www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Конструювання концептуальної моделі мовної особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Конструювання концептуальної моделі мовної особистості

О.Л. Лавриненко

КОНСТРУЮВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ МОДЕЛІ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ

   У статті вперше представлена психологічна структурно-функціональна модель мовної особистості. Встановлено, що мовна особистість складається з таких рівнів: біологічного, мовного та психологічного, кожен з яких знаходить своє відображення в кожному із трьох визначених компонентів: когнітивному, мотиваційному та емоційному.
   Ключові слова: мовна особистість, когнітивний компонент, мотиваційний компонент, емоційний компонент, свідомість, структурно-функціональна модель, картина світу, мовна картина світу, елемент.
   Постановка проблеми та актуальність дослідження. Мовна особистість належить до ключових і разом з тим “модних” понять у психолінгвістиці. Тому навіть на такі фундаментальні питання, як співвідношення між мовою і мисленням, вивчення людиною мови та визначення особистого стилю письменника, багато вчених почали дивитися крізь призму мовної особистості. Однак, незважаючи на такі красномовні факти, мовна особистість залишається досить погано дослідженим явищем, особливо з точки зору психології. Загалом моделі в психології почали використовувати порівняно недавно, однак можливість їх використання відкрила перед дослідниками велику перспективу для майбутніх досліджень. “Розвиток так званого “м'якого моделювання”, в якому моделі будуються, спираючись не на суворі, передусім, кількісні закони, а на якісні закономірності, тенденції розвитку систем, що моделюються, правдоподібні гіпотези, дозволив підійти до досліджень в таких науках, як психологія, соціологія, історія з дещо іншої точки зору, ніж було прийнято в цих науках” [6, 21]. Якщо ж говорити відносно моделювання мовної особистості, справедливо буде зазначити, що в лінгвістиці таких спроб було зроблено дуже мало, а в психології -жодної. Тому побудову структурно-функціональної моделі мовної особистості, визначення в ній рівнів і компонентів та їх детальне тлумачення ми вважаємо доцільним, корисним та актуальним кроком у процесі подальшого дослідження мовної особистості та розкриття суті цього поняття.
   Метою нашого дослідження є конструювання структурно-функціональної моделі мовної особистості шляхом виділення взаємозв'язку між окремими компонентами та їх функціями з урахуванням цілісності особистості. Завданнями нашої роботи є встановлення основних характеристик моделювання в психології; тлумачення мовної особистості та визначення основних її рівнів; розгляд виділених компонентів у функціонуванні мовної особистості.
   “Моделювання в психології - це застосування методу моделювання у психологічних дослідженнях. Його розвивають у двох напрямах: 1) знакова або технічна імітація механізмів, процесів і результатів психічної діяльності - моделювання психіки; 2) організація, відтворення того або іншого виду людської діяльності шляхом штучного конструювання середовища цієї діяльності (наприклад, у лабораторних умовах)” [5, 114]. Що являє собою будь-яка модель? Таким чином відповідає на це питання відомий методолог науки Маркс Вартовський: “Моделі - можливі істини, що пропонуються. Висування гіпотез про істинність - це людський засіб отримання знання. І саме це робить можливим побудову теорії. Модель є найкращим посередником між теоретичною мовою науки та здоровим глуздом дослідника [1, с 125]. Таким чином, під моделлю певного об'єкта ми маємо на увазі інший об'єкт (реальний, знаковий чи уявний), який хоч і відрізняється від первинного, однак наділений істотними для цілей моделювання властивостями і у рамках цих цілей повністю замінює первинний об'єкт.
   В моделях зазвичай виділяють такі якості, як повнота та адекватність. Повнота моделі - це ступінь відповідності елементів моделі і їх відношень елементам та відношенням об'єкта, що моделюється. Адекватність моделі - здатність моделі демонструвати ту ж поведінку, що й об'єкт, який моделюється. Моделі в психології за повнотою відображення об'єкта поділяються на такі види: знакові (образні, вербальні, математичні); програмні (жорстко алгоритмічні, евристичні, блок-схемні); речовинні (біонічні). Досить цікаву знакову модель мовної особистості запропонував Ю.М. Караулов [3]. Він виділяв у структурі мовної особистості три рівні: вербально-семантичний -нульовий рівень, когнітивний (тезаурусний) - перший рівень, мотиваційний (прагматичний) - другий рівень. Вербально-семантичний рівень складається зі слів, що входять у граматико-парадигматичні, семантико-синтаксичні та асоціативні відносини і утворюють таким чином “вербальну мережу”. Вербально-семантичний рівень, згідно з моделлю Ю.М. Караулова, передбачає для носія нормальне володіння мовою, а для дослідника - описанняформальних засобів вираження певних значень. “Нульовий рівень - слова, вербально-граматична мережа, стереотипні сполучення (паттерни) - сприймаються кожною мовною особистістю як даність, і будь-які індивідуально-творчі потенції особистості, що проявляються у словотворенні, оригінальності асоціацій і нестандартності словосполучень, не в стані змінити цю генетично і статистично зумовлену даність” [3, с 53].
   Одиницями когнітивного рівня виступають поняття, ідеї та концепти, які утворюючи семантичні поля, приводять до виникнення картини світу, що відображає ієрархію цінностей особистості. Когнітивний рівень побудови мовної особистості та її аналіз передбачає розширення значення і перехід до знань. Таким чином, когнітивний рівень охоплює інтелектуальну сферу особистості, яку дослідник може вивчати за посередництвом мови, розглядаючи процеси говоріння та розуміння. Одиницями прагматичного рівня є цілі, мотиви, інтереси, установки та інтенціональності, які спонукають мовну особистість створювати комунікативні ситуації, комунікативні ролі та сфери спілкування. Цей рівень у структурі мовної особистості забезпечує закономірний перехід від оцінок мовної діяльності до усвідомлення реальної власної діяльності у світі.
   Не буде зайвим відмітити, що Ю.М. Караулов побудував досить оригінальну і перспективну структурно-функціональну модель мовної особистості, відтак деякі елементи ми будемо запозичувати з його моделі. Однак, будучи лінгвістом за фаховим спрямуванням, він побудував модель, в якій істотно переважають мовні елементи. Ми спробуємо побудувати структурно-функціональну модель мовної особистості, в якій лінгвістична, психологічна та біологічна складові будуть представлені однаковою мірою.Результати теоретичного аналізу проблеми. Запропонована нами структурно-функціональна модель мовної особистості (див. рис. 1) складається з трьох рівнів, які перебувають між собою не в ієрархічних, а в координативних відносинах: біологічного, мовного та психологічного. Посилаючись на тезу Г.С. Костюка: “розглядаючи особистість як суспільну істоту, не можна забувати про її природну сутність. Природне “знімається” в суспільному, але не усувається, воно діє на всіх етапах життя особистості” [4, с 376], ми вирішили включити біологічний рівень у нашу модель мовної особистості. При цьому елементи кожного рівня знаходять своє вираження в трьох різних компонентах мовної особистості: когнітивному, мотиваційному та емоційному. Говорячи більш конкретно, ми припускаємо що існує ряд вроджених особливостей індивіда, які істотно впливають або впливатимуть на мовну поведінку особистості на усіх етапах її життя, незалежно від соціальних факторів і які справедливим буде віднести до когнітивного компонента. Окрім генетичних особливостей, до когнітивного компонента на біологічному рівні будуть належати також органи чуття і мовлення та ділянки мозку, що трансформують чуттєві імпульси в доступну для свідомості інформацію.
   Зауважимо, що ми не ставимо перед собою мету визначити весь ряд генетичних особливостей, які можуть мати вплив на мовну діяльність особистості, а обмежимося лише виділенням трьох властивостей мовної особистості, що цілком або більшою мірою спричинені вродженими особливостями.
   Першою з таких властивостей виступатиме екстравертованість / інтровертованість. Навряд чи можна заперечити той факт, що людина є екстравертом або інтровертом незалежно від своєї соціальної або професійної приналежності, віку або життєвого досвіду. Існують вагомі аргументи, які вказують на зв'язок між екстравертованістю або інтровертованістю людини з її темпераментом та особливостями будови тіла, однак такого роду аргументи ще більше підтверджують генетичну природу цієї особливості. Екстраверти характеризуються більш експресивним мовленням, вони охоче діляться з оточуючими своїми відчуттями, враженнями або проблемами, яскраво виплескують свої позитивні та негативні емоції на інших людей, завжди намагаються зайняти активну позицію в комунікативній ситуації. Інтроверти відрізняються малоекспресивним мовленням, підсвідомо намагаються тримати у собі свої відчуття, враження та емоції. В багатьох комунікативних ситуаціях інтроверт намагається обійтися засобами непрямої комунікації.
   Другою, з генетично зумовлених властивостей, виступатиме співвідношення між логічним та образним мисленням в особистості. Звичайно, така особливість проявляється первинно в інтелектуальній сфері, це відбивається на особливостях операцій мислення, які людина здійснює при виконанні різного роду завдань. Однак опосередковано така особливість у співвідношенні між логічним та образним мисленням може проявлятися і в мовленні. Таким чином, ми припускаємо, що люди, в яких логічне мислення переважає над образним, вміють краще вести наукову полеміку, аргументувати та обґрунтовувати власну точку зору, вміють говорити максимально чітко і зрозуміло. Люди, в яких образне мислення переважає над логічним, вміють гарно і естетично висловлюватися, часто наділені поетичними здібностями і більш активні в процесі, так званої, народної етимології.
   Як третю генетично зумовлену властивість мовної особистості ми будемо розглядати схильність до монолінгвальності або полілінгвальності. Потрібно визнати, що те, кількома мовами володіє людина, залежить більшою мірою від соціальних факторів. Однак кожен, хто займався практикою викладання іноземної мови, відмічав, що є люди, схильні до вивчення декількох мов, а є люди, які такої схильності не мають. На нашу думку, такого роду вроджена особливість особистості пов'язана з ригідністю або гнучкістю універсального предметного коду (УПК) - первинного коду мислення людини при його взаємодії з різними знаковими системами. Внаслідок цього є люди, які вивчивши рідну мову, важко сприйматимуть нову (іноземну) мову і з великим зусиллям та скромними результатами навчаються їй. З іншого боку, є люди, які досить легко і швидко сприймають будь-яку нову мову, засвоївши перед цим рідну мову. Розуміючи, що ряд генетичних особливостей, які можуть впливати на мовну поведінку особистості, можливо продовжити, ми залишаємо наведений перелік відкритим.
   Опис елементів когнітивного компонента на мовному рівні буде доцільно розпочати з мовної здатності. Мовна здатність являє собою психофізіологічну основу для оволодіння мовою, що забезпечується фізичним субстратом мовленнєвої діяльності -мозком. Мовна здатність дає поштовх для виникнення мовних здібностей як індивідуально-специфічних особливостей людини, що створюють потенційні можливості для ефективного оволодіння рідною мовою в усній та письмовій формі. При вдалому застосуванні мовних здібностей людина отримує мовні знання, які являють собою сукупність лінгвістичних знань (фонологічних, лексичних, граматичних, прагматичних) та енциклопедичних знань - загальну систему упорядкованих та ієрархізованих одиниць про світ. Мовні знання приводять до виникнення мовної компетентності. Мовна компетентність представляє собою ступінь засвоєння категорій і одиниць мови та їх функцій, осягнення закономірностей і правил функціонування мови, вона залежить від того, якою мірою в індивіда була закладена мовна здатність генетично, а також наскільки ефективно він користувався власними мовними здібностями на свідомому рівні. Ступінь мовної компетентності, який вдається досягнути індивіду, істотно впливає на наповненість його власної мовної картини світу. Мовна картина світу являє собою сукупність знань про світ, що фіксується в специфіці організації лексики, фразеології та граматики конкретної мови. Мовну картину світу формують поняття, ідеї, узагальнені висловлювання та прецедентні тексти, що вступають у ієрархічно-координативні відносини. Мовна картина світу у своєму формуванні та функціонуванні тісно пов'язана з усіма елементами когнітивного компонента на психологічному рівні: свідомістю, картиною світу та універсальним предметним кодом.
   Серед усіх елементів когнітивного компонента на психологічному рівні перше місце посідає свідомість. Більш того, свідомість виступає найважливішим елементом в усій системі. Саме свідомість як найвища форма відображення і вищий тип психіки робить дієздатною всю систему елементів, з яких складається мовна особистість. Хоча свідомість прямо або опосередковано пов'язана з кожним елементом структури мовної особистості, найтісніше вона працює з картиною світу, мовною картиною світу, універсальним предметним кодом та органами чуття й мовлення, що й показано в моделі. Перелік психологічних елементів когнітивного компонента в структурі мовної особистості буде незавершеним без картини світу. Картина світу являє собою складну систему “образів-ментефактів”, які розташовуються у багатовимірному внутрішньому світі людини, зберігаючи свою інформаційну складову та чуттєво-емоційне забарвлення, таким чином, що утворюють індивідуальну копію знайомої для людини дійсності. При цьому людина, використовуючи власні органи чуття та обмінюючись знаннями з іншими людьми, поповнює власну картину світу новими не поодинокими образами, а у вигляді певних структурних груп, що мають форму концептів. Універсальний предметний код (УПК) є первинним кодом, на якому здійснюється мислення людини. Він не піддається вимові, тому що в ньому відсутні матеріальні ознаки слів натуральної мови. В ньому немає послідовності знаків, а є зображення, які можуть утворювати ланцюг або будь-які інші об'єднання. Даний код є предметним, тому що, на противагу іншим кодам, на ньому те, що позначається, виступає одночасно і знаком. Універсальний предметний код забезпечує зв'язок картини світу з найважливішим мовним елементом когнітивного компонента - мовною картиною світу. Ефективна взаємодія картини світу з мовною картиною світу є запорукою успішного накопичення людиною життєвого досвіду.
   Тепер опишемо на всіх трьох рівнях елементи мотиваційного компонента. Для будь-якого біологічного організму первинним мотивом для діяльності виступають біологічні потреби. Біологічні потреби - це перше, що відрізняє живу природу від неживої. Однак людина являє собою унікальну істоту, в якої при задоволенні усіх біологічних потреб виникають потреби вищого рівня, такі, як потреба у спілкуванні, визнанні, самовираженні тощо. Увесь комплекс потреб вищого рівня, які попадають в сферу мовної особистості, Ю.М. Караулов цілком справедливо назвав “діяльнісно-комунікативними потребами” [3, с 52]. Психологічний та мовний рівні мотиваційного компонента в моделі мовної особистості перебувають у причинно-наслідковому зв'язку. Головною передумовою мовної діяльності виступають різноманітні комунікативно-діяльнісні потреби, такі як, наприклад: бажання висловитися, прагнення вплинути на адресата, бажання отримати додаткову аргументацію або будь-яку іншу інформацію від співрозмовника. Як зазначав Ю.М. Караулов, “будь-які комунікативно-діяльнісні потреби диктуються екстра- та прагмалінгвістичними причинами” [3, с 53].
   Усвідомивши суть своїх комунікативно-діяльнісних потреб, у мовної особистості з'являються мовні мотиви, вона починає формувати мовні цілі, мовні настанови та інтенціональності. Потрібно зауважити, що мовні цілі, мовні мотиви, мовні настанови та мовні інтенціональності не можна розглядати лише як проміжну ланку між комунікативно-діяльнісними потребами та комунікативними ситуаціями і сферами спілкування. Л.В. Засєкіна зазначає, що ці елементи “забезпечують закономірності переходу від оцінок мовленнєвої діяльності суб'єкта до осмислення себе як мовної особистості, що є носієм культури свого народу та виразником його національної ідентичності” [2, с 87]. Тому правильним буде розглядати вищезазначені психологічні елементи мотиваційного компонента у тому ракурсі.

Рис. 1

   Мовні настанови знаходять своє вираження у вигляді готовності мовної особистості до певних форм мовного реагування, особливості якої залежать від специфіки індивідуального досвіду особистості. “Інтенціональність мовної особистості надає смислу та наповнює значеннями об'єкти фізичного і соціального світу, при цьому ці значення розглядаються нами як певні семіотичні коди, що несуть відбиток суспільно-історичного розвитку конкретної культури” [2, с 88]. Під впливом мовних мотивів, настанов та інтенціональностей і, поставивши перед собою мовні цілі, мовна особистість стає активним учасником і творцем будь-яких сфер спілкування, комунікативних ситуацій, беручи на себе різноманітні комунікативні ролі.
   Третім, у запропонованій моделі, залишається ще емоційний компонент. Емоції надають особистісного смислу об'єктам навколишньої дійсності, що оточують особистість. Емоції грають важливу роль у діяльності особистості, оцінюючи зв'язок між предметами і діяльністю, для якої ці предмети є мотивами. Беззаперечним є той факт, що без емоційного компонента неповною залишиться як модель особистості загалом, так і модель мовної особистості зокрема. Емоційний компонент мовної особистості являє собою емоційне ставлення людини до мовної реальності, воно знаходить своє вираження на кожному із трьох рівнів структури. Емоційний компонент тісно пов'язаний із мотиваційним компонентом у структурі мовної особистості. Для утворення мотиву та цілі для будь-якої діяльності (і мовної діяльності зокрема) необхідно побудувати образ бажаного майбутнього, який завжди має чітко виражене позитивне емоційне забарвлення. На біологічному рівні емоційний компонент представлений базовими біологічними емоціями, які відображають ступінь задоволення чи незадоволення біологічних потреб організму. Серед декількох базових біологічних емоцій у структурі мовної особистості на перше місце слід поставити емоцію задоволення генетично закладеної потреби в спілкуванні, яка в двох- трьохмісячної дитини виражається у вигляді, так званого, комплексу пожвавлення. В процесі онтогенезу емоцій, біологічні емоції в процесі загального розвитку індивіда приводять до виникнення соціальних емоцій, а згодом і до психологічних емоцій. Соціальні емоції виникають у процесі спільної діяльності дитини і дорослого, вони наповнюють навколишні об'єкти соціальним змістом і регулюють взаємини індивіда з іншими людьми. При нормальному розвиткові індивіда в нього виникає новий вектор розвитку емоційних явищ, який в подальшому приводить до появи психологічних емоцій. Психологічні емоції регулюють перебіг індивідуальної діяльності, виконуючи функцію оцінки особистісного смислу власних дій індивіда. Говорячи більш конкретно стосовно мовної особистості, можна стверджувати, що психологічні емоції віддзеркалюють оцінювання власної особистості як носія мови і культури, певного національно-культурного середовища, а також показують ставлення особистості до мови як смислу у процесі власної самореалізації. Якщо базові біологічні емоції закладені в індивіді генетично, то вищі психологічні емоції він здатен відчувати лише за умови досягнення певного рівня у своєму розвитку. Мовний рівень емоційного компонента хоч і не є безпосередньою складовою онтогенезу емоцій, проте також не стоїть осторонь цього процесу. На мовному рівні знаходять своє вираження усі вищезазначені види емоцій. За допомогою мовних засобів мовна особистість має змогу виражати будь-які власні емоції та подекуди стимулювати виникнення різних емоцій в інших людях. Емоційні стани мовної особистості можуть проявлятися в мовному компоненті у вигляді специфіки відбору лексичних одиниць, з яких мовна особистість будує своє висловлювання, а ще більше в паралінгвістичних мовних засобах: інтонації, тембрі голоса, міміці обличчя та жестах. Зрозуміло, що мовні засоби не є єдиним шляхом вираження емоцій, особистість ще може виражати власні емоції у вигляді конкретних вчинків, однак такий спосіб вираження емоцій виходитиме поза сферу мовної особистості.
   Таким чином, результати проведеного дослідження дали змогу дійти таких висновків: запропонована схема тлумачиться нами як модель мовної особистості, з огляду на те, що оформлення інформації у структурну систему полегшує оперування нею з метою подальшого експериментально-діагностичного вивчення мовної особистості. Ця структурно-функціональна модель мовної особистості належить до типу знакових моделей, тому що вона не містить ніяких жорстких алгоритмів та фізичних речовин, а елементи досліджуваного об'єкта відображені в ній у вербалізованій формі.
   Перспективним вважаємо експериментально-діагностичне вивчення мовної особистості з урахуванням усіх компонентів та взаємозв'язків між ними.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вартовский М. Модели: репрезентация и научное понимание - М.: Прогрес, 1988. - 507 с.
2. Засєкіна Л.В. Мовна особистість у сучасному соціальному просторі // Соціальна психологія. - № 5 (25). - 2007. - С. 82 - 90.
3. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность - М.: Наука, 1987.-210 с.
4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості - К.: “Радянська школа”, 1989. - 462 с
5. Мещеряков Б., Зинченко В. Большой психологический словарь - М.: Наука, 1998. - 523 с.
6. Митин Н.А. Новые модели математической психологии и информационные процесы// Новое в синергетике. Взгляд в третье тысячелетие. Сб. статей - М. “Наука”, 2002. - С. 21 - 37.
7. М'ясоїд П.А. Загальна психологія - К.: “Вища школа”, 2001. -487 с.
8. Старовойтенко Е.Б. Жизненные отношения личности: модели психологического развития - К.: Лыбидь, 1992. - 215с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com