www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Пошук сенсу життя як фактор соціалізації особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Пошук сенсу життя як фактор соціалізації особистості

Володарська Н.Д.

ПОШУК СЕНСУ ЖИТТЯ ЯК ФАКТОР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

   Стаття висвітлює роль пошуку сенсу життя в соціалізації студента у процесі професійного становлення. Розкрито можливості методів корекції проблем самоактуалізації особистості.
   Ключові слова: пошук сенсу життя, само актуалізація, соціалізація.
   Одним з факторів, які впливають на процес соціалізації є пошук смислів, життєвих цілей, сенсу життя. Соціальні фактори в процесі соціалізації можна розглядати не стільки як причини, що формують схильність до пошуку сенсу життя, а також як поле, на якому такі прояви власне можуть здійснюватись і функціонувати. Стимули зовнішнього поля формують певні типи реакцій особистості, поведінкові патерни. Типи реакцій на стимули формуються ще до їхньої домінантної появи у соціальному житті індивіда, оскільки у одній і тій же несприятливій зовнішній ситуації у різних людей виникають різні деструктивні або конструктивні реакції. Один і той же стимул зовнішнього середовища викликає різні реакції-відповіді у різних людей залежно від особливостей їхнього „внутрішнього змісту". У роботах психологів був визначений вплив соціуму на процес становлення картини світу особистості як самого творця цієї картини. Пошук сенсу життя займає центральне місце в побудові картини світу.
   Основою дослідження пошуку сенсу життя особистості є положення і принципи методології гуманітарних наук, розроблених у працях В.А. Роменця, К. Ясперса, М. Бахтіна, К. Роджерса, О. Лосева, теорії існування людини в світі та її уявлень про цей світ, вивчення проблем співвідношення біологічних і соціальних явищ: синхронія включеності людини у два світи: світ суспільства й світ органічної природи, що породжує проблеми актуального існування людини. Екзистенційна психологія розглядає пошук сенсу життя особистості в системі побудови життєвих цілей. Втрата смисложиттєвих орієнтирів особистості спричиняє низку негативних наслідків, які ведуть до саморуйнації. У випадках термінальної ситуації, коли особистість опиняється вже поза межами екзистенційного вибору між життям і смертю, підтримка спрямовується на допомогу у прийнятті реальності.
   Юність - вік специфічної емоційної сензитивності. В цей період інтенсивно реалізуються і розквітають, при сприятливих умовах, всі потенції емоційності людини, індивідуальна активність, з'являється орієнтація на майбутнє. Разом з цим виникає потреба бути не таким як усі. В цьому віці ідеал має такий самий статус, що й реальніть. Ідеальний світ сприймається, як зло, тому його необхідно змінити якимсь героїчним вчинком. Юнак любить те, що він бажає змінювати, і це його захоплює, не залишає байдужим. Юнацький період є досить складним. Оскільки саме у цьому віці фіксується найнижча задоволенність смислом свого життя, невпевненність у собі, стан тотальної невизначенності. Молода людина опиняється на порозі дорослого життя, тому треба зробити той відповідатьний крок, який визначить усю подальшу долю і життєву дорогу. А для того, щоб самовизначитися і досягти своєї мети, необхідно знайти відповіді на запитання: "Хто я?", "Для чого живу?", "Що робити у майбутньому?". Дані питання хвилюють кожну юну особу, але не кожен може знайти у собі відповідь. І така неготовність відповідати на запитання, які виникають у процесі нового самостійного життя породжує ряд проблем. Внаслідок чого юнаки намагаються знайти різні підходи до вирішення складних проблем, використовуючи процес прийняття, розуміння і оцінювання інших людей, себе, груп, тобто будь-яких соціальних об'єктів. Сприйняття соціальних об'єктів відрізняється від сприняття предметів, бо індивід, якого сприймають, не пасивний і не байдужий до суб'єкта, який сприймає.
   Не аби яку роль у данному процесі відіграє спілкування. При цьому учасники спілкування намагаються відтворити внутрішній світ один одного, зрозуміти почуття, мотиви поведінки. Пізнаючи один одного, юнаки мають змогу краще і надійніше оцінити перспективи спільної діяльності, побудувати життєві стратегії взаємодії на майбутнє [5; 75].
   Щодо ролі освітньої інституції ВНЗ у соціалізації особистості, то тут доречно розглядати і студента і освітню систему як партнерів у комунікативній ситуації, в якій кожна сторона робить свій внесок і несе відповідальність за наслідки цього процесу. Пояснимо нашу думку. Завдання освітньої системи вишів -надати професійну підготовку майбутньому спеціалісту. В процесі виконання цього завдання відбувається становлення особистості майбутнього спеціаліста, певна побудова або реструктуризація його життєвих цілей, настанов, життєвих смислів.
   Студенту важко адаптуватися на перших курсах до ситуації навчання в вищому навчальному закладі. Він проходить адаптаційну стадію професійної ідентичності, на якій відбувається осмислення своїх бажань стати майбутнім спеціалістом. Це період осмислення професійної ідентичності, коли на основі входження у нове соціальне та професійне середовище зовнішня студентська ідентичність переходить у внутрішньо прийняту, усвідомлену, емоційно забарвлену характеристику. Це нестабільний етап, пов'язаний з адаптацією до нової соціальної ролі студента (“Я-студент”) та очікувань майбутньої професійної ідентичності. У особистості ще залишається очікування зовнішніх стимулів для підтвердження „звичності оточення" та задоволення „глибинного почуття сталості" (батьки допоможуть, хтось з дорослих візьме на себе підготовку до самостійного життя та інше). Під „глибинним почуттям сталості" розуміється задоволення та підкріплення вже створених глибинних структур. Отже, своєю поведінкою та висловлюванням студент може очікувати ззовні підтвердження своїх бажань (залишатися ще „безпораднім", потребуючим підтримки або самостійно вирішувати свої проблеми).
   Другий етап - стабілізуючий (2-3 курс) - це період, коли на основі усвідомлення вимог нової соціально-професійної ролі та власних здібностей, та можливостей відбувається усвідомлення досягнень, які зроблені завдяки власним зусиллям. В цей період конструктивні схеми саморозвитку знаходяться в достатньо стабільному стані, оскільки студент починає отримувати задоволення від сприйняття себе як суб'єкта майбутньої професійної діяльності (“Я-майбутній спеціаліст”). Третій етап -уточнюючий (4-5 курс) - період, коли на основі усвідомлення соціальних ролей, засвоєних у ході професіоналізації, відбувається формування нових життєвих цілей та перспектив. Це другий нестабільний період, сенс якого зводиться до переосмислення та уточнення різних варіантів професійно-творчого саморозвитку, працевлаштування та період розвитку професійної кар'єри.
   Слід зазначити, що ці етапи формування у студентів професійної ідентичності не існують ізольовано, вони тісно взаємопов'язані та взаємообумовлені. Л.Б. Шнейдер виділяє зовнішні та внутрішні джерела формування професійної ідентичності. Зокрема до внутрішніх джерел становлення професійної ідентичності дослідниця відносить такі як емоційно-позитивний фон, на якому відбувалось отримання інформації про професію; позитивне сприйняття себе у якості суб'єкта професійної діяльності; емоційно-позитивне сприйняття своєї приналежності до професійної спільноти; вдале засвоєння прав та обов'язків, норм та правил професійної діяльності; готовність спеціаліста прийняти на себе професійну відповідальність; характер прояву та самоприйняття екзістенційного та функціонального Я; мотиваційна активність до реалізації себе у вибраній професії.
   Мета статті спрямована на визначення особливостей пошуку сенсу життя особистості на різних етапах соціалізації особистості, зокрема у ВНЗ.
   Коли людина усвідомлює свій внутрішній світ, вона по-іншому починає дивитися на зовнішнє оточення. Тоді у сприйманні зовнішнього світу відсутні статичні категорії та форми. Мислення знаходиться у постійному русі, свідомість породжує пошук життєвих смислів, які ніколи не стануть завершеними, догматичними. Тоді світ сприймається у всьому своєму різноманітті. Відкриваючи свій внутрішній світ, людина відкриває зовнішній світ у процесі постійних змін та сама постійно знаходиться на шляху самовдосконалення. Спираючись на визнання понять самореалізації, можливо підійти до висновку, що самовизначення у юнацькому віці - це насамперед переживання життєвої кризи, яке пов'язане зі ситуацією невизначеності щодо життєвої перспективи (провідні цінності, ідеали, мета самореалізації), невизначеності своїх можливостей (реальних та потенційних) та прагнення до свободи вибору в ситуації несформованих навичок свідомо та відповідально робити цей вибір. Мета переживань кризи самовизначення - знайти таку можливість для інтеграції структур особистості, щоб можливо було реалізувати поняття свободи волі, яке припускає одночасно і наявність декількох виборів в будь-якій ситуації, і вміння творчо розглянути позицію власну, і позицію іншого, а також гнучко лавірувати серед різного роду обмежень, задовольняючи свої природні потреби в умовах соціального оточення.
   Стратегія самовизначення випробується в юнацькому віці, але має свою детермінацію у ранньому дитинстві (Фрейд, Юнг, А. Фрейд) на рівні глибинних переживань свого Я - базової довіри чи недовіри світу та собі. Стратегія самовизначення одержує свою домінанту, каркас, які закріплюється ланцюжком подій в період 11 -13 років як ситуація успіху або ситуація невдачі. Саме підліткову кризу називають найгострішою серед криз [5, с.34], тому що "тіло виходить з-під контролю, людину несподівано охоплюють архаїчні емоційні стани, які майже не контролюються. Внутрішній світ з його глибинами стає реальністю, яка важливіша за все інше. Виникають проблеми, які треба вирішувати наодинці з собою. Ця криза є кризою самоусвідомлення, коли людина набуває почуття власної індивідуальності. Як визначає Титаренко, "в підлітковий вік відбувається вибір між почуттям визначеності власного "Я", формуванням так званої его-ідентичності та почуттям дифузії, розмитості, невизначеності ролей" [8, с 35].
   Це стає першопричиною подальшої регресії на інфантильний рівень розвитку, зростання тривожності, страху перед спілкуванням, протилежною статтю, ворожості до суспільних вимог. Це - "відчуття рольової плутанини." Кризу підліткового віку змінює "криза початку" - початку самостійного життя. Експериментально доведено, що саме в юнацтві фіксуються найнижча задоволеність смислом життя, найгостріша невпевненість у собі, переживається тяжкий стан загальної невизначеності. Людина опиняється на порозі нового, самостійного життя, відчуває незвичний тягар відповідальності за кожний крок, хоче зрозуміти своє призначення, відчути, куди саме слід рухатись, що робити. Людина юнацького віку має віддалені життєві цілі, пов'язані з майбутнєю працею, продовженням навчання, соціальним просуванням, сім'єю. Але завжди є неузгодженість віддалених цілей з актуальною життєвою ситуацією, як показує у своїх дослідженнях Є. Головаха. Самовизначення не може відбуватися без самообмежень. Вибір професійної діяльності є водночас і звуженням перспектив, відмовою від безлічі інших можливостей [8, с 36].
   У юнацькому віці стратегія самовизначення набуває своїх конкретних поведінкових форм та спрямованості:
   - соціальне самовизначення: стереотип благополуччя у сім'ї та професії;
   - ціннісне самовизначення: ототожнення та ідентифікація зі значимими об'єктами;
   - особисте самовизначення: “хтоЯ?”, “який Я?”, характеристики, як результат оцінювання;
   - цільове самовизначення: “де я ?”, “де я хочу бути?”.
   • Якщо позиція самовизначення на глибинному рівні сформувалася як "я хочу, я можу", то самовизначення відбувається як активний діючий процес, реалізується від думки до дії, при цьому підтверджується ситуація успіху.
   • Якщо позиція глибинних переживань сформована як "Я не можу, бажати не можна, нічого не бажаю", то самовизначення не має внутрішньої домінанти, шукає у ситуативних обставинах зовнішній об'єкт, не має внутрішньої мотивації та стимулів. Цими стимулами стають кризові переживання конфронтації взаємодії зі світом. При цьому внутрішня потреба до самореалізації існує, але вона не усвідомлюється, тому що це загрожує підвищеним рівнем відповідальності за своє життя. Такого плану самовизначення не відповідає природній внутрішньої потребі, має характер примученої необхідності "я не можу, але повинен" та викликає протест, який і проявляється у конфронтації зі світом. На глибинному рівні проявляється образа на невідповідність результату неусвідомленим відчуттям внутрішньої потреби. Як наслідок, конфронтація сильно викривляє результат, потребується багато енергії на подолання "я не можу”, “я не хочу” і т. інше.
   Паралельно їй вимальовується інша категорія пошуку себе, сенсу життя, образу “Я”, образу своєї самості, що також несе відбитки картини світу і пошуку свого місця в ньому. Так образ власного “Я” стає головним для визначення життєвої стратегії індивіда. Саме уявлення про самого себе стає фундаментом для розвитку гнучких адаптивних можливостей нашої індивідуальності у процесі соціалізації. Світ знаходиться в постійній зміні, а образ “Я” прагне до стабільності, навіть консерватизму для збереження своєї цілісності. Тому ті структури, що сформувалися на тлі динаміки картини світу, стають деструктивною ланкою, що сповільнює подальший саморозвиток образу “Я”. Кожен компонент, що придбав форму чіткої категорії і зайняв своє місце в структурі “Я” особистості індивіда, прагне до постійного існування і дуже болісно змінюється чи перетворюється. В міру поглиблення процесу самовизначення образ “Я” деталізується, кожен його компонент здобуває чітку структуру і підлягає, при необхідності, рефлексивній діяльності. Усе це продовжується доти, поки не з'являється новотвір у вже сформованій структурі особистості.
   Пошук сенсу життя - це відображення самого себе у свідомості, результат складної інтеграції у єдине ціле різних функцій та властивостей людини. У кожної людини свій образ "Я", свої життєві смисли. Основним інструментом формування образу “Я” стає самооцінка та оцінка людини іншими. Покращити самооцінку можливо лише тоді, якщо реально збільшити досягнення, або зменшити рівень своїх домагань. Образ "Я" залежить від рівня розвитку самосвідомості. Низький рівень свідомості - інтуїтивні відчуття себе, відчуття самозадоволення або незадоволення собою. Високий рівень свідомості: усвідомлення своїх станів, поведінки, вчинків, рефлексія, самоспостереження своїх відчуттів, вчинків, дій.
   Розходження між образом "Я" та "реальним Я" сприймається людиною як дискомфорт, який знімається: 1) психологічним захистом (раціоналізація, проекція, прихована агресія та інше); 2) усвідомленням причин та самовдосконаленням. Образ свого “Я” може трансформуватися : 1) теоретично, у вигляді міркувань, 2) образно, у вигляді візуалізації, 3) під час продуктивної діяльності у процесі поведінкової стратегії. Життєва функція самосвідомості - допомогти людині створити позитивну "Я -концепцію", умовою формування якої є прийняття себе та вміння приймати себе та любити у відображенні в інших . Людина діє та відчуває себе не відповідно того, яким насправді є реальне положення речей, а відповідно того, як ці речі відображені у його образах навколишньої дійсності. Якщо розглядати людину як активний суб'єкт життя, то можна виділити два основні способи його існування і, відповідно, два типи ставлення до життя. Перший тип - це сприйняття життя, що не виходить за межі зв'язків, в яких живе людина, де кожні його стосунки - це ставлення до окремих явищ, але не до життя в цілому. При такому ставленні людина не здатна осмислити весь свій життєвий шлях як єдине ціле. Саме життя для нього виступає як некерований стихійний процес. Це спосіб ставлення до життя "неусвідомлюване”, де моральність існує як невинність, як нерозуміння наслідків зла, як божевільне підпорядкування будь-яким домінуючим тенденціям або волі більшості.
   Другий спосіб існування пов'язаний з активним розвитком рефлексії - це шлях побудови етичного людського життя на новій свідомій основі з пошуками відповідей на питання: хто я такий ? як я живу ? навіщо я роблю це ? куди мені слід рухатися далі ? що я хочу від життя і від себе ? В цьому випадку людина є творцем свого власного життя і життя суспільства, до якого вона себе відносить. Головною метою є вироблення у людини цього другого, творчого, етичного відношення рефлексії до власного життя. У процесі соціалізації особистісті в період навчання у вузі розвивається рефлексія, пошук життєвих смислів.
   Для визначення особливостей пошуків себе, життєвих смислів, сенсів проводилося дослідження групи студентів факультету практичної психології та соціальної роботи Вмурол “Україна” м. Києва. Були запропоновані наступні теми для опису себе, картини світу: “Самопрезентація: хто я? який я? чого я хочу? у чому бачу сенс свого життя?”, “Я в соціумі”, “Моя модель світу”, “Рубежі кар'єрного росту”, “Пошук сенсу життя”. Метою даних стимульних тем було визначення особливостей пошуку життєвих смислів, цілей в процесі рефлексії свого актуального стану і деталізації образу картини світу й образа “Я”, а також презентація себе в цілепокладанні, життєвих стратегіях.
   Стимульная тема подавалася у формі проективного тесту, завдання виконувалося як опис або малюнок. Роботи, виконані студентами, піддалися якісному і кількісному аналізу. Приведемо результати аналізу творчої роботи “Пошук сенсу життя ”.У дослідження входило 45 студентських робіт. З них: - 50 % визначили пошук сенсу життя як стан своєї душі. Для них світ поділяється на дві частин: темну і світлу, котрі увесь час взаємодіють. Елементи картини світу ця категорія людей сприймає через призму свого відношення, розділяючи на позитивні і негативні. Приклади: “світла смуга - це мрія, любов, родина, дружба, а темна - це насильство, обман, ненависть”; “сонце - це світло, добро, а місяць - це ніч, зло, також і люди”; “у душі борють два протиріччя: добро і зло, троянда - символ щиросердечної любові, добра, тому людин добрий, але у визначений момент настає агресія, це обумовлює чорний колір”; “моє життя, і мій світ, як зебра, складається з чорних і білих плям, графічно я зобразила дерево: одна сторона зелена, квітуча, інша - засохла, з колючими гілками”.
   23% випробуваних представляють свій світ як навколишнє їхнє реальне життя і всі, чим вона заповнена. Для них світ - це любов, дружба, родина, навчання, мета, мрія, батьки, дитинство, сміх, радість, тварини, рослини, птахи. Світ сприймається не диференційовано. Приклад: “Світ - це родина, а значить тепло, затишок, турбота; це будинок, а значить вогнище, це любов, а значить життя; це дружба, а значить надійність, спокій, захист”.
   12% випробуваних визначили світ як породження стихією, динамічним станом, що видозмінюється і перетвориться. Приклад: “світ - це потік, великий плин, що несе сотні тисяч життів”
   10% сприймають світ у процесі взаємодії з ним. “Світ - це людське життя і його діяльність на Землі”.
   5% вважають, що світ - це час у нескінченному його стані. “Для мене життя вічна і світ нескінченний, подібно годинник, що увесь час йдуть і ніколи не зупиняються”
   У результаті комплексно проведених досліджень актуальний стан можна зафіксувати наступними положеннями:
   - пошук сенсу життя, відбитий у студентських творчих роботах, має дуже розмитий контур, часто не деталізований і не структурований;
   Я-концепція й образ “Я” аналогічно не завжди деталізований, часто залежить від опосередкованого сприйняття референтною групою;
   - стратегія самореалізації або не сформована зовсім, або обмежена набором стереотипних стверджень;
   - характер мислення і перспективне бачення має негативний характер чи є компенсаторно - позитивним;
   - відсутний причинно - слідчий зв'язок у процесі рефлексії, часто механізми рефлексії слабко розвинуті;
   - відсутні навички целепокладання і ціледосягнення.
   У зв'язку з тим, що вербальна відповідь, яка усвідомлюється, на стимульні питання і тематична візуалізація провокують процес рефлексії свого актуального стану і допомагають структуювати певні поняття пошуку сенсу життя, картини світу, свого “Я”, життєвої мети, тому практичне виконання подібних завдань дає терапевтичний результат і сприяє процесу самовизначення особистості.
   Умовою повноцінного розвитку особистості є формування здатності конструювання свого життєвого шляху, адекватного ставлення до себе, свого життя. Неспроможність побудови свого власного життя викликає дисгармонійність, розходження із соціальним очікуванням, унеможливлює налагодження соціальних контактів, що породжує перепони у розвитку життєвих стратегій особистості, її самовизначення. Самовизначення особистості допомагає у само прийнятті та подоланню життєвої кризи.
   Висновки
   У процесі соціалізації особистості в період навчання у ВНЗ відбувається усвідомлення компонентів своєї особистості, своїх цінностей, життєвих цілей, формується картина світу, образ свого “Я”.
   У зв'язку зі структуруванням вищевказаних категорій, які детермінують, пошук сенсу життя, створюються реалістичні очікування. Вони спираються не на фантастичні припущення, а на Я-потенціал, який зафіксований в актуальному стані. Це дозволяє особистості старшого юнацького віку узяти відповідальність за своє життя.
   Чіткий, адаптивний, динамічний образ картини світу, свого Я, життєвої Мети формує ціле покладання, життєві стратегії, що дозволяє особистості підготуватися до професійної діяльності, забезпечує досягнення життєвого успіху, задоволення своїм життям і собою.
   Розуміння іншого, його стану, його позиції - вирішальний крок до розуміння контексту ситуації і передбачення різних наслідків, що повертає особистість до реальності, розширює картину світу. Відбувається усвідомлення і розуміння ролі ситуативно-діяльнісних факторів, знижується рівень емоційної напруги при актуалізації конфліктних ситуацій, проявляються почуття впевненості та інші позитивні почуття. З'являється стремління до самоаналізу причин своєї конфліктної поведінки, більша терпимість у конфліктних ситуаціях і поштовх до компромісної взаємодії з використанням знань, отриманих у процесі психокорекції.

Література

1. Берне Л. Развитие Я -концепции и воспитание. - М., 1986. -С.145.
2. Боднар М.Б. Вплив етнопсихологічних життєвих орієнтацій на самоактуалізацію студентської молоді. - К., 2004. - С. 120.
З. Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание. -М.,1984.-С.245.
4. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Тернопіль, 2003.
5. Плаксій С. Твой молодой современник: Проблемы совершенствования образа жизни робочей молодежи в зеркале социологии. - М., 1982. - С. 24.
6. Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолога і соціального педагога в умовах вищої школи. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Тернопіль. 2003. - С. 63-70.
7. Радчук Г.К. Аксіологія вищої освіти. - Тернопіль, 2006.
8. Титаренко Т.М. Психологія життєвої кризи. - К.,1998. -347 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com