www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Профілактика емоційного вигорання педагогів як умова збереження їхнього професіоналізму
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Профілактика емоційного вигорання педагогів як умова збереження їхнього професіоналізму

А.І. Лучинкіна

ПРОФІЛАКТИКА ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПЕДАГОГІВ ЯК УМОВА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЇХНЬОГО ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ

   У статті йде мова про умови збереження педагогічного професіоналізму, досліджуються симптоми емоційного вигорання у педагогів, аналізуються фактори, що призводять до емоційного вигорання, наводяться дані анкетування батьків, педагогів.
   Ключові слова: емоційне вигорання, педагогічний професіоналізм.
   Сучасний етап розвитку суспільства характеризується нерівномірним інтересом до проблем освіти. Зміна шкільних програм, а саме, різке скорочення навчальних годин з точних наук, гуманітаризація освіти, запровадження 12-ти бальної системи оцінювання, безумовно викликають забагато суперечок. З одного боку, інститутом соціалізації дитини звикли вважати родину. Але, треба враховувати той факт, що, по-перше, економічна ситуація у країні вимагає від батьків забагато часу для підтримки матеріального становища сім'ї, по-друге, останні роки зростає кількість сімей, які не забезпечують позитивну соціалізацію дитини.
   За таких умов, школа залишається майже єдиним значним інститутом соціалізації учнів. Саме вчителі проводять з учнями найбільшу частину часу, дбають про їхній моральний та інтелектуальний розвиток та можуть об'єктивно відстежити його динаміку. Крім того, соціальний запит школі формується саме батьками. За результатами проведеного нами соціального опитування серед 400 батьків м. Сімферополя з метою виявлення факторів, що впливають на освіту дитини, 89% вказують на необхідність педагогічного професіоналізму і тільки 11% батьків - на невідповідність навчальних програм сучасним умовам. Серед якостей, які, на погляд батьків, повинен мати сучасний вчитель, у першу десятку входять наступні:
   • інтелігентність, духовна культура, бажання і уміння працювати разом з іншими;
   • добрі знаня з свого предмету, інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей і ухвалення творчих рішень;
   • потреба в постійній самоосвіті і готовність до нього;
   • фізичне і психічне здоров'я, професійна працездатність.
   • пошана до учня і вимогливість до нього;
   • розвиток самостійності учнів у всіх видах діяльності і тверде педагогічне керівництво їх роботою;
   • уважність до психічного стану учня і розумність і послідовність вимог до нього;
   • принциповість без впертості;
   • уважність і чуйність по відношенню до людей і так далі;
   • педагогічно виправдане поєднання ділового і емоційного характеру стосунків з учнями та ін.
   Таким чином, побажання батьків до вчителя поєднують професійні та емоційні, особистісні вимоги, тобто усе те, що ми називаємо педагогічним професионалізмом.
   Отже, саме, педагогічний професіоналізм вчителя стає центральною ланкою у навчально-виховному процесі. Розглянемо детальніше ознаки педагогічного професіоналізму. За результатами дослідження Т.І. Левченко основними критеріями професіоналізму вчителя XXI ст. виступають: психолого-педагогічна орієнтація; здатність створювати нове, інноваційні підходи до організації педагогічного процесу; гуманістична професійно-педагогічна спрямованість особистості вчителя; інтерес і любов до дітей; захопленість педагогічною роботою; психолого-педагогічна спостережливість; організаторські здібності, комунікабельність; урівноваженість, працездатність, інтелектуальна активність, громадянська відповідальність; самостійне переосмислення знань на іншу ситуацію; бачення нових проблем у стандартних умовах, альтернатив у рішеннях; здатність створювати оригінальні засоби розв'язання, комбінування раніше відомих способів у нових підходах.
   З врахуванням переліченого виокремимо у педагогічному професіоналізмі чотири складові:
   1. Пізнавальна.
   2. Творча.
   3. Особистісна.
   4. Емоційна.
   Розглянемо детальніше кожну з них. На наш погляд, є сенс розглядати пізнавальну і творчу складові разом. По-перше, до цієї складової може бути віднесено знання з свого предмету, загальну грамотність, методичний рівень викладання. А це і кваліфікаційні категорії. По-друге, власна ініціатива та прояв творчості.
   Так, на базі школи вже 7 років працює наукове-дослідницьке товариство “Промінь”. Більшість учнів усіх вікових груп з великим інтересом займаються науково-проектною діяльністю як в межах уроків, так і поза ними. Основною метою роботи товариства є оптимізація навчально-виховного процесу в школі шляхом створення умов для самореалізації кожному учню. Проте, науково-проектна діяльність - це не тільки умови для розвитку учнів.
   За підготовку проектів, безумовно, відповідають педагоги, що стимулює їхню пізнавальну активність. Крім того, на базі школи регулярно проводяться наукові конференції, метою яких є розповсюдження власного педагогічного досвіду, залучення нової педагогічної та психологічної думки, творча самореалізація.
   Стосовно особистісної сфери більшість із перелічених критеріїв належить до ціннісно-емоційної напрямку. Дійсно, педагоги знаходяться в емоційно насиченій атмосфері під час інтенсивного й тісного спілкування з учнями, батьками, колегами, що може призвести до емоційного вигорання. У якості симптомів емоційного вигорання дослідники виокремлюють:
   • Фізичні, зокремадакі як втома; почуття виснаження; сприйнятливість до змін показників зовнішнього середовища; часті головні болі розлади шлунково-кишкового тракту; надлишок або недолік ваги; задишка; безсоння.
   • Поведінкові і психологічні: робота стає все важче, а здатність виконувати її дедалі менше; професіонал рано приходить на роботу і залишається надовго; пізно з'являється на роботі і рано йде; бере роботу додому; відчуття неусвідомленого занепокоєння; почуття нудьги; зниження рівня ентузіазму; почуття образи; почуття розчарування; невпевненість; почуття вини; відчуття непотрібності; легко виникає відчуття гніву; дратівливість; людина звертає увагу на деталі; підозрілість; відчуття всемогутності (влада над долею пацієнта); ригідність; (“застрявання” на одному виді діяльності, труднощі в адаптації до нової ситуації); нездатність приймати рішення.
   До емоційного вигорання призводять декілька факторів, зокрема: хронічна напружена психоемоційна діяльність; дестабілізуюча організація діяльності; підвищена відповідальність за виконувані функції і операції; неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності; психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування. До характеристик особистості, схильної до емоційного вигорання, пізніше додається імпульсивність, низька емоційна стійкість та неефективні стилі поведінки в конфліктних ситуаціях (зокрема, пасивне уникання).
   Так, Фрейденбергер, початково описуючи „вигоряючих" як „(емпатійних) співчутливих, гуманних, м'яких людей, які легко захоплюються, є ідеалістами, орієнтованими на інших, інтровертованими, фанатичними і, водночас, нестійкі до стресів", далі визначив типи особистостей, найбільш схильних до емоційного вигорання:
   1. Гіпервідповідальний тип. Цілком присвячує себе роботі, має тенденцію занадто багато брати на себе. Стиснутий з трьох сторін: владою своїх потреб, потреб клієнтів та керівництва.
   2. Односпрямований працівник, надмірно відданий роботі, чиє життя поза нею незадовільне. Він використовує роботу як замінник соціального життя, настільки заглиблюючись у неї, що не залишається часу на себе. Це призводить до втрати власного Я.
   3. Авторитарний робітник, який покладається на свої повноваження, щоб керувати іншими людьми, й очікує покори з боку підлеглих понад усе, не зважаючи на величезні емоційні витрати.
   4. Самовпевнений адміністратор, який оцінює себе як незамінного працівника.
   5. Трудоголік - професіонал, який схильний ототожнюватися з тими, з ким і для кого він працює. Він ризикує занадто і на тривалий час втягнутися у роботу, втрачаючи себе в житті.
   Стосовно стадій процесу емоційного вигорання звернемося до моделі Дж. Грінберга. Він пропонує розглядати емоційне вигоряння як п'ятиступінчастий прогресуючий процес.
   1. Перша стадія емоційного вигорання ( “медовий місяць”). Працівник звичайно задоволений роботою і завданнями, ставиться до них з ентузіазмом. Однак у міру продовження робочих стресів професійна діяльність починає приносити все менше задоволення і працівник стає менш енергійним.
   2. Друга стадія (“нестача палива”). З'являються втома, апатія, можуть виникнути проблеми зі сном. За відсутності додаткової мотивації та стимулювання у працівника втрачається інтерес до своєї праці або зникають привабливість роботи в даній організації і продуктивність його діяльності. Можливі порушення трудової дисципліни і відстороненість (дистанціювання) від професійних обов'язків. У разі високої мотивації працівник може продовжувати горіти, підживлюючи внутрішніми ресурсами, але на шкоду своєму здоров'ю.
   3. Третя стадія (хронічні симптоми). Надмірна робота без відпочинку, особливо “трудоголіків”, призводить до таких фізичних явищ, як виснаження і схильність до захворювань, а також до психологічних переживань - хронічної дратівливості, загостреної злобі або почуття пригніченості, “загнаності в кут”. Постійне переживання брак часу (синдром менеджера).
   4. Четверта стадія (криза). Як правило, розвиваються хронічні захворювання, в результаті чого людина частково або повністю втрачає працездатність. Посилюються переживання незадоволення власною ефективністю і якістю життя.
   5. П'ята стадія емоційного вигорання ( “пробивання стіни”). Фізичні та психологічні проблеми переходять у гостру форму і можуть спровокувати розвиток небезпечних захворювань, що загрожують життю людини. У працівника з'являється стільки проблем, що його кар'єра знаходиться під загрозою.
   Отже, рівень емоційного вигорання педагога характеризує не тільки його особистість, а й ефективність навчально - виховного процесу у цілому. Саме тому, дослідження та своєчасна профілактика зазначеного явища має велике значення як для самого педагога так і навчального закладу у цілому.
   Таким чином до внутрішніх чинників емоційного вигорання дослідники відносять: схильність до емоційної ригідності, підвищену вразливість і чутливість; інтенсивну інтеріоризацію; слабку мотивацію емоційної віддачі у професійній діяльності; етичні дефекти і дезорієнтацію особистості.
   Дослідження проходило у два етапи. На першому етапі було проведено анкетування для оцінки задоволеності педагогів їхньою роботою, фізичної та емоційної втомленості за власними почуттями, досліджено рівень емоційного вигорання за методикою В. Бойко, рівень суб'єктивного контролю за Д. Леонтьєвим, анкетування учнів за метою виявлення улюблених вчителів.
   На другому етапі було проведено аналіз документів із метою оцінки ефективності діяльності педагогічних працівників з точки зору адміністрації школи, досліджено стиль діяльності адміністрації. Усього у дослідженні прийняло участь 38 педагогів школи.
   За результатами анкетування по виявленню задоволеності педагогів власною роботою високо задоволені своєю роботою - 4% педагогів; задоволені - 46 %; скоріше задоволені, ніж незадоволені - 24%; і задоволені і ні - 22%; скоріше незадоволені, ніж задоволені - 4 %. Такі дані свідчать про усвідомлену задоволеність працею з боку педагогів.
   Наступним кроком було досліджено ступінь емоційної і фізичної втомленості педагогів за власними оцінкам педагогів. Приведемо розподіл результатів:
   • помірне відчуття емоційного та фізичного дискомфорту, пов'язаного з середньою частотою контактів з учнями та колегами - 20%;
   • час від часу з'являється відчуття дискомфорту при середній частоті контактів з учнями та колегами - 47%;
   • помірне відчуття емоційного та фізичного комфорту, пов'язаного із середньою частотою контактів з учнями та колегами - 24%;
   • скоріше сильне відчуття емоційного та фізичного комфорту, пов'язаного з помірною частотою контактів з учнями та колегами - 10%;
   Отже, більшість педагогічних працівників даної школи час від часу відчувають дискомфорт при середній частоті контактів з учнями та колегами, що може свідчить про емоційну перенапругу.
   Аналіз результатів методики В. Бойка показав, що у 35% педагогічних працівників фаза “резістенції” знаходиться у процесі формування, а у 5% вже сформована. Такі показники свідчать про неадекватне виборче емоційне реагування; емоційно-моральну дезорієнтацію; розширення сфери економії емоцій; редукцію професійних обов'язків.
   Розглянемо кожний із зазначених симптомів. Симптом "неадекватного вибору емоційного реагування": безперечна "ознака вигорання", коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економічний прояв емоцій і неадекватне вибіркове емоційне реагування.
   Симптом "емоційно-етичної дезорієнтації ": постійні думки " це не той випадок, аби переживати ", "такі люди не заслуговують на добре відношення ", "таким не можна співчувати " і оцінки, переживання, безперечно, свідчать про те, що емоції не будять або не досить стимулюють етичні відчуття. Адже професійна діяльність, побудована на людському спілкуванні, не знає виключень. Вчитель не повинен вирішувати педагогічні проблеми інших людей за власним вибором.
   Симптом "розширення сфери економії емоцій": такий доказ емоційного вигорання відбувається тоді, коли дана форма захисту здійснюється поза професійною областю - в спілкуванні з рідними, приятелями і знайомими. Випадок відомий: на роботі ви до того втомлюєтеся від контактів, розмов, відповідей на питання, що вам не хочеться спілкуватися навіть з близькими. До речі, часто саме домашні стають першою жертвою емоційного вигорання.
   Симптом "редукції професійних обов'язків": термін редукція означає спрощення. У професійній діяльності, що передбачає широке спілкування з людьми, редукція виявляється в спробах полегшити або скоротити обов'язки, які вимагають емоційних витрат.
   Фаза “Виснаженість” у стадії формування знаходиться у 4% педагогів. Особливо це стосується прояво таких симптомів як симптом "емоційного дефіциту", тобто у професіонала з'являється відчуття, що емоційно він вже не може допомагати суб'єктам своєї діяльності. Про те, що це не що інше, як емоційне вигорання, говорить його ще недавній досвід: деякий час тому таких відчуттів не було, і особа переживає їх появу. Різкість, грубість, дратівливість, образи, капризи - доповнюють симптом "емоційного дефіциту"; симптом "емоційної усунутості" - особа майже повністю виключає емоції з сфери професійної діяльності. її майже нічого не хвилює, майже ніщо не викликає емоційного відгуку - ні позитивні обставини, ні негативні.
   Треба звернути увагу на той факт, що фаза “напруга” не виражена в жодного педагога школи. Такі результати можуть свідчити про позитивний психологічний клімат у колективі, демократичний стиль керівництва адміністрації.
   Анкетування учнів дозволило виявити улюблених вчителів. Уявляє інтерес той факт, що педагогі, які мають найбільший авторитет серед учнів, не схильні до емоційного вигорання.
   На другому етапі дослідження нами вивчались документи, а саме, статистичні звіти про роботу педагогів, аналіз уроків, виступи на педагогічних нарадах. У процессі аналізу документів не було виявлено достовірного зв'язку між рівнем емоційного вигорання та терміном праці. Проте, було статистично підтверджено зв'язок між рівнем емоційного вигорання та педагогічним професіоналізмом. За врахуванням експертних оцінок ефективності діяльності педагогів з боку адміністрації школи, можна зробити висновок, що найбільша ефективність праці спостерігається у педагогів з найменшим показником емоційного вигорання. Також було статистично достовірно підтверджено зв'язок між усвідомленими оцінками власної задоволеності роботою та задоволеністю роботою працівників із боку адміністрації школи.
   Отже, проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки:
   1. Емоційне вигорання негативно впливає на зростання педагогічного професіоналізму педагогів.
   2. Ефективність праці пов'язано як з педагогічним досвідом, так і з рівнем емоційного вигорання.
   Проте залежність рівня емоційного вигорання педагогів від стилю керівництва адміністрації потребує подальшого дослідження.

Література

1. Бойко В.В. Синдром “эмоционального выгорания” в профессиональном общении. - СПб, 1999. - 105 с.
2. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). - М., 1984. - 200 с.
3. Введенский В.Н. Ключевые компетентности педагога в системе повышения квалификации
4. Водопьянова Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. - СПб., 2008. - 336 с.
5. Жогно Ю.П. Мониторинг динамики синдрома эмоционального выгорания пе-дагога/ Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія №12. Психологічні науки. 36. наукових праць. - К., 2007.- № 19 (43). - С. 24-31.
6. Зайцева Т.В. Теория психологического тренинга. Психологический тренинг как инструментальное действие
7. Манойлова М.А. Развитие эмоционального интеллекта будущих педагогов. - Псков, 2004. - 60 с.
8. Синдром "професійного вигорання" та професійна кар'єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти / За наук. ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки, Т.В. Зайчикової - К.: Міленіум, 2004. - 264.
9. Харитонова Е.В. Об определении понятий “компетентность” и “компетенция”// Успехи современного естествознания.- № 3.- 2007
10. Чебыкина Т.Н., Жогно Ю.П. Концептуальные аспекты ключевых педагогических компетенций педагога-воспитателя дошкольного учрежде-ния // Наша школа.- №1. - 2008.- С. 17 -20.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com