www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Теоретичні аспекти конструювання гендерного досвіду особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теоретичні аспекти конструювання гендерного досвіду особистості

Тодорів Л.Д.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КОНСТРУЮВАННЯ ГЕНДЕРНОГО ДОСВІДУ ОСОБИСТОСТІ

   Дана стаття присвячена дослідженню проблеми гендерного досвіду особистості. У статті розглядається питання формування гендерного досвіду особистості та розкриваються основні соціально-психологічні механізми такого процесу. Зосереджується увага на компонентах формування гендерного досвіду особистості, його змістових характеристиках.
   Ключові слова: досвід, гендерний досвід, гендерні стереотипи, стереотипи-концепти, інтерпретативні шкали.
   Актуальність. Наш досвід, а не гендер сам по собі визначає, як нам поводити себе, як будувати майбутнє, сприймати теперішнє та оцінювати минуле. Однак важко уявити формування такого досвіду без соціокультурних схем, установок, які є характерними для кожної культури, історичної епохи, серед чоловіків і жінок однієї і тієї ж культури, протягом одного життя. У процесі соціалізації індивід засвоює норми мужності і жіночності, схеми, моделі статево-рольового самовияву, набуває досвіду бути чоловіком чи жінкою. Тому мета статті полягає у розкритті особливостей формування гендерного досвіду особистості, окресленні основних компонентів його формування та аналізі їх психологічного змісту.
   Гендерний досвід особистості є складовою соціального. Незважаючи на однозначність поняття людського досвіду, на те, що воно привертало увагу багатьох дослідників із різних сфер наукового знання, воно набуло неконтрольованої багатозначності. У психології інтерес до досвіду особистості виник після набуття нею статусу експериментальної науки. В. Вундт як один із її засновників визначив предметом психології безпосередній досвід суб'єкта, який має свою структуру і передбачає процес формування. Він представив структурно-динамічну модель досвіду, яка існувала на теоретико-методологічному рівні і не розкривала його як результат чи процес формотворення життєдіяльності. Н. Ланге, послідовник Вундта, описував феномени безпосереднього досвіду, які лише частково можуть виявлятися шляхом інтроспекції, оскільки кожен із них має власний генезис. Представники необіхевіоризму та прагматики робили акцент на інструментально-операційній стороні досвіду, обґрунтовували біологічну, ціннісну і соціальну детермінації досвіду, що заклало основу для системного його розуміння. Про біологічну та ціннісну детермінацію досвіду писав Джон Дьюї. Його ідеї сприяли наближенню до розкриття психологічної суті досвіду людини. Дж. Мід розглядав соціум як основну детермінанту формування досвіду людини, а механізм його конструювання пояснював на основі становлення “Я”. Досвід особистості представляв у вигляді шкал, статистик, семантичних просторів шкал. Однак, у представників прагматизму досвід ототожнюється з суб'єктом, йому приписуються широкі можливості активності, взаємодії із зовнішнім середовищем, але губиться уявлення про його специфіку. Адже досвід безпосередньо не вступає у взаємодію з реальністю, а забезпечує внутрішні умови такої взаємодії. Звідси випливає, що знання, життєві події, ситуації, безпосередньо не здатні змінити досвід. Вони повинні бути пропущені через певні “фільтри”, якими є на нашу думку, інтерпретаційні шкали, система концептів, стереотипів-концептів, які задають схему сприйняття, оцінки події, ситуації і т. ін.
   Провідною категорією є досвід у гуманістичній психології. У центрі уваги К. Роджерса є поняття “суб'єктивного досвіду” та емоційних рефлексивних механізмів його. Основними джерелами збагачення досвіду є соціум, особистість, пам'ять, ситуація. Однак, як зазначає О. Лактіонов, у гуманістичній психології поняття “досвід” залишається багатозначним за змістом. Л.К. Воробйова, Т.В. Снегирьова вивчали філософсько-культорологічні та історичні детермінанти досвіду. Способом організації психологічного досвіду оголошено міф. Психологічний досвід та культура розглядаються як єдина система [1]. Однак вони не беруть до уваги суб'єкта досвіду. Саме в цьому, на нашу думку, основний недолік культурно-історичної теорії та теорії діяльності. Адже умовою реалізації активності є особистісний досвід. І.С. Якименська визначає суб'єктивний досвід як досвід пережитої і переживаючої поведінки; це досвід, в якому людина може сама оцінити свої можливості. О.М. Лактіонов розглядає суб'єктивний досвід як частину індивідуального досвіду, оскільки досвід реалізується і в ситуації мимовільної активності, швидкого реагування, автоматичних, адаптивних чи диструктивних дій. Тому, як зазначає О.М. Лактіонов, індивідуальний досвід не є субординативною характеристикою лише діяльності, за своїм змістом претендує на входження в більш ширший категоріальний простір.
   Досвід, на думку О.М. Лактіонова, - це така психологічна реальність, яка завжди стосується конкретної людини, тобто завжди індивідуальний за своєю природою. Тому виявлення його загальних закономірностей і механізмів повинно ґрунтуватися на індивідуальних способах дій, індивідуальних цінностях, життєвих подіях [3]. Із цього випливає необхідність розуміння та інтерпретації досвіду як суб'єктивного чи особистого (термін Н.В. Чепелєвої), що розглядається як найважливіша цінність і суб'єктивне переживання; як власність, наявність якої створює почуття безпеки, довіри до себе, конгруентність. Як пише О.М. Лактіонов, “суб'єкт творить власне життя, досвід веде його протокол, накопичуючи та інтерпретуючи знання, вміння, досягнення і невдачі індивіда”. Які б не були зовнішні обставини, вони не змінюють досвід безпосередньо, такі обставини повинні бути пропущені через ціннісні і інші критерії, які є в людині [3]. Роль ціннісних фільтрів відіграють латентні структури, нерефлексовувані надсвідомі чи підсвідомі складові до яких О.М. Лактіонов відносить стереотипи, самооцінку, оцінку власного дитинства. Такі структури називаються інтерпретаційними комплексами індивідуального досвіду. Вони забезпечують стабільність і представляють собою полімодальну сукупність оцінок, самооцінок, суджень, думок, настанов, які формуються шляхом суб'єктивних раціоналізацій та узагальнень за підтримки оточуючих [3]. Такий підхід в розумінні досвіду особистості дає можливість досліджувати його психологічну сутність.
   Про особистий досвід, який ґрунтується на особистісному досвіді, що формується при взаємодії людини зі світом і має організовану, ціннісну структуру, вихідний матеріал для якої надають реальні події, пише Н.В. Чепелєва. Особистісний досвід можна розглядати, на думку Н.В. Чепелєвої, як осмислення та впорядкування плинних подій, що зароджуються в тих чи інших життєвих ситуаціях, і будучи означеними, осмисленими, проінтерпретованими, трансформуються у досвід особистості [5].
   Інтерпретація індивідуального досвіду (життєвого досвіду в термінах Ю.М. Швалба) як актуалізації цілісних паттернів у ситуації вирішення задач зустрічається у Ю.М. Швалба. Формується, на його думку, індивідуальний досвід в результаті позитивних проб та дій, і виконує функцію захисту від можливих помилкових дій. Кожен конструкт індивідуального досвіду передбачає цілісну і внутрішньо недиференційовану констеляцію із трьох елементів: інтенціонально заданих характеристик ситуації, способу дії і емоційно-ціннісної оцінки [7].
   Таким чином, особистий досвід є індивідуальним, суб'єктивним, який включає систему інтерпретаційних шкал, оцінок, схем, значень, концептів, відіграє роль “рамок зрозумілості”, “інтерпретаційних фільтрів”, що забезпечує стабільність, цілісність особистості та можливість конструювання нового досвіду.
   Досвід особистості формується в процесі її життєдіяльності і відображає досить стійкі структури свідомості. Навіть у випадку різких змін соціально-культурного простору індивідуальний досвід залишається незмінним, так як за своєю природою він є консервативним. Процеси переструктурування досвіду завжди будуть відставати від змін, що відбуваються у зовнішньому світі. Як пише Ю.М. Швалб, у життєвий досвід не допускаються ті фрагменти, які суперечать уже сформованим конструктам. Тим і пояснюється чому людина з віком більш однозначна і категорична у своїх діях та вчинках [7]. О.М. Лактіонов важливою ознакою індивідуального досвіду визначає його структурованість. Якщо звернутися до сучасної методології, то з точки зору системного підходу, сучасних ідей постнекласичної філософії такі структури є досить рухливими, змінюваними, особливо, коли це стосується досвіду людини. Виділення трьох самостійних частин у структурі досвіду з різними варіаціями в залежності від методологічних установок автора, неодноразово зустрічається в наукових дослідженнях. Ще з часів Дж. Локка йде мова про три аспекти досвіду: перцепцію, пам'ять, рефлексію.
   У структурно-функціональній моделі життєвого досвіду Ю.М. Швалба, індивідуальний досвід може проявлятися у трьох формах: на основі цілісного опису ситуації; способах дії та емоційно-ціннісної оцінки представленої у вигляді конструктів, які фіксують, відображають досвід ставлення людини до світу, до людей, до себе. Звідси випливають три типи досвіду: ситуаційний, діяльнісний, особистісний [7]. Трьохкомпонентну структурно-динамічну модель досвіду розглядає О.М. Лактіонов. Він виділяє мнемічний досвід, особистісний та соціальний [3]. Отже, у кожній теорії можна помітити прагнення дослідників репрезентувати досвід особистості у вигляді трьохкомпонентної структури, що слугує методологічною основою для подальшого дослідження досвіду як психологічної системи. При цьому кожен раз, в ту чи іншу теоретичну модель закладалася стабілізуюча, регулююча і комунікативна функції досвіду [3]. Б.Ф. Ломов зазначає, що: “...можна виділити три основні нерозривні взаємозв'язані підсистеми досвіду: когнітивну, в якій реалізується функція пізнання; регулятивну, яка забезпечує регулювання діяльності і поведінки; комунікативну, яка формується і реалізується в процесі взаємодії людини з іншими людьми” [3]. Саме таке тлумачення досвіду дає можливість розкрити його основні функції (забезпечення стабільності і регуляції життєдіяльності в умовах невизначеності та розвитку особистості, готовності до сприйняття нового досвіду).
   У нашому дослідженні досвід розглядається як психічне утворення індивіда, яке формується у процесі його життєдіяльності. Оскільки людина усвідомлює себе, здійснює вчинки, сприймає і оцінює різні життєві ситуації, планує майбутнє через призму власної статі, то доцільним видається говорити про суб'єктивний гендерний досвід. Стать є первинною категорією, за якою характеризують людину, і, як зауважує Т.М. Титаренко, є однією з найбільш константних детермінант людського розвитку [6]. Існують численні теорії, які аналізують особливості формування ідентичності чоловіків і жінок, їхнього досвіду виходячи зі своїх методологічних позицій. Можна виділити принаймні три основних підходи, які намагаються вирішити проблему механізмів, детермінант формування психологічної статі: біологічний, соціобіологічний та соціально-конструктивістський. Незважаючи на те, що у даних концепціях дослідники не оперують поняттям “досвід”, гіпотетично воно присутнє. Жодна з теорій не стільки заперечує, скільки взаємно доповнює одна одну, що і створює можливості дослідження механізмів конструювання гендерного досвіду людини.
   Саме досвід, а не гендер, стать самі по собі визначають, як повинні поводити себе чоловік, жінка, дівчинка, хлопчик, як взаємодіяти, самоздійснюватися. гендерний досвід особистості формується, структурується, ускладнюється впродовж життя людини, однак залишається нез'ясованим як конструюється, формується такий досвід. Тому виникає необхідність у створенні моделі конструювання гендерного досвіду особистості, який має інтегративний характер. Людина постійно намагається звести різні фрагменти, конструкти, шкали такого досвіду у певну систему, яка має стати основою гендерної ідентичності, визначати її поведінку, самореалізацію та подальший розвиток.
   Основними детермінантами формування гендерного досвіду особистості є соціальне середовище на макро та на мікро рівнях, яке визначає норми, моделі, схеми статево рольової соціалізації індивіда. У процесі диференційованої соціалізації відбувається засвоєння соціокультурного досвіду суспільства у вигляді існуючих гендерних уявлень, стереотипів, зразків, знань, які відображають існуючі норми, стандарти статево рольової поведінки типові для певного суспільства. Основними механізмами передачі такого досвіду є: інститути соціалізації, ЗМІ, різні спільноти, субкультури та ін. Інтерналізація соціального досвіду суспільства зумовлюється, з одного боку схемами, стереотипами, які пропонує оточення, з іншого боку -суб'єктивно-змістовими конструктами, концептами індивіда, інтепретаційними шкалами, які відіграють роль “фільтрів” через які цей досвід пропускається і набуває статусу особистісного. Особистісний досвід зумовлює життєздійснення, самореалізацію, самовиявлення чоловіка чи жінки. У процесі життєздійснення, вирішення життєвих завдань, цілей, реалізації задумів переструктуровується система досвіду, утворюються нові конструкти, концепти, схеми суб'єктивного досвіду, які можуть визначати засвоєння нового досвіду. Ґрунтуючись на новітніх ідеях постнекласичної філософії, постструктуралізму, постмодернізму модель формування гендерного досвіду особистості розглядається як певна синергетична система. Вона відображає безперервний розвиток особистості її досвіду і аналізується у соціокультурному, персонологічному та життєздійснювальному контекстах, які взаємовпливаючи переплітаються і складають компоненти досвіду: соціального, особистісного і подієво-комунікативного.
   Розглянемо модель конструювання гендерного досвіду особистості. гендерний досвід людини значною мірою визначається культурно-історичними, соціальним досвідом суспільства в якому вона живе. У процесі соціалізації особистість засвоює такий досвід, який існує у вигляді норм, вимог стереотипів, гендерних ідеологій, які існують у суспільстві. Соціальні психологи вважають, що засвоєння соціокультурного досвіду відбувається в процесі “диференційованої соціалізації”, яка передбачає становлення чоловіка та жінки в різних соціально-психологічних умовах. Виділяють дві фази статево-рольової соціалізації: 1) адаптивна (зовнішнє пристосування до існуючих гендерних відносин, норм, ролей); 2) інтеріоризація (внутрішнє засвоєння чоловічих і жіночих ролей, гендерних ставлень, цінностей, установок).
   У процесі першої фази соціалізації у дитини формується система уявлень про статевотипову та нетипову поведінку. Уже в три роки діти з впевненістю відносять себе до чоловічої чи жіночої статі, вони ідентифікують себе з особами відповідної статі. До семи років дитина досягає гендерної константності, вона розуміє, що стать змінити неможливо, навіть, коли “зав'язати бант” хлопчикові чи “грати у футбол” дівчинці. У дитини з'являються достатньо глибокі знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, діях, об'єктах та заняттях. Основними носіями таких знань є батьки, які відіграють ключову роль у гендерній соціалізації дитини. Вони підкріплюють гендерно типову поведінку дитини і карають, заперечують гендерно нетипову, формують гендерно-рольові настанови. їхню роль у формуванні гендерного досвіду переоцінити неможливо, про що свідчать дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних вчених.
   Велику роль у гендерній соціалізації відіграють ЗМІ, школа, вчителі, підручники, книжки, спільноти ровесників. На кожному віковому етапі є провідні соціально-психологічні механізми формування гендерного досвіду особистості. У дитячі роки сім'я, пізніше школа, вчителі, ровесники, ЗМІ. Незважаючи на різні методологічні позиції більшість дослідників вважають, що важливим механізмом засвоєння соціокультурного досвіду суспільства є стереотипізація. гендерний стереотип - це механізм, який забезпечує не тільки закріплення, але й трансляцію із покоління в покоління гендерних ролей, і велику роль у ньому відіграють різні соціальні інститути (сім'я, школа, молодіжні субкультури, реклама, телебачення та ін.). гендерні стереотипи, які існують у суспільстві відображають соціальні норми, типові уявлення про те, якими властивостями і моделями поведінки повинні володіти чоловіки та жінки [2]. Такі стереотипи автоматично засвоюються і діючи подібно до схеми, керують обробкою інформації, що надходить до нас. Вони є досить стійкими утвореннями, можуть існувати протягом цілої епохи. Дослідниця ТС. Рябцева вважає, що сучасні уявлення про жіночу емоційність майже ідентичні середньовічним ідеям про те, що жінка не може контролювати своїх почуттів, так само, як і до нині чоловік асоціюється з розсудливим та беземоційним началом, якому природно належить влада. Однак, як і всі соціальні стереотипи, гендерні можуть змінюватися разом зі зміною соціальних норм та реалій, що в свою чергу буде сприяти конструюванню нового досвіду.
   Гендерні стереотипи можуть бути усвідомленими або неусвідомленими як у більшості випадків. Неусвідомлені гендерні стереотипи ми розглядаємо не як безсвідомі, підсвідомі, а як такі, які доведені до автоматизму і слабко контролюються свідомістю.
   О.М. Лактіонов пише про соціально-психологічний стереотип як цілісне, ієрархічно-організоване психічне утворення соціального досвіду, що має дворівневу будову: зовнішній інтерпретаційний комплекс і внутрішню латентну структуру [3]. Звідси випливає, що гендерні уявлення, судження про маскулінні, фемінні та андрогінні властивості, гендерні стилі поведінки є зовнішнім інтерпретаційним комплексом гендерного стереотипу. Щоб вони інтегрувалися в індивідуальний досвід і стали складовою гендерної ідентичності, необхідна інтеріоризація таких уявлень, схем, моделей гендерної поведінки. Роль внутрішньої латентної структури гендерного стереотипу відіграють установки (стереотипи-концепти - авт. Л.Т.), які є психологічною характеристикою гендерного досвіду, зокрема його особистісного компоненту. Вони відображають узагальнені, інтеріоризовані знання про специфіку гендерної ролі, емоційне ставлення (прийняття чи не прийняття) до моделей та форм поведінки в межах цієї ролі і готовність до демонстрації поведінки, яка б відповідала цій ролі.Основна відмінність гендерної установки від уявлень, стереотипів, полягає в регулятивній її функції. Тому інтерпретувати статеворольову поведінку можна на основі таких утворень, які ми називаємо стереотипами-концептами, які є елементами досвіду особистості, в яких відображено інтеріоризовані уявлення про особливості поведінки, спілкування, самовиявлення, які є характериними для чоловіків та жінок і діють на рівні установки. Наприклад, у сучасному українському суспільстві, незважаючи на трансформаційні тенденції, які відбуваються на рівні повсякденної свідомості, досить переконливим залишається стереотип про основне призначення жінки - піклуватися про сім'ю, дітей, а чоловіка -забезпечувати сім'ю всім необхідним, професійно реалізовуватися.
   Такі уявлення задекларовані, культивовані зовні і засвоєні, інтеріоризовані до рівня настанови у суб'єктивному досвіді чоловіків і жінок, причому не залежно від їхнього соціально-професійного статусу, значною мірою визначають їхній стиль життя, самовиявлення, сприяючи їхньому життєздійсненню, або ускладнюючи його.
   Починаючи з молодшого шкільного і особливо у підлітковому віці, по мірі відкриття власного Я, завдяки підкріпленням, заохоченням індивід засвоює гендерні стереотипи, моделі поведінки, схеми, системи, які діють на свідомому та підсвідомому рівнях. Завдяки розвитку самосвідомості, рефлексивним механізмам у підлітковому віці відбувається інтеріоризація гендерних уявлень, стереотипів у результаті чого з'являється система оцінок, самооцінок, система суб'єктивних значень, ставлень, шкал, які стають основою гендерної ідентичності індивіда. Формується система інтерпретаційних схем, стереотипів-концептів, які чітко фіксують гедерно типовий чи нетиповий стиль, спосіб дій у життєвих ситуаціях, досвід ставлення індивіда до себе як чоловіка чи жінки, до життєвих подій та інших людей.
   Підліток знає як себе поводити, щоб бути прийнятим в тому чи іншому співтоваристві. Він підкреслює гендерно означену поведінку через зовнішній вигляд, манеру поведінки, спілкування, замислюється над тим, кого він хоче наслідувати, на кого бути схожим, шукаючи потрібний образ, який максимально повинен відповідати загальноприйнятим стандартам його оточення однолітків. Шляхом проб і помилок, вдалих і не зовсім вдалих експериментувань, йому вдається сконструювати певну систему інтерпретативних схем, які визначають сприйняття, оцінку певних життєвих ситуацій, подій, а відтак спосіб вирішення та поводження у таких ситуаціях.
   У структурі досвіду людини існує ціла система таких схем, які можуть існувати незалежно одна від одної і не зумовлювати одна одну. Можуть класифікуватися за різними основами, модальностями, сферами життєвої активності індивіда. Такі схеми називаємо інтерпретативними, оскільки вони визначають суб'єктивну категоризацію життєвих ситуацій чоловіка чи жінки та спосіб їхньої поведінки. У підлітковому віці процес конструювання таких систем не завершується, він триває протягом життя людини, щось зникає, наповнюється новим змістом, спростовується, чи навпаки ускладнюється. У чоловіків та жінок такі схеми мають різні конфігурації. Нами виділено основні параметри, за якими вдалося визначити різну конфігурацію інтерпретативних схем сприйняття, оцінювання життєвих ситуацій у чоловіків та жінок. Такими є: об'єктивність-суб'єктивність оцінки ситуації; концептуальність (створення понятійних репрезентацій навколишнього світу) -перцептивність (репрезентації у вигляді понять); аналітичність (використання чітких суб'єктивних критеріїв та оцінних шкал) -синтетичність (використання слабо диференційованих оцінних шкал); тематична стратегія (групування об'єктів здійснюється на основі ситуації чи функціональних стосунків (хлопчик, чоловік, жінка - це сім'я)) - категоріальна стратегія (групування здійснюється на основі певного категоріального судження з використанням загальних категорій, “професія”, “спортсмен” і ін.); впевненість (оцінка життєвої ситуації узагальнена) -обережність (тенденція до уникнення оцінювання, зосередженість на деталізації ситуації). Чоловічі інтерпретації більш об'єктивні, узагальнені, аналітичні, категоріальні. Жінки більш вдаються до суб'єктивізму в оцінюваннях, деталізації опису, образного сприйняття, що й зумовлює вибір більш самозахисних стратегій поведінки. Чоловіки зорієнтовані на пряме подолання перешкод.
   Отже, стереотипи-концепти, інтерпретативні схеми оцінювання та вирішення життєвих ситуацій є мікроструктурними характеристиками особистісного компоненту гендерного досвіду особистості. Інтерпретативні схеми за своєю будовою, функціями відрізняються від стереотипів-концептів. На відміну від інтерпретативних шкал, стереотипи мають більш стійку структуру, зафіксовану у минулому досвіді, і досить інваріантну щодо різних життєвих ситуацій. Інтерпретативні схеми щодо стереотипів є так званими “сирими даними” і первинною феноменальною базою для їх подальшої організації. При формуванні нового досвіду стереотипи-концепти, які є структурами свідомості, приймають або відкидають нову інформацію в залежності від міри її відповідності до схеми. Інтерпретативні схеми можуть змінюватися, реконструюватися, стереотипи-концепти більш стійкі і значно складніше їх змінювати, що й пояснює труднощі у реконструкції минулого досвіду та набутті нового.
   Висновок. Дослідження особливостей психологічної статі стає можливим при вивченні її гендерного досвіду. Він формується в процесі диференційованої соціалізації, яка задає вектор у його формуванні. Основними компонентами конструювання гендерного досвіду особистості є соціальний, особистісний та подієво-комунікативний. Соціальний компонент передбачає систему гендерних уявлень, стереотипів, знань стосовно статевотипової та статевонетипової поведінки. Особистісний компонент гендерного досвіду особистості передбачає наявність внутрішніх структур, які формуються шляхом інтеріоризації та рефлексії, утворюють складну систему і визначають формування нового досвіду та інтерпретацію уже набутого.

Література

1. Воробьева Л.И. Психологический опыт личности: к обоснованию подхода / Л.И.Воробьева, Т.В.Снегирева /Вопросы психологии, 1990, №2. - С. 5-13.
2. Киммел М. Гендерное общество. - М., 2006. - 464 с.
3. Лактионов А.Н. Координаты индивидуального опыта. -Харьков: Бизнес Информ, 1998. - 492 с.
4. Мід Дж. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста. - К.: Укр. центр духовн. культури, 2000.
5. Проблеми психологічної герменевтики. - К.: Міленіум, 2004. - 276 с
6. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. - К.: Либідь, 2003. - 376 с
7. Швалб Ю.М. Психологические формы фиксации жизненного опыта / Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика. - К.: Міленіум, 2005. - С 14-21.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com