www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Розвиток потреб і духовності українського суспільства
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Розвиток потреб і духовності українського суспільства

З.М. Шевчук

РОЗВИТОК ПОТРЕБ І ДУХОВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

   Розглядаються теоретичні аспекти розвитку потреб і духовності українського суспільства.
   Ключові слова: потреби, духовність, дух, суспільство, розвиток.
   Вивчення потреб і духовності українського суспільства є одним з парадоксальних у психологічній науці: з одного боку вони мають чи не найтривалішу історію розвитку, з іншого - велику кількість аспектів, які все ще чекають свого вивчення. Відомо, що з розвитком цивілізації багато в чому змінюються людські пріоритети. Нині в цьому матеріальному світі, на жаль, людину рухає невгамовне бажання влади й багатства. Натомість ми все далі відходимо від внутрішнього світу і душевного щастя. Незважаючи на статок, сьогодні багато людей відчувають невдоволеність, тривогу, страх і почуття невпевненості. Потреби людини не можуть задовольнятися лише грішми. Ми потребуємо матеріальних зручностей для досягнення фізичного комфорту, але вони не можуть забезпечити душевний спокій. За таких обставин важливого значення набувають релігійні традиції як аспект духовності.
   Релігія є базовою категорією людського досвіду. Близько 3,5 мільярдів людей у всьому світі визнають що релігія, тим чи іншим чином, впливає на їхнє повсякденне життя. Духовність є тією силою, що надихає, мотивує та підтримує людей у їхніх вчинках. Розглянемо інші аспекти духовності.
   Духовність, як її тлумачить відомий український науковець С.Д. Максименко, проявляється одночасно в трьох основних сферах буття: 1) природа і суспільство; 2) світ духовної і матеріальної культури-ноосфери; 3) власний духовний світ. Засвоєння сенсу цих сфер буття - завдання кожної людини, що вона приречена розв'язувати впродовж життя. І, чим більше вона буде діяти, розв'язувати це завдання - тим більшим і світлішим буде її духовний світ.
   Як зазначає автор перші дві сфери буття людини мають нескінчений зміст, а можливості людини обмежені часом життя, швидкістю переробки інформації, потребами, і тому вона в змозі захопити лише певну ділянку природи, світу культури та перетворити їх на сенс свого духовного життя. Кожна сфера нашого буття відображається одне в одному, а всі вони разом - неподільне ціле. Зміст сфер перетікає одне в одне, збагачуючи одне одного, а якщо людина зможе розв'язувати задачі і проблеми тобто стане творцем, то світ природи й суспільства, світ духовної і матеріальної культури збагачуватиметься плодами її роботи [1, с 394-395].
   У поданій статті ми маємо за мету розглянути теоретичні аспекти розвитку потреб і духовності українського суспільства.
   Як відомо, термін "потреба" в академічній психології з'явився 1930 року. К. Левін розробив концепцію потреби як своєрідного бажання, що вивільнює енергію, спрямовану на певний об'єкт. Він також поділив потреби на біологічні - "правдиві" і дуалістичні. Генрі А.Маррей - під впливом К. Левіна і 3. Фрейда, розглядав потреби, як найважливіший фактор особистості. Згідно з його вченням, потреба має свої центри у певних ділянках мозку, що відповідають за сприйняття, мислення, бажання та дії. Таким чином, він вказав на різницю між потребою й потягом. Потреба - це спрямовуючий фактор, а потяг - фактор, що спонукає до дії. Згадуючи цю відмінність, не слід забувати про велику спорідненість обох понять. Часто-густо через цю подібність обидва терміни вживають взаємозамінно [6, с 246].
   Думки психологів розходяться щодо кількості нарахованих ними потреб та їхній ієрархії. А. Адлер припускав, що найважливіша для людини потреба -сили. Він твердить, що люди прагнуть до здобуття влади, домінування над іншими й до слави. З цього він робить висновок, що людина залежна від суспільного середовища. Згідно з А. Адлером, людина прагне сили не через те, що сама є сильною, а тому, що є слабкою. У прагненні компенсувати почуття меншовартості, люди починають прагнути до сили. З цього починається розвиток потреби людини домінувати й владарювати.Такий погляд  А. Адлера пояснює сучасний внутрішній світ української нації. Набуття Україною своєї незалежності, є наслідком прагнення українців до визволення від тоталітарної системи, яка знищувала українську душу. Були загублені культура, релігія, література, мистецтво, етика, все, що належить до духовного життя українського народу. Кожна людина, людство в цілому - це багатий досвід минулого, нинішнього і майбутнього. Вона збагачується соціально-духовними цінностями попередніх поколінь, примножує їх своєю діяльністю і передає ці багатства наступним поколінням. Спостерігаючи за розвитком суспільства в сьогоднішній день можна зауважити про те, що сила в українців з'явилася, але прагнення потреби людини домінувати й владарювати пішла більше в матеріальному напрямку ніж духовному.
   Один із засновників гуманістичної психології А. Маслоу підкреслював здатність людини усвідомлювати свої потреби й свідомо прагнути до їх нього задоволення; при цьому ці потреби утворюють певну ієрархію. Задоволення першої потреби ніби прокладає шлях для наступної. Сформульована А. Маслоу ієрархія потреб створює умови для визначення "нижчих" і "вищих" потреб. Такий поділ є відносним: потреба безпеки, наприклад, нижча в ієрархії потреб за потребу приналежності, але вища від фізіологічних потреб. Маслоу, на базі такого поділу, описує мотиви та наслідки, що випливають із задоволення потреб, що мотивують людську поведінку [3, с 123].
   Проблеми потреб і духовності розглядалися і у працях українських науковців. Автори наголошують на формуванні духовності та духовної культури ще з часів Київської Русі. Проблема духовної ідентифікації стала епіцентром розвитку духовної культури України. Хрещення Русі святим Володимиром стало відповіддю на це питання. Видатний український просвітитель Г. Сковорода вважав, що духовність є результатом розумової та моральної діяльності людини, її свідомої відповідальності за себе. За його словами відкриття внутрішньої людини потребує особистих зусиль, воно починається з духовного пробудження і самопізнання. Людина належить двом світам: духовному світу і світу природи [2, с 35].
   Зрозуміло, що якщо людина націлена на досконалість, вона створює основу для розгортання духовності. Повнота буття потребує від особистості усвідомлення головних напрямків життєтворчості. Сьогодні професіоналізм та духовність не завжди ідуть поряд. Внутрішня культура людини не завжди збільшується за зростанням культури зовнішньої.
   О. Кульчицький називає одну з рис нашої духовності - антеїзм, селянськість, інтимний зв'язок зі землею та природою. Прочитуючи історію, літературу українського народу, розумієш, наскільки є сильні почуття до землі, природи. Це відомо і навіть досить самозрозуміло, що природа діє насамперед на почуття, на загальний настрій. Отже, почуття як основну рису української вдачі підкреслюють усі дослідники української духовності [7, с 13-25].
   Ж. Юзвак вказує на те, що під духовними потребами ми розуміємо "прагнення індивіда до засвоєння загально людських та індивідуальних цінностей та їх створення в процесі духовних різновидів діяльності. До індивідуальних цінностей входять інтереси, погляди, ідеали, потреби особистості, які є результатом усвідомлення навколишнього світу та свого власного місця в ньому. Як відомо загальнолюдські цінності включають людяність, добро, красу, справедливість, знання" [4, с. 489] .
   За М.Й Боришевським, духовність це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустріч із самим собою - своєю душею, внутрішнім "Я", вихід до ціннісних інстанцій формування особистості та її менталітету; провідний фактор смислової гармонізації, поєднання образу світу з моральними законами.
   Як зазначає М.В. Савчин, духовність це внутрішня свобода особистості, здатність до вільного, автентичного щннісно-орієнтаційного та вчинкового вибору, до протидії особистісно неприйнятим соціальним нормам, імперативам біологічним інстинктам, до підпорядкування їх автентичній волі.
   На думку російських вчених С.К. Бондиревої та Д.В. Колесова, які розглядають людські потреби у контексті розвитку духовності людини, важливим аспектом у проблемі духовності є потреби індивіда як уособлення його власної природи і відображення реального світу, в якому здійснюється його життєдіяльність. Відомо, що "потреби є у всіх". Але рівень розвитку, структура і зміст потреб сфери, співвідношення "нижчих" і "вищих" потреб - це фактори індивідуалізації, що мають безпосереднє відношення до духовності [3, с 51-52].
   Згідно з думкою авторів, базових (первинних) потреб є чотири: в їжі, інформації, безпеці, у продовжені роду. Вторинні потреби формуються шляхом проекції базисних потреб на об'єкти, процеси і явища довколишнього світу. При чому на основі однієї потреби формується інша, що являє більш високий рівень деталізації об'єктів довкілля, природних і рукотворних. Але аспект базової потреби у даному випадку є незмінним. Харчова потреба має тілесно-підтримуючий характер, задовольняється індивідуально. Потреба в безпеці є потребою сумління. Ще більшою мірою такою є тілесна потреба, оскільки за фізіологічним механізмом її задоволення є парним.
   Особливою потребою серед чотирьох базових, як вважають автори є потреба в інформації, оскільки отримання та засвоєння нової інформації сприяє розвитку центральної нервової системи та психіки. Тому потреби в інформації належать до числа не тілесно-підтримуючих, а розвиваючих. Крім цього, інформація важлива і для задоволення трьох інших базисних потреб. Зважаючи на це, інформацію, що її отримує та використовує людина, слід розділити на ту, що слугує пізнанню довкілля і розвитку індивіда, і ту, що "обслуговує" інші потреби. На думку С.К. Бондиревої та Д.В. Колесова, розвиток потреби неможливий без отримання та засвоєння індивідом інформації, а інформація є однією з провідних факторів духовності [3, с 59-60].
   На даний час не можна сказати про те, що українці отримують мало інформації, навпаки, число джерел інформації зросло і постійно зростає надалі. Але, попри це, низький рівень духовності значною мірою залежить від того що в державі та суспільстві немає згоди в оцінці головних цінностей.
   Поняття "духовність" є дуже багатозначним, але воно прямо пов'язане з такими моральними поняттями як людяність, відповідальність, патріотизм, а також з такими якостями людини, які виходять за межі моралі: Любов, Надія, Віра.
   Якщо переглянути філософські, психолого-педагогічні твори радянського періоду конкретного визначення таких термінів, як "духовність", "духовні потреби", "духовне життя", "духовна діяльність" ми не зустрічаємо. Поняття духовності належить значною мірою до найбільш загальних характеристик особистості. Поняття "дух", "духовність" більшу частину часу в історії розвитку західної та східної культури насамперед розглядалося в контексті релігійного мислення. Можна зробити маленький висновок, що духовність - це одна з найголовніших потреб життя, свідоме єднання з Богом, абсолютними цінностями, спроможність єднання з кожною живою істотою, зростання на основі покаяння.
   Духовність як категорія релігії є ширшою ніж моральність. Це не просто якість, яка пов'язана з механізмом совісті, а й віра і співвідношення себе з абсолютними цінностями. В сучасній психолого-педагогічній літературі як зазначила Р. Грановська, панує така точка зору: "Духовність означає орієнтацію на вищі надутилістичні цінності в їхній єдності, прагнення вийти за утилітарно обмежені рамки буденності, тобто передбачає відкриття сакрального, абсолютного в собі, в іншій людині, в житті... Дух, духовність співвідносяться з морально забарвленими інтелектуально-вольовими якостями особи і потребують мужності, сили, надії та віри... Людина духовна настільки, наскільки вона вірить, сподівається та любить. І навпаки: вона вірить, сподівається та любить настільки, наскільки вона духовна" [9, с 85].
   Духовність у вузькому значенні терміна - це пасіонарна (пристрасна) самовіддача і творчість задля вищих межових смислів, у результаті реалізації яких особистість стає автентичною та конгруентною, оточуючі люди стають більш самодостатніми, спільноти - такими, які само розвиваються, а взаємодія зі світом стає благородно людською. Духовність справжньої особистості проявляється у спонтанному служінні світу, який також осягається як спонтанний: він є гармонією людської і світової спонтанності. Духовна особистість не може знущатися з себе, іншої людини, спільноти: вона прагне, щоб усі названі сутності розвивалися творчо і результативно.
   Варто проаналізувати вчення церкви яка користується одкровенням про творіння Всесвіту, і вчить, що як тіло, так і дух є творіннями Божими. Тіло, як і вся матерія, - благо, бо воно - творіння Боже, але дух вищий від матерії, і тіло як матеріальне начало підпорядковане духові, тому дух має пріоритет, пріоритет у житті й діяльності людини, яка є духовно-тілесною. Цей закон, який установив Бог (те, що людина є духовно-тілесна істота і що в цій істоті дух має пріоритет над тілом), закон існування духу і плоті повинен бути виконаний. Якщо людина підпорядковує свої тілесні потреби духові, то вона стоїть на правильному шляху. І якщо в житті випадають ті чи інші випробування чи страждання, то, маючи на першому місці духовні цінності, а не матеріальні, вона завжди перемагає.
   Зараз, як ніколи, потрібно приділяти увагу розвитку культури, літератури, мистецтва, етики - всього того, що належить до духовного життя людини. Адже панує думка, що духовному повинні підпорядковуватися всі тілесні матеріальні потреби. Якщо ж робиться все навпаки, то порушується основний Божественний Закон про першість духу і другорядність матерії.
   На зламі першого і другого тисячоліть відбулися дуже важливі зміни в самому процесі розвитку людства. Духовні цінності були підпорядковані матеріальним цінностям у глобальному масштабі. І все друге тисячоліття минуло під знаком розвитку матеріального. Щоправда, духовне не відкидалося цілком. Особливо, якщо брати перші сторіччя другого тисячоліття. Духовне не відкидалося, як не відкидається і тепер, але набуває вже другорядного значення, бо на першому місці стоять матеріальні цінності. Завдяки такій заміні людство далеко пішло в науці, техніці. І ми досягли сьогодні того, що ми маємо. Це машини, літаки, освоєння космосу, атомна зброя. Все це призвело до високого злету на терені матеріальних цінностей, але воднораз духовні цінності так збідніли, що нині матеріальне стає загрозою для життя людства на Землі. І якщо розвиток людства відбуватиметься в тому самому напрямку, напрямку лише науково-технічного поступу, то ми досить швидко прийдемо до закінчення нашої історії.
   Наука, технологія і все інше працюють на задоволення тілесних потреб. А духовні стали наче якимось додатком до цього. Проголошена первинність матерії і вторинність духу також призвела до руйнації духовного життя: воно на сьогодні практично знищене. Ми не маємо ні міцної сім'ї, ні повноцінного духовного життя, тобто духовні потреби стоять на другому місці.
   Як справедливо вказують науковці, у пошуках сенсу життя існує два рівня -початковий, життєво-орієнтований, і вищий - духовний. Одна людина повністю задоволена матеріальним статком і безпекою, а іншому - цього замало. Звідси й різні його прагнення, що завжди ведуть до зростання масштабів його діяльності, а відтак - духовні за своєю природою.
   Параметри сфери значимого і кола інтересів індивіда визначають міру його духовності, його кругозору, причому широта кругозору, в своєї черги, є одним із критеріїв духовності. Коло інтересів - це усвідомлена індивідом частина його зовнішнього світу (сфери значимого), найбільш актуальна щодо задоволення його потреб. Коло інтересів може змінюватись, заглиблюватись у сферу значимого, і відображати нові потреби, нові захоплення, нові пристрасті, нові види діяльності. І, чим це коло ширше, тим індивід духовніший.
   Отже, слід визнати те, що нині коло інтересів українського суспільства належить до зовнішнього світу; щодо задоволення своїх потреб, а внутрішнє духовне коло звужуються, натомість мало б розширюватися, зважаючи на духовні здобутки попередніх поколінь. Але сьогодні ми спостерігаємо картину, яка свідчить про занепад духовності, як в Україні, так і поза її межами. Мова не лише про те, що свідомо і цілеспрямовано знищується моральність суспільства, винищується справжня естетична культура - надбання тисячоліть, свідомо руйнується менталітет людини: девальвуються почуття та виміри, цінності та характеристики, що вони і відрізняють її від тварин. Справа не лише в тому, що послідовно і з наростанням зусиль на місце поруйнованих людських якостей насаджуються по вартості та якості протилежні. Все це йде з наростанням і вже дає свої наслідки. Духовність дорогою ціною дається людству, вона завжди варта того, аби на ній, цій сфері не економили: ні зусиль, ні уваги, ні коштів.
   Для розвитку духовності, зараз як ніколи потрібно акцентувати увагу на вивчені духовних надбань українського народу та використання релігійного досвіду попередніх поколінь, вивчення вітчизняного й світового педагогічного досвіду з духовного виховання людини і, в тому числі, релігійного. Відродити культурні надбання нашого народу: українську книгу, пісню, традиції, звичаї, мистецтво. Приділити увагу історичним і архітектурним пам'яткам України: музеям, реставрації замків і пам'ятників України.
   Безумовно, для українського суспільства, яке шукає принципи власного розвитку, особливо нагальним є подальше поглиблене вивчення проблеми духовності, а також шляхів і умов її розвитку у молоді. Здатність до духовного розвитку є важливою умовою міцності суспільства, подолання конфліктних ситуацій і напруженості. Це зумовлює необхідність наукових пошуків і впроваджень в практику принципів духовного розвитку, що складає перспективу нашого подальшого дослідження.

Література

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. -378 с.
2. Сковорода Г. Твори: У 2т. - Т. 1.-К., 1994.-530 с.
3. Бондирева С, Колесов Д. Духовность. Психология, социология, семантика.- Москва-Воронеж, 2007. - 144 с.
4. Максименко С. Загальна психологія . - К.: Форум, 2000. - 543 с.
5. Крип'якевич І. Історія Української культури. - К.: Либідь,1994. - 656 с.
6. Фрейд 3. Человек по имени Моисей и монотеистическая религия. - М.: Наука, 1993.-172 с.
7. Українська душа. -К.: Фенікс,1992. - 128 с.
8. Фромм Э. Душа человека. - М., 1998. - 664 с.
9. Грановская P.M. Психология веры. - Санкт-Петербург, 2004. - 573 с.
10. Варій М.Й. Соціальна психіка нації. -Львів, 2002. - 175 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com