www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні особливості соціалізації дітей, які перебувають у будинку дитини
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні особливості соціалізації дітей, які перебувають у будинку дитини

О.А. Чернявська

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У БУДИНКУ ДИТИНИ

   В статті розглядаються психологічні особливості дітей, які виховуються у будинках дитини. Показана специфіка соціалізації дітей-сиріт та вплив деінституалізації на особистісний розвиток підростаючої особистості.
   Ключові слова: деінституалізація, соціалізація, усиновлення, прийомні сім % материнська любов, батьківська любов.
   Актуальність дослідження. Діти-сироти залишаються однією з найбільш соціально занедбаних і найменш психологічно захищених спільнот нашої країни. Звуженість соціального оточення в інтернатських закладах, брак соціально-адекватних моделей статево-рольової поведінки, недостатня підготовленість вихователів до роботи з такого роду контингентом, створюють несприятливі умови для розвитку особистості, яка виховується в умовах батьківської депривації. Проблемою дитячої депривації займалися такі автори, як Й. Лангмеєр, 3. Матейчек, В. Брамінський, К. Кожухова) [3].
   Сформульований Л. Виготським загальний генетичний закон розвитку свідчить: “усяка функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцену двічі, в двох планах, спершу - соціальному, потім - психологічному, спершу між людьми, як категорія інтерпсихічна, потім усередині дитини, як категорія інтрапсихічна” [2].
   В умовах закладу закритого типу, звичайно ж, відбувається деприваційна блокада багатьох параметрів. Найтиповішим з яких є власне територія, наприклад будинку дитини, вихід за межі якої є регламентованим. Територіально-локомоційні обмеження з боку адміністрації своєрідним чином деіндивідуалізують депривованих вихованців, нав'язуючи їм певні поведінкові патерни, що досить часто суттєво віддалені від загальноприйнятих норм дитячої поведінки.
   Феномен “загальної власності”, коли депривовані діти внаслідок тривалого проживання на певній території закладу не розрізняють “своє-чуже”, блокує розвиток відчуття автономії, самості вихованців: загальними стають не тільки всі речі й місця всередині будинку дитини, але й будь-які події та людські стосунки. Відсутність власного куточка, речей, предметів, які належали б вихованцю особисто, з якими б він ідентифікувався, унеможливлюють його “внутрішню свободу”, усвідомлення себе автономною особистістю і впливають на ставлення до інших як до таких, чию незалежність можна не поважати.
   Для розвиненого суспільства соціалізація дітей позбавлених батьківства — важлива державна справа, яка має чітку організацію і планування. За державною програмою деінституалізації в Україні, особливо у Волинському регіоні відзначається позитивна динаміка в плані альтернативи державним закладам піклування.
   Останнім часом зростає тенденція усиновлення, що досить є позитивною як у громадському контексті, так і в особистісному аспектах. Адже інститути батьківства та материнства є найважливішими моментами у соціалізації дитини, поряд з будинками-інтернатами, дитячими будинками.
   Обговорення проблеми дослідження. Прояв депривації охоплює широкий діапазон змін особистості від легких незвичностей, що ще не виходять за рамки нормальної емоційної картини, навіть до дуже грубих уражень розвитку інтелекту та характеру. Великі труднощі представляють не лише подолання явищ депривації у дітей, які виховуються поза сім'єю, але і грамотна діагностика даного явища. При цьому необхідне залучення і педіатра, психолога, педагога і інших працівників. Мова йде не про фізичні обмеження, а виключно про недостатнє задоволення основних психічних потреб (психічна депривація).
   Наші психолого-педагогічні спостереження стверджують, що діти, які перебувають у державних закладах, соціалізовуються інакше за своїх ровесників, які виховуються у традиційних сім'ях. Показниками для наших наукових висновків були: аналіз побутових навичок, специфіка спілкування з ровесниками та дорослими, творчість у виконанні доручень.
   Для визначення особливостей соціалізації дітей, які перебувають у дитячих будинках ми використовували такий діагностичний інструментарій: структуроване інтерв'ю, анкетування, методика проективних малюнків, психолого-педагогічне спостереження, проективні методики на визначення самооцінки „Сходинки", тести соціальної перцепції. При інтерпретації здобутих фактів ми орієнтувалися також на оцінку вихователів та обслуговуючого персоналу, які водночас були нашими експертами.
   Так, проведений науково-практичний аналіз дозволяє визначити такі особливості:
   Чим менше вік дитини, тим деструктивніше на її розвитку позначається розрив з сім'єю: перебування у дитячому будинку, його виховна система та режимні моменти супроводжуються переважно формальним спілкування. Такі моменти як почуття індивідуальності, власності нехтується, що негативно позначається на особистості дитини.
   Авторитаризм та надмірне подання інструкцій з боку педагогів блокує ініціативність дитини, що викликає невпевненість, відчуття вини, зниження самооцінки, самостійності, творчості. Дитина повністю слідує інструкції, вона повністю підпорядкована режиму закладу. Відсутність особистого простору, так як в кімнаті перебуває 6—7, дітей не сприяє формуванню почуття захищеності, автономності.
   Спілкування таких дітей носить поверховий, формальний характер і відрізняється емоційною бідністю. У мовленні переважають штампи, стереотипи, примітивні конструкції, що заважає ефективній інтеракції.
   Вихованці зазнають труднощів в розкритті себе іншим, втрачають емоційність у стосунках з дорослими і однолітками. Нереалізована потреба в любові і визнанні — такі головні причини порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
   Організація виховання характеризується масовим колективним “тотальним” характером: відсутність свободи вибору і “вільних зон розвитку” дитини; недостатня робота по формуванню гри, регламентований характер ігрової діяльності, коли вихователь задає правила гри і сам виступає як арбітр; надзвичайна звуженість розвиваючого середовища, мала чисельність і одноманітність об'єктів, з якими діють вихованці, починаючи з побутових предметів, і закінчуючи спеціальними іграшками; недоліки програм виховання і навчання, що не враховують проблеми розвитку дітей і не компенсують дефекти розвитку, викликані відсутністю сім'ї і педагогічною занедбаністю; недиференційований підхід до дітей в процесі їх виховання; низький рівень (або повна відсутність) дитячого самоврядування; порушення прав дитини, використання різних видів і форм примушення, заборон і покарань.
   Як наслідок, у вихованців будинку дитини низький рівень психологічного комфорту в безпеці, любові, спілкуванні, в пізнанні навколишнього світу - що призводить до різних психосоматичних захворювань. Дані чинники ускладнюють роботу по забезпеченню соціально-правових норм дітей-сиріт в умовах батьківської деривації.
   Як короткий проміжний підсумок можна стверджувати, що дериваційні умови є гальмівним чинником у досягненні дітьми групової мети. Соціогенна потреба в афіляції, звичайно ж, має особливу актуальність, оскільки проблеми дружби, альтруїзму, жертовності і співчуття серед депривованих дітей набувають значного аксіологічного статусу як найцінніші морально-етичні норми. Про подібне йдеться у дослідженнях А. Прихожан, Л. Осьмак, Н. Толстих.
   Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги, пам'яті, мислення не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку творчого мислення.
   Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців (даного закладу) є вплив середовища, анатомофізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи та відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, що адекватно б впливало на дітей, які виховуються в дитячому будинку.
   Результатом є: відсутність навичок поведінки і спілкування з іншими людьми, невпевненість, комплекс менш вартості, почуття соціальної відчуженості; недостатній прояв позитивних соціально-рольових орієнтирів, підвищена агресивність, нехтування собою як особистістю, проблеми адаптації до нового середовища. Учбова діяльність цих дітей характеризується сильною неорганізованістю, імпульсивністю, низькою продуктивністю, недостатньою цілеспрямованістю. Ці особливості створюють додаткові труднощі в процесі оволодіння учбовим матеріалом і обумовлюють необхідність спеціальної корекційної роботи.
   Деструктивний досвід, отриманий на ранніх етапах розвитку особистості дитини, яка виховувалась у дитячому будинку, емоційна бідність спілкування, призводить до невміння будувати соціальні взаємини у самостійному житті. Психолого-педагогічна робота в інтернаті повинна бути спрямована на розвиток у дітей здатності орієнтуватись в оточуючому, на корекцію та профілакти ку відхилень у розвитку, пов'язаних як зі структурою основного дефекту, так і з впливом деприваційних факторів ризику.
   Наші наукові дослідження виявили, що найбільш значущі проблеми вихованців шкіл-інтернатів, дитячих будинків виникають у самостійному житті: матеріальні труднощі щодо харчування, одягу, комунальних платежів, виплати боргів, збереження здоров'я; забезпечення матеріального добробуту: працевлаштування, мало оплачувана робота; вміння заощаджувати; житлова проблема: отримання, купівля, розмін, благоустрій квартири.
   На сьогодні Державним інститутом проблем сім'ї та молоді розроблені і запроваджені методики роботи з кандидатами на створення прийомної сім'ї, соціальними працівниками, прийомними батьками та прийомними дітьми, державними службовцями, оцінки ефективності діяльності прийомних сімей; визначені етапи соціального супроводу прийомних сімей.
   Перевага прийомної сім'ї перед існуючими формами сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забезпеченні соціального супроводу такої дитини, що передбачає надання допомоги та емоційно насиченого спілкування на всіх етапах її онтогенезу.
   Материнська любов дає дитині любов до життя. Проте, якщо її немає дитина нічого не зможе зробити. Материнська і батьківська любов відповідають потребам дитини:
   Так як функція матері - забезпечити дитині безпеку в житті а функція батька показати їй шляхи як справитись з тими проблемами, які ставить перед нею суспільство. Тому збалансована любов обох батьків сприяє розвитку дитини, стимулює її рух вперед, формує її самостійність, незалежність і авторитетність.
   У світі існує декілька альтернатив утримання дітей у державних установах. Моделі деінституціалізації подаємо в таблиці № 1.
   Аналіз наукової літератури свідчить про такі напрямки інституалізації бездоглядних дітей:
   - розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;
   - нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;
   - громадська підтримка сімей;
   - усвідомлене батьківство;
   - укріплення сімей, що переживають кризу;
   - організація груп само та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
   - формування гендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;
   - запобігання і боротьба з насильством у родині;
   - запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
   - навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);
   - підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);
   - адаптація сімей у новому середовищі;
   - забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;
   - планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;
   - об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [1].

Таблиця 1
Моделі деінституціалізації

Моделі

Зміст роботи

Планування родини

Статеве виховання, роз'яснювальна та просвітницька робота серед молоді щодо запобігання небажаної вагітності, планування сім'ї.

Запобігання відмові та розміщенню дітей у державних закладах

Підготовка молодих батьків, соціальна підтримка вразливих сімей, у т.ч. матеріальна, індивідуальний супровід сімей з дітьми, розвиток і надання соціальних послуг сім'ям, які мають дітей з особливими потребами.

Реінтеграція кровної/біологічної родини

Надання послуг щодо возз'єднання та реабілітації сім'ї.

Усиновлення/удочеріння

Пошук сімей, які беруть на виховання неповнолітню дитину на правах сина чи доньки й оформлюють це спеціальним юридичним актом (рішенням суду).

Прийомні родини

Пошук, підготовка та підтримка сімей, які добровільно взяли із державних закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання.

Дитячі будинки сімейного типу

Пошук та підтримка сімей, які беруть на виховання ] та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

   Слід зауважити, що не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, які залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.
   Природно, що головною формою забезпечення таких норм дитини-сироти і основним шляхом вирішення проблем щодо її розвитку є усиновлення або передача під патронат. Під патронатом розуміють “спеціальну форму устрою дитини, що потребує державного захисту, на виховання в сім'ю патронатних батьків при збереженні частини обов'язків опікуна (опікунів) відносно дитини в органах опіки і піклування”. В умовах же державних установ очевидна необхідність зміни підходів до їх виховання включаючи організацію діяльності щодо засвоєння вихованцями соціальних цінностей (сім'я, спілкування, дружба, відповідальність, взаємодопомога тощо).
   Висновки. Проведене нами дослідження підтвердило наше припущення про те, що найбільш сприятливими умовами соціалізації дитини, яка виховується у дитячому будинку, є: готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки.
   - Життя дітей в умовах батьківської деривації загалом негативно позначається на психічному розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я відноситься до категорії неблагополучних.
   - Життєві потреби можна оцінювати лише в співвідношенні з індивідуальністю дитини і в співвідношенні з суспільством, в якому вона проживає. Результати психічної деривації можна також оцінювати лише в співвідношенні з цінностями, які мають силу в даний період, в даному суспільстві, на даному етапі розвитку. Відповідно, в даному випадку наслідки психічної депривації проявляються у тому, що індивід в результаті довготривалого незадоволення потреб не здатний пристосовуватися до ситуацій, які є звичайними і бажаними для даного суспільства. Психічна депривація, як ми її розуміємо, являється вже особливою, індивідуальною переробкою стимульного збіднення, яке досягає дитина в деприваційній ситуації, являється психічним станом. Саме тут можна і говорити про "наслідки депривації", "деприваційне ураження" і т. п . Іноді говорять про "деприваційний досвід" дитини.
   Як правило останнє не виражає нічого іншого, чим те, що дитина вже раніше підлягала впливу деприваційної ситуації і що в кожну подібну ситуацію дитина буде вступати з трохи видозміненою, більш чутливою, чи, навпаки, більш "загартованою" психічною структурою.
   - Життя дітей в Будинку дитини не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю або про нову сім'ю.
   - Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону, до тенденції уникнення спілкування.
   - Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності знаходитися в умовах батьківської депривації. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності бути потрібним.
   - За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками, нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
   Проведене дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

ЛІТЕРАТУРА

1. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. - М., 1988.-208 с.
2. Выготский Л.С.Собрание сочинений: в бт./Л.С.Выготский. -М.Педагогика, 1983. -т.З. - 306с.
3. Прихожан A.M., Толстых Н.Н. Дети без семьи. - М., 1990.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com