www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Нейропсихологічні причини виникнення девіантної поведінки у неповнолітніх
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Нейропсихологічні причини виникнення девіантної поведінки у неповнолітніх

Б.М. Ткач

НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У НЕПОВНОЛІТНІХ

   Девіантна поведінка неповнолітніх на даний час є серйозною проблемою, яку необхідно розглядати в контексті клінічної психології. Актуальним завданням для клінічної психології є розкриття індивідуально-типологічних відмінностей психічного складу особистості, взаємодії біологічних чинників та чинників середовища у виникненні девіантної поведінки. Адже розуміння закономірностей функціонування головного мозку і психіки відіграє провідне місце у розробці психодіагностичних методів виявлення “груп ризику” девіантної поведінки неповнолітніх і її психокорекції.
   Дослідження провідних фахівців свідчать про порушення формування та протікання психічних процесів на основі великого комплексу мозкових структур у осіб з девіантної поведінкою. Проте, на даному етапі недостатньо вивченим залишається питання закономірності порушення структури і розвитку психічних процесів, а також зміна психічних властивостей особистості при різних видах патології мозкової діяльності, що призводить до виникнення девіантної поведінки.
   Таким чином, метою даної статті є теоретичне дослідження та розгляд питання девіантної поведінки неповнолітніх з позиції сучасної нейропсихології.
   Відповідно до поставленої мети визначено завдання ? проаналізувати та узагальнити основні причини виникнення девіантної поведінки у неповнолітніх.
   Як відомо, людина народжується з фізіологічно незрілою нервовою системою, яка протягом онтогенезу дозріває, шляхом нашарування і надбудови нових рівнів над старими. Вищі психічні функції не даються у готовому вигляді, а формуються, починаючи з пренатального періоду і тривають все наступне життя. Цей процес тривалий і нерівномірний. Функціональна зрілість ЦНС настає приблизно у віці 25 років [1,3,6].
   Розвиток ділянок мозку відбувається знизу вверх, ззаду до переду, зправа вліво. Тобто в такій послідовності: формування гіпоталамо-діенцефальних структур, активація міжгіпокампальних комісуральних систем (з'єднання задніх відділів півкуль), дозрівання правої півкулі, дозрівання лівої півкулі, формування трансколазального зв'язку (з'єднання передніх відділів півкуль) [5]. Варто підкреслити, що лобові (чолові) частки закладаються першими, а розвиток завершають останніми.
   Згідно принципу гетерохронії розвитку різних відділів мозку теорії системогенезу П.К. Анохіна, клітинна диференціація нейронів, утворення нейронами синаптичних зв'язків і мієлінізація провідних шляхів завершується у різних відділах ЦНС і в різні терміни і з різною швидкістю у відповідності до термінів дозрівання тих функціональних систем, в які вони включені [7]. Відповідно до цього, будь-який негативний вплив на ЦНС у пренатальному, перинатальному та ранніх етапах неотального періодів спричиняє ураження відповідних структур мозку та проявляється різною симптоматикою.
   Тому на сучасному етапі клініко-психологічна класифікація порушень психіки ґрунтується не лише на регіонально морфологічних критеріях (Лурієвська класифікація синдромів), а на етапах структурно морфологічного розвитку. Синдроми умовно поділяють на функціональної дефіцитарності, функціональної несформованості та атипію психічного розвитку головного мозку. Відповідно до періоду розвитку тої чи іншої структури мозку розрізнять синдром дефіцитарності підкіркових утворень мозку, синдром дефіцитарності стовбурних утворень мозку, синдром функціональної несформованості правої півкулі, синдром функціональної несформованості міжпівкульної взаємодії транскортикального рівня, синдром функціональної несформованості лівої скроневої ділянки, синдром функціональної несформованості лобових відділів мозку [8, 11]. Необхідно наголосити на тому, що при будь-якому відхиленні у розвитку нижче розташованих структур унеможливлюється повноцінний розвиток вище розташованих структур. Це призведе до спотвореного психічного розвитку особистості та до багатьох вторинних дефектів на основі яких виникає девіантна поведінка.Крім того існує гендерна особливість. Серед чоловіків мозкові дисфункції зустрічаються частіше, ніж серед жінок, що обумовлено більшою чутливістю чоловічого організму до негативних чинників у пренатальному та перинатальному періодах; більшою функціональною спеціалізацією півкуль та меншою кількістю міжпівкульних зв'язків, що знижує компенсаторні можливості, наявність у генотипі двох різних статевих хромосом на відміну від жіночого, що збільшує ризик спадкової патології [3, 8]. Можливо це пояснює те, що чоловіки більш схильні до виникнення девіантної поведінки, тому при створенні психокорекції необхідно враховувати гендерні нейропсихологічні відмінності.
   За даними Л.С. Цвєткової та А.В. Семеновича у 75 % людей дизонтогенез припадає на підкіркові та стовбурові відділи головного мозку. А.Л. Сиротюк вважає, що практично не існує жодного варіанту дезадаптивної поведінки людини, при якій би не виявився синдром дефіцитарності підкіркових чи стовбурових утворень мозку [7]. Саме ці структури здійснюють регуляцію тонусу і функціональних станів ЦНС, що забезпечує оптимальні умови для реалізації найбільш складних форм свідомої діяльності людини, а також відповідає за реалізацію вроджених систем поведінки: інстинктивної, безумовно-рефлекторної, харчової і статевої [6]. Це призводять до того, що діти мають труднощі у оволодінні письмом, читанням, лічбою, розумінні текстів, логічного та креативного мислення. Неуспішність у школі може формувати негативне ставлення до навчання, перешкоджати повноцінній інтеграції в суспільство. У гіршому випадку дезадаптації сприяє асоціальній та делінквентній поведінці, особливо у підлітково-юнацькому віці.
   Клінічні прояви ураження мозку, коли вже відбулося формування його структур, істотно відрізняються від порушень ЦНС, які відбулися у період формування. Випадання або дисфункція будь-якої ланки функціональної системи у період, коли вже завершено формування структур мозку, призводить до порушення її функції в цілому. Проте у випадку ранніх вогнищевих уражень мозку, специфічні функції завдяки високій пластичності мозкових механізмів можуть компенсуватись. Така перебудова відбувається за рахунок діяльності інших мозкових зон [4]. Тоді як дисфункція лобових часток не компенсується іншими ланками [2, 3, 9].
   Згідно із законом X. Джексона (1884) “Еволюції та дисолюції” будь-який негативний вплив, призводить до ураження наймолодших філогенетичних ділянок мозку — лобових часток. Необхідно наголосити, що дисфункція лобових часток виникає не лише при їх безпоседньому ураженні, а й при наявності патологічних вогнищ (пухлина, травма, крововилив, інфекція, сторонні тіла) в інших ділянках мозку. Яскравим прикладом слугує ретикулофронтальний синдром [2, 4, 6]. Крім того причиною дисфункцій може бути не лише фізичне ураження чи порушення розвитку мозкових структур, а й дефіцит, відсутність нейромедіаторів чи нечутливість рецепторів. Також однією з вагомих причин дисфункції мозку є порушення мієлінізації провідних шляхів та інтоксикації.
   Функціональне призначення лобових часток доцільно розглядати у контексті локального ураження різних її ділянок. Розглянемо дорзолатеральний синдром, що виникає при ураженні дорзолатеральної (конвекситальної) ділянки кори і проявляється у поведінці людини байдужістю, підвищеним навіюванням і наслідуванням, зниженою ініціативністю та цікавістю до оточуючого світу, невмінням дотримуватися поставленої мети, також притаманна інертність, при подоланні якої виникає інерційність у діяльності, дуже легко піддаються впливу інших осіб. Крайніми проявами даного синдрому є неконтрольовані відволікання і наслідування, ехолалія та ехопраксія.
   Тоді як особи з орбітофронтальним синдромом, що виникає при ураженні орбітальної (базальної) ділянки кори, здійснюють неконтрольовані, імпульсивні вчинки, такі як крадіжки, ризикована поведінка, статева розпущеність, агресивна поведінка, вульгарність, відсутнє передбачення наслідків своїх дій, притаманна соціальна нездатність до навчання. Загалом люди з даним синдромом справляють враження осіб з інфантильністю, а поведінку їх оцінюють як антисоціальну.
   Вище розглянуто лише ті синдроми, які проявляються нездатністю організовувати когнітивні та поведінкові акти, тобто, є предметом вивчення психології. Свідомо не висвітлював решта синдромів, які виникають при значному патогенному впливі і є предметом вивчення неврології. Існують клінічні відмінності ураження правої і лівої лобових часток та їхні вікові та гендерні особливості (більш детально можна ознайомитися Goldberg Е., Podell К., Harner R., Lovell M., Riggio S. Cognitive Bias, Functional Cortical Geometry, and the Frontal Lobes: Laterality, Sex, and Handedness // Journal of Cognitive Neuroscience.-1994.-Vol. 6, №3.-P. 276-296. Бурлачук Л.Ф., Ткач Б.М. Особливості латералізації префронтальної кори мозку учнівської молоді, що епізодично вживає алкоголь і палить // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. - К.: 2005. -Т.7, вип.5. - С. 46-58.)
   Е.Голдберг, проводячи паралель між розвитком потиличної, скроневої, задньої асоціативної ділянок кори і їхніми функціями, відповідно: зорової, мови і кодування загальної інформації про оточуючий світ, з розвитком лобових часток і їхньою функцією, висловив думку, що лобові частки містять таксономію всіх санкціонованих моральних дій і видів поведінки, і при ураженні яких виникає “моральна агнозія”. До того ж синдром дефіциту уваги (СДУ) розглядає як легкий прояв дорзолатерального синдрому, а синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) як легкий прояв орбітофронтального синдрому [2].
   Тому стає зрозумілим, чому педагогічний вплив виявився безсилим на осіб з СДУ та СДУГ. Виявилася безсилими також і правові заходи до осіб з яскраво вираженим орбітофронтальним синдромом, що розглядався як антисоціальна поведінка. Крім того особа з орбітофронтальним синдромом, як вже згадувалося, має соціальну нездатність до навчання, тобто вона може відрізняти правильне від неправильного, добре від поганого, але буде нездатною використовувати це знання для регулювання своєї поведінки. Таким чином людина знає правила цивілізованої поведінки, але є нездатною дотримуватися їх [2]. На жаль, через нерозуміння як функціонує головний мозок людини, сучасне право осіб з ураженням лобових часток вважає осудними. Як бачимо, існує потреба у тому, щоб правові поняття неадекватно відображали специфічний потенціал до асоціальної поведінки пов'язаний з ураження лобних ділянок.
   Отже, кардинальною ознакою дисфункції лобових часток є порушення контролюючої функції, що проявляється різними психічними розладами, проте спільним для всіх є часткова або повна втрата внутрішнього цензора, що стримує імпульси генеровані першим функціональним блоком мозку за О.Р. Лурією.
   Заданими дослідників, які застосовували методи нейровізуалізації у 60 % засуджених виявляють структурні порушення у лобових частках. Дослідники, які застосовували психодіагностичні методи у 80 % засуджених виявляли дисфункції у роботі лобових часток [2]. Відмінність у цифрах пояснюється тим, що методи нейровізуалізації не виявляють дисфункції нейромедіаторів. Крім того товщина сірої речовини у злочинців на 10 % тонша у порівнянні з середнім значенням у популяції. Співвідношення осіб з дорзолатеральним синдром до осіб з орбітофронтальним синдромом становить 2/8. Такий розподіл обумовлений поширенням по тканині мозку травматичної хвилі від удару через анатомічну особливість черепа.
   Відповідно до цього можна зробити висновок, що будь-яке ураження ЦНС (порушення функціонування факторів) супроводжується лобовою симптоматикою, а це у свою чергу веде до порушення самосвідомості та когнітивних функцій, що збільшує ймовірність попасти під вплив антисоціального середовища.
   Зупинимось на функціональній асиметрії мозку, яка відображає відмінності у розподілі нервово-психічних функцій між півкулями. Формування функціональної асиметрії виникає у ранньому віці під впливом біологічних (особливо андрогенів та естрогенів) та соціальних чинників. Саме це і визначає індивідуальність і неповторність психічних процесів, а в кінцевому результаті формування своєрідної особистості. Як стверджує S.Ginger, що 20 % чоловіків мають жіночий мозок, а 10 % жінок - чоловічий [10]. Це є причиною дезадаптації у суспільстві. Варто звернути увагу на те, що неповнолітні мають підвищене розумове навантаження, тому процес формування особистості повинен спиратись на гармонічній відповідності між психофізіологічними можливостями і вимогами до неї, що висуває суспільство.
   Лобові частки причетні до розпізнавання емоцій та мови інших людей, а дисфункція її призводить до емоційної агнозії, відсутності емпатії, алекситемії, ригідності мислення та нездатності до інтроспекції - все це є чинниками схильності до соціальної дезадаптації.
   Вивчення та дослідження впливу порушення тонусу кори головного мозку, зниження рівня активації та процесів сприйняття, пам'яті, уваги, уяви та мови має істотне значення для діагностики та корекції порушень.
   Висновки:
   1. Однією з визначальних нейропсихологічних причин виникнення девіантної поведінки у неповнолітніх є різного ступеня порушення фактору довільної-недовільної регуляції психічної діяльності.
   2. Не менш вагоме місце посідають при оцінюванні нейропсихологічних синдромів та характеризуванні клінічного “поля факторів”: усвідомлення-неусвідомлення психічних функцій і станів, модально-неспецифічний, модально специфічний та просторовий.
   3. Синдромальний аналіз показує, що решта нейропсихологічних факторів відіграють другорядне значення у виникнення соціальної дезадаптації неповнолітніх.
   4. Спираючись на нагромаджений потенціал знань нейронаук здійснити докорінну реформу у правовому ставленні до осіб з ураженням лобових ділянок, як свого часу зробив Ф. Пінель (1793 р.) щодо психічно хворих.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика: Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2003. - 352 с.
2. Голдберг Э. Управляющий мозг: Лобные доли, лидерство и цивилизация / Пер. с англ. Д. Бугакова. - М.: Смысл, 2003. - 335 с.
3. Деглин В.Л. Лекции о функциональной асимметрии мозга человека. - К.: “ Ассоциация психиатров Украины”, 1996. - 151 с.
4. Лурия А.Р. Основы нейропсихологии. - М., 2003. - 384 с.
5. Нотхофф Г. Психомоторные феномены как примеры функциональной организации мозга и соотношения психики и мозга: системное нейропсихологическое рассмотрение нейрофилософской проблемы// Психологический журнал. - 1999. - Т.20, №4. - С.66-74.
6. ОленевС.Н., Оленев А.С. ( с участием Ю.И. Неронова). Эволюция мозга человека. - СПб.: Нестор, 2000. - 162 с.
7. Сиротюк А.Л. Нейропсихологическое и психофизиологическое сопровождение обучения. - М.: ТЦ Сфера, 2003. - 288 с.
8. Смирнов В.М. Нейрофизиология и высшая нервная деятельность детей и подростков. - М.: Издательский центр ”Академия”, 2003. - 400 с.
9. Чуприкова Н.И. Мозг, психика, сознание // Мир психологии. -1999. - № 1. - С. 84797.
10. Ginger S. La Gestalt, I'art du contact. Bruxelles: Guide de poche Marabout. 5th ed., 2001. - p. 288.
11. DSM-V and the classification of psychopathology// Psychological Bulletin. - 2000. - vol. 126,№6. - P.946-963.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com