www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Суб’єктивне переживання часу особистістю як предмет наукового психологічного дослідження
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Суб’єктивне переживання часу особистістю як предмет наукового психологічного дослідження

Л.Б. Яковенко

СУБ'ЄКТИВНЕ ПЕРЕЖИВАННЯ ЧАСУ ОСОБИСТІСТЮ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

   У статті розглядається психологічний час в сучасному науковому контексті. Основна увага приділяється теоретичним аспектам суб'єктивного переживання психологічного часу особистістю.
   Ключові слова: психологічний час, переживання часу.
   Актуальність проблеми. Дослідження психологічного часу в сучасній психології носить комплексний характер. Його актуальність пов'язана з необхідністю пояснення низки соціально-психологічних факторів, які істотно впливають на здійснення життя особистістю, таких як суб'єктивна картина життєвого шляху, життєва перспектива, образ, стиль, стратегія життя, А також з можливістю більш повного розуміння особливостей процесів, що відбуваються з особистістю на сучасному етапі в її самовідчутті, самосвідомості, саморозуміння, самоприйняття.
   Мета даної статті полягає у дослідженні теоретичних особливостей суб'єктивного переживання часу особистістю.
   Об'єкт дослідження - психологічний час.
   Предмет дослідження - суб'єктивне переживання часу особистістю.
   Одним з базисних питань наукового дослідження категорії часу в психології є питання про розуміння природи часу. Існує думка, що природа часу укладена в мінливості явищ. Все тече, все змінюється. Час існує саме тому, що все змінюється. Час є тільки там, де на зміну одному приходить інше. Життя кожної людини підпорядкована часу, ми живемо в часі і за часом, відчуваємо його всередині себе і поза себе. Особа одночасно виступає носієм об'єктивно заданого, хронологічного часу і суб'єктивно організованого психологічного часу. Тому виникає питання про поняття категорії час та шляхи його вивчення.
   Психологічний час можна визначити як час, що переживається людиною. Таке розуміння психологічного часу запропонували Є.І. Головаха і А.А. Кронік. Вони стверджують, що при розумінні психологічного часу використовується поняття “переживання часу”, а не “сприйняття часу”, “почуття часу”, “оцінка часу” [1, с 32].
   Термін “переживання” наповнений іншим змістом, ніж, наприклад, “сприйняття”, “почуття”, “оцінка” часу. Так, наприклад, сприйняття часу в психології прийнято розуміти як відображення об'єктивного існування тимчасових властивостей явищ, що виражаються в тривалості, послідовності, швидкості. У процесі вивчення сприйняття часу дається кількісна оцінка зазначених параметрів. При такому розумінні вислизають від розгляду фактори, пов'язані з унікальністю переживання окремою людиною, такі як рефлексія часу, ставлення до часу, співвідношення минулого, сьогодення і майбутнього в уявленнях людини та ін.
   Переживання, на думку Л.С. Виготського, - це одиниця, в якій у нерозчленованому вигляді представлене, з одного боку, середовище - те, що переживається, з іншого - те, як я переживаю. Саме таке розуміння переживання адекватно використовувати для опису сутності психологічного часу. Так, психологічний час можна визначити як суб'єктивне час, який вивчається через особливості переживання, усвідомлення, ставлення людини до часу. Вся система уявлень людини про час (минуле, сьогодення і майбутнє) народжується з досвіду конкретних переживань. Наприклад, ідея цінності часу виникає з переживань упущеного, впевненість у майбутньому -з переживань минулих успіхів, невпевненість у ньому - з не здійснились надій і розчарувань [2, с 65].
   Прийнято вважати, що характерний атрибут часу - це його відлік, який передбачає наявність одиниць відліку. Для психологічного часу одиницями відліку є пережиті образи, думки, почуття суб'єкта.
   Відповідно, психологічний час виникає в процесі переживання окремою людиною послідовної зміни образів, думок, почуттів щодо об'єктів і явищ зовнішнього і внутрішнього світу.
   Відмінною особливістю психологічного часу є його суб'єктивність, на відміну від хронологічного часу як величини, заданої об'єктивно. Загальна тривалість хвилини або години в об'єктивному просторі - величина постійна, у суб'єктивному ж - величина змінна. Переживання тривалості часу у суб'єктивному просторі залежить від ряду факторів соціального і духовного життя суб'єкта (наприклад, настрої, інтересу і др.) Під їх впливом психологічний час може прискорювати або сповільнювати свій хід, виявляти “тимчасові провали”, ставати насиченим, ємним, яскравим або порожнім, непомірно розтягнутим [1, с 55].
   Таким чином, категорія часу передбачає вивчення того, як окрема людина переживає час власного життя, яким “бачить” своє майбутнє, в яких формах він існує для нього, як виявляється. В який спосіб дає про себе знати, чи змінюється сприйняття його змісту або процесу протікання у зв'язку з соціальними або внутрішньоособистісними змінними.
   На феномен тимчасової структури життєвого шляху особистості психологи звернули увагу ще в 20-х p.p. XX століття. Однак повноцінний розвиток дана наукова галузь отримала пізніше. Прийнято вважати, що 80-і pp. XX ст. були періодом інтенсивного розвитку проблематики психологічного часу. Так, методологічною основою вивчення суб'єктивного переживання часу людиною послужили роботи С.Л. Рубінштейна, Б.Г. Ананьева та їхніх колег, виконані в руслі психології життєвого шляху. Ними були сформульовані основні принципи вивчень особистості в процесі життєдіяльності. Так, наприклад, принцип історизму передбачав включення особистості в історичний час, що дозволило розглядати індивідуальну біографію як особистісну історію. Генетичний принцип дає можливість виділити різні підстави для визначення етапів розвитку особистості. Ще один принцип, розглядає розвиток особистості в безпосередній взаємозв'язку з її трудовою діяльністю і спілкуванням [ 1, с 67].
   Вивчення життєвого шляху Б.Г. Ананьєвим і С.Л. Рубінштейном можна розглядати в якості двох взаємодоповнюючих підходів до його аналізу. Так, Б.Г. Ананьев описує життєвий шлях людини як історію особистості та суб'єкта діяльності. Життєвий шлях розгортається в реальному просторі та часі онтогенезу і певною мірою ним визначається. Життєвий шлях розгортається, на думку Б.Г. Ананьева, складається на основі подій, які він порівняв з “обставинами, що викликають вчинки і дії людей, перетворюються в нові обставини”. Під життєвим подією розуміється будь-яка подія, що надає перетворюючий вплив на особистість. Б.Г. Ананьев вважає, що подія є ще й ситуація самовизначення особистості, вона може послужити основою прогнозу розвитку конкретної особистості на основі вивчення її образу “Я”. Одним з індикаторів життєвої події для особистості є процес переосмислення нею свого минулого, переоцінка цілей, зміна провідних мотивів, зміна сенсу життя. Таке розуміння життєвого шляху, а також виділення загальновікових та індивідуальних фаз життя людини дозволили впритул підійти до дослідження біографії особистості. У розробці даного питання Б.Г. Ананьев зробив акцент на вивчення особливостей типової для всіх людей біографії, тим самим відсунувши індивідуальний аспект життєвого шляху на задній план. Так, центральною одиницею в його концепції виявився вік [1, с 77].
   С.Л. Рубінштейн поклав в основу своєї концепції життєвого шляху ідею про людину як суб'єкта життя. Ця ідея відображає спосіб відношення суб'єкта до свого життя. Життя людини може не виходити за межі безпосередніх зв'язків, “людина, вся всередині життя, будь-яке її ставлення - це ставлення до окремих явищ, але не до життя в цілому”. Тут особистість не може функціонувати як суб'єкт життя. Суб'єкт життя виникне, коли включається процес рефлексії стосовно людини до власного життя, формується внутрішнє ставлення людини до неї. Підхід до аналізу особистості як до суб'єкта життя дозволяє розглядати не тільки залежність особистості від життя, але і залежність життя від особистості.
   Життєвий шлях С.Л. Рубінштейн розглядає як історію індивідуального розвитку людини. Суспільство служить макросередовища для її розвитку і визначає істотні моменти життєвого шляху окремої особистості. Життя в єдиній макросередовищі створює психологічну спільність сучасників. Унікальність біографії кожного обумовлена впливом мікросередовища, яка, в свою чергу, відображається в індивідуальному способі життя. Спосіб життя складається на основі вчинків індивіда, що здійснюються в певних обставинах. Індивідуальний спосіб життя стійкий, але в ньому можуть відбутися значні зміни внаслідок впливу життєвих подій. Для С.Л. Рубінштейна події життя - це вузлові моменти і поворотні етапи життєвого шляху людини, коли з прийняттям того чи іншого рішення визначається його подальший шлях. Таким чином, життєвий шлях обумовлений не тільки зовнішніми обставинами, об'єктивними причинами, а й суб'єктивними, тісно пов'язаний з діяльністю, активними вчинками особистості [1, с 87].
   К.А. Абульханова-Славська застосувала до своєї концепції життєвого шляху особистості категорію часу. У плані розкриття цієї категорії вона в першу чергу звертає увагу на організацію часу “суб'єктом життя”, критерії, механізми, засоби її здійснення. Говорячи словами автора, “здатність особистості регулювати, організовувати свій життєвий шлях як ціле, підпорядковане її цілям, цінностям, є вищий рівень і справжня оптимальна якість суб'єкта життя” [1, с 90].
   Спираючись на принцип розгляду особистості як суб'єкта життя і беручи до уваги ставлення людини до життя, цінності і смисли, спосіб їх практичної реалізації, К.А. Абульханова-Славська робить висновок, що “сутність особистісної організації часу може бути розкрита через співвідношення особистості з таким цілісним, специфічним, динамічним процесом, як її життєвий шлях”. Так, життєвий шлях представляє собою не тільки раз і назавжди зафіксовану позицію, але і певну життєву лінію, тобто реалізацію свого життя в часі, її поступове розгортання, розширення і зміцнення”. Таким чином, категорія часу, з точки зору К.О. Альбуханової-Славської, розглядається, перш за все, з позицій організації часу життя суб'єктом з метою реалізації наміченого життєвого шляху та ціннісного ставлення до часу.
   Погляди К.О. Альбуханової-Славської знайшли відображення у роботах В.І. Ковальова, Л.Ю. Кубліцкене, B.C. Серенковой, О.В. Кузьміної. Ідеї даних авторів виявляють загальний підхід до розуміння проблеми особистісного часу, тому їх прийнято об'єднувати в концепцію “особистісної організації часу”. У даній концепції закладено основу для інтеграції об'єктивних і суб'єктивних аспектів вивчення часу. Під особистісним часом в даній концепції розуміється психочасова організація особистісного свідомості та самосвідомості у дорослої людини і тимчасова регулювання особистістю своєї поведінки, діяльності і спілкування в процесі здійснення дорослою людиною його індивідуальної, групової життєдіяльності і способу ЖИТТЯ [З, с 101].
   У рамках концепції особистісної організації часу В.І. Ковальов розвиває ідеї, пов'язані з психологічною реальністю і суб'єктивної динамікою індивідуального минулого, сьогодення і майбутнього, досліджуючи, яким чином, як вони об'єднуються в свідомості і підсвідомості людини. Одним із ключових понять цієї концепції є “тимчасова організація життя” людини, яка являє собою доцільний і цілеспрямований процес структурування, упорядкування і ієрархізація в людині і людиною періодів часу життя, ситуацій і подій у певну тимчасову цілісність. Це також визначення індивідом тривалості і послідовності подій і ситуацій життя, надання їм довільного темпу і ритму в потрібному, необхідному і бажаному напрямку [3].
   Розглядаючи проблему суб'єктивної організації часу діяльності особистості, В.І. Ковальов намагається “розкрити психологічні особливості суб'єктивно-перетворюючої регуляції часу і діяльності як життєво-вольовий компонент гнучкої динамічної психіки”. Під гнучкою динамічною психікою автор розуміє “специфічну систему тимчасових здібностей, рис і властивостей характеру, мотивацій розвиненої особистості та досконалої індивідуальності людини” На думку автора, в основі формування такої психіки лежить практичне вирішення суперечливих життєвих проблем і завдань особистістю в процесі творчого здійснення нею своєї життєдіяльності при споглядально-рефлексивного її опосередкуванні. Специфічним механізмом, за допомогою якого особистість здійснює організацію і регуляцію часу власного життя, виступає “індивідуальна тимчасова трансспектива”, яка означає наскрізне бачення із сьогодення в минуле (або ретроспектива) і із сьогодення в майбутнє (або перспектива). Індивідуальна тимчасова трансспектива та її складові (ретроспектива і перспектива) відображають в основному подієву структуру життя. У психологічному контексті вона являє собою спосіб категоризації людиною власного життя на значущі і незначущі події. Всі ці події зв'язуються між собою і складають єдину картину життя [3, с 123].
   В.І. Ковальов говорить про три рівні особистісного часу: об'єктивний (включає складну психофізіологічну організацію хронотопу індивіда, суспільно-професійно-національно-рольову організацію особистості); суб'єктивний (відбиває ціннісно-тимчасову організацію особистісного самосвідомості у формі чуттєво-уявних оглядів прожитого життя); суб'єктивний (життєво-вольова регуляція особистістю життєдіяльності в часі: його використання, володіння, перетворення і управління). Зрештою, автор розглядає особистісний час як послідовний синтез психічних часів: суб'єктивного, перцептуального, особистісного, суб'єктивного, індівідуального [3, с 145].
   Суб'єктивне переживання часу відбувається на підсвідомому рівні і виступає як форма відображення організмового (циклічного) часу та часових характеристик зовнішніх подразників. В основі суб'єктивного часу лежать особливості темпераменту, що визначають емоційну збудливість людини, темп і ритм його психічних процесів.
   Перцептуальний час - час сприйняття (споглядань і вражень) особливостей навколишнього середовища - тривалості і послідовності, порядку і ритму природних процесів навколишнього світу, що відбувається на частково усвідомлюваному рівні.
   Особистісний час - діяльно-усвідомлювана організація особистістю процесів сприйняття і переживання, спогади і передбачення, планування та прогнозування перебігу часу власного життя, своїх практичних дій з використання часу.
   Суб'єктивний час є рівень творчого перетворення часу життя як особистого, так і групового і суспільного. Тут особистість виступає як суб'єкт життєдіяльності, самостійно вибирає, формує і керує тимчасовими параметрами не тільки індивідуального, а й колективного життя.
   Індивідуальнісного часу особистість досягає інтеграцією всіх сторін індивідуального та суспільного життя в ході творчого освоєння, перетворення часу життя. Цей час діяння, роздумів, творчості.
   О.В. Кузьміна також досліджує особливості організації часу діяльності людини. У її роботах визначено сукупність параметрів, що відображають структурну специфіку особистісної тимчасової організації. Називаються такі параметри, як сприйняття, переживання, усвідомлення часу суб'єктом, практична тимчасова організація та її рефлексія.
   Поряд з вище розглянутими дослідними позиціями в рамках розробки концепції особистісної організації часу виникла ідея про взаємозв'язок психологічного часу і ціннісного осмислення особистістю власного життя [2, с 67].
   Крім визначення цінності часу життя в цілому існують підходи, які приділяють особливу увагу можливості практичного визначення місця і цінності людини, його минулого, сьогодення і майбутнього в контексті цілісного уявлення власного життя. Такий підхід отримав назву причинно-цільового [2, с 90].
   У рамках своєї концепції А.А. Кронік і Е.И. Головаха розкривають особливий зміст психологічного часу, спираючись на дослідження таких категорій, як життєвий шлях, життєві події, причинно-наслідкові та Інструментально-цільові зв'язки між подіями, суб'єктивні межі минулого, сьогодення і майбутнього, суб'єктивна картина життєвого шляху. На думку авторів, життєвий шлях людини наповнений різними подіями. Ними можуть бути будь-які зміни в умовах життя людини, його внутрішній світ, сім'ї, побуті, навчанні, дозвіллі. Психологічний час формується на основі переживання особистістю детермінованих зв'язків між основними подіями її життя. Специфіка детермінації людського життя полягає в тому, що поряд з причинною обумовленістю наступних подій попередніми (детермінація минулим) має місце і детермінація майбутнім, тобто цілями і передбачуваними результатами життєдіяльності. А.А. Кронік позначає ці два фундаментальних типу зв'язку між подіями: “Причина-наслідок”” і “мета-засіб ”. Автор неодноразово підкреслює важливість аналізу не стільки подій, скільки їх взаємозв'язків, впливів один на одного і життя в цілому. Такого роду причинні і цільові зв'язку є одиницями аналізу психологічного часу особистості. Виділені детермінаційні зв'язки між подіями характеризуються напрямком, знаком, протяжністю, суб'єктивною ймовірністю, приналежністю до минулого, теперішнього, майбутнього. Так, по своїй спрямованості зв'язку між подіями вони поділяються на причинні (з минулого в майбутнє) і цільові (з майбутнього в минуле); на позитивні і негативні. Протяжність визначається хронологічним інтервалом між подією-причиною і подією-наслідком, або подією-метою і подією-засобом.
   Суб'єктивна ймовірність міжособистісних зв'язків характеризує ступінь впевненості особистості в тому, що одна подія виступає детермінантою іншого.
   Ідея про наявність причинно-цільових взаємозв'язків між життєвими подіями дозволяє говорити про зміст психологічного минулого, сьогодення і майбутнього і їх співвідношенні в рамках цілісної картини суб'єктивного сприйняття часу. Так, зміст психологічного минулого визначає сукупність реалізованих зв'язків, які з'єднують між собою події хронологічного минулого. Психологічне майбутнє складають потенційні зв'язки, реалізація яких ще не почалася. Такі зв'язки з'єднують між собою передбачувані події хронологічного майбутнього. Таким чином, автори припускають ще одне розуміння психологічного часу як форми переживання людиною структури причинних і цільових відносин між подіями його життєвого шляху [2, с 115].
   Крім вищевказаних в сучасній психологічній літературі відомі наукові підходи, які аналізують психологічне минуле, сьогодення і майбутнє в мотиваційному аспекті. В.Г. Асєєв виходить з розуміння структури мотивації поведінки людини, яка являє собою діалектику двох різних, але той же час складових єдність мотиваційних тенденцій: змістовної та динамічної. Змістовна сторона мотивації поведінки визначається смисловими орієнтаціями особистості та цільовими установками. Динамічна сторона відображає засоби для досягнення цілей. Взаємодоповнюючи один одного, змістовна та динамічна тенденції в комплексі виконують регулюючу функцію в побудові діяльності і визначають основні характеристики психологічного часу [2, с 137].
   Розвиває дану концепцію Е.С. Улітова. Проведене автором дослідження показало, що психологічний сьогодення характеризується високою необхідністю реалізації спонукань і високою діяльною готовністю до цієї реалізації, у той час як для психологічного минулого і майбутнього характерні висока бажаність і висока динамічна складність реалізації.
   Для повного розкриття напрямків дослідження психологічного часу особистості необхідно приділити увагу ролі творчості в його побудові. Сутнісну взаємозв'язок між поняттями “творчість” і “час” розкриває Л.С. Марков. Він описує три рівні пізнання особистості (пасивний, репродуктивний, творчий) і ставить у відповідність кожному з них певний рівень взаємодії особистості з часом. У першому випадку індивід постає як пасивний об'єкт, наділяючи час активністю і суб'єктністю.На другому рівні особистість виступає як суб'єкт життєдіяльності, використовуючи час як об'єкт маніпулювання. Індивідуальний час на цьому рівні не виступає як детермінанта, зважаючи на його несформованість. Тільки при творчій взаємодії з часом суб'єкт може відкрити в часі його якісну своєрідність. Тут час знаходить самостійну сутність, персоніфікуючись в “Я-минуле”, “Я-майбутнє”, “Я-справжнє” як самостійні, рівноцінні, активні структури. Взаємодія між ними проявляться не тільки в активації образів минулого і моделювання майбутнього, але й у зворотному русі, що полягає в оцінці і переживання “Я-справжнього”, з позицій “Я-минулого” і “Я-майбутнього”. Представлення цілісної тимчасової структури свого життя, одночасне бачення початку, кульмінації і кінця свого життєвого шляху, бачення та розуміння його як частинки і разом з тим як унікальної ланки історії, на думку автора, наповнює саме життя вищим моральним змістом, дозволяє наситити його енергією Вічності [2, с 167].
   Таким чином, ми розглянули основні аспекти дослідження психологічного часу особистості на сучасному етапі розвитку наукового психологічного знання. Поряд з цим наш аналіз виглядав би неповним без висвітлення репертуару методів емпіричного вивчення суб'єктивного переживання часу життя людиною та її складових. Так, у дослідженні проблематики часу, як, втім, і інших наукових питань психології, має місце використання дослідницьких методів і методів впливу. Як відомо, метою дослідницьких методів є отримання інформації про досліджуваний об'єкт. Дана група включає в себе методи збору та обробки інформації. До найпоширеніших методів збору інформації в галузі дослідження психологічного часу можна віднести методи тестів, опитування, вивчення документів, експерименту.
   Слід ще раз підкреслити багатогранність дослідження психологічного часу особистості. Разом з тим ряд наукових питань потребує подальшого теоретичного осмислення і експериментально-практичного вивчення. Поза сумнівом, ґрунтовна розробка даної області дозволить отримати адекватне і глибоке розуміння законів функціонування, розвитку і зміни часової складової індивідуальної свідомості як одного з провідних факторів, які впливають на існування людини в навколишньому світі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Головаха Є.І, Кроник А.А. Психологічний час і життєвий шлях особи. - К., 1983.-С. 51-61.
2. Аскин Я.Ф. Проблема времени. - М., 1966. - 220 с
3. Восприятие времени человеком и его роль в спортивной деятельности. -Ташкент, 1985. - 157 с.
4. Головаха Е.И. Понятие психологического времени / Категории материалистической диалектики в психологии.-М., 1988.-С. 199-215.
5. Гюйо М. Происхождение идеи времени. - Спб., 1988. - 372 с.
6. Ковалёв В.И. Писхологические особенности личностной организации времени жизни: Автореф. дис. канд. психол.наук. - М., 1979. - 25 с.
7. Элькин Д.Г. Восприятие времени. - М., 1962. - 312 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com