www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Професійна успішність в контексті особистісного саморозвитку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Професійна успішність в контексті особистісного саморозвитку

С.Б. Кузікова

ПРОФЕСІЙНА УСПІШНІСТЬ В КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНОГО САМОРОЗВИТКУ

   У статті розкривається взаємозв'язок особистісного і професійного саморозвитку фахівця. Аналізуються чинники і механізми професійного саморозвитку. Успішність людини визначається як здатність до неперервного особистісного і професійного саморозвитку.
   Ключеві слова: саморозвиток, самореалізація, суб'єкт діяльності, суб'єкт саморозвитку, особистісний смисл, компетентність, успішність.
   Сучасне суспільство відчуває гостру потребу у компетентних і творчих фахівцях, здатних до постійного професійного саморозвитку і самовдосконалення. Метою даної статті є аналіз стану розробки проблеми професійного саморозвитку особистості у вітчизняній психології, з'ясування розуміння змісту професійної успішності та пошук шляхів управління професійним зростанням фахівця.
   Дослідження професійного саморозвитку особистості у вітчизняній психології Грунтується на загальнопсихологічних положеннях про сутність і розвиток особистості як суб'єкта життєдіяльності; концепції діяльнісного опосередкування особистісного розвитку; наукових уявленнях про особистість професіонала й закономірності його становлення.
   З точки зору системно-діяльнісного підходу у вітчизняній психології, розвиток особистості відбувається в процесі успішного оволодіння професійною діяльністю, яка є значущою для суб'єкта. Наголосимо: саме значущою, тобто такою, що має для суб'єкта особистісний смисл. Проте характер співвідношення особистісних особливостей людини та критеріїв успішності її професійної діяльності продовжує залишатися в центрі уваги дослідників.
   На думку більшості сучасних вітчизняних науковців, становлення професіонала можливе лише в результаті єдності як професіонального, так і особистісного розвитку. Простежуючи особливості феноменології саморозвитку особистості як суб'єкта діяльності, дослідники акцентують увагу на значенні саме професійної діяльності як оптимального чинника її творчого саморозвитку.
   З іншого боку, визначення параметрів моделі фахівця-професіонала в різних сферах життєдіяльності, простеження основних змін у цих параметрах у міру підвищення професійного росту людини привели до розуміння важливості механізму саморозвитку в професійному становленні фахівця. Те, як людина будує сценарій свого професійного життя, залежить від її психологічних особливостей та якості фахової підготовки. Однак професійна діяльність також впливає на особистісні якості і поведінку людини, може стимулювати її особистісне зростання або, навпаки, руйнувати, деформувати, стаючи, таким чином, регулятором особистісного саморозвитку. Звідси особистісний і професійний саморозвиток взаємозумовлюють і взаємопосилюють один одного.
   Таким чином, саморозвиток особистості відбувається переважно в контексті професійної діяльності, наповнюється її змістом, а професійна спрямованість є фактором особистісного росту. Зрозуміло, що вивчення особливостей формування суб'єкта особистісного саморозвитку неможливе поза контекстом його професійного становлення.
   Акмеологічне вивчення людини протягом її життєвого шляху показує, що утворення й прояв у неї якостей активного суб'єкта діяльності тривають доти, доки триває ця діяльність. Справжній глибокий і широкий професіоналізм (про це свідчить досвід багатьох видатних людей) не може виростати в людини із занять тільки однією тією діяльністю, якій вона присвятила себе, особливо якщо ця діяльність складна за своїм характером. Високий професіоналізм неможливий без розвитку в людини спеціальних здібностей, які за своїм змістом і формою мають бути близькими до вимог конкретної діяльності, і без відповідних цим вимогам знань і вмінь. Проте найважливішою умовою досягнення такого професіоналізму обов'язково є й потужний розвиток у людини загальних здібностей, психологічної культури, духовності і перетворення загальнолюдських цінностей в її власні цінності, що означає моральну вихованість особистості. Це пояснюється тим, що особистісний простір ширший за професійний, він лежить в його основі. Отже, критерієм успішності професійної діяльності людини можна вважати її безперервний особистісний саморозвиток. Тим більш важливо викликати потребу постійного особистісного і професійного саморозвитку в молоді в умовах її професійної підготовки як запоруку професіоналізму майбутньої фахової діяльності.
   У значної кількості молодих людей період особистісного та професійного становлення збігається з роками навчання у ВНЗ, де вони одержують вищу професійну освіту. Це підвищує відповідальність освітян за якість навчання і виховання студентської молоді, виходячи ще й з наступних міркувань.
   Освіта є основним інститутом розвитку інтелектуально-культурного потенціалу суспільства. Проте прогрес у всіх сферах суспільного життя настільки стрімкий, що жоден фахівець не зможе, базуючись тільки на отриманій освіті, ефективно працювати і бути конкурентоспроможним.
   На сьогодні в суспільстві постала особливо гостра потреба у формуванні фахівців нового типу, здатних до проективної детермінації майбутнього, відповідальності за нього, віри в себе та свої професійну здатність впливати на майбутнє. Тому серед основних якостей особистості фахівця виділяють, поряд із компетентністю, комунікабельністю, знанням своєї справи тощо, і такі риси, як ініціативність, креативність, мобільність, а також готовність до сприйняття інноваційних змін. З викладеного вище зрозуміло, що становлення сучасного фахівця можливе тільки за умови єдності розширення професійних знань і вдосконалення вмінь та постійного особистісного і професійного саморозвитку.
   На теперішній час все більше вітчизняних управлінців погоджуються з тим, що для ефективного керування кадрами необхідне створення умов для саморозвитку, самореалізації й психологічної підготовки співробітників. Хоча, на жаль, у більшості праць проблема урахування особистості в професійній підготовці розглядається в контексті відбору й розміщення кадрів (складання професіонограм). В основі цього підходу лежить погляд на професію як на сукупність зовнішніх умов і вимог, що висуваються до психологічної організації людини.
   Проблема управління професійним саморозвитком особистості лежить у руслі прикладних розробок і в цілому ще вивчена недостатньо. Основу підходу до вдосконалювання професійної майстерності становить підготовка до дій в екстремальних ситуаціях, формування емоційної й психологічної стійкості. Важливим питанням є профілактика та корекція професійного і психологічного вигорання, особливо властивого фахівцям деонтологічного статусу.
   Так дослідження особистісного і професійного самовизначення у важких ситуаціях діяльності виявили, що показником особистісного зростання є подолання професійних труднощів шляхом самоаналізу, збагачення особистості новими способами бачення ситуації, новими засобами самоорганізації і саморегуляції в професійно значущих ситуаціях.
   На наш погляд, професіоналізм як психологічне й особистісне утворення характеризується не стільки професійними знаннями, навичками, професійно значущими якостями, скільки мистецтвом постановки й розв'язання професійних завдань, особливим розумінням дійсності в цілому й важких ситуацій діяльності зокрема. Зазначений підхід автор реалізував при розробці проблемного навчання в системі підготовки студентів - практичних психологів [9].
   Ідеальні аналогії матеріальних компонентів діяльності: проблемні ситуації, цілі й методи професійної діяльності, методологічні настанови й норми професійного мислення - виникають у свідомості людини в результаті рефлексивного освоєння нею професійної діяльності. Поряд із цими процесами з'являється суб'єктивна позиція й новий тип освоєння діяльності - ставлення до неї. Тим самим формується індивідуальна професійна картина світу -новоутворення у структурі професії й активного до неї ставлення. Професійне бачення світу як складова професійної діяльності фахівця є системою відносин професіонала з об'єктами світу.
   Особистісний результат професійного розвитку людини, безсумнівно, ширший за традиційно виокремлювані форми професійного досвіду - знання, навички, уміння. “Особистість виткана зі ставлень, що являють собою психологічне утворення, в якому акумулюються й інтегруються результати пізнання, викликані ними переживання й поведінкові відгуки” [3,
с 63]. Відомо, що ефект зміни ставлень відрізняється від цілей і результатів праці. Він виявляється в динаміці образу Я, самооцінок, особистісних цілей, усвідомлюваних труднощів, у зміні способів мислення і діяльності. Змінюються ставлення - змінюється результат діяльності.
   Аналіз літератури свідчить, що професіонала вирізняє ставлення до своєї роботи як до психологічного засобу й смислового простору самореалізації власних можливостей. Саме процес накопичення фахівцем цінних психотехнологій розв'язання професійних завдань, досвід саморозвитку як результат професійної творчості, а не прирощення знань, окремих умінь і навичок розглядається як головне надбання фахівця, що забезпечує зростання його професійної майстерності.
   Для людини професія - це джерело існування й засіб особистісної самореалізації. Описуючи види професійної компетентності, А.К. Маркова розкриває індивідуальну компетентність, виділяючи таку сторону праці, як цілісний професійний саморозвиток, змістовними характеристиками якого є: професійна самосвідомість, прийняття себе як професіонала; постійне самовизначення; саморозвиток професійних здібностей, інтернальність, самопроектування, побудова власної стратегії професійного зростання, побудова й реалізація свого професійного життя та ін. На іншому полюсі -індивідуальної некомпетентності - професійний саморозвиток характеризується протилежними поняттями. Якщо узагальнити всі дані
характеристики, то отримаємо, насамперед, мотиваційно-вольові компоненти самосвідомості, самоставлення, ціннісні орієнтації й самооцінки особистості.
   А.К. Маркова підкреслює нерівномірність етапів і щаблів професійного становлення особистості, позначаючи його як індивідуальну траєкторію професійного зростання. Автор розглядає можливі етапи й варіанти динаміки співвідношення соціального й професійного на прикладі особистісного саморозвитку [10].
   Як правило, установлення рівня, досягнутого особистістю як суб'єктом дійсності, і її можливостей традиційно оцінюється за результатами в професійній діяльності, відповідністю її психічних властивостей вимогам діяльності. Однак у цьому випадку людина оцінюється як функція, умовна особистість, артефакт. При цьому не враховується, що пік саморозвитку особистості не обов'язково збігається з піком прояву її як суб'єкта професійної діяльності. У житті кожної людини є піки професійного саморозвитку й падіння, часто пов'язаного зі звуженням і збіднінням її зв'язків з дійсністю. Така інволюція саморозвитку особистості може призвести до її деформації й деградації. Проте постійне усвідомлення себе в професійній діяльності, дистанціювання від професійних проблем, їх аналіз і зміна змісту, тактики, взаємин, ставлень тощо, тобто постійне здійснення професійного й особистісного саморозвитку, дозволить фахівцеві підтримувати свою фаховість і психологічне здоров'я, запобігти професійному і особистісному вигоранню.
   Враховуючи означену нерівномірність динаміки розвитку компетентності, можна передбачити декілька шляхів професійного становлення фахівця.
   Якщо на етапі “компетентності” фахівець, з тим чи іншим ступенем свободи, сприймає себе як компетентного, то дисонансне зіткнення з новими ситуаціями і обставинами професійної діяльності можуть призвести до кризи компетентності. Етап “кризи компетентності” ставить фахівця перед вибором: повне заперечення дисонансної реальності, компромісне прийняття дисонансної реальності, прийняття дисонансної реальності і реорганізація попередньої моделі поведінки. Знаходження фахівцем нових знань і способів діяльності, що забезпечують поступове відновлення втраченої компетентності на якісно новому рівні на етапі “реорганізації”, дозволить вийти фахівцеві на новий виток професійного росту і віднайти відчуття компетентності у процесі розв'язання різних за характером і рівнем складності завдань на етапі “стабілізації”. Відповідно зростання професійної компетентності безпосередньо залежить від здатності людини приймати на себе рішення в ситуації вибору, а для цього необхідне осмислене ставлення суб'єкта діяльності до себе, а також безперервний особистісний, а звідси професійний саморозвиток.
   Тільки такого фахівця можна назвати успішним. Ми маємо на увазі внутрішню, особистісну успішність, тобто стан, пов'язаний із відчуттям задоволеності життям, повноти самовираження, самореалізації. Закономірності і механізми внутрішньої успішності людини вивчає наука акмеологія (від давньогрецької акиг|, акте - найвища точка, вершина).
   На нашу думку, успішність - поняття відносне, яке показує вміння узгодити з реальністю потрібнісну і діяльнісну сфери власної особистості (рівень домагань і реальні можливості). Але ми переконані, що зовнішній (професійний) успіх неможливий без внутрішнього відчуття успіху - відчуття досягнення, самоствердження, вдалого рішення, перемоги над собою і обставинами. Внутрішнє відчуття власної компетентності є запорукою успішного розв'язання життєвих, у тому числі професійних, проблем. Наголосимо, саме компетентності, тобто здатності усвідомлювати, аналізувати і змінювати, реконструювати себе і свою діяльність. Звідси успішна людина -це людина, здатна до особистісного і професійного саморозвитку.
   Професійна самосвідомість (“Я-Образ”) включає уявлення професіонала про себе й свої цінності, свій внесок у спільну справу. Структуру професійної самосвідомості в загальному вигляді можна охарактеризувати такими положеннями:
   1) усвідомлення своєї приналежності до певної професійної спільності;
   2) знання, уявлення про ступінь власної відповідності професійним еталонам, про своє місце в системі професійних ролей;
   3) знання людини про ступінь її визнання в професійній групі;
   4) знання про власні сильні й слабкі сторони, шляхи самовдосконалення, імовірні зони успіхів і невдач;
   5) уявлення про себе й свою роботу в майбутньому [5].
   Професійна готовність як характеристика суб'єкта саморозвитку виявляється в актах особистісного самовизначення (усвідомлення “Я-професіонал”). Самовизначення особистості - це усвідомлення своєї внутрішньої позиції залежно від системи значущих відносин [1,
с 155]. У сучасній психології розвиваються ідеї С.Л. Рубінштейна про самовизначення як само детермінацію [11], конкретизовані Л.І. Божович [2], яка виділила два плани самовизначення: вибір професії й пошук сенсу життя. Спираючись на викладене вище, ми вважаємо зазначені аспекти процесу самовизначення наскрізними, які взаємовпливають і взаємозумовлюють один одного. Роз'єднати їх можливо тільки штучно.
   Самовизначення, згідно з М.Р. Гінзбургом [4], пов'язане із цінностями особистості й реалізується як потреба формування цілісної смислової системи. В центрі смислової системи знаходиться уявлення про сенс свого життя. Означена система (концепція життя) характеризується спрямованістю в майбутнє й передбачає вибір професії як форми власної самореалізації. Структура особистісного самовизначення утворена психологічним теперішнім і психологічним майбутнім.
   Звідси критерії професійного самовизначення можуть бути такими: 1) чи бачить особистість можливість самореалізуватися в обраній професійній діяльності; 2) чи співпадає ціннісно-смислова, потребнісно-значеннєва системи (концепція Я і концепція життя) особистості із системою цінностей і смислів обраної професійної діяльності, що визначаються перш за все спрямованістю діяльності на її об'єкт. Якщо обрана професія і реалізовуваний сенс життя, досяжна життєва цінність становлять діяльнісну-смислову єдність для суб'єкта, то професійна діяльність набуває суттєвого, смисложиттєвого характеру. Проте якщо основні життєві цінності суб'єкта лежать поза професією, то вона є лише засобом реалізації цих цінностей. Відповідно ефективність професійної діяльності зумовлюється збігом її ціннісно-смислового і предметно-діяльнісного аспектів, тобто діяльнісно-смисловою єдністю).
   У процесі професійної діяльності (і підготовки до неї) людина неминуче вступає у певні, специфічні для даної професії соціальні відносини. Вони ж стимулюють розвиток особистості та опосередковують динаміку її саморозвитку через нові зв'язки і необхідність нових відносин. При значущості обраної професії, позитивної мотивації суб'єкта (перш за все - осмисленої) цілісний процес професійної діяльності вже на стадії професійної підготовки зумовлює формування і саморозвиток (а потім і самореалізацію) особистісних характеристик, що визначають структуру професійно значущих якостей даної професії і суттєво змінюють саму людину: спосіб мислення, настанови, ціннісні орієнтації тощо.
   Комплекс особистісних новоутворень виражається в професійному баченні світу, фокусом і призмою якого є система особистісних смислів професіонала, яка і визначає ставлення суб'єкта до характеру, процесу, спрямованості і результатів своєї професійної діяльності. Таким чином, ставлення людини до професійної діяльності визначає ступінь значущості цієї діяльності для неї, тобто система особистісних смислів.
   В даному контексті надзвичайно важливим є з'ясування впливу особистісного смислу професійної діяльності майбутнього фахівця на процес його професійної підготовки.
   У молодих людей на початку навчання у вищій школі ще не повною мірою сформувалася система ціннісно-смислових орієнтацій, що ускладнює процес їх інтеграції до умов дорослого самостійного життя, сповільнює дорослішання і блокує особистісний саморозвиток.
   На сьогоднішній день, на жаль, у вищих навчальних закладах практично не вчать молодих людей самостійно шукати і знаходити особистісний смисл майбутньої професійної діяльності та приймати відповідальність за вибір. З огляду на це, особливого значення набуває дослідження умов особистісного самовизначення студентів, формування, розвитку в них системи особистісних смислів, які визначають професійну спрямованість майбутнього фахівця як чинник його особистісного зростання.
   Формуючи певні значущі відносини, особистісні ставлення, ми впливаємо на внутрішню позицію, систему настановлень молодої людини, а отже, і на зміст та забарвлення її самовизначення. Особистість, яка самовизначилася, або соціально зріла особистість - це суб'єкт, що усвідомив свої цілі, ідеали, особистісні якості, власні можливості та узгодив їх із зовнішніми соціальними вимогами, тобто усвідомлено організував процес власного особистісного саморозвитку. Пріоритет нашого дослідження саме і полягає у з'ясуванні можливостей оптимізації зазначеного процесу.
   Завдання усвідомлення себе в професії особливого значення набуває при організації фахової підготовки студентів - майбутніх психологів. Це зумовлюється передусім специфікою професійної діяльності практичного
психолога - її спрямованістю на надання психологічної допомоги іншим. В процесі своєї діяльності психологу доводиться працювати з різними віковими, соціальними, культурними категоріями людей, проте об'єктом його діяльності завжди залишається індивідуальність людини, яка звернулася за допомогою до фахівця як до особи, компетентної у її життєвих труднощах і проблемах. При цьому слід ураховувати, що в процесі такої взаємодії сам психолог стає елементом близького оточення цієї людини. Все це вимагає від психолога особливих індивідуальних якостей, світогляду, системи цінностей і, перш за все, осмисленого, інтерналізованного ставлення до себе як до суб'єкта професійної діяльності, а також осмисленого ставлення до самої діяльності в цілісному контексті життя.
   В центрі наукових інтересів автора статті знаходиться розробка системи підготовки студентів - практичних психологів до психокорекційної діяльності. Дослідження автора базувалися на концептуальних засадах дослідження особистості психолога взагалі та на етапі його професійної підготовки у системі вищої освіти зокрема.
   Аналіз праць науковців переконливо свідчить, що процес підготовки майбутніх фахівців у галузі практичної психології має включати не тільки засвоєння теоретичних знань (що, в цілому, є достатнім для підготовки викладачів з предмету), а й формування професійно важливих рис особистості фахівця. Отже, центральною ланкою системи підготовки практичних психологів має бути особистісна підготовка майбутніх фахівців, що інтегрує всі інші елементи цієї системи (теоретичний та практичний компоненти).
   Важливим показником особистісної готовності психолога-практика до надання психологічної допомоги іншим є наявність у нього потреби і можливості йти не від себе, а від клієнта та його проблеми, тобто певної особистісної децентрації. Для цього в процесі підготовки студентів до професійної діяльності з надання психологічної допомоги клієнтам необхідне: по-перше, розв'язання особистісних проблем самого майбутнього фахівця, які збільшують його суб'єктивізм і упередженість в оцінці особистості клієнта та його проблем [7]. По-друге: формування нового ставлення до себе та інших людей, нового бачення проблем, нового типу мислення - гнучкого, не фіксованого на будь-яких нормах, стандартах, більш широкого, оптимістичного, центрованого на клієнті [6].
   Проте змінити особистість людини (в нашому випадку студента -майбутнього фахівця) ззовні неможливо. Особистісні зміни можуть відбутися тільки під впливом власної душевної роботи (самопізнання, самоаналізу, саморегуляції тощо). Причому у фахівця-психолога процес усвідомлення і відпрацювання власних внутрішніх переживань має бути неперервним. Тільки це збереже його психологічне здоров'я, забезпечить особистісне, а отже, й професійне зростання. Також неможливо й передати особистісне знання від одного носія до іншого. Його можна тільки напрацювати, „виробити", взяти з власного досвіду. Тому професійна підготовка майбутніх психологів-практиків, за нашим переконанням, неможлива без переживання студентами досвіду особистісних змін, особистісного росту [8].
   Ми вважаємо принципово важливим сформувати у майбутнього
психолога-практика бачення себе як активного діяча (творця) власних змін. Останнє, завдяки набутому досвіду роботи над собою, підвищить його особистісну компетентність, автономність, толерантність і гнучкість у взаємодії з клієнтом зокрема та навколишнім світом у цілому. В контексті професійного саморозвитку перехід від об'єктної до суб'єктної поведінки сприятиме підвищенню ефективності та екологічності фахової діяльності майбутнього психолога-практика.
  
Таким чином, діяльність психолога-практика з надання психологічної допомоги клієнтам ми уявляємо як фактично неперервний його професійний і особистісний саморозвиток. А процес підготовки фахівця з надання психологічної допомоги - як формування суб'єкта саморозвитку.

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. -М.: Мысль, 1991. - 158 с.
2. Божович Л.И. Проблемы формирования личности: Избранные психологические труды. - М., Воронеж, 1996. - 352 с.
3. Бодалев А. А. Акмеология как новая научная дисциплина// Известия АПСН. 2.-М., 1997. - С. 7-13.
4.
Гинзбург М.Р. Психологическое содержание личностного самоопределения // Вопросы психологии. - 1994, № 4. - С. 43-52.
5.
Климов Е.А. Психология профессионала. - М., 1996. - 400 с.
6. Кузікова СБ. Актуальність напрацювання студентами-психологами досвіду особистісних змін в контексті професійного саморозвитку. Materialy V Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji “Naukowa przestrzen Europy -2009”. Volume 14. Psychologia і socjologia. - Przemysl. Nauka і studia - 64 str. Str. 11-15.
7. Кузікова С.Б. Актуальність опрацювання особистісних проблем
студентами-психологами в контексті професійного саморозвитку. Materrialy V mezinarodni vedecko - prakticka “Dny vedy - 2009”. Dil 12. Pedagogika. Psychologie a sociologie. - Praha. Publishing House “Education and Science” s.r.o. -112stran. Str. 65-68
8. Кузікова С.Б. Особистісні зміни як умова професійного становлення студентів-психологів. Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія №12. Психологічні науки: Збірник наукових праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - № 17 (41). - Частина І. - 375
с, с 200-205.
9. Кузікова С.Б. Проблемне навчання як активна форма підготовки фахівців в системі вищої освіти. Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми професійного становлення особистості сучасного юриста” 16-17 травня 2006 р. - Суми, 2006. -
С 240-244.
10. Маркова А.К.
Психология профессионализма. -М., 1996. 308 с.
11. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. - М., 1976. - 418 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com