www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Теоретичні аспекти психологічної корекції соціальної спрямованості дезадаптованих неповнолітніх
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теоретичні аспекти психологічної корекції соціальної спрямованості дезадаптованих неповнолітніх

Л.А. Філоненко

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ДЕЗАДАПТОВАНИХ НЕПОВНОЛІТНІХ

   Ключові слова: дезадаптація, егоцентрична спрямованість, пошукова активність, особистіший зміст, креативність, психологічна корекція.
   В результаті проведеного нами попереднього дослідження з діагностики відхилень у соціальній спрямованості дезадаптованих підлітків було показано, що психологічною основою розвитку, який відхиляється є несформованість ціннісно-мотиваційної регуляції як в кількісному, так і в якісному відношенні: в структуру особистості асимілюються переважно цінності малих девіантних груп, а макросоціальні цінності залишаються лише зовнішніми. Цінності малої девіантної групи, яка стає для підлітка референтною і в якій він знаходить джерело соціальної ідентичності, не тільки задають підліткові правила, норми поведінки, але й опосередковують, фільтрують чи блокують засвоєння ним інших макросоціальних і загальнолюдських цінностей.
   Метою цієї статті є теоретичне дослідження та розгляд питання дезадаптації неповнолітніх з позиції психологічної корекції. Відповідно до поставленої мети визначено завдання - проаналізувати підходи до психологічної корекції соціальної спрямованості дезадаптованих неповнолітніх.
   Як зазначалося у наших попередніх дослідженнях, егоцентрична спрямованість - це такий тип спрямованості, за якого особистість знаходиться у центрі власної уваги, уся її активність зосереджена на собі, власних інтересах, проблемах, особистість прагне визнання суспільством її абсолютних прав у ньому, її особливій цінності для нього [6].
   Як відомо, особистісні якості можуть як сприяти розвитку, так і блокувати його. Крайнім вираженням егоїзму є егоцентризм. Він заключається в тому, що в центр всього життя підліток чи вже дорослий ставить своє індивідуальне “Я”. Його життєво важливою потребою є перебування у центрі уваги колективу, постійні похвали на його адресу, захоплення його незвичайними здібностями. В сім'ї такий підліток вимагає, щоб думали й проявляли турботу лише про нього, жили лише заради нього, й бажає, щоб все в сім'ї віддавалось йому.
   Таким чином, для егоцентрикахарактерний виражений суб'єктивізм поглядів на життя. Крайні форми егоцентризму проявляються, як правило, у демонстративних особистостей. Психологічна природа егоцентризму розглядається в працях багатьох психологів, склалися різні наукові школи й напрямки: теорія установки (Д. Н. Узнадзе), відносин особистості (В. М. Мясіщев, Б. Ф. Ломов), теорія значимості (Н. Ф. Добринін), потреб і мотивів (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьев. Л. I. Божович, Ю. М. Орлов).
   Егоцентризм і егоцентрична спрямованість - це ознаки особистості, які характеризують її позиції і являють собою центровану і фіксовану соціальну настанову, яка визначає привернення уваги до своїх якостей, думок, переживань, уявлень, дій, на свою мету тощо.
   Егоцентризм як особистісна якість неоднозначно впливає на особистість загалом тадезадаптаційні прояви зокрема. Егоцентричність утворюється з процесом соціалізації, розвитком умінь децентрації, коли егоцентризм з пізнавальної позиції трансформується в особистісну властивість, що проявляється як детермінанта, що характеризується зосередженням на власному “Я”, фіксованістю на обраних технологіях рішення. Егоцентричність, що вважається нормою на ранніх вікових стадіях розвитку особистості, стає на заваді подальшого розвитку на пізніших етапах становлення підростаючої особистості.
   Чинниками, спрямованими на розвиток егоцентричності в дитячому та в шкільному віці, можуть бути: перехвалювання батьками і вчителями, активна стимуляція до досягнення успіху, нестача контактів з однолітками, звичка командувати з огляду на постійну, з дитячих років, позицію керівника (староста, відповідальний за культмасову чи спортивну роботу тощо).
   Зміна рівнів, які характеризують егоцентричні тенденції, пов'язана з тим, що дезадаптація змінює соціальний статус юнаків та дівчат. За егоцентричної спрямованості особистість знаходиться у центрі власної уваги, уся її активність зосереджена на собі, власних інтересах, проблемах, особистість прагне до визнання суспільством її абсолютних прав у ньому, її особливій цінності для нього. Особистість з цим типом спрямованості досить вимогливо підходить до оцінювання іншої: наскільки інша людина згодна з її думками, наскільки розділяє її симпатії й антипатії, наскільки близькі іншій її переконання. Несхожість іншої особи викликає негативне ставлення до неї: роздратування, неприязнь, відторгнення. Підліток з цим типом спрямованості часто не розуміє, що можливе існування інших поглядів, відмінних від його власного.
   Стиль відносин із однокласниками (особливо коли підліток знаходиться на “керівних посадах”) - авторитарний. Від друзів, приятелів такий підліток вимагає підкорення, виконання його рішень, вимог; вважає, що друг, коли він справжній, повинен жертвувати заради нього і своїми поглядами, і своїми інтересами, водночас він сам на такі жертви здатен досить рідко. Оточення не ігнорується взагалі, але цікавить його настільки, наскільки він бажає утвердитися як особистість у їхніх очах, хоче, аби вони визнали його цінність, особливу значимість порівняно з ними. Однак той соціальний статус, який він має, частіше всього не задовольняє його.
   Ставлення з повагою до оточення прямо пропорційно ставленню з повагою оточуючих до особи з цим типом спрямованості. Загалом такий підліток задоволений своїми вчинками, манерою поведінки, здебільшого він вважає, що поводить себе так, як того заслуговують оточуючі. Більшість із тих, з ким він спілкується, здаються йому надміру вимогливими, невиправдано критичними, несправедливими до нього. Проблеми, інтереси, судження інших, по великому рахунку, йому байдужі, але він гостро переживає подібну байдужість стосовно себе. Він не намагається зрозуміти людей, допомогти їм. В оточенні він, насамперед, намагається побачити те, що може загрожувати його особистості або допоможе самоствердитися. У зв'язку з цим, особливо складні, конфліктні стосунки складаються у таких підлітків з дорослими. До власного минулого вони ставляться достатньо терпимо, але ставлення до минулого інших людей, свого народу, країни частіше негативне.
   За несприятливих умов, коли особистість не знаходить умов для самоствердження і її ставлення до суспільства стає усе більш негативним, а ставлення до себе усе менш позитивним, егоцентрична спрямованість може перейти у негативістичну, привести до суттєвих негативних змін особистості.
   Позитивний прояв егоцентризму полягає в збалансованому механізмі психологічного захисту особистості в критичні, кризові періоди її розвитку. Негативними наслідками егоцентризму є ригідність мислення, егоїзм, індивідуалізм. За визначенням Б.С. Братуся така спрямованість відповідає нижчому рівню розвитку спрямованості особистості:
   - перший рівень - егоцентричний, який вирізняється переважним стремлінням лише до власної зручності, вигоди, престижу;
   - другий рівень - групоцентричний, який вирізняється стремлінням ідентифікувати себе з якоюсь групою, коли ставлення до інших залежить від того, чи входять ці інші до цієї групи чи ні:
   - третій рівень - просоціальний або гуманістичний, який вирізняється стремлінням на створення таких результатів, які принесуть рівні блага іншим людям, суспільству, людству загалом:
   - четвертий рівень - духовний або есхатологічний, який визначається духовним світом людини, його зв'язком з богом [2].
   Важливим моментом у цій концепції є те, що спрямованість включає у собі кілька взаємопов'язаних ієрархічних форм: потяг, бажання, інтерес, світогляд, переконання. Формування або зміна цих форм дає можливість проводити психокорекційну роботу з неповнолітніми. Але варто зазначити і таку особливість, що позитивне мотиваційне підкріплення може прискорити результат при проведенні корекційної роботи, особливо це важливо враховувати при роботі з дезадаптованими дітьми.
   К.К.Платонов, розглядаючи структуру особистості і вказуючи спрямованість як один із компонентів структури особистості, наголошує на тому, що необхідно розрізняти у спрямованості її рівень, широту, інтенсивність, стійкість і дієвість.
   У структурі індивідуальності особистість займає вищий щабель ієрархічної градації. Особистісні якості формуються на базі нижчих рівнів, однак не визначаються винятково їхніми типами й властивостями. На відміну від типів темпераменту й рис характеру, що є стійкими й практично незмінними параметрами психічної індивідуальності, якості особистості можуть змінюватися протягом життя, мати тенденцію до різноспрямованості залежно від зовнішніх і внутрішніх устремлінь. На рівні особистісних властивостей й якостей так само як і на рівні темпераментальних і характерологічних особливостей можливі гармонійність і дисгармонійність. Нерідко девіантні форми поведінки пов'язані з особистісною аномалією.
   Провідне значення у вітчизняній психології надається ідеї існуванню внутрішніх сил особистості у боротьбі з наявними проблемами. Психологічна корекція окреслюється як виправлення в інтелектуальній, чуттєвій, вольовій сферах, що спирається на поняття норми та відхилення. Так, Г.С. Абрамова наголошує, що психокорекційний вплив відбувається на основі теоретичного уявлення про норму вчинків, про норму змісту переживань, про норму перебігу пізнавальних процесів, про норму висування цілей у той чи інший конкретний віковий період [7, с 15].
   Психокорекція може здійснюватися у напрямку відновлення якостей суб'єкта які були втраченими, розвитку компенсаторних якостей певної діяльності, що є заміною втрачених, активізації позитивних якостей для формування певних ціннісних орієнтацій, установок, на створення позитивного емоційного фону у ставленні до оточуючого світу.
   Для задоволення соціальних потреб особистість в процесі виховання й самовиховання прагне знайти заохочувані суспільно моральні якості і сформувати соціально схвалюваний й поділюваний референтною групою або колективом світогляд. А також виробити якості, на підставі яких вона змогла б приймати й поважати себе. До особистісних якостей можна віднести доброту або злість (наприклад, добросердість, добропорядність або непорядність, альтруїзм або егоїзм, філантропію або мізантропію), любов або ненависть (жалість або черствість, небайдужість або байдужість), вірність або невірність, хоробрість або боягузтво, оптимізм або песимізм, соромливість, совісність або безсовісність, жадібність або щедрість, облудність або чесність, справедливість і правдолюбство й ін.
   Зайняття життєвої позиції й вироблення для її підтримки значимих особистісних якостей визначається особистісним змістом, особистісним значенням, які повинні відповісти на запитання заради чого відбувається або повинна бути здійснена та або інша дія. Особистісний зміст виражає відношення суб'єкта до явищ об'єктивної дійсності, він створюється в результаті відбиття суб'єктом відносин, що існують між ним і тим, на що його дії спрямовані як на свій безпосередній результат (мету), тобто особистісний зміст породжується відношенням мотиву до мети.
   Однією з важливих характеристик особистості є ціннісна орієнтація, або особистісні цінності. Під особистісними цінностями розуміють усвідомлені й прийняті людиною загальні змісти його життя. Індивід у процесі становлення особистісних якостей опановує філософією життя, робить ранжирування цінностей залежно від моральних устремлінь, вирішує найбільш важке питання про сенс життя.
   Західна модель пріоритетів (цінностей, володіння якими стає сенсом життя і сприяє знаходженню психологічного комфорту) орієнтується на цінності збереження власного здоров'я, зовнішньої привабливості, моложавості, спортивності, сексуальності, а також кар'єризму, захопленості роботою, престижності. Пріоритети змушують змінювати життя й віддавати цим сферам основну частину “енергії”, сил і часу. Саме тому людина західної психологічної культури активно займається спортом (щоб комфортно себе почувати й виглядати “на мільйон доларів”), стежить за собою (розвиваючи парфумерну індустрію), у нього все “ОК” і поважає він авторитетних та сильних, що досягли чогось у житті, й орієнтується на престижність.
   Східна модель пріоритетів націлена в першу чергу на контакти між людьми, близькі емоційні відносини, пошук змісту в житті. Ці сфери стають значимими, часто на шкоду іншим, наприклад, пунктуальності, організованості, ощадливості - характерних західних цінностей.
   Особистість можуть, на думку В.А. Петровського, притягувати небезпека, невизначеність успіху, незвідане для того, щоб вважати її творчою й ідеальною. Подібна надлишкова діяльність (активність) названа надситуативною активністю й справедливо віднесена до нормативної, оскільки прогрес у сфері культури значною мірою пов'язаний з готовністю й схильністю людей до непристосувальної (неклішованої, гнучкої й нешаблонної) поведінки.
   Однією з форм такої поведінки визнається пошукова активність, спрямована на задоволення потреби в новій інформації, у нових переживаннях, розширенні свого досвіду. Особа, як типовий представник нормативної й навіть гармонійної (у плані пристосувальних здібностей) поведінки, не схильна до пошукової активності. Вона прагне максимально уникнути ризику, а значить нових ситуацій, нової інформації, нових переживань, нового досвіду. Вона спрямована на збереження “status quo”. У цьому ракурсі вона виявляється недопитливою (скоріше цікавою), такою, що шукає гарантії і стабільності, а не знань, відчуттів і переживань. Девіант, навпаки, надміру допитливий, украй нестабільний і найвищою мірою схильний до ризику й існуванню в невизначеності.
   Парадокс полягає в тому, що девіантна й ідеальна поведінка можуть носити подібні риси. Можна стверджувати, що багато осіб з девіантною поведінкою - творчі люди. їхню поведінку виправдано означити активним творчим пошуком, що носить, однак, неадаптивну й найчастіше саморуйнівну спрямованість. Відмінність полягає в тому, що для справжньої творчості (ідеальної норми) задоволення становить сам процес пошуку, а негативний результат тільки збільшує знання про предмет і сигналізує про те, що напрямок пошуку повинен бути зміненим, у той час, як для девіантного різновиду пошукової активності основною метою є результат - задоволення.
   Список подібних рис креативних і девіантних особистостей пропонують Баррон і Харрінгтон. Ці риси містять у собі самостійність суджень, здатність знаходити привабливість у труднощах, естетичну орієнтацію й здатність ризикувати. Ф. Фарлі виділяє особливий тип особистості - Т-особистість. Вона визначається як “шукач збудження”. Люди з таким типом особистості можуть досягати або високого ступеня креативності, або демонструвати деструктивну, навіть кримінальну поведінку [1].
   За Д. Сімонтоном, у творчої особистості можна виділити сім базових векторів [4]. Наприклад, їхнє зіставлення із адиктивним типом девіантної поведінки вказує на істотну близькість цих різновидів поведінки (табл. 1).

Таблиця 1

Креативна особистість  (за Д. Сімонтоном)

Девіант (адиктивна особистість)

1

Незалежність поглядів і неконформність суджень

Неконформність, неадаптивність поведінки й суджень внаслідок прихованого комплексу неповноцінності

2

Прагнення вийти за рамки, "порушити межі", оригінальність і нестандартність

"Жага гострих відчуттів", незвичайних переживань, схильність до ризику, епатажнють

3

Відкритість до всього нового й незвичайного

" Жага гострих відчуттів", нових позамежних переживань, нових, незвичайних і нетривіальних способів досягнення задоволення

4

Стійкість до невизначених ситуацій

Гарна перенесення кризових ситуацій у сполученні з поганою адаптацією до повсякденних ситуацій

5

Конструктивна активність у предметній ДІЯЛЬНОСТІ

Високий рівень пошукової активності в сфері девіантних інтересів

6

Сила "Я", пов'язана з можливістю автономного функціонування й стійкістю до тиску соціального оточення

Незалежність у недевіантних сферах діяльності, що сполучається із прагненням обвинувачувати оточуючих і із залежністю в сфері адикції

7

Чутливість до краси в широкому значенні слова

8

Зовнішня соціабельність, що сполучається зі страхом перед стійкими контактами

9

Прагнення уникати відповідальності

10

Прагнення говорити неправду

11

Тривожність

   Відомо, що креативність включає творчі можливості (здатності) індивіда, що характеризуються готовністю до продукування принципово нових ідей. Фундаментом креативності служить дивергентне мислення - здатність мислити рівноцінними альтернативами у відповідь на вимоги нової ситуації.
   Відповідно до концепції метаіндивідуального світу Л.Я. Дорфмана, індивідуальність й її світ (зокрема, значимі інші люди) протиставляють себе один одному й у той же час бачать себе один в одному. У результаті індивідуальність здобуває подвійність своєї якісної визначеності. З одного боку, вона виділяється з оточуючого її світу, характеризується автономністю. У цьому зв'язку індивідуальності властивий один ряд якостей (наприклад автономність, самоідентичність, інтернальний локус контролю, поленезалежність). З іншого боку, індивідуальність відчуває на собі впливи значимих для неї людей, і ці впливи формують в індивідуальності інший ряд якостей (наприклад, залежність, групову ідентичність, екстернальний локус контролю, полезалежність). Залежно від модальності (субмодальності) “Я” може мати деяку безліч облич і не мати обличчя [3].
   Л.Я. Дорфман визначає базові й вторинні компоненти в структурі “Я”. Його базовими частинами є Я-авторське, Я-втілене, Я-повторююче, Я-перетворене. Вторинними є: Я-внутрішнє, Я-зовнішнє, Я-розширене (авторське), Я-розширення (повторююче), Я-розширення (систем), Я-розширення (підсистем). Я-авторське характеризує “Я” як самостійну інстанцію стосовно її відносної незалежності від зовнішніх впливів, як персональну ідентичність і самість. Я-втілене - продовження авторського “Я” у формах його внесків у людей, предмети, речі зовнішнього світу, у живу й неживу природу. Проявляється в продуктах самоздійснення авторського “Я”, особистісних внесках, у трансформаціях об'єкта (іншого суб'єкта) у результаті його підпорядкування авторському “Я”. Я-повторююче описує “Я” похідне від зовнішніх впливів і впливів, реагує на зовнішні впливи у формі суб'єктивних вражень і відчуттів. Характеризується соціальною ідентичністю, схильністю впливам прийнятих соціальних ролей на самосприйняття, відношенням до себе як до іншого при виконанні знов-таки соціальних ролей, а іноді й відмовою від авторського “Я” на користь зовнішніх вражень і подій. Я-перетворене характеризує становлення “Я” в іншому, як би перетворення “Я” в інших людей, речі, предмети, об'єкти живої й неживої природи. Виявляється в його ототожненні з актуальними або новими значеннями об'єктів й інших людей, прийнятті соціальних ролей, почуттях приналежності й пов'язаності з об'єктами світу й інших людей. Я-внутрішнє є вторинним компонентом екзистенціального Я в тому значенні, що воно складається з Я-авторського і Я-повторюючого. Я-внутрішнє відображає внутрішні переживання людини. Я-зовнішнє також є вторинним і складається з Я-втіленого і Я-перетвореного.
   У процесах втілення, на думку Л.Я. Дорфмана, індивідуальність відтворює, множить, розширює, продовжує себе. Підсумок втілення складається не в тому, що міняється індивідуальність. Навпаки, вона прагне змінити світ людей і речей, зберігаючи себе в незмінності. У процесах же перетворення, будучи в іншому, індивідуальність починає жити іншим і стає іншою. Тим самим процеси перетворення означають кінець індивідуальності як одиничності й спрямовані “бути в іншому іншим”, тобто на збереження об'єкта й на зміну своєї індивідуальності. Таким чином, призначення об'єктів у втіленні полягає в тому, щоб існувати заради індивідуальності, тобто служити, доповнювати, захищати, а в перетворенні - розширювати поле свого існування за рахунок включення в нього, прилучення до нього індивідуальності. Автор виходить із того, що головною функцією екзистенціального “Я” у цілому є розширення “Я”, погоджене з ростом індивідуальної й соціальної ідентичності.
   Креативне мислення, за Ж. Годфруа, характерне для ідеальної поведінки, має свої особливості. По-перше, воно пластичне. Творчі люди пропонують безліч рішень у тих випадках, коли звичайна людина може знайти лише одне або два. По-друге, воно рухливе: для творчої людини не становить труднощів перейти від одного аспекту проблеми до іншого, не обмежуючись єдиною точкою зору. І, нарешті, воно оригінальне, тому що породжує несподівані, небанальні й незвичні рішення [5].
   Доказом подібності деяких структур ідеальної й девіантної поведінки є факт кардинальних змін, що відбуваються в поведінці девіанта після істинного виправлення його поведінкового дефекту, у вигляді особистісного зростання й розвитку креативності. Відомо, що досвід фобійної й інших різновидів невротичної поведінки, що відхиляється, нерідко приводить до особистісного зростання й розкриття творчих здібностей колишнього девіанта.
   Ґрунтуючись на зазначеному вище ми припускаємо, що одним із ефективних підходів до психологічної корекції соціальної спрямованості дезадаптованих підлітків може стати креативний підхід, який реалізовуватиметься через збудження інтересу до творчого самовиявлення, розкриття потенційних можливостей й усвідомлення можливості їх здійснення девіантними підлітками, через підкріплення позитивно спрямованою мотивацією самоформування в індивідуальності модально позитивних якостей іншого порядку.
   Висновки
   Показано, що психологічні підходи до розуміння механізмів девіантної поведінки дають можливість проводити пошук суб'єктивних чинників цього явища. Найбільш загальним критерієм в межах будь-якого психологічного підходу є здатність суб'єкта до адаптації. Саме критерій адаптивності вважається найбільш універсальним та найбільш комплексним.
   Визначено, що позитивний прояв егоцентризму полягає в збалансованому механізмі психологічного захисту особистості в критичні, кризові періоди її розвитку. Негативними наслідками егоцентризму є ригідність мислення, егоїзм, індивідуалізм.
   Дослідження особливостей прояву соціальної спрямованості дає можливість розробити та науково обґрунтувати теоретичні підходи та конкретні прийоми, які передбачатимуть індивідуальну й групову роботу із соціально дезадаптованими підлітками, спрямовану на актуалізацію механізмів самокорекції егоцентризму особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бандура А., Уолтере Р. Подростковая агрессия: изучение влияния воспитания и семейных отношений. - М.: Наука, 1999.
2. Виденеев И.А. Психология девиантного поведения. - X., 1997.
3. Дорфман Л.Я. Метаиндивидуальный мир. - М., 1995.
4. Орбан-Лембрик Л. Залежність поведінки особистості від впливу проблемного соціуму// Психологія і суспільство - 2004. № 1. - С.71-82.
5. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - М., Педагогика, 1989.
6. Філоненко Л.А. Особливості становлення у дезадаптованих підлітків ставлення до себе // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. / За ред. С. Д. Максименка. - К.: 2006. - Т. VIII, Ч. 9. - С. 273-278- 0,5 др. арк.
7. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2004. - 679 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com