www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічна компетентність як фактор запобігання девіантності працівників кримінальної міліції
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічна компетентність як фактор запобігання девіантності працівників кримінальної міліції

О.М. Цільмак

ПСИХОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ФАКТОР ЗАПОБІГАННЯ ДЕВІАНТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ КРИМІНАЛЬНОЇ МІЛІЦІЇ

   Ключові слова: дєвіантна поведінка; психологічна, інтрапсихічна, інтрапєрцєптивна, єкстєропсихічна та єкстєроцєптивна компетентність.
   Постановка проблеми. Міністерство внутрішніх справ (надалі ? МВС) України гостро ставить питання підготовки відомчими вищими навчальними закладами (надалі - ВНЗ) компетентних фахівців для органів та підрозділів МВС України. Некомпетентність деяких працівників ОВС розглядається як один із чинників порушення ними дисципліни та законності (зловживання владою, неправомірних дій), небажаному розвитку особистості (професійній деформації), девіантній та адиктивній поведінці, й як наслідок цього - виникненню негативного іміджу міліції, зниженню популярності та авторитету міліцейських професій.
   У доповідній записці МВС України від ЗО січня 2009 року № 2009/ ВН “Про стан дисципліни та законності в органах внутрішніх справ протягом 2008 року” вказано, що у 2008 році у порівнянні з 2007 роком до дисциплінарної відповідальності було притягнуто 318 працівників міліції (353 - у 2007 році). Лідирують серед покараних постова служба (80/50), служба дільничних інспекторів міліції (66/71) та кримінальна міліція (41/65). На нашу думку одним із вагомих чинників, що сприяють девіантній поведінці працівників міліції є їхня психологічна та аутопсихологічна некомпетентність.
   Психологічна та аутопсихологічна компетентність є однією з складових професіоналізму, які запобігають виникненню грубих помилок, неправомірних дій, наслідки яких небезпечні як для суспільства, так і безпосередньо для працівників ОВС. Тому ми вважаємо актуальним дослідження видів та підвидів психологічної та аутопсихологічної компетентності, чітке визначення умінь, що сприяють особистісній спроможності до ефективної правомірної соціальної взаємодії, до саморозвитку та самокорекції.
   Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питаннями змісту, видів, механізмів, детермінант й умов формування психологічної компетентності займалися визначні вітчизняні та зарубіжні вчені. Психологічна компетентність у соціальному, організаційному і психолого-педагогічному напрямках були відображені у працях А.Д. Деменцева. І.Ф. Ісаєва, Н.В. Кузьміної, B.C. Ледньова, Л.С. Подимової, В.А. Сластьоніна й ін. Низка авторів (А.А. Гідрон, В.В. Девятко, Ю.М. Ємельянов, Ю.М. Жуков, А.Л. Журавльов. М.К. Кабардов, Р.А. Максимова, Л.А. Петровська і ін.) вважають поняття соціально-психологічної та комунікативної компетентності синонімічними.
   Значний інтерес представляє дослідження Н.В. Андронової, яка стверджує, що психологічна компетентність:
   - необхідна фахівцям сфери “Людина -Людина”;
   - завжди опосередкована змістом діяльності фахівця;
   - є частиною психологічної культури фахівця і елементом його професіоналізму;
   - це своєрідний особистий інструментарій фахівця, що забезпечує ефективне виконання його професійної діяльності;
   - має два блоки: інтелектуальний (когнітивний), що включає психологічні знання і психологічне мислення та практичний (дієві психологічні уміння і навички).
   Психологічна компетентність досліджувалася науковцями у 2 напрямках: соціальному (соціально-психологічна компетентність) та особистісному (аутопсихологічна компетентність).
   Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується означена стаття. Науковцями надані визначення понять соціально-психологічна, психологічна, аутопсихологічна компетентність, визначені зміст, механізми, детермінанти й умови їх формування. Однак, ці види описані без певної структурної моделі, не були визначені їхні підвиди, структура та зміст умінь, що зумовлюють спроможність фахівця.
   Метою та завданнями нашої статті є уточнення визначень понять “психологічна” та “аутопсихологічна” компетентність, визначення їх взаємозалежних і взаємопов'язаних підвидів, структурних компонентів, факторів та переліку умінь.
   Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Сьогодні у нормативних документах, що регламентують розвиток освітніх процесів, досить часто можна натрапити на тезу про необхідність запровадження компетентнісного підходу, тобто спрямованість освіти на формування і розвиток як ключових (базових, основних) компетентностей, так й їхніх різновидів. Результатом якого стане підготовлений фахівець, який спроможний якісно, ефективно та кваліфіковано здійснювати професійну діяльність.
   Психологічна та аутопсихологічна некомпетентність є основою для неправомірної та девіантної поведінки. Проведене нами анонімне опитування працівників кримінальної міліції (193 особи) стосовно внутрішніх та зовнішніх чинників девіантної поведінки серед персоналу ОВС вказало на суттєві недоліки у службовій діяльності, професійно-психологічній підготовці та у навчально-виховному процесі ВНЗ системи МВС України.
   Респонденти серед головних зовнішніх чинників, які спонукають до девіантної поведінки, вказали на:
   - соціальну незахищеність працівників міліції - 93 % від опитаних;
   - ненормований робочий час (у наслідок чого відбувається психічне та фізичне перенавантаження) - 82 % від опитаних;
   - невідповідність підвищених вимог до професійної діяльності та рівня заробітної платні - 93 % від опитаних;
   - незадовільність службовими та побутовими умовами - 67 % від опитаних;
   - негативний соціально-психологічний клімат у колективі - 51 % від опитаних тощо.
   Серед головних внутрішніх чинників, які спонукають до девіантної поведінки, опитаними працівниками кримінальної міліції було вказано на:
   - низьку психологічну обізнаність персоналу ОВС - 81 % від опитаних;
   - невміння застосовувати психологічні знання на практиці - 51 % від опитаних;
   - незнання методів психічної саморегуляції - 63 % від опитаних;
   - внутрішню суперечливість при оцінці поведінки обвинувачених 58 % від опитаних;
   - незнання методів та прийомів цілеспрямованого психологічного впливу на об'єкти оперативно-розшукової діяльності - 76 % від опитаних;
   - нерозуміння мотивів поведінки інших людей - 45 % від опитаних тощо.
   Також опитування встановило, що більшість респондентів (84 % від опитних) для зняття зайвого психічного перенапруження часто вживають спиртні напої, найбільш популярними серед яких є пиво, горілка, коньяк та пиво. Опитувані також вказали, що невміння застосовувати методи психічної саморегуляції суттєво впливає на міжособистісні, сімейні та професійні стосунки: погіршує якість виконання професійних завдань; приводе до особистісної деградації та ізоляції; спонукає до делінквентності тощо.
   Таким чином, ці та інші чинники, що спонукають деяких працівників ОВС до девіантних проявів та прямо вказують на їхню психологічну та аутопсихологічну некомпетентність. Тому набувають особливої актуальності питання формування та розвитку у працівників органів та підрозділів ОВС психологічної та аутопсихологічної компетентності, тобто спрямування навчально-виховного процесу у ВНЗ системи МВС України та професійно-психологічної підготовки працівників ОВС на компетентністно-спрямований шлях.
   На нашу думку, навчально-виховний процес ВНЗ, які здійснюють підготовку фахівців системи “людина-людина”, слід спрямовувати на набуття студентами взаємозалежних, взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих типів ключових компетентносте?! - особистісної, соціальної та діяльнісної. До особистісної ключової компетентності ми відносимо такі види, як: аутопсихологічну, загальнокультурну, оздоровчу; до видів соціальної ключової компетентності - психологічну, комунікативну, політичну, рольову; до діяльнісної - ігрову, навчальну, трудову, професійну, наукову [1].
   Психологічна та аутопсихологічна компетентність ґрунтується на особистісний спроможності застосовувати набуті знання, уміння й навички у особистісній. соціальній та професійній життєдіяльності. Тому для розвитку цих видів компетентностей й їхніх підвидів ми вважаємо необхідно чітко визначити перелік професійно значущих умінь у циклах навчальних дисциплін психологічного напрямку, які необхідно розвивати та формувати у осіб, що навчаються. Цей перелік вкаже на конкретну мету навчально-виховного процесу та посприяє підвищенню професіоналізму працівників ОВС.
   Професія працівника кримінальної міліції відноситься до категорії “людина-людина”, тому ми розглянемо аутопсихологічну компетентність, яка спрямовані на себе (інтрапсихічну,    інтраперцептивну) та психологічну, яка спрямована на соціум (екстероцептивну, екстеропсихічну).
   При визначенні структури умінь психологічної та аутопсихологічної компетентності та їхніх підвидів ми взяли за основу класифікацію, запропоновану Н.В. Кузьміною [2] (гностичні, проектувальні, конструктивні, організаторські та комунікативні вміння), яку ми значно розширили та доповнили.
   Таким чином, аутопсихологічна компетентність це ? особистісна здатність до адекватної самооцінки та самоусвідомлення себе через образ “Я”, а також до самовідношення себе з іншими та результатами своєї діяльності.
   Ми вважаємо, що особистість повинна добре розуміти себе, свої особливості характеру, “слабкі” та “сильні” властивості характеру й темпераменту, повинна приймати себе такою, якою вона є, а у разі необхідності корегувати свої недоліки. Тому дуже важливим є визначення підвидів аутопсихічної компетентності, які би спрямовували особистісний процес самопізнання, самовдосконалення, саморозвитку тощо. На нашу думку, слід виділити такі підвиди аутопсихологічної компетентності:
   - інтрапсихічну;
   - інтраперцептивну.
   При виділені цих підвидів ми спиралися на дві складові -особистісне пізнання себе, свого внутрішнього світу (“Я є Я”, “хто є Я'?”, “Чому Я є той, хто Я є?” тощо) - інтрапсихічна компетентність, а також - пізнання себе у порівнянні з іншими, “очами інших”, через результати своєї діяльності інтраперцептивна компетентність.
   Інтрапсихічна компетентність - це спроможність особистості до адекватної самооцінки, інтроспекції, віддзеркалення та самоусвідомлення свого “Я”, своїх характерологічних особливостей, властивостей, можливостей тощо. Ми виділяємо такий перелік вмінь інтрапсихічної компетентності.
   1) оціночні - це здатність до самоусвідомлення, критичного самоаналіз) власних дій. адекватної самооцінки власних здібностей, можливостей, досягнень, рівня домагань, психологічних особливостей тощо;
   2) діагностичні - це здатність визначати власні особливості характеру та темпераменту, симптоми та чинники негативного емоційного стану, перебіг власних психічних процесів і станів тощо;
   3) саморегуляції (самоконтролю та самовладання) - це здатність зберігати емоційну витривалість у психологічно складних ситуаціях, управляти своїм настроєм, регулювати і контролювати свої емоції у будь-якій ситуації, долати критичні життєві ситуації, переносити значні нервово-психічні навантаження та регулювати їх, поступатися своїми інтересами заради інтересів правоохоронної діяльності тощо;
   4) інтроспекції — це здатність спостерігати за розвитком власних внутрішніх психічних явищ і переживаннями, ознаками негативного емоційного стану, внутрішніх чинників поведінкових проявів тощо); здатність до самоспостереження, самопізнання, осмислення своїх дій. аналізу своїх недоліків тощо.
   Інтраперцептивна компетентність - це спроможність особистості до ідентифікації, рефлексії, віддзеркалення соціальних оцінок свого “Я”, сприйняття себе, адекватного уявлення про себе через співставлення себе з іншими людьми та результатами своєї діяльності. Вона включає у себе такий перелік умінь:
   1 ) рефлексивні - це здатність відображати не лише свій образ “Я”, а й усвідомлювати сутність своєї взаємодії з іншими людьми, віддзеркалення особистісних і соціальних оцінок свого “Я” тощо;
   2) ідентифікації - розуміння та інтерпретація шляхом ототожнення (повного або часткового) себе з іншими;
   3) оціночні - це здатність до критичного самоаналізу власної діяльності, адекватного реагування на критику; спроможність оцінювати свою діяльність І а її результати, професійну поведінку тощо.
   4) тактико-стратегічні - здатність обирати найефективніший варіант соціальної поведінки в тій чи іншій ситуації, професійній діяльності тощо.
   Таким чином, інтрапсихічна компетентність відображає самоусвідомлення себе, тобто внутрішній бік свого “Я”, а інтраперцептивна - самоусвідомлення та співставлення “Я”, як суб'єкта життєдіяльності (“Я” та інші люди. “Я” та життєдіяльність), зовнішній соціальний або професійний бік свого “Я”. Ці підвиди містять у собі інтелектуальний, емоційний операційний аспекти пізнання себе та відношення до самого себе та сприяють особистісній здатності до самовиховання, саморозвитку, самокорекції, саморегуляції тощо.
   Психологічна компетентність є одним із видів соціальної ключової компетентності. Психологічна компетентність - це здатність особистості ефективно застосовувати структуровану систему знань для побудови та налагодження процесу особистісної. соціальної й професійної взаємодії. Психологічну компетентність слід відрізняти від психологічної готовності і професійної майстерності, її природа складається з відповідних знань, уявлень і стереотипів. Психологічна готовність до майстерності включає не лише знання, але і уміння, і навики, і інші компоненти.
   На нашу думку, підвидами психологічної компетентності є:
   - екстеропсихічна компетентність;
   - екстероцептивна компетентність.
   Екстеропсихічна компетентність - це спроможність особи ефективно здійснювати особистісну. соціальну й професійну взаємодію, вирішувати завдання різноманітної психологічної складності, знаходити шляхи розв'язання складних, конфліктних і екстремальних ситуацій тощо. Ми можемо виділити такі вміння єкстєропсихічної компетентності:
   1) прогностичні - це здатність прогнозувати розвиток психологічно-напруженої ситуації та подій, поведінку злочинців, попереджати суспільно-небезпечні кримінальні прояви тощо;
   2) діагностичні - це здатність визначати властивості характеру, темперамент) та емоційний стан різних категорій осіб, здійснювати діагностику неправди та приховуваних обставин, складати психологічний портрет людини чи малої групи людей за характером злочину, діагностувати систему ціннісних орієнтирів групи та виробляти індивідуальну траєкторію духовно-етичної поведінки тощо;
   3) інтєрпрєтаційні- це спроможність знаходити, адекватно оцінювати та пояснювати причини і мотиви поведінки інших людей тощо;
   4) тактико-стратєгічні - це здатність: планувати підбирати та обирати ефективні методи й прийоми цілеспрямованого психологічного впливу на об'єкти оперативно-розшукової діяльності; знаходити ефективні шляхи виходу з різних складних та конфліктних ситуацій; знаходити ефективні правомірні засоби регуляції негативних емоційних проявів об'єктів оперативно-розшукової діяльності; знаходити ефективні правомірні прийоми взаємодії, здійснювати індивідуальний підхід до людей тощо; обирати ефективні, адекватні, правомірні форми та засоби поведінки; враховувати і створювати психологічні умови для ефективного вирішення поставленого юридичного завдання, професійно оперувати основними психологічними засобами та справляти вплив на осіб або соціальні групи за допомогою психологічної техніки (мовних та немовних засобів спілкування, рольової поведінки, нагладжування стосунків, встановлення психологічного контакту із співрозмовником, протистояння маніпулюванню тощо);
   5) технологічні - це здатність раціонально організовувати технологічний процес у особистісній, соціальній та професійній взаємодії, знаходити та використовувати ефективні технологічні особистісні й соціальні засоби тощо;
   6) організаційні - це здатність ефективно організовувати соціальну взаємодію, оперативно-розшукову діяльність у складних та конфліктних ситуаціях тощо;
   7) дослідницькі - це здатність здійснювати дослідницьку діяльність у напрямках оперативно-розшукової діяльності (розкриття злочину, знаходження злочинців, попередження кримінальних наслідків, визначення психологічних особливостей злочинця та злочину) та соціальної взаємодії (знаходити “ключики” до осіб, методи впливу на осіб та ін.) тощо.
   Екстероцептивна компетентність - здатність особистості сприймати, розуміти та приймати інших людей. Включає в себе такі вміння:
   1) конструктивні - це здатність аналізувати, узагальнювати та розуміти хід події, психологічні особливості поведінки різних категорій осіб тощо:
   2) пєрцєптивні - це здатність сприймати та розуміти інших людей, форми їх поведінки, їх внутрішній світ, приймати людей такими як вони є тощо;
   3) ємпатійні - здатність розуміти іншого шляхом емоційного співпереживання та адекватного сприйняття різних емоційних реакцій людини, вміння поставити себе на місце іншого тощо:
   4) оціночні це здатність до адекватного сприйняття і критичного неупередженого аналізу поведінки об'єктів оперативно-розшукової діяльності, орієнтуватися у соціальних ситуаціях, проводити .морально-правову оцінка подіяв й впливів соціальної дійсності тощо;
   5) атракції- здатність відчувати іншу людину тощо.
   Таким чином екстеропсихічна та екстероперцептивна компетентність працівників кримінальної міліції дозволять краще пізнавати та розуміти людей, мотиви їхньої поведінки, а також знаходити ефективні засоби правомірно взаємодії в оперативно-розшуковій діяльності.
   На нашу думку, також слід виділити перелік загальних умінь психологічної та аутопсихологічної компетентності:
   1) гностичні — здатність до використання знань психології особистості, юридичної психології, психології управління, конфліктології, оперативно-розшукової психології, криміналістики та інших галузей,
   2) аналітичні це здатність аналізувати ситуацію, визначати проблем}, висувати гіпотезу, розробляти план дій, реалізувати його та узагальнювати, оцінювати його результати, аналізувати загальнокультурні та професійні складові соціального середовища тощо;
   3) ідеологічні - здатність проводити профілактичну та попереджувальну правоохоронну діяльність, бути взірцем правової культури, служити закон), не піддаватися кримінальним спокусам, попереджати девіантні прояви тощо.
   Аналізуючи виділені нами підвиди психологічної та аутопсихологічної компетентності й їх уміння ми можемо виділити структурні компоненти (мотиваційний, когнітивний, емоційно-оціночний, вольовий, операційний, моральний), що детермінують їхній прояв, розвиток й удосконалення; особистісну спроможність (здатність, здібність), тобто є їхнім підґрунтям. Ці компоненти є взаємопов'язаними та взаємозалежними один від іншого. Вони стимулюють особистість до набуття та розвитку певних психологічних знань, умінь та навичок.
   На нашу думку, психологічна та аутопсихологічна компетентність визначається також наступними факторами; внутрішньою та зовнішньою мотивацією особистості, індивідуально-психологічними особливостями особистості, психофізичним станом особи, соціокультурним впливом на особу, півнем та ефективністю соціалізації особистості, рівнем та внутрішньою наповненістю спеціальної соціально-психологічної підготовки осіб тощо.
   Висновки. Таким чином, психологічна та аутопсихологічна компетентність охоплює особистісну, соціальну й професійну сфери особистості та дозволяє їй орієнтуватися в любій соціальній ситуації, приймати вірні рішення, досягати поставленої мети, ефективно вирішувати завдання правоохоронної діяльності. Вона запобігає деформації “Я” і тому позитивно впливає на адекватність картини світу, самооцінку, регуляцію професійної діяльності особистості. Чим вище рівень психологічної та аутопсихологічної некомпетентності, тим вище вірогідність деформації “Я”, проявів девіантної і делінквентної, кримінальної, адиктивної) поведінки, зі всіма подальшими наслідками. Високий рівень психологічної та аутопсихологічної компетентності забезпечить високий рівень оперативно-розшукової діяльності працівників кримінальної міліції, взаємодію в системах “людина-людина”, “людина-колектив”, “людина-соціальні групи”; “суб'єкт-об'єкт оперативно-розшукової діяльності” тощо.
   Перспективи подальших розробок у даному напрямку полягають у тому, що слід виділити перелік головних практичних умінь для цих підвидів компетентностей для фахівців різних професій системи “людина-людина”, “визначити умови їхнього розвитку та формування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Цільмак О.М. Складові структури компетентностей // Наука і освіта: науково-практичний журнал Південного наукового Центру АГІН України. - 2009. - № 1-2. - С. 128-134.
2. Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности. - Л.: ЛГУ, 1970.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com