www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Особливості соціалізації особистості, яка займається екстремальними видами спорту
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості соціалізації особистості, яка займається екстремальними видами спорту

Ходеєва Н.В.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ, ЯКА ЗАЙМАЄТЬСЯ ЕКСТРЕМАЛЬНИМИ ВИДАМИ СПОРТУ

   У статті розглянуті актуальні питання сучасної соціалізації особистості, яка займається екстремальними видами спорту. Аналіз мотиваційних установок спортсменів допомагає зрозуміти необхідність і складність даного процесу.
   Ключові слова: формування особистості, процес соціалізації, адаптація, екстремальні ситуації
   Соціалізація не тільки дає нам можливість спілкуватися між собою за допомогою опанованих соціальних ролей. Вона також забезпечує збереження суспільства. Хоча кількість його членів постійно міняється, оскільки люди народжуються і вмирають, соціалізація сприяє збереженню самого суспільства, прищеплюючи новим громадянам загальноприйняті ідеали, цінності, зразки поведінки (Бенгстон, Блек).
   У процесі соціалізації відбувається взаємодія людини і суспільства: суспільство передає соціально-історичний досвід, норми, символи, а особистість засвоює норми, символи і соціально-історичний досвід. З дитинства дитина наслідує дорослих людей, які її оточують, переймаючи навики та вміння взаємодії із суспільством.
   У соціології особистість розглядається як результат розвитку індивіда, якнайповніше втілення всіх людських якостей. Індивід -це одиничний представник людського роду, конкретний носій усіх соціальних і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб, інтересів тощо. Механізм і процес формування особистості розкривається в соціології на основі поняття “соціалізація”. Соціалізація - це процес, в результаті якого індивідом засвоюються основні елементи культури: символи, значення, цінності, норми. На основі цього засвоєння в ході соціалізації відбувається формування соціальних якостей, властивостей, діянь і умінь, завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальної взаємодії. Соціалізація - це процес становлення соціального “Я”.
   Змістом процесу соціалізації на його ранніх стадіях є пошук свого соціального місця.
   У соціології виділяються два рівні соціалізації: первинний і вторинний. На кожному з цих рівнів діють різні агенти і інститути соціалізації. Агенти соціалізації - це конкретні люди, відповідальні за передачу культурного досвіду. Інститути соціалізації - це установи, які впливають на процес соціалізації і спрямовують його [1].
   Первинна соціалізація відбувається у сфері міжособистісних взаємин у малих групах. У ролі первинних агентів соціалізації виступає найближче оточення індивіда: батьки, рідня, друзі, однолітки, лікарі, тренери тощо. Ці люди, спілкуючись із індивідом, безпосередньо впливають на формування його особистості. Вторинна соціалізація відбувається на рівні великих соціальних груп і інститутів. Вторинні агенти - це представники різних організацій, офіційних установ, адміністрація школи і т.п. Агенти вторинної соціалізації діють вузько-спеціалізовано, оскільки кожний інститут націлений на вирішення своїх задач відповідно до своїх функцій.
   Процес соціалізації проходить ряд етапів, що співпадають з так званими життєвими циклами. Кожний етап супроводжується двома взаємодоповнюючими один одного процесами: десоціалізацією та ресоціалізацією. Десоціалізація - це процес відучування від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки. Ресоціалізація - це процес навчання нових цінностей, норм, ролей і правил поведінки замість старих.
   Формування особистості в умовах оточення соціумом носить вибірковий характер. Залежно від ситуації людина адаптується до зовнішніх умов, обираючи для себе певну роль (переможець, жертва, нейтралітет). Відповідно до обраної ролі особистість сповідує цінності, якими вона керується в процесі соціалізації.
   Досвід минулого століття, тобто часи радянської влади, продемонстрував нам, що раніше соціалізація практично розв'язувалася шляхом усуспільнювання особистості. Починаючи від вступу до жовтенят, дитина несла на собі відповідальність перед колективом. Піонерська і комсомольська організації також зобов'язували до певного стилю поведінки. Діти з раннього віку відчували себе причетними до суспільного життя, виховувалися на зразках патріотизму, любові до товариша, до старшого, до вчителя, а також поваги до тваринного і рослинного світу. Нинішній час диктує свої правила, і на зміну девізу “все - для товариша, все - для колективу”, прийшло нове розуміння ставлення до себе і до людей. Акцент з суспільно-значущих питань переорієнтувався на практично стовідсоткову увагу на власне “Я”. Першочерговою задачею є розвиток індивідуальності, самоактуалізація, а потім - що це “самозвеличання” може запропонувати навколишньому соціуму. Як відзначають Г.Е. Здоровський і Г.А. Шукліна, перенесення акценту на самоосвіту, актуалізацію особистісного моменту в освітній діяльності людини є вимогою часу. Суть його в тому, щоб особистість самостійно формувала, “освічувала” себе, використовуючи інституційні форми освіти як інструмент самореалізації, самовдосконалення.
   Самоосвіта виступає як вид вільної діяльності особистості, що характеризується її вільним вибором і спрямованої на задоволення потреб соціалізації, підвищення культурного, освітнього, професійного і наукового рівнів. У межах соціально-філософської характеристики самоосвіта - це те, що створює людину, “освічує”, формує її в умовах процесу “самосоціалізації” [4].
   Соціалізація кожного індивіда відбувається в індивідуальній формі і виявляється в першу чергу в різних видах діяльності людини і в процесі спілкування з іншими індивідами. У вузькому значенні під соціальною політикою в галузі самоосвіти слід розуміти цілеспрямовану діяльність державних і недержавних організацій по створенню сприятливих умов для його розвитку в структурі способу життя окремих груп.
   Однак, на сьогоднішній день при вирішенні питання про самоосвіту виникає безліч проблем: по-перше, державна політика приділяє менше уваги розвитку освіти в країні; по-друге, це ускладнюється сучасним становищем в економіці, коли більша частина населення вимушена думати не про підвищення своєї освіти, а про те, на які засоби їй завтра жити. Це позначається негативно на рівні освіти всієї держави. Вже зараз система платної освіти обмежує індивідуальне право особи на вибір професії. Бажаний вибір доступний лише заможним верствам суспільства. З цього приводу директор Міжнародного інституту планування освіти ЮНЕСКО Жак Аллак вважає, що “уряд. повинен фінансувати всі рівні і типи як формальної, так і неформальної системи освіти і професійної підготовки для тих, хто хоче і спроможний скористатися ними, але не може за них заплатити”.
   Психологи так само відзначають, що діяльність, яка обирається людиною не за мотивом інтересу, а за мотивом матеріального задоволення, руйнує її психіку і веде до зриву.
   Розглядаючи людину як суб'єкт і об'єкт процесу соціалізації, виділяються два боки цього процесу. Перший відображає внесок самого індивіда в процес соціалізації через свої власні здібності і особливості. Тут він виступає як активний суб'єкт процесу. На результати соціалізації впливає перш за все рівень розвитку когнітивної сфери особистості, який залежить від здібностей адекватно і критично сприймати і осмислювати як явища дійсності, так і впливи соціального оточення, яких зазнає людина. Інший бік процесу соціалізації - це інститути суспільства, які здійснюють сам процес, і для яких людина є перш за все об'єктом дії. За своїм статусом ці інститути можуть бути формальними і неформальними. Перші є офіційними установами суспільства (держави), які за своїм функціональним призначенням покликані виховувати і навчати нове покоління (дошкільні установи, школи, ВНЗ, установи культури і т. п.). Інші - неформальні інститути Це різні соціальні групи: сім'я, клас, професійна трудова група, група однолітків, етнічна спільність, референтна група тощо.
   Сьогодні багато компонентів соціального середовища, в якому відбувається становлення і самовизначення людини, фактично стають екстремальними; їхній спектр охоплює різноманітні життєві обставини від стихійних лих і антропогенних катастроф до терористичної загрози, втрати роботи, близьких людей. Тому недивно, що вчені і фахівці МНС констатують значу небезпечність сучасного суспільства, яка виявляється у збільшенні кількості технологічних, екологічних, соціальних та інших аварій і катастроф. В результаті зростає кількість людей - носіїв травматичного досвіду, синдрому посттравматичного стресового розладу. Крім того, життя в умовах невизначеності, кардинальної зміни усталених стереотипів, підвищує рівень тривоги, турботи за своє майбутнє, за майбутнє своїх дітей і рідні, що позначається на розвитку нервово-психічної і психосоматичної патології. Сьогодні ситуацію людини у світі можна описати як “людина, що змінюється в світі, що змінюється”. Вміти ефективно і швидко адаптуватися - необхідний відповідний досвід зміни себе і запас особистісної стійкості до труднощів і новизни.
   Соціалізація особистості в цьому контексті проходить відмінну підготовку в спорті і в активному туризмі, спонукаючи особистість до розвитку, сприяючи оздоровленню не тільки тіла, але і душі. Цей процес супроводжується вдосконаленням вольових і саморегуляційних ресурсів, комунікативних здібностей, засвоєння нових соціальних ролей і відкриває можливості випробування вищих переживань. До активного туризму належать такі види, як: спортивний, оздоровчий, самодіяльний, екстремальний, пригодницький і безліч його різновидів - починаючи від традиційних водних, гірських, повітряних видів, закінчуючи ексклюзивними кайт-серфінгом чи бейс-джампінгом.
   Сьогодні спостерігається зростання інтересу до активних і екстремальних видів відпочинку. Екстремальні види спорту розширюють свій список: якщо в 70-х pp. нашого сторіччя до них належали 6-8 видів, то сьогодні - майже 30, і цей перелік постійно поповнюється.
   Розглядаючи загалом екстремальні заняття спортом, можна сказати, що як і будь-які інші види спорту, ми вивчаємо певний напрям соціалізації, але його можна розглядати як сукупність декількох складових:
   1. Цікавість.
   2. Підвищення самооцінки шляхом подолання труднощів підвищеного рівня.
   3. Необхідність у сильному емоційному потрясінні, плотська ейфорія, гормональна залежність, (фермент тираменазу впливає на вироблення відчуття задоволення, а його недолік викликає бажання довести його до нормального рівня штучно, тому люди заповнюють цей фермент пошуком гострих відчуттів).
   4. Спроба повернути цінність життя, ризикуючи ним.
   5. Подолання своїх страхів і комплексів.
   6. Виховна мета.
   7. Потреба в ризику не реалізується в повсякденному житті.
   8. Ототожнення себе з романтичними, ідеалізованими супергероями.
   Існує декілька науково обґрунтованих бачень захоплення екстримом: наприклад, адреналінова теорія і теорія саморозвитку. Перша заснована на тому, що в момент загрози життю у людини відбувається стресова мобілізація всіх сил організму. У невеликих дозах стрес корисний, більше того - може бути приємний. Адреналін - гормон, що виділяється в результаті великого стресу, він збільшує частоту скорочень серця, що підвищує вміст у крові глюкози і липоідів. При виникненні адреналінової залежності людина може жити тільки на межі, вона фактично “живиться” ситуаціями, що провокують викид адреналіну. Той же ефект спостерігається в азартних гравців, алкоголіків, любителів дуже гучної музики. Теорія саморозвитку припускає існування 3-х ефектів екстремальної реальності:
   1. Освоєння нових соціальних ролей - (Я - мандрівник, екстремал) допомагає зробити особистість людини більш стійкою. Кожна нова соціальна роль є ніби додатковою опорою для самосвідомості людини, можливістю використання нових поведінкових стратегій, можливістю не втратити себе, якщо буде загублена важлива соціальна іпостась (наприклад, звільнили з роботи - виникає стрес втрати провідної соціальної ролі, який переживається набагато легше, якщо у тебе за душею ще багато засвоєних соціальних ролей). Зрозуміло, що вузькість і однозначність спектру характерних соціальних ролей зумовлює пізнання людиною лише небагатьох боків тієї реальності, в якій вона живе. Екстремальна ситуація завжди є чинником, що примушує особистість освоїти нову соціальну роль, а зміна ролей означає подолання особистісного егоцентризму, можливість подивитися на себе з боку, з інших умов і норм буття, тим самим переосмислити своє ставлення до себе і оточуючого, засвоїти нові рівні реальності.
   2. Подолання звичних стереотипів поведінки. Побут і основну діяльність можна уподібнити стереотипам, серед яких особистість все менше має можливості проявити себе. Звикання до рівня буденного житейського “Я” залишає значною мірою нерозкритим психологічний потенціал особистості. У повсякденному житті наявні потенційні можливості не завжди реалізуються: людина в житті і професійній діяльності практично не виходить за межі засвоєних алгоритмів. А в психології давно встановлений той факт, що тільки засвоюючи нові види діяльності, нові види активності, особистість розвивається; засвоєні види діяльності практично не здатні розвивати її. І лише у випадках нестандартних, важких або екстремальних ситуацій звична “життєва горизонталь” ламається і відбувається підйом, перехід з рівня тривіально-буденного “его” на рівень вищого “Я”. Тут важливо відзначити те, що тільки наближення до тієї межі, за якою звичайні сили насправді кінчаються, пробуджує ту внутрішню енергію, яка є в кожному з нас, але ніяк себе не проявляє в звичайному житті.
   Людині в екстремальних умовах доводиться відкривати в собі нові ресурси - оскільки колишні стереотипи сприйняття і поведінки виявляються незастосовні або неефективні. Як відзначає соціальний психолог П. Шихирев, сьогодні центральне місце серед психологічних проблем все більше посідає проблема потреби і здатності людини виходити на новий рівень, з'єднуватися з ним і “забуватися”. Способи і форми цього “забуття” різноманітні: від переживання творчого натхнення до алкогольної ейфорії; актуальне прагнення молоді до екстремальних пригод і проявів себе відображає цю тенденцію.
   3. Смислопорождення виражене в тому, що вийти з критичних життєвих ситуацій на зразок стресу, фрустраціі, конфлікту є переживання, в ході якого здійснюється нове прийняття для особистості значення життя. При цьому, внутрішня робота щодо з'ясування змісту життя, розстановці цінностей, вибору моделі поведінки, удосконалює, уточнює і деталізує особистісні смислові рівні.
   Такий процес самоздійснення індивідуальності відбувається в тих випадках, коли перед людиною виникає проблемно-конфліктна ситуація, подолати яку за допомогою раніше засвоєних шаблонів поведінки стає важко, а то й неможливим. Подібна ситуація може виникнути як при наявності перешкод на шляху діяльності, так і в процесі постановки тих чи інших надзадач. У таких ситуаціях (у тому числі екстремальних) особистість і проявляє свою активність, яка виражається у творчому перетворенні самої ситуації, у саморозвитку індивідуальності. В цих випадках відбувається орієнтування особистості в складній системі її взаємовідносин, смислоутворюючих мотивів і особистісних значень.
   4. Найважливішим моментом процесу перебування людини в екстремальних ситуаціях є “Зустріч із Смертю”. Коли ми ризикуємо - вірогідність смерті перестає бути малоусвідомленою абстракцією. Фізична смерть - центральна проблема, що активізує підсвідомість. Переживши свою власну смертність і безпорадність, жодна жива істота не залишається тією ж самою. Наявність смерті перетворює життя на щось серйозне, відповідальне, у термінове зобов'язання, термін виконання якого може закінчитися у будь-який момент. Переживання кінця власного існування сприяє “відновленню власної глибинної дійсності”, яке необхідне для процесу “коректування” і “перевірки істинності” життєвих устремлінь людини.
   5. Комплекс особливих станів людини, що виникають у момент проживання екстремальної ситуації, можна характеризувати як стан “інтенсивної присутності”: “це набагато більше, ніж просте фізичне знаходження. Присутність означає перш за все усвідомлення своєї суб'єктивності, контакт з власним внутрішнім життям, з потоком переживань це не “думання про” або “розгадування” свого “Я”. Це швидше відкритість внутрішньому дослідженню, яке більше схоже на медитацію або на читання захоплюючого роману, ніж на розв'язання арифметичних задач; це стан "розімкнення" чуйного прислуховування до всіх нюансів своєї напруженої взаємодії з Світом, інтенсивне переживання кожного моменту цієї причетності. І, природно, присутність означає зіткнення з безпосередніми і актуальними переживаннями”, - говорить Дж. Б'юдженталь, один із засновників екзистенціальної психотерапії. Так у процесі інтенсивних переживань увага людини притягується до усвідомлення його значень, зосереджується на вищих сферах регуляції життєдіяльності.
   Підбиваючи підсумок, можна з упевненістю сказати про те, що сьогоднішнє прагнення до екстриму відображає важливу соціальну тенденцію: не тільки саморозвиток і пошук нових значень життя, але й розширення людських можливостей у фізіологічному плані, і, звичайно ж, зміцнення особистісних якостей і здібностей. З цього приводу А. Давидов, один з провідних “екстремальних” каякерів Росії говорить: “Щоразу, підвищуючи власну планку в подоланні перешкоди, ти одержуєш в обмін певний ступінь свободи, розкріпачення. Цей новий ступінь свободи ти екстраполюєш на все інші аспекти життя. І розумієш, що в навколишньому житті для тебе пропадають будь-які обмеження. Абсолютно міняється життєва філософія. Ти ніби всякий раз збираєш певну цеглу, з якої вибудовуєш перед собою нову дорогу. Це буває і з людьми, що пройшли свій екстрим у бізнесі. Для мене основне значення екстриму - у внутрішній зміні”.
   Екстремальна підготовленість є продуктом спеціальної роботи, яку професіонал проробляє безпосередньо працюючи в екстремальному середовищі. Екстремальна підготовленість і наявна в її основі розвинута здібність до адаптації (пристосованість, уміння швидко і ефективно розбивати будь-який комплекс, що вимагаються ситуацією адаптаційних процесів) є одним із чинників підвищення особистої безпеки в сучасному неспокійному, нестабільному, багатому екстремальними подіями світі. Заняття екстремальними видами спорту тренують одночасно безліч фізіологічних, психологічних, соціально-психологічних процесів щоразу в нових і чим-небудь загрожуючих умовах.
   Психологи, характеризуючи це явище як “екстремальна діяльність”, мають на увазі “захисні форми засвоєння універсальних навиків і досвіду, що дозволяє людині бути автономною в будь-яких швидко змінних умовах” (7). Звичайно, автономна особистість більш схильна до нових екзотичних і авантюрних видів спорту. Вона використовує їх як захист від невизначеності свого після спортивного майбутнього, що дозволяє говорити про наявність важливої функції екстремального спорту - рекреативної (відновлюючої, готуючої до подолання, до задоволення через отримані спортивні навики і досвід найрізноманітніших потреб: від біологічних до соціальних і вищих, є творчими за своєю суттю). Це не що інше, як цілеспрямоване свідоме засвоєння через екстремальні види спорту нових актуальних способів і методів адаптації до швидкозмінюваного світу.

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. - М: Аспект-Пресс, 2000.
2. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. -М: Наука, 1978.
3. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология. - М. 1997.
4. Здоровский Г.Е., Шуклина Е.А. Самообразование как социологическая проблема // Социологические исследования. 1997, №10.
5. Васильева О.С, Правдина Л.Р. Конструктивное проживание экстремальной ситуации как фактор развития личности // Прикладная психология. №2, 2002. С. 38-53.
6. Жигулин А.Е. Стремительный рост популярности приключенческого туризма. // Туристический бизнес. №7(18), 1995. С. 26-28.
7. Мотков О.И. Психология самопознания личности. - М., 2000.
8. Маслоу А. Мотивация и личность. - СПб: Евразия, 2001.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com