www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічний аналіз причин формування девіантної поведінки підлітків
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічний аналіз причин формування девіантної поведінки підлітків

А. В. Кіясь

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРИЧИН ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

   В статті проводиться теоретичний аналіз особливостей девіантної поведінки підлітків на основі сучасних психологічних досліджень. Розкривається сутність понять “девіантної поведінки”, “девіантної особистості”, “девіантної поведінки підлітків”. Досліджуються причини та особливості девіантної поведінки підлітків.
   Ключові слова: девіантна поведінка, девіантність, дезадаптивність особистості, чинники, які обумовлюють девіантну поведінку, психологічні причини та особливості девіантної поведінки підлітків.
   На сьогоднішній день сучасна соціальна ситуація набуває рис вираженої нестабільності, спостерігається руйнування державної системи суспільного виховання, ускладнення умов життєдіяльності, зміна моральних цінностей, послаблення виховання та духовної функції сім'ї тощо. Ці чинники призводять до поширення безпритульності неповнолітніх, зростання дитячої злочинності та інших соціальних явищ. Проблема девіантної поведінки підлітків, насамперед набуває дуже актуального характеру та потребує особливої уваги.
   Слід відзначити, що у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній літературі розглядаються проблеми, які присвячені девіантній поведінці, пов'язані головним чином з важкими дітьми та підлітками, які являють собою групу підвищеного соціального ризику. Дослідження останніх десятиріч на Заході стосувалися найрізноманітніших аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх. Ці питання охоплюють психолого-педагогічну реабілітацію дітей з відхиленнями у поведінці, наркоманію, відхилення в інтелектуальному, фізичному, сексуальному розвитку, вивчення умов виховання дітей в сім'ї; роль шкільної психологічної служби в попередженні відхилень у поведінці неповнолітніх. В працях інтенсивно досліджуються також проблеми попередження злочинності серед неповнолітніх з відхиленнями в поведінці.
   В психології існує кілька понять, які характеризують цю соціальну групу: важковиховувані, кризові, педагогічно запущені, дезадаптовані, асоціальні, аморальні підлітки. Підлітковий вік є достатньо складним кризовим періодом розвитку. На думку К. Левіна, підліток знаходиться в стані “маргінальної особистості”: він вже вийшов з дитячого віку, але ще не став дорослим [6]. В цьому віці підліток стикається з багатьма труднощами та не завжди при зустрічі з новою ситуацією може знайти адаптивні способи її вирішення.
   Серед українських дослідників проблему відхилень у поведінці неповнолітніх вивчали такі відомі вчені, як А.Г. Антонова, І.С. Дьоміна, О.В. Киричук, І.П. Лисенко, Н.Ю. Максимова, В.П. Оржеховська, Т.М. Титаренко, В.О. Татенко, С.О. Тарарухін, СІ. Яковенко та ін.
   Для встановлення психологічних причин девіантної поведінки підлітків розглянемо сутність поняття девіантної поведінки та різноманітні фактори, які обумовлюють це явище.
   Дєвіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляється від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо) [5]. Девіації у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні. У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства. Негативні девіації поведінки пов'язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми [2]. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою. У зв'язку з цим можна говорити про девіантність особистості - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя [1].
   Як зауважує І.С. Кон, девіантну поведінку особистості (в негативному розумінні цього поняття) можна поділити на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, коли йдеться про наявність психопатології. По-друге, це поведінка, що порушує соціальні та культурні норми і особливо правові [5].
   На думку В.Д. Менделевича, девіантну поведінку людини можна визначити як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і які виявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді ухилення від етичного і естетичного контролю за власною поведінкою [7].
   Тобто, звертаючи увагу на вище зазначене, можна сказати, що дєвіантна поведінка з одного боку, є перш за все, така поведінка, яка суперечить прийнятим в суспільстві нормам, цінностям, соціальним очікуванням та порушує правові та культурні норми; з іншого -поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров'я, проявляється у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення адаптації та процесу самоактуалізації.
   Існують різноманітні взаємопов'язані фактори, що обумовлюють генезис девіантної поведінки. Індивідуальний фактор, який діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки та ускладнює соціальну та психологічну адаптацію індивіда. Педагогічний фактор, що виявляється в дефектах шкільного, сімейного та трудового виховання. Психологічний фактор який розкриває несприятливі особливості взаємодії індивіда з оточенням і який проявляється в активно-вибірковому ставленні індивіда до середовища, до норм та цінностей, до психолого-педагогічного впливу та саморегуляції своєї поведінки. Соціальний фактор визначається соціальними, економічними, політичними та іншими умовами існування суспільства. В психологічному підході розрізняють кілька психологічних шкіл. Основною категорією тут є критерій здатності до адаптації. В цьому відношенні дєвіантна поведінка розглядається як внутрішній конфлікт, порушення самооцінки та деструкцію.
   Аналіз наукової літератури свідчить про те, що проблема відхилень у поведінці неповнолітніх і, зокрема, проблема важковиховуваності дітей інтенсивно досліджувалась вченими протягом тривалого періоду часу. Незважаючи на значні здобутки у вивченні окремих аспектів, в цілому роботу над проблемою аж ніяк не можна вважати завершеною. Цікаво, що навіть сам термін “важковиховуваність”, який увійшов у педагогічний вжиток більш, ніж 100 років тому, на сьогоднішній день все ще є недостатньо визначеним.
   Таким чином, дєвіантна поведінка обумовлена двома основними чинниками: 1) поведінка, що суперечить соціальним, культурним та правовим нормам (зовнішній фактор); 2) проявляється у вигляді порушення психічних процесів, адаптації та самоактуалізації індивіда (внутрішній фактор). Психологічні причини девіантної поведінки підлітків також розподіляються на зовнішні (виявляються в недоліках сімейного та шкільного виховання) та внутрішні (пов'язані з наявністю певних характеристик індивіда, що ускладнюють процес його соціалізації). Внутрішні психологічні чинники включають наявність у людини психопатії або акцентуації окремих рис характеру. Ці відхилення виражаються в нервово-психічних захворюваннях, психопатіях, неврастеніях, межованих станах, що підвищують збудливість нервової системи і які обумовлюють неадекватні реакції [7].
   У кожен період розвитку дитиниформуються деякі психічні якості, особистісні рисита характерХарактерологічні підліткові реакції, такі як відмова, протест, групування, є як правило, наслідком емоційно залежних, дисгармонійних сімейних відносин. У разі несформованості системи етичних цінностей людини, сфера її інтересів починає приймати переважно корисливу, насильницьку, паразитичну або споживчу спрямованість. Для таких людей характерний інфантилізм, примітивність в думках, переважання розважальних інтересів.
   Егоцентрична позиція з демонстрацією зневажливого відношення до існуючих норм і прав іншої людини приводить до “негативного лідерства”, нав'язування фізично слабкішим одноліткам системи їх “поневолення”, бравади кримінальною поведінкою, виправдання своїх дій зовнішніми обставинами, низької відповідальності за свою поведінку [7].
   Загалом до внутрішніх психологічних проявів девіантної поведінки особистості відносять такі:
   - психологічні бар'єри (неадекватна самооцінка, низький рівень механізмів саморегуляції, деформація моральних норм, некритичність мислення);
   - духовні проблеми (відсутність або втрата сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо);
   - порушення ціннісно-мотиваційної сфери - несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переживання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;
   - емоційні проблеми - тривога, депресія, переживання негативних емоцій, алекситімія (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх словами), емоційне огрубіння (втрата здатності визначити доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх), афективність тощо;
   - низький рівень адаптивних можливостей;
   - викривлення у когнітивній сфері - стереотипність, ригідність мислення, неадекватні установки, обмеженість знань, наявність забобонів;
   - негативний життєвий досвід - наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.
   Серед всіх зазначених, на думку більшості дослідників, у становленні та розвитку девіантної поведінки особливо велику роль відіграють особливості локусу контролю і рівень самоповаги особистості, які актуалізуються в підлітковому віці. Тобто низька самоповага переживається як психотравмуючий стан, якого підліток хоче позбутися. В результаті це спонукає його до вчинків, у яких він прагне підвищити рівень самоповаги, долаючи виявлені недоліки.
   Однак, існують інші варіанти. Дуже часто підлітки мають негативне самосприйняття, що проявляється, по-перше, у стійкому переконанні у відсутності у неї особистісно-цінних якостей або можливості здійснювати особистісно і суспільно цінні вчинки; по-друге, в оцінюванні ставлення з боку значущих для неї особистостей як недоброзичливого або, взагалі, негативного; по-третє, відсутністю механізмів психологічного захисту, які дозволяють пом'якшити сприймання ситуації як негативної, або невмінням їх ефективного використання.
   У результаті підліток опиняється перед вибором: продовжувати переживати негативні емоції через невідповідність вимогам і нормам або діяти в напрямку підвищення самоповаги в поведінці, що спрямована проти цих норм. В останньому випадку бажання відповідати очікуванням суспільства зменшується, а прагнення ухилитися від них зростає. Нова, негативна соціальна ідентичність формує і нові критерії самооцінки: те, що було погано в системі загальноприйнятих норм, стає хорошим у системі антинорм. Таким чином, утворюється порочне коло: здійснюючи антинормативні вчинки, особистість тим самим привертає до себе увагу, інтерес, отже, у власних очах підвищує самоповагу [2].
   Також, слід звернути увагу на зовнішні чинники формування девіантної поведінки підлітків. В багатьох наукових дослідженнях (А.С. Белкін, Ф. Зімбарго, Д.І. Фельдштейн та ін.) встановлено, що асоціальна поведінка підлітків є результатом порушення взаємодії особистості з середовищем. Аналіз цих досліджень дозволив зробити такі висновки: 1) порушення взаємовідносин дитини з навколишніми людьми -наслідок певних умов життя; 2) саме порушення взаємовідносин впливає на формування девіантності у дитини.
   Н.Ю. Максимова вважає, що девіантна поведінка особистості часто пов'язана з її важковиховуваністю у дитинстві [8]. Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб. За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, яка відхиляється від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду [8].
   Слід відзначити, що на формування девіантності підлітків вливає два основних чинника:
   1. Фактор, пов'язаний з педагогічною занедбаністю, коли батьки не приділяють уваги інтелектуальному, моральному розвитку дитини і вона виявляється інтелектуально-пасивною. Відсутність необхідних культурно-етичних уявлень та навичок заважає підлітку правильно орієнтуватися в спілкуванні з однолітками, веде до конфліктів, відчуження. Дитина стає “важкою” і для однолітків, і для вихователів.
   2. Девіантність як відповідь на несприятливі зовнішні дії (грубі, образливі дії батьків, нетактовність вчителя, переживання несправедливості, образи, страху, пригноблення тощо, або проблеми, які виникають у зв'язку з особливостями перехідного періоду). Ці труднощі тимчасові, які зазвичай проходять та не призводять до серйозних негативних вчинків, якщо вони не фіксуються і не посилюються неправильними діями батьків, вчителів.
   Також існує точка зору, відносно якої саме оточення однолітків -той фактор, який обумовлює вплив середовища на розвиток особистості: саме досвід перебування в дитячих та підліткових групах, а не досвід перебування у сім'ї, відображує, як середовище впливає на розвиток особистості [9]. Емоційна депривація та неблагополучний психологічний клімат сім'ї посилюють відчуття особистісного дискомфорту. Шляхом вирішення цієї проблеми є переведення підлітка в групу, в якої його будуть поважати, де він знайде необхідну йому соціальну допомогу. Однак, нажаль, дуже часто в новій неформальній групі домінуючою є контр нормативна шкала цінностей [4].
   Отже, можна прийти до висновку, що провідною причиною девіантної поведінки підлітка, є альтернативна поведінка його батьків та найближчого оточення, тобто умов його життєдіяльності. Реакції підлітка на таку ситуацію його розвитку досить різноманітні. Так, в молодшому підлітковому віці найбільш поширені шляхи компенсації незадоволеності власним станом в системі взаємовідносин зводяться до намагання знизити цінність бажаного, до сублімації, фантазії, фрустрації (у формі агресії або уходу). Для старших підлітків більш властиві такі форми негативного ставлення до дорослого, як реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру), реакція відмови (неприйняття до вимог), реакція ізоляції (намагання уникнути небажаних контактів).
   Таким чином, дитина приймає свою дезадаптивність та сприймає її вже як норму життя, без ресурсів та умов виправити це становище. Викривлення уявлення особистості про ставлення до неї з боку оточуючих, закріплюючись, стає своєрідною позицією, що визначає весь її подальший розвиток. Це веде до невідповідності між усвідомленням особистістю свого ставлення до себе, до інших, до власної діяльності і є реальним змістом та проявом цих відносин, причиною виникнення неузгодженості ставлень або когнітивного дисонансу. Внаслідок цього вимоги суспільства можуть залишатися зовнішніми щодо такої особистості, тому вона не прийматиме їх. Оскільки з розвитком особистість дедалі стає незалежною від зовнішніх впливів, існує загроза, що її поведінка все помітніше відхилятиметься від соціально-прийнятих норм.
   Отже, на підставі наведеного приходимо до наступних висновків. До психологічних причин девіантної поведінки підлітків відносяться:
   1. Внутрішні фактори: психологічні бар'єри, духовні проблеми, порушення ціннісно-мотиваційної сфери, емоційні проблеми, низький рівень адаптивних можливостей, негативний життєвий досвід та відсутність позитивного життєвого досвіду, особливості локусу контролю та рівень самоповаги тощо.
   2. Зовнішні фактори, які розглядаються як зовнішні умови, які впливають на особистість, але відображаються в психіці та поведінки дитини, тому відносяться до психологічних. Вони включають: порушення взаємовідносин з оточенням; недостатня соціальна захищеність та невиконання виховних функцій сім'ї (сімейна занедбаність), що призводить до порушення адаптації підлітка; недостатність уваги з боку суспільства (соціальна занедбаність); ігнорування або неадекватні методи впливу та відсутність допомоги з боку вихователів (педагогічна занедбаність), що призводять до прогресування дезадаптивної поведінки підлітка; негативний вплив неформальної групи однолітків тощо. В результаті чого формується чітка позиція “девіанта”, яка сприймається підлітком вже як норма поведінки.
   Проблема девіантної поведінки вивчається давно, але незважаючи на це, в сучасному світі вона не стає менш актуальною. Річ у тому, що девіантна поведінка, як правило, закладається в підлітковому віці, адже впродовж цього періоду відбувається своєрідний перехід від дитинства до дорослості, від незрілості до зрілості, який пронизує всі сторони розвитку підлітка: анатомо-фізіологічна перебудова інтелектуальний, етичний розвиток, а також різноманітні види діяльності. Крім того, загальновідомо, що підлітки у наш час як і в будь-який інший, є однією з найменш захищених верств населення. Отже, якщо не займатися виявленням і профілактикою девіантної поведінки в підлітковому віці, то ця проблема не зникне, незважаючи на велику кількість розробок наукових підходів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреев Н.А., Тараканов Ю.В. Асоциальное поведение несовершеннолетних. - Самара, 2001. - 154 с.
2. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: Курс лекцій. -К., 2006. - 88 с.
3. Бахадова Е.В. Неблагополучная семья как фактор формирования девиантного поведения детей // Вопросы психологии. № 1, 2009. - С. 37-51.
4. Валицкас Г.К., Гиппенрейтер Ю.Б. Самооценка несовершеннолетних правонарушителей// Вопросы психологии. 1989. № 1. С. 45-54.
5. Кон И.С. Психология ранней юности. - М., 1989. - 255 с.
6. Левин К. Разрешение социальных конфликтов. - СПб, 2000.
7. Менделевии В.Д. Клиническая и медицинская психология. - М., 1998. -444 с.
8. Максимова Н.Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами. Методичні рекомендації. - Київ, 1997.
9. Plomin R., Daniels D. Why are children in the same family so different from each other? // Behavioral and Brain Sciences. 1987. V. 10. P. 1-16.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com