www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічний аналіз феномену перфекціонізму: підходи до визначення
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічний аналіз феномену перфекціонізму: підходи до визначення

О.О. Лоза

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ ПЕРФЕКЦІОНІЗМУ: ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ

   Розглянуто та проаналізовано сучасний стан проблеми феномену перфекціонізму у працях зарубіжник та вітчизняних психологів. Виокремлено основні теоретичні підходи щодо його визначення в психології.
   Ключові слова: перфекціонізм, перфекціоністські тенденції, підходи до визначення перфекціонізму вплив перфекціонізму на особистість.
   Глобальні процеси трансформації й перетворення суспільства висувають вимоги до формування певних якостей та рис особистості, які сприятимуть більш адаптивному та ефективному існуванню і взаємодії суб'єктів соціальних відносин. За таким умов особливої актуальності набуває дослідження феномену перфекціонізму, оскільки він відображає і, водночас, сприяє руху особистості у напрямку самовдосконалення.
   Дослідженням феномену перфекціонізму займалися як зарубіжні так і вітчизняні психологи.
   Між тим, даний феномен вивчався й у філософії, де розглядається як особливий тип етичних вчень, моральна доктрина, в основі якої лежить ідея здатності людини і всього людства до удосконалення. Удосконалення, як самого себе, так і інших людей, є тією метою, яку повинна прагнути досягти людина і яка передбачає розвиток притаманних їй талантів і дарувань. Представники такого тлумачення перфекціонізму вважають, що удосконалення людини є не тільки її моральним завданням, але і смислом людської історії. Загалом, удосконалення - виступає як процес безкінечний і самоцінний [9].
   Окрім філософії, як не дивно, феномен перфекціонізму отримав достатню увагу й зі сторони релігії. В XIX ст. в протестантизмі виникла нова течія - “церква святості”, котра заклала основи перфекціоністських уявлень сьогодення. У межах даного релігійного напрямку, перфекціонізм розглядається передусім як моральне, духовне удосконалення людини, яке полягає в аскетичному способі існування, виконанні усіх заповідей. Удосконалення тут має два аспекти, по-перше - ідентифікація з Богом, Христом, а по-друге - спрямованість до Бога у часі і просторі [8].
   Психологія також має значні доробки у питанні тлумачення перфекціонізму. Так, досліджено структуру перфекціонізму, види перфекціонізму, детермінанти його виникнення, особливості батьківського перфекціонізму та його вплив на особистість дитини, зв'язок перфекціонізму з різноманітними розладами: депресією та тривожністю, порушеннями харчової поведінки, суїцидальною поведінкою, соромом та провиною. Вивчено зв'язок перфекціонізму з обдарованістю, з емоційним інтелектом та самітністю.
   Незважаючи на різнобічність дослідження даного феномену, на жаль, відсутня єдність перш за все у визначенні феноменологічної належності перфекціонізму, а також оцінки його з точки зору позитивного або негативного впливу на особистість.
   Тому, метою цієї статті є виокремлення та розгляд основних теоретичних підходів до визначення та тлумачення феномену перфекціонізму.
   Наукові дослідження перфекціонізму в психології беруть свій початок від 30-х років XX ст., коли К. Хорні були здійснені перші наукові теоретичні розвідки в цій галузі, а у 60-ті роки М. Холлендер вперше застосував термін “перфекціонізм” для позначення такої риси характеру, яка проявляється у повсякденній практиці пред'явлення до себе вимог більш високої якості виконання діяльності, ніж того потребують обставини [2]. У той же час починаються дослідження перфекціонізму як риси обдарованих особистостей [12]. Типовим визначенням перфекціонізму був розгляд його як тенденції встановлювати надмірно високі стандарти для себе і неможливість відчути задоволеність від виконаної роботи, однак, дослідники 80-х років внесли феноменологічні уточнення і додали до виокремлених параметрів наступні: мислення у термінах “все або нічого”, схильність до вибірної концентрації на помилках та схильність до генералізації стандартів в усіх сферах життєдіяльності [2].
   Дотепер у систематичних дослідженнях [2], [4], [11], [12], [13] більшість зусиль було сконцентровано на розгляді перфекціонізму, як певного невротичного стилю або складової патологічної особистості, яка входить до переліку симптомів обсесивно-компульсивного розладу. Починаючи з Д. Хамачек, який вперше розрізнив адаптивний (нормальний) та дезадаптивний (невротичний) перфекціонізм [13], істотна однобічність погляду стосовно даного феномену поступово змусила науковців більш ґрунтовно підходити до його розгляду та вивчення.
   Тривалий час одним з найдискусійніших є питання про те, чи потрібно вважати перфекціонізм яскраво вираженим проявом здорового прагнення до самовдосконалення чи нав'язливою одержимістю неіснуючої досконалості. Багато відомих вчених (А. Адлер, А. Маслоу, К. Дабровські) розглядають прагнення, яке пізніше стали називати перфекціонізмом, як здорове й навіть необхідне для розвитку.
   К. Хорні не вважає невротичним саме по собі прагнення бути якомога більш досконалим, максимально наблизитися до ідеалу. Варто розділяти поняття “істинного ідеалу” і “невротичного ідеалізованого образу” себе [10], адже істинний ідеал стимулює особистість, а невротичний пригнічує. Поряд з тим, невротичний ідеалізований образ, на відміну від істинного ідеалу, є статичним і уособлює собою не мету, досягнення якої прагне людина, а фіксовану ідею, яку він обожнює. Істинний ідеал характеризується динамічністю і є тією силою, яка необхідна для зросту та розвитку. Ідеалізований образ стає безперечною перешкодою до зростання особистості, тому що заперечує недоліки, або засуджує їх. Справжні ідеали ведуть до скромності, образ, який ідеалізується, веде до зарозумілості. К. Хорні описує різні варіанти розвитку особи, яка прагне невротичного ідеалу: “...Якщо невротикові важливо переконати себе в тому, що він дійсно відповідає образу, який ідеалізується, то він розвиває уявлення про те, що насправді володіє видатним розумом або є витонченою особистістю, недоліки якої самі по собі є чудовими... Якщо ж увага зосереджена на реальному Я, яке в порівнянні з ідеалом заслуговує на крайнє презирство, на передній план виходить найпринизливіша критика. Оскільки уявлення про себе, яке виникає в результаті такої самозневаги, може бути настільки ж далеким від реальності, як і образ, який ідеалізується, його можна назвати образом, який зневажається... Якщо він реагує першим чином, ми говоримо про “нарцистичну” людину... у другому випадку ми маємо перфекционіста з особливим типом Супер-его” [10, с 38]. К. Хорні розглядає перфекціонізм як такий, що спонукає до подолання страху й забезпечує волю і впевненість. Однак, з іншого боку, тенденція до вдосконалення збільшує залежність людини від інших членів суспільства, а підвищення вимог суспільства до індивіда збільшує прагнення останнього до вдосконалення, що призводить до поневолення соціальними умовами, тому розходження між хворим неврозом і нормальною людиною лише кількісне [10]. В цьому сенсі тенденція до перфекціонізму містить у собі певну загрозу, оскільки може призвести до “потурання” соціальним стандартам та еталонам всупереч власним поглядам та бажанням.
   Л. Сільверман визначає перфекціонізм як найменш вивчений, зрозумілий аспект обдарованості. Він найчастіше розцінюється як невротичне явище, пов'язане з фіксацією на ідеї досконалості. Однак результати досліджень вказують, що перфекціонізм - це невід'ємна частина буття обдарованої людини. Навіть ті обдаровані люди, яким, на перший погляд, усе дається надзвичайно легко, насправді трудяться, прагнучи досконалості в тих галузях, які для них дійсно значимі [14]. Дійсно, не залежно від того, розглядаємо ми перфекціонізм як деструктивну тенденцію або ні, ми не можемо не визнавати того факту, що обдаровані особистості, як правило, прагнуть бути довершеними, оскільки для них цей аспект існування є насправді значимим. Обдарована людина відчуває себе неповноцінною, якщо не відповідає стандартам, встановленим для себе й незадоволеною, якщо не робить усього можливого для того, щоб досягти того, на що, як вона знає, здатна.
   Розглядаючи перфекціонізм як негативне явище, Д. Барнс описує перфекціоністів як людей, які демонструють нав'язливе, не послаблююче прагнення неможливих, недосяжних цілей і оцінюють себе залежно від своїх досягнень, “вимірюючи”, визначаючи свою цінність продуктивністю, успішністю [12]. Б. Сороткін також дає негативну оцінку перфекціонізму й пише, що це прагнення до неіснуючої досконалості, яка постійно тримає людину в напрузі й тривозі [15]. Воно пов'язане з безліччю особистісних проблем, психосоматичних проявів, психопатологій різного ступеня важкості: мігренню, депресіями, анорексією і булімією, спробами суїциду й іншими [14].
   Дослідження Дж. Стоєбера та К. Отто свідчать, що перфекціонізм корелює з низкою позитивних характеристик, таких як: сумління, терплячість, екстраверсія, задоволеність життям, академічні успіхи. В позитивній формі перфекціонізм може забезпечувати значну енергію, яка сприяє вражаючим досягненням, адже перфекціонізм пов"язаний з певною скрупульозністю та педантичністю у ставленні до деталей [16]. Л. Сільверман вважає, що варто цінувати позитивні аспекти перфекціонізму, тому що бачення того, що можливо й творення людиною свого життя як відображення цього бачення відрізняє людей, які досягають найвищих рівнів розвитку [14].
   Результати дослідження 1.1. Грачової свідчать, що високий рівень перфекціонізму може здійснювати позитивний вплив на формування особистості. Підлітки-перфекціоністи у більшій мірі ніж інші підлітки орієнтовані на збереження цінностей традиційних для нашої культури, таких як добро, порядність та інтелігентність [5].
   Цікаві дані стосовно ролі перфекціонізму містяться у дослідженнях, присвячених вивченню спортсменів та їхньої результативності (Дж. Стоєбер, К. Отто, О. Столл). Вони свідчать про те, що до певного моменту, перфекціонізм не лише не заважає спортсменові, а навіть сприяє досягненню більш високих результатів, однак, надмірна його вираженість провокує зростання тривожності, страху невдачі та мотивацію запобігти їй, а не мотивацію досягнення успіху, що є особливо важливим для даної сфери діяльності людини.
   На думку Л. Сільвермана, оцінка перфекціонізму культурно детермінована. У суспільстві, заснованому на принципі конкуренції, спостерігається тенденція, коли прагнення до досконалості, самовдосконаленню сприяє розвитку людини як конкурентоспроможної у якійсь суспільно визнаній сфері, тоді перфекціонізм заохочується, а людина сприймається суспільством як така, що має талант, здатна змагатися на національному й інтернаціональному рівні. Коли ж прагнення до досконалості спрямовано, застосовано до сфери, яка суспільством розцінюється як “непотрібна, невідповідна”, перфекціоніста засуджують і вважають невротиком [14].
   Таким чином, серед науковців немає єдиного погляду на характер впливу перфекціонізму на особистість, й чисельні дослідження наводять докази як негативного, так і позитивного його значення. На нашу думку, характер впливу перфекціонізму на особистість та її життєдіяльність залежить від багатьох чинників, у тому числі, від рівня його розвитку та сформованості, зокрема, західні дослідники стверджують, що як занадто сильне, так і занадто слабке прагнення відповідати своєму уявленню про довершеність може негативно вплинути на цей процес [13], [15], [16].
   Окрім складності визначення конструктивності-деструктивності перфекціонізму як такого, важливим є інше питання, а саме, питання феноменологічної належності перфекціонізму, тому в наступній частині нашої статті перейдемо до розгляду такої належності, узагальнюючи існуючі наукові положення щодо цього. Можна виокремити наступні підходи:
   Перфекціонізм - це прагнення самовдосконалення (мотив самовдосконалення) (П. Хьюітт, Г. Флетт).
   Вчені П. Хьюітт і Г. Флетт, які присвятили найбільше праць цьому феномену, розглядають перфекціонізм як прагнення бути досконалим, бездоганним у всьому. Перфекціонізм, на їх думку, визначає величину особистих стандартів індивідів, незалежно від здатності досягти їх. За допомогою розробленого ними опитувальника - Багатовимірної шкали перфекціонізму, започаткували дослідження перфекціонізму як багатовимірного явища, а також виокремили та описали такі його складові, як орієнтований на себе, орієнтований на інших та соціально приписаний перфекціонізм. Окрім зазначених складових, виокремлено перфекціонізм орієнтований до світу в цілому, але підшкала, яка тестувала цей параметр виявилась недостатньо надійною, тому не включена до опитувальника [2].
   Перфекціонізм орієнтований на себе передбачає існування високих стандартів, постійного самооцінювання й цензурування власної поведінки, а також виражений мотив прагнення до досконалості, який варіюється за інтенсивністю у різних людей. Надмірність прояву такого перфекціонізму може стимулювати схильність до постійного самодослідження, самокопания й самозвинувачення, яке робить неможливим прийняття власних вад, недоліків і невдач. Як встановили П. Хьюітт і Г. Флетт, перфекціонізм, орієнтований на себе істотно превалює над іншими складовими перфекціонізму у людей з високим ступенем виразності прагнення бути досконалим, у людей обдарованих, у людей академічно успішних.
   Перфекціонізм, орієнтований на інших, включає нереалістичні стандарти для значимих людей з близького оточення, очікування людської довершеності й постійне оцінювання інших.
   Соціально приписаний перфекціонізм заснований на переконанні у тому, що люди у своїх нереалістичних очікуваннях схильні занадто суворо оцінювати індивіда й тиснути на нього з метою примусити бути більш досконалим. Поряд з тим індивід переконаний у власній неспроможності догодити іншим. Саме цей останній вид перфекціонізму найбільше корелює із суїцидальною поведінкою [13].
   У персонологічних теоріях А. Адлера, А. Маслоу, К. Роджерса, Е. Фромма та ін. прагнення до самовдосконалення визнається вродженою динамічною тенденцією (потребою, мотивом, інстинктом тощо) особистості, глибинною спонукальною силою, яка, набуваючи свого предмету виражається у продуктах професійної діяльності й індивідуальної життєтворчості, надає їм суб'єктивного смислу і суспільної цінності. А. Адлер вважав, що прагнення бути досконалим природно, в тому сенсі, що воно сприяє подоланню вродженого відчуття неповноцінності людини [1]. У свою чергу, А. Маслоу писав, що прагнення досконалості, активне самовдосконалення ? показник особистісного здоров'я, а не прояв неврозу [7]. Перфекціонізм в концепції Л. Сільвермана - це форма вираження потреби самовдосконалення, яка є корисною для еволюції людини і людства в цілому, спонукальною силою, яка проявляється в невдоволенні людини “тим, що вона собою являє”, і жагучим прагненням “стати тим, ким вона повинна бути” [14].
   Перфекціонізм не рідко асоціюється з мотивацією досягнення і в якості показників перфекціоністської мотивації розглядається прагнення змагання із самим собою (самоперевершування), досягнення вищих результатів, переживання успіху в значущій діяльності й уникнення невдачі. [6]
   Перфекціонізм - це настанова (установка) особистості (К. Хорні, І.А. Гуляс). Перфекціонізм - це настанова розглядати в якості неприйнятного все, що нижче довершеності.
   К. Хорні зосереджує свою увагу на когнітивних чинниках перфекціонізму у формі ірраціональних переконань або дисфункціональних установках [10]. Власне, мова не йде про визначальне прийняття перфекціонізму як негативного явища, однак його поява робить індивіда більш вразливим по відношенню до суспільства та його вимог, а відтак, поступово провокує розвиток невротичних характеристик.
   Сутність перфекціоністських настанов за І.А. Гуляс розкривається у прагненні самовдосконалення, що набуло особистісного смислу, перетворилося на інтегральну особистісну диспозицію, орієнтуючи людину на буття, пов'язане з тенденцією її постійного розвитку, самоактуалізації в суспільно корисній діяльності. Вона розглядає прояви перфекціонізму через готовність до професійної діяльності майбутніх практичних психологів, у таких формах: самовиховання (морально-етичний перфекціонізм), самоосвіта (інтелектуально-компетентнісний перфекціонізм), розвиток професійних досягнень (акмеологічний перфекціонізм). Перфекціоністські настанови в структурі професійної готовності являють собою згармонізовану динамічну єдність мотивації досягнення, рефлексивних здібностей і професійно важливих якостей особистості з функціями емоційно-ціннісного спонукання, когнітивно-вольового забезпечення та професійно-особистісної самореалізації [6].
   Перфекціонізм - це риса особистості (М. Холендер, Д. Хамачек, А.Б. Холмогорова, Н.Г. Гаранян). Перфекціонізм - це риса особистості, яка виявляється у повсякденній практиці пред'явлення до себе вимог більш високої якості виконання діяльності, чим того потребують обставини [3].А.Б. Холмогорова та Н.Г. Гаранян вважають, що перфекціонізм це дисфункціональна особистісна риса, яка передбачає прагнення встановлювати надмірно високі стандарти і неможливість відчувати задоволення від результатів діяльності. При чому надмірне прагнення довершеності сполучено із хронічним суб'єктивним дискомфортом, ризиком психічних розладів і низькою продуктивністю [3]. Ці вчені розглядають перфекціонізм у структурі особистостей хворих депресіями граничного кола. Який включає наступні компоненти: завищенний рівень домагань; поляризована оцінка результатів власної діяльності; життя в режимі порівнювання себя з іншими, з орієнтацією на самих успішних; відчуття невідповідності позитивним уявленням інших людей про себе; оцінка будь-якої, навіть нейтральної, ситуації з точки зору власних досягнень; надмірні вимоги до інших й завищені очікування від оточуючих [4]. Перфекціонізм в дослідженнях Т.Ю. Юдеєвої має значну кореляцію з дисфункціональними рисами уникаючої депресивної, граничної, тривожної особистості і вважається стрижневою характеристикою обсессивно-компульсивного і нарцисичного типів особистості [11].
   Д. Хамачек виокремлює адаптивний (нормальний) та дезадаптивний (невротичний) перфекціонізм. Адаптивний перфекціонізм передбачає встановлення досяжних стандартів, здатність відчувати задоволення або задоволеність від виконаної роботи, можливість зміни еталонів відповідно до ситуації, прагнення до успіху та у разі не успіху відчуття, пов'язані з розчаруванням і докладання нових зусиль. Особливістю останнього виду перфекціонізму, на відміну від першого, є встановлення для себе занадто високих стандартів, які не залишають можливості допускати помилки, нездатність відчувати задоволення від роботи, мотивація уникнення помилки, а у разі поразки - жорстока самокритика, компульсивні тенденції [3]. Саме такий вид перфекціонізму корелює з великою кількістю проблем клінічного характеру: депресія, тривожність, суїцидальна поведінка, розлад травлення, особові розлади, хронічні болі та інші види важкої дезадаптації [2]. Виникнення невротичного перфекціонізму, на думку Дж. Стоєбера та Дж. Джормана, соціально детерміноване [16]. Причиною його появи можуть бути особливості батьківського виховання: емоційне відкидання, гіпоопіка, жорстоке виховання, у результаті чого дитина прагне бути “найкращою”, аби заслужити схвалення й прийняття. В той же час, дитина поступово стає емоційно залежною від інших людей, від їх схвалення. Вплив батьків може виявлятися й по-іншому, наприклад через власний перфекціонізм, за наявності якого відбувається своєрідна компенсація за рахунок дитини, коли через свої минулі неуспіхи, пред'являються дуже високі вимоги до дитини, з якими вона може не справлятися в силу природних причин (наприклад, вік, особливості фізичного та психічного розвитку). Однак, було б неправильно говорити, що невротичний перфекціонізм формується тільки під впливом соціуму. Висока захопленість обдарованої дитини справою може призвести до надмірно вираженого прагнення доводити будь-яку справу до повної досконалості, при чому частіше оцінкою ступеня досконалості слугують дорослі мірки.
   Таким чином, ми розглянули різні погляди на феномен перфекціонізму, його визначення та вплив на особистість, а відтак, маємо підстави стверджувати, що на питання його феноменологічної належності не існує єдиної, загальноприйнятої відповіді, адже перфекціонізм - це складне та багатовимірне явище.
   В процесі вищенаведенного аналізу нам вдалося виокремити три підходи щодо визначення перфекціонізму: як прагнення самовдосконалення (мотив самовдосконалення); як настанова (установка); як риса особистості.
   Розмаїття наукових оцінок перфекціонізму обумовлює потребу їх узагальнення та конструювання визначення цього феномену, яке б консолідувало вже існуючі й наведені вище підходи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адлер А. Индивидуальная психология // История зарубежной психологии. - М.: Изд-во МГУ, 1986. - С. 131-140
2. Гаранян Н.Г. Перфекционизм и психические расстройства (обзор зарубежных эмпирических исследования). - 2006. - № 1. - С. 31-41.
3. Гаранян Н.Г., Холмогорова А.Б., ЮдееваТ.Ю. Перфекционизм, депрессия и тривога. // Московский психотерапевтический журнал. -2001. - № 4. - С. 18-49.
4. Гаранян Н.Г., Холмогорова А.Б., Юдеева Т.Ю. Структура перфекционизма как личностного фактора депрессии // Материалы международной конференции психиатров. - М.: “Фармединфо”, 1998. - С.206-207.
5. Грачева И.И. Уровень перфекционизма и содержание идеалов подростков // Психологические исследования личности: сборник работ молодых ученых. - М., 2005. - С. 16-36.
6. Гуляс I.A. Перфекціоністські настанови як чинник професійної готовності майбутніх практичних психологів: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 “Педагогічна та вікова психологія” / І.А. Гуляс. - Івано-Франківськ, - 2007. - 21 с
7. Маслоу А. Мотивация и личность. - СПб.: Евразия, 1999. -478 с.
8. Религиозный словарь. - [Електронний ресурс]. - / Мир словарей (колекция словарей и энциклопедий)
9. Философский энциклопедический словарь [Текст] / Под ред. А.А. Ивина. - М.: Гардарики, 2004. - 1072 с.
10. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. - СПб.: Питер, 2002. - 224 с.
11. Юдеева Т.Ю. Перфекционизм в структуре разных личностных типов // Известия РГПУ им. А.И.Герцена. № 20 (49). - СПб., 2007. -С. 409-414
12. Burns D.D. The perfectionist's script for self-defeat [Text] / D.D. Burns // Psychology Todey. November 1980. - P. 34 - 52.
13. Perfectionism: theory research and treatment [Text] / Ed. by G. L. Rett, P. L. Hewitt.—Washington, D.C.: American Psychological Association, 2002. - 435 p.
14. Silverman, L.K. (1995). Perfectionism.
15. Sorotzkin В. The quest for perfection: Avoiding quilt or avoiding shame? [Text] / B. Sorotzkin // Psychotherapy. - 1985. - V. 22. - P. 564 - 571.
16. Stober J. Worry Procrastination and perfectionism: Differentiation amount of worry, Pathological Worry. Anxiety and Depression [Text] / J. Stober, J. Joorman // Cognitive therapy and research. - 2001. - V.I . -P. 45-60.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com