www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Практична психологія та психологічна практика
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Практична психологія та психологічна практика

Г.В. Куценко-Лада

ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ ТА ПСИХОЛОГІЧНА ПРАКТИКА

   Проводиться думка про спричиненість відомого розколу у психології на наукову та практичну тим, що наукова та „наївна" картини світу (психологічних знань) породжені та відтворюються різними типами практик. Обстоюється теза про те, що умовно названа “клієнтська практика” є новим видом духовно-практичного психологічного освоєння світу.
   Ключові слова: науково-психологічна картина світу, наївна картина світу, практика, духовно-практичне освоєння світу.
   Актуальність. У дискусіях про предмет психології, що час від часу виникали, проглядалися як мінімум два істотно різних аспекти: шар “суто” академічних методологічних проблем, спричинених сутнісними глибинними законами розвитку самої психології як науки, і аспект ідейно-політичний. Це щонайпрямішим чином стосується практичної психології, яка була дуже обмежена інженерно-психологічним форматом та “соціальним завданням”
   практично-орієнтованого психологічного дослідження трудових колективів, профконсультування, клінічної роботи. І хоча існували “острівці” реальності, де йшлося про екзистенційні проблеми, на кшталт сімейних консультацій та ін., все ж практична психологія мала строго регламентовану область поширення (власне, не-поширення). Можна сказати, що довгий час практичної психології як особливого не-клінічного психотерапевтичного простору фактично не існувало. Зараз же практична психологія перебуває в процесі вибухоподібного розвитку в найрізноманітніших виявах та формах, і можна констатувати сформованість особливого простору психологічної практики. Водночас з методологічного боку його специфіка залишається недостатньо осмисленою.
   Тому об'єктом даного дослідження є той пласт практичної психології, який можна описати терміном “психотерапевтичний простір”, підставою для вирізнення якого є сформованість запитами “знизу”, від клієнта. Зрозуміло, що цей простір “розпоширюється” не лише на власне психотерапію, але й на інші види психологічних послуг. Предметом є сутнісна специфіка практичної психології як простору психологічної практики. З вищевказаних причин у понятті “практична психологія” увиразнюється її психотерапевтичний, “послугонадавальний”, аспект.
   Метою є експлікування принципової відмінності наукових психологічних знань від знань, що використовуються у практичній психології. Звідси завданням є аналіз сутності методологічного розколу, схизи психології на так звану наукову та практичну психологію.
   Основна ідея. “Велика схиза” психології на наукову й практичну та її сьогоднішня “ще-неможливість” її подолати спричинена тим, що психологічні знання, які мають сенс і циркулюють у цих різних площинах психології, породжені та відтворюються різними типами практики, мають різну “типіку”.
   Ступінь розробленості. У 70-80-ті роки в радянській психології рядом дослідників висловлювалось велике занепокоєння методологічним станом психологічної науки. Вони констатувати, що в психології наявні малозіставні підходи, а отримувані дані так і не вдалося впорядкувати в цілісну чи принаймні відносно несуперечливу систему [1, 2, 27]; не сформульований чітко предмет психології, не знайдена вихідна “одиниця” чи “клітинка” психічного [11]. Не набула статусу парадигми жодна теорія чи систематизувальний підхід щодо природи психіки [18, 35]; цього не вдалося навіть теорії діяльності О.М. Леонтьева [22]. Не виправдав узагальнювально-об'єднувальної ролі й дуже популярний системний підхід. На це звертали увагу багато дослідників, зокрема, О.Г. Асмолов, О.М. Еткінд, В.П. Зінченко, В.Ф. Бассін, Б.Ф. Ломов, С.Д. Смірнов, А.А. Піскоппель, Я.О. Пономарьов, Г.П. Щедровицький та інші. У той же час з'явилися роботи, що фіксували специфіку практичної психології, наприклад [7, 24, 39]. На певний час зовнішні щодо психології причини відсунули методологічні клопоти на другий план, але логічно, що з початку 2000-х знову почали лунати голоси щодо кризи або щонайменше методологічної плутанини в психології. Це В.М. Аллахвердов [1], О.Г. Асмолов [2], Г.О. Балл [3], Ф.Ю. Василюк [7], Н.Е. Веракса, Л.Я. Дорфман, В.П. Зінченко [11], A.M. Ждан, I.M. Карицький, В.В. Козлов [12], В.О. Кольцова [14], В.О. Мазілов [16], О.В.Левченко, Д.В. Лубовський, В.В. Никандров, В.Ф. Петренко, А.А. Піскоппель, В.О. Татенко, С.Д. Смірнов [27], А.В. Юревич [36, 37], В.А. Янчук та інші. Вони, констатуючи розмитість предмету психології, нерозробленість категоріального апарату, відсутність узагальнювальної теорії і т.д. (тобто фактично ілюструючи наявність кризових явищ) пропонують свої способи перспективного категоріального впорядкування й розвитку психології; їхню аргументацію не можна не визнати глибокою й обгрунтованою, а у своїх конструктивних пропозиціях вони мають рацію. Незрозуміло наразі лише, наскільки вони реалістичні в принципі і в який конкретно спосіб їх можливо втілити у корпус психологічної науки й практики. Аргументація методологів змушує погодитися і з тим, що психологія ще не досягла рівня парадигматичної стадії розвитку (тобто ніби ще не є дійсною наукою), і з тим, що в ній співіснує багато (кілька) парадигм, і навіть із тим, що вона в принципі позапарадигматична галузь знання [36, с 8]. Останнє положення покликане проілюструвати й пояснити різноплановість психологічних знань та неможливість зведення до якогось “єдиносущого” знання.Існування методологічного плюралізму, так званого “проекту Маслоу”, вирізняється закликами й намаганнями (як раніше це робив К. Юнг) “охопити всю повноту людського буття”. З цього погляду логічним виглядає визнання рівноцінності психологічного знання незалежно від його наукової “легітимності”: адже й самі критерії науковості-ненауковості у психології дуже неоднозначні, а життєва й “суто гносеологічна” важливість “ненаукового”, тобто теоретично “непроясненого” психологічного знання завелика, щоб її можна було б просто ігнорувати. Явними прибічниками цього “ліберального” підходу є А.В. Юревич [36, 37], С.Д. Смірнов [27]; його з різною мірою приреченості чи ентузіазму визнає більшість учених-психологів: О.Г. Асмолов [2], Г.О. Балл [4], Ф.Ю. Василюк [7], A.M. Ждан, В.О. Кольцова [13], В.О. Мазілов [16], В.Ф.Петренко, А.А. Піскоппель, В.О. Татенко, Д.О. Теплих, О.О. Сергієнко.
   Стандартним, також свого роду “парадигмальним” поясненням, є апелювання до того, що психологія “має справу” з надскладним об'єктом. За цією логікою, що починається з досить сильної позиції про самохітність і само детермінацію об'єкта психології, вона, як, власне, й інші гуманітарні науки, має справу (в основному, але не винятково) не стільки з так званим поясненням, а із тлумаченням, тобто зі смислопородженням і смислопокладанням [10, 14, 16, 18, 26]. Цей “смислонадавальний” фльор об'єкта надає своєрідну індульгенцію психологічному дослідженню: воно за визначенням коли не може, то принаймні не зобов'язане строго дотримуватися канонів раціональності, прийнятих у природничих науках (хоча, зрозуміло, зовсім без них не обходиться) [25, 29, 35, 37]. У цьому сенсі набагато більше слушного, ніж здається на перший погляд, в постструктуралістському основоположенні про те, що увесь світ - це текст, який має бути дослідженим через інтерпретацію і т.д. [23, 24, 25]. Варто, проте, зробити пом'якшувальне уточнення, що всі явища, події, предмети не є, а можна розглядати як особливі тексти (тобто пам'ятати, що читання й інтерпретація “тексту, який є світ” - це теж наше, дослідницьке, смислоатрибутування; бо світ “сам по собі” - це просто світ, якому до нас байдуже; текстом же його робить лише дослідницька інтенція так його бачити.
   Тому важко суперечити аргументації А.В. Юревича, який обстоює так звану “феноменологічно-герменевтичну “парадигму”” для наукової психології й пропонує досить конструктивні спроби обгрунтування її еврістичності [36, 37]; йому вторують А.А. Гостєв [8], Т.А. Денисенко та О.Е. Петруня [10], Л. Бінсвангер [4], М. Босе та, власне, вся так звана Dasein-аналітика. З'явилась низка публікацій про специфіку феноменологічного підходу в психології [31, 32]. З іншого боку, це констатація не просто множинності й незвідності психологічного знання до якихось “універсалій”, “парадигм”, “одиниць”, “клітинок” і т. д. - а в принципі легітимація чергового розколу: вже самої наукової психології на природничонаукову та гуманітарну [19, 22]. Причому, здається, розкол психології на пояснювальну й описову, хоч і “прадавній”, але аж ніяк не менший і не менш напружений, ніж на академічну й практичну.
   Описова психологія деякими суттєвими рисами (констатувальністю, “фенографічністю”, прислуханням і “вдивлянням” у досліджуваного, меншою вагою гіпотези, рідшою уживаністю статистичних методів, експерименту тощо) зближується з практичною психологією (терапевтичного формату) [31, 32].
   Проте описова (розуміюча, гуманітарна) психологія та практична психологія - це все-таки принципово різні пласти психологічного знання. На відміну від “академічної” (в тому числі й описової) практична психологія значно більше спирається на “звичайний” здоровий глузд [18]. Оскільки вона як кінцеву має прагматичну спрямованість (надає послугу), то не стільки вивчає буденну свідомість, скільки працює з нею. Більше того, вона працює “за допомогою” буденної свідомості набагато більше, ніж за допомогою наукового знання. Не випадково й цілком слушно О.М. Еткінд пише про розходження категоріальних структур свідомості академічної й практичної психології [35].
   Звичайно, реальність сама по собі “безшовна” [31, с 47], а фрагментує її на різні науки якраз дослідницько-запитальне ставлення до неї. Різні запитання й різні способи постановки запитань (та відповідно спроби відповідей на них) і різні способи ставлення до дійсності породжують різні предметні області, в тому числі й різні науки, а також їх демаркацію від не-наук [15, 29]. Ці межі є хоч і умовними, проте важко перехідними: кожна предметна область виформовує свої регулятиви, бо, зрештою, має різні інтенції та наміри.
   Стає все ясніше, що психологічна наука - це один вид “людської практики”, хоч і різнорідної всередині самої себе, а психологічна практика -це інший цілком відмінний від наукового, специфічний вид людської практики; це принципово інший спосіб освоєння дійсності. Адже недарма Ф.Ю. Василюк спеціально вирізняє поряд із теоретичною не просто практичну, а особливу психотехнічну “іпостась” психології [7]. Практична психологія - це царина “практичної практики”, що користується практичним знанням і практичним розумом; вона дає практичне знання/вміння, яке складно формалізується і важко набуває епістемічного статусу. Цьому є багато причин: від відомої важкості “висловити невимовне”, яке потім ще треба перекласти мовою наукової термінології, - до способу й точки самого вбачання проблеми: адже часто актуальні і навіть драматичні практичні проблеми є банальностями з наукової точки зору, а складні наукові пошуки в очах “невтаємничених” виглядають надуманою “грою в бісер”. Тому психолог-практик часто діє вельми рефлексивно і “здоровоглуздно”, але водночас “наївно” в розумінні спирання на досвід, інтуїтивності, “вчування”, емпатійності і майже повного ігнорування психологічних фактів, що вважаються чи можуть претендувати на роль наукових - вони у практиці не завжди застосовні. Він звертає увагу на якісь особливості чи дрібниці, що “абстрактно-науково” відомі й не становлять наукової проблеми, але в конкретній ситуації hic-mmc-sic можуть “зіграти” (за принципом “всякое лыко в строку”). Тобто одні звертають увагу на одне, ігноруючи друге, а другі в цьому якраз і вбачають величезну наукову новизну.
   Тут, у площині практичної психології, коли й не панує, то увиразнюється ціннісно-смислова суверенність людини, відкритої “до світу” й водночас самодетермінованої (як клієнта, так і терапевта). Наприклад, один із проектів побудови прикладної психології на засадах інтегративності (з науковою) передбачає конституювання методологічних принципів співвіднесеності, потенційності, позитивності, багатовимірності істини у прикладній психології при верховенстві принципу цілісності психіки [12]. Заклик до збереження цілісності виразний також в обстоюванні антропологічного принципу в психологічних дослідженнях [5, 26]. Панування в сучасній ситуації постмодерну плюралістичності точок зору зрештою може призвести до деонтологізації предмету науки [28, с 42], привид якої вже “бродить” просторами психологічних територій.Небезпекою втрати психологією своєї “онтологічної ідентичності” переймається також С.Д. Максименко, який обстоює й відстоює принцип онтологічної цілісності психіки як такої, акцентуючи момент її органічності, нероз'ємності; психіка мислиться як неподільна єдність біологічних, соціальних та духовних джерел і основних “точок її росту” [17]. На таку ситуацію звертає пильну увагу також Г. Балл [3], який пропонує елегантне поєднання позірно “непоєднуваного” під егідою раціогуманістичної парадигми, що далека від простого “системного еклектизму”, який пророкував психології Г. Олпорт, і водночас уникає й аналітичного редукціонізму.
   Наразі у практичних психологів, особливо терапевтів, уже склався чи принаймні складається специфічний корпус психологічно-дієвої аксіоматики, свої догмати, міфи й забобони [21], у деяких моментах корінним чином відмінні від науково-психологічних положень (згадаймо давні роботи Б.М. Теплова про практичний “розум”, який і принципово, і задачно інший, ніж “теоретичний” “інтелект”; а, отже, різниться як засобами, так і результатами).
   І тому знання, в площині яких рухається практична психологія, даремно порівнювати з “академічними”: вони не “нижчі” і не “вищі” ні за достовірністю, ні за прогностичністю, ні за іншими ознаками від науково-психологічних знань - вони просто інші, бо “мешкають” в іншому, смисложиттєвому, світі [33]. “Апріорні передумови”, самозрозумілості цього пласта психологічного простору “містяться” в наївній “картині світу психології”. Вони є “передумовою, якою постає напередданий і в звичайному досвіді, (покладений) як самозрозумілий, існуючий світ”; це “заздалегідь покладений, напередданий світ” [9, с 19]. Саме тому їх не можна назвати в повний голос науковими, але не можна вважати й абсолютно ненауковими -вони (ще?) нагадують наївну картину світу вченого (хоча й психолога за фахом); саме про це, власне, застерігав ще Е. Гуссерль, кажучи, що “горизонтна свідомість” притаманна однаково “простим” людям (з “наївною”, тобто тут практичною установкою свідомості) і вченим (з “критичною”, тобто пізнавально-епістемічною, установкою) (там само). Тому інколи бездоганні наукові рекомендації психолога виглядають безпорадно-абстрактними щодо конкретних проблем конкретного людського “бування”.По-друге, наука й повсякденність є зовсім, а інколи принципово відмінними видами праксису. “Стає очевидним, що не існує й не може бути такого універсального погляду на дійсність, який би охоплював та враховував у формі теоретичного знання весь спектр практичної багатоманітності відносин людини і світу”, і що “у будь-якій мислимій перспективі наукового прогресу теоретичне знання не покриває практичних потреб і запитів людей” [6, с 210]. Хоча й неприпустимо зводити практичну психологію до психології повсякденності, очевидно, що у своїх реально-життєвих підосновах вони мають багато спільного: вони практично співпадають за мірою своєї причетності, свого “не-алібі” в бутті. З приводу контроверсій наукової та “наївної” картини світу психології можна урочисто проголосити, що “буття розуму” - це інша “онтологічна сутність”, ніж “розум буття”; і ця сентенція не просто гра слів.
   Крім того, зараз уже можна явно виокремити ще один відносно новий вид людської практики - умовно кажучи, “клієнтську” практику, тобто практику звертання “знизу” по психотерапію, психологічну консультацію та діагностику, само діагностика, участь у різних тренінгах і т.п. Відомо, що людина, звернувшись до консультанта чи терапевта, дуже часто повторює свої спроби й пошуки знову й знову: не тому, що психотерапія виявилась невдалою, а тому, що перед “клієнтом” відкриваються все нові й нові несподіванки власного та чужого досвіду. Такий вид діяльності є своєрідним (тому що новим?) видом практично-духовного освоєння дійсності, практикою особистісного зростання (питання про “висоту” цієї духовності та зростання тут не розглядається). Вона за запитом є досить напруженою внутрішньою активністю, в процесі якої людина може більш об'ємно, з різних смислових позицій “побачити” суперечливість реального життя, на власному досвіді чи на емпатійному рівні пережити його драматичність і багатовимірність. У такого роду практиці відбувається розширення саме того “горизонту свідомості” [4], який уможливлює отримання будь-якого нового досвіду: “ми негайно виявляємося залученими в різноманіття, що вказує на можливі нові сприймання” [9, с 13]. Людина “духовної практики” намагається перебороти непримиренності життя у своїй уяві й побудувати більш гармонійний ідеальний образ належного буття - за визначенням самої духовної практики. Тому великою цінністю є навіть сам по собі процес отримання досвіду духовних пошуків і ще більшою цінністю є намагання у міру можливості керуватися ідеалами [6] у професійній діяльності, відносинах серед людей, у впорядкуванні і порядкуванні своїм Я.
   Не можна відкидати також великого впливу психотерапії на самого терапевта, оскільки як це багаторазово зазначалось, особистість (“душа”, Я, Его) терапевта є головним “робочим інструментом” у подібній царині. Адже навіть в реалізації тих терапевтичних напрямів, які не відносять себе до так званих клієнт-орієнтованих, справа не виглядає так, що терапевт цілком “володіє” рефлексією, “істиною”, знаннями та вміннями, а проблеми й скарги - лише у клієнта, і перший наділений функціями “лікаря”, ментора, порадника, навіть певним чином деміурга (тобто власне суб'єкта), а в другого - є лише “бажання” “вилікуватись” чи вирішити проблеми (тобто функції з позиції прохача, з позиції дефіцитарності). Насправді між клієнтом та терапевтом (тренером) утворюється специфічний і ні на що не схожий простір взаємовпливу різних смислів; а для досягнення певного результату необхідною умовою є встановлення справжнього, повноцінного, “канонічного” діалогу (діалогу за М.М. Бахтіним). Правда, за логікою самого Бахтіна, розгортання бесіди в діалогічний процес спричинює появу привида Третього. Також Ж. Лакан у багатьох роботах показував складності й особливий статус психологічного (і мовного) простору взаємодії клієнт-терапевт [23].
   Саме практична психологія стикається з екзистенцією, з життєвим виміром суперечності есенційного та екзистенційного, з гайдеґґеровим Dasein'oM як буттям, що саме про себе запитує і саме собою стурбоване [4]. Площина практики має справу з цією перенасиченою смислонадаваннями своєрідною “буттєвою” (“бытийственной”, “бытийной”), а не лише з буденною (“обыденной”) свідомістю - де навіть в абстракції неможливо відділити внутрішній план цієї духовної активності від напруги й приреченості чуттєвої “залученості в процес”. Тим більше важко знайти засоби переводу моментів такого буттіювання (“бытийствования”) та екзистування у вербальний формат, не кажучи вже про наукове категоріальне описання. Не випадково консультативно-терапевтичну діяльність і взаємодію за деякими суттєвими ознаками зближують з релігійними практиками.
   Не виглядає неймовірним, що у міру розвитку в цій практиці також сформуються свої основні питання, свій корпус аксіом або хоча б основних метафор, свої канони й регулятиви діяльності. У кожному разі це вже зараз особливий вид духовно-психологічної практики, практики психологічного освоєння світу, зовсім несхожої ні на наукову діяльність психолога, ні на діяльність практичного психолога: адже дослідження психологічної реальності показують, що вона дуже багатогранна й багатовимірна, зрештою, безмірна.
   Аналіз сучасної ситуації примушує констатувати дійсну роз'єднаність, а часто й несумісність психологічний знань: вони породжені різними практиками і власне є різними практиками. Наукова картина світу формується практикою отримання теоретичного, не-утилітарного (“абстрактного”) знання [4, 14, 15, 29]. Вихідною інтенцією наукового пізнання є отримання “максимально всебічного” і при цьому максимально точного знання (“істини”); тому воно не може бути не громіздким і часто є практично невжитковим, “неліквідним”. На відміну від цього наївна картина світу -смисложиттєве, реально-екзистенційне, упереджене, практичне, власне, прагматичне (в широкому сенсі) знання; це певним чином “розум буття” [14]. Інтенцією його отримання є практична корисність (також у максимально розширювальному сенсі: індивідуальне самопізнання, самозростання тощо також по суті прагматичні); його сенсом є “правда буття”, а не абстрактні закономірності. Головна функціональна роль наївної картини світу (як, до слова, й імпліцитної теорії особистості) полягає в тому, щоб слугувати портативним навігатором при якомусь “оптимумі” чи навіть браку “інформації”. Це, зрештою, різні способи ставлення до дійсності. І саме тому, що ці види психологічних знань відтворюються в інтенційно та “процедурно” різних практиках, відтворюється й розкол психології.
   Висновки: Наразі констатуємо роз'єднаність, а часто й несумісність психологічний знань наукової та практичної психології. Причиною тривання розколу психології є те, що ці різні знання породжені різними практиками і власне є різними практиками; відтак вони відносяться до різних картин світу. Сучасний етап розвитку психології характеризується також конституюванням нового виду практики, умовно-робоча назва якої - “клієнтська” практика. її особливості дають підставу вважати її новим видом духовної практики -практикою психологічного освоєння дійсності особистістю.

Література

1. Аллахвердов В.М. Методологическое путешествие по океану бессознательного к таинственному острову сознания. - СПб., 2003. - 368 с.
2. Асмолов А.Г. По ту сторону сознания. Методологические проблемы неклассической психологии. - М., 2002. - 480 с.
3. Балл Г. А. Проблема самоактуализации личности в гуманистической психологии/Аналитический обзор, [сост. Г.А.Балл]. -К., 1991. - 31 с.
4. Бинсвангер Л. Бытие-в-мире / Бинсвангер Л. / Избранные статьи с приложением Я. Нидлмена. Критическое введение в экзистенциальный психоанализ Л. Бинсвангера. -М.: Рефл-Бук; К.: Ваклер, 1999. - 332 с.
5. Братусь Б.С. К проблеме человека в психологии/ Б.С. Братусь// Вопросы психологии. - 1997. -№ 5. -С. 3-19.
6. Быстрицкий Е.К. Практическое знание в мире человека / Е.К. Быстриц-кий// Заблуждающийся разум?: Многообразие вненаучного знания.- М. : Политиздат, 1990. -С. 210-238.
7. Василюк Ф.Е. Методологический анализ в психологии.- М., 2003.-240 с.
8. Гостев А.А. Психология вторичного образа. -М. , 2007. - 512 с.
9. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. (Введение в феноменологическую философию). - СПб., 2004. - 399 с.
10. Денисенко Т.А., Петруня О.Э. Кризис психологической науки и герме-невтико-феноменологическая разработка онтологии личности как условие его преодоления/ Вестник Моск. ун-та. - Серия 7. Философия. - 2004. - № 1. -С. 54-73.
11. Зинченко В.П. Кризис или катастрофа? Психология и новые идеалы научности (материалы "круглого стола") / Вопросы философии, 1993. - № 5. -С. 3-43.
12. Козлов В.В. Интегративная психология- возврат к предмету психологии / Методология и история психологии. -2006. -Т.1. -Вып.1. -С. 132-146.
13. Кольцова В.А. Теоретико-методологические основы истории психологии. - М. : Институт психологии РАН, 2004. - 414 с.
14. Кримський СБ. Запити філософських смислів. - К., 2003. - 240 с.
15. Лекторский В.А. Научное и ненаучное мышление: скользящая граница / Научные и ненаучные формы мышления. - М., 1996. - С. 27-45.
16. Мазилов В.А. Интеграция научного знания в психологии/ Теория и методология психологии: постнеклассическая перспектива. - М., 2007. -С. 427-459.
17. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі. - К. : Форум, 2002. -Т. 1. - Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - 319 с.
18. Маланов СВ. Методологические и теоретические основы психологии. -М., 2005.-336 с.
19. Микешина Л.А. Ценностные предпосыки в структуре научного познания. - М., 1990. - 212 с.
20. Мироненко И.А. О концепции предмета психологической науки / Методология и история психологии. - 2006. - Т. 1. - Вып. 1. - С. 160-174.
21. Мясоед П.А. О психологическом знании и познании, или Что мы хотим от психологии? / Вопросы психологии. - 2006. - № 4. - С. 139-145.
22. Огинская М.М., РозинВ.М. Мифы психотерапии и их функции/ Вопросы психологии. - 1991. -№ 4. -С. 10-18.
23. Орлов А. Б. А.Н. Леонтьев - Л.С. Выготский: очерк развития схизиса / Вопросы психологии. - 2003. - № 2. - С. 70-83.
24. Проблеми психологічної герменевтики. - К. : Міленіум, 2004. - 276 с.
25. Психологія особистості : словник-довідник. - К. : Рута, 2001. - 320 с.
26. Розин В.М. Что такое событие? (Анализ условий философского дискурса) / В.М. Розин // Событие и смысл (Синергетический опыт языка). -М.: ИФРАН, 1999. -С. 266-279.
27. Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Антропологический принцип в психологии развития / Вопросы психологии. - 1998. - № 6. - С. 3-18.
28. Смирнов С.Д. Методологический плюрализм и предмет психологии / Вопросы психологии. - 2005. - № 4. - С. 3-9.
29. Солонин Ю.Н., Дудник СИ. Философия в движении от классического образа к современному /Мысль. - СПб. - 1997. -Вып. 1. -С. 38-55.
30. СтепинВ.С, Кузнецова Л.Ф. Научная картина мира в культуре техногенной цивилизации. - М. : ИФРАН, 1994. - 274 с.
31. Субботский Е.В. Строящееся сознание. - М., 2007. - 424 с.
32. Улановский A.M. Качественная методология и конструктивистская ориентация в психологии / Вопросы психологии. - 2006. - № 3. - С. 27-37.
33. Улановский А.М. Феноменологический метод в психологии, психиатрии и психотерапии / Методология и история психологии. 2007. - Т.2. -Выпуск 1.-С. 130—150.
34. Улыбина Е.В. Психология обыденного сознания. - М., 2001. - 263 с.
35. Чуприкова Н.И. Какой должна быть сегодня научная психология?/ Вопросы психологии. - 1997. -№ 3. -С. 126-127.
36. Эткинд A.M. Психология практическая и академическая: расхождение когнитивных структур внутри професионального сознания / Вопросы психологии. - 1987. -№ 6. -С. 20-30.
37. Юревич А.В. “Онтологический круг” и структура психологического знания / Психологический журнал. - 1992. -Т. 13. -№ 1. -С. 7-14.
38. Юревич А.В. Методологический либерализм в психологии/ Вопросы психологии. -2001. -№ 5. -С. 3-18.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com