www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Змістові особливості уявлень про інтелектуальну власність у викладачів ВНЗ
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Змістові особливості уявлень про інтелектуальну власність у викладачів ВНЗ

Трофимишина А.О.

ЗМІСТОВІ ОСОБЛИВОСТІ УЯВЛЕНЬ ПРО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ У ВИКЛАДАЧІВ ВНЗ

   В статті аналізується ставлення викладачів вищого навчального закладу до інтелектуальної власності. Визначено міру їх обізнаності з цього питання. Розглядається питання взаємозв'язку почуття викладача як власника інтелектуальної ідеї, втіленої в кандидатській дисертації, з рівнем його самореалізації.
   Ключові слова: інтелектуальна власність, авторське право, економічна соціалізація, самореалізація.
   Реалії розвитку України вимагають нового осмислення економічних процесів, що відбуваються, і вживання необхідних відповідних заходів. У епоху постіндустріального розвитку, орієнтації на його інформаційну складову і визначенню місця України в світовому розвитку, загострюються різні проблеми, що наближають суспільство до формування нової економіки. Однією з таких проблем є реалізація інтелектуальної власності як відносин, що визначають основу відтворення науково-технічного потенціалу України.
   У економічній літературі прямо або побічно піднімається питання про те, що сучасний етап розвитку світової цивілізації характеризується інтелектуальною межею світу, який виявляється в боротьбі за переважне володіння інтелектуальними ресурсами, - творцями і носіями наукових знань і високих технологій. Одним з наслідків подібної межі миру може стати отримання значних економічних і політичних переваг тими країнами, які виграють в цих процесах, дістаючи можливість диктувати свої умови розвитку міжнародних відносин [9].
   У зв'язку з цим Україні негайно необхідно приймати заходи по зміцненню науково-технічного потенціалу. Причому ці заходи зрештою позначаться на зміні ситуації в країні.
   Теоретичним питанням, що вивчаються, присвячені роботи зарубіжних та вітчизняних авторів. Зарубіжний досвід має велике значення для пізнання проблеми інтелектуальної власності та економічних відносин між людьми [9].
   Власність є категорією загальнонауковою. Дуже важко знайти галузь знань, яка б в тій чи іншій формі не торкалася відносин власності [2].
   Економічний власник — це фактичний власник, особистість, що фактично використовує благо в своїх інтересах, на відміну від юридичного власника, який володіє правом його використання в своїх інтересах, але не хоче, не вміє або не може це право реалізувати.
   Зведення проблем власності лише до господарської діяльності збіднює зміст категорії “власність”, оскільки суспільне відношення, що позначається цим терміном, складається не тільки у процесі господарювання в сучасному розумінні цього слова.
   У реальному житті економічні відносини між людьми, названі власністю, складаються в будь-якому процесі суспільного привласнення благ, далеко не лише з господарському.
   Конфлікти в системі відносин власності найчастіше виникають тоді, коли одна людина намагається привласнити те, що належить інший. Саме тому значний психологічний інтерес викликає привласнення, в процесі якого річ, до якої людина до цього часу не мала відношення, стає її власністю.
   Аналіз літератури з проблеми економічної соціалізації показує, що дослідники зосереджують увагу переважно на процесуальних питаннях, на тому, зокрема, які стадії проходять діти, осмислюючи економічні реалії, як і коли вони включаються в економічну сферу життя. Дуже мало існує праць, в яких розглядається економічна соціалізація викладачів, відношення їх до інтелектуальної власності та самі відносини між ними, особливо на прикладі дисертаційних та докторських досліджень.
   В статті викладена спроба проаналізувати рівень на якому зараз знаходиться бачення інтелектуальної власності дорослими людьми, які вже обрали свій шлях в житті. Ми спробуємо виявити комплекс проблем, через які у викладачів вищих навчальних закладів виникає проблема з розумінням правильного використання їхніх інтелектуальних ресурсів. Рішення цих проблем допоможе добитися розширеного відтворення науково-технічного потенціалу.
   Актуальність вибраного нами напряму дослідження підкреслюється також тим фактом, що в економічній літературі наголошується недостатня розробленість проблеми інтелектуальної власності як такої і її ролі в процесі відтворення науково-технічного потенціалу, взаємовідносин між власниками та ставлення цих власників до інтелектуальної власності.
   Мета статті - дослідити відношення викладачів вищого навчального закладу до інтелектуальної власності на прикладі дисертаційного та докторського дослідження.
   Була досліджена мотивація вибору викладачами наукової діяльності (кандидатської дисертації). їм було запропоновано ряд питань, щодо того, з якою метою вони вирішили зайнятись накою. Серед питань були такі пункти, як: самореалізація, хотілось визнання, спосіб залишитись та закріпитись на робочому місці, матеріальна сторона (зарплатня, винагорода). Не було умови вибирати тільки один пункт, тому більшість викладачів віддавало перевагу декільком пунктам. На першому місці опинилась така мотивація як самореалізація (90%). Поруч з нею була виділена ще одна мотивація, яка скоріше за все супроводжує першу майже завжди і можна сказати , що іноді вона виступає на перший план, це - спосіб залишитись та закріпитись на робочому місці (71%). Адже зараз перед нашими викладачами поставлена умова обов'язкового захисту кандидатської дисертації. Потім віддається перевага таким мотивам як визнання (19%), і матеріальна сторона - (19%). Матеріальна сторона вже виступає на останньому місці.
   Всі опитані вважають свою наукову роботу інтелектуальною власністю, однак наші викладачі не знають, що робити зі своїми науковими дослідами, майже ніхто не знає як цією роботою можна скористатись заради власного прибутку. Всі визнають, що робота може бути використана в практичних цілях, а от щодо матеріальної сторони відзивається дуже мало людей. Вони навіть не можуть уявити як використати їх роботу з прибутком. Навіть впевнені, що роботу вже не можна використати і вона нікому не потрібна. Дехто вважає, що всі роботи пишуться не чесним шляхом, тому і нема жодного шансу пред'явити на свою роботу авторське право. Інші ж вважають, що тільки та робота, яка написана дуже добре, і яка є новацією в науці може вважатись інтелектуальною власністю.
   Всі викладачі бажають, щоб їхнє дослідження принесло користь.
   Під час опитування викладачам задавалось питання, чи були у них думки щодо того, щоб закріпити за своєю працею авторське право. І майже всі відповіли, що таких думок в них не було, в деяких такі думки виникали, але далі вони так і не реалізувалися. Всі знають, що тему слід закоординувати, а от щодо того, щоб закріпити за своєю працею авторське право майже ніхто не думає, і звичайно питання, щодо того, щоб отримувати за свою роботу гонорар і використовувати її в матеріальному плані взагалі не виникає. Ніхто не може уявити як можна використати їх дослідження. Питанням авторського плану викладачі починають цікавитись тільки в тому випадку, коли стикаються з такою проблемою як плагіат, коли їхню працю присвоюють інші і видають за свою працю. Отже, зі 100% опитаних виразили бажання закріпити за своєю роботою авторське право тільки 24% людей, про це ще не думали 10%, а от інші взагалі навіть не переймаються цією проблемою - 66%.
   Тобто, ми бачимо, що поняття інтелектуальної власності у наших викладачів виражено доволі слабко, вони просто не знають як можна використовувати свою працю. Багато з них просто не знають наших законів, адже об'єктами авторського права є літературні та художні твори, зокрема, романи поеми, статті (а отже і наукова дисертація) та інші письмові твори.
   Дехто з викладачів знають про авторське право, однак не хочуть просто мати справу з оформленням документів.
   Головна проблема в статті полягає насамперед у тому як у людей розвивається почуття себе, як інтелектуального власника, і ставлення до свого творіння. В Радянському Союзі у людей виховувалось почуття колективного, загального, що все має бути спільним. Мова про приватну власність взагалі не йшлася, а про інтелектуальну власність тим паче. Тому психологічне ставлення до інтелектуальної власності взагалі не досліджувалося, як і люди, як економічні суб'єкти. Можемо припустити, що економічний суб'єкт пострадянського періоду буде відрізнятись від суб'єкту нашого часу. Економічні відносини, взагалі, і відносини власності, зокрема, формують нову економічну особу -особу власника. Змінюється свідомість людей і змінюється відношення до самої власності, до себе, як власника, також формуються відносини між власниками. Від того як будуть формуватись ці відносини, залежить подальша реалізація особистості в економічному житті.
   І тоді, як ми вже казали, особистість починає змінюватись, вона стає суб'єктом у володінні об'єктами власності. Усвідомлення себе власником інтелектуального продукту робить його успішною особистістю, адже тоді власник знає, що його роботу можна використати, як будь-який предмет, який має цінність.
   Взагалі багатьох викладачів цікавить інструментальна ціль -це отримання звання кандидата. Скоріше всього їм потрібно просто пояснювати свої права щодо авторського права, адже це опитування показало, що вони не цікавляться економічною стороною своєї діяльності, а її можна було б використати з користю в повній мірі, адже, коли людина починає відчувати себе власником, коли вона знає, що її робота приносить користь, то та людина починає відчувати задоволеність собою і може самореалізуватись як суб'єкт економічних відносин.
   Загальновідомим є визначення власності як ідеального продовження особистості в речах або її перенесення на речі. Особливо випукло цей момент виступає в так званій інтелектуальній власності, яка є перш за все витвором людського розуму, проявом унікальних здібностей індивідууму, продуктом його самовираження і самоактуалізації [2].
   Отже, інтелектуальна власність - це у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.
   Можна цілком певно сказати, що слово “власність” своїм корінням сягає до поняття “особистість” як окремої людини, існуючої “в собі і для себе”.
   Існує чимало різних підтверджень того, що власність є нібито продовженням особистості в зовнішньому світі. Багато з них можна звести до очевидної переваги: наявність власності на нейтральній або навіть чужій території, тобто розширення “зон власності”, дає особистості змогу відчувати себе в таких зонах комфортно, незалежно від інших, упевнено. Разом з тим будь-які посягання на власність так чи інакше зачіпають саму особистість, і якщо дані дії позбавляють “частинки мене”, це завжди сприймається як утиск прав особистості.
   У тому, що інтелектуальна власність пов'язана з індивідуалістичними устремліннями людини, можна переконатися на простому прикладі: будь-яка дитина починає засвоювати поняття “моє” з першими проблисками формування самосвідомості. У той період, коли “новоявлена” особистість починає відходити від диктату дорослих і зовнішніх обставин, усе частіше реагуючи на їхні дії за принципом “я сам”, вона починає не тільки захищати власне майно, а й прагне “захопити” речі і предмети, що належать іншим.
   На додаток до вищенаведеного зазначимо, що визначення власність нерідко інтерпретується як ставлення людини до речі і людини до людини в процесі ставлення до речі. Таке пояснення особливо значуще з точки зору економічної психології як науки, оскільки за більшістю взаємодій людей, що реалізовують різні економічні ролі, приховується власність.
   Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття "інтелектуальна власність" права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. [2].
   Чи є дисертація або докторська робота об'єктом авторського права? Однозначна відповідь на дане питання - так. Проте є одне “якщо”. А саме, якщо наукова робота є об'єктом авторської творчості, а не є плагіатом. Тим часом з авторськими правами на творчість викладачів створюване в рамках учбового процесу зв'язана маса питань: Кому належать майнові права на створювані авторські роботи? Який повинні бути побудовані авторські правовідносини між вузом і викладачем? [8].
   Слід наголосити, що в сучасний період значення інтелектуальної власності підвищується. Цей процес обумовлений тим, що:
   - визнання результатів інтелектуальної діяльності підвищує можливість людини впливати на суспільні справи, включатися у реалізацію різноманітних економічних та соціальних ролей та функцій;
   - оплачені результати інтелектуальної діяльності стають реальною основою особистої значимості;
   - цікаві для багатьох результати інтелектуальної діяльності особи дають можливість розширити їй кількість знайомств та контактів [2].
   Таким чином інтелектуальна власність може стати основою життя багатьох викладачів, становить фундамент соціальної активності, економічних відносин між власниками та дозволяє все далі рухатися по шляху актуалізації та самовдосконалення. [5].
   Емоційна складова почуття власності надає об'єкту особливо привабливої сили, забарвлюючи його складним комплексом різноманітних почуттів. Емоційна складова дуже різноманітна. Вона включає в себе такі протилежні за своєю модальністю почуття, як радісне хвилювання за успішне привласнення і підсвідомий страх втрати.
   Вольова складова почуття власності надає особистості настирливості, яка доходить до агресивності в ході набуття, збереження, примноження і захисту власності. Власник, який не має достатньої сили волі, не може втримати у своїй власності майно, швидко його втрачає. Економічна продуктивність почуття інтелектуальної власності визначається:
   • повнотою володіння особистості майном, що є її власністю;
   • часом, протягом якого майно буде перебувати у власності особистості.
   Почуття власності не можна сформувати ніякими штучними методами, якщо особистість безпосередньо, реально не володіє, не користується й не розпоряджається об'єктом власності. Натомість успішно сформоване почуття інтелектуальної власності включає в себе задоволення від володіння. Почуття власності є наймогутнішим мотивом (після прагнення до самозбереження), що регулює поведінку людини. Вона усвідомлюється людиною як відчуття незалежності від навколишнього середовища, як моральна та ділова автономія особистості.
   Викладачам слід наголосити, що почуття інтелектуальної власності водночас означає владу над самим собою та іншими людьми, захист від негараздів долі. Воно пов'язано з підвищенням статусу й привабливістю іміджу, що викликає в оточуючих суперечливі почуття — від заздрості до ненависті.
   Формування здорового почуття власності — це запорука економічного успіху країни та підвищення життєвого рівня населення.
   Власність як складний психолого-економічний феномен може виявляти в людині як найкращі, так і найгірші риси. Серед важливих характеристик власності, що сприймаються людиною в більшості випадків як позитивні, треба вказати такі. Власність — це:
   • гарантія незалежності, свободи;
   • атрибут благополуччя та впевненості;
   • можливість реалізувати свої здібності;
   • почуття захищеності;
   • інструмент для отримання доходу;
   • можливість для здійснення благодійної діяльності;
   • показник здібностей (для інтелектуальної власності);
   • мотиви соціально-політичної активності;
   • першопричина відповідальності;
   • детермінанта ефективної реалізації владних повноважень.
   Існують і негативні якості, пов'язані з інтелектуальною власністю, відповідно до яких власність — це:
   • заздрість багатству інших;
   • причина невиправданих гордощів, амбіцій;
   • можливість експлуатації інших людей.
   Потрібно пам'ятати, що без врахування особливостей сприйняття інтелектуальної власності та ставлення до неї з боку її суб'єктів неможливо здійснювати розумну економічну політику в країні.
   Економічна суть інтелектуальної власності полягає в тому, що вона є складовою частиною найважливішого економічного ресурсу — інтелектуального [2].
   З економіко-психологічних позицій одним, з негативних наслідків і перешкод на шляху процвітання України і підйому економіки країни є відсутність дієвих механізмів охорони інтелектуальної власності, за допомогою яких можна регулювати всі відносини в суспільстві, так чи інакше пов'язані з динамікою всіх форм власності. Проблема інтелектуальної власності стала дуже актуальною саме зараз, оскільки законодавством проголошено рівноправність всіх форм власності і легалізовано підприємницьку діяльність.
   Результати інтелектуальної і творчої діяльності можуть використовуватися як товар, можуть бути предметом договорів купівлі — продажу. У людей, фірм з'являється могутній стимул створювати об'єкти інтелектуальної власності і використовувати їх для отримання прибутку.
   Виключне право особи, яка має авторське право, передбачає право на дозвіл чи заборону, зокрема, відтворення творів, переробку, адаптацію та інші подібні зміни творів, розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору тощо [7].
   Паралельно з цим постає дуже важливе питання — захисту об'єктів інтелектуальної власності від несанкціонованого використання. Адже володіння винятковим правом означає, що лише справжній (творець, автор) може володіти, розпоряджатися, дозволити або заборонити користуватися результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності.
   У цьому відношенні всім, хто займається або готується до подібного роду діяльності, треба досить чітко уявляти собі, що таке інтелектуальна власність, у чому полягає її сутність, як вона охороняється в сучасному світі, до яких серйозних матеріальних витрат може призвести порушення прав інтелектуальної власності [4].
   На даний момент в Україні створено системи охорони інтелектуальної власності, які відповідають міжнародним стандартам у цій галузі. Сучасним підприємцям потрібно вчитися застосовувати це законодавство в ситуаціях, коли йдеться про використання результатів інтелектуальної діяльності з комерційною метою. Отже, відзначимо, що тема змісту і реалізації авторських прав на дисертації фактично не розглядається в сучасній літературі, або ж досліджуване питання розглядається лише поверхово. По друге, самі викладачі майже не цікавляться даною проблемою. Вони фактично не уявляють як можна використати їхню наукову роботу, що це дасть їм у майбутньому, не мають бажання цим займатись.

Література

1. Берестова І. Особисті немайнові права інтелектуальної власності авторів творів / Берестова // Юридична Україна: Щомісячний правовий часопис. - 2008. - №3. - С.52-57.
2. Ложкш Г.В. Ставлення людей до власності. Психологія інтелектуальної власності / Г.В. Ложкін, В.Л. Комаровська // Практична психологія та соціальна робота: Науково-практичний та освітньо-методичний журнал. - 2009. - №8. - С.6-15.
3. Ложкін Г.В., Комаровська В.Л. Економічна психологія. - К., 2008.
4. Право інтелектуальної власності. Академічний курс / За ред.О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К., 2004.
5. Проблемы экономической психологии. Том 1. / Под ред. А. Журавлева, А. Купрейченко. - М., 2004.
6. Шидловский А.К. Опыт и проблемы изобретательства и поддержки творческой деятельности в науке / А.К. Шидловский, Ю.М. Капица // Наука та інновації: науково-практичний журнал. -2007. -№4. -С. 43-52.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com