www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Методологічні засади дослідження підліткового віку в контексті завдань сучасної психології
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Методологічні засади дослідження підліткового віку в контексті завдань сучасної психології

О.В. Зонтов

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ В КОНТЕКСТІ ЗАВДАНЬ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

   Стаття присвячена висвітленню методологічних підходів до проблеми досліджень підліткового віку. Розкриваються історичні аспекти розглядуваної проблеми. Окреслюються перспективні шляхи емпіричних способів дослідження особливостей підліткового віку.
   Ключові слова: вікова періодизація, підлітковий вік, психологічні новоутворення.
   Інтерес до проблем дослідження особливостей розвитку, становлення й формування особистості в усій її багатогранності й цілісності має багаторічну історію. Природно, що чільне місце в ході осмислення цього процесу посідають дослідження різних вікових періодів буття людини із їх новоутвореннями, особливостями й труднощами.
   До перших фундаментальних досліджень присвячених виключно підлітковому періоду життя людини можна із впевненістю віднести оприлюднення монографії С. Холла ще на початку ХХ-ого століття. У своїй монографії він запропонував концепцію, що пояснює дане явище, і окреслив коло проблем, пов'язаних з цим віком. Викладені у монографії положення про перехідність, стадіальність даного періоду розвитку, про кризові, негативні аспекти цього віку й до сьогодні становлять ядро психології підліткового віку, будуть розглянуті нами нижче.Великий дослідник підліткового віку, німецький філософ і психолог Э. Шпрангер в 1924 році оприлюднив книгу "Психологія юнацького віку", що не втратила свого значення дотепер. Э. Шпрангер розглядав підлітковий вік усередині юнацького, границі якого він визначав 13-19 роками у дівчат і 14-21 роками у юнаків. Перша фаза цього віку, що позначалася ним як підліткова обмежувалася 14-17 роками. Вона характеризувалася настанням кризи, змістом якої є звільнення від дитячої залежності. Саме Э. Шпрангеру належить розробка культурно-психологічної концепції підліткового віку. Підлітковий вік, за думкою Э. Шпрангера, це вік вростання в культуру. Зазначається, що психічний розвиток є вростання індивідуальної психіки в об'єктивний і нормативний дух конкретно-історичної епохи. Осмислюючи питання про те, чи завжди підлітковий вік є періодом "бурі й натиску", Э. Шпрангер описав три типи розвитку людини у підлітковому віці. Так, на його думку, перший тип характеризується різким, бурхливим, кризовим плином, коли підлітковий вік переживають як друге народження, у підсумку якого виникає нове "Я". Другий тип розвитку - плавний, повільний, поступовий ріст, коли підліток прилучається до дорослого життя без глибоких і серйозних зрушень у особистісній сфері. Третій тип являє собою такий процес розвитку, коли підліток сам активно й свідомо формує й виховує себе, переборюючи зусиллям волі внутрішні тривоги й кризи. Він характерний для підлітків із високим рівнем самоконтролю й самодисципліни.
   Головні психологічні новоутворення підліткового віку, Э. Шпрангер вважав пов'язаними із відкриттям "Я", виникненням рефлексії, усвідомленням підлітком своєї індивідуальності. Спираючись на те, що головним завданням психології є пізнання внутрішнього світу особистості тісно пов'язаного з культурою й історією, Э. Шпрангер поклав початок системному дослідженню самосвідомості, ціннісних орієнтації, світогляду підлітків [9, 12, 13].
   У другій половині 20 століття увага дослідників акцентується на ролі соціального середовища у психологічному розвиткові підлітків. Так, Э. Эриксон, що вважав підлітковий вік самим важливим й найважчим періодом людського життя, він підкреслював, що психологічна напруженість, яка супроводжує формування цілісної особистості, залежить не тільки від фізіологічного дозрівання, особистої біографії, але й від духовної атмосфери суспільства, у якому людина живе, від внутрішньої суперечливості суспільної ідеології.
   В іншій відомій науковій концепції, автором якої є Ж. Піаже, передбачається, що у віці від 11-12 років і до 14-15 років відбувається остання фундаментальна децентрація, тобто - дитина звільняється від конкретної прив'язаності до даних у полі сприйняття об'єктам і починає розглядати світ з огляду того, як його можна змінити. У цьому віці, коли, згідно поглядів Ж. Піаже, остаточно формується особистість, будується програма життя. Для створення ж програми життя необхідний розвиток формального мислення. Вибудовуючи план (проект) свого майбутнього життя, підліток приписує собі суттєву роль у порятунку людства й організує свій план життя залежно від подібної мети. З такими планами й проектами підлітки вступають у суспільство дорослих, бажаючи перетворити його. Стикнувшись із перешкодами з боку суспільства і залишаючись залежними від нього, підлітки поступово соціалізуються [8, 13].
   Як засвідчує аналіз досліджень присвячених підлітковому віку людини, на противагу прийнятому у європейській і американській психологічній науці біологізаторському трактуванню цього періоду життя, з'являється вітчизняна, на той період, культурно-історична концепція розвитку людини. У своїй науковій концепції Л. С. Виготський акцентував увагу на проблемі інтересів у перехідному віці, називаючи її "ключем до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка". Стверджуючи, що всі психологічні функції людини на кожному щаблі розвитку, в тому разі і у підлітковому віці, діють не безсистемно, не автоматично й не випадково, а в певній системі, скеровуючись конкретними прагненнями, потягами і інтересами особистості.
   У підлітковому віці, підкреслює Л.С. Виготський, має місце два періоди -перший це руйнування і відмирання старих інтересів, і другий - період дозрівання нової біологічної основи, на якій згодом розвиваються нові інтереси. Зауважуючи при цьому, що якщо на початку фаза розвитку інтересів підпорядковується романтичним прагненням, то наприкінці визначається реалістичним і практичним вибором одного найстійкішого інтересу, здебільшого безпосередньо пов'язаного з основною життєвою лінією, яку обирає підліток.
   Одним із вагомих здобутків наукових досліджень Л. С. Виготського є обгрунтування ним низки основних груп інтересів підлітків, які він позначав “домінантами”. Це так звані: "езопова домінанта" (інтерес підлітка до власної особистості); "домінанта дали" (установка підлітка на щось велике, масштабне, що є для нього найбільш суб'єктивно прийнятним, аніж найближче, поточне, сьогоднішнє); "домінанта зусилля" (тяга підлітка до опору, подоланню, до вольової напруги, що іноді проявляються в упертості, хуліганстві, боротьбі проти виховательського авторитету, протесті й інших негативних проявах); "домінанта романтики" (прагнення підлітка до невідомого, ризикованого, до пригод, до героїзму).
   Л.С. Виготський, як і Ж. Піаже, особливу увагу у своїх дослідженнях звертав на розвиток мислення в підлітковому віці. Головне в розвитку мислення Л.С. Виготський вважав, оволодіння підлітком процесом утворення понять, що веде до вищої форми інтелектуальній діяльності, новим способам поведінки. За словами Л.С. Виготського, функція утворення понять лежить в основі всіх інтелектуальних змін у підлітковому віці.
   Як доведено у роботах Л.С. Виготського, істотні зміни в підлітковому віці відбуваються і у розвиткові уяви. Під впливом абстрактного мислення уява переходить у сферу фантазій. Аналізуючи фантазії підлітків, Л.С. Виготський звертає увагу на те, що вона звертається у підлітка в інтимну сферу, що, у свою чергу ретельно ховається від інших людей і стає винятково суб'єктивною формою мислення, мисленням винятково для себе. Підліток ховає свої фантазії як найціннішу таємницю й радше зізнається у своїх провинах, ніж виявить фантазії.
   Окремо, вище згадуваний дослідник, констатує появу психологічних новоутворень притаманних саме підлітковому віку. А саме, це розвиток рефлексії і, як результат цієї рефлексії - розвиток самосвідомості. При чому, як зазначається, розвиток рефлексії не обмежується тільки внутрішніми змінами самої його особистості, а у зв'язку із виникненням самосвідомості для підлітка стає можливим і глибше розуміння інших людей [5].
   Особливе місце у дослідженнях вікових етапів буття людини посідає концепція вікового розвитку Д.Б. Ельконіна, критерієм емпіричної верифікації вікової періодизації якої, став сформульований О.Н. Леонтьєвим концепт діяльності зокрема, концепт провідної діяльності. Конкретніше для підліткового віку провідною діяльністю постає інтимно-особистісне спілкування як особлива форма діяльності цього періоду. Д.Б. Ельконін приходить до висновку, що у підлітковому віці відбувається "поворот" від спрямованості на світ і навчання до спрямованості на самого себе. На думку дослідника, особливості розвитку підлітка виявляються у наступних симптомах:
   - виникають труднощі у відносинах з дорослими: негативізм, упертість, байдужність до оцінки успіхів, відхід зі школи, тому що головне для дитини відбувається тепер поза школою;
   - з'являються компанії (пошуки друга, пошуки того, хто може тебе зрозуміти);
   - початок ведення щоденника. Практика засвідчує про наявність "таємних зошитів і щоденників", у яких підліток "знаходить винятково вільний притулок, де ніхто й ніщо його не стискує. Наданий самому собі, він вільно й незалежно виражає свої внутрішні, часом глибоко інтимні переживання, думки, сумніви й спостереження, що його хвилюють ".
   Порівнюючи себе з дорослим, на думку Д.Б. Ельконіна, підліток доходить висновку, що між ним і дорослим ніякої різниці немає. Він починає жадати від оточуючих, щоб його більше не вважали маленьким, він усвідомлює, що також володіє правами. Центральним або провідним новоутворенням підліткового віку, у такому разі, постає виникнення уявлення про себе як “не дитину”. Підліток починає почувати себе дорослим, прагне бути й вважатися дорослим, він відкидає свою приналежність до дітей, але в нього ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, але зате є величезна потреба у визнанні його дорослості оточуючими [10, 17].
   Саме вивченням таких уявлень про себе як “не дитину” було призначено дослідження Т.В. Драгунової. В результаті було встановлено, що підлітки скеровуються здебільшого наступними групами уявлень і їх поведінковими проявами:
   - наслідування зовнішнім ознакам дорослості (паління, гра в карти, вживання вина);
   - особливий лексикон;
   - прагнення до дорослої моди (в одязі й зачісці, косметиці, прикрасах);
   - прийоми кокетства, способи відпочинку, розваги, залицяння.
   - рівняння підлітків на якості “сьогодення” (сила, сміливість, мужність, витривалість, воля, вірність у дружбі тощо).
   - уявлення пов'язані із соціальною зрілістю. Вони виникають, як доводить авторка досліджень, в умовах співробітництва дитини і дорослого в різних видах діяльності, де підліток займає місце помічника дорослого.
   - уявлення про інтелектуальну дорослість (виражаються в прагненні підлітка щось знати й уміти по-справжньому. Це стимулює розвиток пізнавальної діяльності, зміст якої виходить за межі шкільної програми (кружки музеї й т.п.). Значний обсяг знань у підлітків результат самостійної роботи. Навчання здобуває таких школярів особистий зміст і перетворюється в самоосвіту.
   В той же час, констатується, що на думку підлітків, їх прагнення бути дорослим викликає опір з боку дійсності. Виявляється, що ніякого місця в системі відносин з дорослими дитина ще зайняти не може, і вона знаходить своє місце в дитячому співтоваристві (6).
   До того ж, як засвідчують дослідження В.Ф. Сафіна, у підлітковому віці (другий його етап), за умови виникнення (в межах учбової діяльності) і активної реалізації потреби у спілкуванні (як новоутворення підліткового віку), відповідно, активного формування самосвідомості, ідентифікація поступово втрачає свою головну роль, яку “перебирає” на себе персоніфікація. На цьому етапі поглиблюється самооцінка підлітками своїх якостей і можливостей; в той же час у процесі усвідомлення сенсу життя спостерігається невідповідність бажаного наявному, що виявляється у формі негативізму, оскільки процес ідентифікації відбувається здебільшого за критерієм подібності, ніж ідентичності [5].
   Також, Т.В. Драгуновою, зазначається, що для підліткового віку характерне панування дитячого співтовариства над дорослим. Тут складається нова соціальна ситуація розвитку. Що стає головним для підлітка в школі? Діти спілкуються, їх стосунки будуються на кодексі товариства, повної довіри і прагнення до абсолютного взаєморозуміння. У цей період навчальна діяльність для підлітка відступає на задній план, а “центр життя” переноситься з навчальної діяльності, хоча вона залишається переважаючою, у діяльність спілкування. Головне відбувається на перервах між уроками. Саме там стає можливим для підлітка реалізувати те, що на його думку саме таємне, надстрокове, невідкладне. Цікаво складається система ставлення до вчителя: те місце, що дитина займає усередині колективу, стає навіть важливіше оцінки вчителя. Йде процес осмислювання і уявлюване програвання всіх самих складних сторін майбутнього життя. Ця можливість - спільно і у думках, у мрії програти свої прагнення, свої радості має важливе значення для розвитку внутрішнього світу. І це єдина діяльність, у якій своє майбутнє життя підліток може осягнути по думки, або за влучним висловом, “здійснене у уяві” (6).
   “Здійснення життя в уяві”, або за Л.С. Рубінштейном, соціальна свідомість, перенесена усередину і є самосвідомість - основне новоутворення підліткового віку. Свідомість означає спільне знання. Це знання в системі відносин. А самосвідомість це суспільне знання, перенесене у внутрішній план мислення [14].
   Контроль своєї поведінки, проектування її на основі моральних норм це і є особистість. Як зазначає у своїх роботах Д. Б. Ельконін, у всіх новоутвореннях підліткового віку, як у краплі води, відбиваються ставленнях підлітка до представниць іншої статі, тобто дівчат: досить подивитися на ці ставлення, щоб побачити всю систему моральних норм, засвоєних особистістю [17].
   Аналогічної позиції додержується і Л.І. Божович, відзначаючи, що до початку перехідного віку в загальному психічному розвитку з'являються нові, ширші інтереси, особисті захоплення і прагнення, прагнення зайняти більш самостійну, “дорослішу” позицію в житті. Однак у перехідному віці ще немає можливостей (ні внутрішніх, ні зовнішніх). Щоб зайняти цю позицію необхідна поява розбіжності між новими потребами підлітка і об'єктивними обставинами, що обмежують можливість їх реалізації. Л.І. Божович відзначає “в підлітковому віці ламаються і перебудовуються всі колишні ставлення підлітка до світу і до самого себе..., розвиваються процеси самосвідомості і самовизначення, що приводять, в остаточному підсумку, до формування тієї життєвої позиції, із якою підліток починає своє самостійне життя".
   “В цей період, продовжує дослідниця, відбуваються перетворення у всіляких сферах психіки. Кардинальні зміни стосуються і мотивації. У змісті мотивів на перший план виступають мотиви, які пов'язані із формуванням світогляду, із планами майбутнього життя. Структура мотивів характеризується ієрархічною системою, “наявністю певної системи підпорядкованих одна одній різних мотиваційних тенденцій на основі ведучих і суспільно значущих мотивів. Стосовно механізму дії мотивів, то вони починають діяти не безпосередньо, а виникають “на основі свідомо поставленої мета та намірів”.
   Саме в мотиваційній сфері, як вважає Л.І Божович, слід вбачати головне новоутворення підліткового віку. “З мотиваційною сферою тісно пов'язаний моральний розвиток, який істотно змінюється саме в підлітковому віці. Виражаючи певні відношення між людьми у спілкуванні, як і у будь якій діяльності, реалізуються моральні норми. Засвоєння підлітком морального зразка відбувається тоді, коли він робить реальні моральні вчинки в значимі для нього ситуаціях. Але засвоєння цього морального зразка не завжди проходить гладко. Здійснюючи вчинки, підліток занурений у зміст своїх дій і менш переймається оцінкою їх ззовні. В результаті він привчається поводитися відповідно до даного приватного зразка, але не може усвідомлювати його узагальнений моральний зміст. Процеси ці досить глибинні, тому часто зміни, що відбуваються в області моральності, залишаються не поміченими ані батьками, ані ні вчителями. Але саме в цей період існує можливість зробити необхідний педагогічний вплив, тому що внаслідок “недостатньої узагальненості морального досвіду” моральні переконання підлітка перебувають ще в нестійкому стані [2].
   Моральні переконання виникають і оформлюються тільки у підлітковому віці, хоча основа для їхнього виникнення закладається набагато раніше. В переконанні, на думку Л.І. Божович знаходить своє вираження більш широкий життєвий досвід підлітка, проаналізований і узагальнений, з огляду моральних норм, переконання і стають специфічними мотивами поведінки і діяльності підлітків.
   Одночасно з розвитком переконань формується моральний світогляд, що являє собою систему переконань, що, у свою чергу, приводить до якісних зрушень у всій системі потреб і прагнень підлітка.
   Під впливом світогляду, що розвивається, відбувається ієрархізація системи спонук, у якій провідне місце починають займати моральні мотиви. Становлення такої ієрархії приводить до стабілізації якостей особистості, визначаючи її спрямованість, і “дозволяє людині в кожній конкретній ситуації зайняти властиву їй моральну позицію”.
   Ще одне новоутворення, що виникає наприкінці підліткового віку, Л.І. Божович позначає як “самовизначення”. Підліток починає усвідомлювати себе як член суспільства і конкретизується у новій суспільно значущій позиції. Самовизначення виникає наприкінці навчання в школі, коли постає необхідність вирішувати питання власного майбутнього. Самовизначення відрізняється від прогнозування свого майбутнього життя, оскільки воно Грунтується на вже сформованих інтересах і прагненнях суб'єкта, що припускає врахування своїх можливостей і зовнішніх обставин. Воно спирається на світогляд підлітка, який ще формується та пов'язане з вибором професії.
   Але справжнє самовизначення на цьому не завершується, воно “як системне новоутворення, пов'язане із формуванням внутрішньої позиції дорослої людини, виникає значно пізніше і є завершальним етапом онтогенетичного розвитку особистості дитини” [2].
   А наприкінці підліткового періоду самовизначення характеризується не тільки розумінням самого себе і своїх можливостей і прагнень, але й розумінням свого місця в людському суспільстві і своєму призначенні в житті.
   Підлітковий період знаменує собою перехід до дорослості, і особливості його протікання накладають відбиток на все наступне життя.
   Звертаючись до сучасних наукових здобутків в галузі вікової та педагогічної психології маємо відзначити, що [11] середній шкільний, або підлітковий, вік привертає до себе увагу своїми анатомо-фізіологічними змінами в організмі дитини, особливо пов'язаними зі статевим дозріванням. Ці зміни істотно позначаються на психічному розвитку особистості підлітка, на його пізнавальній діяльності та поведінці, на стосунках у колективі.
   У підлітків підвищуються пізнавальна активність і розумовий розвиток, зростають допитливість, прагнення пізнати невідоме, зазирнути в майбутнє, помітно виявляється прагнення до самостійності, зменшується навіюваність і міцніє воля, змінюються стосунки в колективі, розвиваються і стають більш стійкими моральні почуття, естетичні смаки. У старшому підлітковому віці інтенсивно формуються ідейна спрямованість, світогляд і самосвідомість особистості. Діяльність стає ще більш цілеспрямованою і соціально вмотивованою. На особливу увагу заслуговує нове в стосунках між хлопчиками та дівчатками: чіткіше визначаються статевий поділ, специфічне у дружбі та поведінці хлопчиків і дівчаток, у них виникає взаємний інтерес. Ці особливості підліткового періоду розвитку потребують великої уваги до організації групової та навчальної діяльності підлітків, дружби і приятелювання й особливо статевого виховання.
   Підставою для таких констатацій згадуваних вище вчених слугували наукові розробки видатного українського вченого-психолога В.В. Зеньківського [8].
   В.В. Зеньківський, стосовно підліткового віку, зазначав, що у цей період формується нова психічна настанова, яка визначає характер внутрішньої роботи у підлітка і накладає особливий відбиток на його особистість. Увага підлітка повертається до свого внутрішнього світу, до себе, як до особистості. Його особливо турбує власна зовнішність, свої переживання, він досить часто занурюється у свої мрії. Підліток ніби живе у світі фантастики і свідомо уникає реального світу. Нездійсненність планів та мрій не хвилює його, а часто "психічно навіть піднімає у ньому смак до руху у даному напрямку. Підліток ніби набуває у самому собі у своїх пориваннях і спрямуваннях єдине керівне начало, усякі авторитети втрачають для нього свій вплив, він вірить лише самому собі, своєму власному досвіду".
   В.В. Зеньківський звертає увагу на те, що моральний розвиток підлітка, як правило, набуває характеру критичного ставлення до всього того, що раніше освітлювало шлях його життя, до моральних традицій, звичаїв. У ставленні до оточуючих підліток часто демонструє показну неповагу, зазнайство, самовпевненість та бажання повчати інших. Він вірить, що обов'язково здійснить те, що не вдалося іншим. Підліток часто захоплюється літературою, шукаючи у її героях розгадки своїх переживань.
   В.В. Зеньківський стверджує, що підлітку, який живе переважно у власному світі фантазій, реальність сама по собі зовсім не потрібна, вона є для нього лише матеріалом, засобом для вираження своїх почуттів. У цих почуттях виступають нові сили, нові мотиви творчості, нові задачі; вони, перш, ніж стануть реальними рушіями його дорослого життя, шукають у цьому віці свого попереднього виразу, знаходячи його у “грі” - у дрібних і значних авантюрах, брехні, лукавстві, фантазії. В той же час, політ його фантазії дуже обмежується соціально-психологічними рамками, які уже є для нього цілком зрозумілими. Підліток непомітно для себе оволодіває усіма тими шляхами соціального життя, які дають йому простір для особистої ініціативи, фантазії. На думку вченого, хоча підлітковий вік і є особливою віхою у становленні дорослої особистості, але підліток залишається дитиною, оскільки він ще не готовий до самостійної відповідальної соціальної активності [8]. Водночас - це особливий період дитинства, коли підліток усвідомлює усі свої внутрішні рухи, внутрішньо ніби розправляється на весь зріст, щоб від нестійкої і неспокійної пори отроцтва перейти у "юності світлої щасливий час" [3, 4].
   Отже, узагальнюючі різноманітні теоретико-методологічні підходи до дослідження вікового розвитку людини, а точніше, того періоду, що охоплюється поняттям підлітковий вік, маємо всі підстави для виділення тих ключових критеріїв та показників, визначеність й наявність яких не викликає будь-яких суперечностей. Наведемо далі їх стислий перелік. Так, у найзагальнішому приступі підлітковий (середній шкільний) період окреслюється віком від 10 до 15 років. Основними психологічними новоутвореннями підліткового віку постають: відкриття “Я”, виникнення рефлексії, усвідомленням підлітком своєї індивідуальності (розвиток самосвідомості), побудова уявлень про власне майбутнє (мрійливість), активна реалізація потреби у спілкуванні, формування світогляду, опанування моральними нормами, формування основи самовизначення, прагнення до самостійності й незалежності.
   В той же час, майже усіма дослідниками підкреслюється два наймогутніших чинника, що впливають на розвиток й укорінення зазначених новоутворень у підлітковому віці. Це, безперечно, провідна роль найближчого соціального оточення та соціокультурне середовище в якому знаходиться підліток.

Література

1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. Т. 1. - М., 1980. - 232 с.
2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М., 1968.-464 с.
3. Боришевский М.И. Психологические особенности самосознания подростка.-К., 1980.-210 с.
4. БоришевськийМ.Й., ОгороднійчукЗ.В., Приходько Ю.О. Нариси становлення та розвитку дитячої психології. - К., 1999. - 205 с.
5. Выготский Л.С. Динамика и структура личности подростка // Собр. соч.: Т. 4.-М., 1984.-С. 220-242.
6. Драгунова. Т.В. Проблема конфликта в подростковом возрасте / Вопросы психологии. - 1972. -№ 2. -С. 25-38.
7. Запорожец А.В. Психическое развитие ребенка. Т. 1. - М., 1986. - 320 с.
8. Зеньковский В.В. Психология детства. - М., 1996. - 344 с.
9. Кле М. Психология подростка. - М., 1991. - 176 с.
10. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М., 1981. - 584 с.
11. Максименко С.Д. Загальна психологія. - К., 2000. - 256 с.
12. Психология современного подростка. - М., 1987. - 239 с.
13. Райе Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. - СПб., 2000.-254 с.
14. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - Спб., 2004. - 713 с.
15. Сафин В.Ф. Психологический аспект самоопределения личности // Психологический журнал. - 1984. - № 4. - С. 65-73.
16. Харламенкова Н.Е. Самоутверждение подростка. - М., 2007. - 284 с.
17. Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды. - М., 1989. - 560 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com