www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Значення цінностей у формуванні образу «Я» суб’єкта
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Значення цінностей у формуванні образу «Я» суб’єкта

Овчаренко О.В.

ЗНАЧЕННЯ ЦІННОСТЕЙ У ФОРМУВАННІ ОБРАЗУ “Я” СУБ'ЄКТА

   В статті розкриті основні психічні механізми формування образу “Я” суб'єкта, які детерміновані зовнішніми оцінками значимих людей, що визначають структуру цінностей “Я-концепції” суб 'єкта.
   Ключові слова: оцінка, цінність, образ “Я”, “Я-концепція”, інтеріоризація, містифікація, інеалідизація, інтроект, внутрішні суперечності психіки.
   Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку практичної психології з'являється проблема становлення цілісної, гармонійної особистості, яка реалізується у конструктивних взаємозв'язках із соціумом. Дослідження науковців [8, 14, 16, 24] вказують на важливу складову формування “Я-образу” людини, що полягає в єдності свідомого та несвідомого компонентів психіки суб'єкта. Незаперечна роль значимості суспільних цінностей для індивіда розкриває перспективи для подальшого пізнання механізмів їх перетворення у внутрішній компонент структури особистості, який визначає, детермінує та регулює направленість особистості.
   Метою статті є аналіз наукових джерел з проблеми становлення образу “Я” особистості, формування ціннісного компоненту її психічної структури.
   Постановка проблеми. Особистість формується в суспільних зв'язках з оточенням, в пізнанні дійсності та її оцінці, в прийнятті норм та правил значимих людей, в прагненні до власної індивідуальності та неповторності, в розвитку унікальності та досягненні можливостей для самореалізації. Цінність, важливість, значимість певних правил, норм, ідеалів, предметів дійсності для індивіда визначає його ціннісну спрямованість, тобто орієнтацію на конкретний вид діяльності, у якій би реалізовувалась домінуюча в ієрархічній структурі потреба. Цінності змінюють одна одну, формуючи нове уявлення особистості про себе, свою роль у житті та подальшу діяльність. Цінність реалізується у відчутті сенсу власного життя, має генетичну та біологічну структуру, але її формування та розвиток детерміновані соціумом [9, 16, 19]. Так, через обраний “еталон” для наслідування, яким найчастіше виступає значима людина, визначається важливість життєвих поглядів або дій. Уподібнення певних рис характеру значимих людей дитиною відбувається шляхом їх інтеріоризації -вимоги соціуму перетворюються на вимоги особистості до самої себе. Зовнішні об'єкти набувають цінності для суб'єкта, якщо вони пов'язані із його образом “Я”, тобто інтегровані у внутрішню структуру особистості. Так, пережита людиною суспільна цінність перетворюється в особисту [12, 13, 19], адже цінності формуються через їх чуттєве сприйняття індивідом та у взаємодії з іншими людьми. Тому, сприймаючи оточуючу дійсність, людина емоційно її оцінює [3].
   Неодноразово науковці вказують на історичну складову цінностей, адже цінності формуються в певну історичну епоху та відображаються у творах видатних діячів культури і мистецтва [11]. Вивчаючи особливості культурно-історичного розвитку нації, дитина не лише здобуває знання, а й набуває тих чеснот, які є представленими в рисах героїчних постатей, що позитивно оцінені суспільством та визначені як зразки для наслідування.
   Процес соціалізації вимагає присвоєння суспільних норм через нав'язування їх дитині від дорослого як “правильних”. Відтворення суспільних норм відбувається у взаємному впливові на свідому та несвідому сфери психіки суб'єкта. На несвідому сферу вплив соціально-психологічних еталонів відбувається через наслідування поведінкових, емоційних стереотипів діяльності. В свою чергу, свідома сфера регулюється методами виховання та навчання. Відповідно до унаслідуваних стереотипів, дитина формує власні оцінні судження щодо дійсності, що входять до структури особистості [16]. Проте, увібрані дитиною суспільні цінності не завжди відповідають її внутрішнім очікуванням, викликаючи внутрішні опори та протиріччя. Суперечності між зовнішніми вимогами та внутрішніми потребами простежуються у невдоволенні власною соціальною позицією, стосунками зі значимими людьми або в відчутті дискомфорту, тривоги та роздратованості. Система цінностей, яка складається з обраних самим індивідом важливих об'єктів ціннісного сприйняття, забезпечує успішну соціалізацію та характеризується сукупністю реальних життєвих відносин між суб'єктом та оточуючим світом. Оскільки, соціалізацію визначають як процес засвоєння індивідом суспільного досвіду, норм, правил поведінки [21], то варто наголосити на нормативному компонентові ціннісної складової образу “Я” людини. Оцінні судження допомагають у взаємодії з незнайомими людьми, але разом з тим, вони ігнорують індивідуальність та неповторність конкретного індивіда, який сприймається через призму стереотипності установок та очікувань. Факторами зміни цінностей можуть бути не лише чинники зовнішнього середовища, у якому розвивається індивід, а й внутрішні динамічні механізми психічної структури особистості, детерміновані сильними емоційними переживаннями, які змінюють образ “Я” людини та спонукають її до перегляду звичних форм діяльності, замінюючи їх на необхідні для саморозвитку і самореалізації поведінкові компоненти в конкретній ситуації індивідуального розвитку.
   Поняття установки, спрямованості, позиції, ролі використовуються як синонімічні ціннісним орієнтаціям [10, 20, 23]. Так, установка є динамічною структурою, яка пов'язана із взаємозв'язком свідомої та несвідомої сфер психіки. Через установку реалізуються внутрішні мотиви та формуються стереотипні форми поведінки. Виділяють актуальні та фіксовані установки, які вміщують три компоненти: когнітивний, афективний, поведінковий, що відображають складові структури особистості. О. Г. Стасько [23] в дисертаційному дослідженні вказує на нормативність понять установки, направленості, позиції, адже вони стосуються процесу соціалізації, пов'язані з усвідомленням, тоді як умовні цінності не усвідомлюються індивідом і характеризують значимі для нього інфантильні переживання. М. Й. Боришевський [5] виділяє поняття “суб'єктивні ставлення особистості”, які є близькими за змістом до понять “установка”, “особистісний смисл”. Система ціннісних ставлень індивіда є динамічною, тобто змінною.
   Визначаючи значимість дійсності загалом, або діяльності, котру виконує людина, та важливість самої себе як частини соціуму, особистість закладає основу для формування цінностей. Дослідники [22] розглядають істинні та неістинні оцінки, в залежності від яких виділяють адекватну та неадекватну форми сприйняття дійсності. Відповідно до окресленого, розглядають поняття ціннісної та практичної свідомості. Ціннісна свідомість включає в себе орієнтації людини, які характеризуються усвідомленням власного минулого, теперішнього та майбутнього [22, с.546]; це система установок на певні цінності. Якщо цінність нереалізована, то вона перетворюється в ідеал, який виступає джерелом протиріч між суспільними вимогами та індивідуальними очікуваннями. Практика занять груп активного соціально-психологічного навчання (АСПН) підкреслює наявність внутрішніх суперечностей психіки, які зумовлені прагненням людини до реалізації життєвого ідеалу та її адаптації до соціальних вимог.
   Л.Н. Столович розглядає поняття ціннісної свідомості, до якої включає три компоненти: ціннісна оцінка, інтуїтивна здатність до оцінної діяльності, ідеал як критерій оціночної діяльності. Проте підхід до аналізу лише свідомої сфери психіки викреслює з поля зору науковця несвідому сферу, яка не може функціонувати поодинці, а існує лише в єдності зі свідомою. Так, образ “Я” людини формується під впливом дії внутрішніх протиріч: “Я-реальне” та “Я-ідеальне” містить різні функційні характеристики та власну автономію. Чим більше розбіжностей між “Я-реальним” та “Я-ідеальним”, тим важче людині пристосовуватись до вимог соціуму, бути психічно стабільною, самореалізовуватись та самовдосконалюватись [24].
   Орієнтуючись на потреби соціуму, людина не повинна ігнорувати власні індивідуальні потреби, які є результатом її життєвого досвіду, пережитих та значимих подій, які визначають власне майбутнє особи. Проте, вона повинна усвідомлювати їх доцільність в ситуації теперішнього, необхідність їх задоволення та конструктивну роль у стосунках з оточенням.
   Т. Комар [9] розглядає формування ціннісних орієнтирів у взаємозв'язку їх “доступності” та “значимості” для особистості. Дослідниця вважає, що невідповідність між вище вказаними категоріями призводить до виникнення стану напруження, фрустрації, депресії. Практична психологія покликана мінімізувати виникнення внутрішніх протиріч, згармонізувати компоненти доступності цінності та її значимості для індивіда, що нівелює виникнення неприємних відчуттів, надаючи особистості впевненості, захищеності, розвиваючи її пізнавальний інтерес.
   Пізнавальна активність виступає джерелом цінностей та формує “Я-концепцію” [1, 17]. Прагнення до пізнання відкриває можливості людини отримати новий досвід, який на думку Т. М. Буякас [6], розширює самосвідомість та формує особистість. Самосвідомість є результатом усвідомлення себе, сформованості “Я” людини, а отримання нового досвіду забезпечує можливість особистісного росту людини. Пізнання самого себе можливе за допомогою методів вільного малювання, самоспостереження, методів глибинної психокорекції в групах активного соціально-психологічного навчання [6, 25]. До складу“Я-концепції” як системи установок про сприйняття самого себе входить образ “Я”, який характеризує зміст уявлень людини про себе [21], формує позитивну чи негативну оцінку свого “Я”. Цінності направляють діяльність людини, визначають ціннісні орієнтації індивіда, які мають три взаємопов'язані підсистеми: ціннісно-пізнавальна, ціннісно-мотиваційна, ціннісно-поведінкова [15], і покликані розв'язати конфлікт між раціональним, емоційним та вольовим компонентами внутрішньої структури особистості, а отже націлені на розвиток цілісної особистості.
   Виділяючи суб'єктивну сторону ціннісності, В.І. Непомнящая [16] також наголошує на ролі уявлення про своє “Я” та узгодження цілісності між “Я-реальним” та “Я-ідеальним”, як головними складовими ціннісного переживання. Вказуючи на те, що психічна структура особистості включає в себе три компоненти: діяльність, свідомість та особиста сфера (направленість та самосвідомість), дослідниця серед них виділяє центральною ціннісність, яка стосується саме особистої сфери людини. Розвиток самосвідомості можливий через усвідомлення власних цінностей, розуміння причин власних поведінкових аспектів. Проте, не всі цінності усвідомлюються, адже емотивно-забарвленні цінності минулого зосереджені в несвідомому і часто можуть визначати дії людини поза її свідомим бажанням.Для більшості людей найвищою цінністю є “Я-цінність”, тобто власна цінність себе. Ставлення людини до себе впливає на формування самооцінки та “Я-концепції”. Самооцінка визначає значимість суб'єкта у власному сприйнятті, яке формується під впливом оцінок інших людей, з якими індивід взаємодіє в соціумі. Дослідники [1] вважають, що власна значимість індивіда є мінливим процесом і залежить від обставин життя. Так, самооцінка змінюється, формуючи свою полярність, якщо та не підкріплюється оточенням. Наприклад, щоб підтримати позитивний образ “Я” людини, необхідно посилювати уявлення людини про її успіхи.
   Непризнания таких успіхів, наголошення на невдачах призводить до зниження самооцінки, а отже, до формування негативного образу “Я”. Досліджуючи гендерні відмінності у поведінкових аспектах людей, Т.В. Бендас [2] вказує на залежність самооцінки від формування гендерної ідентичності, тобто від стереотипів суто жіночої чи суто чоловічої поведінки. Але, незалежно від статі, кожна особистість намагається зберегти якість власної самооцінки, свою самоцінність.
   Науковці, які вивчають проблеми становлення особистості, зокрема її психічної структури, по-різному розглядають внутрішні механізми формування ціннісного компоненту психіки, який реалізується у діях людини. С.Д. Максименко [14] порівнює структуру особистості з кристалом, різні грані якого характеризуються власною автономною діяльністю та сукупним впливом одна на одну, що визначає її динамічність, тобто активність, плинність, змінність. Дослідник виділяє такі компоненти структури особистості: біопсихічний компонент, індивідуальні особливості психічних процесів, досвід, спрямованість, здібності, внутрішній світ особистості, характер, психічні стани. Як бачимо, у зазначеній структурі особистості вказаний компонент спрямованості, який розкриває потреби, цінності та мотиви суб'єкта. Потреба визначається цінною в ієрархічній структурі, якщо наявна зацікавленість в ній самого індивіда, а також є можливість та необхідність її задоволення у конкретний проміжок часу. Значимість потреби визначає мотивацію людини до її реалізації. Цінності розкривають внутрішній світ людини, адже охоплюють усі складові структури особистості. Відповідно до зазначеного, варто вказати на необхідність дослідження практичною психологією феномену психічного в його інтеграції, адже саме сукупність свідомого та несвідомого компонентів розкриває цілісну структуру “Я” людини, дозволяє простежити динамічні зміни ціннісного спрямування особи в її психічному розвитку, у її внутрішньому світі.
   “Я-образ” - це остаточне уявлення про себе, результат пізнання себе, відтворений у самосвідомості [17]. Тобто, образ “Я” вміщує в себе всі цінності та установки, які залишаються важливими для людини на конкретному етапі її розвитку: зовнішній вигляд, набір внутрішніх якостей, здібностей, мотивація на успіх чи на невдачу, тощо. На відміну від “Я-образу”, “Я-концепція” - це цілісний, але не позбавлений внутрішніх суперечностей образ власного “Я”, формування якого відбувається поетапно [17, с.446]. Саме тому, ціннісні уявлення та орієнтації, які є динамічними утвореннями і змінюються протягом життя, формують “Я-концепцію” індивіда, визначаючи важливість або не важливість певних актуальних для особистості потреб. Так, І.Д. Бех [3] підкреслює, що цінності є складовими “Я-концепції”, а особистісна цінність фіксує значимість “Я” людини. Розвиток “Я-концепції” відбувається на основі розгортання духовно-моральної самосвідомості, що обумовлено формуванням вищих цінностей. Окрім того, “Я-образ” має ціннісно-розрізнювальний характер.
   Образ “Я” формується у віці до 3-х років [1], коли відбувається самоусвідомлення себе та визначається власна цінність: дитина раннього віку починає говорити про себе, будуючи свою мову від “Я”. У взаємодії із батьками засвоюються “цінності, норми, параметри оцінок, за допомогою чого вона (дитина - авт.) починає оцінювати сама себе” [1, с 176]. Вплив на дитину з боку дорослих здійснюється за допомогою двох механізмів: містифікація та інвалідизація. Механізм містифікації націлений на навіювання потреб дитині, а інвалідизації - в примусовому обезцінюванні її суб'єктивних інтересів. Схильність людини до присвоєння думок, поглядів та установок інших людей як своїх власних називають інтроекцією, що є основою механізму ідентифікації [21]. Поширеними інтроектами є батьківські повчання, які заважають людині бути самостійною, орієнтуватись на власні актуальні потреби та цінності. В дошкільному віці формуються моральні цінності, визначаються категорії “свого” та “чужого”, добра і зла, “хорошого” та “поганого”.
   І.Д. Бех [3] наголошує на формуванні рефлексивних рис у дошкільнят, які характеризують “внутрішнє індивідуально-вибіркове ставлення особистості до матеріальних та ідеальних предметів, які були своєчасно емоційно оцінені, тобто набули свідомого суб'єктивного смислу та цінності” [3, 11]. Оцінка дитячих успіхів в молодшому шкільному віці формує усвідомлення нею власного “Я”. В підлітковому віці формується самосвідомість дитини, ідентичність, що залежить від домінуючих цінностей в даний період. Дитина наслідує дорослих, оскільки не володіє критичним мисленням, яке допомогло б їй оцінити важливість або не важливість певних рис для наслідування.
   Ставлення батьків до дитини - “це складний комплекс педагогічного впливу на формування ціннісних орієнтацій дитини” [5, 5], адже зовнішня оцінка виступає ефективним регулятором поведінки дитини, яка згодом перетворюється на внутрішню оцінку особистості щодо самої себе. Дослідники виділяють такі шляхи формування образу “Я”: 1. За рахунок сприйняття особистості значимими людьми; 2. За рахунок особистісного досвіду, набутого в процесі діяльності людини. Розглядають три різновиди образу “Я” людини: негативний, ідеалізований і реалістичний [18].
   Оскільки особистість цілісна, то незначні зміни у її підструктурі відображаються на всьому розвитку індивіда, в усіх складових психічної структури [4]. Так, аналізуючи дані науковців, варто окреслити досягнення практичної психології у дослідженні проблеми цілісності психіки суб'єкта. Зокрема, в рамках психодинамічного підходу Т. С. Яценко [24] окреслена наявність внутрішніх суперечностей психіки, які дизгармонізують особистість. Внутрішні суперечності детерміновані розбіжностями між нормативними та умовними цінностями.
   Перші пов'язані з вимогами соціуму та націлені на задоволення потреб ідеалізованого “Я” людини. Глибинно-психологічні цінності (умовні) підкріплюють інфантильне “Я”, тобто потреби, які є актуальними для людини в межах емотивно-насиченого пережитого досвіду дитинства, який залишається для психіки суб'єкта актуальним та спрямовує його активність на прагнення завершити справи дитинства. Як нормативні, так і умовні цінності мають велике значення у формуванні структури “Я” особистості, в розвитку її психічних компонентів, адже відображають процес пристосування до соціуму через відчуття приналежності до нього та значимість минулого досвіду, який через спогади та мрії часто трансформується у плани на майбутнє.
   Внутрішні суперечності представлені в діаметрально протилежних між собою логіці свідомого та логіці несвідомого. Цілісність психіки суб'єкта залежить від процесу інтеграції суперечливих тенденцій, що дозволить розподіляти внутрішню енергію людини на конструктивну діяльність, нівелюючи появу ірраціональних дій. Враховуючи дію суперечливих тенденцій психіки варто розглядати глибинно-психологічні цінності людини, враховуючи їх внутрішню зумовленість, прихованість від свідомості та можливості активно впливати на життєві вибори та позиції індивіда.
   Висновки. Отже, цінності людини, які реалізуються у важливості життєвих позицій, що обирає людина, формують її образ “Я”, виконуючи функції адаптації до соціуму через оцінку дійсності, розвиток індивідуальних характеристик через механізм інтеріоризації та набуття цілісності психіки через усвідомлення власних внутрішніх протиріч. Визначена роль соціальних цінностей, які формують позицію індивіда в системі суспільних зв'язків. Окреслена проблема суперечливості феномену психічного, що простежується в наявності інфантильних цінностей, які протистоять нормативним цінностям. Проте, роль глибинно-психологічних цінностей у формуванні структури психіки суб'єкта не визначена, а тому передбачає перспективи подальших наукових досліджень.

Література

1. Аверин В.А. Психология детей и подростков. - СПб., 1998. -379 с.
2. Бендас Т.В. Гендерная психология. - СПб., 2006. - 431 с.
3. Бех І.Д. Категорія “ставлення” в контексті розвитку образу “Я” особистості // Педагогіка і психологія. - 1997. - № 3. - С. 9-21.
4. Бодалев А.А. Психология о личности. - М., 1988. - 188 с
5. Боришевський М.Й. Сімейне виховання як гарант морального становлення особистості // Початкова школа. - 1995.- № 4. - С 4-9.
6. Буякас Т.М., Зевина О.Г. Опыт утверждения общечеловеческих ценностей - культурных символов - в индивидуальном сознании // Вопросы психологии. 1997. - № 5. -С. 44-45.
7. Вызова В.М. Ценностные ориентации представителей коми и русского этносов // Психологический журнал. - Т. 19, № 5, 1998. - С. 60-70.
8. Головатый Н.Ф. Социология молодежи. - К.: МАУП, 1999. - 224 с.
9. Комар Т. Особливості розвитку ціннісно-потребової сфери студентів з обмеженими можливостями // Психологія і суспільство. - № 4. - 2003. - С 110-118.
10. Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. - К., 1995.-304 с
11. Купарашвили М Д. Парадигма мышления и системы ценностей // Философские науки. - 2003. - № 8. - С. 94-105.
12. Лазарчук А. Цінності людини у науково-психологічному осмисленні // Психологія і суспільство. - 2003. - С. 19-35.
13. Ленгле А. Введение в экзистенциально-аналитическую теорию эмоций: прикосновение к ценности // Вопросы психологии. - 2004. - № 4. - С. 3-21.
14. Максименко С.Д. Структура особистості: теоретико-методологічний аспект дослідження // Наукові записки інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. - К., 2004. - Вип. 24. - 384 с.
15. Мартинюк В.М. Ціннісні орієнтації особистості: сутність, місце та роль у детермінації соціальної активності // Філософські обрії. - Випуск 4. - Київ-Полтава. 2000. - 184 с
16. Непомнящая В.И. Ценностность как центральный компонент психологической структуры личности // Вопросы психологии, № 1, 1980. - С. 22-31.
17. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. - К., 2003. -448 с. Основи практичної психології. - К.: Либідь, 2001. - 536 с.
18. Павліченко А.А. Цінності як проблема психології // Психологія. Збірник наукових праць. - К., 2002. - 246 с
19. Прангишвили А.С. Установка и деятельность // Вопросы психологи. - № 1, 1972. - С.3-10.
20. Психологический словарь. - М., 2007. - 479 с.
21. Социальная философия. - Киев - Харьков, 2002. - 736 с.
22. Стасько О.Г. Психологічна значущість умовних цінностей та їх вплив на формування ідеалізованого “Я” особистості: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. - Київ, 2006. - 20 с
23. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика. - К., 2006. - 382 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com