www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Вікові особливості саморегуляції психічних станів на етапі дошкільного віку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Вікові особливості саморегуляції психічних станів на етапі дошкільного віку

О.В. Ригель

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ НА ЕТАПІ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

   У статті висвітлюються результати дослідження вікових особливостей перебігу здатності до саморегуляції дітей дошкільного віку. На репрезентативній вибірці досліджуваних встановлені відносно константні прийоми саморегуляції, властиві певним віковим категоріям.
   Припускається, що отримані результати сприятимуть вибору дорослим адекватних засобів здійснення психолого-педагогічних впливів з метою оптимізації чи корекції психічних станів дитини залежно від належної її до тієї чи тієї вікової стадії.
   Ключові слова: саморегуляція, психічні стани, вікові стадії, ігрова діяльність.
   Завдання дослідження полягало у виявленні особливостей психічних станів, а також специфіки їх перебігу. У дослідженні взяло участь 199 дітей дошкільного віку.
   Загалом виявлено 14 типових психічних станів, таких як: негативні емоційні стани: агресивність, нудьга, тривожність, печаль, поганий настрій, злість, страх, образа, гнів, втома, стрес, нервозність; негативні мотиваційні стани: сором, збентеження. Перераховані стани були згруповані нами наступним чином:
   А) активні, тобто такі що вимагають значного зусилля над собою.
   Б) пасивні, тобто такі що виникають без особистої участі, самі по собі; що вказують на залежність від зовнішніх чинників.
   Здійснений надалі кількісний і якісний аналіз вікових відмінностей дозволив констатувати наступне:
   Молодший дошкільним вік (3—4 роки). У дітей 3—4 років виявлено 8 способів регуляції, в тому або іншому ступені доступних і використовуваних ними: в основному це пасивні способи (14 %): пасивна розрядка (сльози) - 175. Друге місце (159 випадків) займає “перенесення своїх тривог і турбот на слухача”. Це, найчастіше, скарги дорослому, пошук співчуття і ласки, прагнення, щоб дорослий захистив від негативних станів, пошук захисту і заспокоєння. Використання звернень до дорослого носить характер констатації і очікування подальших реакцій від нього. Звичайно ласкавої утіхи зі сторони дорослого достатньо для зняття напруги. Наступний по частоті використання прийомів саморегуляції (147) — рухова розрядка. До них належить такі прийоми як: автоматизовані рухи, фізичні дії, розмахування руками або ногами; стусани, штовхання; розкидання іграшок, предметів; біг і т.д. Часто рухова розрядка супроводжується сльозами і криком, тобто відбувається поєднання (накладення) декількох пасивних способів. Рухова і пасивна розрядка часто носить демонстративний характер, за допомогою якого дитина прагне привернути до себе увагу дорослого.
   Разом з мовною розрядкою (крик, бурмотіння, вислови підвищеним тоном.) — 81 вибір, такі ж показники одержала ігрова діяльність, найчастіше з предметами і іграшками. Тут швидше відбувається “перемикання на інший вид діяльності” за допомогою дорослого, ніж навмисна регуляція свого стану.
   Встановлено, що у певної частини дітей має місце прийом саморегуляції за рахунок уяви, хоча в процентному співвідношенні (0,7 %) кількість таких випадків незначна.
   У процесі саморегуляції таких психічних станів, як страх, злість, поганий настрій, в 7 випадках час від часу використовуються самопереконання, причому, мова, в зовнішній, словесній формі, фіксує результат, а також вимовляються слова, що раніше діти чули від дорослих. Наприклад, Олег (3 р. 5 м.): “Не бійся, Олеже, нічого страшного немає”.
   Найчастіше діти 3—4 років вдаються до регулювання страху, стресу, нервозності. Тут відмічено більшу кількість способів, що вживаються.
   У молодших дошкільників переважають прийоми емоційної саморегуляції.
   Частота використання пасивних способів, що перевищують число активних в 6,6 разу зовнішні спонуки, дозволяють зробити висновок, що контроль на даному віковому ступені є інтерпсихічним.
   Порівняно з дітьми 3 — 4 років, середній дошкільний вік (4 — 5 років) характеризується наступним:
   • Збільшується кількість способів саморегуляції.
   • Виявляється помітне зростання кількості психічних станів, що підлягають саморегуляції: від 3 станів (у молодшому віці) до 9. Це такі стани, як страх, тривожність (7), агресивність, образа, нервозність, печаль, поганий настрій, стрес, нудьга (6).
   • Різниця в співвідношенні використовуваних пасивних і активних способів регуляції, порівняно з молодшими складає 3,8, тоді як у молодших дошкільників 6,6 з домінуванням пасивних.
   • В подальшому провідні місця займають: пасивна розрядка 54.6%, перенесення на слухача 54,3%, рухова розрядка 35%.
   Розширюється сфера “перенесення на слухача”. Слухачами можуть виступати не тільки дорослі, але й однолітки, іграшки, тварини, особливо при регуляції станів образи, страху, печалі, поганого настрою. Дитина скаржиться сама собі, вголос промовляючи проблему.
   В разі звернення до дорослих чи однолітків, дитина засвоює на прикладі перших і випробовує на других відповідні способи регулювання психічних станів. Одноліток оцінює адекватність або спонукає своєю реакцією внести певні корективи, виступаючи тим самим зразком, що демонструє свої способи. У спілкуванні з однолітком відбувається взаємокопіюванні і взаємокорекція. Адекватні, з погляду дитини, способи згодом відпрацьовуються в ігровій діяльності на іграшках або узятій на себе ролі. Наприклад, Оля (4 р. 2 м.), граючи з лялькою, робить їй укол, обіймає і засуджує: “Не бійся, треба ж щеплення зробити, щоб не хворіти. Це не боляче, як комарик укусив. Ти вже велика і не повинна боятися!”. Відпрацювавши таким чином негативний стан, дитина надалі може і не вимовляти установку вголос. Проте, частіше всього 4 - 5 - літні діти ведуть самодіалог вголос. Ігрова діяльність використовується частіше (32,8%J, ніж у молодших дошкільників. Вперше в цьому віці дитина використовує продуктивні види діяльності (частіше малювання) (3,6%), розгляд яскравих, барвистих ілюстрацій (0,7%), а також реакції протилежного характеру (2,1%).У цьому віці спостерігається таке явище як самонаказ (2,8%), Наприклад, Ваня (4 р. 5 м.), імітуючи міміку, жести, інтонацію вихователя, строго собі наказує: “Ваня, перестань!”.
   Зростає використання афектної уяви (2,1%). Дитина наділяє себе властивостями сильних казкових героїв, що володіють позитивними якостями; будує різні уявні ситуації, де вона виступає переможцем, знімаючи таким чином негативні стани.
   Проте, поряд з тим, що у дітей 4-5 років і зростає кількість активних способів саморегуляції, відсоток їх незначний - 3.
   Загалом найчастіше стимулом до саморегуляції на цьому віковому етапі служать вказівки дорослого. Беручи до уваги зростання активних способів регуляції, можна констатувати як наявність у них інтерпсихічного - так і частково інтрапсихічного контролю.
   Старший дошкільний вік. (5-6 років). На даному етапі зафіксовано 14 способів саморегуляції. Порівняно з попереднім віком, знижується відсоток використання пасивних способів і збільшується кількість активних (з 6 до 9). Як і у попередньому випадку хоча і у меншій мірі (8,2%; активних - 6), зберігається перевага пасивних способів регуляції: “перенесення на слухача” — 37,8%; пасивна розрядка - 35%, рухова розрядка - 27,1%.
   Особливої значущості набуває ігрова діяльність (43,2%). Має місце перенесення засвоєних способів регуляції на однолітків, “приміряння” тих або інших прийомів. Корекцію адекватності способів регуляції здійснює одноліток вже більшою мірою, ніж дорослий. Гра надає можливість дитині використовувати афектну — захисну функцію уяви (9,3%). яка виявляється:
   - через реалізацію сюжету, розвиток якого, за бажанням дитини, розгортається сприятливим для нього чином і несприятливим для джерела негативного стану;
   - через узяту на себе роль, що дозволяє випробовувати бажані стани, наділяти їх необхідними захисними, охоронними, позитивними якостями.
   Таким чином розвиток здібності до саморегуляції психічних станів детермінується не тільки зовнішніми чинниками (впливом настанов, реакцій, відношенням дорослих і однолітків), але і внутрішніми (особовими новоутвореннями; потребою бути референтним; власним багажем засвоєних раніше способів; особливостями світосприймання; прагненням до енергетичної рівноваги і т.д.). Відбувається зіткнення і взаємне накладення зовнішніх і внутрішніх чинників, внаслідок чого відбувається вироблення нових або закріплення вже засвоєних способів і прийомів.
   Вперше дошкільник намагається знайти причину свого стану, шляхом постановки питання дорослому і собі. Наприклад, “Я образився, тому що Юріївна відібрала іграшку, я хотів грати... Тоді я візьму іншу!”. “Якщо я зараз поб'ю його, він не буде зі мною грати. Тато говорив, що треба давати здачу, а мама - прощати...Я просто не буду з ним грати”. Як видно з висловів, в подальшому значну роль грає орієнтація на дорослого, але спосіб вибирається вже самостійніше.
   У старших дошкільників спостерігається значна кількість і інтенсивність очікування, загострена чутливість до негативних оцінок дорослого, дитина швидше чекає схвалення від дорослого, узгодження свого способу з “еталонним”.
   У старших дошкільників (3,6%  з'являється прагнення приховати свій дійсний стан через:
   - Бажання здаватися хорошим, "правильним" для дорослих і прикладом для однолітків. Адже, дорослі часто звертаються до порівняння: “Он який Вова спокійний, стриманий, ніколи не кричить, а ти — плакса”, “Кричиш як божевільний!”.
   - Страх бути покараним. На жаль, нерідко дорослі, використовують покарання: вербальні (погрози, насмішки, навішування ярликів, негативна оцінка особи і т.д.), невербальні (що докоряє погляд, що відчужують рухи, загрозлива поза і т.д.), фізичні (від відштовхування до биття), такі, що приводять до невротичних змін дитини.
   - Бажання бути прийнятим в колектив однолітків, включеним в спільну діяльність. Відомо, що дитині неприємно почути від однолітка: “Я з тобою не граю!”.
   Проте, хоча дитина і прагне приховати свій стан, вона не усуває, а лише маскує його прояв.
   При використанні способу “перенесення на слухача” (14.6%) діти частіше звертаються до однолітка, ніж до дорослого, прагнучи поділитися своїми переживаннями, зіставляючи з ними власну поведінку.
   Загалом відповідними способами регулюються 10 станів: страх (12), тривожність, образа (10), нервозність, сором, стрес (8), нудьга, втома (7), злість (6), поганий настрій (5).
   Отже, у старшому дошкільному віці дитина в рівній мірі реагує на інструкції дорослого і на самоінструкції, зберігаючи самодіалог голосом, але вона вже здатна частіше вирішувати проблеми мовчки. Тут контроль в рівній мірі як інтерпсихічний, так і на інтрапсихічний.
   Випускна група (6-7 років). У даному віковому періоді відбувається значне збільшення в плані співвідношення пасивних (4,7%) і активних (12,1%) способів і прийомів регулювання свого психічного стану.
   Це, на наш погляд, пояснюється тим, що:
   - Регуляторна і плануюча функції мови диференціюються і інтегруються.
   - Відбувається подальше формування супідрядності мотивів: рішення починає визначатися не більше сильним в даний момент, а реальнішим мотивом, де особливе місце займають соціально значущі.
   - Відбувається подальший розвиток емоційного передбачення подій.
   - Регуляційна функція емоцій і відчуттів в цілому сприяють перебудові поведінки дитини.
   - Засвоюються соціальні норми і правила, перетворюючись на риси особи, завдяки яким, дії стають довільними і етично регульованими.
   - На порозі школи виникає новий рівень самосвідомості і вольової регуляції поведінки. Він виявляється у появі у дитини “внутрішньої позиції” — досить стійкої системи відносин до себе, до людей, до навколишнього світу.
   - Відбувається синтез уяви, мислення і мови, що породжує здатність викликати і довільно маніпулювати образами за допомогою мовних само інструкцій.
   - Формується почуття власної відповідальності завдяки чому підвищується здатність до самоконтролю.
   Залишається вагома роль ігри діяльності як спосіб саморегуляції, збільшуючись в процентному співвідношенні - 45.7 %, яка застосовується для регуляції таких станів, як печаль (20), збентеження (19), поганий настрій (18), стрес (16), сором (13).
   Значне місце (34.6%) займає спосіб “використання уявного образу”, як правило, знайомого казкового героя або незвичайної ситуації.
   У цьому віці образи уяви дошкільників відрізняються особливою яскравістю і рухливістю, емоційною барвою. Наприклад, Настя (б р. З м.) сидить в стороні від граючої підгрупи дітей, щось" малює" собі по підлозі ногою. Вихователь, обіймаючи дівчинку; “Ти про що, Настенько, думаєш?”. Злегка збентежено: “Я граюсь в каченята. Мене всі клюють, шиплять на мене. Я -одна, і нікому не потрібна. Мені нудно, страшно, нікого немає. І тут я зростаю, красива-красива /Всі мені заздрять, - чого це я така красива! Всі хочуть зі мною гратися!” Встає, йде грати в іншу підгрупу дітей.Розвиток афектної функції уяви досягає того рівня, коли дитина здатна представляти своє життя в уявному світі. Особливо яскраво це виявляється саме в 6-7 років — цікавий момент: гра в “страшилки”. Спільно з однолітками придумують різні історії про “труну”, що літає, “чорну руку”, “чорну стрічку”, — “щоб побоятися”.
   Особливо подобається влаштовувати темні куточки, усамітнюватися, і там розповідати неіснуючі страшні історії. Можна припустити, що такі ситуації виконують функції вибору адекватного способу регуляції негативних станів, його опрацьовування, (де провідну роль займають уява і власне ігрова діяльність), отримання задоволення від усвідомлення своєї влади над ситуацією. Цей спосіб найчастіше використовується для регуляції таких станів, як страх (19), тривожність (18), журба (16), нудьга (12), образа (11).
   Місце пасивних способів поступово займають наступні: концентрація уваги на іншому виді діяльності: 12,1% — продуктивні види (малювання, ліплення, конструювання, вишивання і ін.), і 21,8% — звернення до книг. У 3,3 рази частіше, ніж старші дошкільники, використовуються спогади про щось хороше, приємному (17.8%). Спогади орієнтують на досягненні творчої діяльності, замість руйнівної, що є одним з особових новоутворень.
   У 2,7 рази зростає використання самопереконання, складаючи практично такий же відсоток — 17,5. За його допомогою регулюються такі стани: образа, страх (10), втома (8), тривожність (7), нудьга, нервозність (5), злість (4).
   Збільшується в 2,2 рази застосування само наказів (14.4%). Кількість регульованих станів 11: страх, тривожність (6), образа, стрес (5), гнів, злість, сором (4), нервозність, нудьга (2), поганий настрій (1).
   Приховування свого дійсного стану (8,9%) зростає в 2,5 рази порівняно з дітьми 5-6 років. Як і раніше незначний відсоток — 8,9 займає пошук причин, міркування і роздуму.
   В цілому, завдяки різним прийомам регуляції підлягають 11 психічних станів: страх, образа (11 способами), тривожність, нервозність (10), нудьга, злість (9), поганий настрій, втома (7), агресивність, сором, стрес (6).
   Підсумовуючи наведене вище, можемо констатувати, що:
   1.У віці 3-4 роки переважають пасивні способи регуляції (фізичні, рухові, мовні реакції). Співвідношення пасивних і активних способів 7:1.
   2. В ігровій діяльності дітей 4-5 років формується здібність до елементів взаємокорекції і взаємоконтролю. За допомогою дорослих і однолітків відбувається закріплення емоційної саморегуляції. Співвідношення пасивних і активних способів -4:1.
   3. З розширенням сфери соціалізації, розвитком ігрової діяльності на рубежі 5-6 років, виробляються складніші способи регуляції, із залученням функцій уяви, пам'яті, мислення, мови. Встановлюється врівноваженість між зовнішніми і внутрішніми чинниками, які сприяють виробленню і закріпленню прийомів і способів саморегуляції. Співвідношення пасивних і активних способів складає 1:1.
   4. У віці 6-7 років виробляються способи, спрямовані на самоконтроль. Розширення діапазону засвоєних дитиною соціальних еталонів регуляції станів, що набуваються в спілкуванні з дорослими і однолітками, в спільній діяльності, завдяки синтезу психічних процесів і включеності психологічних властивостей особи відбувається становлення вищезгаданих способів.
   Співвідношення пасивних і активних способів 1:3. Застосування активних способів саморегуляції дошкільників пов'язане з внутрішніми (розвитком рефлексії, адекватної самооцінки, потребами у сфері спілкування з дорослими і однолітками і т.д.) і зовнішніми чинниками (особою дорослого, умовами і адекватністю методів і прийомів виховання і навчання, забезпеченням повноцінного процесу соціалізації і т.д.).
   В результаті спеціально-організованих ігрових занять, спрямованих на засвоєння загальноприйнятих норм спілкування з дорослими і однолітками, в спільній діяльності в процесі демонстрації і фіксації методів регуляції, можливо засвоєння таких прийомів дошкільниками.
   5. Відбувається безперервна зміна регулятивної здатності від чисто зовнішніх, вербальних інструкцій дорослих, поведінкових проявів однолітків до внутрішнього самоконтролю, від інтерпсихічного до інтрапсихічного.
   6. Психічні стани високого рівня активності, такі як агресія, гнів, стрес, найчастіше регулюються пасивними способами: мовною або руховою розрядкою, що простежується на всіх вікових етапах дошкільників.
   Палітра використання дошкільниками способів регуляції зростає поступово (з 8 до 14). Найбільш різноманітними способами регулюються:
   ~ У 3-4 роки: страх, стрес, нервозність;
   ~ 4-5 років: страх, тривожність, агресія, образа, нервозність, печаль, поганий настрій, стрес, нудьга;
   ~ 5-6 років: страх, тривожність, образа, нервозність, сором, стрес, нудьга, втома, агресивність;
   ~ 6-7 років: страх, образа, тривожність, нервозність, нудьга, злість, поганий настрій, втома, агресивність, сором, стрес.
   Отже, є підстави зробити висновок про те, що регуляторна функція станів досягається за рахунок кількісних і якісних змін механізму саморегуляції упродовж усього етапу онтогенезу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку “Я у Світі” / М-во освіти і науки України, Акад. пед. наук України; наук. ред. таупоряд. О.Л. Кононко. - К.: Світоч, 2008. - 430 с
2. Выготский Л.С. Психология развития ребёнка. - М., 2005. -512 с.
3. Гордова О.В. Емоційний аспект шкільної адаптації // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - К,: Міленіум, 2006. - Вип. 27. - С 35-44.
4. Кайгер В. особливості процесу соціалізації особистості в сучасних умовах // Соціальна психологія. - Спеціальний випуск, 2007. - С 116.
5. Кульчицька О.І. Дізнаємося про вікові особливості дітей дошкільного віку // Обдарована дитина. - 2002. - № 3. - С. 44-54.
6. Милославова И.А. Адаптация как социально-психологическое явление. // Социальная психология и философия. - П., 1973. - С. 111-120.
7. Прохоров А.О. Саморегуляция психических состояний как фактор социальной адаптации субъекта. - М., 2007. - С. 195-216.
8. Удовенко Ю.М. Вплив несприятливих умов соціалізації на психічний розвиток дитини: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. наук. - К., 2007. - 22 с
9. Эльконин Д. Б. Проблемы возрастной и педагогической психологии. - М., 1995. - 224 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com