www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Духовно-діяльнісні аспекти проблеми активізації творчого потенціалу особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Духовно-діяльнісні аспекти проблеми активізації творчого потенціалу особистості

О.В. Губенко

ДУХОВНО-ДІЯЛЬНІСНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ АКТИВІЗАЦІЇ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

   Для того, щоб наблизитись до розуміння природи творчості, необхідно з'ясувати механізм, за яким нові ідеї утворюються шляхом зближення сфер досвіду, не пов'язаних між собою очевидною спільністю.
   Показниками творчого інтелекту є такі його прояви:
   1) дія з пошуку та формулювання проблеми;
   2) вміння будувати гіпотези;
   3) продуктивність та гнучкість мислення;
   4) вміння перебудовувати гештальт - тобто змінити структуру цілісної пізнавальної ситуації;
   5) бісоціювання ідей - тобто здатність поєднувати ідеї з віддалених галузей знань, утворюючи на основі цього нові ідеї;
   6) абстрагування;
   7) пошук аналогій та асоціацій;
   8) вміння долати стереотипи та конформні реакції;
   9) рефлективність як протилежність рефлекторності інтелектуального життя;
   10) метапрагматична, надситуативна мотивація пізнавальної активності;
   11) конкретизація як здатність знаходити практичні втілення для абстрактних ідей;
   12) розвиненість процесів інтуїції.
   Треба зрозуміти, яким чином у свідомості творця відбувається трансмутація, докорінне морфологічне та семантичне перетворення вже відомих знань та досвіду - у нові, раніш невідомі та небувалі ідеї. При цьому очевидним є той факт, що нове не може виникнути як простий відбиток старих структур досвіду, зовнішнього буття або загальноприйнятих стереотипів.
   Творчість стає можливою лише за умови, що її джерело автономне від буття, а детермінізм творчого духу незалежний від детермінізму матерії. Саме це дозволяє долати ізоморфність свідомості буттю. В акті творчості буття перестає визначати свідомість, свідомість стає фактором активного впливу на буття, перебудовуючи ланцюжки чинниково-наслідкових зв'язків, по новому з'єднуючи ланки семантичних структур.
   Детермінізм творчих процесів визначається позабуттєвим трансцендентальним центром творчої активності, який має надсвідому природу.
   Позабуттєвість, трансцендентальність глибинного центру творчості забезпечує оригінальне поєднання та трансформацію елементів досвіду у творчий продукт.
   Завдяки цій властивості творчого духу творчо обдарована людина стає здатною до таких особистісних проявів:
   1) до подолання стереотипів та продукування оригінальних ідей, перебудови семантичних зв'язків та трансмутації знань та досвіду;
   2) до руйнування ізоморфізму свідомості буттю, тобто до розвитку уяви та конструювання віртуальних псевдооб'єктивних ментальних світів - ідей, витворів мистецтва, концепцій та теорій;
   3) до автономної, нонконформістської, незалежної від групи поведінки; посилюється здатність до поленезалежності і, відповідно, знижується сугестивність, навіюваність психіки;
   4) до вироблення широких, узагальнених поглядів на світ, які долають вузькоемпіричний рівень оцінок; мислення стає більш систематичним та антиципативним, здатним до перспективного бачення та передбачення, планування та цілепокладання;
   5) до надситуативної поведінки, яка орієнтована на найвищі цінності, долає вузькопрагматичні інтереси;
   6) до неутилітарної мотивації;
   7) до моральних вчинків, тобто таких, коли моральний вибір здійснюється за вільним внутрішнім переконанням, а не визначається зовнішніми детермінантами: примусом, мімесисом, соціальним конформізмом.
   Таким чином, ми бачимо, що шлях, який стимулює свідомість до творчості в різних проявах - інтелектуальній, вчинковій, соціальній, моральній, - це шлях звільнення психічного від закріпачення зовнішньою детермінацією. Тобто, передумова активізації творчого потенціалу - виховання внутрішньо вільної та самостійної особистості. Спробуємо проаналізувати деякі духовно-психологічні складові внутрішньої свободи.
   До їх складу треба віднести, перш за все, внутрішню відповідальність (в цьому ми повністю погоджуємось із професором Баллом, який розрізняє, відштовхуючись від поглядів Франкла, свободу як переживання відповідальності та волю як звільнення від необхідності обирати, як стан спокою [1, с 54]).
   Внутрішня відповідальність пов'язана з інтеріоризацією суспільних ідеалів та моральних вимог і перетворенням їх у внутрішні мотиви особистісної діяльності.
   Дуже важливою є внутрішня активність як протилежність внутрішній пасивності. Остання виявляється у таких феноменах:
   а) уникання відповідальності, у тому числі як екстрапунитивна реакція звинувачення інших у власних невдачах та недоліках;
   б) споживацькі установки на отримання задоволення без докладання істотних зусиль. Такі пасивно-споживацькі психологічні установки стають, зокрема, витоками формування наркогенних звичок та інших форм узалежненої поведінки.
   Внутрішньо активна людина не прагне знайти зовнішніх винуватців своїх негараздів і шукає виходу, докладаючи власних зусиль. Вона постійно готова до боротьби і праці, не ухиляється від труднощів та перешкод. Для неї властиві інтрапунитивні реакції, пов'язані з покладанням відповідальності за наслідки своєї діяльності на себе.
   Слід зазначити, що такі якості, як відповідальність та внутрішня активність, тісно пов'язані із локусом контролю особистості. Локус контролю визначається тим, на кого або на що людина покладає основну відповідальність за події, які з нею відбуваються. Якщо переважну відповідальність особистість покладає на себе, пояснюючи події власною поведінкою, характером, здібностями, то це демонструє наявність внутрішнього (інтернального) контролю. Якщо ж людина має схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім факторам, знаходячи причини в інших людях, зовнішніх обставинах, долі або випадку, то це свідчить про наявність в неї зовнішнього (екстернального) контролю. Екстернальність-інтернальність локусу контролю є достатньо сталою рисою особистості. Психологами визначений взаємозв'язок цієї властивості з іншими. Наприклад, встановлено, що інтернали порівняно з екстерналами мають більш високий розвиток таких якостей, як рішучість, лідерство, толерантність, інтелект, здатність до компромісів і т.ін.
   Екстернальним людям більш властиві підозрілість, тривожність, депресивність, агресивність, конформізм, догматизм,авторитарність, безпринципність, схильність до цинізму [2; 3]. На відміну від екстерналів, інтернали менш схильні підкорюватись соціальному тиску, більш впевнені у собі, більше цінують особисту свободу, активніші у пізнавально-пошуковій діяльності [4, с 154].
   Велике значення для формування внутрішньо вільної особистості має вираженість у її духовно-психічній структурі піднесених загальнолюдських духовно-етичних та духовно-естетичних цінностей. Завдяки цьому свідомість людини стає більш незалежною від поневолюючих обійм оточуючого середовища, тиску конформних групових установок. З іншого боку, вона стає менш детермінованою з боку інстинктивної сфери та сфери поточних вузькопрагматичних потреб.
   Для виховання внутрішньої свободи необхідним також є розширення обрію свідомості і формування системного конгруентного мислення. Саме часткове, парціальне бачення світу властиве свідомості, яка обтяжена вузькоегоїстичними та ситуативно-прагматичними шаблонами, що призводить до нехтування суспільними інтересами і недалекоглядності як нездатності бачити власні інтереси у довготривалій перспективі. Людська сутність як сутність індивідуально-соціальна, страждає від неконгруентних дій іншого, який, маючи звужену, часткову (парціальну) свідомість, обмежену ситуативно-прагматичними перерепонами, нехтує своїм ближнім або використовує його як інструмент власного самоствердження.
   В інтелектуальній сфері внутрішня свобода означає вміння долати інтелектуальні шаблони та стереотипи, здатність не лише засвоювати сталі знання, а й створювати нові знання самостійно. Такими самостійно створеними знаннями можуть бути оригінальні наукові ідеї та гіпотези, самостійні вчинки у сфері моралі, нові твори у художньо-естетичній творчості тощо.
   Необхідною властивістю вільної людини є здатність до самообмеження. Взаємодія між вільними індивідами базується на відомому принципі, що "моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого".
   Здатність до самообмеження - це одна з філогенетично базових якостей, яка без перебільшення, є одним з визначних чинників розвитку і саморозвитку людини.
   Такі фундаментальні поведінкові прояви, як цілеспрямована перетворююча діяльність, праця, самосвідомість тощо - пов'язані із самообмеженням. "Праця... є загальмоване жадання" - так визначив видатний німецький філософ Гегель двісті років тому взаємозв'язок між діяльнісною сутністю людини та здатністю обмежувати свої жадання та потяги, поклавши цим висловлюванням початок теорії сублімації.Саме гальмування, затримування імпульсів інстинктивно-чуттєвої сфери перетворило людей із пасивних природних істот, які із безпосередністю (непосредственностью) вабляться до нічим не обмеженого чуттєвого задоволення, в активних, діяльних суб'єктів, які перетворюють природне середовище та самих себе.
   Це гальмування інстинктів та потягів відбулося завдяки системі соціально-моральних та релігійних норм і табу, які зберігають величезну кількість нервово-психічної енергії та спрямовують і каналізують її в суспільно корисне річище, трансформуючи в трудову діяльність та творчу активність.
   Без цього ця енергія витрачалась би на еротичні та інші чуттєві задоволення.
   Таким чином комплекс релігійних, соціальних та психологічних норм, заповідей, правил, канонів, цінностей, заборон і табу складає систему каналізування та соціалізації, нервово-психічної та духовної енергії індивідів, без якої ця енергія приречена на розпорошення, дисоціацію та деградацію у нижчі тваринно-чуттєві форми діяльності.
   Якщо систему норм і табу зруйнувати і перевести людське суспільство в умови моральної вседозволеності, то це означатиме втрату значної кількості людського енергопотенціалу та редукцію активності до чуттєво-інстинктивних імпульсів.
   Не соціальні табу породжують неврози, а руйнування табу є джерелом неврозів та деградації до нижчих рівнів психічного життя.
   Вседозволеність призводить до спрямування енергії на пошуки насолод і задоволень, які спочатку дають приємне почуття збудження, а потім приводять до спустошення і пасивності. Гедоністична поведінка не дозволяє розвиватись та долати власні недоліки, вона приковує людину до кола оточуючих обставин та власної чуттєвості і звужує її внутрішній світ до тваринних потягів.
   Якщо порівняти психіку із сферою, в якій утримується під тиском психічна енергія, то норми і табу - це стінки ящика, в яких просвердлені маленькі дірочки, через які енергія із сичанням виходить, здійснюючи роботу. Але якщо норми і моральні регулятиви-стінки забрати, то енергія розпорошиться в оточуюче середовище. Відбудеться згасання енергії, ентропія, рівномірне перемішування енергії із середовищем. Потенціальна та кінетична енергія системи стане рівною нулю.
   Подібно до цієї аналогії, мораль, етичний закон, самообмеження виконують негентропійну функцію, підвищуючи рівень організації психіки та діяльності, спрямовуючи енергію, на вищі види активності, сприяючи саморозвитку та самодетермінації, нарощуючи рівень психічної та духовної енергетики.
   Відкидання моральних та сексуальних табу, ерозія внутрішнього етичного закону в людині ведуть до зниження біологічної, індивідуально-психологічної та масово-соціальної енергетики.
   Гальмування жадань та потягів робить можливим для людини самодистанціювання, тобто розщеплює психічне на "я", яке себе споглядає та самоусвідомлює, та "суб-я" - неусвідомлену імпульсивно-афективну сферу, якою треба опанувати. Вектор активності спрямовується на контроль та перетворення самого себе.
   Стає можливою, таким чином, самотрансценденція як подолання себе, вихід за межі самого себе. В людини з'являється новий ступінь свободи - свобода від самого себе. Вона вільна піднятися над собою, вийти за свої межі. Це свобода ставати іншим, за висловом Віктора Франкла.
   Отже, обмеження чуттєвості та самообмеження породжують такі глобальні культурно-психологічні феномени:
   1) Біполярність діяльності, розщеплення людської діяльності на суб'єкт та об'єкт. Гальмування природніх потягів відділяє психічну енергію від світу природної чуттєвості, розтотожнює людину і природне середовище і спрямовує вектор активності на природу, на зовнішні об'єкти. Людина і світ об'єктів протиставляються один одному, виникає діяльність з перетворення зовнішніх об'єктів.
   2) Виникає внутрішня біполярність суб'єкта - він роздвоюється всередині себе на "я, яке себе самоусвідомлює", та "суб-я" - потік неусвідомлених або напівусвідомлених тілесно-чуттєвих та імпульсивно-афективних переживань. Вектор активності самоусвідомлюючого суб'єкта спрямований на контроль природніх жадань і спонук, опанування несвідомою сферою та перетворення самого себе.
   3) Розвивається культура як світ утворень людської життєдіяльності: канонів, правил, законів, інших стримувачів, в яких долаються суто природні відношення та тваринні імпульси.
   4) Виникає феномен творчого дисонансу людини із середовищем. Людина, відділяючись від середовища, перестає бути пристосованою до нього. Утворюється "різність потенціалів" між людиною і світом. Людина, зіштовхуючись із ним, набуває своєрідної "енергії тертя" із оточенням, з якої народжується енергія творчості. Вектор духовно-психічної активності суб'єкта, відбиваючись від "непрозорого" інертного світу об'єктів, який не піддається легко перетворюючим імпульсам, рухається та трансформується в таких напрямках:
   а) в середину суб'єкта. При цьому психічна енергія "трансмутується" у психічні процеси, пов'язані із надбудови "втечею" від дійсності, відходом від реальності. Розвивається фантазія та уява. В них відбувається віртуальне подолання дійсності або компенсація того, чого людині в ній не вистачало; будуються віртуальні псевдооб'єктивні світи, в яких більшість почуттів, інтересів та переконань людини пов'язані не з реальністю, а світом чистих ідей, моральних цінностей, абстракцій, мистецтва. Світ уяви стає більш значимим, ніж світ чуттєво-об'єктивний.
   б) перетворюючий рух суб'єкта до об'єкту - спрямування волютивно-діяльнісних імпульсів на реальне перетворення дійсності у відповідності з потребами, цілями та ідеалами людини.
   Нерідко стадія втечі в уяву передує стадії діяльнісної "бурі та натиску", являючись для останньої інкубаційною. В уяві, фантазії та "внутрішньому плані дій" в ідеальній формі готуються схеми та алгоритми майбутньої перетворюючої діяльності. Трагедією для людини та культури буває, коли зв'язок між стадіями уяви та дії втрачається. У випадку, коли забувається про необхідність дії, тоді можна спостерігати манілівську мрійливість або обломівську бездіяльність. В разі ж, коли нехтується мрія та уява, виникає феномен бездуховної "прямої дії", націленої на досягнення успіху будь-якою ціною.
   Таким чином, запорукою свободи є самообмеження індивідів. Воно, в свою чергу, стає можливим, коли індивід добровільно підкорює свою волю об'єктивно існуючим надперсональним "правилам гри" - принципам соціальної регуляції поведінки індивіда, - чи є це правила гри у футбол, правила поведінки у громадських місцях, моральні норми або конституція країни.
   У зворотному випадку, коли "гра за правилами" поступається принципу "роблю, що хочу", то мова йтиме про свавільну людину. Тоді суспільство стає ареною зіткнення свавільних особистостей, і замість свободи розвивається авторитарність.
   Продемонструємо духовно-психологічні прояви протилежних внутрішніх станів - свободи і несвободи.

Прояви внутрішньої свободи/несвободи

Внутрішня несвобода

Внутрішня свобода

Зовнішній локус контролю: пасивність, ухиляння від прийняття рішень, спокій; споживацькі установки; екстрапунитивна реакція

Внутрішній локус: відповідальність, внутрішня активність; інтрапунитивна реакція

Ситуативно-прагматичні цінності

Піднесені духовні цінності

Парціальне вузько-егоїстичне мислення

Системне конгруентне мислення

Стереотипне репродуктивне мислення

Оригінальне творче мислення

Сваволя, авторитарність

Самообмеження

ЛІТЕРАТУРА

1. Балл Г.О. Сучасний гуманізм і освіта. - Рівне, 2003. - 128 с
2. Муздыбаев К. Психология ответственности. - Л., 1983.
3. Хекхаузен X. Мотивации и деятельность: в 2-х т. - М., 1986.
4. Бурлачук Л.Ф., Морозов СМ. Словарь-справочник по психологической диагностике. - Киев, 1989.
5. Гегель. Феноменологія духу - В кн. "Антологія світової філософії", т. 3, с. 341 - Москва "Думка", 1971. - 759 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com