www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Особливості моделювання екзистенційної кризової ситуації та її вплив на аксіологічні конструкти особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості моделювання екзистенційної кризової ситуації та її вплив на аксіологічні конструкти особистості

А.А. Сімак

ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЮВАННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ КРИЗОВОЇ СИТУАЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА АКСІОЛОГІЧНІ КОНСТРУКТИ ОСОБИСТОСТІ

   У статті обґрунтовується теза про співвіднесність аксіо-психологічних конструктів, що представлені в індивідуальній свідомості особистості та умов формування екзистенційної кризи, як сутнісної ознаки буття суб'єкта. Висвітлюється різноплановість етіологічної динаміки цього континууму. Аналізуються особливості моделювання кризової ситуації, її подолання та ґенеза досвіду екзистенційно діяти.
   Постановка проблеми. Аксіологічна проблематика є одним із найактуальніших об'єктів дослідження не тільки філософії, етики, а й соціології, педагогіки та психології на всіх етапах їх становлення та розвитку. Проблема структури та функцій ціннісних орієнтацій особистості у філософсько-соціологічному та психологічному аспектах активно розроблялася в сучасній вітчизняній та зарубіжній науці, і перспективи їх конструктивної розробки пов'язані з вирішенням низки методологічних та практичних проблем детермінації людської поведінки. М. Рокіч підкреслював, що поняття цінностей скоріше, ніж будь-яке інше, повинно зайняти центральне місце яке здатне об'єднати інтереси різних наук, що стосуються людської поведінки [5, с 4].
   3. Карпенко вважаючи, що проблема використання аксіології є історично вмотивованою необхідністю в сучасних дослідженнях започаткувала та розвинула аксіологічний вимір в психологічній персонології. Ініційована 3. Карпенко проблема аксіологічного повороту як наслідку постнекласичного типу пізнавального ставлення до дійсності, що вимагає врахування впливу на досліджувану реальність не лише методів пізнання, а й суб'єкта пізнання як носія апріорних ментальних схем потенційних інтерпретаційних матриць, детально обґрунтовується в розрізі персонологічного знання де вчена підкреслює, що сучасна психологія особистості не може не бути аксіопсихологією особистості, тобто такою психологічною персонологією, що відкрито визнає неусувність ціннісної заангажованості будь-яких теоретичних побудов [8, с 143].
   Мета статті. Ціннісно-смислова сфера особистості належить до контроверсійних феноменів предметної області психологічної науки. Якщо філософське розуміння цінностей вже висвітлено в ряді розгорнутих та диференційованих аксіологічних вчень, то складність визначення дефініції “цінність” пов'язана з її об'єктивними особливостями і ще не набула в психології загальноприйнятої конкретності так, як в літературі нараховується більше ста дефініцій розуміння “цінність” в яких пропонуються різноманітні підходи застосування по відношенню до різних класів психічних явищ.
   Окрім цього, розуміння кризи в психології також багатоаспектне починаючи від нормативного розуміння даного феномену закінчуючи спорадичним та екзистенційним розрізом. На нашу думку важливим завданням постає співвіднесеність аксіологічних конструктів особистості в спектрі як нормативної так і екзистенційної кризи, хоча в контексті даного дослідження основний опір ми робимо на екзистенційній кризі при вирішені якої людина може і повинна працювати над реаліями життєвої ситуації але виключно під кутом зору її відношення до власного індивідуального буття, а такий кут зору людині забезпечують її ціннісно-смислові конструкти.
   Аналіз останніх досліджень та публікацій. Перш ніж перейти до аналізу проблеми зосередимося на експлікації цінностей різними вченими. Так R. Williams та Kluckholn розглядають цінність як критерій, що використовуються людьми для вибору та обґрунтування власних дій, оцінки інших людей, себе та подій [5, с 4].
   3. Фрейд, не дивлячись на розповсюджену думку про те, що в основі поведінки людини знаходяться неусвідомлені інстинктивні потяги “Ід”, описує певну ціннісно-нормативну регуляцію поведінки людини - “Супер-Его” представляє собою вмістилище, як безсвідомих, так і соціально-обумовлених моральних установок, етичних цінностей та норм поведінки, які кваліфікуються як цензор діяльності “Его” [16, с. 22]. В. Чудновський зауважує, що багато стимулів сфери безсвідомого засновані на соціально прийнятих моральних цінностях, які настільки глибоко та органічно засвоюються, що можуть протистояти не тільки свідомим намірам, але й інстинктивним потягам [19, с 15-25]. На думку Е. Фрома, спрямованість особистості на певну систему цінностей визначається приналежністю до відповідного типу соціального характеру, що формується за допомогою особливостей прояву та співвідношення процесів асиміляції (в термінах вченого, набуття і споживання речей) та соціалізації (встановлення стосунків з іншими людьми) [18, с 247, с. 252-253].
   Але найбільшого значення ціннісні орієнтації набули в гуманістичній та екзистенціальній психології, як стверджує 3. Карпенко, лише в контексті гуманістичної психології людина розглядається як потенційно духовний суб'єкт і ставиться питання про самовияв цієї іманентної духовності під впливом комплементарного соціального оточення. [6, с 17]. Центральним поняттям теорії особистості К. Роджерса є “самость” -організована, послідовна концептуальна модель “Я” в структуру якої входять цінності, які безпосередньо переживаються людиною та запозичені цінності, інтроектовані нею із культури, що помилково інтерпретуються як власні [15, с 46, 72]. 3. Карпенко підкреслює, що введене К. Роджерсом поняття “ціннісного процесу” чи “організмічного відчуття” репрезентує передусім інтроцепцію в розумінні гармонійного поєднання зовнішньої і внутрішньої доцільності [6, с 17]. В. Франкл під цінностями особистості розумів феномен “смислових універсалій”, що притаманні більшості членам суспільства на протязі його історичного розвитку, а осмисленість цінностей, надає їм об'єктивний, універсальний характер, як тільки людина розуміє якусь цінність вона одразу усвідомлює, що ця цінність існує сама пособі, незалежно від того приймає її людина чи ні; проте суб'єктивна значимість цінності повинна супроводжуватися відповідальністю за її реалізацію. Окрім цього вчений виділяє три групи смислових універсалій: цінності творчості, які дозволяють людині усвідомити, що вона дає суспільству; цінності переживання, які дозволяють людині усвідомити, що вона бере від суспільства; цінності відношення, дають можливість усвідомити позицію, яку людина займає по відношенню до факторів, що обмежують її життя [13, с 103-119; 17, с. 170, 288]. А. Маслоу виділяє дві основні групи цінностей: цінності буття - вищі цінності, що притаманні самоактуалізуючим людям (істина, добро, краса, справедливість тощо); дефіцитарні цінності, що орієнтовані на задоволення певної фрустраційної потреби (мир, спокій, залежність, безпека тощо) [18, с 490- 500].
   Також, низкою вчених, переважно вітчизняних, була розроблена статусно-ієрархічна структура цінностей у вигляді ядерно-центричної моделі до якої входять: цінності зовнішнього статусу, що утворюють стабільне ядро; цінності середнього статусу (структурний резерв); цінності нижче середнього статусу (периферія); цінності найнижчого статусу. Як зауважує В. Ядов, цінності ядра та цінності найнижчого статусу малорухомі, а цінності, якій займають проміжне положення, знаходяться в перманентному русі. Визначення ціннісних орієнтацій через поняття “відображення”, “установки”, “диспозиції”, “мотиви”, “потреби”, “інтерес” аналізуються О. Асмоловим, Є. Басіною, Л. Божович, А. Здравомисловим, В. Сусленко, Д. Узнадзе. Цінності як переконання, образ поведінки знаходять своє відображення в праця В. Білски, Д. Леонтьева, Ш. Шварца. Бачення змістовного простору ціннісно-смислової сфери особистості, що виходить від принципу багатомірності та багаторівневості буття особистості як структурованої єдності всіх ціннісних відношень особистості співвіднесених між собою та реалізованих в актах екзистенційної дії (культурно-історичні, соціальні та індивідуальні) презентуються С. Рубінштейном, І. Манохою, А. Бреусенко-Кузнецовим) [1, с 18-21; 2, с. 38-44; 5, с.9].
   3. Карпенко розгортаючи індивідуальний рівень організації ціннісно-смислової сфери особистості визначає цінність як еталон належної поведінки, вироблений суспільною свідомістю, і вказує на три форми її репрезентації: 1) цінність постає як суспільний ідеал - узагальнене уявлення про досконалість в різних сферах суспільного життя; 2) цінність має предметне втілення у вигляді витворів матеріальної та духовної культури або людських вчинків, що віддзеркалюють певні ціннісні ідеали (етичні, естетичні, правові тощо); 3) мотиваційні структури особистості і насамперед особистісні цінності, що виступають як внутрішні носії соціальної регуляції, закорінені в структурі особистості [7, с 6].
   Окрім цього 3. Карпенко детально експлікує динамічну систему особистісних смислів, що фіксуючи взаємозв'язки та взаємоперетворення в ній відображає ціннісно-смислове відношення, смислоутворюючий мотив та диспозицію поведінки. Відношення особистості являє суб'єктивну, внутрішню, індивідуально-вибіркову сторону різноманітних зв'язків з різними сторонами дійсності. Психічні особистісні відношення людини (потреби, інтереси, ідеали) є внутрішнім потенціалом її діяльності, переживань та поведінки; ціннісно-смислове психічне відношення, окрім того, що акумулює в собі особистісні смисли діяльності, репрезентує якісну специфіку об'єктивно-суб'єктивного зв'язку людини з умовами її існування. Як уточнює 3. Карпенко, визначити своє ставлення до чогось - значить заявити, що я вважаю прийнятним, цінним для себе, а що відкидаю як ціннісно недопустиме, негідне мене. Функціональний аспект відношення відбиває поняття диспозиції.
   Таким чином, розглянута з боку своїх зв'язків із дійсністю особистість трансформує їх змістовні характеристики в динамічні тенденції поведінки, як підкреслює 3. Карпенко, йдеться про диспозиції, зрозумілі як модус відношень до соціального оточення та до самого себе, готовність, схильність суб'єкта до поведінкового акту, дії, вчинку та їх послідовності. Диспозиціями високого ступеню узагальнення виступають ціннісні орієнтації, що виражають спрямованість особистості на ту чи іншу життєву цінність і спонукають до усвідомленого вибору цілей і засобів діяльності [6, с 64-65; 9, с. 42-48].
   Основний матеріал дослідження. Ціннісні орієнтири, як психічні утворення виконують функцію детермінованого орієнтування особистості в її ціннісному просторі; ціннісні уявлення, як когнітивні утворення ціннісно-смислової сфери характеризуючись предметністю створюють метафізичну картину світу, стійко визначаючи характер, ступінь і умови значимості для особистості того чи іншого сущого як предмету досвіду; ціннісні імперативи, як психічні утворення когнітивно-вольової природи, які поряд з виконанням орієнтувальної функції здійснюють регуляцію ціннісно-смислової системи, виконуючи операції вибору напрямку руху особистості в ціннісному просторі, які слугують основою для оцінок локальних трансформацій ціннісно-смислової системи з позиції її соціальної адаптивності, що забезпечує єдність регуляції поведінки, а ціннісні патерни пов'язані із спробами особистості адаптуватися до певних складних життєвих ситуацій [1, с 77-78, 112-113].
   Відтак зв'язок таких явищ, як аксіологічні конструкта особистості та криза не є чисто зовнішніми і на думку багатьох вчених він сутнісний та багатоплановий. Зауважимо, що в загальному розумінні криза кваліфікується як стан людини який виникає при блокуванні її цілеспрямованої життєдіяльності зовнішніми, по відношенню до її особистості, причинами (фрустрацією) або внутрішніми, які зумовлені зростанням, розвитком та переходом до іншого життєвого циклу (дискретний момент розвитку особистості, що переживається кожною людиною) [14, с 305-306]. І. Маноха розглядає кризу як сутнісну ознаку буття людини, яка закономірно виражається в критичних станах буття, що ініціюються в сутнісних відносинах людини із світом - пізнавальних та перетворюючих [1, с 6]. Ф. Василюк описує кризу, як один з видів критичної ситуації під якою розуміє неможливість суб'єкта реалізувати внутрішні необхідності свого життя (мотивів, прагнень, цінностей тощо). Вчений стверджує, що внутрішньою необхідністю життя особистості є реалізація свого шляху, свого життєвого задуму, а психологічним “органом” який проводить задум крізь неминучі труднощі та складності світу є воля яка виступає як засіб подолання труднощів, коли перед подіями, що охоплюють важливі життєві відношення людини, воля виявляється безсильною (не в даний ізольований момент, як уточнює вчений, а в принципі, в перспективі реалізації життєвого замислу), виникає специфічна для площини життєдіяльності критична ситуація - криза.
   Ф. Василюк виділяє два роди кризисних ситуацій, що відрізняються по ступеню можливості реалізації внутрішньої необхідності життя: криза першого роду може серйозно ускладнювати реалізацію життєвого замислу, але при ньому все ще зберігається можливість відновлення перерваного кризою процесу життя із якого людина може вийти та зберегти свій життєвий задум; ситуація другого роду, власне криза, робить реалізацію життєвого задуму неможливою, результат переживання цієї неможливості - метаморфоза особистості, її переродження, прийняття нового задуму, нових цінностей, нової життєвої стратегії, нового образу-Я. [З, с 45 -47].
   Проте, А. Браусенко-Кузнєцов, аналізуючи аксіологічні конструкти в умовах екзистенційної кризи, вважає, що цінності ведуть людину до виходу із лабіринту кризового стану, але, як запевняє вчений, вивести її можуть зовсім не ті цінності, які її туди ввели, а якісь нові, трансформовані. Особливу увагу вчений звертає на те, що ситуація кризи актуалізує процес самодетермінації ціннісно-смислової сфери особистості, який здійснюється шляхом трансформуючого проживання в її індивідуальному досвіді загальнолюдських ціннісних універсалій, і що цей процес можливо ініціювати за допомогою моделювання ситуації подолання особистістю екзистенційної кризи, при цьому вчений припускає, що функція кризи в житті людини полягає у спрямуванні її життєдіяльності на повноцінне індивідуальне втілення людського буття, на реалізацію притаманного людині способу існування, що відбувається виключно за допомогою розвитку ціннісно-смислової сфери особистості, в процесі якого ціннісні феномени акумулюючи досвід екзистенційної дії особистості, набувають якості зрілості. Окрім цього вчений наголошує, що розвиток ціннісно-смислової сфери особистості в процесі екзистенційної кризи стає результатом її випробовування на суб'єктивну готовність до переживання екзистенційної кризи, на здатність до дієвого протистояння внутрішнім, глибинним та зовнішнім, соціальним регресивним тенденціям життя [1, с 6-8].
   Л. Лисюк у своїх роздумах на дану тематику приходить до розуміння того, що смисл не обов'язково конструюється або активується внаслідок кризи, він існує однозначно вже в потенції і може бути виявлений в будь-якій ситуації і тим більше в кризовій. Хоча, як уточнює вчена, в критичній життєвій ситуації ціннісно-смисловий контекст для людини, як правило, прихований, і самостійно виявити його досить складно в силу високого ступеню внутрішньої емоційної напруги, яка блокує актуалізацію або конструювання емоційно індиферентного контекстуального змісту (голос смислової реальності). Л. Лисюк вважає, що для того щоб голос смислу зазвучав, став очевидним, необхідна інша людина, яка б могла екстеріоризувати цей голос або виявити його необхідність для подолання психологічно складної ситуації [12, с 166-175].
   В розрізі психотерапевтичного дискурсу Т. Гінзбург розглядає кризу як один із основних етапів смислоутворюючої системи трансценденції контакт з якою неодмінно призводить до смислоутворення та активує процес особистісних змін. Так, вчена в структурі даного процесу виділяє чотири етапи:
   1) особистісне зростання, що забезпечується різноманітними психотерапевтичними інтервенціями;
   2) криза;
   3) актуалізація вибору;
   4) смислоутворення, що закріплює перехід на новий якісний рівень.
   Т. Гінзбург припускає, що для утворення нового якісного рівня функціонування необхідний вихід за межі системи, а це можливо тільки тоді, коли терапевт здатний спровокувати вертикальний прорив, в термінах вченого - “вертикальну трансформацію”, для якої необхідно змоделювати спеціальне середовище - кризову ситуацію. Вчена пояснює, що спровокувати кризу можливо, коли на першому етапі особистісного зростання, людина все буде робити правильно в спектрі психотерапевтичної інтервенції і це, в свою чергу, дасть можливість підійти до межі системи та інтенсифікувати кризу. Т. Гінзбург роз'яснює, що рано чи пізно криза настає і суб'єктивно це сприймається як дискомфорт, неподобство, біль, страх, втрата контролю, бажання припинити психотерапевтичні інтеракції тощо і тільки внутрішній вибір (перехід на третій етап) дозволяє подолати цей дискомфорт і вирватися в новий простір в якому неподобство нейтралізується і починається процес занурення в себе, в глибини своєї свідомості. Окрім цього, Т. Гінзбург додає, що в реальному житті в зону кризи самостійно звичайна людина не входить, вона або опиняється в ній в силу зовнішніх обставин, або потрапляє в середовище, яке розвивається і в якому криза сприймається як один із необхідних елементів трансценденції [4, с 87-91].
   Протилежну точку зору висловлює О. Коструб, яка вважає, що саме людина самостійно створює для себе кризові ситуації роблячи це свідомо та довільно чи несвідомо. Представляючи свою позиціювчена роз'яснює її в ціннісно-смисловому ключі наголошуючи на тому, що до останнього часу цінність та смисл людського життя визначалася зовнішніми системами - приналежністю до культури та місцем в соціальних системах з певними пріоритетами, правилами та певними траєкторіями життя, упорядкованими і достатньо довготривалими; на сьогодні багато вчених відмічають швидкий розпад соціальних структур на всіх рівнях буття - від сім'ї до суспільних систем, а культура все більше набуває мозаїчного характеру.
   Таким чином О. Коструб, робить висновок, що у створенні смислу життя та власної унікальності більше неможливо спиратися на існуючі зовнішні структури, так як будь-яка зовнішня відповідь на питання: “Хто ти і який твій смисл життя?”, завжди часткова і вступає в протиріччя з іншими зовнішніми відповідями і це на думку О. Коструб призводить до глибинної дисоціації, розпаду людини на частини, які неможливо об'єднати в єдине ціле. Посилаючись на європейську традицію мислення людини про себе в позитивістському контексті, яка ідентифікує людину із свідомо-вольовою частиною, вчена відмічає, що саме ця частина володіє ціннісним пріоритетом та перевагами перед іншими частинами, тобто людина добре вміє розділяти себе на частини, аналізувати їх, розташовувати в ієрархічному порядку та створювати закони за якими вони повинні взаємодіяти. Таким чином, людина впадає в ілюзію контролю вважаючи, що одна частина здатна контролювати інші, ціле і навіть оточуючий світ. Цей підхід, на думку О. Коструб, по суті представляє собою внутрішню версію зовнішньої відповіді, що в свою чергу також створює часткові смисли, які все одно не утворюють цілого.
   Вчена постулює, що ніхто не може витримати такого розпаду, а в такому випадку людина здатна реагувати двома способами. Перший спосіб реагування відображається в тому, що прагнучи несвідомо уникнути разототожнення, людина починає перебирати старі способи надання смислу життю - вона шукає зовнішню опору, яка більше її розуміння і прагне вписатися в неї наповнюючи цим матеріалом власні старі структури [10, с 17 - 20; 11, с. 8 -12]. Слід підкреслити, що А. Браусенко-Кузнєцов саме під неможливістю людини знайти зовнішню опору розуміє феномен екзистенційної кризи, що охоплює всі сфери життєдіяльності людини [1, с 7]. Буває таке, що в процесі життя, людина вичерпує смислову складову структури, тоді вона або знаходить собі нову, або усвідомивши це як кризу, починає самостійно створювати смисл.Другий спосіб реагування полягає у прагненні вирішити проблему, взяти контроль над життям в свої руки, тоді людина слідує своєму пориву, але не може поки що сформулювати проблему для себе і тому змушена матеріалізувати її, свідомо створюючи кризові ситуації, реального ризику для життя роблячи це усвідомлено, готуючись до них та співвідносячи ступінь ризику і своєї сили, як правило, підбираючи межові навантаження. Як стверджує при такому способі реагування людина в кризових ситуаціях відчуває сильне переживання себе та власної цілісності, а світ сприймається як дещо незначне, і якщо цей спосіб не закінчується продуктивно, тоді людину затягує і вона постійно збільшує ризик, щоб відчути таке переживання знову. В результаті, як констатує вчена, відбувається зміщення - сам спосіб відчути себе стає смислом життя, а життя втрачає смисл. Таким чином, О. Коструб робить висновок про те, що і приналежність до зовнішніх структур і спроби контролювати підтримують роздільність себе на частини і саме ця частковість руйнує загальний смисл життя та призводить до зникнення себе у світі, саме тому переживання моментів загрози, переживання кризових ситуацій дозволяє хоча б час від часу відчувати свою цілісність, себе, власні межі [10, с 17-20; 11, с. 8-12].
   Висновок. Таким чином виявилося, що позиції вчених, щодо етіологічного зв'язку кризи та аксіологічних конструктів особистості, досить контрверсійні: якщо для одних вчених цінності та смисл викристалізовуються в результаті перебування в полі кризи, то для інших цінності являються ключем виходу із кризи; якщо для одних вчених аксіологічні конструкти існують в потенції, то для інших пошук смислу конструюється внаслідок кризи; якщо одні вчені вбачають моделювання кризи шляхом ревіктимізації, то інші фокусуються на спорадичній появі кризи; якщо одні вчені наполягають на самостійності входження суб'єкта в зону кризи, то інші підкреслюють неможливість такого акту.
   Загальною позицією вчених, не дивлячись на дискутабельний характер проблеми та полемічність поглядів, залишається те, що моделювання екзистенційної кризової ситуації, її подолання обов'язковим чином сприяє розвитку ціннісно-смислової сфери особистості, досвіду екзистенційно діяти та дає можливість ініціювати зміни в аксіологічній сфері індивідуальної свідомості особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бреусенко-Кузнецов А.А. Опыт сказочничества. Динамика ценностно-смысловой сферы личности в условиях экзистенциального кризиса. - К.: КВИЦ, 2005. - 386 с.
2. Бубнова С.С. Ценностные ориентации личности как многомерная нелинейная система / С.С. Бубнова // Психологіческий журнал. - 1999. -№5.-С. 38-44.
3. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. - М.: МГУ, 1984. - 200 с.
4. Гинзбург Т. Игратехника, как система смыслообразующей трансценденции / Материалы VI Международной конференции “Экстрим и Контроль: психологический бунт и правила поведения, духовные кризисы и рост, предельные переживания и ориентация в экстримальных ситуаціях” (25-29 апреля 2005 г.). - Харьков, 2005. -С. 87-91.
5. Карандашев В.Н. Методика Шварца для изучения ценностей личности: концепция и методическое руководство. - СПб.: Речь, 2004. - 70 с.
6. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. - К., 1998. -220 с.
7. Карпенко З.С. Дослідження ціннісно-смислової сфери особистості з позиції культурно-історичного підходу // Філософія, соціологія, психологія: [зб. наук, праць Прикарпатського нац. ун-ту ім. В. Стефаника]. — Вип. 2. - Ч. 2. - Івано-Франківськ.: Плай, 1998. - С 7-12.
8. Карпенко З.С. Просторові моделі як засіб методологічної роботи в царині психологічної персонології. // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченко. - 2008. -Т.1,№59.-С. 143-146.
9. Карпенко З.С. Ціннісні виміри індивідуальної свідомості // Філософія, соціологія, психологія: [зб. наук, праць Прикарпатського нац. ун-ту ім. В. Стефаника]. — Вип. 1. - Ч. 2. - Івано-Франківськ.: Плай, 1996. - С 42-48.
10. Коструб Е.П. Работа с жизненными кризисами в идеологии развития // Материалы VI Международной конференции “Экстрим и Контроль: психологический бунт и правила поведения, духовные кризисы, предельные переживания и ориентация в экстримальных ситуациях” (25-29 апреля 2005 г.). - Харьков, 2005. - С. 17-18.
11. Коструб Е.П. Помощь без насилия // Материалы IX Международной конференции “Личность и насилие в семье, организации, учебном заведении, медицине” (19-22 апреля). - Харьков, 2007. -С. 8-12.
12. Лысюк Л.Г. О возможностях обретения смысла в критических жизненных ситуаціях // Московский психотерапевтический журнал-М.-2007.-№3.-С. 166-175.
13. Пископпель А. А. От традиционных ценностей к уникальным смислам // Вопросы психологии. - 2001. - № 6. - С. 103-119.
14. Психотерапевтическая энциклопедия / [под ред. Б. Д. Карвасарского]. - СПб.: Питер, 2002. - 1024 с.
15. Роджерс К. Клиентцентрированная терапия. - М.: Рефл-бук; Киев: Ваклер, 1997.-370 с.
16. Фейдимен Дж., Фрейгер Р. Теория и практика личностно-ориентированной психологи. - М., 1996. - Т. 2. - 208 с.
17. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 1990. - 368 с.
18. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб.: Питер, 2002. - 608 с.
19. Чудновский В.Э. Смысл жизни: проблема относительной эман-сипированности от “внешнего” и “внутреннего” // Психологический журнал. - 1995. - Т. 16. - № 2. - С. 15-25.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com