www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні особливості емоційного вигорання лікарів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні особливості емоційного вигорання лікарів

Мироненко Г.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ЛІКАРІВ

   Статтю присвячено обґрунтуванню соціально-економічних та соціально-психологічних чинників синдрому емоційного "вигорання" медичних працівників, що працюють в лікувальних закладах спеціальних відділень.
   Ключові слова: емоційне вигорання, ризик, соціально-економічні та соціально-психологічні чинники синдрому емоційного "вигорання ".
   У наші дні проблеми профілактики і керування стресами на роботі стають найбільш актуальними тому, що швидко змінюються соціально-економічні і політичні ситуації, збільшуються нервово-психічні й інформаційні навантаження, відбувається диверсифікованість виробництва, постійно росте конкуренція і загострюється боротьба за робочі місця і ринки збуту.
   Вимоги сьогодення у держави та суспільства до ефективності будь-якої професійної діяльності зростають. Однак порівняно невелика кількість теоретичних та практичних робіт по виявленню негативних психологічних станів, що виникають у особистості в процесі професійної діяльності, психологічних проявів професійного стресу та методик подолання його наслідків не дозволяє задовольнити ці вимоги у повній мірі. У зв'язку з цим особливого значення набуває дослідження такого важливого й недостатньо вивченого у вітчизняній психології явища, як синдром „емоційного вигорання".
   Серед різних професій, представники яких мають високий ризик виникнення синдрому емоційного "вигорання" одне із чільних місць займає професія медичного працівника. Особливо, коли йдеться про людей, що працюють в лікувальних закладах спеціальних відділень. Це обумовлено низкою соціально-економічних та соціально-психологічних чинників:
   По-перше, істотним стресогенним фактором є психологічні і фізичні перевантаження людей, що працюють у сфері медичної допомоги, що також пов'язано з особливостями даної роботи, котра належить до професій типу "людина-людина".
   По-друге, додатковим стресогенним фактором є специфіка захворювання пацієнтів, з представниками яких працюють лікарі, які обслуговують ліквідаторів ЧАЕС. Як правило, це найбільш уражені верстви населення. Зокрема, в даній статті розглядаються психологічні особливості лікарів, що працюють із людьми, які отримали під час ліквідації аварії на ЧАЕС не тільки опромінення, а і психологічну травму.
   По-третє, це те, що останнім часом відзначається підвищений інтерес до стресів, пов'язаних із трудовою діяльністю. Робочі чи професійні стреси можуть порушити дієздатність організації, приводячи до втрати кадрових ресурсів. Вплив психологічного стресу, що руйнує, відзначається навіть у прогресивних і добре керованих організаціях, оскільки розвиток стрес-реакцій має складну багатофакторну обумовленість: від структурно-організаційних особливостей, організаційної культури, характеру самої роботи до особистісних особливостей співробітників, а також характеру їхніх міжособистісних взаємодій. Негативно позначаючись як на конкретних людях - їх соматичному і психічному стані, так і на внутрішньому організаційному середовищі, стреси на роботі впливають на продуктивність працівників, фінансову ефективність, стабільність і конкурентоспроможності всієї організації в цілому.
   Проблема стресів на роботі - місце перетинання багатьох дисциплін, від фізіології і медицини до психології, соціології і політики. Це обумовлено, з одного боку, фізіологічними і психологічними механізмами стрес-реакцій, а з іншого боку -соціальним характером наслідків професійних (чи виробничих) стресів. При цьому перед представниками всіх наук постає єдина задача - знайти ту оптимальну напругу в процесі праці, що забезпечить її високу ефективність, але не призведе до небажаних наслідків у результаті тривалої нервово-психічної напруги.
   "Емоційне "вигорання" є феноменом особистісно-професійної деформації. Найчастіше в психологічній літературі деформація особистості розглядається в професійному контексті та визначається як змінювання якостей особистості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування та поведінки). Незважаючи на те, що за явищем професійного вигорання стоять дуже серйозні психологічні реалії, які мають свої причини, форми прояву і комунікативні наслідки, це поняття ще й досі чітко не визначено. Дослідники підкреслюють, що як емоційне, так і "професійне вигорання" є набутим стереотипом переважно професійної поведінки. "Вигорання" є частково і функціональним стереотипом, оскільки дозволяє людині дозувати та економічно використовувати енергетичні ресурси.
   В той же час "емоційне вигорання" негативно впливає на професійну діяльність і процеси спілкування. Оскільки синдром"емоційного вигорання" охоплює в наш час різні галузі діяльності у системі „людина-людина", то, безумовно, це стосується і діяльності працівників медичних установ, зокрема лікарів. Але досліджень цього феномену серед вказаної спеціальності обмаль.
   Проблема механізмів, закономірностей та умов розвитку, особливостей „емоційного вивгорання" лікарів залишається недостатньо дослідженою.
   Тому мета даної статті - дослідити специфічі особливості емоційної сфери медичних працівників, що обслуговують ліквідаторів ЧАЕС.
   З метою вивчення синдрому „емоційного вигорання" у лікарів було проведено спеціальне соціально-психологічне дослідження. В ньому взяли участь 48 лікарів що обслуговують ліквідаторів ЧАЕС.
   Персонал терапевтичних відділень повсякденно в процесі професійної діяльності піддається надмірним стресовим впливам у зв'язку з постійним й безпосереднім контактом з хворими, які потребують термінової допомоги або знаходяться в критичному психологічному стані. Ці обставини в переважній кількості випадків викликають негативні емоції, надмірну психічну напругу та фізичну втому, що сприяє виснаженню психоемоційної сфери та розвитку синдрому „професійного та емоційного вигорання".
   Серед симптомів, що виникають першими, можна вирізнити загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначене почуття занепокоєння, сприймання роботи як такої, що постійно ускладнюється та стає менш результативною. Працівник може легко впадати в гнів, дратуватися і почувати себе розбитим, зосереджувати увагу на деталях і бути налаштованим надзвичайно негативно до усіх подій. Гнів, що він відчуває, може призвести до розвитку підозрілості. Працівник може думати, що співробітники можуть його позбутися. Цей стан може посилюватися почуттям "незалученості", особливо якщо раніше працівник брав участь в усіх подіях. Окрім того, кожен, хто намагається допомогти, щось порадити, викликає роздратування.
   Серйозними проявами "емоційного вигорання" є поведінкові зміни і ригідність. Якщо людина зазвичай балакуча і нестримана, вона може стати тихою і відчуженою. Чи навпаки, людина, що зазвичай тиха і стримана, може стати дуже говірковою, вступати в бесіду будь з ким. Жертва "емоційного вигорання" може стати ригідною у мисленні. Ригідний працівник закритий до змін, оскільки це вимагає енергії чи ризику, котрі є великою загрозою для вже виснаженої особистості.
   Співробітник, який відчуває на собі дію синдрому "емоційного вигорання", може намагатися подолати ситуацію, уникаючи колег та клієнтів, фізично і духовно дистанціюючись від них. Уникнення та дистанціювання можуть проявлятися багатьма шляхами. Наприклад, працівник може бути відсутній на роботі. Він може спілкуватися безособовими способами з колегами та клієнтами, може зменшувати власну замученість до контактів з ними. Працівник, врешті - решт, впадає в депресію і починає сприймати ситуацію як "безнадійну". Він може залишити свою посаду чи взагалі змінити професію.
   Вікові групи у даному дослідженні поділені на 3 категорії: до 30 років - 30% досліджуваних, 30-40 років - 42% респондентів, більше 40 років - 28%. За гендерними ознаками у дослідженні взяли участь 63,6% жінок та 36,4% чоловіків, що реально відображає співвідношення працюючих за даними спеціальностями жінок та чоловіків.
   Групи досліджуваних за стажем роботи в лікувальних установах розподілились таким чином: відсоток працюючих до 6 років становить 18 %, працюючих 6-14 років - 52%, мають стаж 15 і більше років - 30%. Оскільки для проведення даного дослідження і формування висновків важливо знати, як довго людина працює в певній системі (галузі охорони здоров'я), тому що це накладає відбиток на робочий стиль спілкування, ми маємо загострити увагу на тому, що у даному випадку критерієм віднесення до певної категорії був стаж роботи саме в медичних установах (поліклінічні відділення, клінічні лікарні), а не загальний трудовий стаж. Тому, наприклад, до категорії працюючих в медичних установах 6-14 років неправомірно було б віднести всіх опитаних у віці від 30 до 40 років.
   При проведенні дослідження були використані наступні психодіагностичні методики:
   • Методика діагностики рівня „емоційного вигорання" В.В. Бойко.
   • 16 - факторний опитувальник Р. Кеттелла.
   • Опитувальник "Синдром вигорання" в професіях системи "людина - людина".
   • Анкета „Профілактика та подолання синдрому „вигорання".
   Було виявлено, що домінуючим компонентом у синдромі "емоційного вигорання" лікарів є "резистенція", котра характеризується згортанням професійних обов'язків, прагненням якомога менше часу витрачати на виконання завдань згідно посади, зменшенням взаємодії з колегами та пацієнтами, розширенням сфери економії емоцій, бажанням побути на самоті, неадекватним емоційним реагуванням тощо. Принагідне підкреслимо, що 26% опитаних мають високий рівень розвитку цього компоненту, в той час як у 16% опитаних виявлено високий рівень розвитку першого компоненту синдрому ("напруження"), а також у 6% опитаних - високий рівень розвитку третього компоненту синдрому ("виснаження"). Тобто можна стверджувати, що розвиток "емоційного вигорання" у лікарів відбувається через другий компонент синдрому "емоційного вигорання".
   Поглиблений аналіз проявів синдрому емоційного вигорання у лікарів дозволив встановити зв'язок між вигоранням та статтю, віком та стажем роботи в медичних установах. Було виявлено, що жінки у стресовій ситуації більше схильні до "емоційного відчуження" та до "психосоматичних порушень", в той час коли у чоловіків "емоційне вигорання" розгортається через усі симптоми лише "резистенції".
   Також була виявлена відмінність між віком та проявами симптомів "емоційного вигорання": у працівників віком до 30 років розвиток синдрому відбувається не тільки через другий компонент - "резистенції" неадекватне вибіркове емоційне реагування (50% опитаних), редукцію професійних обов'язків (61,1% опитаних), а й через переживання психотравмуючих обставин - симптом першого компонента - "напруження", в той же час у працівників, яким більше 40 років, "емоційне вигорання" теж розгортається через симптоми не лише "резистенції", але тут, окрім "напруження", з'являється ще й "виснаження" відповідно до ступеню впливу: психосоматичні та психовегетативні порушення - 28,6%, переживання психотравмуючих обставин - 21,4%. У працівників віком 30-40 років розвиток синдрому відбувається переважно через другий компонент - "резистенцію".
   Проведений аналіз висвітив взаємозв'язок синдрому "емоційного вигорання" зі стажем роботи. Підвищення переживання психотравмуючих обставин на початку професійної діяльності та після 15 років від її початку можливо пояснити невпевненістю в собі молодих лікарів та зростанням згодом відповідальності при лікуванні хворих й складності операцій. Чітке підвищення симптому психосоматичні та психовегетативні порушення можна пояснити віком та професійною деформацією особистості через фазу "резистенції", яка діє протягом 15 років і більше.
   До соціально-психологічних чинників проявів синдрому емоційного вигорання у лікарів віднесені особистісні, психоемоціональні та соціально-психологічні особливості. Згідно з опитувальником Кеттела були виявлена вираженість таких якостей як: занижена самооцінка (14,0%), довірливість (22,0%), низький самоконтроль поведінки (32,0%), розслабленість (44,0%), емоційна нестійкість (88,0%), афективність (20,0%), жорсткість (66,0%), стриманість (18,0%) та самовпевненість (44,0%). Як видно з результатів, у лікарів, що працюють в медичних установах, страждає саме емоційна сфера, що співпадає з механізмом "емоційного вигорання" через фазу "резистенці"ї ( за методикою Бойка В.В.).
   Протиріччя в особистості лікарів можливо пов'язати з комунікативними перенавантаженнями в роботі, неузгодженістю в системі очікувань від організації, проблемами з відповідальністю та самоменеджментом. Такі базисні особистісні якості, як товариськість та соціальна сміливість (фактори А та Н), висока експресивність (фактор F), практичність (фактор М), середні значення конформізму та підозрілості (Q2 та В), емоційна стійкість (фактор С), адекватна самооцінка (MD) значно знижують ризик розвитку "вигорання"у лікарів В роботі були визначені засоби попередження та подолання наслідків синдрому „емоційного вигорання" у лікарів, які умовно поділяються на три етапи:
   1) Вивчення чинників „емоційного вигорання".
   2) Проведення психологічної роботи у вигляді лекцій, тренінгів та за результатами психо-корекційної роботи та профілактика повторної появи „емоційного вигорання" у лікарів. Розроблена розширена програма психокорекційної роботи з найбільш проблемними категоріями медичних працівників: молодими (віком до 30 ти років) та невеликим стажем роботи ( до 6 років) з урахуванням гендерних аспектів.
   3) Контроль другого етапу.
   Проведене дослідження дозволяє проводити корекційну роботу з медичними працівниками через вплив на мотиваційну і емоційну сферу та формування індивідуального стилю діяльності. Практичні рекомендації призначені для працівників кадрових підрозділів медичних установ, практичних психологів та самих лікарів. Знання особливостей розвитку та проявів синдрому „емоційного вигорання", розробка нових засобів профілактичного та регулятивно-корекційного напрямів в сучасних умовах суспільного життя надає можливість підвищення ефективності діяльності медичних працівників. За допомогою наших рекомендацій лікарі, які працюють з ліквідаторами ЧАЕС зможуть не тільки подолати "емоційне вигорання" а і попереджати його виникнення. Оскільки профілактичні міри направлені на зняття дії стресора: зняття робочої напруги, підвищення професійної мотивації, вирівнювання балансу між затраченими силами і отриманою винагородою.
   Висновки. Сплеск вітчизняних досліджень у царині вивчення феномену емоційного вигорання лише починається. Озброєні напрацьованими донині теоретичними конструктами, діагностичними інструментарієм та практичним досвідом, психологи-дослідники можуть висувати та перевіряти на практиці сміливі та складні гіпотези, тим самим збагачуючи світові здобутки з проблем синдрому емоційного вигорання лікаря.
   Аналіз наукової літератури з цієї проблеми свідчить на користь того, що лікарі є однією з найуразливіших професійних груп до цього психогенного розладу. На теоретичному рівні в дослідженні було узагальнено результати вітчизняних та зарубіжних досліджень синдрому "емоційного вигорання" лікаря. Емпірично було вивчено чинники, що можуть породжувати виникнення синдрому. Серед вивчених чинників вигорання лікаря медична майстерність виявилась тією структурною характеристикою особистості лікаря, що протидіє виникненню синдрому" емоційного вигорання".
   1. Синдром емоційного вигорання" лікарів - психогенний розлад, пов'язаний з професійною "дезадаптацією". В своїй динаміці він проходить низку фаз: "напруження", "резистенцію" та виснаження. На фазі напруження він проявляється переважно у формі надмірного переживання психотравмуючих обставин, тривоги та депресивних проявів. На фазі резистенції - у формі неадекватного вибіркового емоційного переживання та редукції професійних обов'язків. Фаза виснаження характеризується головним чином психосоматичними та психовегетативними порушеннями. На статистично значущому рівні всі три фази емоційного вигорання діагностуються у 38.3% опитаних лікарів, що свідчить про ризик виникненя синдрому у третини працюючих в стаціонарних та поліклінічніх лікувальних закладах лікарів.
   2. Лікарям з різною мірою вираженості вигорання властиві різні стилі поведінки в робочому середовищі. Так, лікарям з низькою мірою вираженості вигорання властива активна стратегія розв'язку та подолання проблем, почуття успіху в професійній діяльності. У спілкуванні з оточуючими вони схильні до лідерства та відсутності конформності. У поведінці лікарів з високою мірою вираженості синдрому емоційного вигорання домінує стратегія уникнення в ситуації невдачі, незадоволеність кар'єрним зростанням. У спілкуванні з оточуючими вони проявляють компромісність та конформність.
   3. Вивчення чинників, що породжують виникнення вигорання у лікарів, дозволило нам говорити про дві групи причин: причини індивідуальні та причини, пов'язані з організаційними умовами роботи. Індивідуальні причини є первинними, до них належать соціально-демографічні характеристики, особистісні властивості та міра сформованості лікарської майстерності лікаря. Причини, пов'язані з організаційними умовами роботи, є вторинними. Вони діють, переломлюючись крізь призму особистісних чинників та виступають в якості провокуючих, підсилюючих чинників виникнення та розвитку вигорання серед лікарів. Так, міра вияву вигорання лікарів, що працюють в стаціонарах виявилась нижчою, ніж у лікарів, що працюють в поліклініці. Існує значущий зв'язок між високою мірою вияву вигорання та недостатньою забезпеченістю лікарів необхідними засобами для діагностики та лікування.
   4. Особистісні особливості лікарів визначають різну міру вияву синдрому емоційного вигорання, саме вони виступають його базовими передумовами виникнення. Так, вищі показники міри вияву вигорання діагностуються у лікарів, які демонструють схильність до тривожності, сенситивності та інтровертованості, найменші показники - у лікарів, схильних до спонтанності та ригідності.
   5. Високий рівень професійно-лікарської майстерності протидіє виникненню вигорання у лікарів, зменшує інтенсивність його проявів. Кожна структурна складова майстерності вносить свій специфічний вклад у цей процес. Так, серед показників спрямованості особистості лікаря найбільш значущими виявились спрямованість на спілкування та доброзичливе ставлення до пацієнтів. Значущим виявився експресивний компонент лікарської діяльності, особливо слід відзначити спонтанність та пластику рухів і жестів, прояв позитивних емоцій. Серед показників лікарської компетентності найважливішими є високий професіоналізм в лікарській справі. Особливо значущими виявились професійно важливі якості особистості лікаря: емоційна стійкість, організаційні здібності, емпатія, комунікативні якості, які полегшують процес лікування, встановлення контакту з пацієнтами.
   6. Порівняльний аналіз показників синдрому емоційного вигорання лікарів з представниками інших професій типу „людина - людина" виявив, що міра вираженості вигорання лікарів та лікарів-терапевтів є найвищою.
   7. Ґрунтуючись на теоретичному аналізі та емпіричному вивченні синдрому емоційного вигорання лікаря, розроблено та апробовано програму профілактичних заходів. Програма поєднує декілька напрямів роботи: просвітницьку, психодіагностичну, тренінгову. Просвітницька робота спрямована на теоретичне ознайомлення майбутніх та працюючих лікарів з проблемою синдрому емоційного вигорання. Психодіагностична робота включає діагностику синдрому вигорання серед працюючих лікарів, динаміку становлення професійно важливих якостей лікарів. Тренінгова робота включає в себе вправи, спрямовані на розвиток лікарської майстерності, на профілактику та подолання негативних наслідків синдрому емоційного вигорання на когнітивному, емоційному та поведінковому рівнях.

Література

1. Бойко В.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других. - М.: Филин, 1996. - 472 с.
2. Карамушка Л.М., ЗайчиковаТ.В. Проблема синдрому "професійного вигоряння" в педагогічній діяльності в зарубіжній та вітчизняній психології // Актуальні проблеми психології. - Т.1. - С 210-217.
3. Китаев-Смык Л.А. Стресе и психологическая экология // Природа. - 1989. - №7. - С.99-105.
4. Ковальчук В.І. Емоційне виснаження як провідна детермінанта синдрому вигоряння // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АЛЛ України. - К., 2001. - Т. З, ч. 6.
5. Малицкая Л.Б. Формирование профессиональной эмпатии у будущих учителей: Дис... канд. пед. наук: 13.00.01. - Кр. Рог, 1995.- 184 с.
6. Малышева К.О. Синдром емоційного вигоряння психолога-консультанта: психологічні чинники, профілактика, корекція: Дис... канд. психол. наук: 19.00.04. - К., 2003. - 203 с
7. Михайлов Б.В., Гавриленко М.А. До питания про структуру особи лікарів-психіатрів // Форум психіатрії і психотерапії. - Львів. - 2000. - том 2. - С. 26-27.
8. Первичная профилактика психических, неврологических и психосоциальных расстройств. - М.: Смысл, 2002. - 127 с.
9. Роберте Г.А. Профилактика выгорания // Обзор современной психиатрии. - 1998. - №1. - С. 39-46.
10. Сидоренко Е.В. Методы математической обработки в психологии. - СПб.: Речь, 2000. - 350 с.
11. Сидоров П.П., Парняков А.В. Введение в клиническую психологию: В 2 т. - М., 2000. - Т. 2. - 381 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com