідуалізований характер. Тому вона виділяє егоцентричний особистісний тип.
   Своєрідний погляд на проблему егоцентризму бачимо в працях представника гуманістичної психології А. Маслоу. Він вважає, що, коли дослідник описує ставлення орієнтованого на розвиток своєї особистості індивіда, він стикається зі складним парадоксом. Та людина, "его якої знаходиться на вершині своєї могутності, легко забуває про своє его й підноситься над ним" Насамперед така людина може забути про своє "я" й сконцентруватися на вирішенні проблеми, саме така людина є спонтанною у своїх діях. Тобто він визнавав, що коли мотивація людини спрямована на розвиток, самоактуалізацію, то в першу чергу особистість із високим рівнем егоцентризму може піднятися над своїм его, здатна вийти за рамки самосвідомості у своєму ставленні до світу. Таким чином, А. Маслоу доходить висновку, що егоцентризм справляє позитивний вплив на розвиток особистості, якщо вона сама має високу мотивацію до власного розвитку.
   Як ми вже зазначали, найчастіше поняття "егоцентризм" підмінюється поняттям "егоїзм", трактується негативно. Так, у підручнику із загальної психології за редакцією П. М'ясоїд зауважується, що "на відміну від нормативної - децентрованої особистості, ненормативна особистість є егоцентричною", - далі: "децентрована особистість розмірює образ ситуації і своє я і вчинком створює нову ситуацію".
   На відміну від децентрованої особистості, егоцентрична "підкоряє цей образ своїм потребам, і здійснює проступок -використовує ситуацію на шкоду тим, для кого вона також життєво важлива". К. Хорні, розробивши знамениту теорію неврозів, відзначала егоцентричність невротиків, тим не менш твердила, що егоцентризм становить моральну проблему, оскільки змушує інших бути засобом задоволення особистих потреб невротика.
   І. Якубик, що досліджував структуру "Я" як основний елемент характеру, виділяє типи регуляції поведінки, серед яких егоцентричний, алоцентричний, соціоцентричний, альтруїстичний. Тобто в даному випадку егоцентризм є типом регуляції поведінки. Крім того, існує погляд на егоцентризм як на спосіб обробки інформації.
   А. Анцупов, А. Шипілов твердять, що "психіка обробляє інформацію, яка надходить, на основі принципу егоцентризму вже сотні мільйонів років". Далі автори стверджують, що такий спосіб обробки інформації сприяє виживанню індивіда, хоча буває, що призводить до нерозуміння того, що інша точка зору може відрізнятися від власної.
   Слідом за Ж. Піаже, котрий розглядав егоцентризм як чинник пізнання, спонтанну розумову позицію в розвитку дитини, багато дослідників трактують егоцентризм як пізнавальну позицію. В. Аверін, Дж. Брунер, Г. Крайг, Л. Обухова, К. Поливанова, Ф. Райе, Л. Фрідман розглядають егоцентризм як пізнавальну позицію. Н. Пов'якель розглядає егоцентризм як особистісну детермінанту мислительної діяльності особистості. К. Хорні говорить про егоцентризм як моральну проблему. М. Жамкоч'ян, А. Маслоу, І. Палій, Т. Пашукова відзначають егоцентризм у ролі особистісної детермінанти. Таким чином, явище егоцентризму багатогранне й складне за своєю природою.
   Загалом, у психології егоцентризм розглядається як пізнавальна позиція, чинник пізнання, хоча існують погляди на егоцентризм як крайню форму егоїзму, етичний принцип. Традиційно в психологічній науці егоцентризм в основному розглядається як стадія мислення, притаманна розумовому розвиткові дітей, як пізнавальний чинник. У світовій та вітчизняній психологічній науці егоцентризм розглядається як особливість допоняттєвого мислення, пізнавальний чинник, етичний принцип, тип регуляції поведінки, спосіб обробки інформації, особистісна детермінанта, особистісний тип.
   Ж. Піаже, вивчаючи природу егоцентризму, функції даного явища визначав у первісній нездатності децентрувати, змінювати дану пізнавальну перспективу. Егоцентризм спирається на недостатнє віддиференціювання своєї точки зору від інших можливих, а не на індивідуалізм Л. Обухова вважає, що сутність егоцентризму полягає в тому, що суб'єкт ставиться до об'єкта безпосередньо, не враховуючи себе в ролі мислячої істоти, не усвідомлює суб'єктивності своєї власної точки зору. Звільнитися від егоцентризму - означає децентруватися, усвідомити те, що було сприйняте суб'єктивно, знайти своє місце в системі існуючих точок зору, встановити між собою та навколишнім світом систему спільних і взаємних стосунків.
   М. Холодна, розглядаючи концепцію інтелектуального розвитку Ж. Піаже у своєму дослідженні інтелекту, зауважує, що центрування, або егоцентризм, - це "специфічна несвідома пізнавальна позиція, при якій побудова пізнавального образу диктується власним суб'єктивним станом чи випадковою, такою, що впадає в око деталлю сприйманої ситуації... Саме феномен центрування зумовлює особливості дитячої думки: синкретизм (тенденцію пов'язувати все з усім), трансдукцію (перехід від часткового до часткового, минаюче загальне), нечутливість до протиріччя і т.п.". Окрім цього, М. Холодна зазначає, що дорослі люди демонструють ефекти дитячого мислення: егоцентризм суджень, центрування уваги на окремих, випадкових аспектах фізичних та соціальних подій, нездатність стати в пізнавальну позицію іншої людини, неготовність абстрактно мислити. Посилаючись на експерименти Н. Подгорецької, М. Холодна акцентує увагу на тому, що дорослі люди, навіть з вищою освітою, при зіткненні з нестандартним логічним завданням виявляють орієнтування на випадкові, неістотні ознаки, порушення логічних правил при визначенні понять та класифікації об'єктів, прагнення заміняти об'єктивні оцінки на суб'єктивні.
   В. Аверін визначає егоцентризм як центральну особливість мислення дошкільника та виділяє його діагностичну функцію: його наявність чи відсутність характеризують рівень інтелектуального розвитку дитини. Виділяються різні види егоцентризму: пізнавальний, який характеризує процеси сприймання та мислення; моральний, що виражається в нездатності сприйняття моральних вчинків людей; комунікативний - як суб'єктивне сприймання інформації, яка надходить у процесі спілкування. Також комунікативний егоцентризм виявляється як зневажання різницею тезаурусів, смислового наповнення понять.
   Ж. Піаже відзначає наявність ідеологічного егоцентризму, котрий виявляється в центруванні на ідеї, термін було створено для того, щоб виразити ідею, що прогрес знань ніколи не йде шляхом звичайного додавання до пізнаних предметів їх нових рівней, як ніби багатше знання було тільки доповненням отриманого раніше, більш бідного. Також Ж. Піаже у зв'язку з егоцентричним мовленням уводить поняття соціальний егоцентризм. Окрім цього, Ж. Піаже розглядав вербальний егоцентризм, коли дитина говорить, не намагаючись вплинути на співрозмовника, не усвідомлює відмінностей власної точки зору та точок зору інших.
   Моральний егоцентризм виражається в тому, що дитина не враховує в оцінці вчинку внутрішній намір, судить про вчинок лише за зовнішнім ефектом, за матеріальним результатом. Інтелектуальний егоцентризм виявляється в ототоженні своїх уявлень з явищами об'єктивного світу.
   Л. Фрідман вважає, що експерименти Ж. Піаже, Д. Х'юза, Н. Мізіної демонструють просторовий егоцентризм, який виявляється в тому, що суб'єкт сприймає себе системою координат для орієнтації в просторі.
   На підставі аналізу психологічної літератури ми виділяємо в природі егоцентризму такі різновиди: моральний, поведінковий, когнітивний. Моральний егоцентризм виявляється у вигляді актуалізації мотивів, спрямованих на задоволення особистісних потреб. Це виявляється у нездатності усвідомлювати, сприймати, приймати мотиви, які суперечать власній пізнавальній позиції, сформованому уявленню про себе, "я-образу".
   Поведінковий егоцентризм проявляється як стійка пізнавальна позиція в опануванні соціальних ролей, своєрідності уявлень індивіда про навколишній світ, звідси стосунки з оточуючими будуються виходячи з особливостей сприймання на ґрунті власного уявлення про реальність. Тобто дуже часто суб'єктам, об'єктам зовнішнього світу приписується власна пізнавальна позиція, звідси здатність концентруватися тільки на значимих об'єктах та ігнорування незначущих. Однак ігнорування незначущих об'єктів відбувається не як наслідок дії морально-етичних принципів, а внаслідок особливостей пізнавальної позиції. У даному випадку виявляється функція егоцентризму як регулятора поведінки, що визначав І. Якубик.
   Поведінковий егоцентризм сприяє бажанню підлітка здобути значимий соціальний статус у суспільстві, групі, й тому стимулює соціальну активність підлітка. Когнітивний егоцентризм підлітків виявляється в приписуванні своїм думкам, ідеям унікальності та необмеженої сили.
   Когнітивний егоцентризм міцно пов'язаний зі стереотипізацією думок, поглядів, емоцій, з ускладненістю й жорсткістю оновлення системи мотивів в умовах, що потребують від особистості гнучкості й зміни характеру поведінки. Слід відмітити, що когнітивний егоцентризм, у його позитивних проявах, сприяє формуванню стійких моральних принципів, стимулює пізнавальну активність підлітка, оскільки здатність центруватися, постійний аналіз власних вчинків, поглядів, здібностей викликає жвавий інтерес, бажання порівняти себе з оточуючими. Негативний прояв когнітивного егоцентризму призводить до складнощів у співвідношенні своєї пізнавальної позиції з позиціями оточуючих, до фіксованості на тих фактах, які підтверджують правильність власних настанов, і небажання помічати факти, що суперечать власним поглядам, до максималізму суджень. Когнітивний егоцентризм призводить до розвитку ригідності мислення.
   Таким чином на основі аналізу психологічної літератури виявлено наступні види егоцентризму:
   • пізнавальний (Ф. Райс),
   • вербальний (Ж. Піаже),
   • інтелектуальний (Л. Обухова),
   • ідеологічний (Ж. Піаже),
   • просторовий (Л. Фрідман),
   • соціальний (Ж. Піаже),
   • комунікативний,
   • поведінковий,
   • моральний (А. Петровський, М. Ярошевський),
   • інтровертований та екстравертований (Т. Пашукова).
   Окрім цього, відзначаються ситуативний, тотальний і локальний типи егоцентризму. Ситуативний тип егоцентризму виявляється в критичних чи кризових ситуаціях; тотальний - основа егоцентричної спрямованості, локальний характеризується місцевим проявленням.
   Ситуативний (тимчасовий) тип егоцентризму характерний для нестабільних життєвих ситуацій. На відміну від постійного, ситуативний має тимчасовий характер, піддається коригуванню.
   Ситуативний егоцентризм покликаний концентрувати особистість на своїх психологічних проблемах з метою виходу з критичної чи кризової життєвої ситуації.
   Локальний (обмежений) прояв егоцентризму характерний для мисленнєвої діяльності, виступає у вигляді “блокувань”, “зациклювань”, рефлексії власного “я”. Локальний егоцентризм також піддається корекції.
   Тотальний (поширений) егоцентризм охоплює всі сфери особистості, виступає у вигляді егоцентричної позиції особистості. Егоцентрична позиція особистості, у свою чергу, справляє негативний вплив на продуктивність мисленнєвої діяльності, об'єктивну оцінку реальності.
   На основі аналізу психологічної літератури, графічно характеристику егоцентризму можна представити наступним чином:

Рис. 1

   Психологічна характеристика егоцентризму (на основі узагальнення наукових літературних джерел). Дослідження сутності психологічної природи егоцентризму дозволило з'ясувати, що види егоцентризму пов'язані із типами, в залежності від рівня та ступеню прояву, які недостатньо розкрито в наукових джерелах. Це обумовило виділення нами наступних типів: тотальний (поширений), локальний (обмежений) за рівнем тривалості; стійкий (сталий) та ситуативний (тимчасовий) за ступенем поширеності. Види та типи егоцентризму взаємопов'язані. Кожний окремий тип може виявлятись у різних видах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абульханова-Славская КА. Психология личности и деятельность. - М.: Наука, 1980. - 284 с.
2. Петровский А.В. О некоторых феноменах межличностных взаимоотношений в коллективе // Вопр.психологии. - 1976. - № 3. -С. 133-134.
3. Пиаже Ж. Избранные психол. труды. - М., 1994. - 680 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com