www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Проективне тестування в історичній психології: психологічний аналіз «повчання» Володимира Мономаха
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проективне тестування в історичній психології: психологічний аналіз «повчання» Володимира Мономаха

М.-Л.А. Чепа

ПРОЕКТИВНЕ ТЕСТУВАННЯ В ІСТОРИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ “ПОВЧАННЯ” ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА

   У пропонованій статті поставлено завдання розширення спектру методик культурно-історичної психології; пропонується розглянути як своєрідний тестовий матеріал “Псалми Давидові”, продемонстровано продуктивність згаданого підходу на прикладі психологічного аналізу “протоколу” ворожіння Володимира Мономаха, залишеного ним для потомства у т. зв. “Повчанні”.Ключові слова: історична психологія, проективний тест, гріх Володимира Мономаха, “Псалми Давидові”.
   Історична психологія як наука, що займається реконструкцією психічного складу особистостей минулого, їхнього світовідчуття та світосприйняття, відчуває дефіцит методичного інструментарію, адекватного тим завданням, що постають у процесі вивчення актуальних проблем культурогенези людських спільнот. Використовувані на сьогодні герменевтичні, автобіографічні та інші технології експлікації психологічної реальності минулих історичних епох не завжди спроможні розв'язувати завдання конкретних історико-психологічних досліджень, а тому нами поставлено завдання розширення спектру методик культурно-історичної психології.
   З огляду на те, що методи базових психологічних дисциплін (загальної та соціальної психології, етнопсихології тощо) у своїх класичних варіантах зазвичай непридатні для застосування в обраній галузі, пропонується розглянути як своєрідний тестовий матеріал “Псалми Давидові”, звернути увагу на можливість і продуктивність психологічного аналізу засвідчених продуктів взаємодії людини з названими сакральними текстами у вигляді цитувань, коментарів, переспівів, виписок цитат під час ворожіння тощо. У пропонованій праці буде продемонстровано продуктивність згаданого підходу на прикладі психологічного аналізу “протоколу” ворожіння Володимира Мономаха, залишеного ним для потомства у т. зв. “Повчанні”.
   Можливість застосування пропонованої психодіагностичної технології обґрунтовуємо наступним чином. Класична процедура тестування засобами проективних методик передбачає фіксацію реакцій тестованих осіб на певні тестуючі стимули - плями, незакінчені речення тощо, зміст яких не передбачає чітких відповідей, що, у свою чергу, дає змогу людині “проектувати” на невизначений матеріал свої почуття, потреби, настанови і ставлення до життя. На основі попереднього вивчення характерного патерну реакцій представників різних груп популяцій та зіставлення його з реакцією досліджуваного роблять висновок про особливості психологічного статусу досліджуваної особи, розрізняють ознаки затамованих імпульсів, захисні механізми та інші “внутрішні” аспекти (неусвідомлювані конфлікти, страхи, джерела хвилювання) особистості. Незважаючи на небезпідставну критику на адресу проективних тестів за недостатню їх стандартизованість, відсутність чітких процедур застосування, оцінювання та інтерпретації, значна кількість психологів продовжує їх використовувати для вивчення неусвідомлюваних конфліктів людини, її фантазій і мотивів.
   У окресленому ракурсі пропонується розглянути зафіксовані в історичних, літературних та інших джерелах свідчення про сприйняття і реагування, переспіви та переклади тощо тих чи інших місць Псалтиря як результати стихійного, неусвідомлюваного “тестування”. У такому випадку найперше має бути проаналізована внутрішня структура Псалтиря як цілого та кожного псалма зокрема, з огляду на його змістове й психофункціональне наповнення, з'ясовано умови та обставини такого тестування тощо. Для нашого випадку (ворожіння Мономаха) важливим буде розглянути ще й пояснення своїх дій Володимиром, мотиваційні та психотерапевтичні особливості й функції ворожільного дійства. З огляду на недостатню обізнаність наукового загалу з історичним та культурним феноменом Псалтиря коротко нагадаємо його значення для християнського світу в ті далекі тепер часи. З цією метою скористаємося працями теологічного спрямування, а найперше згадаємо історію написання цієї видатної пам'ятки духовної культури людства [1; 2].Існує апокрифічна легенда про обставини написання псалмів царем Давидом [3]. За цією легендою, слова псалмів нашіптував Давиду ангел Божий. Жаби, що жили в болоті біля палацу царя, своїм кваканням заважали написанню псалмів, і було наказано прогнати жаб з болота. Але опісля Давид тричі знаходив на своїх письменах велетенську жабу, яка говорила йому: “Не дам тобі хвалити Бога, як не даєш хвалити Його мені ти”. Тоді Давид перестав переслідувати жаб, промовивши: “...все живе хай хвалить Господа”. Давиду було “продиктовано” 365 псалмів. Після цього Псалтир був опечатаний і викинутий у море в бочці, де пробув наступних 80 років. Після смерті Давида Соломон закинув у море сіті й виловив бочку, але в ній було вже 153 псалми, які були покладені в соборній церкві. Потім псалми знову були загублені, доки їх не віднайшов цар Ездра [3, с 658].
   Сучасна Книга псалмів складається зі 150, а у грецькій та слов'янській Біблії - 151 пісні, або псалма. Всупереч наведеній вище апокрифічній історії, де авторство пісень приписується виключно Давиду, нині вважається, що Псалтир є поетичною збіркою, яка складалась поступово, подібно до всіх інших колективних поетичних творів. Він був введений у канон єврейських священних книг порівняно пізно, зазнавши досить строгого редагування. Результатом такого редагування є певне структурування книги, що починається двома вступними псалмами; всі пісні оброблено згідно з тогочасними поетичними правилами. Ще за часів Давида Книга псалмів стала богослужбовою, і вірші з неї регулярно прочитували або співали під час храмових богослужінь. Традиція богослужбового використання Псалтиря перейшла від євреїв до християн ще за апостольських часів.
   Всі псалми поділяють на 20 кафизм, які, у свою чергу, діляться на три слави, тобто невеликі частини, після яких тричі читається “алілуя”. Псалтир читають на кожному ранковому та вечірньому богослужінні таким чином, що вся книга прочитується за один тиждень, а у період Великого посту навіть двічі на тиждень [4].
   Все це привело до того, що Псалтир став головною навчальною книгою на теренах нашої батьківщини. Зазвичай для здобуття світської освіти обмежувались вивченням Псалтиря.
   М.С.Возняк називає Псалтир однією з найпопулярніших книжок в Україні в усі часи її літературного розвитку. Він засвідчує: “З книг Святого Письма дуже поширеним був Псалтир, головно задля своєї високої релігійної поезії, зрозумілої для простих читачів і слухачів. За прикладом Візантії був у нас Псалтир віддавна, аж до XIX ст., шкільним підручником; з нього вивчали напам'ять поодинокі вислови в школі, що їх потім уживали в формі приповідок на різні життєві пригоди. Псалтир читали над мерцем, читанням з нього відганяли хворобу від хворого, з нього ворожили. Відкривали книжку навмання і читали ту псалму, котру знайшли на відкритій сторінці, та зі змісту псалми пробували знайти відповідь на свій сумнів. Цей звичай так поширився, що постали окремі гадательні псалтирі, де під кожною псалмою була замітка, що і в яких обставинах вона радить. Списки такого Гадательного Псалтиря маємо вже з XI ст.
   Як поруч звичайних книг Св. Письма були й їх тексти з викладом, так звані толкові, напр. толкові Євангелія, Апостол, Пророцькі книги, так окрім звичайного тексту Псалтиря були у нас швидко поширені тексти Толкового Псалтиря. Цим викладом користувались головно для цілей протижидівської пропаганди, стараючись доказати хибність жидівської релігії. Доказували, що Псалтир — це жидівська книга, а все-таки говорить про християнство: це доказ, що жидівська релігія хибна. Найдавніші списки Толкового Псалтиря походять з XI—XII ст.” [4, с 101—102]; “З часу близько 1635 року збереглася віршована парафраза сорок другого псалма на українську мову, записана латинкою. Ця знахідка наштовхує на здогад, що в Україні існував віршований переклад або цілої “Псалтирі”, або хоч вибраних псалмів, завершений у другій половині XVI, найдалі на початку XVII ст. Цей переклад був настільки популярним, що тогочасні грамотії знали багатопсалмів напам'ять, бо записом із пам'яті є й згадана нахідка в актовій книзі городського житомирського суду” [4, с 590].
   Але повернімося до Володимира Мономаха. З його автобіографії відомо, що після смерті матері у тринадцятирічному віці він практично покинув батьківську оселю. Як ми вже писали, можна гадати, що це було спричинено другим шлюбом батька. Вразливий підліток не міг примиритись із тим, що місце матері посіла майже його ровесниця, що батько багато уваги приділяв синові й донькам від другої дружини [5]. Емоційне напруження у душі Володимира наростало в міру того, як дорослішав і виходив на його рівень Ростислав. Кумуляції негативних емоцій сприяла велика різниця у віці, що робило, за тогочасної системи передачі княжої влади у Києві, позицію Мономаха набагато слабкішою від Ростиславової. Те, що саме ім'я Ростислава через багато років після його смерті спричинило амнезію, випадіння з пам'яті князя шести років життя (між 1087 і 1093 роками), видно з автобіографії Мономаха. Смерть батька, непевна позиція у боротьбі за владу в Києві посилили душевне напруження, спровокувавши афективну реакцію під час битви на Стугні у 1093 році. Ми не можемо напевно сказати, активними чи пасивними були дії Мономаха, які сприяли смерті Ростислава. Але його втеча з поля бою до Чернігова, відсутність на похороні тощо є питомими ознаками афективної поведінки [6]. Гадаємо, що й надмірна жорстокість стосовно дітей половецьких ханів, і перебільшена вибачливість щодо винуватця загибелі власного сина, і запровадження на Любецькому з'їзді чіткої системи наслідування влади князів - все це є свідченням переживання і переосмислення того гріха, про який написав Володимир Мономах на стіні Софії Київської. Чи підтвердить усі ці припущення психологічний аналіз артефактів Мономахового ворожіння на “Псалтирі”?
   Про те, що Мономах ворожив на Псалтирі, свідчить перша частина його “Повчання”. Нагадаю, що за формою це виписки цитат з т. зв. ворожільної Книги псалмів. Очевидно, що ворожіння могло відбуватися наступним чином: Псалтир затискали долонями рук і клали корінцем обкладинки на стіл, потім руки швидко розводили - книжка розкривалася на якійсь сторінці. За своїм соціальним статусом Мономах міг мати власного Псалтиря. Логічно буде припустити, що Мономахів Псалтир під час ворожіння частіше розкривався на тих сторінках, які були ним “зачитані”. Таким чином, порядок цитування відповідатиме ранговому місцю важливості тем, до яких найчастіше звертався Мономах у процесі читання. Чим раніше цитується той чи інший псалом, тим суб'єктивно важливішою була його тема для Мономаха. По-друге, за законами психологічного захисту, з тексту, що “випав”, будуть виписуватися якомога більш загальні й нейтральні місця, тобто цитована і нецитована частини псалма перебувають, на нашу думку, у відношенні свідомого-підсвідомого у психіці людини: нецитована частина міститиме заборонені, витіснені теми, тінь особистості. Тому ми не обминатимемо увагою ті частини псалмів, які не цитувалися.
   З тексту “Повчання” можна зробити висновок, що Мономах у процесі ворожби одинадцять разів навмання розкривав Псалтир, щоб виписувати з нього цитати. Псалми випадали у такій послідовності: 42-й, 37-й, 124-й, 56-й, 58-й, 59-й, 30-й, 63-й, 64-й, 32-й, 34-й. Найпершими було цитовано повторювані вірші 42-го псалма: “Чого печалишся, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на Бога, тому що я буду славити його!” (переклад Махновця [7]), а це є 6-й і 12-й вірші, тобто середина і кінець вказаного псалма. А “за кадром” залишилося: “Як лине той олень до водних потоків, так лине до тебе, о Боже, душа моя, / душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й з'явлюсь перед Божим Лицем? Сльоза моя стала для мене поживою вдень і вночі, коли кажуть мені цілий день: “Де твій Бог?” Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я в многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу... / (вірш 6-й у богословському перекладі: “Чого душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!” [2]) / Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам'ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц'ар. / Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли наді мною. / Удень виявляє Господь Свою / милість. / уночі ж Його пісня зо мною, / молитва до Бога мого життя! / Повім я до Бога: “Ти Скеле / моя, чому Ти про мене забув? / Чого я блукаю сумний через / утиск ворожий?” / Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, / коли кажуть мені цілий день: “Де твій Бог?”
   Бачимо, що у нецитованій частині псалма Бог асоціюється з водними потоками. Душа людини лине до Бога: “Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли наді мною”. Вбачаємо тут чітко прописану тему переправи через ріку Стугну, яка загрожувала життю Мономаха. Але Бог урятував його, за що Володимир вдячний Богові.
   37-й псалом цитується найповніше - цитовано майже половину тексту (18 із 40 віршів). Теми цитованої й нецитованої частин тісно переплітаються. Теми цитованого початку псалма: “Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрости до беззаконних” у нецитованих наступних 2-8-му віршах отримують подальше обґрунтування і набувають вигляду інструкції діяння з покладанням на волю Бога, який виведе праведника на дорогу справедливості. У наступних цитованих 9-17-му, нецитованих 18-19-му та цитованих 20-27-му віршах маємо конкретизацію того, як Бог каратиме злочинців і як оберігатиме праведників. Для нашого аналізу в цій частині особливий інтерес являє фраза: “Безбожні меча добувають та лука свого натягають, щоб звалити нужденного й бідного, щоб порізати людей простої дороги, - нехай увійде їхній меч до їхнього власного серця, і поламані будуть їхні луки!” Ця фраза може слугувати натяком-підтвердженням сварки, сутички між Ростиславом і Володимиром під час переправи через Стугну. Чи не почав Ростислав першим докоряти й погрожувати Володимиру зброєю, і чи не був у цей момент поранений випадковою стрілою, що було витлумачено Мономахом як божественне втручання у ситуацію? Могло відіграти певну роль ще й те, що за звичаями ісламу, які міг знати ворогуючий з мусульманами Мономах, не годилося рятувати потопаючу людину, а тим більше наполовину половця Ростислава. У цьому контексті вражають нецитовані, “підсвідомі” вірші 35-36: “Я бачив безбожного, що збуджував пострах, що розкоренився, немов саморосле зелене те дерево, та він проминув, - і ось немає його, і шукав я його - й не знайшов!”
   Звертаємо тут увагу на наступне. У літописі під 1093 роком записано: “Всеволод прийняв-таки після всіх братів стіл отця свого, і по смерті брата свого сів у Києві, князюючи, хоча були йому тут прикрості більші, гірші, ніж тоді, коли сидів у Переяславі. Бо коли він сів у Києві, прикрість була йому од синівців своїх, тому що стали вони дозоляти йому, хотячи волостей (власті), - той сеї, а той другої. І він, мирячи їх, роздавав волості їм, а через них же прикрощі настали йому і недуги. І надходила до нього старість, і стали йому подобатися думки молодих, і раду він чинив із ними. А ці й почали його підбивати, і став він невдоволений дружиною своєю першою, а людям не можна було знайти княжої справедливості”. “Сыновницихъ своихъ” здебільшого перекладають як “племінників” (В.В.Яременко [8]) або, як Л.Махновець у цитованому вище абзаці, залишають без перекладу. Племінників у Всеволода було багато, а синів - два. Зважаючи на це, ми схильні граматичну форму “той сеї, а той другої” тлумачити не як множину, а як двоїну, тобто тут, на нашу думку, мовиться про боротьбу за владу (“власть”) між Володимиром і Ростиславом, а не про їхніх двоюрідних братів. Навряд чи домагання небожів могли завдати Всеволоду прикрощів і спричинити недуги. Так, найімовірніше, батько міг реагувати на нездорову конкуренцію синів. Зрештою, як свідчить літописець, симпатії Всеволода удостоївся молодший син: “...стали йому подобатися думки молодих і став він невдоволений дружиною своєю першою”. Чи не тому Ростислав міг асоціюватися у помислах Мономаха з “безбожним, що розкоренився як саморосле зелене те дерево”?
   “Та він проминув, - й ось немає його, і шукав я його - й не знайшов!” Яку ситуацію може символізувати ця фраза? Згадаймо, що літописець описує поразку на Стугні наступним чином: “...побіг Володимир з Ростиславом, і вої його. І прибігли вони до ріки Стугни, і коли вбрів Володимир з Ростиславом, то став утопати Ростислав перед очима Володимировими, і хотів він підхопити брата свого, і мало не втонув сам. I так утопився Ростислав, син Всеволодів... А Ростислава, шукавши, знайшли в ріці”.Псалом 124-й, який третім випав Мономаху, і з якого той виписав 2-4-й вірші, провокує бачення іншої картини. Наводимо названий псалом повністю:
   Коли б не Господь, що був з нами -
   нєхай-но Ізраїль повість!
   - коли б не Господь, що був з нами, -
   як повстала була на нас людина, -
   то нас поковтали б живцем,
   коли розпалився на нас їхній гнів,
   то нас позаливала б вода,
   душу нашу потік перейшов би,
   душу нашу тоді перейшла б та бурхлива вода!
   Благословенний Господь, що не дав нас на здобич для
   їхніх зубів!
   Душа наша, як птах, урятувалась із сільця птахоловів, -
   сільце розірвалось, а ми врятувались!
   Наша поміч - ув Імені Господа,
   Що вчинив небо й землю!
   Бачимо, що, приміряючи на себе ситуацію, яка описана у псалмі, Мономах опосередковано розповідає про те, як напав на нього з лихими намірами Ростислав. Коли б не Господь, то води, які поглинули Ростислава, могли перейти душу Мономаха.
   Наступні, 56-й і 57-й, псалми сповнені проханнями захистити від слів і дій ворогів, що не вгаваючи з ранку до вечора неправедно судять, торують дорогу насильству на землі: “Чи ж то справді ви, можні, говорите правду, чи людських синів слушно судите? Отже, у серці ви чините кривди, дорогу насильства рук ваших торуєте ви на землі. Від лона ще матернього - вже віддалені несправедливі, з утроби ще матерньої заблудились неправдомовці, - їхня отрута така, як отрута зміїна, як отрута глухої гадюки, що вухо своє затуляє, що не слухає голосу заклиначів, чарівника, в чарах вправного!” - чи не ці слова псалма найбільше резонують із болем душі Мономаха, якого завдали йому самим фактом свого народження зведені брат і сестри? За що іще мають бути покарані Богом поруйнуванням зубів, розбиттям щелеп, осліпленням та іншими страшними карами “на потіху праведному, що прагне помсту Бога побачити, у крові безбожних стопи свої обмити!” [9].
   Оскільки мачуха Мономаха була половчанкою, а її діти - поганські діти, то цілком закономірно, що наступний, 59-й псалом розгортає тему помсти поганам: “Визволь мене від моїх ворогів, о мій Боже, від напасників моїх охорони Ти мене! ...Боже... збудися, щоб покарати всіх поган, - і не помилуй нікого із зрадників злих!” [9].
   Початок нецитованої частини наступного, 30-го псалма прямо вказує на те, за що славить Бога Мономах: “Буду тебе величати, о Господи, бо ти з глибини мене витяг...” [9] Але остаточна розгадка мотивів написання графіті на стінах Софії, розгадка душевних імпульсів і станів, що спонукали до написання “Повчання”, криється у передостанньому з ряду ворожильних псалмів, 32-му. Із цього псалма Мономахом виписано коротеньку прикінцеву фразу: “Возрадуйтеся всі, праведнії серцем”. А починається псалом словами: “Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито, блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить, що нема в її дусі лукавства!” [9] А що ж відбувалося в душі Мономаха до того, як було оприлюднено каяття на стінах Софії? Ось відповідь: “Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму, бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога (живна сила) моя обернулась на літню посуху (безсилля)!” А опісля того, як “я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: “Признаюся в проступках своїх перед Господом!” і провину мого гріха Ти простив (виділення наше - М.-Л.Ч.)” [9]. Пропоную звернути особливу увагу на наступну фразу з псалма: “Тому кожен побожний відповідного часу молитися буде до Тебе, і навіть велика навала води не досягне до нього!” [9] Бачимо, що тема утоплення проходить практично через всі псалми, які випали Мономаху під час ворожіння. Чи не тому, що він зачитувався відповідними псалмами у дні каяття?“Сидячи на санях (тобто готуючись до смерті), намислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене до сих днів, грішного, допровадив”, - цими словами розпочинає Мономах своє “Повчання дітям”. Як випливає з 32-го псалма, це є результатом Божої віддяки Мономаху за щиросердне каяття в проступку, через що, згідно із псалмом, Мономах міг почути від Бога: “Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе!”

ЛІТЕРАТУРА

1. Harrington J.W. Klucz do biblii. - Warszawa: Instytut wydawniczy PAX, 1982. - 508.
2. Ravasi Gianfranco. Psalmy: modlitwa ludu Bozego. - Lodz: Drukarnia wydawnictw naukowych, 1998. - 220 s.
3. Энциклопедический словарь. - СПб.: Изд-во Ф.А.Брокгауза, И.А.Эфрона, 1898. - Т. XXVa. - 960 с.
4. Возняк М.С. Історія української літератури. У 2 кн.: Навч. вид.: вид. 2-ге, перероб. Кн. 1. - Львів: Світ, 1992. - 696 с.
5. Чепа М.-Л.А. Сім'я Всеволода Ярославича (1030-1093) -великого князя Руси-України (історико-психологічна реконструкція) // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових працьІнституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. 2001. - Т. III. Ч. 3. -С. 236-248.
6. Чепа М.-Л.А. Афект //Енциклопедія сучасної України. Т. 1. - К.: Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України Національної академії наук України, 2001. - С. 808.
7. Літопис руський. - К.: Дніпро, 1989. - 591 с
8. Повість врем'яних літ: Літопис (за Іпатським списком) / Перекл. з давньоруські В.В.Яременка. - К.: Радянський письменник, 1990. - 558 с
9. Біблія, або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. -К., 1992.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com