www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Соціальна активність в процесі соціалізації особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Соціальна активність в процесі соціалізації особистості

Грабовська С.Л.
Чолій СМ.

СОЦІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ В ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

   Стаття присвячена осмисленню категорії соціальної актиено-сті як одного з критеріїв успішної соціалізації особистості. Проаналізовано наявні в джерелах підходи до визначення соціальної активності та подається власне розуміння авторами статті цього поняття. Наведено способи формування соціальної активності в онтогенезі людини та описано чинники, що впливають на цей процес. Виділено різновиди соціальної активності та подано їх психологічну характеристику.
   Ключові слова: соціальна активність, соціалізація, стилі соціального зв'язку, чинники соціальної активності, види соціальної активності.
   Постановка проблеми. Соціалізація як входження людини в соціальну спільноту, набуття соціальних рис, формування соціальної поведінки, інтеріоризація суспільних норм є надзвичайно складним, багатоманітним та індивідуальним для кожної людини процесом. Результатом цього процесу є формування соціальної позиції, ставлення до соціуму та реалізація соціальної діяльності. М. Рожков виділив три критерії соціалізації людини: соціальну адаптивність, соціальну автономію та соціальну активність [5]. Однією з найбільш яскравих виявів успішної соціалізації, на нашу думку, є саме соціальна активність людини. Дослідженню соціальної активності присвячені праці зарубіжних та українських психологів, зокрема М. Левицької, Б. Левенштайн, Е. Шофер, Г. Хім'як, Й. Дражкевіча, Л. Вітковські, А. Сєрьогіна, Є. Соколової, А. Золотухіна, М. Твердохлєба, А. Мурзіної та ін. Ряд досліджень присвячені формуванню соціальної активності особистості (М. Твердохлєба, П. Плотнікова, А. Мурзіної), однак саме психологічний аналіз цього явища, на нашу думку, здійснений недостатньо.
   Отже, метою статті є характеристика соціальної активності як психологічного явища, визначення її чинників та різновидів.
   Результати теоретичного пошуку. В найбільш широкому значенні соціальну активність розуміють в психології як „входження людини в світ інших людей з певною метою" [11, с 13]. Таке визначення охоплює всю систему соціальної взаємодії людини як з іншими людьми, так і зі спільнотами, соціальними інститутами чи суспільством загалом. Виявом соціальної активності людини буде і звичайна розмова по телефону, і виступ на мітингу, і участь у демонстрації, і створення організації (громадської чи комерційної), а отже будь-який рух в напрямку суспільства, що передбачає певну систему простих чи складних дій.
   В психологічній енциклопедії подано також і дещо вужче розуміння соціальної активності, а саме як „конструктивної участі в суспільних акціях з метою принесення користі іншим людям, примноженні суспільних благ чи боротьби за розвиток суспільства, що є результатом добровільно взятих на себе обов'язків" [11, с 20]. Це визначення видається одностороннім та дискусійним, оскільки, по-перше, у ньому соціальну активність розглядають лише як конструктивну участь у соціальних акціях, тоді як і ці акції, і участь у них може бути як конструктивною, так і деструктивною. Наприклад, страйк на підприємстві з метою захисту інтересів працюючих конструктивний лише для цієї групи людей, але може мати одночасно деструктивні наслідки для міста чи держави загалом (наприклад, тривалий страйк водіїв міського транспорту значно ускладнює можливість вчасно потрапити на роботу більшій частини жителів міста, що в свою чергу вплине на економічні показники, а наслідком може бути зменшення соціальних виплат). Л. Кияшко до видів соціальної активності відносить протестну активність, в основі якої, зазвичай, є деструктивні дії (розбивання вікон, спалювання символіки, розмальовування стін тощо) [2]. Отже, поряд із конструктивними формами соціальної активності можна виокремити деструктивну соціальну активність. На нашу думку, доцільно говорити не про конструктивну участь, а про конструктивні цілі, які навіть в умовах розвинутих демократій часто досягаються деструктивним шляхом або виливаються в деструктивні наслідки. По-друге сама участь особи в соціальних акціях може бути як конструктивною (організація акції, допомога організаторам, дії, що скеровані на виконання мети акції) так і деструктивною (дії, що спрямовані проти мети акції, на її провал). По-третє, далеко не завжди соціальна активність є добровільною. Можна наводити дуже довгий перелік прикладів, коли особа стає соціально активною вимушено, піддається тиску групи, змушена брати участь у соціальних акціях, рухах, діях через страх бути неприйнятою, відкинутою, покараною тощо.
   Також дискусійним видається однозначне твердження, що метою соціальної активності є принесення користі іншим людям чи суспільству загалом. На нашу думку, не менш важливим і цілком реальним мотивом соціальної активності є бажання отримати певну користь для себе. Це може виявлятися в прагненні здобути певні знання чи досвід, знайти нових друзів, отримати переваги при працевлаштуванні або ж конкретну матеріальну винагороду за затрачені зусилля. Очевидно, що такі мотиви не виключають принесення користі суспільству. З мотивів, якими керуються соціально активні люди, не варто виключати також мотив нанесення шкоди певній групі або соціальному прошарку людей, державі тощо. Тому, на нашу думку, кожен прояв соціальної активності спонукається складною системою мотивації людини, в якій поруч знаходяться і соціальні, і індивідуальні мотиви, що можуть бути, і соціально корисними, і деструктивними.
   Й. Дражкевіч розуміє соціальну активність як участь членів певної групи в діяльності, що виходить поза обов'язки, пов'язані з виконанням професійної ролі і ролі в родині, яка не оплачується і скерована на підтримання суспільних цінностей цією групою [9]. Соціальна активність, на думку автора, здійснюється не лише на користь певної групи осіб, але також може бути спільною дією членів групи для досягнення спільної мети. Такий погляд, на нашу думку, дещо звужує поняття соціальної активності і більшою мірою описує громадську активність, оскільки йдеться про діяльність певної групи (громади), спрямовану на реалізацію інтересів та цілей цієї групи, а також підтримання спільних цінностей. Доречним у цьому визначенні, однак, є відмежування соціальної активності від інших видів людської діяльності, а також наголос на її безоплатності. Останній фактор вважає одним з найважливіших в розумінні соціальної активності М. Левицька.
   Л. Орбан-Лембрик розуміє соціальну активність як „глибинні, різнобічні зв'язки особистості із соціумом, рівень реалізації як суб'єкта суспільних відносин" [4, с 159]. Отже, рівень соціальної активності визначає міру реалізації особистості в соціумі.
   Російський дослідник А. Серьогін визначає соціальну активність як “свідому, самостійну діяльність, спрямовану на задоволення власних потреб особистості та вирішення суспільно значущих завдань” [6, с.2]. В цьому визначенні можна прослідкувати не соціальний, а індивідуальний вимір соціальної активності.
   Проаналізувавши зазначені визначення, можна виділити ряд суттєвих характеристик соціальної активності людини:
   1. соціальна активність виражає спрямованість особистості на інших людей чи суспільство загалом;
   2. в основі соціальної активності є соціальна взаємодія;
   3. за допомогою соціуму людина прагне реалізувати певні цілі, задовольнити інтереси чи потреби;
   4. соціальна активність виявляється в певних діях (простих чи складних), скерованих на досягнення бажаних для суб'єкта цілей, що можуть бути просоціальними або антисоціальними.
   Отже, ми розглядаємо соціальну активність як психологічну характеристику особистості, що виражає міру її залучення в життєдіяльність суспільства та виявляється в діях, скерованих на досягнення інтересів та цілей людини. Соціальна активність найбільш загальна характеристика особистості, яка реалізується у соціальній поведінці (яка може здійснюватися як усвідомлено, так і імпульсивно, в пориві емоцій, знічев'я, з конформістських міркувань тощо) та у соціальній діяльності (що здійснюється цілеспрямовано, виходячи зі свідомо поставленої мети, за більш чи менш чітко побудованим планом). Прикладом соціальної поведінки може бути участь певної особи у демонстрації протесту проти побудови підприємства, що забруднює довкілля “за компанію” з друзями, колегами чи рідними. Прикладом соціальної діяльності - робота організаторів цієї демонстрації.
   Одним з показників, що найбільш яскраво характеризує відмінності соціальної активності різних людей є рівень соціальної активності. Враховуючи, що соціальна активність може бути поділена на рівні, то межами соціальної активності буде континуум мінімум - максимум, або пасивність -активність. Соціальна активність, на думку польського психолога М. Левицької, є менш природною для особистості, аніж стан пасивності [12]. Так, люди менше шкодують через втрати, яких зазнали внаслідок своєї бездіяльності, аніж діяльності і це є причиною низької схильності до ризику більшості людей. Тому активна поведінка, спрямована на зміну дійсності, є скоріше винятковим явищем в щоденному житті людини, ніж закономірністю.
   Керуючись іншим критерієм, а саме властивостями самої особистості, Т. Монджицкі приписує найнижчий рівень соціальної активності особам, що стороняться інших людей і не схильні брати участь в різних проявах суспільного життя, а високим рівнем соціальної активності характеризуються, так звані, „активісти" - люди, що прагнуть змінити життя суспільства на краще. Посвята себе іншим людям чи справі - найвищий рівень активності особистості [11].
   З огляду на наявність відмінностей в рівні соціальної активності людей, доцільно, на нашу думку, розглянути причини цього або передумови формування соціально активної особистості.
   Вивчати соціальну активність, згідно М. Левицької, доцільно з огляду на три групи чинників, що її зумовлюють:
   • психологічні чинники - особистісні риси, що спонукають людину до активності;
   • макроструктурні чинники - особливості суспільства, що детермінують активність особистості в певних ситуаціях;
   • чинники, пов'язані з культурними, суспільними чи політичними традиціями певного середовища [12].
   Очевидно, що психологічні чинники великою мірою залежать від соціального оточення, в якому людина зростала і виховувалась. Багато психологів, зокрема авторів психоаналітичних теорій особистості, наголошують на важливості стосунків матері та дитини на ранніх етапах розвитку дитини у формуванні ставлення дитини до світу, соціуму та вироблення її життєвої позиції. Так, згідно 3. Фройда, наявність позитивного контакту дитини і матері, задоволення потреб дитини на першому році життя формує довіру до світу, відкритість та активну життєву позицію. А. Адлер наголошував, що мати є тією людиною, яка вперше прививає дитині почуття суспільності, а дитина наділена природною потребою соціалізації [1]. Однак, позиція матері, скерована на формування в дитини надмірної прив'язаності до себе, приведе до браку потреби в спілкуванні з іншими та відсутності інтересу до них. Отже, мати є першою ланкою в процесі соціалізації дитини.Дослідження 1980-90-х років показують, що на особливості соціальної активності впливає стиль формування соціального зв'язку (attachment). М. Ейнсворт стверджує, що у випадку коли мати віддає дитині свою любов і дитина це почуває, формується безпечний стиль соціального зв'язку, в протилежному випадку формуються стилі, які включають також і негативні ознаки, наприклад, нервово-амбівалентний чи уникаючий. Сформовані в ранньому дитинстві стилі функціонують протягом цілого життя людини і окреслюють форми і характер її соціальної активності чи не в кожній ситуації [8]. Доповнили цю концепцію Р. Бартоломев та Л. Горовітц, виділивши 4 типи соціального зв'язку, залежно від ставлення людини до себе та інших:
   1) безпечний стиль - особа поважає себе і цінує інших, легко співпрацює з іншими і отримує позитивні результати від цієї співпраці;
   2) залежний стиль - особа низько оцінює себе і високо цінує інших, її соціальна активність завжди потребує схвалення чи оцінки з боку інших, вона не є ініціативною, а чекає розпоряджень чи допомоги від інших;
   3) боязкий стиль - особа не цінує ані себе, ані інших, боїться встановлювати соціальні контакти, зокрема емоційні стосунки з іншими;
   4) пихатий стиль - особа високо оцінює себе, але низько оцінює інших, надає перевагу униканню соціальних контактів або сприймає інших як об'єкт маніпуляції [9].
   Ці стилі соціального зв'язку окреслюють певний тип взаємодії людини з іншими, від якого і залежатиме те, наскільки високим буде рівень соціальної активності і те, чи людина буде проявляти її взагалі. Єдиним стилем, який можна вважати позитивним є безпечний стиль, при якому людина легко контактує з іншими і прагне щось зробити для інших.
   На важливості почуття безпеки в ранньому дитинстві наголошувала також К. Хорні, вважаючи його передумовою здорового розвитку особистості. Відсутність почуття захищеності, опіки та любові з боку найближчого оточення спричиняє формування „невротичної особистості", характерними рисами якої є невміння виявляти любов та турботу щодо інших, встановлювати контакти з іншими людьми, формувати коло спілкування тощо [7]. Однак, сприятливі умови для розвитку невротичної особистості, на думку авторки, створює і саме суспільство, в якому живе людина. Отже, суспільство через свої інституції, в першу чергу сім'ю і заклади освіти, вже від народження пристосовує молоду людину до соціальної активності в цьому суспільстві.
   Макроструктурні чинники соціальної активності особистості містять етно-соціо-культурні характеристики суспільства, в якому людина виросла і живе. Існують дослідження, що показують залежність соціальної активності людини від гендерних особливостей особистості (шкала маскулінність-фемінність). Так, А. Овчаров характеризує фемінність через наявність таких рис як чуттєвість, інтровертованість та соціальну пасивність, а маскулінність - раціональність, прагматичність, соціальну активність та екстравертованість [3]. Тому в суспільствах з традиційним розподілом гендерних ролей спостерігається низький рівень соціальної активності жінок і високий рівень соціальної активності чоловіків. Натомість в суспільствах, де гендерні ролі розмиті, жінки соціально активніші, а чоловіки набувають фемінних рис. Українське суспільство характеризують як таке, в якому переважає традиційне жіноче начало (О. Донченко, Ю. Романенко), а отже соціальна активність не є пріоритетним напрямком діяльності членів такого суспільства - більша увага зосереджується на забезпеченні власних потреб та потреб власної сім'ї.
   М. Левицька зазначає, що найвищий рівень соціальної активності спостерігається в суспільствах, які характеризуються високим рівнем економічного розвитку, а також чіткими індивідуалістичними системами цінностей [12].
   Щодо третьої групи чинників - маємо тут традиції державницького життя, тип правління (найвища соціальна активність спостерігається в умовах розвинутих демократій), стан громадянського суспільства, особливості історіогенезу тощо. Посттоталітарне українське суспільство очевидно не має і не може мати традицій соціальної активності - діяльності на благо громади, що виходить з внутрішніх потреб людини, а не із зовнішніх приписів. Тому, це може бути одним із завдань розвитку сучасного українського суспільства, що постає, передусім, перед молоддю - поколінням, яке не має досвіду добровільно-примусової і радше формальної, ніж реальної участі в організаціях ідеологічного спрямування.
   Соціальна активність особистості - широке поняття, яке включає дії людей в різних сферах суспільного життя. Соціальну активність можна розглянути як систему векторів, часто скерованих протилежно. Відтак можна говорити про те, що соціальна активність включає як усвідомлені соціальні дії, так і імпульсивні, спровоковані ситуацією, впливом натовпу тощо.
   Інша площина векторів: конструктивна та деструктивна соціальна активність. Конструктивна соціальна активність полягає в організації певних заходів або допомозі у проведенні певної діяльності, спрямованої на розвиток, захист, збереження чогось або когось. Деструктивна - навпаки, на знищення, або створення перешкод для розвитку чи розбудови певної організації, громадського руху, взаємодії тощо.
   Дещо іншу площину конструктивної активності представляє створювальна соціальна активність (прикладом якої є традиційна українська “толока”, коли сусіди, односельці збираються разом, щоб допомогти комусь зібрати врожай, побудувати хату або спільними зусиллями будують (ремонтують) дорогу, церкву, школу тощо). Різновидом деструктивної соціальної активності -“знищуюча” (акти непокори, бунти, демонстрації що супроводжуються символічним або реальним знищенням чогось або когось).
   Можна також виокремити площину “діяння - відмова від діяльності”, адже соціально-активною буде людина, як та, що, наприклад, бере участь у виборах і голосує за певну політичну силу або кандидата, так і та, що свідомо відмовляється від здійснення свого виборчого права, демонструючи цим певну соціальну позицію.
   Соціальна активність може також бути конформістською або самостійною: конформістська соціальна активність скеровується бажанням бути “як всі”, самостійна викликається внутрішніми мотивами людини і переважно не залежить від думок і впливу інших.
   Цікавий ракурс для розгляду соціальної активності створюють вектори “для інших” - “для себе”. Людина може здійснювати певні дії на користь інших, виходячи з альтруїстичних міркувань, маючи потребу допомагати іншим, а може робити щось для інших “побіжно”, задовольняючи якусь свою потребу.
   Прикладом останнього варіанту соціальної активності є ситуація, коли господарі якоїсь квартири багатоквартирного будинку, очікуючи важливих для себе гостей, ремонтують або ретельно прибирають, прикрашають сходи свого під'їзду, якими, користуються не лише вони, а й багато сусідів. Отже, роблячи для себе, ці господарі побіжно, не маючи це на меті, створюють комфорт для інших, діють на їхню користь.
   Соціальна активність особистості може скеровуватися як зовнішніми стимулами, так і внутрішніми мотивами. Стимули, як відомо, перебувають в континуумі “заохочення” -“покарання”, а отже, люди можуть демонструвати соціальну активність зі страху покарання або бажаючи отримати заохочення, позитивні “підкріплення”. Така соціальна активність буде тривати доти, доки діє стимул. Соціальна активність, що є результатом дії внутрішньої мотивації особистості тривка, потужна, має значну вагу для особистості, глибоко нею переживається, оскільки стосується її потреб, інтересів, цінностей, переконань, ідеалів.
   Можна виокремити також “інструментальну” соціальну активність, коли соціально значущі дії особа здійснює, маючи на меті отримати конкретний результат для себе (винагорода, кар'єрний ріст, повага, авторитет, соціальний статус тощо). На противагу “інструментальній” соціальній активності, “емоційну” соціальну активність особа здійснює задля отримання відповідних переживань (піднесення, гордість, насолода, втіха тощо).
   Напевне можна виокремити ще не одну пару таких протилежно спрямованих векторів соціальної активності. Ґрунтовне дослідження описаних векторів допоможе підняти вуаль над таємницею природи соціальної активності людини, дозволить зрозуміти механізми її породження і функціонування. Соціальна активність членів суспільства чи не найважливіший чинник побудови і функціонування громадянського суспільства. Отже, виявлення чинників та механізмів конструктивної соціальної активності особи має велике значення для нашого перехідного суспільства, яке поволі і болісно позбувається пут тоталітарно-комуністичного минулого і шукає себе як громадянське правове суспільство.

Література

1. Адлер А. Индивидуальная психология как путь к познанию и самопознанию человека. - Киев: Port-Royal, 1997. - 288 с.
2. Кияшко Л. Соціально-психологічні детермінанти протестно-го потенціалу молоді // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. - К.: Міленіум, 2008.-Вип. 7. -С. 221-227.
3. Овчаров А. Маскулинность и феминность в психологии наций // Менеджмент и кадры: психология управления, социони-ка и социология. - № 8. - 2003.
4. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління. - К.: Академ-видав, 2003. - 568 с.
5. Рожков М.П., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе. - М., 2000. - 256 с.
6. Серегин А.Н. Методика исследования социальной активности студенческой молодежи // Сборник докладов III Всероссийского социологического конгресса, 22-23 октября 2008 г., Москва.
7. Хорни К. Невротическая личность нашого времени. - СПб.: Питер, 2002. - 224 с.
8. AinsworthM. Attachments across the life span // Bulletin of the New York Academy of Medicine. - 1985. - Vol. 61, № 9. - P. 792-812.
9. Bartholomew K., Horowitz L. Attachment styles among young adults: A test of a four-category model // Journal of Personality and Social Psychology. - 1991. - Vol 61, № 2. - P. 226 - 244.
10. Drazkewicz. J. Uwagi о aktywnosci spolecznej і zroznicowaniu spolecznym // Studia sociologiczne. - 1974- № 4. - S. 25 - 48
11. Encyklopedia psychologii / pod red. W. Szewczuka. -Warszawa: Fundacja innowacja, 1998. - 1213 s.
12. Lewicka M. Ways to make people active: The role of place attachment, cultural capital, and neighborhood ties // Journal of environmental psychology. - 2005. - Vol. 25. - P. 381 - 395

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com