www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Проблема психокорекції в контексті особистісного розвитку суб’єкта
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблема психокорекції в контексті особистісного розвитку суб’єкта

I.О. Чернуха

ПРОБЛЕМА ПСИХОКОРЕКЦІЇ В КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ СУБ'ЄКТА

   Ключові слова: психокорекція, глибинна психокорекція, психологічна допомога, психологічна практика
   Підвищення рівня професійної діяльності психолога-практика вимагає уваги науковців до засобів пізнання індивідуальної неповторності психіки суб'єкта. Практична психології в закладах освіти представлена формалізовано, адже ставиться акцент на кількісних даних, що забезпечуються анкетуванням, тестуванням.
   У “Положенні про психологічну службу в системі освіти України” визначено спрямованість діяльності психолога, а саме, створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості; сприяння виконанню виховних та освітніх завдань в навчальних закладах [10]. Такий підхід нівелює глибинно-психологічне пізнання психіки суб'єкта, а увага до її індивідуальної неповторності звертається в разі депресивних станів, кризових, стресових переживань тощо. Невизначеність предмета практичної психології робить психологічну службу формалізованою та малоефективною у вирішенні психологічних проблем.
   Метою статті є висвітлення проблем психокорекції в контексті особистісного розвитку суб'єкта
   Поняття практичної психології та психологічної практики окреслено Т. С. Яценко [22] в контексті як спільних так і відмінних характеристик. У широкому розумінні [22] психологічна практика є цілеспрямованою діяльністю суб'єкта, яка має на меті перетворення природних і соціальних об'єктів, що є основою пізнання психічних явищ. Дослідниця стверджує, що поєднавши поняття “практика”, “психологія”, “психокорекція” можна стверджувати, що психологічна практика сприяє збагаченню індивідуального досвіду, змінює рівень свідомості та характер потреб, впливає на вибір цінностей. Така практика передбачає опредметнення психологічного змісту суб'єкта. У науковій літературі [2, 4, 5, 7, 9, 12, 13] поняття психологічної практики використовують у контексті психотерапії та психокорекції, яка знаходить вияв у групових та індивідуальних формах роботи Поняття психологічна практика потребує його співвіднесення з поняттям “психологічна допомога”, “психотерапія” та “психокорекція”. Аналіз літератури засвідчує, що їх окреслення науковцями є неоднозначним, що зумовлює множинність та нечіткість смислової інтерпретації цих категорій. Окреслимо поняття психологічної допомоги у короткому психологічному словнику - “професійна допомога психолога у вирішенні психологічних проблем клієнта” [6]. У психологічному словнику психологічна допомога окреслюється як - “вид допомоги, яку надає психолог суб'єкту або групі осіб в оптимізації психофізіологічних станів, поведінки, засобами індивідуальної і групової роботи” [15]. Тобто даний вид діяльності окреслюється як короткостроковий, що немає відношення до тривалої, глибинно-психологічної роботи. Окреслимо термін психотерапія за психологічною енциклопедією “(з грецької psyche - душа і therapeia - турбота, лікування) частина медичної та одночасно психологічної (психокорекційної) практики, пов'язаної із застосуванням психологічних знань і методів для діагностики і лікуваннярізноманітних психічних захворювань” [5 с 655]. У психологічному словнику поняття психотерапії визначається як “надання психологічної допомоги суб'єкту при різних психологічних ускладненнях” [6, с 49]. Термін психотерапія застосовується у контексті надання допомоги особам з психічними захворюваннями, незалежно від їхньої вираженості, та соматичними розладами, які зумовлені впливом психологічних чинників. У науковій літературі психотерапію окреслюють як: “комплексний, лікувальний вербальний та невербальний вплив на емоційну сферу, судження, самосвідомість суб'єкта при психічних, нервових, психосоматичних хворобах” [6, с 49]. Розрізняють клінічно орієнтовану та особистісно-орієнтовану психотерапію. Клінічно-орієнтована психотерапія спрямована на пом'якшення або нівелювання наявних симптомів. Особистісно-орієнтована спрямована на надання допомоги суб'єкту у напрямку зміни його відношення до оточуючого світу та власної особистості. Отже психотерапія має клінічну спрямованість та залежна від критеріїв норми та відхилення [6]. Психотерапія спрямовується га пом'якшення або нівелювання наявних симптомів. Така психотерапія дозволяє змінювати психіку особистості у бік психічного здоров'я, а з тим і адаптації до оточуючого світу.
   Термін "психологічна корекція" набув розповсюдження на початку 70-х років XX сторіччя для окреслення групових та індивідуальних форм роботи. У психотерапевтичній енциклопедії [6] окреслено два підходи до поняття психокорекції. У першому підході поняття психотерапії та психокорекції ототожнюється, у другому наголошується, що психокорекція спрямована на вирішення завдань психопрофілактики. Р.С. Немов окреслює різницю між психокорекцією та психотерапією наголошуючи, що психотерапія є системою медико-психологічних засобів, які застосовуються терапевтом (лікарем за фахом) для лікування різних психо-соматичних захворювань. Психокорекція ж визначається як сукупність психологічних прийомів, застосовуваних психологом для виправлення деструкцій психіки чи поведінки здорової людини [8] Пояснення такої різниці між термінами психотерапія та психокорекція надається Ю.Е. Алешиною. Дослідниця стверджує, що термінологічні розбіжності між поняттями викликано популяризацією тверджень, що психотерапія є галуззю медицини, а психотерапевт лікарем за освітою [20].
   Психологічна корекція у психологічній практиці визначається як один з напрямків діяльності психолога, що включає в себе застосування психологічних методів впливу на суб'єкта для виправлення недоліків в його поведінці [3]. У психологічній енциклопедії корекція визначається як “спрямований психологічний вплив на певні структури психіки з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування індивіда” [5, с 592 - 593]. У словнику практичного психолога психокорекція визначається як “діяльність психолога, яка спрямована на виправлення таких особливостей психічного розвитку, які за системою соціальних норм не відповідають прийнятній моделі поведінки” [15, с 69]. Таким чином, узагальнення понять “психотерапія” та “психокорекція” дозволяє стверджувати, що психологічна практика сприяє збагаченню індивідуального досвіду суб'єкта, змінює рівень свідомості та характер потреб, впливає на вибір цінностей та формує ставлення до соціальних норм. Результатом психокорекційної практики є отримання рефлексивних знань, розвиток соціально-перцептивного інтелекту.
   У радянській психології психокорекція визначається як “система заходів спрямованих на виправлення недоліків психіки чи поведінки особи за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу” [9]. Стверджується, що психокорекції піддаються недоліки які не мають органічної основи та є незмінними на протязі життя. Провідне значення у вітчизняній психології надається ідеї існуванню внутрішніх сил особистості у боротьбі з наявними проблемами. Психокорекція здійснюється у напрямку відновлення якостей суб'єкта які були втраченими; розвитку компенсаторних якостей певної діяльності, що є заміною втрачених; активізація позитивних якостей для формування певних ціннісних орієнтацій, установок, на створення позитивного емоційного фону відношення до оточуючого світу. Психологічна корекція окреслюється як виправлення в інтелектуальній, чуттєвій, вольовій сферах, що спирається на поняття норми та відхилення. Г.С. Абрамова наголошує: “Психокорекційний вплив відбувається на основі теоретичного уявлення про норму вчинків, про норму змісту переживань, про норму перебігу пізнавальних процесів, про норму висування цілей у той чи інший конкретний віковий період...” [22, с 15]. Інакше кажучи, “психолог, що займається корекцією, працює за схемою: а) що є?; б) що має бути?; в) що потрібно зробити, аби привести психічну структуру до оптимуму?” [22]. Отже наголошується на структурованості корекційного процесу який має чітку програму та очікуванні вихідні данні. Межу норми та відхилення визначає психолог, який діє за визначеною програмою. В.В. Столін наголошує, чим в меншій мірі структурований корекційний процес тим в більшій мірі він перетворюється із професійного ремесла у мистецтво спілкування [16]. Корекція передбачає підміну одних психічних утворень чи операцій на інші, що пов'язано з дотриманням критеріїв норми та патології. Таким чином психокорекційний процес вищевказаними дослідниками окреслюється як такий, що повинен мати чітку структуру, а психолог діяти за критеріями норми та патології.
   Терміни психотерапія, психокорекція, психологічна допомога, у науковій літературі окреслюватися як тотожні чи навпаки жорстко розмежовуватися. Так І. В. Вачков твердить: “надзвичайно складно визначить де проходить межа між психотерапією та психокорекцією, навчанням и власне особистісним розвитком” [2, с 35]. Близької позиції дотримується К.В. Сельченок який стверджує: “Якщо “терапія” в перекладі з грецького означає “лікування як позбавлення від захворювання”, подібно до “мистецтва турботи”, то найбільшою мірою він відображає психокорекцію. Дослідник стверджує, що психокорекція є не тільки позбавленням суб'єкта від хвороб, вона виступає розкриттям резервів, які приховані в глибинах психіки людини [11].
   Проблему розділення сфер психологічної допомоги -психологічної корекції та психотерапії розкрито у дослідженнях А.А. Осіпової. Дослідниця окреслює схожість між психотерапією та психокорекцією, що виявляється у вимогах до рівнях професійної підготовки, кваліфікації і професійних навиків психолога; використання подібних процедур і методик ” [9, с 57]. Схожої позиції дотримується Г.Л. Ісуріна яка твердить, що психологічна корекція визначається як спрямований психологічний вплив на психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування особистості суб'єкта [9].
   А.Ф. Бондаренко зазначає, що психологічна допомога та психотерапія у науковій літературі представлені як взаємодоповнюючі в яких різні полюси психологічного впливу визначаються специфікою проблематики, інтенсивністю задіяності та особливістю вирішення завдань.
   Поняття "глибинно-психологічна корекція" в науковій літературі не представлено. її пов'язують із такими напрямками психології як: психоаналіз, неофрейдизм, індивідуальна, аналітична психологія, психодинамічна теорія. У глибинній психології "надається вирішального значення діяльності індивіда, організації поведінки та формуванню його особистості несвідомим компонентам, які не усвідомлюються суб'єктом: ірраціональним, афективно-емоційним, інстинктивним та інтуїтивним спонукам, тенденціям, установкам, прихованим за поверхнею свідомості, в глибинах індивіду" [18, 595]. Сутність практичної психології виявляється в такому її різновиді як психокорекційна практика, стверджує Т.С. Яценко. Дослідниця зазначає, що психокорекційна практика є результатом отримання суб'єктом рефлексивних знань та розвиток соціально-перцептивного інтелекту. Психокорекційна робота зорієнтована на з'ясування глибинних передумов труднощів спілкування породжених внутрішньою суперечливістю психіки. Особистісна психокорекція передбачає пізнання внутрішніх суперечностей, що мають індивідуально-неповторне вираження у конкретній поведінці суб'єкта [21,22]. Таким чином глибинно-психологічна корекція дозволяє досліджувати інфантильні витоки труднощів спілкування, що пов'язані з минулим суб'єкта.
   Р. Бастін визначає психотерапію як особливий вид міжособистісної взаємодії за якої пацієнтам надається професійна допомога психологічними засобами при вирішенні проблем психічного характеру [5]. У науковій літературі [1, 2, 5, 8, 12, 13] діяльність психіатра та психотерапевта ототожнюється. Зазначається, що така діяльність спрямована на терапію явищ, які пов'язані з порушеннями і відхиленнями в психічній діяльності суб'єкта, що обумовлюють виникнення дезадаптації. Так А. Свядощ твердить: “Психотерапія - це лікування інформацією. Лікувальний ефект досягається не завдяки фізичним або хімічним властивостям подразника, а тією інформації, яку він несе” [14, с 7]. Тобто діяльність психотерапевта та психіатра ототожнюється, ставиться наголос на роботі з психічними розладами або порушеннями, які обумовлюють дезадаптацію особи. За всього різноманіття психотерапевтичних підходів у науковій літературі визначають три основних напрямки - психоаналітичний, біхевіо-ральний та екзистенційно-гуманістичний, що характеризується власним підходом до розуміння психіки особистості. Коротко окреслимо основні засади психотерапевтичної практики у перелічених вище напрямках. Головним завданням психоаналізу є доведення до свідомості суб'єкта конфліктної ситуації, пов'язаної з неприйнятністю для нього несвідомих потягів. 3. Фрейд наголошував “Ми приносимо користь тим, що підміняємо несвідоме свідомим. Переводячи несвідоме у свідоме, ми знищуємо витіснене, усуваємо умови утворення симптому, перетворюємо патогенний конфлікт у нормальний, який повинен знайти вирішення [17, с 27]. Усвідомлення наявності несвідомих імпульсів і самої конфліктної ситуації і є шлях вирішення цих конфліктів. Таким чином спрямованість психотерапії в психодинамічному підході полягає у наданні допомоги клієнтові за допомогою виявлення неусвідомлюваних причин негативних переживань і хворобливих проявів. Метою психотерапії виступає допомога клієнтову у розумінні та усвідомленні ним причин дезадаптації.Психотерапія за А. Адлером полягає у зниженні відчуття неповноцінності, розвитоку соціального інтересу (просоціальній спрямованості), корекції цілей і мотивів з перспективою зміни стилю життю.
   Екзистенційна психотерапія, засновником якої є С. Кьеркегор спрямована на допомогу суб'єкту у пошуку сенсу життя, особистісної свободи, відповідальності, відкриттю власного потенціалу. Завданням екзестенційної психотерапії виступає визнання особистості клієнта, а його долі як найважливішої, унікальної, а саме існування в світі як цінність. Засновником поведінкового напряму психотерапії є Д. Вольпе та А. Лазарус. Метою психотерапії у даному напряму є забезпечення нових умов для навчення, тобто вироблення нової адаптивної поведінки або подолання поведінки, яка обумовила дезадаптацію. Терапія, також спрямовується на формування нових соціальних умінь, оволодіння психологічними прийомами саморегуляції, подолання шкідливих звичок, зняття стресу, позбавлення від емоційних травм тощо [9].
   Таким чином, узагальнимо особливості основних підходів у психотерапії та виокремимо їх цілі. Метою психотерапії у психоаналітичному напрямку є - доведення до свідомості суб'єкта конфліктної ситуації, пов'язаної з неприйнятністю для нього несвідомих потягів; в індивідуальній психології - розкрити свободу вибору, сенс життя і прагнення до самореалізації; клієнт центрованій терапії - приведення "Я"-реального у відповідність з особистим досвідом і глибинними переживаннями суб'єкта; екзестенційній - пошук сенсу життя, особистісної свободи, відповідальності, розблокування особистісного потенціалу; поведін-ковий напрямок - формування нових соціальних умінь, оволодіння психологічними прийомами саморегуляції, подолання шкідливих звичок, зняття стресу, позбавлення від емоційних травм тощо.
   У сучасних дослідженнях, що присвячені проблемам психотерапії Дж.Зейг, В. М'юніон [24], Дж.Мармор [26], Г. Мосак [12], Дж. Елберт, Дж. Кобос, Р. Чессик [25], М. Маттун[23], Г. Страпп [24] та ін., дане поняття окреслюється як процес, що спрямований на зміну особи суб'єкта. Так Дж. Зейг та В. М'юніон дають таке визначення психотерапії: “Психотерапія є процес, мета якого - викликати зміни. В ході цього процесу в центрі уваги експліцитно або імплицитно виявляються особа клієнта, техніка психотерапії або і те, і інше. В результаті відбуваються стійкі зміни в сферах життя клієнта” [12] Близької позиції дотримується Г. Мосак, він твердить: “Психотерапія є процесом звернення, що пропонує особам усувати, модифікувати або змінювати минулі переконання, способи сприйняття і звички заради отримання "порятунку" [12, с 35]. Дослідник порівнює психотерапію з релігією яка пропонує шлях особи до спасіння. В процесі психотерапії суб'єкт отримує віру в себе, позитивне сприйняття самого себе, любов та готовність докласти зусилля для зміни суспільства [12]. Таким чином поняття психотерапії окреслює процес який спрямований на зміну особистості суб'єкта. Такий процес передбачає врахування психотерапевтом індивідуальності психіки особи та “ відродження віри” суб'єкта у себе та оточення.Психотерапія як процес звільнення від симптомів, стресу, емоційного блокування окреслено Дж. Мармором [12], Дж. Елберт [12], Дж. Кобос [24] та ін. Так Дж. Елберт зазначає: “Психотерапія призначена для осіб, страждаючих від блокування емоційного зростання або неадекватних способів реагування на внутрішні або зовнішні стимули [12, с 39]. Близької позиції дотримується Дж. Кобос, він стверджує: “Психотерапія є здійснюваною відповідно до плану, цілеспрямовану роботу з індивідом, що переживає емоційний дистрес і міжособистісний конфлікт або ж відчуває себе не здатним до долання перешкод [24]. Дослідник наголошує, що метою психотерапії є усунення відхилень у функціонуванні психіки суб'єкта, а в її основі лежить теорія поведінки та наукові знання, які дозволяють спрямовувати терапевтичний процес. Зазначає, що у психотерапії особливу увагу приділяють таким внутрішнім процесам як самовизначення суб'єкта, його настановам, які торкаються міжособистісних взаємин [12]. Таким чином психотерапія розуміється дослідниками як процес, який сприяє вирішенню міжособистісних конфліктів, емоційному розблокуванню, особистісному зростанню, самовизначенню суб'єкта тощо. Зазначається, що процес психотерапії залежний від наукової парадигми в якій знаходиться терапевт, що й визначає спрямованість психотерапевтичного процесу.
   У науковій літературі Дж. Мармор [26 ], Р.Д. Чессик [25 ], М. Маттун [12], Н. Штротцка [12] психотерапевтичний процес окреслюється як такий, що залежить від альянсу терапевта та суб'єкта. Так Р.Д. Чессик визначає психотерапію як: “Психотерапією є професійні відносини, в які вступає клієнт, намагаючись позбавитися від душевних страждань [25]. Близької позиції дотримується Дж. Мармор зазначає: “Психотерапія — це процес, при якому суб'єкт, прагне позбавитися від симптомів, проблем, з якими він стикається у повсякденному житті. Такий процес сприяє особистісному розвитку суб'єкта який укладає контракт на визначену - вербально або не вербально - взаємодію з терапевтом” [26]. Дослідник стверджує, що важливим у альянсі між терапевтом та психологом є “здорові стосунки” в основі яких лежить довіра, емпатія, повага до клієнта. Дотримання таких принципів дозволяє здійснювати психотерапію, а саме нівелювати емоційну напругу, змінювати поведінкові патерни, випробовувати нові отриманні навички [26].
   Близької позиції дотримується Л. Натансон, він твердить: “Психотерапія є формальним, структурованим процесом, в ході якого психотерапевт-професіонал працює з індивідами, що потребують його допомоги, для того, щоб справитися зі своїм емоційним життям [12]. На структурованості процесу психотерапії наголошує Н. Штротцка. Дослідниця твердить: “Психотерапія це взаємодія між одним або деякими пацієнтами та одним або деякими психотерапевтами з метою лікування порушення поведінки або хворобливих станів із застосуванням доступних для хворих прийомів із визначеною ціллю та на основі нормальної та аномальної поведінки” [12]. Таким чином психотерапія окреслюється дослідниками як процес при якому особа намагається позбавитися від симптомів або проблем які заважають їй у повсякденному житті. Психотерапевтичний процес спрямований на встановлення позитивних стосунків терапевт - суб'єкт, умовою яких є дотримання емпатійності, довіри, поваги до пацієнта тощо. Умовою ефективності психотерапії виступає структурованість процесу роботи, що дозволяє спрямовувати суб'єкта до вирішення власних психологічних проблем.
   Аналіз наукової літератури дозволяє стверджувати, що поняття психокорекції є неоднозначним, що породжує труднощів у його інтерпретації. Така невизначеність зумовлює нечіткість його розуміння та ототожнення із поняттям психотерапія та психологічна допомога. На основі аналізу наукової літератури [12] спробуємо окреслити зорієнтованість процесу психокорекції. Психокорекція зорієнтована на: застосування психологічних методів впливу; клінічно-здорову особистість; відновлення якостей суб'єкта які були втраченими; формування психологічної стійкості особи; забезпечення гармонійного розвитку особистості; здорові сторони особистості незалежно від ступеню їх порушення; орієнтуються на сьогодення і майбутнє особи.
   У роботах науковців виявлено спільні погляди щодо результативності психокорекційого процесу, а саме: забезпечення повноцінного розвитку та функціонування особистості суб'єкта; відновлення якостей суб'єкта які були втраченими; розвиток компенсаторних якостей певної діяльності; формування позитивних якостей, ціннісних орієнтацій, установок; створення позитивного емоційного клімату; формування позитивного відношення до оточуючого світу, виправлення в інтелектуальній, чуттєвій, вольовій сферах; спрямована на підвищення адаптаційних можливостей особи. Спираючись на означене вище, можемо констатувати, що глибинно-психологічні чинники у корекційній роботі не враховуються, ставиться наголос на свідомій сфері життя особистості (формування установок, навичок, відновлення втрачених якостей суб'єкта виправлення в інтелектуальній чуттєвій сферах тощо), без урахування індивідуально неповторних особливостей психіки суб'єкта.
   Особливого значення проблема психокорекції набуває в дослідженнях академіка АПН України Т.С. Яценко. Психокорекційна практика, яка має глибинну орієнтацією забезпечує індивідуально-неповторний результат, наближений до індивідуально-неповторних особливостей психіки особи Психокорекція окреслюється Т.С. Яценко як “психозміна усталених характеристик суб'єкта, стабілізованих у процесі життєдіяльності, що має на меті актуалізацію внутрішнього потенціалу "Я" суб'єкта шляхом аналізу цілісних явищ психіки в єдності свідомого й несвідомого її аспектів” [22, с 20].
   Таким чином психокорекція передбачає наближення до феноменології психіки суб'єкта з метою розкриття його особистісного потенціалу, розвитку соціально-перцептивного інтелекту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь. - М., 2001. -336 с.
2. Бачков И.В. Психология тренинговой работы: Образовательный стандарт XXI. - 2007.
3. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология. - Минск, 1998. - 399 с.
4. Исурина Г.Л. Механизмы психологической коррекции личности в процессе групповой психотерапии в свете концепции отношений / Групповая психотерапия. - М.,1990.
5. Карвасарский Б.Д. Психотерапевтическая енциклопедия. -СПб., 1999. - 752 с.
6. Краткий психологический словарь. - Ростов н/Д, 1998. -512 с.
7. Кьел Р. Груповая психотерапия. - СПб.: Питер, 2000. - С. 216 -238.
8. Немов Р.С. Психология. - М., 1995.
9. Осипова А.А.Общая психокоррекция. - М.: Сфера, 2002. -510 с.
10. Положення про психологічну службу в системі освіти України // Рідна школа. - 1992. - № 11 - 12. - С. 34-37.
11. Психология зависимости: Хрестоматия. - Мн., 2004. - 592 с.
12. Психотерапия - что это? Современные представления. - М., 2000. - 432 с.
13. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокорекционные группы: теория и практика. - М., 1993. - 368 с.
14. Свядощ A.M. Психотерапия: Пособие для врачей. - СПб., 2000.-288 с.
15. Словарь справочник. - Мн.: Хэлсон, 2006. - 388 с.
16. Столин В.В. Самосознание личности М., 1983 - 687 с.
17. Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции. - М.: Наука, 1991.-456 с.
18. Энциклопедия глубинной психологии. - М., 1998. - T.I: Зигмунд Фрейд: жизнь, работа, наследие. - 800 с.
19. Яценко Т.С. Активное социально-психологическое обучение: теория, процесс, практика: Учеб. пособие. - Хмельницкий: НАПВУ, 2002. - 792 с.
20. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика. - К., 2006. - 382 с
21. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції. -К.: Либідь, 1996.-264 с.
22. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання. - К., 2004. - 679 с
23. Binder, J.L. (1984). Psychotherapy in a new key: A guide to time-limited dynamic psychotherapy. New York: Basic Books.
24. Bauer, G.P. & Kobos, J.3. (1987). Brie/therapy: Short-term psychodynamic intervention. Northvale, NJ: Jason Aronson.
25. Chessick, R.D. (1987). Great ideas in psychotherapy. Northvale, NJ: Jason Aronson.
26 Marmor, J. (1974). The nature of the psychotherapeutic process. In Psychiatry in transition: Selected papers of Judd Marmor, M.D. (pp. 296—309). New York: Brunner/Mazel.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com