www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Фактори ризику порушення психологічного здоров’я учнів початкової школи
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Фактори ризику порушення психологічного здоров’я учнів початкової школи

Тіхонова M.I.

ФАКТОРИ РИЗИКУ ПОРУШЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ'Я УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

   Дана стаття присвячена проблемі психологічного здоров'я учнів початкової школи. Розкрито зміст, функції та структуру психологічного здоров'я, також можливі фактори ризику його порушення.
   Ключові слова: психологічне здоров'я, аксіологічний, інструментальний і потрібнісно-мотиваційний компоненти психологічного здоров'я, фактори ризику порушення психологічного здоров'я.
   На сучасному етапі розвитку освіти в Україні особливої гостроти й актуальності набуває проблема організації здорового способу життя та забезпечення навчально-виховного процесу з цього напрямку в школі, проблема цілісного формування культури здоров'я учнів.
   Основні підходи до формування й зміцнення здоров'я дітей і молоді визначені у Національній програмі “Діти України”, де здоров'я особистості розглядається як інтегрований показник соціального розвитку суспільства, могутній фактор впливу на культурний і економічний потенціал держави.
   Проблема здоров'я приваблює багатьох дослідників: психологів, педагогів, соціологів тощо. Сьогодні існує поведінкова психологія, яка розглядає здоров'я як проблему здорової поведінки; когнітивна психологія звернена насамперед до проблеми здорових, пізнавальних структур людини.
   У гуманістичній психології розроблений цілісний підхід до здоров'я, в якому фізичне й психічне здоров'я уявляються взаємопов'язаними з найвищими цінностями, цілями й потребами людини. Гуманістична психологія розглядається як альтернативна біхевіоризму й психоаналізу, пріоритетна увага в ній приділяється вивченню саме здорової особистості й умов, які сприяють її розвитку.
   На думку А. Маслоу, здоровій людині властиві наступні якості: об'єктивне сприйняття дійсності, відкритість новому досвіду, цілісність особистості, спонтанність, автономія, нонконформізм та ін. [7].
   У “Словнику психолога-практика” терміном “здоров'я” позначається стан душевного благополуччя, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну умовам дійсності регуляцію поведінки і діяльності [4].
   Термін “психологічне здоров'я” введений до наукового лексикону І.В. Дубровіною. При цьому під психологічним здоров'ям розуміються психологічні аспекти психічного здоров'я людини. Психічне здоров'я є потрібною умовою повноцінного функціонування та розвитку людини в процесі її життєдіяльності.
   Психологічне здоров'я дітей має свою специфіку. Як стверджує І.В. Дубровіна, основу психологічного здоров'я складає повноцінний психічний розвиток на всіх етапах онтогенезу. Таким чином, психологічне здоров'я дитини й дорослого відрізняється сукупністю особистісних новоутворень, які ще не розвинулись у дитини, але повинні бути наявними у дорослого [6].
   Отже, можна говорити про те, що психологічне здоров'я - це прижиттєве утворення, хоча його передумови утворюються ще в пренатальному періоді.
   О.В. Хухлаєва виділяє наступні компоненти психологічного здоров'я: аксіологічний, інструментальний і потрібнісно-мотиваційний.
   Аксіологічний компонент містить цінність власного “Я”, цінність “Я” інших; абсолютне прийняття самого себе при достатньо повному пізнанні себе й сприйнятті інших людей.
   Інструментальний компонент передбачає володіння рефлексією як засобом самопізнання; розуміння й опис свого емоційного стану та стану інших людей, можливість прояву почуттів і емоцій у необразливій для оточуючих формі; усвідомлення причин і наслідків як своєї поведінки, так і поведінки інших людей.
   Потребнісно-мотиваційний компонент визначає наявність у людини потреби в саморозвитку. Це означає, що людина стає суб'єктом своєї життєдіяльності, має внутрішнє джерело активності, яке виступає двигуном її розвитку [8].
   Психологи (В.І. Слободчиков, О.В. Хухлаєва) відзначають креативний, адаптивний, дезадаптивний рівні психологічного здоров'я.
   Вищий рівень (креативний) - характеризується стійкою адаптацією, продуктивним ставленням до дійсності, наявністю творчої позиції. Середній рівень (адаптивний) - наявність тривожності. Низький рівень (дезадаптивний) - порушення балансу в процесі асиміляції та акомодації.
   Асимілятивний стиль поведінки характеризується прагненням людини пристосуватись до зовнішніх обставин на шкоду своїм бажанням та можливостям. Неконструктивність цього стилю виявляється в його ригідності, у спробах повністю відповідати бажанням оточуючих. Людина, що обрала акомодативний стиль поведінки, навпаки, використовує активно-наступальну позицію, намагається підкорити оточення своїм потребам. Неконструктивність такої позиції полягає в негнучкості поведінкових стереотипів, недостатній критичності.
   Психологічно здорова людина - це:
   • адаптована людина;
   • вміє спілкуватися, відчувати потреби інших людей;
   • не забуває про власні інтереси;
   • цінує перспективу мати спільні цілі,уподобання, загальну професійну чи якусь іншу спрямованість з людьми;
   • вміє встановлювати конструктивні стосунки, запобігати конфлікти.
   Соціальне середовище сприймає як природне для себе, не ховаючись від контактів з іншими та залишаючись собою, не впадаючи в залежність від когось авторитетного.
   Крім того, що психологічно здорова людина є адаптовною, вона має комунікативні здібності та певний рівень незалежності, автономності; вона усвідомлено ставиться до свого майбутнього, розвиваючи свої прогностичні схильності. її прогностичні здібності проявляються у вмінні ставити адекватні життєві цілі та знаходити шляхи їх реалізації. Вона відкрита новому досвіду і готова рухатися вперед.
   З особистісним здоров'ям безпосередньо пов'язані такі якості, як готовність надавати допомогу іншим, оптимізм та активність. Відповідно, створення умов для розвитку саме цих рис сприятиме поліпшенню якості життя та переживанню суб'єктивного благополуччя. У той самий час почуття відчаю, пасивність та песимізм асоціюються із хворобою.
   Якщо скласти узагальнений “профіль” здорової людини, то можна отримати наступне. Психологічно здорова людина - це людина творча, оптимістична, життєрадісна й весела, яка пізнає навколишній світ розумом, почуттями й інтуїцією. Вона повністю приймає саму себе й при цьому визнає цінність та унікальність оточуючих її людей. Людина покладає відповідальність за своє життя на себе, її життя наповнене сенсом.
   Таким чином, можна сказати, що “стержневим” словом для опису психологічного здоров'я є слово “гармонія”. Ця гармонія між різними складовими самої людини: тілесними й психічними, інтелектуальними й емоційними, а також і гармонія між людиною та оточуючими людьми, природою.
   Фактори порушення психологічного здоров'я дітей можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.
   До суб'єктивних факторів - відносять індивідуально-психологічні особливості (темперамент). Темперамент модифікує виховні впливи оточуючого середовища. Такий зв'язок проявляється стосовно однієї з характеристик енергетичного рівня поведінки - реактивності.
   Високореактивні діти - це ті, хто сильно реагує на невеликі стимули; слабореактивні - зі слабкою інтенсивністю реакції. У високореактивних учнів частіше виникає підвищена тривожність, знижується працездатність, неадекватний рівень вимог.
   Тривожність - це схильність переживати емоційне хвилювання, тривогу, що виникають у ситуаціях невизначеної загрози якійсь очікуваній події і виявляється у прогнозуванні несприятливого її завершення. Тривожна дитина живе у стані постійного безпричинного страху, напруження від думки: “Аби чогось не сталося”. Підвищена тривожність робить поведінку дитини метушливою, неспокійною, розсіяною. Такий емоційний супровід значно зростає в умовах особистої відповідальності за щось і негативно позначається на характері,котрий набуває рис невпевненості, заниженої самооцінки, внутрішнього конфлікту між високим рівнем домагань і низькою самооцінкою своїх можливостей та успішності.
   Як розвивається тривожність? Тривожність - це риса темпераменту, яка унаслідується від батьків та інших рідних, тому притаманна всім людям,але виявляється індивідуально на різних рівнях і тому по-різному впливає на поведінку.
   Передумовою розвитку підвищеного рівня тривожності є висока чутливість (сензитивність) нервової системи, а це не обов'язково виявляється в кожної дитини.
   Підвищена тривожність дитини багато в чому залежить від способів спілкування з нею батьків. На думку Е.Г. Ейдеміллера є висока вірогідність розвитку тривожної дитини у тих батьків, які виховують її за типом гіперпротекції (надмірна турботливість, безліч обмежень і заборон, постійне смикання). Під пресингом суворого контролю дитина втрачає впевненість у собі, поступово втрачає своє психологічне здоров'я.
   Все це дозволяє зробити висновок, що властивості темпераменту, якщо і не є джерелом порушення психологічного здоров'я, але є суттєвим фактором ризику, який не можна ігнорувати.
   Під об'єктивними чинниками (фактори середовища) розуміють внутрішньосімейні фактори, несприятливі фактори, пов'язані з навчальними закладами.
   Фактори середовища найбільш значущі для психологічного здоров'я дітей, тому розкриємо їх.
   Внутрішньосімейні фактори:
   1. Конфлікт у родині. Дослідження вітчизняних і зарубіжних учених переконливо доводять, що для дітей, які зростають у конфліктних сім'ях, що мають дезорганізовані, дисгармонійні стосунки, характерний широкий спектр аномалій у психіці.
   Неблагополучна психологічна атмосфера сім'ї майже завжди викликає в дитини емоційно загострені переживання, які вона не може подолати через вікову незрілість психіки. Конфлікти між батьками викликають глибокий внутрішній конфлікт у дитини, який може зумовити розвиток психогенного захворювання, що зачіпає важливі сфери формування особистості, систему стосунків у сім'ї, з однолітками, з іншими дорослими.У роботі О.М. Волкової виділяються декілька типів неблагополучного сімейного клімату.
    Перший тип - клімат тривожний. У такій сім'ї мати постійно знаходиться в напруженні, боїться різноманітних неприємностей, які загрожують її дитині, надмірно оберігає її від уявних небезпек, що створює клімат, насичений негативними емоціями. Від матері дитині передається почуття невпевненості й страху,вона стає залежною, не відважується на самостійні дії, комфортно почуває себе тільки в присутності близьких. Зіткнувшись із новим оточенням,дитина чекає й вимагає тільки звичної любові до себе, страждає від її нестачі.
   В результаті такого виховання діти виростають тривожними, пасивними, інфантильними та слабо адаптованими.
   Другий тип - клімат неприйняття. У таких родинах на дитину, на її переживання не звертають уваги, обмежуються тільки необхідним доглядом, роблять це байдужо, або з погано прикритим роздратуванням. На таку ситуацію діти реагують по-різному: деякі - замикаються, відокремлюються від емоційно холодних батьків, намагаються знайти близьку людину серед інших дорослих; інші - занурюються у світ фантазій, вигадуючи собі друзів. Намагаючись сподобатись батькам, дехто підлещується й догоджає, а в разі невдачі починає звертати на себе увагу іншими доступними способами - агресією, грубістю.
   Наступний тип неблагополучного сімейного клімату -безсистемний. Безладний, нескоординований підхід до виховання виявляється як контраст не поєднання суворих заборон і обмежень у одного з батьків і дозволяючи-потураючого ставлення іншого.
   Неблагополучна психологічна атмосфера сім'ї майже завжди викликає в дитини емоційно загострені переживання, які вона не може подолати через вікову незрілість психіки, інтенсивні психотравмуючі впливи або не вирішувані обставини.
   На думку І.В. Дубровіної, все це може призвести до дитячих неврозів - психогенному захворюванню, яке зачіпає важливі сфери формування особистості, систему стосунків у сім'ї, однолітками та дорослими.
   2. Батьківське програмування.
   Виховання за типом домінуючої гіперпротекції (Е.Г. Ейдеміллер). Тобто сім'я приділяє багато уваги дитині, але одночасно позбавляє її самостійності. Формується, за термінологією Е.Берна “пристосована дитина”, яка функціонує за рахунок зниження своєї здатності відчувати, виявляти цікавість до навколишнього світу, а в найгіршому випадку, - за рахунок проживання не свого життя [2].
   3. Взаємодія за типом “дитина - кумир сім'ї”, коли задоволення потреб дитини превалює над задоволенням потреб інших членів сім'ї.
   Наслідком такого типу сімейної взаємодії може стати порушення в розвитку емоційної децентрації, здатності сприймати та враховувати у своїй поведінці стан і бажання інших людей.
   Чинники, які пов'язані з навчальними закладами.
   1. Внутрішній конфлікт.
   Протиріччя між вимогами оточуючих людей (батьків, учителів) і можливостями дитини, конфліктними стосунками з однолітками порушують емоційний комфорт дитини.
   2. Школа.
   Депривація - наполягання на визнанні, яке виявляється у зниженні самооцінки, у появі неадекватних захисних механізмів реагування. Активний варіант поведінки проявляється в агресії, а пасивний - у сором'язливості, ліні, апатії, у хворобливості.
   3. Можливість формування почуття неповноцінності.
   Якщо дитина сприймає результати навчання як єдині критерії власної цінності, то в неї формується обмежена ідентичність, за Е. Еріксоном, “Я є тільки те, що я можу робити”, що негативно впливає на життєвий сценарій дитини [7].
   4. Стиль взаємодії вчителя з учнями.
   Адекватний стиль спілкування вчителя з дітьми, який передбачає прийняття, розуміння й визнання учня дуже важливий у молодшому шкільному віці. Жорстко-авторитарний відчужений стиль учителя непродуктивний і викликає порушення психологічного здоров'я, погіршення успішності та пізнавальної мотивації учнів.
   І. Риданова виділяє авторитарний стиль, притаманний педагогам, які прагнуть придушити самостійність та ініціативність дітей; презирливо-принижуючий стиль, який проявляється в недовірі, непошані до учнів; скандальний стиль спілкування, коли вчитель кричить на учнів, поводить себе нестримано; відсторонений стиль, притаманний педагогам, які вбачають своїм завданням формальне донесення інформації до учнів, нездатність встановлювати з дітьми емоційні стосунки; упереджений стиль, який проявляється у вибірковому ставленні вчителя до учнів, несправедливій оцінці їхніх дій, протиставлянні одних дітей іншим.
   Як показали дослідження А. Бодальова, спілкування вчителів із учнями безпосередньо впливає на характер переживань школярів, викликає у них емоційне напруження, яке проявляється як тривога, страх, пасивність або агресія.
   Школярі добре розуміють, оцінює учитель їхню діяльність, їхню особистість, чи ставить оцінку за певну дію, наприклад, відповідь. Якщо дорослі виражають свою невдоволеність дитиною, критикують й карають її, вона починає гостро переживати свої невдачі в школі. Саме переживання, викликані оцінкою батьків або педагога, призводять до неадекватних реакцій учня на свої невдачі.
   Саме стиль спілкування педагога з учнями може сприяти емоційній напрузі, ускладнити те, що реальні, а іноді й вигадані труднощі, пов'язані з навчанням у школі,дитина почне сприймати як нерозв'язні.
   Важливими проявами сутності стосунків учителя й учня є почуття та емоції. Почуття виникають у процесі навчальної діяльності, водночас вони впливають і на її результат, особливо в тих випадках, коли учень одержує пізнавальну насолоду від навчання. Почуття та емоції відіграють велику роль у навчальній діяльності школяра. Від того, які почуття вона викликає, багато в чому залежить якість навчання. Захоплення, задоволення, впевненість - це могутній стимул до навчання. Підтримка позитивних емоцій є одним із важливих завдань учителя.
   Добре відома роль позитивної оцінки як засобу створення позитивних емоцій, бадьорого настрою, що стимулюють підвищення успішності та продуктивності діяльності.
   Однією з провідних умов становлення психологічного здоров'я дітей є наявність напруженості, яка спонукає до дії. Але напруженість не повинна бути постійною, вона повинна чергуватися зі станом розслабленості.
   Небезпечну роль для здоров'я учнів відіграє надмірне розумове навантаження. В.О. Сухомлинський писав, навички напруженої розумової діяльності треба розвивати у школярів поступово, не припускаючи їхньої перевтоми.
   Наступною умовою становлення психологічного здоров'я школярів є наявність у них позитивного фону настрою. Гарний настрій підвищує ефективність вирішення проблем та подолання складних ситуацій. Настрій дитини багато в чім визначається настроєм оточуючих її дорослих: батьків, вчителів. Як відзначає Е. Фромм, педагоги і батьки повинні мати такі якості, як життєлюбність і почуття гумору.
   У цілому можна зробити висновок, що психологічне здоров'я формується при взаємодії зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних), факторів. Причому не тільки об'єктивні фактори можуть переломлюватися через суб'єктивні, але і внутрішні фактори можуть модифікувати зовнішні впливи.
   Процес формування психологічного здоров'я дітей можна розглядати як систему, що являє собою: діагностику адаптивності дітей до школи; визначення рівня психологічного здоров'я; проведення профілактичних занять з дітьми, які мають другий рівень психологічного здоров'я; здійснення корекційної роботи з дітьми, віднесеними до третього рівня психологічного здоров'я; індивідуальне консультування батьків.
   Модель формування психологічного здоров'я молодших школярів виглядає так, як показано у схемі. Як видно зі схеми, процес формування психологічного здоров'я починається із психологічної діагностики, яка дозволяє визначити ступінь адаптованості дітей до школи.

Рис. 1

   Методики, направлені на вивчення психологічного здоров'я, наразі відсутні, тому потрібно використовувати побічні методи. Показником психологічного здоров'я ми вважаємо адаптованість дитини до школи, оскільки психологічному здоровому функціонуванню відповідає наявність адаптації між людиною та соціальним середовищем. Крім того, необхідно визначити рівень тривожності, тому що підвищення тривожності корелює з порушенням психологічного здоров'я.Методичним арсеналом може стати “Карта спостережень” Д. Стотта і тест тривожності Р. Теммла, М. Дорки та В. Амена. За результатами діагностики визначається рівень психологічного здоров'я школярів.
   Таким чином, вчасна діагностика дозволить прогнозувати виникнення порушень психологічного здоров'я школярів, а здійснення цілеспрямованої психопрофілактичної й психокорек-ційної роботи сприятиме зниженню гостроти прояву психологічних захворювань в учнів початкової школи. Найбільшого ефекту можна досягнути не тільки шляхом впливу на дітей, але й залученням значущих дорослих (батьків, учителів) до профілактичної роботи.

Література

1. Астапов В.М. Тест тревожности. - М.: “Дейс”, 1992.
2. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных. - С.-Петербург: МФИН, 1992.
3. Герринг Р., Зимбардо Ф. Психология и жизнь. - СПб.: Питер, 2004.
4. Головин СЮ. Словарь психолога-практика. - М.:АСТ, 2001.
5. НьюкомбН. Развитие личности ребенка. - СПб.: Питер, 2003.
6. Практическая психология образования. - М.: ТЦ “Сфера”, 1998.
7. Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность: теории, эксперименты, упражнения. - СПб., 2001.
8. Хухлаева О.В. Основы психологического консультирования и психологической коррекции. - М., 2001.
9. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В.В. Психология и психотерапия семьи. - СПб.: “Питер”, 1999.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com