www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Методологічні основи емпіричного дослідження етнонаціональної та мовної ідентичностей
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Методологічні основи емпіричного дослідження етнонаціональної та мовної ідентичностей

О.Ю. Кухарук

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ТА МОВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ

   У статті робиться спроба визначити ті методологічні основи, які дають можливість не лише досліджувати етнонаціональну та мовну ідентичності особистості загалом, але й визначати їх взаємозв'язок та взаємовплив. Окреслені ключові принципи визначення емпіричних індикаторів досліджуваних явищ, основні підходи до операціоналізації предмету дослідження, а також обґрунтовані основні емпіричні індикатори дослідження етнонаціональної та мовної ідентичностей особистості.
   Актуальність статті. Ідентичність особистості - багатовимірний феномен. Він проявляється реалізується у всіх сферах життя людини, на всіх рівнях її існування. Маючи справу з ідентичністю, дослідник повинен чітко розуміти що саме він досліджує, про який з аспектів цього феномену йдеться. Це дозволяє не лише правильно і точно підібрати методи дослідження, але і зробити змістовні валідні висновки.
   Мета статті - визначити ті методологічні основи, на яких може будуватись емпіричне дослідження етнонаціональної та мовної ідентичностей.
   Етно національна ідентичність особистості як об'єкт наукового аналізу відрізняється багаторівневістю значень і різноманітністю смислів, що можуть бути виявлені. Тому емпіричне вивчення цієї форми ідентичності особистості повинне здійснюватись з урахуванням багатоманіття проявів даного феномену, його інституціональної сутності. Вивчення ідентичності передбачає аналіз психічних зв'язків в контексті інтерактивних, перцептивних, комунікативних, екзистинційних, функціональних, ментальних і мовних процесів розвитку особистості [1, с 603]. Дотримуючись такого принципу, ми сфокусували свою увагу не лише на вивчені етнонаціональної ідентичності в цілому, але й на виділенні тих характеристик ідентичності, за допомогою яких можна встановити форму взаємозв'язку та взаємовпливу з ідентичністю мовною. З іншої сторони, аналогічні характеристики нас цікавили і в мовній ідентичності особистості.
   Перш за все варто звернутись до загальних принципів визначення емпіричних індикаторів етнонаціональної ідентичності. У ході аналізу предмету дослідження, перше, що звертає на себе увагу - “специфіка ідентичності”, точніше її етнонаціональна природа. У дослідженнях з питань етнонаціональної проблематики немає одностайності щодо використання та значення базового термінологічного апарату. Немає одностайності і у вчених, які досліджують вужчий сектор цієї проблематики, - етнонаціональну ідентичність. Серед ряду факторів, які зумовлюють цю термінологічну плутанину, перш за все варто відзначити міждисциплінарний характер досліджень - у різних науках ці терміни трактуються по різному. Можна говорити про те, що етнонаціональна ідентичність, в тому сенсі, в якому вона розуміється в нашій статті, характерна для більшості представників будь-якої етнічної нації. А це означає, що етнонаціональна ідентичність має спільні закономірності існування не просто як явище соціальне, але і як явище, поява якого зумовлена дуже специфічною соціальною групою - активною, свідомою частиною етносу, що творить націю.
   Як і більш загальне поняття “соціально-психологічна ідентичність”, етнонаціональна ідентичність має багатовимірну структуру і різні підходи до її розуміння. Пропускаючи дискусії про природу ідентичності (задана, конструйована, нав'язана) в методологічному плані, варто зупинитись на тому, як вона реалізується. Такий фокус дасть можливість окреслити рамки майбутнього дослідження і чітко виокремити ті психічні прояви, з якими має справу дослідник. При операціоналізації предмету дослідження ключовими є наступні методологічні постулати:
   1. Міждисциплінарний характер об'єкту дослідження. Категорія ідентичність широко використовується не тільки психологами, але й представниками ряду гуманітарних наук. На предметному “полі” етнічної ідентичності пересікаються методичні підходи психології, етнографії, соціології, що потребує точного визначення задач і цілей дослідження, знання можливостей і обмеження застосування конкретної методики [2, с 60]. Очевидно, що у нашому випадку йдеться саме про соціально-психологічне розуміння етнонаціональної ідентичності.
   2. При зверненні до цього предмета як до центральної методологічної проблеми виникає необхідність чіткого визначення того, на якому рівні він буде вивчатись (групова етнічна ідентичність чи етнічна ідентичність особистості [2, с 65]). В першому випадку основним носієм ідентичності виступає етнічна група чи її частина. В другому - особистість як носій етнічних характеристик. Вивчення етнічної ідентичності особистості полягає у вивченні когнітивного аспекту етнічності, дослідження уявлень про свою етнічну належність, її ролі для кожної окремої людини, її місце в структурі особистості. Цей підхід приблизно відповідає радянським розробкам в області дослідження національної самосвідомості [2, с 60]. Вибір рівня дослідження задає в даному випадку і підхід до вибору конкретного інструментарію.
   3. Вихідна відсутність чітких, загальноприйнятих дефініцій поняття, що призводить і до методологічного та методичного різнобою. Навіть за умови, коли дослідник обмежив рамки психологічним підходом до ідентичності, визначився на якому рівні він буде досліджувати ідентичність, так чи інакше він зустрічається з проблемою конкретного визначення заданого соціально-психологічного явища. Визначення ідентичності залежить від того, в межах якого з соціально-психологічних підходів вона досліджується, і як відображаються парадигми, характерні для них. При цьому, як правило, відображаються як концептуальні підходи до ідентичності, так і тлумачення етносу. Єдиного тлумачення етнонаціональної ідентичності в науці немає.
   Отже, враховуючи існуючі застереження, в нашому дослідженні ми зупинились на дослідженні особистісної етнонаціональної ідентичності. При цьому як вихідні були використані ідеї, запропоновані Т.Г. Стефаненко.
   По-перше, власне етнос розглядається як стійка в своєму існуванні група людей, що усвідомлюють себе її членами на основі будь-яких ознак, що сприймаються як етнодифиренціюючі [3, с 18]. Тому в соціально-психологічних дослідження важливі не відмінності - дійсно радикальні - між сучасними підходами до інтерпретації етносу. Не так важливо навіть те, являють собою етноси первинну характеристику людства чи є продуктом впливу на маси. Набагато більш важливо те загальне, що є у всіх підходах - визнання етнічної ідентичності однією (чи навіть єдиною) з характеристик етносу. А це значить, що етнос є для індивідів психологічною СПІЛЬНОТОЮ [З, с 19].
   Якщо брати за основу такий підхід, то етнонаціональну ідентичність можна розуміти як складову частину соціальної ідентичності особистості, психологічну категорію, яка відноситься до усвідомлення своєї належності до певної етнічної чи національної групи. При цьому, по-перше не тотожними є поняття етнічної ідентичності і етнічності. Етнічність - соціологічна категорія, що відноситься до визначення етнічної належності за рядом етнічних ознак (етнічної належності батьків, місцю проживання, культурі). В реальному житті етнічна ідентичність далеко не завжди співпадає з офіційною етнічністю. По-друге, варто пам'ятати, що етнічна ідентичність не зводиться і не може співпадати з декларованою ідентичністю (віднесенням себе до етнічної спільноти), яка проявляється в самоназві.
   Етнонаціональна ідентичність - це в першу чергу результат когнітивно-емоційного процесу усвідомлення себе представником етносу, ступінь ототожнення себе з ним і відділення від інших народів. Таким чином про етнонаціональну ідентичність можна говорити як про переживання своєї тотожності з однією етнонаціональною групою і відокремлення себе від інших [З, с 119].
   У такому розумінні ідентичності беруться до уваги і міждисциплінарна природа ідентичності, але фокусується дослідження власне на соціально-психологічних особливостях.
   Дослідження індивідуальної соціально-психологічної ідентичності дає можливість скористатись напрацюваннями, що стосуються вивчення етнонаціональної самосвідомості. Адже більшість науковців сходяться на тому, що індивідуальна етнічна ідентичність (термін, що застосовується переважно в західних джерелах) відповідає етнічній самосвідомості особистості (термін, що традиційно використовується в радянських та пострадянських джерелах) [4, с 120].
   Після формулювання основного визначення предмету дослідження були визначені основні емпіричні індикатори досліджуваного явища. У цьому процесі перш за все ми звернулись до структури етнонаціональної ідентичності.
   Для дослідження когнітивної складової як правило виділяють: етнонім, основи самокатегоризації та етнічний стереотип (етнічну обізнаність, образ власної групи і т.д.) [5, с 105]. Змістовне наповнення етностереотипів українців вивчене досить добре. Проте у нашому випадку змістовні складові етнічного стереотипу не є показовими, оскільки фактично всі представники етносу є певною мірою його носіями. Разом з тим проявлятись він може з різною силою та направленістю у різних осіб в залежності від вираженості та типу етнічної ідентичності. Тому емпіричними індикаторами в умовах даного дослідження стали не самі змістові характеристики когнітивного компоненту, а їх основні параметри (виражені сть, рівень суб'єктивної значущості, валентність).
   Етнічна ідентичність це не лише усвідомлення своєї тотожності з етнічною спільнотою, але й її оцінка, значимість членства в ній, спільні етнічні почуття. Як зазначає Г. Солдатова, “достоїнство, гордість, образи, страхи є одними з найважливіших критеріїв міжетнічного порівняння. Ці почуття спираються на глибокі емоційні зв'язки з етнічною спільнотою і моральні зобов'язання по відношенню до неї, які формуються в процесі соціалізації індивіда” [6, с 49]. Для дослідження афективної складової як одного з основних емпіричних індикаторів виділяють почуття належності до власної етнонаціональної групи. В нашому випадку найбільш доцільно є визначати рівень вираженості цих почуттів.
   Ще одним важливим емпіричним індикатором афективного компоненту є спрямованість етнічних атитюдів та стереотипів. Вивчати її найбільш точно можна за допомогою методик вивчення етноцентризму. Перше визначення поняття етноцентризм в 1906 р. дав У. Самнер, на думку якого ентоцентризм - це таке бачення речей, при якому своя група виявляється в центрі всього, а всі інші оцінюються з посиланням на неї. Сучасні дослідники, зокрема І. Кон, розглядають етноцентризм як характерну людям властивість “сприймати і оцінювати життєві явища через призму традицій і цінностей власної етнічної групи, що виступає як певний еталон і оптимум” [3, с 291].
   Етноцентризм виступає інтегративним показником валентності (позитивна-негативна) етнонаціональної ідентичності та її значущості, тобто схильності особи трактувати життєві цінності через систему цінностей своєї етнічної групи. При нормальному рівні етноцентризму спостерігається позитивна етнічна ідентичність, при низькому рівні - етнонігілізм, тобто заперечення цінностей своєї етнічної групи, при високому рівні - національний фанатизм як універсалізація цих цінностей. Таким чином з'являється можливість виявити не лише негативну ідентичність, нетерпимість стосовно інших етнічних груп, а й позитивні форми ідентичності особистості. Фактично рівні етноцентризму відповідають континууму - позитивна-негативна етнонаціональна ідентичність.Особливої уваги потребує метрологічне обгрунтування дослідження мовної ідентичності. По-перше, зберігаються всі методологічні застереження викладені вище, а, по-друге, мовна ідентичність є значно менш вивченою. В контексті етнонаціональної ідентичності дійсно майже завжди фігурує і мова, але часто лише як формальна ознака. Як правило, мовний чинник з'являється в якості простого та однозначного критерію (напр., “ваша рідна мова”).
   Досліджень, присвячених власне мовній ідентичності, не так багато [7, 8]. Слабка поширеність мовної ідентичності як предмету дослідження зумовила і той факт, що опублікованих стандартизованих і апробованих методик дослідження фактично немає. З кожним разом дослідник постає перед необхідністю конструювати і апробовувати свою методику. З іншої сторони, враховуючи незначний теоретичний розкид у тлумаченні цього поняття, і емпіричні індикатори зазвичай використовуються подібні. Однак, визначаючи емпіричний індикатор досліджуваного поняття для порівняння з іншим, варто пам'ятати один з ключових принципів - для того, щоб співвіднести два поняття, вони повинні бути співмірні, а отже порівнюючи два види ідентичності (мовну та етнонаціональну), ми повинні дотримуватися цього правила.
   В основному прийнято як ключові емпіричні індикатори використовувати знання мови (суб'єктивна чи об'єктивна оцінка), ставлення до мови як до інструменту спілкування і як до символу етнічної чи національної належності. Таким чином мовна ідентичність являє собою повноцінний соціально-психологічний феномен, який має чітку структуру - когнітивну (знання мови) і афективну складову (ставлення до мови). Цінність такого підходу полягає ще й в тому, що ця структура співпадає із структурою етнонаціональної ідентичності.
   Актуальним лишається питання адекватних емпіричних індикаторів. Тут варто зробити декілька зауважень. По-перше, очевидно, що ми маємо справу з “нетиповим” когнітивним утвором. У випадку дослідження ідентичності під когнітивною структурою розуміють стереотипне утворення, слабо структуроване і слабо усвідомлене. Вивчаючи мовну ідентичність, ми маємо справу з абсолютно очевидним “прозорим” знанням, що не складно оцінити.
   Тут виникає суттєва розбіжність дослідників стосовно методів оцінки мовної компетентності. Деякі дослідження пропонують використовувати як метод оцінки об'єктивний критерій, при цьому визначається мовна компетентність за допомогою зовнішньої експертної оцінки [8]. Такий підхід має право на існування і апробований в ряді досліджень. Разом з тим, нам видається логічнішим підхід із застосуванням суб'єктивної самооцінки. Обгрунтувати його можна за допомогою ряду аргументів. По-перше, експертна оцінка Грунтується на зовнішньому критерії - правописі, граматичних правилах, мовних шаблонах. Якими б прогресивними вони не були, однак не здатні відображати реальну мовну картину, а відтак не можуть бути мірилом реального знання та володіння мовою. Формальні критерії, як правило, не враховують знання сленгу, неологізмів, вміння використовувати мовні нюанси.
   Можна навести ще один агрумент, який обмежує можливість вживання формальних критеріїв оцінки мовної компетентності. Говорячи про будь-яку форму ідентичності, особливо про форми ідентичності, пов'язані з етнічним та національними контекстами, ми говоримо про те, що не існує стандартизованих норм і розподілів [9, с 20]. Визначаються вони для кожної групи окремо. Побудова зовнішніх, валідних з точки зору психології, критеріїв мовної оцінки (а не жорстких філологічних) видається складною методологічно і може бути поставлена як окреме дослідницьке завдання.
   У нашому дослідженні таке завдання не ставилось, тому більш методологічно обгрунтованим і прозорим став метод самооцінки. Для того, щоб отримати повну картину суб'єктивної оцінки знання мови, є сенс пропонувати оцінити свої знання відповідно до існуючих стилів мовленням. Це дає можливість не лише отримати інтегративну самооцінку знань мови, але і побачити сфери її застосування мови та обмеження. Самооцінка Грунтується на внутрішній достатності знання мови. Таким чином ми маємо справу із адекватним аналогом рівня обізнаності стосовно етнічного та національного коріння, вираженості етнонаціональної ідентичності.
   Афективна складова мовної ідентичності реалізується через ставлення до мови, в структурі якого виділяють значущість ідентифікації себе з ентомовною групою, бажану мовну поведінку та ставлення до мови як до засобу спілкування та як до символу національної належності. Особливим, інтегративним емпіричним індикатором є бажана мовна поведінка, так при вивченні цього фактору найбільш чітко проявляється ставлення до мови [8].
   Висновки
   1. В ході емпіричного дослідження етнонаціональної та мовної ідентичностей особисті слід зважати на цілий комплекс методологічних постулатів, які слід враховувати для того, щоб дослідження вважалось змістовним і валідним.
   2. Етно національна ідентичність особистості виникла на основі доволі специфічної суспільної групи - етнічної нації. Урахування специфіки цієї групи є одним із основних постулатів успішного дослідження.
   3. Існують загальні методогічні постулати які необхідно враховувати при операціоналізації такого предмету дослідження як етнонаціональна ідентичність. А саме: міждисциплінарний характер об'єкту дослідження, необхідність визначити рівень, на якому буде досліджуватись ідентичність (груповий чи індивідуальний), відсутність загальноприйнятих дефініцій.
   4. В якості емпіричних індикаторів для вивчення етнонаціональної ідентичності особистості можна використовувати наступні: для когнітивної складової - етнонім, основи самокатегоризації та етнічний стереотип (його змістовне наповнення, вираженість прояву тощо). Для афективної складової -спрямованість та валентність етнічних стереотипів, етноцентризм.
   5. Як емпіричні індикатори для вивчення мовної ідентичності можна використовувати наступні: знання мови (об'єктивна оцінка чи суб'єктивний самозвіт), ставлення до мови як до засобу спілкування та як до символу національної належності.
   6. Визначаючи емпіричні індикатори для порівняння двох видів ідентичності ключовим є дотримання принципу їх відповідності та порівнюваності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Писаренко Н.В. Проблемы эмпирического исследования идентичности личности // Методологические проблемы современной психологи: иллюзии и реальность. - Томск, ТГУ, 2004 - С. 603-609.
2. Галкина Е.М. Методический аспект изучения проблемы этнической идентичности (опыт зарубежных исследований) // Духовная культура и этническое самосознание наций. - М., 1990. - С. 57-82.
3. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология. - М.,1999. - 320 с.
4. Винер Б.Е. К построению качественной модели этнической иденичности. // Журнал социологии и социальной антропологии. 1998. Т. 1. № 3. - С. 119-145.
5. Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. - М., 1998.
6. Солдатова Г.У. Этническое самосознание и этническая идентичность // Психология межэтнической напряженности. - М., 1998. - С. 40-64.
7. Васютинський В.О. Вплив мовних і регіональних чинників на соціальне самовизначення студентів // Наук, студії із соц. та політ, психології. - К.: Мілешум, 2007. - Вин. 17 (20). - С 247-252.
8. Донцов А.И., Стефаненко Т.Г. Уталиева Ж.Т. Язык как фактор этнической идентичности. // Вопросы психологии, № 4, 1997, с. 75-90.
9. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология: практикум. - М., 2008.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com