www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні особливості особистості з девіантною поведінкою
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні особливості особистості з девіантною поведінкою

С.Д. Максименко

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ З ДЕВІАНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

   Проблема попередження та корекції девіантної поведінки є складною та багатоплановою, оскільки це явище є предметом вивчення багатьох наук. Проте саме психологічний аспект вивчення девіантної поведінки дає можливість здійснити своєчасну корекцію, а також попередити негативні прояви у конкретної особи.
   Девіантна поведінка охоплює значний діапазон проявів - від вчинків, що порушують стереотипні уявлення, до кримінальних дій. Психологічна корекція цих негативних проявів має бути застосована насамперед до тих осіб, які є соціально дезадаптованими.
   Прояви девіантної поведінки мають свої особливості для різних вікових груп. Якщо йдеться про соціальну дезадаптацію, то суб'єктами зазначених поведінкових проявів є діти, переважно підлітки. На відміну від неповнолітніх, чий розвиток може супроводжуватися постійною соціальною дезадаптацією, дорослі зазнають соціальної дезадаптивності лише тимчасово, внаслідок зміни соціального середовища або свого статусу. Надалі вони або здатні адаптуватись, або переходять на третій рівень (порушення правових норм), тобто їх поведінка стає кримінальною (делінквентною) чи адиктивною.
   Термін “девіантна поведінка” походить від латинського deviatio -відхилення. Отже, людина з девіантною поведінкою поводить себе не так, як усі, її поведінка відрізняється від звичної, прийнятної для оточуючих. Визначення поняття “девіантна поведінка” неможливе без розгляду сутності й ролі соціальних норм. Оскільки девіантна поведінка людини - це поведінка, яка не відповідає загальноприйнятим або офіційно встановленим соціальним нормам, тобто чинним законам, правилам, традиціям і соціальним установкам, потрібно спочатку з'ясувати, що таке нормальна поведінка й соціальні норми взагалі.
   Соціальні норми є інструментом цілепокладання, проектування управлінських і виховних рішень. Так само природно вони стають інструментом прогнозування, стимулювання творчої та соціальної активності людини, а також соціального контролю і корекції поведінки, що відхиляється від норми. Девіантна поведінка певної особи несе загрозу іншим людям, порушуючи баланс стосунків у суспільстві. Вона може бути руйнівною - деструктивною або аутодеструктивною, залежно від спрямованості. Водночас треба зважати на те, що самі соціальні норми можуть застарівати, а отже, не відповідати новим реаліям життя. У цьому разі порушення соціальних норм буде поштовхом до позитивних зрушень. Тому відхилення від соціальних норм можуть бути не тільки негативними, коли вони порушують функціонування системи, а й позитивними, якщо стимулюють її прогресивний розвиток.
   Загальним підходом у будь-якій науці, що вивчає поведінку людини, для розподілу явищ на “нормальні” чи “анормальні” (тобто такі, що не відповідають нормі) є визначення прийнятої на даний час норми-еталону. Нормальним вважається те, що відповідає нормі, анормальним - те, що лежить поза нею.
   Однією з основних умов існування будь-якої системи є її здатність підтримувати стан певної рівноваги. Історія людства засвідчує, що безладдя неминуче переходить в руйнування, і навпаки, прагнення до упорядкування і узгодження може бути гарантом існування суспільства й життя взагалі. Норми є тим механізмом, який утримує суспільну систему в стані життєздатної рівноваги в умовах неминучих змін.
   У перекладі з латинської “норма” - правило, зразок, припис. У природничих і суспільних науках норма визначається як границя, міра припустимого для збереження і зміни систем. Загалом поняття норми є досить дискусійним.
   Існують різні визначення соціальної норми: засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп (М.І. Бобнєва); сукупність вимог і очікувань, які пред'являє соціальна спільнота (група, організація, клас, суспільство) до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) встановленого зразка (0.0. Ручка); зумовлений соціальною практикою соціокультурний інструмент регулювання стосунків у конкретно-історичних умовах життя суспільства (Ю.О. Клейберг). Проте, незважаючи на відмінність у визначеннях, спільним у поглядах науковців є думка про те, що соціальні норми багатофункціональні й регламентують практично всі сторони життя. Специфічною особливістю соціальних норм є те, що вони регулюють сферу взаємодії людей. Регулювання здійснюється відповідно до панівної системи цінностей, потреб, інтересів, ідеології.
   Соціальні норми створюють нормативно схвалюване поле дій, бажаних для того чи іншого суспільства в певний час, орієнтуючи тим самим особистість в її поведінці. Вони виконують функції контролю з боку суспільства, слугують зразком, інформують, дають можливість оцінити поведінку та прогнозувати її. Соціальні норми можуть утворюватися стихійно (наприклад, традиції) або цілеспрямовано (закони, офіційні приписи або заборони).
   Серед соціальних норм можна виділити кілька основних.
   Духовні норми - це передусім норми, в основу яких покладено загальнолюдські цінності, представлені у світових релігіях, художній культурі та науковій думці. До них належать і народні традиції та звичаї. Носіями духовних норм виступають самі люди, а також такі соціальні інститути як сім'я, релігійні конфесії, суспільні організації. У ряді випадків духовні норми зливаються в одне ціле з моральними нормами.
   Моральні норми являють собою очікування-приписи певної соціальної групи (реальної або номінальної) щодо її членів. Носіями цих норм є конкретні спільноти (сім'я, громада), їх лщери й керівники. Такі норми зазвичай текстуально не закріплені, хоча існують і винятки (наприклад, російський “Домострой”).
   Етичні норми можуть бути прямим відображенням моральних цінностей і тому збігатися з моральними, але можуть і суперечити їм, наприклад, у випадках корпоративної етики або етичних норм субкультури асоціальних угрупувань.
   Соціальні норми нерідко породжують стереотипи і забобони, наприклад, расові та етнічні. Стереотипи можуть відігравати позитивну роль, наприклад, пропонуючи людині готові рішення в певних ситуаціях. Проте частіше стереотипи, а тим більш забобони перешкоджають адаптації людини до конкретної ситуації.
   Правові норми є найбільш конкретними. Вони закріплені в основних документах держави (конституція, цивільний кодекс, кримінальний кодекс, закони й нормативно-правові акти) і регулюються державною системою (законодавчі органи, уряд, правоохоронні органи).
   За всієї різноманітності проявів, соціальні норми мають такі основні властивості: об'єктивність, історичність, універсальність, схематичність, безумовність. Норма є узагальненим соціальним приписом, обов'язковим для виконання кожним членом соціуму в будь-якій ситуації.
   Обов'язок дотримуватися соціальних норм нерідко породжує в свідомості людини негативні почуття - від простого нерозуміння до відкритого протесту. Конфлікт між інтересами особистості й репресивною природою норм у сучасних розвинених державах дещо згладжується посиленням лояльності суспільства до проявів індивідуальності.
   Надати строге означення понять “нормальна” або “анормальна” поведінка досить складно, оскільки межі між цими поняттями дуже розмиті. Тим не менше, в науці та в повсякденному житті під нормальною поведінкою зазвичай розуміють нормативно-схвалювану поведінку, не пов'язану з хворобливими розладами, до того ж характерну для більшості людей даного соціуму; анормальною поведінкою вважається нормативно-несхвалювана, патологічна, нестандартна.
   Є різні способи визначення норми. Одним з найбільш поширених є використання статистичного критерію, який дає змогу визначити норму для будь-якого явища за допомогою підрахунку частоти, з якою це явище трапляється. Нормою вважається те, що трапляється “часто”, тобто не менше ніж у 50% випадків.
   Застосовуючи цей критерій щодо поведінки, потрібно зважати на те, що відповідно до закону нормального розподілу приблизно по 20% людей по обидві сторони від “нормальної” більшості матимуть невеликі відхилення в поведінці за певною характеристикою (рухливість, емоційна стабільність, комунікабельність), а приблизно по 2-3 % з обох сторін -виражені відхилення. Отже, за статистичним критерієм конкретні прояви поведінки, навіть соціально несхвалюваної, можуть вважатися нормальними, якщо вони характерні для більшості людей. Як приклад можна навести ранні статеві стосунки у сучасних підлітків; або великий відсоток підлітків, які починають вживати алкоголь і курити вже в 12-13 років. Зрозуміло, що така поведінка не є нормальною, оскільки її негативні наслідки очевидні. Проте, зважаючи на масовість таких явищ, вони стають все більш звичними, їх сприймають як нормальні. Отже, статистичний критерій у визначенні норми не слід вважати визначальним. Його треба поєднувати з якісно-кількісною оцінкою поведінки за ступенем її вираженості й шкідливості для життя. Наприклад, вживання алкоголю дорослими визнається нормальним явищем, якщо воно не виходить за межі помірного, а в разі зловживання - це вже анормальна, девіантна поведінка. Поведінка, яка становить пряму загрозу життю самої людини або її оточуючих, оцінюється як анормальна незалежно від її частоти, наприклад, злочин, саморуйнівна поведінка, суїцид.
   Для визначення норми у поведінці людини в різних науках застосовують спеціальні критерії.
   Психопатологічний критерій використовується в медицині. Відповідно до цього критерію всі поведінкові прояви можна поділити на дві групи - “нормальні” й “патологічні” в значенні “здоров'я” -“хвороба”. У Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я поняття “здоров'я” визначається як стан повного фізичного, психологічного та соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб. “Хвороба” визначається як життя, порушене в своїй течії ушкодженням структури й функцій організму під впливом зовнішніх факторів. Цей стан визначається загальним або частковим зниженням пристосовуваності до середовища й обмеженням свободи життєдіяльності хворого.
   У класифікації хвороб девіантну поведінку не виділено окремо, отже, вона не вважається ні формою патології, ні строго визначеним медичним поняттям. Слід окремо зазначити принципову відмінність у підходах до визначення норми в медицині і тих галузях науки, що вивчають поведінку людини. Психічні захворювання, патологічні стани, неврози, психосоматичні розлади тощо відповідно до медичної норми розглядаються на осі “здоров'я - передхвороба - хвороба”. Девіантна поведінка відображає передусім соціально-психологічний статус особистості, отже, її слід розглядати на осі “соціалізація - дезадаптація - ізоляція”.
   Соціально-нормативний критерій застосовується у сферах, пов'язаних з суспільним життям людини. За соціально-нормативним критерієм поведінка сприймається як нормальна і схвалюється, якщо вона відповідає вимогам суспільства на даний час. Вважається, що поведінка є девіантною, якщо вона суперечить основним суспільним настановам і цінностям. Водночас важливо усвідомлювати певну невизначеність соціально-нормативного критерію, причина якої полягає в тому, що зі змінами суспільства змінюються і соціальні норми, які в ньому діють. Отже, те, що вважалося девіантним у суспільстві певного історичного періоду, може бути цілком прийнятним в інший історичний період, коли суспільні норми вже змінилися.
   Провідним показником нормальності поведінки згідно з соціально-нормативним критерієм є рівень соціальної адаптації особистості.
   Нормальна, успішна адаптація характеризується оптимальною рівновагою між цінностями, особливостями індивіда й правилами, вимогами оточуючого його соціального середовища. Соціалізація, тобто процес входження в соціальне середовище, охоплює засвоєння мови, норм поведінки, моральних цінностей, - загалом усього того, що становить культуру суспільства. Цей процес йде паралельно з онтогенезом, тобто доросла людина вже є соціалізованою. Повторна соціалізація дорослої людини відбувається лише в тому разі, якщо людина потрапляє в нове соціальне середовище (наприклад, міграція в країну, де мова й культура зовсім інші).
   Дезадаптація - це небажання визнавати або невміння виконувати вимоги соціального середовища, а також реалізовувати свою індивідуальність у конкретних соціальних умовах.
   Одні й ті самі види соціальної дезадаптації по-різному виявляються у різних людей в різному віці. Термін “соціальна дезадаптація” можна застосовувати до дітей не молодше п'яти, а в строгому смислі - після дев'яти років. До п'яти років у дитини не сформовані потрібні уявлення про соціальні норми, а самоконтроль відбувається з допомогою дорослих. Якщо ж поведінка дитини до п'яти років істотно відхиляється від вікової норми, то таке відхилення доцільно розглядати як один з проявів порушення психічного розвитку. Тільки починаючи з восьми-дев'яти років дитина здатна самостійно дотримуватися соціальних норм.
   Загальними проявами соціальної дезадаптації для дітей та дорослих є: постійна неуспішність у навчанні або нездатність заробляти власною працею; виражена неуспішність у життєво важливих сферах спілкування (у сім'ї, навчальній або виробничій групі, міжособистісних стосунках); порушення прав інших людей; ізоляція від оточуючих у поєднанні з ворожим ставленням до них.
   Форма соціальної дезадаптації та ступінь її вираженості є визначальними характеристиками девіантної поведінки. Вони можуть бути незначними, тобто не завдавати шкоди соціуму й самій людині, або ж тотально руйнувати життєдіяльність особи і бути небезпечними для суспільства. Важливим прогностичним критерієм дезадаптації є те, як людина переживає свою соціальну дезадаптацію - як небажану, чужу для себе; як таку, що тимчасово задовольняє її; або як звичайну й привабливу. Від ставлення особистості до факту своєї соціальної дезадаптації (особистісна позиція) багато в чому залежить її подальша доля.
   Визначення особливостей особистості з девіантною поведінкою потребує розгляду проблеми класифікації поведінкових відхилень.
   Єдиної класифікації поведінкових відхилень досі не створено, переважно через складності, що (як уже зазначалося) полягають у міждисциплінарному характері проблеми поведінкових девіацій. Відповідно до предмету дослідження різних галузей наук, можна виокремити п'ять основних підходів до проблеми класифікації поведінкових відхилень: соціологічний, правовий, педагогічний, медичний, психологічний.
   Соціологія розглядає поведінкові девіації як соціальні явища. Право відносить до девіантної поведінки все, що суперечить прийнятим на даний час правовим нормам і підлягає згідно з законом покаранню.
   Згідно з педагогічним підходом девіантна поведінка визначається з огляду на основні педагогічні завдання виховання і навчання учнів. Поведінка школяра, що визначається як анормальна, класифікується як шкільна та соціальна дезадаптація.
   До шкільної дезадаптації, поряд з такими її проявами як низька навчальна успішність, порушення стосунків з однолітками, емоційні порушення, належать і поведінкові відхилення, основними з яких є: дисциплінарні порушення, прогули, гіперактивна й агресивна поведінка, куріння, хуліганство, дрібні крадіжки, брехня.
   Ознаками соціальної дезадаптації є всі прояви шкільної дезадаптації, до яких додаються: регулярне вживання психотропних речовин (алкоголь, наркотики), сексуальні девіації, проституція, бродяжництво, скоєння злочинів. Останнім часом спостерігаються порівняно нові форми девіантної поведінки підлітків - узалежнення від релігійних сект, комп'ютерних ігор або телевізійних серіалів.
   У педагогічній практиці є багато класифікацій соціально дезадаптованих дітей: недисципліновані, педагогічно занедбані, важковиховувані; діти з відхиленнями в поведінці, соціально занедбані діти, діти, що схильні до правопорушень, й т. ін. Автори цих класифікацій розподіляють прояви девіантної поведінки за ступенем наростання соціальної дезадаптації. Наприклад, спочатку недисциплінованість, потім це переходить у педагогічну занедбаність, згодом у важковиховуваність й т. ін.
   У науковій літературі з питань девіантної поведінки найтісніше пов'язані психологічний і медичний (психіатричний, клінічний) підходи. Відповідно до клінічного підходу поведінкові девіації розглядаються як наслідки порушень психофізичного розвитку, насамперед матеріального субстрату психіки. Цей підхід найбільш розроблений і найпоширеніший. Водночас сучасні дослідження доводять, що навіть у разі значної патології психічного розвитку поведінка людини може змінюватися на краще не лише завдяки медичному втручанню, а й психологічного впливу на саму особистість.
   Найбільш доцільним у вивченні девіантної поведінки є підхід з позицій патопсихології - науки, що виникла на межі медицини та психології. Патопсихологія є розділом психології, точніше, однієї з її галузей - медичної психології. її предметом є структура порушень психічної діяльності в їх зіставленні з нормою.
   Слід розрізняти поняття патопсихології та психопатології. Незважаючи на те, що ці слова схожі, оскільки мають однакові словотворчі корені, значення їх різне.
   Психопатологія - розділ психіатрії, тобто медицини. її предметом є ознаки психічних захворювань та їхня динаміка під час перебігу хвороби.
   Патопсихологія вивчає саме особистість людини з порушеннями у психічній діяльності, а психопатологія виявляє наявність хвороби та вивчає її перебіг. Психопатологія - розділ психіатрії, тому тут використовується медична термінологія: симптом, синдром, етіологія, патогенез та ін. Патопсихологія користується переважно психологічною термінологією; клінічні поняття вживаються в разі співвіднесення патопсихологічних даних із психологічними особливостями людини, із стадією перебігу захворювання, з його динамікою.
   Таким чином, патопсихологія та психопатологія мають один і той самий об'єкт дослідження - порушення психічної діяльності. Проте предмет дослідження, а отже, й методи дослідження у них різні. Патопсихологія вивчає структуру та динаміку порушень психічної діяльності методами психології. Психопатологія використовує у вивченні ознак психічних захворювань, закономірностей зміни симптомів і синдромів клініко-описувальний (психіатричний) метод.
   У вітчизняній літературі з питань психіатрії, наркології, нейропсихології та інших галузей медичних знань девіантна поведінка зазвичай класифікується так:
   - делінквентна поведінка;
   - раннє вживання алкоголю і наркотичних речовин;
   - девіації сексуальної поведінки;
   - суїцидальна поведінка;
   - втечі з дому і бродяжництво.
   Медичний підхід не дає змогу з'ясувати всі аспекти девіантної поведінки, оскільки наведені вище її прояви можуть бути й у цілком здорових осіб. Проте він є обов'язковою складовою досліджень девіантної поведінки, детермінанти якої можуть бути наслідком порушень психофізичного розвитку, зокрема психічний недорозвиток, викривлений та ушкоджений психічний розвиток. Тому знання з патопсихології є обов'язковими для психологів.
   Психологічна класифікація видів девіантної поведінки заснована на виокремленні соціально-психологічних відмінностей певних різновидів девіантної поведінки. Вона базується на таких критеріях:
   - різновид норми, що порушується;
   - психологічні цілі поведінки та її мотивація;
   - наслідки цієї поведінки й шкода, нею спричинена;
   - індивідуально-стильові характеристики поведінки;
   - вікові характеристики поведінки.
   У межах психологічного підходу використовують різні типології девіантної поведінки. Більшість авторів (Ю.О.Клейберг, Б.О.Урванцев та ін.) виокремлюють три основні групи поведінкових девіацій:
   - негативні (наприклад вживання наркотиків);
   - позитивні (наприклад соціальна творчість);
   - соціально-нейтральні (наприклад жебрацтво).
   Ц.П. Короленко і Т.А. Донських поділяють усі поведінкові девіації на дві великі групи.
   Першу групу становлять відхилення, що їх називають “нестандартною поведінкою”. Вона проявляється у формі нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів. Така поведінка визначається активністю, яка, хоча й виходить за рамки прийнятих норм у конкретних історичних умовах, проте відіграє позитивну роль у розвитку суспільства (приклад -діяльність революціонерів, опозиціонерів, першовідкривачів у тій чи іншій галузі знань). Автори зазначають, що нестандартну поведінку цієї форми в строгому смислі не можна визнати девіантною.
   Друга група - деструктивна поведінка. Типологія її структурується відповідно до цілей, які можуть бути зовнішньодеструктивні, спрямовані на порушення соціальних норм (правових, морально-етичних, культурних), і внутрішньодеструктивні, спрямовані на дезінтеграцію самої особистості, її регрес. Відповідно до цього виокремлюється зовнішньодеструктивна поведінка і внутрішньодеструктивна.
   Провідними критеріями класифікації О.В.Змановської є вид норми, що порушується, і негативні наслідки цього порушення. Відповідно до цього виокремлено три групи девіантної поведінки. Антисоціальна (делінквентна) поведінка - така, що суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю оточуючих людей. Включає будь-які дії, заборонені законодавством, або бездіяльність, що спричинила негативні наслідки. Асоціальна (аморальна) поведінка - це поведінка людини, яка ухиляється від дотримання моральних норм, чим загрожує благополуччю міжособистісних стосунків. Може виявлятися у формі агресивних дій, сексуальних девіацій, узалежнення від азартних ігор, бродяжництва тощо. Аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка - така, що відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності й розвитку самої особистості.
   Отже, представлений вище розгляд психологічного підходу до класифікації девіантної поведінки дає змогу усвідомити складність цього явища та необхідність різних підходів до корекції девіацій.
   Відповідно до різних концепцій прояви девіантної поведінки розглядаються як наслідок досить різноманітних причин: генетичних, фізіологічних (наприклад ускладнення процесу пологів), соціальних (засвоєння неадекватних форм поведінки батьків) тощо.
   Особистісні детермінанти девіантної поведінки - негативні особистісні новоутворення, що виникли внаслідок несприятливих умов життєдіяльності дитини (зокрема хибний тип виховання в сім'ї), а також внутрішні конфлікти, неадекватність самооцінки, відсутність або вкрай низький рівень розвитку рефлексії, цілепокладання та функції прогнозу.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com