www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні аспекти вдосконалення фотосправи
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні аспекти вдосконалення фотосправи

М.В. Шевченко

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОТОСПРАВИ

   Стаття присвячена розвитку фотографії, виникнення якої дало могутній імпульс подальшим змінам зображувальних технічних пристроїв, вдосконаленню на цій основі у відповідності до психологічних чинників вмінь та створення фотозображень. Це втілювалось у нових конструкціях фотоапаратів, кількісних і якісних перетвореннях допоміжних засобів, урізноманітненні видів, форм і жанрів знімків.
   Ключові слова. Кольорова фотографія, голографія, цифровий знімок, жанр, пейзаж, портрет, натюрморт, побутовий знімок, надсвідомість, надситуативність.
   Виникнення фотографії як нового виду людської діяльності, що до того ж було пов'язане з появою небачених технічних пристроїв, стало могутнім імпульсом подальшого вдосконалення як конструкцій останніх, так і допоміжних засобів, примноження різномаїття жанрів фотографічних знімків.
   Так, в 1851 році з'явився і почав витісняти дагеротипію мокроколоїдний спосіб фотографування на скляних, а не на металевих пластинках з наступним друкуванням знімків на світлочутливому папері. А в 1871 році англійський лікар Річард Меддокс запропонував здійснювати знімки на сухому світлочутливому шарі броможелатину. До кінця дев'ятнадцятого століття з'явились портативні апарати, об'єктиви з астигматизмом або аберацією, які давали можливість одержувати частково розпливчасті чи дещо викривлені знімки, а відтак фотографувати людей, предмети, місцевість в різних планах [1, 6-7]. У середині 19 століття з'являється й кольорова фотографія; перший стійкий кольровий знімок було зроблено Джеймсом Максвелом у 1861 році. Спочатку для отримання кольрового знімку використовувалися три фотоапарати з встановленими на них кольровими фільтрами. Великий внесок у технологію отримання кольорового зображення вніс Сергій Прокудін-Горський, який розробив технології, що дозволяли зменшити витримку та збільшити можливості тиражування знімків.Розвиток кольорової фотографії суттєво обмежувала відсутність фотоемульсії, яка б адекватно реагувала на зелений колір. Але трохи згодом хімік Герман Вогель винайшов такий її склад, який дав можливість позбутися цієї проблеми. У 1907 році були запатентовані та поступили у продаж фотопластини “Автохром” братів Люмьер, які дозволяли відносно легко отримувати кольорові фотографії. Плівкові альтернативи цій технології у 30-х роках двадцятого століття були винайдені та поступово удосконалені фірмами Агфаколор, Кодак та Полароїд. Технологія кольорової цифрової зйомки з'явилась у 1981 році, коли компанія Соні випустила камеру з цифровою матрицею, яка записувала знімки на диск. Перша ж повноцінна цифрова камера була випущена фірмою Кодак у 1990 році. Принцип її дії полягає у фіксації світлового потоку цифровою матрицею та перетворенні цієї інформації у цифрову форму.
   Поява і вдосконалення технології одержання кольорових знімків значно розширили можливості фотографії. Йдеться як про більш досконале дзеркальне закарбування дійсності, так і відображення психологічних станів і особливостей її об'єктів та творців. “В свідомості сучасного світу, відмічав Г. Ю. Стернін, епоха входила з самими різними епітетами, стаючи в залежності від позиції спостерігача то “похмурою”, то “грозовою”. Пророчими тоді здавались і “жовтий” колір присмерку, і ранкові зорі” [4, 24] Завдяки фотографії “тиражований” колір через знімки, листівки, книги, журнали, газети ринув до широкого споживача.
   Вдосконалення фотоапаратури, способів отримання, друкування та сприйняття знімків, психологічні якості цього процесу сприяли примноженню різномаїття їх видів і областей застосування. Спочатку фотографії з'являлись під час винаходів і вдосконалення відповідних пристроїв як результат експериментів. їх автори не дуже переймалися змістом знімків, розглядали останні перш за все як підтвердження ефективності винайденої технології.
   Але вже перші враження від отриманих знімків, нерідко досить випадкових за змістом, показали можливості останніх давати безпосередньо-почуттєву орієнтацію в навколишньому світі і враховувати її при вирішенні побутових, інформаційних, наукових, художньо-естетичних, навчально-методичних, криміналістично-судових та інших проблем. З плином часу і постійним вдосконаленням фотосправи стрімко множились напрями, галузі і способи її використання. Це обумовило появу жанрів фотографії, що стало одним з найбільш поширених критеріїв її історичного розвитку на основі характеристики різних явищ в ході зародження відповідних за змістом і формою знімків, усталення на цій основі класифікації їх видів. Жанри фотографії поступово почали розрізняти в залежності від об'єкту зйомки, стилю самої зйомки та наступної постобробки, якщо вона мала місце.
   До найперших жанрів художньої фотографії відносяться закарбовані фотоспособом пейзажі, в яких основним предметом зображення виступає природа. Найчастіше такі зйомки виконувались при денному освітленні. Вже перша відома фотографія - “Вид з вікна” Ньєпса (про неї йшлося вище) відображала певний міський пейзаж. Закарбовані Дагером на срібних пластинках недосконалі з сьогоднішньої точки зору види Лувра з галереєю палацу Тюїльрі, собору Паризької богоматері, набережної Сени, міської застави викликали велике хвилювання публіки. Розглядаючи ці досить скромні знімки-мініатюри багато глядачів завдяки силі своєї уяви бачили, як свідчать їх відгуки, яскраві зображення видатних архітектурних творінь на фоні мальовничої природи. “Дагер домігся, говорив один з його сучасників Араго, можливості утримувати відтворюване світлом зображення з дивовижною точністю, гармонією світла і тіні, вірністю перспективи і різноманітністю тонів малюнка...Ранок дихає властивою йому свіжістю, яскраво блищить сонячний полудень, меланхолійно дивляться присмерк або похмурий сіренький день” [3, 10]. Розвиток фототехніки, зокрема, відкриття можливостей робити кольорові знімки розширили діапазон дзеркального репродукування пейзажів.
   Але поволі набирала сили і тенденція передавати творче бачення автором знімку певного внутрішнього змісту природного явища. Тут позначився і вплив імпресіоністів, які, зокрема, прагнули через певним чином показані частини об'єкта відтворити його рух. Так, на знімку І.Апкаліса “Після шторму” пейзажний простір ніби “тече” фронтально справа наліво [5, 199]. Таке сприйняття обумовлюється безпосередньою дією на рецепторні органи чуттів, зокрема, зору автора і глядачів знімку зображення стебел трави, пригнутих вітром до землі, розкиданих по небу різної форми хмар. Рух їх, як і повітряних мас, передається підвищеним контрастом завдяки зйомці при зустрічно-боковому світлі, яке чітко моделює обсяги. Від цього завдяки пам'яті, мисленню, уяві суб'єкта вони отримують у його сприйнятті певне афектно-емоційне забарвлення, роблять ніби відчутною силу вітру, динамізм і напругу кадру.
   Нові можливості репродукування пейзажів, як і розвитку інших жанрів художньої фотографії, відкрились з винайденням голографії. В 1948 році англійський фізик угорського походження Денис Габор запропонував спосіб отримання об'ємного зображення об'єктів шляхом закарбування на фотопластинці двох поєднаних певним чином променів світла - від його джерела і відбитих предметом. Розвинутий Юрієм Денисюком такий метод фотозапису тримірного середовища (1962 р.) знайшов бурхливий поступ з появою лазера. А відкрита в 1968 році Стівеном Бентом т.зв. спектральна голографія дала можливість відтворювати такі зображення на фотоплівці і бачити їх при сонячному або штучному освітленні, а не тільки під дією лазерного проміння [6, 46-48].
   Розвиток пейзажного, як і будь який іншого, жанру фотографії мав багатофункціональний характер, був невіддільним і від його соціально-психологічного впливу. Публікація, наприклад, в 1986 році альбому фотографій Клауса Ноака “Останні пущі” спричинилася до сплеску в Німеччині любові до природи. Майстерно відтворені на знімках пейзажі викликали у людей не тільки насолоду від споглядання ще не зіпсованих технікою і безкультур'ям прекрасних куточків природи, але й нестримне бажання зробити все для їх захисту, для збереження таких неоцінимих для цивілізації екологічних систем [7, 16-20].З перших дагеротипів ще 30-х pp. дев'ятнадцятого століття веде відлік такий вид художньої фотографії як натюрморт - зображення неживої природи, речей, що організовані в групу в однорідному середовищі. На знімку Л. Дагера “Куточок майстерні художника” (1837 р.) сонячним променем, спрямованим через опуклі лінзи (об'єктив) в темну камеру, закарбовані на вміщеній в ній пластинці з світлочутливим покриттям розміщені на робочому столику біля вікна (звідти падало необхідне світло) інструменти живописця, його малюнки, скульптурні зліпки людських голів. Створювану при зйомці надситуативним відчуттям фотографа уяву про професію і деякі особисті якості невидимого хазяїна помешкання доповнює і промовиста деталь в центрі знімку - сулія з вином [3, 17]. Для зйомки натюрмортів використовували спочатку денне, а потім і штучне освітлення та різного роду пристрої для роботи з ним. Повсюдним стало застосування м'якого, розсіяного світла, яке не дає жорсткого світло-тіньового малюнку. Нерідко в якості джерел освітлення у цьому жанрі виступали софтбокси, розсіювачі, м'яке природне освітлення, рефлектори або ж спалахи, спрямовані вбік чи вгору, устелю. Самі предмети розміщувались у спеціальних лайтбоксах, які сприяли отриманню м'якого та розсіяного зображення.
   З часом фотонатюрморт став досить поширеним жанром. Одинокі неживі об'єкти, предмети, об'єднані волею авторів в групові композиції, нерідко виступали як картини, що відтворювали психологію природи, її явищ, особистісні риси фотомитців та глядачів знімків.
   Особливо широке розповсюдження отримала портретна фотографія - знімки людей чи їх груп , що передають індивідуальність, розкривають їх внутрішній світ та характер, виявляють в зовнішності типові риси певного емоційного типу, а також вплив епохи і соціального середовища. Саме психологічний характер портретів за справедливим висновком С. Морозова обумовив утвердження фотографії як мистецтва [1, 4].
   Створення першого фотопортрету було пов'язано із затратою значних сил і потребувало неабиякого терпіння його автора Дагера і замовника - англійця Шанкса, який позував. Експозиція продовжувалась більше години. Щоб полегшити страждання останнього застосували пристрій для підтримки голови. Лише через два роки після появи дагеротипії угорець І. Петцваль винайшов більш світлосильний об'єктив, що дозволило зменшити час зйомки і знімати портрети на пленері, де сонячне освітлення скорочувало експозицію. В 1840 році колеги Дагера Леребур і Клоде закарбували на терасі Тюїльрі знімок короля Людовіка-Філіпа. Великої слави зажив один піонерів художнього фотопортрету француз Надар (справжнє прізвище та ім'я - Гаспар Фелікс Турнашон, 1820-1910 pp.), який за своє життя створив цілу галерею (понад 1000) фотознімків сучасників. Його роботи відрізнялись виразністю, лаконічністю, вмінням передати характер, психологію людини відповідною позою, жестами, виразом обличчя, очей тощо. Саме такими є його знамениті портрети поета Т. Готьє, композитора Г. Берліоза, анархіста М. Бакуніна і багатьох інших [8, 10-12].

Шарль Бодлер

   З поступом історії ставало все більш очевидним, що розуміння портрета, як фотографії людини, знятої до пояса, є занадто спрощеним. Портрет став досить популярним жанром художньої фотографії тому, що не тільки фіксував зовнішність особистості, але оскільки через нього відбувалося пізнання людини, розкриття її індивідуальності.
   Саме на основі такого підходу було зроблено всі одинадцять прижиттєвих фотопортретів Т.Г. Шевченка, які з документальною точністю несуть через віки образ великого Кобзаря. Йдеться про декілька знімків (1858, 1859, 1860 pp.) першого його фотографа А.І. Деньєра, а також про роботи І.Ф. Досса, І.В. Гудовського та інших. Вже на першому знімку Тараса Григоровича - з бородою, в шапці, кожусі, вишиванці, зробленому Деньєром 30 березня 1858 року, і на подальших його зображеннях виразним є тяжіння не тільки до показу зовнішності, але і до психологічного розкриття фотозасобами внутрішнього світу поета. Його кремезна незігнута постава, твердий, навіть гордий погляд, незмінний національний одяг (і це в умовах переслідування всього українського) показують нам поета як не зломленого ніякими репресіями (свідчення пережитого - палиця в руках) видатного представника і захисника свого пригніченого народу, виразника дум і прагнень останнього. В той же час проникливість і спокій його зору, деталі акуратного вбрання, інтер'єру зйомки свідчать про всебічну обдарованість і глибоко інтелегентну натуру, рідкісне єднання особи і творчості [9].
   Психологічній виразності портретів сприяли способи знімання. Йдеться, перш за все, про використання як природного, так і штучного освітлення. Багато хто досягав бажаного ефекту при зйомці без жорсткого освітлення, яке давало чіткий та контрастний малюнок світла та тіні. Проте завжди було чимало прихильників і техніки створення фотопортрету при досить насиченому освітленні. А відтак портрети знімали у т. зв. високому або, навпаки, низькому ключі. Це, звичайно, зовсім не стосувалось тих ключів, якими відкривають замки. Мова тут йде про дещо інше. Зокрема, високий ключ означав відсутність різкого світло-тіньового малюнку та чіткого контрасту між фоном та моделлю.
   З часом почали виділяти ще й такий різновид як жанровий портрет. Йдеться про постановочний знімок людини з переважанням певної ідеї або ж образу, до вираження яких прагнув сам автор. З цим пов'язаний і прийом фотографічного артефакту - створення зображення, на якому закарбована певна наперед зрежисована його автором ситуація, що, зберігаючи достовірність зафіксованої миті, передає характерні риси героя. Прикладом такого підходу може служити фотографія С. Прокудіна-Горського “Л. Толстой в Ясной Поляне” (1908 р.). На ній знаменитий письменник позує в явно підготовленій наперед обстановці - статична поза в плетеному кріслі серед дерев, простий повсякденний одяг, непорушний погляд прямо в об'єктив. Але все це подано так, що стає зрозуміло: на знімку видатна людина, чий зір, весь вигляд свідчать про великий інтелект, людяність, психологічний динамізм, готовність до співпереживання [3, 375].
   З прагненням до розкриття і психологічного підтексту закарбованого на знімку пов'язане і розповсюдження жанрової фотографії - зйомки сцен та картин із повсякденного життя людей, побутових сценок, за допомогою яких відбувається проникнення у духовний світ як самих моделей, так і автора через показані події. Головне на таких знімках -людина в певному стані або в дії, відповідний сюжет за її участю. Останній охоплює певний відрізок часу, який має свій початок та завершення, тобто свого роду процес. Досить часто жанрова фотографія здійснювалася незаплановано, за допомогою доступного світла та техніки.
   Однією з перших фотографій такого типу став знімок вже згаданого вище француза Надара “Очі композитора Шарля Гуно”. На ньому не тільки було майстерно відображено крупним планом цей орган конкретної людини, але в зіницях композитора виявились закарбованими за допомогою світопису й певні елементи навколишньої побутової ситуації - сам фотограф із своєю технікою, що знімав цей сюжет [3; 63, 68].
   Значний вклад в розвиток жанрової фотографії внесли швед О. Рейландер, англієць Г. Робінсон та інші. Використовуючи різні способи - зйомки в павільйоні і на природі, суміщення, монтаж на одному знімку зображень з декількох негативів - вони домагались не тільки найбільшої документальної точності, але й фіксації за допомогою світлопису психологічного підтексту закарбованого. Класикою художньої фотографії став, наприклад, створений з декількох негативів твір Генрі Піча Робінсона “Життя загасає” (1858): хвора молода жінка напівлежить у кріслах біля великого вікна, за яким буяє різнобарвний світ, радість буття, квітуча весна [3, 66]. Зміст і форма побудованого на контрасті зображення цієї сцени передає почуття великого співпереживання автора композиції з емоційним станом людини, що наближається до земної межі. У нього, як і у всякого глядача, знімок спричиняється до катарсису - емоційного потрясіння, що викликає певне моральне очищення внаслідок співчуття до героїні, враження від вічної загадки неминучого відходу всього живого у небуття. Психологічний зміст творів Робінсона значною мірою обумовив не тільки його професійний особистий успіх, але і загальний розквіт фотографії як мистецтва з другої половини дев'ятнадцятого століття.

Життя загасає

   Отже, навіть не маючи змоги в рамках однієї статті детально зупинятись на ролі психології у започаткуванні та розвитку інших видів фотографії - документально-публіцистичної, репортажної, спортивної, рекламної, кримінально-судової і т.д. - відзначимо незмінну невіддільність історичної еволюції фотосправи від взаємодії з людською психікою. Саме виникнення і вдосконалення відповідних технічних пристроїв, способів закріплення зображення, вмінь і майстерності передавати за їх допомогою зображення та образи, були наслідком дії закономірностей та проявів психологічних аспектів творчості, талановитості, відображення, сприйняття та інших відповідних якостей людського буття.

ЛІТЕРАТУРА

1. Морозов С.А. Фотография как искусство. - М., 1972.
2. Мир фотографии. - М., 1989.
3. Морозов С. Творческая фотография. - М., 1986.
4. Стернин Г.Ю. Русская художественная культура второй половины XIX - начала XX века. - М., 1984.
5. Михалкевич В.И., Стигнеев В.Т. Поэтика фотографии. - М., 1989.6. Америка, 1985, март, № 340.
7. ГутенТаг, 1987, №7.
8. Волков-Ланнит Л.Ф. Искусство фотопортрета. - М.,1987.
9. Шевченківський словник. У двох томах. - Т.1, К., 1976; Т.2, К., 1977.
10. Выготский Л.С. Психология искусства. - М., 1986.
11. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології XX століття. - К., 1998.
12. Швачко О.В. Соціальна психологія. -  К., 2002.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com