www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Професійне становлення та формування мовленнєвої компетентності психолога
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Професійне становлення та формування мовленнєвої компетентності психолога

В. Каменева

ПРОФЕСІЙНЕ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПСИХОЛОГА

   Автор розглядає проблему розвитку професійного мовлення майбутніх психологів в контексті професійного становлення фахівця. В статті підкреслено, що сформовані мовленнєві вміння є основою успішної педагогічної діяльності, головним знаряддям психологічного впливу. Також виділено практичні методи підвищення якості процесу формування мовленнєвої компетентності психологів.
   Ключові слова: професійне мовлення психологів, мовленнєві вміння, професійне становлення та професійний розвиток психологів.
   Актуальність. Всебічне вивчення сучасних теоретичних і практичних досліджень проблеми мовленнєвої підготовки майбутніх психологів показує, що ці питання не достатньо розроблені. Потреба опрацювання і поширення результатів відповідних досліджень у навчальному процесі вищої освіти актуальна і нагальна. Доречно розглядати проблему розвитку мовленнєвих здібностей в контексті особистісного розвитку та професійного становлення студентів психологічного факультету. Важливо дослідити психологічні умови розвитку студентства на сьогоднішній день та оцінити якість професійної мовленнєвої підготовки, знайти найоптимальніші рішення серед технологій навчального процесу, новітні рішення проблеми мовленнєвої компетентності, вдосконалення механізмів регулювання якості мовленнєвої діяльності.
   До причин, що визначають актуальність зазначеної проблеми, слід віднести й розкриття професійних можливостей студента, формування творчої, духовно багатої особистості, виховання конкурентоспроможного рівня мовленнєвої майстерності, вміння активно впливати на навколишній світ і максимально широко реалізовувати природній потенціал для свого соціально-комунікативного зростання [1, с 98].
   Мета дослідження. Розуміючи актуальність та доцільність проблеми розвитку мовленнєвої майстерності в процесі професійного зростання, ми поставили метою статті розглянути професіоналізацію студента та розвиток професійного мовлення, психологічні умови розвитку мовленнєвої компетенції, визначити критерії сформованості професійного мовлення, обгрунтувати теоретичні основи та практичні можливості реалізації процесу вдосконалення розвитку професійного мовлення майбутніх психологів. Принципові підходи нашого дослідження випливають із сучасних концепцій та положень про професійну підготовку у вищій школі, із результатів роботи вчених, які обґрунтовують нове розуміння процесу формування професійного мовлення психологів. Також стаття включає власний досвід роботи автора в освітніх закладах.
   Аналіз результатів наукових досліджень та виклад основного матеріалу. У дослідженнях, які стосуються характеристики і взаємодії різних психологічних умов, чинників, що сприяють розвитку професійного мовлення майбутнього психолога слід виділити роботи класиків і сучасних психологів. Питання формування соціально-комунікативної культури розглянуто в філософських, соціологічних, культурологічних, психолого-педагогічних дослідженнях. Провідні дефініції з проблеми мовленнєвої діяльності психологів вивчали О. Біляєв, М. Ілляш, Б. Головін, Л. Струганець, В. Русанівський, Г. Винокур, Л. Савенкова. Мовленнєве спілкування досліджено у працях Г. Андреєвої, В. Кан-Калика, А. Коротаєвої, Т. Тамбовцевої, С. Шеїна та Г. Ковальова. Головне питання, яке цікавить нас у цьому теоретичному дослідженні є аналіз розвитку професійного мовлення в процесі професіоналізації студента.
   У відповідності з Законом України „Про вищу освіту" та проектом “Програми розвитку освіти на 2005-2010 р.” завдання вищої освіти- це “професійне становлення і професійне зростання особистості студента як спеціаліста, професіонала, формування творчої, духовно багатої особистості з урахуванням її потреб, інтересів, бажань, здібностей” [1]. Таким чином, слід зазначити, що саме період навчання у вищому навчальному закладі, процес формування фахівця нероздільно пов'язані з утворенням світоглядних, громадянських якостей, з формуванням творчих рис, з розвитком професійного мовлення. У відповідності з дослідженнями Л. Подоляк та В. Юрченко, основними напрямками професіоналізації студента є: 1) формування всіх пізнавальних процесів: професійного сприймання, спостережливості, професійної пам'яті, уяви, мислення; 2) формування механізмів планування своєї діяльності, програмування своїх дій, оцінки результатів і їх корекція; 3) розвиток професійної спрямованості: мотивації, розуміння і прийняття професійних завдань [6, с 81].
   Протягом навчання студента в вищому навчальному закладі спостерігається подальший генезис його “Я-концепції”: виявлена тенденція динаміки “Образу - Я” майбутнього психолога в напрямі когнітивної ускладненості й диференційованості; зростання питомої ваги в загальній його структурі моральних суджень; зміни зовнішніх оцінних еталонів на внутрішні, індивідуально-особистісні; трансформація семантичного простору в напрямі зростання кількості професійно-рольових конструктів як свідчення ідентифікації з професійною моделлю “майбутній педагог”, “вчитель-практикант”. У професійному зростанні особистості студента відбувається професійна самоактуалізація: пошук професійного іміджу, індивідуального стилю професійної діяльності, визначення для себе професійних перспектив [6, с 83].
   Організація мовленнєвої діяльності в умовах університетської освіти передбачає засвоєння студентами знань про мову і мовлення, набуття ними власного мовленнєвого досвіду, спрямованість особистості до саморозвитку і самореалізації, формування самосвідомості в оволодінні професійними мовленнєвими уміннями. Загальний мовленнєвий розвиток студента визначається якісним рівнем його мовленнєвої діяльності, яка виявляється у професійній діяльності; сформованістю мотиваційної сфери, професійної спрямованості, розвитком мовленнєвих здібностей. Запропонований Л. Спірним підхід до вимірювання рівнів умінь передбачає брати до уваги: моральні якості особистості, педагогічну ерудицію, сформованість комплексів евристичних дій, психологічну готовність до роботи. Наслідком професійного зростання особистості майбутнього фахівця та розвитку його професійних здібностей є фахова компетентність, яку набуває студент. А розвиток мовленнєвих здібностей та комунікативної культури визначає мовленнєву компетентність майбутнього фахівця.
   Пошук шляхів удосконалення рівня професіоналізму майбутнього психолога в умовах університетської освіти потребує глибокого аналізу мовленнєвої діяльності як результату мовленнєвої підготовки. На думку Л. Савенкової, студенти уже з першого курсу спроможні засвоїти основні вимоги щодо мовленнєвої діяльності, зокрема, це стосується: необхідності опанування знаннями про дієву силу слова, мовлення, досконалого володіння словниковим запасом і навичками їх застосування відповідно до ситуації; володіння технікою мовлення (дихання, дикція, темп, інтенсивність, динаміка); прагнення впливати живим словом як на свій внутрішній стан, так і на стан (настрій) слухачів (майбутніх учнів).
   Виходячи з цих вимог, структура мовленнєвої підготовки студентів реалізується у таких чотирьох напрямках:
   1) анатомо-фізіологічний (фізичний);
   2) лексико-граматичний;
   3) культури мовлення;
   4) мовленнєвої діяльності.
   Все це загалом сприяє успішній мовленнєвій підготовці, а відтак і введенню в практичний обіг поняття “мовленнєва підготовка”, яка враховує основні функції мовленнєвої діяльності: інтегративну, комунікативну, навчальну, формуючу, культурологічну, розвиваючу, соціальну, інформативну, спонукальну, еталонно-показову, пристосувальну.
   Аналіз розвитку компонентів професійного психолого-педагогічного мовлення дозволив визначити рівні мовленнєвої підготовки студентів: репродуктивний, продуктивно-перетворювальний, творчий [7, с 7-8].
   Розглядаючи тему формування професійного мовлення психологів, визначимо психологічні чинники, які впливають на розвиток їх мовленнєвої культури.
   Нами встановлено ряд основних психологічних умов формування процесу розвитку професійного мовлення та загального розвитку, індивідуального стилю діяльності майбутніх психологів в навчально-виховному процесі. Це постійне оновлення змісту навчальних дисциплін, збагачення теоретичними знаннями з основ психологічної та педагогічної культури та досвідом практичної діяльності, стимулювання навчально-пізнавальної діяльності, створення оптимальної системи особистісно зорієнтованих педагогічних дій, інноваційне навчально-методичне забезпечення психолого-педагогічної практики, правильне сприймання ролі євро інтеграційних перетворень.
   Вдосконалення організаційної структури і функцій вищої школи дозволяє закласти підвалини індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього психолога, сприяють підвищенню мотиваційної спрямованості, розвитку професійного мовлення.
   Правильне розуміння євроінтеграційних реформ, серед яких впровадження Болонського процесу та кредитно-модульної системи, дозволяє підвищити якість освітнього процесу і поліпшити процес формування професійного мовлення психологів.
   Застосування сучасних технологій навчання також є важливою психологічною умовою нормального розвитку фахівця, його особистості, його здібностей, його мовленнєвої компетентності. У практиці навчально-виховної діяльності сучасного вищого навчального закладу найпоширеніші такі технології навчання: диференційоване навчання, проблемне навчання, ігрові технології та активні методи навчання, інформаційні технології, особистісно орієнтоване навчання.
   Важливою умовою формування індивідуального стилю діяльності майбутніх магістрів та спеціалістів психологів вищої школи є стимулювання навчально-педагогічної діяльності.
   Однією з умов успішного формування професійного мовлення психологів є розвиток їх творчого потенціалу з метою створення системи оптимальної професійної діяльності. Важливим джерелом розвитку творчості майбутнього магістра психології вищої школи є потреба знаходити постійно нові варіанти використання методів та прийомів, нові способи розвитку психолого-педагогічних традицій, використовувати весь мовний потенціал професійної сфери.
   Інноваційне навчально-методичне забезпечення педагогічної практики -важлива умова формування індивідуального стилю мовлення та діяльності майбутніх психологів. В період проведення педагогічної практики студенти мають поглиблено опановувати питання організації управління навчально-виховним процесом, застосовуючи вивчену лексику, здійснити заходи педагогічної діяльності, проводити навчальні заняття, практикуючи та розвиваючи професійне мовлення.
   Таким чином, ефективне формування індивідуального стилю професійної діяльності майбутніх психологів відбувається через створення вищезазначених психологічних умов.
   В контексті нашої теми „Професійне становлення та розвиток професійного мовлення психологів" визначимо критерії сформованості мовленнєвої компетентності.
   Розглядаючи мовленнєву діяльність викладача, Л. Савенкова зазначає, що під час визначення рівнів сформованості культури професійного мовлення психолога доцільно використовувати як суто лінгвістичні критерії мовлення (правильність, логічність, емоційність, ясність, точність, доступність, виразність, різноманітність, доречність, естетичність, достатність), так і сформованість техніки мовлення і психолого-педагогічні та лінгводидактичні вимоги. За матеріалами дисертаційного дослідження О. Кретової, виділено високий, достатній, середній та низький рівні сформованості професійного мовлення психолога.
   Основними критеріями високої якості мовлення є правильність, чистота, доречність, багатство мовлення. Чистота професійного мовлення - це суворе дотримання мовних і стилістичних норм літературного мовлення, головним чином у сфері вимови і слововикористання. Доречність мовлення - ознака його культури, якій властива точність, логічність, виразність, чистота цього мовлення та вимагає добору мовних засобів, що відповідають змістові та характерові експресії повідомлення. Багатства і різноманітності мови можна досягти за умов: засвоєння активного запасу загальнонародного словника літературної мови, вироблення навичок вмілого, творчого обгрунтування використання різних структур речень і словосполучень, оволодіння запасом типових інтонацій, прагнення до активної самостійної роботи. Стилістично вправним вважається мовлення, яке за своєю будовою і мовним оформленням відповідає, з одного боку, особливостям певного функціонального стилю та типові мовлення, а з другого - стилістичним нормам мовлення. В соціолінгвістиці, як відомо, розрізняють дві основні його різновидності: офіційний і неофіційний. Функціональні стилі мовленнєвої поведінки відрізняються один від одного вибором лексики і експресивних засобів. Психолог повинен володіти гнучкістю переходу від одного стилю до другого, враховуючи конкретну ситуацію спілкування.
   Індивідуальний стиль мовленнєвої поведінки проявляється у певній манері самовираження - лексиці, інтонації, міміці, пантоміміці. Разом з тим, професійна етика передбачає певну мовленнєву дисципліну, неухильне дотримання літературних норм, які не дозволяють використовувати діалектизми, жаргони і т.д.
   І. Зимня вважає, що мовленнєва поведінка, проявляється в манері, характері мовленнєвих дій, включаючи соматичну активність. Мовленнєва поведінка, як і інші види соціальної діяльності перебуває під контролем суспільства.
   Аналізуючи провідні дефініції з проблеми формування мовленнєвої компетенції, слід зазначити, що суттєвими ознаками культури поведінки будь-якої людини, а тим більше психолога, соціального педагога, є використання системи національно-специфічних стереотипів, стійких форм спілкування, призначених для встановлення і підтримання контактів.
   Імпровізаційність мовлення - невід'ємний елемент мовленнєвої поведінки фахівця. Форми мовленнєвої імпровізації можуть бути найрізноманітнішими, починаючи із питання, жарту, який знімає нервову напругу, і закінчуючи монологом, необхідність якого диктується конкретною потребою.
   Однією з важливих детермінант мовленнєвої поведінки є уміла організація діалогу, що дозволяє ефективно вирішувати різноманітні завдання: досягати взаєморозуміння, виявляти різні підходи в тлумаченні дискусійних проблем, створювати ситуації вільного вибору особистісної позиції, на основі зворотного зв'язку вносити корективи в свої дії. Важливою якістю є експресивність, яка дозволяє посилити виразність слова.
   Аналізуючи різні наукові джерела, ми дійшли висновку, що під технікою спілкування або комунікативною технікою слід розуміти сукупність засобів (прийомів), які використовуються в процесі спілкування з метою досягнення бажаних результатів спілкування.
   За визначенням Л. Савенкової, техніка мовлення - базовий компонент професійної майстерності викладача, психолога, який пов'язаний з формуванням педагогічного голосу, фонаційного дихання, чіткої дикції і є засобом педагогічного впливу. У професійному мовленні психолога реалізуються всі елементи техніки мовлення [7, с 38].Ураховуючи результати досліджень професійного мовлення психолога, Р. Короткова вирізняє такі функції його техніки: дидактична, експресивна, перцептивна, сугестивна, організаторська, науково-пізнавальна, комунікативна.
   Аналізуючи дослідження науковців, ми вважаємо, що важливим критерієм розвиненої техніки професійного мовлення є правильне фонаційне дихання. Кожний викладач повинен намагатись розвивати діафрагмально-реберне дихання, яке є енергетичною базою професійного мовлення.
   У відповідності з дослідженнями М. Букача, добре поставлений голос викладача дає можливість передати у мовленому слові різні смислові відтінки, допомагає студентам краще сприймати думки, створює певний емоційний настрій. Монотонний, нерозвинутий голос негативно позначиться на сприйнятті інформації аудиторією.
   Уміння володіти голосом- важливий показник педагогічної майстерності. Необхідними якостями голосу психолога є такі: приємний тембр, сила, летючість, витривалість, широкий діапазон. До недоліків голосу психолога слід віднести: неприємний тембр, хрип, сипіння, вузький діапазон, напруження звучання.
   Одним з елементів техніки мовлення є дикція, що у перекладі з латинської значить вимова, або манера вимовляти слова. Вказаний термін визначається ще як ясність і чіткість у вимові слів, складів і звуків.
   Критерії розвитку мовлення психолога напряму пов'язані з риторикою. Вивчаючи сучасні наукові праці, можна зробити висновок, що під терміном риторика розуміють теорію красномовства, власне науку про красномовство, дослідження теоретичних основ ораторського мистецтва, курс навчання красномовству. Інтонаційна виразність мовлення - це професійно значима характеристика мовлення викладача. її розвиток повинен бути невід'ємною частиною процесу його професійної підготовки до реалізації мовленнєвої діяльності. [7, с 151].
   Розглянемо складники інтонації. Так, мелодика - це зміна висоти тону голосу протягом висловлювання. Мелодика виступає головним компонентом інтонації. Логічний наголос - виділення за допомогою інтонаційних засобів якого-небудь слова у висловлюванні, яке той, хто говорить, розглядає як найбільш важливе. Темп мовлення - швидкість вимови елементів мовлення (звуків, складів, слів). Успішність виконання емоційних інтонацій обумовлена особистісними особливостями психолога (викладача). Це тип мислення, добросовісність, емоційна стабільність, високий контроль поведінки, впевненість у своїх силах, життєрадісність, активність, незалежність і самостійність, конформізм [7, с 85].
   Найбільш загальними ознаками емоційного забарвлення мовлення психолога, які оцінюються слухачами, є: рішучість, мажорність, суворість, вимогливість, фальшивість, байдужість, офіційність, тривожність інтонаційного тону мовлення.
   Одним із основних критеріїв розвитку мовленнєвої компетенції є розвиток мовленнєвих вмінь. У наукових працях відомих учених (А. Мудрик, А. Капська, В. Кан-Калик, О. Леонтьев) та у дисертаційних дослідженнях (М. Барахтян, А. Годлевська, В. Коломієць) запропоновані підходи до вирізнення комунікативних умінь педагога. Педагогічні здібності- ансамбль якостей особистості, який відповідає вимогам педагогічної діяльності і забезпечує особистісне оволодіння цією діяльністю й досягнення в ній високих показників. Наявність мовленнєвих здібностей сприяє оволодінню викладача мовленнєвими вміннями - обов'язковим складником комунікативних умінь педагога.
   Висновки: Таким чином, слід підкреслити, що існує потреба в підвищенні рівня мовленнєвої підготовки майбутніх психологів. Функціонування наукової організаційно-методичної системи формування мовленнєвих умінь залежить від соціокультурного, психологічного та педагогічного аспектів. Культурна орієнтація студентів, позитивна соціальна мотивація посилює збереження культурологічної лінії у ході формування професійних мовленнєвих умінь. Серед психологічних умов, які забезпечують формування професійного мовлення майбутніх психологів слід виділити наступні: застосування інноваційних, активних методів навчання, діалогічний підхід та диференційоване навчання, формування мотиваційної сфери та професійної спрямованості майбутніх психологів, сприяння розвитку комунікативних навичок, творчому потенціалу особистості.
   Проблема мовленнєвого розвитку та професійного розвитку психологів має подальші перспективи в галузі розробки новітніх технологій навчання, розробки методів дослідження рівня розвитку мовленнєвих умінь.

Література

1. Закон України “Про вищу освіту” - К., 2007 р.
2. Годлевська А.І. Формування мовленнєвого компонента комунікативності майбутнього вчителя у структурі поза навчальної діяльності: Дис. канд.пед. наук. -К., 1998.
3. Капська А.Й. Педагогіка живого слова. - К., 1979.
4. Кудіна В.В., СоловейМ І, СпіцинЄ.С. Педагогіка вищої школи.- К., 2007. - 170 с
5. Педагогічний процес у вищій школі: Методичні рекомендації. - К.: НПУ, 2003.-57 с
6. Подоляк Л.Г, Юрченко В.І. Психологія вищої школи. - К., 2006.
7. Савенкова Л.О. Мовленнєва діяльність викладача. - К., 2006. - 192 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com