www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Категорія „естетичні почуття" у сучасній психологічній науці
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Категорія „естетичні почуття" у сучасній психологічній науці

Н.І. Тавровецька

КАТЕГОРІЯ „ЕСТЕТИЧНІ ПОЧУТТЯ" У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ

   У статті автор розглядає психологічну категорію „ естетичні почуття ". Аналізує погляди на природу, зміст, складові та функції естетичних почуттів особистості. Пропонує власне бачення змісту та етапів становлення естетичних почуттів.
   Ключові слова: естетичні почуття, естетичні категорії.
   Проблема формування естетичних почуттів багатоаспектна. Стародавня китайська філософія, у межах якої формувалося естетичне знання, вважала моральні та естетичні почуття, зокрема, почуття прекрасного, піднесеного, опорою формування духовного світу особистості. Античні мислителі робили спроби класифікувати естетичні почуття, не випадково вони ставили питання: „Які почуття можна вважати гідними людини?, Які добрими?, Чи можна почуття розвивати?"
   Естетичні почуття в самосвідомості людини були предметом низки фундаментальних досліджень у галузі філософії, психології, мистецтва та в інших галузях, але ця проблема залишається актуальною в наш час, у нашому суспільстві, де спостерігається зниження рівня естетичної культури людства, поваги до мистецтва, де руйнується естетичний ідеал та втрачається естетичний смак. Естетична культура суб'єкта, як і її складова - естетичні почуття, - визначає рівень розвитку естетичної свідомості, необхідного для участі в естетичній діяльності або сприйнятті естетичних цінностей.
   Мета нашого дослідження - дослідити значення, категорії, функції та вплив естетичних почуттів на особистість, на її гармонійний духовний розвиток.
   Зупинимось більш детально на визначенні „почуття". Згідно з В.В. Клименко, почуття - це наше ставлення до предмета, яке матеріалізується в образах істини, добра й краси, або існує у формі установок - готовності діяти так, а не інакше. Почуття виникає у місці контакту нас із предметом, процесом, явищем; воно - плинне і майже нескінчене за кількістю інформації, яку людина переживає [10].
   Почуття - це внутрішні реакції на те, що людина зазнає. Щоб усвідомлювати свої почуття, індивід повинен знати, як реагувати на те, що в даний час відбувається довкола нього. Існує п'ять аспектів таких внутрішніх реакцій:
   1. людина збирає інформацію про те, що відбувається навколо її, за допомогою п'яти відчуттів - зору, слуху, дотику, смаку, запаху;
   2. вона вирішує, що означає для неї інформація, яку отримують наші органи чуття, інтерпретуючи її зміст;
   3. на підставі нашої інтерпретації виникають почуття;
   4. людина вирішує, як вона збирається виражати свої почуття;
   5. вона виражає свої почуття [8].
   Більш поширене трактування поняття "почуття", яке ми зустрічаємо у працях К. Ізарда, І.П. Ільїна, це - специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо. В якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе [4].
   Ми дотримуємося думки К.К. Платонова про те, що почуття - складна форма відображення, властива тільки людині, узагальнююча емоційне відображення й поняття. Вони відображають ставлення предметів і явищ до вищих потреб і стимулів діяльності людини як особистості. Почуття, до структури яких входять і емоції, і поняття, соціально зумовлені й історично сформовані. Вони відображають певні суспільні відносини і тому загальні для всіх видів діяльності, в тому числі й естетичної. До них належать: радість від діяльності, любов до неї, задоволення, естетичний інтерес тощо [11, с 111].
   На відміну від емоцій, зв'язаних з конкретними ситуаціями і проявами “тут і зараз”, почуття виділяють об'єкти, які сприймаються у дійсності, і які мають для людини стабільну мотиваційну значущість. Це означає, що на відміну від емоцій, які відображають короткочасні переживання, почуття довгострокові і можуть залишатися на все життя. Важливо і те, що почуття як стійкі утворення можуть бути як у виявленому, так і потенційному, схованому стані. Почуття мають прояв у емоціях не безперервно та у даний момент можуть не виявлятися в якому-небудь конкретному переживанні. Характерна риса почуттів полягає в тім, що причини, які викликають їх, як правило, зрозумілі для особистості, яка їх переживає [1].
   В.В. Клименко вводить поняття "механізм почуттів". Це орган людини, а не її тіла. Та, на відміну від анатомічних органів тіла, цей орган почуттів -морфологічний: не має постійної просторової локалізації і працює поза тілом; не пов'язаний з роботою органів чуттів та інших систем тіла; створюється при житті і є продуктом активності людини; функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється від останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому природою - ні фізіологічних, ні анатомічних, тому і важко передбачати межу його можливостей [10].
   Л.Я. Дорфман стверджує, що почуття підштовхують людину до активності. Щоб жити, люди створюють і розвивають матеріальні й духовні цінності. Потреби впливають на переживання, мислення й волю людини. У зв'язку з задоволенням чи незадоволенням потреб, в залежності від способів і засобів їх задоволення людина переживає емоції напруженості або заспокоєності, задоволення чи невдоволення [2].
   Почуття та емоції, які переживає людина в процесі свого існування в світі, численні і різноманітні за характером, структурою та психологічним механізмом їхнього протікання. Одні з них - голод, холод, страх, осторога -близькі до тваринних, інші вважаються специфічно людськими і детермінуються відповідно суспільними і культурними причинами. Естетичне почуття належить якраз до останніх і є одним з найскладніших видів духовного переживання, найблагороднішим із почуттів людини. Слід, проте, зазначити, що воно не є вродженим, притаманним людині з перших днів життя. Як показують наукові досліди, естетичне почуття зароджується у дитини досить пізно або не зароджується зовсім, якщо дитина за якихось обставин росте поза людським оточенням.
   Естетичне почуття, як почуття духовне й ідеальне, з'являється за умов відносної свободи людини від практичних потреб. І це зрозуміло. Адже здібності естетичного сприймання збільшуються у зв'язку із розвитком загальних здібностей і можливостей людини, які, в свою чергу, залежать від загального соціально-економічного та духовного рівня розвитку суспільства і людства в цілому. При цьому естетичне почуття, як багатство людської чуттєвості і духовності, виникає і розвивається під впливом різноманітних форм практичної діяльності, в яких людина стверджує себе не тільки як істота, що потребує певних матеріальних умов для існування, а й як істота, що вільна і здатна творити поза такими потребами. Тобто сфера почуттів формується у людини як сфера не лише практичного, а й духовного зв'язку з навколишнім світом.
   Л.С. Виготський підкреслював, що відмінність звичайного почуття від естетичного полягає в тому, що останнє вирішується надзвичайно посиленою діяльністю фантазії, оскільки емоції мистецтва суть "розумні емоції". Це положення можна з повним правом перенести на естетичні емоції, які викликаються не лише мистецтвом, а й усіма естетичними явищами [3].
   Л.Б. Єрмолаєва-Томіна виділяє зовнішні фактори, які мають вплив на формування почуттів:
   1) Мимовільно, під впливом виховання і впливу певної соціальної середи -ідеології, політики, засобів масової інформації.
   2) На основі особистого досвіду - позитивного чи негативного підкріплення спілкування з іншими людьми, поведінки та діяльності.
   3) На основі інтелектуального і соціального досвіду - формування морально-етичних почуттів.
   4) На базі спрямованого розвитку почуттів [5].
   Згідно А.Г. Камінського, естетичні почуття - це емоційне переживання індивідом свого естетичного відношення до дійсності. Естетичні почуття виникають лише при сприйнятті форми та змісту предмета чи явища, а також естетичного процесу. Ці почуття зв'язані з минулим досвідом індивіда, з його знаннями про світ, які об'єктивно присутні в оцінці, смаку, і при цьому володіють важливою особливістю - активізувати творчу фантазію, уяву. Естетичні почуття - це стійка властивість особистості і її важлива характеристика [6]. Людина не народжується з естетичними почуттями, вони формуються у процесі її сприйняття дійсності, залежно від середи спілкування, від власних контактів. Розвинуті (активізовані) естетичні почуття дають індивіду можливість орієнтуватися у естетичних властивостях об'єктів природи, соціуму, тим самим призводять до більш ефективного виконання функцій Я-образу, а саме конструктивної, регулятивної, прогностичної та еталонно-оцінної.
   Під естетичними почуттями, Ю.П. Крупник розуміє, чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об'єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного, насолоду, яка глибоко переживається та вшляхетнює душу. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й почуттями людина утверджує себе в предметному світі. Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм, переходи та взаємопереходи між кольорами, звуками, формами та рухами, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів [7].
   На думку В.А. Личковах, естетичні почуття особистості - це ступінь, рівень опанування себе та оточуючого середовища. Проте естетичні почуття являють собою грань загальних людських відносин і тому виступають, як міра універсальності та гармонійності особистості. Ні інтелектуальний, ні емоційний розвиток особистості не може бути повним, якщо вона естетично нерозвинена. Естетичні почуття забарвлюють і емоції, і волю, і розум людини вмінням бачити, відчувати та створювати красу. Людина, яка знаходиться у стані актуалізації естетичних почуттів, ставиться до себе, до природи, до інших не як споглядач, а як людина, що відчуває унікальність та своєрідність іншого [9].
   У працях Н.О. Яковлевої, спрямованих на розкриття, стимуляцію та заохочення індивідуальної неповторності почуттів як основи творчості, розглядаються блоки розвитку та актуалізації почуттів: "Я-Я" (Я у спілкуванні з собою); "Я - інший" („Я" у спілкуванні з іншим); "Я - суспільство" (як „Я" спілкуюсь з суспільними інститутами); "Я - світ" (як „Я" досліджую цей світ) [12].
   На основі запропонованого Н.О. Яковлевою поділу почуттів на блоки відносно критерію „Я" та аналізу сучасних наукових досліджень у галузі психології почуттів, нами були виокремлені стани естетичних почуттів особистості, які склали емпіричне підґрунтя дослідження. Отже, естетичні почуття можуть перебувати в особистості у 3-х станах: 1) стан активізації естетичних почуттів; 2) стан пригнічення почуттів (сплячий); 3) стан відсутності естетичних почуттів.
   У першому стані - активізації - естетичні почуття виконують такі функції: пошукову, оцінювання, переживання та регулятора дій особистості. Л.О. Ритікова виокремлює ще одну функцію естетичних почуттів - пізнавальну. Естетичні почуття, вважає Л.О. Ритікова, мають прояв у зв'язку з естетичними поглядами, смаком, оскільки почуття визиває не тільки краса або її відсутність у формі предмету чи у взаємодії з оточуючим середовищем, але і зміст такого роду предмету, відносин. Сприйняття цього змісту відривне від роботи раціонального рівня свідомості. Це і є пізнавальна функція естетичних почуттів, які співвідносять форму з змістом, сутністю, функцією предмету [13].
   Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях високого, піднесеного, трагічного, комічного, гумору. Однією з основних категорій естетики є категорія "прекрасне", що виражає вищу естетичну цінність. Змістовну сторону прекрасного варто розглядати в ціннісному аспекті. Кожен предмет чи явище має формальні ознаки, які роблять їх прекрасними. Усі вони здатні так чи інакше задовольняти естетичні потреби людей, отже, виступають у якості естетичних цінностей. Предмети ж, які володіють такими властивостями, називаються красивими і прекрасними. У цьому зв'язку необхідно співставити категорії прекрасне і красиве.
   Категорія краси більшою мірою акцентує форму естетичного в об'єкті і відношення до неї людини настільки, наскільки ця форма виступає для неї мірою людського освоєння дійсності. Отже, категорія краси обумовлена характером практики, трудової діяльності і характером соціальних відносин, тобто умовами життя, побуту, виховання, природним, естетичним і соціальним середовищем. Категорія ж прекрасного містить у собі зміст категорії краси, хоча і не в повному обсязі. Вона істотно відрізняється від останньої. Тут акцент ставиться на людському розумінні змісту краси. Прекрасне - категорія, що виражає єдність краси і добра. У категорії прекрасного виражений і підкреслюється саме загальнолюдський зміст естетичної цінності. З категорією прекрасного тісно зв'язана категорія "піднесене". Піднесене виражає таке ставлення людини до предмету чи явища, при якому їхній зміст сприймається як щось непорівнянне з масштабами людини, більш переважаюче його по масштабах, силі і значимості. Оцінюючи ті чи інші об'єкти як піднесене, людина виходить за межі повсякденного, звичного. Особливість піднесеного полягає в тому, що воно, як і прекрасне, відбиває зміст позитивної естетичної оцінки предмету. У змісті піднесеного істотне місце займає певна дисгармонія, тривожність суб'єкта, що проте переживаються ним як естетичне почуття, яке доставляє певну естетичну насолоду. Піднесене відбиває не тільки і не стільки величезний за своїм масштабом кількісний, скільки морально-естетичний аспект відносини людини до предметів і явищ і через них відношення до самого себе [6].
   Антиподами естетичних категорій „прекрасне" і „піднесене" виступають категорії „потворне" і „низинне". Категорія „потворне" не має образу чи форми, нерозмірне ні з чим, дисгармонійне виступає як заперечення естетичних цінностей, як виродливе, протилежне і вороже добру і красі. Низинні почуття і пристрасті, ведуть до розпаду особистості, руйнують духовно-моральні підвалини людини. Категорія "трагічне" відбиває виняткову сферу людських відносин, ситуації й обставини, у яких людина виявляє свої вищі духовні і фізичні якості в боротьбі за свої переконання й ідеали. Для естетичної структури трагічного характерне те, що сам конфлікт, дії і його розв'язка сприймаються, як деяка єдність, гармонія, цілісність, як єдність полярних відносин. Глибокий характер переживань, почуття причетності до трагічних героїв викликає в людей особливий стан - катарсис [2; 13].
   Отже, виходячи з фази пригнічення естетичних почуттів, або розвиваючи їх, у індивіда зникає відчужене відношення до оточуючого як до зовні обмежуючого "не-Я", людина відкриває, що не знала раніше сама себе, і вона переборює самовідчуження, відновлює свою цілісність, присвоює свою дійсну, універсальну людську якість.
   Індивід, що тільки-но входить у життя, має готовим не лише соціально-економічний устрій, а й певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Для нього вони стають умовами його дійсного буття. Тільки вже у процесі практичного привласнення індивідом соціального досвіду, що виступає як світ його дійсного буття, починають олюднюватися його первісні біологічні вимоги та почуття, формуються суто людські духовні потреби, здібності. До таких належать естетична потреба, а також естетичне ставлення як здатність задовольняти її.
   Ступінь розвиненості естетичного почуття суттєво впливає на характер і якість суспільної діяльності людини. Найвиразніше це відчувається у потягу до краси, довершеності, гармонії. Саме як сутнісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання людини. Воно не тільки забезпечує гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, а й збагачує, робить багатоманітними внутрішній світ людини, її духовні устремління.
   Безсумнівно, що особливий вплив на розвиток естетичного почуття здійснює мистецтво. Саме художньо-мистецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-людськи, тобто у формах культурно розвиненого споглядання. В цьому і полягає спеціальна місія художника та його твору в розвитку всієї цивілізації. Мистецтво розвиває вищі, найбільш рафіновані форми людського споглядання та спеціально культивує здібність інтелектуального уявлення, яка в нижчих формах свого розвитку виникає значно раніше і незалежно від мистецтва, але потім стає тим підґрунтям, на якому виникають особлива, художня творчість, інтуїція, фантазія, творче уявлення. Певною мірою мистецтво є досвідом світосприймання, воно забезпечує збереження не тільки культури почуттів, а й сфери їхнього розвитку і збагачення. За допомогою мистецтва ми розвиваємо і збагачуємо особистий, індивідуальний досвід світосприймання, розширюємо вміння осягти внутрішній світ іншої людини, бачити і відчувати світ чужими очима. А отже, ми розвиваємо в собі здатність співчувати іншому, відчувати чужу радість і біду.
   Естетичні почуття, таким чином, є підвалинами естетичної свідомості, на яких можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особи та суспільства.

Література

1. Вилюнас Витис. Психология эмоций. - СПб.: Питер, 2006. - 496 с.
2. Творчество в искусстве - искусство творчества. - М., 2000. - 549 с.
3. Выготский Л.С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. -М., 1997.-416 с.
4. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. - СПб., 2001. - 752 с.
5. Ермолаева-Томина Л.Б. Психология художественного творчества. - М., 2005.-304 с.
6. Камінський А.Г. Естетика: властивості, явища і процеси. - Т., 2003.-197 с.
7. Крупник Е.П. Психологическое воздействие искусства на личность. - М., 1999.-240 с.
8. Кротов В.Г. Государство чувств: ориентирование во внутреннем мире. -М., 1997.-278 с.
9. Личковах В.А. Світ людини в мистецтві (світоглядно-антропологічні засади теорії естетичного виховання). - Чернігів, 2005. - 152 с
10. Психічний і фізіологічний розвиток учня та норми навантаження. - К., 2005.-224 с
11. Платонов К.К. Структура и развитие личности. - М.: Наука, 1986. -254 с.
12. Яковлева Н.А. Анализ и интерпретация произведения искусства: Художественное сотворчество. - М., 2005. - 550 с.
13. Яковлев Е.Г. Эстетика. Искусствознание. Религиоведение. - М., 2005. -639 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com