www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Структура комунікативного компоненту соціальної компетентності психолога та його вплив на ефективність професійної діяльності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Структура комунікативного компоненту соціальної компетентності психолога та його вплив на ефективність професійної діяльності

Єременко Л.В.

СТРУКТУРА КОМУНІКАТИВНОГО КОМПОНЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПСИХОЛОГА ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

   У статті автором розглядається вплив соціальної компетентності практичного психолога на ефективність його професійної діяльності. Основна увага приділена комунікативному компоненту соціальної компетентності. Дається вичерпна характеристика його структури. Автором сформульовані й обґрунтовані основні блоки якостей та властивостей особистості психолога, що забезпечують успішність його взаємодії з клієнтами.
   Ключові слова: соціальна компетентність, комунікативний компонент соціальної компетентності, спілкування, спрямованість особистості, емпатія, соціальний інтелект, соціальна фасилятивність.
   Постановка проблеми. Актуальність дослідження визначається всезростаючою роллю психологів у рішенні практичних проблем сучасної освіти. Це зв'язано з орієнтацією всієї системи освіти в цілому на індивідуалізацію і пошук оптимальних умов для розвитку всіх боків особистості учасників навчально-виховного процесу. Успішність рішення цих задач залежить від наявності фахівців, готових кваліфіковано забезпечити психологічний супровід суб'єктів освітнього процесу на всіх його етапах.
   Однак практика функціонування психологічних служб освітніх установ показує, що практичні психологи, навіть близькі за рівнем професійної підготовки, істотно розрізняються по ефективності психологічного впливу. У ряді досліджень було показано, що рівень прояву компонентів соціальної компетентності особистості психолога є істотною умовою ефективності професійної діяльності.
   Соціальна компетентність психолога — це інтегральна професійно-особистісна характеристика, яка включає в себе теоретичну та практичну готовність до виконання професійних психологічних функцій, а також суб'єктивні властивості особистості, які забезпечують ефективність психологічної діяльності.
   Основними компонентами соціальної компетентності психолога є: мотиваційний (мотиви, цілі потреби, стимули творчих проявів особистості; передбачає наявність інтересу до професійної компетентності, що характеризує потребу особистості в знаннях, у володінні ефективними засобами формування професійної компетентності), емоційно-вольовий (здатність людини до екстравертності та домінування, уміння застосовувати додаткові зусилля задля зменшення ймовірності невдач, а також мобілізацію енергії, прояв наполегливості, активність та вміння витримувати навантаження; завзяття при виконанні складних завдань; цілеспрямованість, тобто характеризує вольовий бік поведінки та нерозірвана пов'язаний з волею людини), функціональний (обізнаність, знання, досвід, тобто система набутих знань з урахуванням їх глибини, об'єму, стилю мислення, норми етики, соціальних функцій), комунікативний (уміння ясно та чітко висловлювати свої думки, переконувати, аргументувати, доводити, аналізувати, висловлювати судження, передавати раціональну та емоційну інформацію, встановлювати міжособистісні зв'язки, узгоджувати свої дії з діями колег, обирати оптимальний стиль спілкування в різних ділових ситуаціях, організовувати та підтримувати діалог), рефлексивний (уміння свідомо контролювати результати своєї діяльності та рівень власного розвитку, особистих досягнень; сформованість таких якостей як креативність, ініціативність, націленість на співробітництво та співпрацю, впевненість в собі, здатність до самоаналізу, передбаченню, творчій уяві).
   Усі вищезазначені компоненти інтегруються в одне найбільш синтезоване — соціальну компетентність, яка є інтегративною якістю особистості фахівця. Даний вид компетентності залежить від сформованості мотиваційної, емоційно-вольової, інтелектуальної, комунікативної та рефлексивної сторін особистості.
   Але стосовно до умов вітчизняної системи освіти це питання спеціально не досліджувалося. Разом з тим, розроблені у вітчизняній психології підходи до вивчення змісту, структури діяльності й особистості педагогів і психологів створюють передумови до вивчення структури компонентів соціальної компетентності практичних психологів системи освіти. Це необхідно як для теоретичного вивчення професійної діяльності психологів, так і для практики підготовки фахівців, зайнятих наданням психологічної допомоги в системі освіти.
   Мета дослідження - визначити структуру комунікативного компоненту соціальної компетентності практичного психолога та його вплив на ефективність професійної діяльності.
   Результати теоретичного аналізу проблеми. Розробка моделі фахівця-психолога, створення професіограми, визначення найбільш значимих для ефективного надання психологічної допомоги якостей — це одна із широко і давно обговорюваних проблем у вітчизняній психологічній науці. Прикладом, що дозволяє оцінити глибину традицій у вивченні цього питання, можна вважати дослідження, проведене в 20-і роки XX століття в Харкові К.А. Рамулем [Вопр. Психол. 1965 № 6].
   Як індивідуальні передумови успішності діяльності психологів-експериментаторів їм були узяті дві групи здібностей: вербальні здібності (здатність до розуміння мови іншої людини і володінню власною мовою) і психоспективні здібності — здатність до ведення спостереження і самоспостереження, до тривалої концентрації уваги.
   На думку К.А. Рамуля, спонтанна допитливість, здатність тривалий час займатися рішенням усе тієї ж проблеми, порівняно високий ступінь наукової обдарованості (сюди включаються пам'ять, творче мислення, фантазія, спостережливість чутливість), ентузіазм,, старанність, деяка здатність до критики і самокритики, дисциплінованість, безпристрасність і уміння ладити з людьми, що є характерними для діяльності будь-якого вченого (теоретика, експериментатора, експерта, психодіагноста).
   Зараз створені різні моделі фахівців-психологів у залежності від виду наукової чи практичної діяльності, якій вони займаються. Надання психологічної допомоги є по своїй суті процесом спілкування практичного психолога з клієнтами. Спілкування є найважливішою категорією психологічної науки. Його сутність і закономірності досліджені в досить широкому колі робіт.
   Спілкування — взаємодія двох і більше людей, у ході якого вони обмінюються різноманітною інформацією з метою узгодження й об'єднання зусиль і налагодження відносин. Спілкування є не просте дія, а саме взаємодія: воно здійснюється при обопільній активності учасників. Необхідно враховувати, що спілкування, не залежне від того, у якій формі воно здійснюється, припускає активність усіх його учасників. Таким чином, кожний з учасників поперемінно впливає на іншого і сприймає зустрічний вплив. Для спілкування характерно також те, що кожний його учасник виступає в ході його як особистість.
   Діяльність психолога представляє по своїй суті процес спілкування. Отже, саме якості і властивості особистості, що забезпечують успішність спілкування, складають основу системи професійно важливих якостей практичного психолога. Така специфіка діяльності практичного психолога визначає основну сентенцію його особистості, задає її загальну спрямованість. Поняття "спрямованість особистості" ввів у наукове використання С.Л. Рубінштейн як характеристику основних інтересів, потреб, схильностей, прагнень людини. Надалі дана проблема одержала свій розвиток у працях цілого ряду вітчизняних психологів. У різних концепціях ця характеристика розкривається по-різному: як "динамічна тенденція" (С.Л. Рубінштейн), "смислоутворюючий мотив" (А.Н. Леонтьев), "домінуюче відношення" (В.Н. Мясищєв), "основна життєва спрямованість" (Б.Г. Ананьев).
   Спрямованість на спілкування із суб'єктами освітнього процесу — це комплексна, интегративна характеристика, що так чи інакше виявляється у вивченні всієї системи психічних властивостей особистості психолога в системі освіти. Вона виступає як системоутворююча і смислоутворююча основа особистості людини і визначає її психологічний склад. Спрямованість складається як внутрішня позиція особистості стосовно соціального світу. Вона і визначає поведінку і діяльність людини в конкретних соціальних ситуаціях і у відношенні до оточуючих людей.
   Таким чином, професійний зміст, мотиви, потреби, інтереси, переконання, цінності, установки, професійне мислення психолога освіти мають спрямованість на спілкування із суб'єктами освітнього процесу. Дана модальність, насамперед , визначається гуманістичним характером мети професійної діяльності практичного психолога освіти - це охорона психічного здоров'я суб'єктів освітнього процесу, розвиток їхньої особистості і соціально-психологічна адаптація.
   Основу гуманістичної спрямованості особистості психолога в системі освіти складають соціальні установки особистості. Соціальні установки практичного психолога освіти визначають позитивність сприйняття інших людей, відношення до іншої людини як до унікальної і неповторної індивідуальності, й ін. Значимою для надання ефективної психологічної допомоги є установка, спрямована на альтруїзм як моральний принцип.
   Спрямованість особистості фахівця в даній галузі характеризує також рівень його емпатії. Емпатія припускає розуміння емоційного стану іншої людини за допомогою співпереживання, проникнення в її суб'єктивний світ. Емпатія може бути свідомою і підсвідомою і виникає у відповідь на безпосередню интеракцію. Варто розрізняти жалість ("мені шкода вас"), симпатію ("я співчуваю вам") і емпатію ("я - з вами"). Це якість, як відзначається в ряді психологічних досліджень, є важливою умовою конструктивних змін клієнта.
   До числа якостей особистості, що обумовлюють успішність професійної діяльності практичного психолога належить соціальний інтелект і соціальна фасилятивність (Н.А. Амінов і М.В. Молоканов). Соціальний інтелект як здатність правильно розуміти і прогнозувати поведінку інших людей, розпізнавати їхні наміри, почуття й емоційні стани по невербальній і вербальній експресії необхідний для ефективної міжособистісної взаємодії й успішної соціальної адаптації.
   Термін "соціальний інтелект" був введений у психологію Е. Торндайком у 1920 році для позначення "далекоглядності в міжособистісних відносинах". Багато відомих психологів внесли свою лепту в інтерпретацію цього поняття. У 1937 році Г. Оллпорт зв'язував соціальний інтелект зі здатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про людей, прогнозувати найбільш ймовірні реакції людини. Соціальний інтелект, на думку Г. Оллпорта - особливий "соціальний дарунок", що забезпечує гладкість у відносинах з людьми, продуктом якого є соціальне пристосування, а не глибина розуміння. І, нарешті, у 60-і роки Дж. Гілфорд, творець першого надійного тесту для виміру соціального інтелекту, розглядав його як систему інтелектуальних здібностей, незалежних від фактора загального інтелекту і зв'язаних, насамперед , з пізнанням поведінкової інформації.
   У діяльності практичного психолога соціальний інтелект забезпечує розуміння психологом мовної продукції, невербальних реакцій (міміки, поз, жестів), вчинків і дій людей, з якими він працює. У якості найбільш важливого для професії практичного психолога компонента Н.А. Амінов і М.В. Молоканов виділили здатність до розпізнавання змін у поводженні людини. Соціальний інтелект, таким чином, є одним з найважливіших властивостей інтелекту особистості і професійно важливою якістю практичного психолога.
   Наступна група професійно значимих якостей практичного психолога інтегрується в систему соціальної фасилятивності. Рівень соціальної фасилятивності в діяльності практичного психолога виражається насамперед у його здатності впливати на інших людей. Психологічний вплив - це вплив на психічний стан, почуття, думки і вчинки інших людей за допомогою винятково психологічних засобів: вербальних, паралінгвістичних чи невербальних.
   Психологічний вплив на вербальному рівні складається з того, наскільки фахівець володіє словом. Вплив на даному рівні виявляється через зміст використовуваних слів, вибір висловлень, правильність мови, або через її спрямованість. Важливою умовою ефективності вербального впливу є володіння психологом виразними засобами мови. Це припускає багатий словниковий запас, вживання адекватних граматичних структур, дотримання орфоепічних і стилістичних норм мови, використання у визначених ситуаціях зрозумілих клієнту, значимих емоційно і за змістом метафор, порівнянь і т.ін. Велику роль при впливі на клієнта грає уміння психолога користатися в мові значеннєвими відтінками синонімічного ряду, вибір слів, що стимулюють у клієнтів яскраві асоціації, активізують емоції.
   Вплив психолога на суб'єктів освітнього процесу обумовлено не тільки вибором адекватних мовних засобів, але і змістовністю, переконливістю, аргументированістю його висловлень. Цілий ряд методів і методик психологічного і психотерапевтичного впливу базується на основі використання вербальних засобів впливу. Паралінгвістичний вплив реалізується через особливості проголошення мови, окремих слів і звуків. Такого роду вплив здійснюється за допомогою інтонацій, гучності, тембру голосу, швидкості відтворення слів, тобто тих засобів, що забезпечують експресію висловлення. Тон дозволяє виражати емоції і відношення незалежно від змісту інформації, а також підсилити зміст, який надається інформації, зробити необхідні акценти. Сила і висота голосу - також корисні сигнали для розшифровки повідомлення промовця.
   Деякі почуття, наприклад ентузіазм, радість і недовіра, звичайно передаються високим голосом. Такі почуття, як сум, горе й втома, звичайно передаються м'яким і приглушеним голосом зі зниженням інтонації до кінця кожної фрази. Впевненість і невпевненість людини в тім, що вона говорить, виражається в тоні й у швидкості мови.
   Співрозмовник почуває невпевненість, промовця завдяки високій швидкості мови. Важливо також розуміти значення вигуків, подихів, нервового кашлю і т.ін.
   Невербальний вплив реалізується через взаємне розташування співрозмовників у просторі: пози, жести, міміка, контакт очей, оформлення зовнішності, дотики. Даній проблемі присвячена велика кількість спеціальної психологічної літератури.
   Уміння впливати на інших людей на різних рівнях визначає особистісний фактор впливу, так звана харизматичність. Харизма — психологічна привабливість людини, здатність викликати у людей прихильність своїм цілям і ентузіазм у їх досягненні. Харизматичність часто розглядається як синонім обдарованості в сфері психологічного впливу, як найвищий рівень розвитку даної здібності. Проблема харизматичності широко обговорюється в організаційній психології стосовно до професійно важливих якостей менеджера.
   Таким чином, якості особистості психолога, що визначають його здатність до впливу, виявляються не тільки в уміннях використовувати в процесі спілкування різні вербальні, паралінгвістичні, невербальні засоби впливу, але й у певних якостях особистості, що дозволяють розташовувати до себе людей.
   Висновки
   Професійна діяльність припускає процес спілкування психолога з клієнтами (суб'єктами освітнього процесу). Спілкування — це багаторівневий процес. У ньому традиційно виділяють: комунікативну (передача інформації), інтерактивну (взаємодія) і, нарешті, перцептивну (взаємосприйняття) сторони. Тому, якості і властивості особистості практичних психологів повинні забезпечувати ефективність кожної зі сторін спілкування в процесі надання психологічної допомоги.
   З огляду на це, нами було виділено три основних блоки якостей і властивостей особистості, що забезпечують успішність спілкування психолога з його клієнтами (учасниками освітнього процесу):
   1-й блок — властивості, що визначають спрямованість особистості психолога в системі освіти на спілкування. До якостей і властивостей особистості психолога, що визначає її спрямованість на спілкування з учасниками освітнього процесу, відносяться, насамперед , альтруїстична установка і високий рівень емпатії.
   2-й блок — інтелектуальні здібності психолога, що дозволяють здійснювати конструктивне спілкування - соціальний інтелект. Соціальний інтелект як здатність правильно розуміти і прогнозувати поведінку інших людей, розпізнавати їхні наміри, почуття й емоційні стани по невербальній і вербальній експресії є необхідним для ефективної міжособистісної взаємодії й успішної соціальної адаптації.
   3-й блок — якості і властивості особистості психолога, що дозволяють йому впливати на суб'єктів освітнього процесу — соціальна фасилятивність. З одного боку, такий вплив здійснюється завдяки використанню психологом спеціально розроблених методик, з іншого боку - ефект впливу підсилюється, якщо психолог має певні особистісні якості і властивості. Дослідження в області психології міжособистісного впливу показали, що психологічний вплив здійснюється на трьох рівнях: вербальному, невербальному і паралінгвістичному.
   Діагностика встановленого кола професійно важливих якостей психолога може бути використана для прогнозування успішності навчання і професійної діяльності майбутніх психологів. При розробці навчальних планів профільних факультетів психологічних вузів можуть бути враховані професійно важливі якості і властивості особистості фахівців у даній галузі розроблені курси, спрямовані на розвиток у студентів спеціальних здібностей, що впливають на ефективність їхньої професійної діяльності.
   Розроблені в даному дослідженні підходи, а також виділене коло методик (комплекс стандартизованих методик, що застосовуються у вітчизняних і закордонних дослідженнях особистості і її здібностей, що включає в себе методику діагностики рівня емпатичних здібностей В.В. Бойко, методику діагностики соціально-психологічних настанов особистості в мотиваційно-потребносній сфері О.Ф. Потьомкіної, методику діагностики соціального інтелекту Дж. Гілфорда - М. Салівена) може бути використаний для прогнозування успішності діяльності фахівців психологів у системі освіти.

Література

1. Абрамова Г.С. Практическая психология. - М., 2000. -512 с.
2. Авдеева Н. Ключевые компетентности - новая парадигма результата образования // Педагогика. - 2003- №5. - С. 34-39.
3. Агеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. - М., 1976. - 158 с.
4. Адольф В.А. Профессиональная компетентность современного учителя. - Красноярск, 1998. - 310 с.
5. Аминов Н.А., Молоканов М.В. О компонентах специальных способностей будущих школьных психологов // Психологический журнал. - 1990. - Т. 2, № 5. - С. 104-110.
6. Аминов Н.А., Молоканов М.В. Социально-психологические предпосылки специальных способностей школьных психологов // Вопросы психологии. -1992. - №1-2. - С. 73-83.
7. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - Л., 1968. -338 с.
8. Бодалев А.А. Личность и общение. - М.: Наука, 1983. -207 с.
9. Бондар СП. Компетентність особистості - інтегрований компонент навчальних досягнень учнів // Біологія і хімія в пік. -2003.-№2. -С.8-9.
10. Борисова Е.М., Логинова Г.П. Индивидуальность и профессия. - М.: Знание, 1990. - 80 с.
11. Горностай П.П., Васьковская СВ. Теория и практика психологического консультирования. - К., 1995. - 128 с.
12. Долинська Ю.Г. Особистісне зростання практичного психолога в процесі його професійної підготовки: "Психологія", Вип. І, К.: НПУ, 1998. - С 155-160.
13. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа компетентностного подхода в образовании. -М. - 2004. - 40 с.
14. Климов Е.А. Психология профессионала. - М.: Питер, 1996.-400 с.
15. Кочунас Р. Основы психологического консультирования. -М., 1999.-240 с.
16. Краткий психологический словарь. - М.: Политиздат, 1985. -431с.
17. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения. - М.,1983.-Т. 1.-392 с.
18. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. -М., 1994.-144 с.
19. Мясищев В.Н. Сознание как единство отражения действительности и отношения к ней человека // Проблемы сознания. -М., 1966. - С. 256-272.
20. Панок В.Г. Концептуальні підходи до формування особистості практикуючого психолога // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 4.
21. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. - М.: МГУ, 1989. - 216 с.
22. Рубинштейн СП. Основы общей психологии. - Санкт-Петербург, 1999. - 705 с.
23. Хомич Л.О., Урупа Л.М. Соціально-психологічні особливості готовності майбутніх психологів до практичної діяльності. "Психологія". - Вип. II. - К., 1998. - С 109-112.
24. Хуторской А.В. Ключевые компетенции. Технологии конструирования // Народное образование. - 2003. - № 5. - С. 55-61.
25. Шевченко Н.Ф. Актуальні питання професійної підготовки психологів у системі вищої освіти // Психологічній службі системи освіти України 10 років: здобутки, проблеми і перспективи. - К.: Ніка-Центр, 2002. - С. 186-189.
26. Шевченко Н.Ф., Самойлова А.Г. Підготовка практичних психологів: особистісні та професійні якості фахівців // Психологія. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова. - 2002. - Вип. 17. -С 262-267.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com