www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Філософсько-педагогічні передумови становлення основ духовності старших дошкільників
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Філософсько-педагогічні передумови становлення основ духовності старших дошкільників

І.B. Суслова

ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ОСНОВ ДУХОВНОСТІ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

   У статті розглядається проблема, пов'язана із необхідністю використання духовно-творчого потенціалу культурної спадщини та мистецтва як могутнього засобу формування основ духовності старших дошкільників. Розкрито деякі підходи виховної практики, які дозволяють закладати фундамент особистості дошкільника. Стаття містить порівняльний аналіз особливостей процесу формування духовних цінностей у дітей старшого дошкільного віку який показав, що старший дошкільний вік - найбільш сенситивний період, коли закладаються основи формування духовності.
   Ключові слова: духовність, цінності, духовно-творчий потенціал, культурна спадщина, дошкільник, емоції та почуття.
   Зміни, що відбуваються останнім часом у системі освіти України, являють собою етап становлення нової системи, орієнтованої на активне входження у світовий освітній простір. Саме тому ми можемо спостерігати істотні зміни в психолого-педагогічній теорії й практиці навчально-виховного процесу. Сучасні умови розвитку нашої країни визначають підвищений інтерес суспільства до питань виховання підростаючого покоління в дусі гуманістичних ідеалів і загальнолюдських цінностей. Це пов'язане, головним чином, з вихованням і розвитком одухотвореної особистості високої емоційної культури; становленням великого спектра моральних і гуманних почуттів зростаючої людини. Проблема осмислення духовності як неминучої загальнолюдської цінності - одна з найважливіших проблем людства. На думку Л.П. Буєвої "Духовність є інтегральна якість, що відноситься до сфери смисложиттєвих цінностей, котрі визначають сенс життя, зміст, якість і спрямованість людського буття і образ людський в кожному індивідові". Особливо вона актуальна в переломні періоди розвитку суспільства, у моменти загострення конфліктів, коли встає питання про зміст і мету існування.
   “На грані двох епох - епохи відживаючого технократизму й наступаючої епохи, епохи серця й духовності - відроджуються найвищі духовні загальнолюдські цінності. Відбувається переоцінка цінностей, ведеться відновлення освітньої й виховної сфери убік духовності, гуманізації, пошуку систем по вихованню людини з високими моральними якостями”.
   Згідно з філософією освіти, духовність виявляється, як центр нової парадигми освіти. У новій системі освіти семантика поняття духовний розвиток - є розвиток людини, що проживає, переживає, осмислює себе як органічну частину єдиного буття, взаємодіючого з буттям буттєвого процесу, що є суб'єктом; формування його властивостей і закономірностей; духовний розвиток визначає всі вчинки й дії індивіда. Зміст освіти в новій парадигмі визначається тим, що глобальні протиріччя часу знімаються духовним розвитком людини. Такий ефект пов'язаний із законом, який виявляє, що людина має вроджене прагнення до діяльної єдності зі світом, буттям, розрив цієї діяльної єдності, або бездуховність, приводить людину до агресивності, антисоціальних дій, саморуйнування.
   Теза Миколи Бердяева про те, що “завоювання духовності є головне завдання людського життя”, тому що духовність - це “боголюдський стан”, досягнення якого служить “звільненню від влади світового й соціального середовища”, розроблялась в його численних монографіях, присвячених дослідженню духовних процесів. Він писав: “Глибинне “я” людини пов'язане з духовністю. Дух є начало синтезуюче, підтримуюче єдність особистості. Він пронизує істоту людську й проявляється в зовнішньому світі в якостях сердечності, людинолюбства, здатності збагнення прекрасного у всіх його видах. Людина повинна увесь час робити творчий акт у відношенні до самого себе. У цьому творчому акті відбувається самотворення особистості”.
   А. Печчеї, перший президент Римського клубу, затверджує необхідність найшвидшого переходу від концепції розвитку світу, орієнтованої на людські потреби і їх задоволення до концепції “культурного розвитку” особистості, формування нових, духовних у своїй основі якостей у людини, інакше світ людей може загинути.
   Порівняльне дослідження педагогічних аспектів духовного життя молоді вимагає насамперед чіткого розуміння суспільної сутності цього явища як логічного підґрунтя визначення його педагогічного змісту та форм буття у середовищі різних культур. Це вихідний пункт усвідомлення проблемного поля та специфіки загально педагогічного та порівняльно-педагогічного вивчення цього явища.
   В. Зеньковський писав: “Духовність... є творча сила, що визначає нову якість життя. Духовне життя є живе життя, воно повне динамізму й руху, розум і воля в людині, почуття й активність її, каяття в гріху й надія на краще, усе, усе в нас світиться й тримається надчасовим началом, яке сяє не тільки на вершинах психічного життя, але й в елементарних його формах, у всьому “розвитку” душі”.
   Людей без духовного життя не існує. Від якості, змісту, спрямованості духовного життя по суті своїй повинне залежати якість самої особистості людини. У своєму духовному житті людина будує світи й руйнує їх, страждає й тріумфує, піднімається й падає, втрачає й знаходить сили. Духовне життя є вищий план буття, воно є особистою приналежністю кожної людини, воно закрите для інших. Воно є та схована, невиявлена дійсність, яка творить як внутрішню, так і зовнішню, виявлену дійсність. Без духовного життя не було б тієї людської культури, яка створювалася століттями. Занепад духовного життя затримує еволюцію людства, підйом духовного життя визначає його розквіт і прогрес. Джерело духовного життя людина несе в собі від народження, як головну якість духу, однак ця якість може бути більш-менш досконалою. Звідси виняткова необхідність закладати основи, виховувати, розвивати, освічувати духовне життя дитини.
   Без перебільшення можна сказати, що дійсний освітній процес, що будується на засадах гуманно-особистісного підходу, є в першу чергу процес облагороджування душі й серця дитини, збагачення її духовного світу й мотиваційного забезпечення життя в ній.
   Видатні вітчизняні психологи вважали дошкільний вік найбільш сенситивним у розвитку дитини. В цей період активно формуються моральні норми поведінки, почуття любові до своїх батьків, рідного дому, народу, краю, виникають перші основи зв'язків зі своїм історичним коренем, закладаються підвалини національного менталітету. Як вважає Н. Рогальська, зміцнення педагогічних позицій родинного і суспільного виховання, формування підростаючої особистості успішніше реалізується якщо діти зростають і розвиваються в процесі освоєння духовних надбань народу. І старший дошкільний вік найбільш сенситивнй період для закладки й становлення основ майбутньої духовності.
   Старший дошкільний вік також відзначається тим, що саме в цьому віці закладаються основи морального обличчя особистості, йде інтенсивне освоєння, засвоєння та усвідомлення моральних вимог, що подає соціальне середовище, практично перевіряються та інтеріоризуються найважливіші норми стосунків між людьми, освоюються основні засоби емоційної виразності.
   У гарантованім досягненні цілей і завдань цього напрямку особлива роль приділяється своєчасному або навіть передчасному закладенню основ подальшого становлення особистості; вихованню й розвитку в дітях до початкового робочого рівня деяких найважливіших глобальних умінь і здібностей. З їхньою допомогою дитина в майбутньому виявиться здатною розгорнути різнобічну діяльність (пізнавальну, моральну, суспільну, трудову, творчу і т.д.), виявити індивідуальні задатки й затвердити свою особистісну спрямованість. Вони прилучать дитину до вищих форм культурного життя, виведуть її на більш широкі простори особистісної активності, поглиблять і розширять мотиваційні джерела діяльностей. Ті ж самі глобальні вміння й здібності допоможуть її вести успішну пізнавальну діяльність на наступних щаблях освіти й займатися самовдосконаленням, що, в остаточному підсумку, приведе її на шлях свідомого духовного сходження.
   Такими глобальними вміннями й здібностями, такими психічними силами є: духовне життя, збагнення прекрасного, вибір ціннісних мотивів, сміливість і витривалість, спілкування, комунікативна діяльність, проява емпатії, свідома добротворчість.
   Дослідження, проведене О. Барабаш, довело, що “провідним в структурі духовної культури дітей дошкільного віку виступає моральний та емоційний компоненти. Діти не тільки дають оцінку поняттям добра і зла, але й через них оцінюють естетичні категорії. У свою чергу, М. Роганова встановила, що естетичне почуття як емоційне сприйняття світу починається у дошкільному віці і має таку послідовність: почуття, інтерес, розумова діяльність дитини, здатність до судження про красу - розвиток художніх здібностей, формування активної творчої особистості. Особлива увага повинна приділятися мистецтву, яке посилює сприйняття краси дитиною. Результати цих досліджень дають підстави для використання у формуванні духовних цінностей у старших дошкільників засобів мистецтва і регіональної культурно-історичної спадщини.
   Як вважають провідні вітчизняні науковці, можливості сприйняття життєвого досвіду та знань дітей старшого дошкільного віку не обмежені власним досвідом дітей і є “віддаленими в часі”. Дані дослідження О. Денисюк довели, що діти старшого дошкільного віку “спроможні зрозуміти й емоційно відгукуватися на події з історії України” [5, с 15]. Це також надає можливість формувати духовні цінності старших дошкільників на матеріалі історії України та її народу, його культурно-історичної спадщини, доповнення змісту програми навчання історичними матеріалами та матеріалами про регіональні пам'ятки культури, бо для цього є всі психолого-педагогічні передумови.
   О. Барабаш вважає старший дошкільний вік (особливо 6 рік життя) особливо сенситивним, бо саме в цьому періоді діти відрізняються особливим сприйманням, емоційною чутливістю, підвищеною пізнавальною активністю, можливістю образно мислити. Це також дає певні підстави для використання у процесі формування духовних цінностей дітей цього віку засобів мистецтва, культурно-історичної спадщини регіону.
   До того ж висновку, проаналізувавши дослідження вчених за різними напрямками, прийшла дослідниця Е. Бєлкіна. Вона довела, що живопис надає широкі можливості для художньо-естетичного виховання шестирічок: емоційно-психічна сприйнятливість дітей цього віку до кольору та лінії, майже повна відсутність у них жорстких стереотипів у емоційно-оцінній системі, неупередженість фантазії та уяви - все це дозволяє з найбільшою продуктивністю та ефективністю використовувати різні види групової та індивідуальної роботи, літературі старший дошкільний вік характеризується орієнтацією дітей в різноманітті соціальних відносин, становленням довільності психічних процесів, що суттєво впливає на розвиток поведінкової сфери.
   Фахівці вважають, що найтиповіший стан нормальної дитини - радість життя, життєрадісність, переповненість веселою енергією життя, емоціями, що б'ють через край.
   У старшому дошкільному віці дитина починає розуміти зміст моральної норми, розуміє її об'єктивну необхідність для регулювання взаємовідносин між людьми, проявляє здатність сприйняття краси. Ці психологічні новоутворення дозволяють говорити про можливість формування у старших дошкільників духовних цінностей саме культурно-історичною спадщиною рідного краю [1, 23].
   Педагогові дитячої дошкільної установи найбільш актуальною представляється емоційно-почуттєва сфера. Вона виступає в якості психологічної основи розвитку духовного світу старших дошкільників. Духовний світ дитини це, насамперед, світ її почуттів. Емоційність є відмінною рисою дітей старшого дошкільного віку. Вона накладає відбиток на розвиток дитини, на становлення її особистості. Усі сфери внутрішнього, духовного світу старшого дошкільника, так чи інакше, пов'язані з його емоційно-почуттєвою сферою. Психологи відзначають взаємозв'язок між духовним розвитком людини, дитини і її емоціями й почуттями. На емоціях базуються ті почуття, без яких немислима людська моральність, а нерозвиненість “почуттєвих переживань тягне нерозвиненість сфери ціннісних орієнтацій”. Так, у якості провідного методу становлення основ духовності й активізації творчого початку у старших дошкільників пропонують метод розвитку емоційно-почуттєвого співпереживання. Виділяючи емоційно-почуттєву сферу як пануючу у дітей старшого дошкільного віку, дослідники доходять висновку, що найбільш конструктивним засобом для розвитку духовного світу людини є мистецтво й природа, тому що емоційно-почуттєва форма є пануючою і для мистецтва. Мистецтво й природа являють собою джерело справжньої духовності, акумулюючи в собі образи краси, як вищі загальнолюдські духовні цінності.
   В. Сухомлинський надає різноманітні рекомендації як треба виховувати дітей красою, мистецтвом. Він вважає, що мистецтво ніби налагоджує найкращі, найніжніші струни дитячої душі на ту хвилю, яка передає вміння “жити у світі прекрасного, щоб вона не могла жити без краси, щоб краса світу творила красу в ній самій” [8, с 87].
   Важливе значення має обгрунтоване В. Сухомлинським положення про єдність виховання через красу морального та естетичного, коли розвиваються вміння відчувати, розуміти, цінувати, підтримувати, а потім і самостійно створювати красу, прилучаючись до світу людяності, гуманності, моральної чистоти, духовних цінностей.
   Ефективне здійснення процесу формування духовних цінностей у старших дошкільників засобами сприйняття краси можливе лише в контексті загальної системи виховання духовності за наступних умов:
   - використання педагогами комплексу виховних засобів, що сприяють впровадженню засвоєних духовних цінностей у життєдіяльність дітей, зближенню їх вербальної і реальної поведінки;
   - створення в дитячому колективі атмосфери, що стимулює інтерес дітей до духовних цінностей, втілених у культурно-історичну спадщину регіону;
   - залучення до педагогічного процесу дошкільного закладу сімей вихованців;
   - створення ситуацій, що вимагають самостійної діяльності дітей на основі духовних цінностей.
   Таким чином, ми вважаємо, що духовні цінності є важливим компонентом духовної культури особистості. У свою чергу, духовна культура особистості є часткою її загальної культури та й загальнолюдської культури. Справжня духовна культура допомагає людству формувати моральні і світоглядні ідеали, діяти і боротися за їх досягнення. І сьогодні, коли освіта робить нові відкриття, ми сподіваємося, що процес становлення основ духовної культури старших дошкільників стане одним з найважливіших компонентів дошкільного виховання.

Література

1. Богуш A.M., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі.-К., 1994.-398 с.
2. Васянович Г.П., Онищенко В.Д. Ноологія особистості.- Львів, 2007.-217 с.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови.- К.: Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. - 1440 с.
4. Вилюнас В.К. Основные проблемы психологической теории эмоций // Психология эмоций. -М., 1984.
5. Денисюк О.М. Формування уявлень дітей старшого дошкільного віку про історію України: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. -К., 2000. - 17 с
6. Киричук О.В., Карпенко З.С. Аксіологічні проекції духовності// Цінності освіти і виховання. - К., 1997. - С. 50-53.
7. Поддьяков Н.Н. Особенности психического развития детей дошкольного возраста. - М., 1996. - 32 с.
8. Сухомлинський В.А. О воспитании. -М., 1975. -271 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com