www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Погляд на психологію через «синергетичну оптику»
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Погляд на психологію через «синергетичну оптику»

Чепа М.-Я.А.

ПОГЛЯД НА ПСИХОЛОГІЮ ЧЕРЕЗ “СИНЕРГЕТИЧНУ ОПТИКУ”

   У статті висвітлюються сучасні контексти міждисциплінарного осмислення парадигмальних проблем психологічної науки. Аналізуються можливості застосування синергетичного підходу в психології.
   Ключові слова: парадигма, синергетика, лазер, психологія.
   На противагу традиційним галузям науки синергетику цікавлять загальні закономірності еволюції систем складної природи. Абстрагуючись від специфічних ознак систем, синергетика шукає можливість описувати їхню еволюцію формалізованою мовою, встановлюючи свого роду ізоморфізм явищ, досліджуваних специфічними засобами різних наук, але таких, що мають загальну модель, або, точніше, що приводяться до загальної математичної моделі. Виявлення єдності моделей дозволяє синергетиці робити надбання однієї галузі науки доступним розумінню представників зовсім іншої, можливо, досить далекої від неї галузі науки й переносити результати однієї науки на, здавалося б, чужорідний ґрунт.
   Особливе значення в синергетиці має момент вибору між різними атракторами, розвилками доріг еволюції. Для позначення цього вирішального моменту використається термін біфуркація. Шлях еволюції стає жорстко заданим тільки після влучення в лійку атрактора й проходження точки біфуркації. Але до цього моменту при наближенні до точки біфуркації й загостренні нестійкості роль флуктуацій багаторазово підсилюється. На сцену виходить фактор випадковості.
   Чим більше нестійка система, чим ближче вона до моменту загострення або до точки біфуркації, тим більше чутливою вона робиться до всієї маси впливів, як з нижніх, так і вищих рівнів буття. Ефект розростання, посилення флуктуацій означає, що в нелінійному світі малі причини можуть породжувати більші наслідки. Мікрофлуктуації можуть прориватися на макроскопічний рівень і визначати макрокартину процесу. Аналогічне має силу й для зворотного впливу вищих рівнів ієрархічної організації світу на нижчі.
   Немає нічого містичного в тім, що в станах нестійкості у функціонування підсистем людського організму можуть вторгатися й фактори космічного рівня — такі, як рівень радіації, геомагнітні збурювання, навіть дрібні зміни в гравітації, викликані відповідним розташуванням планет.
   У нормальному стані середовища різні рівні буття взаємно майже недосяжні. Атоми, з яких будуються молекули, складові клітин, що є елементарними осередками всіх тканин людського організму, не мають практично ніякого відношення до функціонування останнього. Можна керувати власною рукою, можна, при спеціальній підготовці, керувати власним подихом або серцебиттям, але керувати хоч одним малюсіньким атомом у власному тілі ніяк не можна. А от синергетика допускає таку можливість — в особливих станах нестійкості відкритого нелінійного середовища — наскрізного прориву рівнів, "зеленої хвилі" впливу від нижчого поверху організації до вищого. Неврівноваженість і нестабільність системи, наявність у ній безлічі точок біфуркацій далеко не завжди ведуть до її руйнування. Дуже часто, особливо на високому рівні організації, розгалуження шляхів еволюції й можливість спонтанної зміни режимів функціонування грає для системи конструктивну роль.
   Чим більше в системи ступенів свободи, тим більше вона здатна до "самопідтягування" і самоускладнення, підвищення рівня впорядкованості. У цьому й виражається значення формули "порядок через хаос".
   Дослідження впливу психологічних властивостей на хаотичні неврівноважені стани дало наступні результати. Загальні властивості темпераменту (емоційність, активність і темп) впливають на психічні стани, виділяючи типові картини феноменологічних проявів станів. Ці відмінності особливо показові під час актуалізації урівноважених і негативних неврівноважених станів. У позитивно забарвлених хаотичних станах відбувається зближення характеристик станів у осіб з різною вираженістю характеристик темпераменту. Тобто стани, що мають високий енергетичний рівень нівелюють вплив властивостей темпераменту, тоді як під час переживання відносно урівноважених хаотичних станів і станів з низьким енергетичним рівнем ці відмінності не є принциповими. В свою чергу, властивості особистості визначають міру нестійкості, а також характер динаміки неврівноважених хаотичних станів, що виникають у перебігу неврівноважених процесів. Основний вплив властивостей особистості спостерігається у моменти найбільших дисперсій між амплітудами фазових процесів від негативних неврівноважених до позитивних неврівноважених станів. Іншими словами, вплив психічних властивостей особистостей найбільшою мірою виявляється в точках найвищої нестійкості психічних станів (точках біфуркації) незалежно від знаку станів. Зміни хаотичних неврівноважених станів у період їхньої найбільшої нестійкості відбуваються з опорою на сформовані властивості особистості, а з іншого боку, властивості особистості ніби "задають" діапазон змін хаотичних станів, визначаючи амплітуду останніх. Зупинімося детальніше на характеристиці складного взаємозв'язку порядку і безладу (хаосу) в природі, суспільстві, психіці людини:
   • хаос як засіб виходу системи на тенденцію самоструктуралізації відкритого нелінійного середовища;
   • хаос як засіб синхронізації темпів еволюції підсистем всередині складної системи і, отже, засіб збереження її цілісності;
   • балансування на межі хаосу як засіб підтримання складної організації (самоорганізована критичність);
   • хаос як чинник пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища;
   • частка внутрішнього хаосу системи як необхідний додаток до зовнішнього управління, контролю, планування як засіб самоуправління складної системи;
   • хаотичність, розкиданість, різноманітність елементів як основа досягнення їхньої єдності, організації (єдність через різноманітність як принцип теорії систем, порядок через хаос, порядок через шум, організуюча випадковість);
   • випадання у хаос як засіб виходу з еволюційного тупика;
   • хаос як стимул, поштовх еволюції; спонтанність як життєвий порив;
   • хаос як чинник оновлення складної організації.
   Таким чином, хаос - деякий віртуальний світ, клубок потенцій, безодня потаємних можливостей світу. Хаос - стихія, яка містить у собі нескінченну можливість форм, а порядок -реалізація, з'ява, опредметнення у бутті однієї або кількох із цих форм.
   Хаос є необхідним для виходу складної системи на одну з можливих структур-атракторів в момент нестійкості цієї системи, тобто у точці біфуркації, початку розгалуження шляхів еволюції системи. Хаос лежить в основі механізмів поєднання відносно простих структур у складні, механізмів узгодження їхньої коеволюції. У цьому випадку хаос стає засобом ускладнення організації та гармонізації темпів розвитку різних фрагментів складної структури. Хаос на мікрорівні необхідний для виникнення єдиного темпу розвитку системи завдяки синхронізації процесів у різних її підструктурах. У контексті нашого огляду важливо наголосити, що хаос може слугувати механізмом перемикання, зміни різних режимів розвитку системи, опосередковувати перехід від однієї відносно стійкої структури до іншої. Хаос замикає цикли взаємопереходу процесів диференціації-інтеграції, режиму спаду інтенсивності процесів і розтікання від центру (диференціація) і режиму зростання їхньої інтенсивності й стікання до центру (інтеграція), що протилежні за своєю суттю і взаємодоповнюють один одного. Як складнодифе-ренційована, так і складноінтегрована структури приречені на розпад на висоті свого розвитку, а тому хаос постає як засіб боротьби зі смертю системи. Мається на увазі, що хаос як засіб гармонізації складної структури, який з'єднує прості структури всередині складної, саме цей хаос має властивість поблизу точки граничного ускладнення системи перетворитись на засіб спрощення і деградації системи.
   Ці та інші ідеї синергетики вже проникли в сучасні психологічні дослідження, наприклад, в ході вивчення взаємодії неврівноважених, хаотичних станів із психічними процесами і психічними властивостями було показано, що хаотичні стани обумовлюють широкий діапазон проявів психічних процесів, спрямовуючи динаміку останніх в бік стабілізації й високої продуктивності діяльності - або ж знижуючи характеристики та зменшуючи продуктивність. Хаотичні стани основних модальностей мають близький рівень фізіологічної реактивності, відрізняючись переважно основному особливостями проявів і дисперсією показників психічних процесів.Стійкі властивості особистості, наприклад, самоконтроль як вольова її властивість, актуалізують свій вплив на стан тільки у важких ситуаціях, диференціюючи динамічні особливості хаотичних неврівноважених станів залежно від рівня сформованості цієї властивості. В звичайних ситуаціях особи з низьким самоконтролем характеризуються більшою продуктивністю психічних процесів (останні вважаються складовими елементами структури станів), протилежна картина характерна для напружених умов, де ефективні особи з високим самоконтролем.
   У неврівноважених психічних станах число кореляцій особистісних чинників із психічними процесами збільшується у чотири рази, з фізіологічними характеристиками - у два рази, з поведінковими показниками - у шість разів. Тобто саме ці сторони хаотичних неврівноважених станів зазнають найбільшого впливу з боку особистісних властивостей. Так, серед показників психічних процесів до таких сторін належать відчуття, уява, емоції, вольові процеси. Серед фізіологічних характеристик - тонус м'язів, координація рухів, рухова активність, показники дихання. Переживання змінюються за шкалами: сум - оптимістичність, сонливість - бадьорість; поведінка за шкалами: послідовність - непослідовність, обдуманість - необдуманість, адекватність - неадекватність, стійкість - нестійкість. Іншими словами, найбільшого впливу особистісних чинників зазнають сенсорно-перцептивні та емоційно-вольові процеси, рухово-м'язові прояви, характеристики емоційно забарвлених переживань та поведінки. Дослідженням нестійких психічних станів показано, що структурно-функціональна організація нестійких станів диференціюється залежно від тривалості й модальності станів та їхнього енергетичного рівня. Якщо функцією тривалих неврівноважених станів (сум, втома, печаль, туга, нудьга та ін.) є формування інформаційних моделей (новоутворень), то короткотривалі стани (гнів, радість, злість, обурення, захоплення тощо) пов'язані з високим рівнем психічної активності, забезпечують швидке розв'язання ситуації, що виникла, і досягнення мети поведінковими засобами. Функцією позитивних неврівноважених станів є оптимізація поведінки. У свою чергу, негативні неврівноважені стани активують рефлексивні процеси: інтелектуальні функції й пошукову поведінку, спрямовану на подолання незворотних ситуацій. У випадку неможливості швидкого розв'язання проблеми людина поринає в переживання, під час яких відбувається зниження рівня психічної активності.
   Психологічна парадигма в контексті історії науки нового часу,— це й постквантовий, синергетичний метод пізнання. Спостерігати без означення топографії спостереження, без посилань на спостерігача, його місце й на певні культурно-історичні засоби, за допомогою яких він реалізує спостереження, не уточнюючи при цьому, що відкриває це спостереження, як воно детерміноване самим процесом спостереження — значить перебувати в полоні реліктової мови комунікації доквантової епохи. Не вдаючись у подробиці епістемологічного сюжету „спостерігач-спостережуване", обмежимося декларацією, що в синергетичнім світі немає незмінного спостерігача; спостерігач стає, виникає в складноорганізованому потоці актів комунікації, комунікативних подій. У цьому сенсі питання: "Що є об'єктом пізнання?" стає беззмістовним. Ніякого об'єкта пізнання немає. Пізнавати — значить уміти поводитися адекватним чином у ситуаціях, пов'язаних з індивідуальними актами або вчинковими взаємодіями. Цю думку можна висловити трохи інакше, користуючись метафорою лазера як комунікативним пізнавальним засобом. "Епістемологічний лазер" висвітлює своїм високо-упорядкованим, когерентним світлом не все навколо в "незалежно від нас існуючому Всесвіті", а селективно виділяє деяку область кооперативної взаємодії зі складною будовою, іменовану реальністю, що описується відповідною мовою таким чином, щоб цей опис міг бути відтвореним й адекватно комунікованим "іншому". В осмисленні лазерної парадигми може допомогти звертання до поглядів Д. Бома, що вибудував нову онтологію світу, ту нову реальність, що "ховається" за лаштунками операціонально представленого математичного формалізму квантової механіки. Щоб наочніше представити концепцію квантово-механічної цілісності і її відмінність від цілісності, передбачуваної класично орієнтованим пізнанням, починаючи з епохи Галилея й аж до Эйнштейна, Бом увів уявлення про дві інструментально породжені парадигми наукового пізнання: так звану парадигму лінзи й парадигму голограми (або голографічну парадигму). Ця інновація не була належним чином оцінена філософами й методологами науки. Тим часом Бом, розрізняючи названі парадигми, зробив далекосяжну спробу урахувати гносеологічні уроки квантової механіки, інтегрально представлені у вигляді принципу цілісності форм мови, способів спостереження, інструментального контексту й теоретичного розуміння в історичній еволюції науки Нового часу. Це була спроба побудувати своєрідну "квантову герменевтику" мови й приладу в ситуації, коли спостерігач в принципі не має прямого й безпосереднього доступу до світу квантових явищ і процесів. Вихідним пунктом його міркувань була лінза як прилад й інструмент пізнання, що, у свою чергу, породив когерентний йому патерн мислення, особливості якого дотепер, незважаючи на величезне число досліджень філософів й істориків науки, не повністю усвідомлені. Це, очевидно, обумовлено так само й тією обставиною, що сам "лінзовий тип мислення" багато в чому домінує й на метарівні розгляду самої науки. Досить тривіально, що лінза є інструмент формування образу реальності у формі предметів, де кожна точка оригіналу з високим ступенем точності відповідає точці образу. Це постулат геометричної оптики. Але не настільки тривіально однак, що завдяки своєму "поточковому відображенню" як базової гносеологічної моделі переносу інформації від досліджуваного об'єкта до його суб'єкта-спостерігача, що пізнає, лінза у величезному ступені підсилює процес "межового" усвідомлення нами різних частин об'єкта як окремих і відмежованих один від одного паттернов і відносин між цими частинами, тим самим, істотно утрудняючи й/або спотворюючи сприйняття цілого. Ця обставина підсилює схильність мислити в термінах класичного порядку аналізу й синтезу, поширюючи цей спосіб мислення далеко за межі його застосовності.
   Теорія відносності, а потім, більшою мірою, квантова механіка та синергетика стали виявляти обмеженість цілісності синтезу образів лінзового мислення. Усе більше стала заявляти про себе онтологія цілісності іншої, немеханічної, але й неорганічної природи світобудови, опис якої неможливо представити мовою, що була би когерентною інструментальному контексту класичного лінзового порядку, аналіз і синтезу точкових елементів, як добре знаних певних частин цілісного образу.
   Таким чином закономірно виникло уявлення про лазерно-голографічну парадигму як парадигму синергетичну, де по частині може самоорганізуватися немеханічне динамічне ціле. Ми приходимо до образа світу, що має свою голографічну пам'ять, світу, що самоорганізується у вигляді своєрідної суперголограми, інформацію з якої ми можемо отримати за допомогою джерела когерентного лазерного світла, зайнявши при цьому сполучену з оригіналом пізнавальну позицію "спостерігача-учасника", для того, щоб можна було побачити "фантомний образ-зображення", практично тотожний самому оригіналу.
   Синергетичні погляди і теорії, у яких здійснюється спроба трансдисциплінарної уніфікації розуміння фізичних, біологічних і психологічних явищ, породжують фундаментальну зміну в наших поглядах на самих себе й на світ. Самі фундаментальні передумови вузько дисциплінарних теорій зазнають дуже тонких, але значних змін. Цей процес докладно описаний у літературі по парадигмах; нова парадигма міняє наш погляд на дані, вносячи зміни в наші найбільш глибокі допущення щодо природи досліджуваних явищ.
   Якщо уніфікація здійснюється в контексті всеосяжного процесу, то в справу втручається специфічний фактор - погляд на світ. Ми перестаємо дивитися на явища, на речі або об'єкти, які потрібно описувати такими, які вони є. Замість цього ми описуємо явища в термінах того, якими вони будуть. Перефразовуючи Ейнштейна (який сказав, що в науці ми шукаємо найпростішу можливу схему мислення, яка б зв'язала спостережувані факти) у контексті теорії розвитку, можна сказати, що ми шукаємо найпростішу можливу схему, здатну пояснити, як були породжені факти. Цю схему не потрібно розчленовувати на частини класичними границями наукових дисциплін: вона може бути єдиною й разом з тим строгою. Виникнення такої схеми є складовою частиною прогресу емпіричної науки наприкінці XX і початку XXI сторіч. Системи, що становлять предмет вивчення синергетики, можуть бути всілякої природи й змістовно й спеціально вивчатися різними науками, наприклад, фізикою, хімією, біологією, математикою, нейрофізіологією, економікою, соціологією, лінгвістикою, психологією (перелік наук легко можна було б продовжити). Кожна з наук вивчає "свої" системи своїми, тільки їй властивими, методами й формулює результати "своєю" мовою. При існуючій диференціації наук це приводить до того, що досягнення однієї науки найчастіше стають недоступними увазі й тим більше розумінню представників інших наук. Взаємодія - це взаємний вплив, тобто вплив об'єктів один на одного. Результат цього впливу різний для кожного з учасників взаємодії. Природно, що при взаємодії виявляються відмінності об'єктів, тобто порівняння, і на цій підставі їхній невипадковий відбір: менш стійке, більше податливе витісняється, трансформується, замінюється більше стійким. Інакше кажучи, зміни, що підвищують стійкість своїх носіїв, забезпечують собі в ході наступних взаємодій більше шансів на збереження порівняно із протилежними змінами, саме через більшу стійкість свого носія. Ця незалежна від усього асиметрія становить суть відбору й показує автоматизм його прояву при будь-яких взаємодіях, його абсолютну неминучість. Результатом змін випадково або цілеспрямовано можуть бути нові структури, що несуть, як показано, нову інформацію, створену у результаті взаємодії. Найбільш стійкі з них - ті, у яких реалізувалося, відповідно, більше нової інформації про те, як протистояти руйнівним впливам і використати корисні, - зберігаються довше інших і слугують у наступних взаємодіях основою для створення чергового рівня ієрархії: ще більш стійких, і в цьому сенсі ще більш „зроблених" структур. Так, шляхом відбору за критерієм стійкості природа може автоматично множити розмаїтість структур і удосконалювати їх, накопичуючи в них корисну для забезпечення стійкості інформацію. А оскільки для забезпечення стійкості може знадобитися найрізноманітніша, що правильно відображає властивості природи інформація, природний добір підтримує в структурах зміни, що приводять до збільшення кількості саме такої інформації. Викладене важливо ще й тому, що все існуюче охоплює деяку кількість загальних ресурсів: простору, речовини, енергії тощо. Оскільки, наприклад, речовина в будь-який момент уже заповнює якісь об'єкти, а за законом збереження нової речовини не передбачається, то поява нових об'єктів неможлива без заміни ними старих. Структури, що розвиваються, змушені постійно вибирати: що заміняти й чим. Наявність механізму відбору є необхідною умовою розвитку. Звідси випливає, що відбір за критерієм стійкості саме і є таким природним й універсальним розподільником ресурсів. Він автоматично перерозподіляє ресурси на користь „більше зробленого", що має більше корисної інформації, на користь переможців у природній конкуренції.
   Синергетика, як наука про самоорганізацію і самоуправління, вивчає складні системи в умовах нестійкої рівноваги або динаміку їх самоорганізації поблизу точок біфуркації. Синергетика стає новим світобаченням та інструментом пізнання. Синергетика здатна задати культурно-історичні конфігурації індивідуального та загальнолюдського суператтрактора психічного та соціально-психологічного розвитку.

Література

1. Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. - М.: Прогресс-Традиция, 2002. - 496 с.
2. Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. - М.: Прогресс-Традиция, 2003. - 584 с.
З. ХакенГ., Хакен-Кроль М. Тайны восприятия. Синергетика как ключ к мозгу. - М.: Институт компьютерных исследований, 2002. - 272 с.
4. Хакен Г. Принципы работы головного мозга: синергети-ческий подход к работе мозга, поведению и когнитивной деятельности. — М., 2001.
5. Синергетическая парадигма. Синергетика образования. -М.: Прогресс-Традиция, 2007. - 592 с.
6. Культурний контекст соціальної самоорганізації // Збірник наукових праці. - К.: Київський університет, 2006. - 312 с
7. Идея системности в современной психологии. - М.: Институт психологии РАН. 2005. - 496 с.
8. Проблеми теорії ментальності. - К.: Наукова думка, 2006. - 404 с.
9. Ершова-Бабенко И.В. Психосинергетические стратегии человеческой деятельности. - Вінниця: Нова книга, 2005. - 356 с.
10. Чепа М.-Л.А. Синергетичні моделі управління саморозвитком людини // Актуальні проблеми психології. Т.І.-Ч.І. - К., 2001.-С 104-110.11. Чепа М.-Л.А. Застосування психосинергетики для проектування закономірностей розвитку людини // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії і практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 19. - Одеса, 2002. - С. 128-131.
12. Чепа М.-Л.А. Психосинергетичні чинники безпечного розвитку та саморозвитку людини // Освіта як фактор національної безпеки. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 20 грудня 2002 року. - К.: 2003. - С.361-370.
13. ЧепаМ.-Л.А. Самореалізація людської самості: віковий аспект // Людина у світі духовної культури. Матеріали Міжнародної наукової конференції 17.05-18.05.2002. - К., 2002. - С 50-52.
14. Чепа М.-Л.А. Лазерно-голографічна парадигма і синергетика // Проблеми загальної та педагогічної психології. Т. XI, част. 4. - К., 2009. - С. 462-470.
15. Пригожий И., Стингере И. Порядок из хаоса. Москва. 1989.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com