www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Феноменологічний метод у персонологічних дослідженнях і психологічній практиці
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Феноменологічний метод у персонологічних дослідженнях і психологічній практиці

Карпенко Є.В.

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ МЕТОД У ПЕРСОНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ І ПСИХОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ

   Феноменологічний метод є різновидом описових, якісних досліджень і має на меті виявити базові структури суб'єктивного досвіду, основоположні духовні інтенції та особистісні смисли, які спрямовують поведінку людини.
   Ключові слова: феноменологічний метод, екзистенція, каузальність, телеологізм, холізм.
   Термін “феноменологія” на сьогоднішній день дуже часто зустрічається в психологічній літературі. Найчастіше його застосовують, природно, представники екзистенційно-гуманістичної парарадигми. Саме вони найбільше уваги приділяють вивченню особистості як єдиного інтегрованого цілого, дослідженню суб'єктивного світосприйняття, на противагу слідуванню досить абстрактним та умовним психологічним теоріям, що амбіційно претендують на статус об'єктивних. “Феноменологічний метод посів важливе місце в клієнт-центрованій терапії Роджерса, в якій терапевт прагнезалишатися на дескриптивному рівні та утримуватися від інтерпретативних коментарів, повертаючи думки і почуття клієнта і допомагаючи йому самому прояснити власні переживання” [4, с 140]. Феноменологічний метод дослідження покликаний повернути психологію до безпосереднього вивчення людини у всіх її проявах, відкинувши апріорні теоретичні конструкти, які утворилися внаслідок аналізу окремих психічних процесів, станів тощо без їх співвіднесення з цілісним хронотопом існування особистості. О.Г. Паркулаб зазначає, що феноменологічне дослідження людської екзистенції засноване на констатації онтичної позиції суб'єкт-об'єктної єдності буття-у-світі, відтак потребує описового, розуміннєвого підходу до тлумачення психічних явищ. Слідом за М. Хайдеггером вона вважає феноменологічний аналіз різновидом описових, якісних досліджень, завданням яких є знаходження базових структур суб'єктивного досвіду, основоположних духовних інтенцій та особистісних смислів, які спрямовують поведінку людини [2, с 7].
   Зараз багато напрямків академічної та прикладної психологічної роботи взяли на озброєння феноменологічний метод. Це, зокрема, гештальт-психологія, екзистенційна психологія, психоаналіз, позитивна психотерапія тощо. Із усіх сертифікованих Європейською Асоціацією Психотерапії напрямків психотерапії, мабуть, не знайдеться жодного, який би в тій чи іншій мірі не використовував якісні методи. Навіть в ортодоксальних психологічних течіях (наприклад, психоаналіз) застосовують психотехніки, які працюють з феноменологією. Щоправда, вони рідко є самодостатніми, а радше підпорядковуються теорії, методологічній базі і відповідають на питання “Чому?”, а не “Як?”. Це спрямовує їх на пошук концептуально передбачуваних і, за задумом, об'єктивних причин поведінки та ігнорування суб'єктивно неповторної природи людини, її унікальних смисложиттєвих орієнтацій та виборів, власних стратегій подолання труднощів та саморозвитку тощо.
   Проблеми феноменології життєвого світу людини, презентованого у її ціннісно-смисловій свідомості, розглядає психологічна герменевтика. “Психологічна герменевтика - це напрям герменевтики, у фокусі якого перебувають проблеми розуміння й інтерпретації складних психічних феноменів людини, що розглядаються в цілісному охопленні реальних смисложиттєвих констеляцій і в культурно-історичному векторі їх становлення і розвитку” [1, с 128]. Безумовно, для психології важливими є як номотетичний, так і ідіографічний підходи до дослідження суб'єктивної реальності, як визначення причин, так і пошук шляхів, як аналіз, так і синтез, як дедуктивний, так і індуктивний методи теоретизації та психологічного впливу. Доцільність і спосіб їх застосування залежить від усвідомленої необхідності, зумовленої індивідуальними вподобаннями, культуральними пріоритетами та темпоральними й історичними модусами, кваліфікаційною компетентністю дослідників, а також характером поставлених завдань. У цьому зв'язку ми вважаємо за доцільне розглянути особливості реалізації феноменологічного методу в практичній психології - індивідуальній та груповій психотерапії, психологічному консультуванні. З цією метою проаналізуймо особливості якісних методів психологічного дослідження.
   “Якісний підхід стимулює дослідника обходитися без попередніх теоретичних уявлень про те, які зі змінних виявляться більш важливими і як результати впишуться в систему пояснень, що вже пропонуються існуючою теорією. Важлива роль належить конструюванню інтерпретацій самим дослідником, його інтуїції” [5, с 126]. Крім того, у якісному підході до дослідження особистості та роботи з нею важливим є дотримання холістичної установки щодо розуміння окремих проявів поведінки, мотивації, ціннісно-смислової сфери тощо. Холістичне бачення означає, що досліджуваний феномен сприймається як єдине ціле, вивчення частин якого неможливе без усвідомлення всього комплексу взаємодіючих між собою елементів, а також просторових, часових та інших контекстів, в яких він проявляється. Вивчаючи людину цілісно і відкидаючи шаблонні теоретичні конструкти, дослідник повинен на їхнє місце ставити “аналіз суб'єктивних значень” [5, с 127]. Тобто, акцент робиться не на гіпотетико-дедуктивно зумовленій псевдооб'єктивності, а на безумовній суб'єктивності, довірі до досвіду досліджуваного (клієнта). Завдяки цьому психолог може чіткіше встановити та точніше ідентифікувати особистісні смисли, що лежать за емоційно насиченими віхами життя досліджуваного, побачити його ситуативні та базові установки, зрозуміти характерологічні особливості і т.д.
   Ю.А. Чернов також наголошує на діалогічності та рефлексивності як рисах якісних психологічних досліджень. Йдеться про взаємодію та взаємовідносини між дослідником та досліджуваним, які набувають принципово іншого характеру, ніж при застосуванні кількісних методів. Так, терапевтичні стосунки між консультантом та клієнтом, що базуються на діалозі та рефлексії, є дуже ресурсними та енергетично спроможними внести бажані корективи в життя останнього. Саме тому якість терапевтичних стосунків утворює загальні фактори ефективності психотерапії: вселення надії, універсальність переживань, інформування, альтруїзм, коригувальна рекапітуляція первинної сімейної групи, розвиток навичок соціалізації, імітаційна поведінка, міжособистісне научіння, згуртованість групи, катарсис, екзистенціальні фактори [5, с 20-37].
   Безумовно, що феноменологічний метод в чистому вигляді (так, як його бачив Е. Гусерль), досить рідко зустрічається серед сучасних психотерапевтичних течій. Проте він відіграє дуже важливу роль у прикладній психологічній діяльності, зокрема у позитивній психотерапії. Цей напрямок, опираючись на здобутки попередників, виробив власну холістично-еклектичну парадигму, що поряд із питанням “Чому?” дає психотехнічну базу для відповіді на питання “Як?”. Так, у будь-якому виді індивідуальної чи групової роботи основна роль відводиться суб'єктивному світосприйняттю особистості, її переживанням та цілісному дослідженню всіх сфер реалізації життєвої енергії. При цьому робота ведеться як на зовнішньому, так і на глибинному внутрішньому рівні з використанням балансної моделі розподілу життєвої енергії та переробки конфліктів. Вона охоплює всі площини існування людини, а саме: Тіло - матеріальна площина; Діяльність - професійна самореалізація тощо; Контакти - соціальна площина, здатність до внутрішнього діалогу; Духовність (Сенси, Фантазії) - будування планів, трансцендентне. Таким чином особистість розглядається цілісно, як сукупність усіх впливів середовища на себе і навпаки, у багатоманітності внутрішньопсихічної роботи осмислення і цілепокладання тощо.
   Безумовно, що позитивна психотерапія опирається на значну кількість технік, частина з яких не є прописаною у підручниках, а є продуктом творчого підходу консультанта до неповторної індивідуальності клієнта та до самого процесу психотерапії. Але, звісно, головну роль у розумінні її суті відіграють не вони. Глибинним змістом цього напрямку, його філософсько-психологічною основою, на яку нашаровуються інші концептуальні положення, є віра у безумовно позитивну природу людини. Цю віру можна проілюструвати сентенцією: “Кожна людина у той чи інший момент свого життя робить те найкраще, що вона вміє робити на цей момент, опираючись на власний досвід і наявний рівень знань”.
   Іншою фундаментальною позицією, згідно з якою формується теоретико-методологічна база позитивної психотерапії, є гармонійне поєднання природничонаукового тафеноменологічного підходів, телеологічного та каузального принципів дослідження, а також кількісного та якісного методів пояснення та розуміння, рефлексивно-об'єктного й емпатійно-суб'єктного ставлення, об'єктивувального аналізу та інтуїтивно-творчого синтезу. Таке поєднання насправді може вважатися вдалим, бо воно здатне врахувати як типові особливості людської природи, так і унікальну специфіку людського індивіда. Тобто, номотетичний та ідіографічний підходи мають бути актуалізованими з огляду на їхню доцільність та ефективність у роботі з тим чи іншим досліджуваним (клієнтом). У цьому разі на перший план постає питання гнучкості та професійної компетентності дослідника (психотерапевта, консультанта, тренера тощо). “Треба чесно визнати, як радить Є.Л. Доценко, що пора припинити боротьбу з суб'єктивністю дослідника в намаганні перетворити його на вимірювальний прилад, і навпаки... якнайповніше застосувати її унікальні можливості. Останнє можна здійснити лиш за умови феноменологічного вчування (інтуїції та емпатії), а відтак феноменологічної рефлексії суб'єктивної реальності певної людини, тобто при випередженні і підпорядкуванні телеологічним вектором дослідження каузального. А це означає, що намір дослідника, який спирається на вихідний теоретичний постулат - принципово неусувне явище, яке можна перетворити на умову реалістичного осягнення суті особистості, додатково включивши її в систему причинних зв'язків” [1, с 127-128].
   Чи не найкраще дуалізм суб'єктивного - об'єктивного, феноменології - типології простежується у методиці проведення різноманітних тренінгів. У них тренер повинен особливу увагу звертати як на групу людей, об'єднаних спільними інтересами, так і на диференціацію учасників між собою, здійснювати індивідуальний підхід до кожного. У цьому криється секрет успішності тренінгу як ефективної форми інтерактивного навчання, що дає змогу опрацювати власний базовий досвід, стереотипи, установки, сценарії.
   Ще одним прикладом взаємодії універсального й індивідуального є групова психотерапія або ж психотерапія групою. В її рамках учасники навчаються паритетного спілкування, взаємопідтримки, а також саморозкриття. При цьому групові норми та принципи поведінки тісно поєднані з індивідуальним самовираженням. Суб'єктивне (внутрішньо-психічне) часто зіштовхується з об'єктивним фактором (соціальними уявленнями, очікуваннями, громадською думкою та ін.) - загалом автономним по відношенню до суб'єкта сприйняттям суб'єктивної реальності індивіда, яка може бути незрозумілою, видаватись ворожою чи навпаки, емпатійною, захопливою і т. д. Так чи інакше це зіткнення сприяє глибинній саморефлексії, вербалізації людиною її критичних переживань та духовно-емоційному катарсису. Звідси бачимо, що рефлексивний діалог на рівні “Я”, “Ти”, “Ми” і “Пра-Ми” кожного учасника психотерапевтичної групи є запорукою ефективної групової динаміки та самовдосконалення кожного її члена. Відбувається циклічний взаємовплив між групою загалом та кожним її учасником зокрема, який спрямований на переробку старих і вироблення нових стратегій сприйняття, емоційно-вибіркового реагування, поведінки тощо з подальшим перенесенням колективного досвіду в реальне життя. Так справджується класичний герменевтичний “принцип колового руху”: ціле розуміється, виходячи з його частин, а частини - тільки у співвіднесенні з цілим” [1, с 128]. Група в цьому випадку виступає мікро-моделлю суспільства, в якій кожен має можливість відкритися й апробувати результати своєї інтрапсихічної діяльності. Кроскультурний підхід, який за цих умов реалізується в групі, дає людині змогу побачити себе очима інших її членів, набути досвід соціальної адаптації в комфортних “лабораторних” умовах, самопізнання і саморозвитку і презентувати власні здобутки. Таке своєрідне тренування закладає фундамент для подальшого успішного функціонування в ширшому соціальному просторі, вчить встановлювати гармонію особистого та суспільного, а також шукати шляхи реалізації власної автентичності.
   На прикладі роботи різноманітних тренінгів та групової психотерапії можна проілюструвати практичну взаємодію кількісного та якісного підходів до вивчення особистості. Причому це відбувається попри наявну теоретико-методологічну суперечність, а також критику, яка подекуди лунає з вуст прихильників того чи іншого підходу. Проте, на нашу думку, ключ до пізнання людини лежить саме в синтезі обох підходів, у доповненні феноменологічного бачення природничонауковим експериментуванням. Ми навмисне на перше місце ставимо феноменологічний підхід, оскільки психологія є гуманітарною дисципліною, і в ній досить складно так чітко виокремити предмет та об'єкт дослідження, як у природничих науках. І навіть окресливши їх, ми маємо справу зі складним сплетінням різноманітних каузальних та телеологічних зв'язків, без виявлення яких ми не можемо пізнати людину та окремі її характеристики уповні. Тому саме цілісний підхід до вивчення конкретної особистості в її конкретних життєвих обставинах, підхід, не опосередкований абстрактними теоретичними побудовами, дає змогу зрозуміти як неповторну індивідуальну специфіку суб'єкта, так і властиву певним категоріям людей характерологію.
   Підтримку такого бачення висловлює і автор відомої систематизації напрямів психології Н. Сміт. Експлікуючи логіку науки, ключове завдання методолога він убачає в розрізненні конструктів і подій. “Конструкт є продуктом теоретизування, абстракцією, видумкою. ... Подіями є бачення, уявлення, запам'ятовування, мислення, уява та інші конкретні, здійснювані людиною акти, а не нервові енергії, відчуття тощо. Подія - це те, що відбувається; байдуже, чи знаємо ми про це чи ні” [3, с 63]. Апелюючи до робіт Кантора, Сміт застерігає: “Враховуйте той факт, що тільки конструкти, які безпосередньо виводяться зі спостережуваних подій, мають потенціал бути валідними. ... Починайте будь-які дослідження зі спостережень, на основі яких можуть виводитися конструкти; уникайте починати дослідження з конструктів та інтерпретувати отриманірезультати в термінах цих конструктів” [3, с 67]. Ці настанови цілком лежать у площині умов застосування феноменологічного методу.
   На окрему увагу заслуговує феноменологічна ситуація психологічного консультування. На перший погляд, під час індивідуального консультування нам зовсім не потрібно взаємодіяти з іншими людьми, адже консультант працює суто над задоволенням запиту. Проте в процесі глибинної роботи виявляється, що клієнт володіє значним когнітивно-емоційним матеріалом, який насправді йому не належить, і саме це викликає сильне почуття дискомфорту. Йдеться про певні базові установки, концепції, сценарії, заборони, драйвери тощо, які є привнесеними в особистість (інтроектованими) її середовищем, референтними людьми і які “оживають” при спілкуванні з іншими людьми, обмежуючи спонтанність поведінки суб'єкта, викликають у нього внутрішній конфлікт та дисгармонію. У цьому випадку потрібно дослідити, що належить “Я”, а що “Не-Я” клієнта з метою віднайдення заблокованої автентичності особистості. За нашими спостереженнями, дуже багато запитів клієнтів до психотерапевтів містять питання автентичності, коли людина явно чи завуальовано говорить про те, що хоче бути собою, чинити по-своєму, а не на догоду комусь.
   Таким чином, окрім власної сутності, спонтанності, яка конгруентна автентичності, людина протягом життя інтерналізує безліч інших екзогенних сенсів, цінностей тощо. Так формується фенотип людини, подібно до мікрокосму, а сукупність цих мікрокосмів становить соціум, людство загалом. Це означає, що людство є макрокосмом - організмом, “смисловий код” якого повинен відповідати окремо взятій його частині (людині), яка проте є унікальною і неповторною істотою на будь-якому часовому чи просторову відрізку. Якщо розглядати людину з такої точки зору, то стає очевидним той факт, що у ній є дещо спільне з іншими особами свого виду і є дещо, що відрізняє її від них. Адже абсолютно ідентичних двійників не існує навіть з погляду біології, не кажучи вже про соціально-психологічні, культуральні та інші відмінності. Звідси робимо висновок, що особистість треба досліджувати як у сукупності її загальних повторюваних ознак, так і на унікальному та специфічному рівні, притаманному виключно конкретній особі у певний час і за певних обставин.
   У процесі психотерапії беруть участь обидва рівні дослідження особистості, які, виходячи з формату роботи, виконують не тільки функцію інвентаризації людського досвіду, але й функцію фасилітації того чи іншого аспекту психіки. У позивній психотерапії застосування будь-якої техніки за формою, змістом і задумом терапевта може носити більш загальний чи навпаки, специфічний характер, проте її смислове наповнення клієнт завжди здійснює самостійно. Цим, а також характером методу як такого, увагою до клієнта, повагою до його досвіду та іншими факторами пояснюється об'єктивна дієвість позитивної психотерапії та розкриття за допомогою її методичного арсеналу суб'єктивних ресурсів особистості. І в цьому разі номотетичний та ідіографічний підходи інтегруються з метою повнішого та якомога ефективнішого впливу на особистість клієнта, а тому комбінації природничонаукових та феноменологічних методів є неминучими. Ця теза випливає з онтологічного погляду на особистість, яка є амбівалентною субстанцією. Потрібно проявити значну професійну гнучкість, глибоке розуміння клієнта в його особливій життєвій ситуації, щоб сприяти вирішенню його внутрішнього конфлікту чи будь-якої іншої особистісної проблеми і підвести до розширення его-ідентичності. При цьому важливо активізувати ті екзистенційні чинники, які переводять людину з буденного (звичного) в автентичний модус існування, що дає їй можливість глибоко зануритися в свою життєву ситуацію, розмірковуючи про те, що поза цим місцем і часом становить трансцендентний хронотоп існування людини.Здійснивши узагальнення відомих процедур феноменологічного аналізу, О.Г. Паркулаб визначає його ключові моменти: отримання описів, виокремлення структурних смислових блоків переживання досвіду, їх уточнення і смислове ущільнення засобами психологічної мови, встановлення загального смислового зв'язку й узагальнення всього протоколу. Стандартна схема застосування феноменологічних процедур зводиться до послідовності: редукція, образна зміна та інтуїтивне розуміння сутностей (за А. Джорджі) [2, с 7-8]. Загалом же феноменологічний аналіз екзистенційних консультативних випадків відбувається за таким алгоритмом: ідентифікація, лінгво-психологічне означення і психосемантична генералізація базових структур суб'єктивного досвіду клієнта у їх зіставленні з віковими нормативами особистісного розвитку [2, с 15].
   Задля невеличкої ілюстрації сказаного наведемо приклад із власної психотерапевтичної практики. Основна суть запиту клієнта зводилася до пошуку себе в різних сферах людського існування, особливо у сфері Діяльності. З цією метою ми використовували релевантні техніки позитивної психотерапії, гештальт-терапії та транзактного аналізу. Причому деякі з них були спрямовані на саморефлексію, а інші - на пошук аналогій, типових і відмінних ситуацій в житті клієнта, відпрацювання шляхів взаємодії з оточенням тощо. Тобто, реально існувало два вектори роботи: внутрішній (домінуючий, безумовний) та зовнішній (зумовлений внутрішнім). З одного боку, наші зустрічі носили типовий характер (використовувалися ті ж техніки, що й при роботі з іншими клієнтами тощо), а з іншого - неповторний, оскільки даний клієнт, з огляду на власну аперцепцію, творчу інтуїцію, міг розуміти їх зовсім не так, як попередня людина. Так, цілком інакше він сприйняв кілька психотерапевтичних притч, які до цього уже розказувалися іншим клієнтам. При консультуванні ми розраховували на один ефект від них, а отримали зовсім інший, спрямований у те русло, в якому лежала зона дискомфорту клієнта. Звідси робимо висновок, що суб'єктивне розуміння впливів, завдань і реакцій психотерапевта залежить ще й від локалізації проблеми клієнта у його особистісному просторі, а не від наміру, інтенції, вміння психотерапевта. Це - наслідок амбівалентності кількісного та якісного “психічного матеріалу”в самій людині.
   Звісно, ми зовсім не хочемо сказати, що все кількісне, вимірюване - типове, об'єктивне і означає зовнішнє і вороже щодо “Не-Я” особистості. Так само як не все якісно незрівнянне, специфічне та суб'єктивне становить її глибинну внутрішню сутність, “Я”. У процесі виховання, соціалізації та інтеграції особистості в суспільство на неї чиниться безліч екзогенних впливів. Одні з них повністю відкидаються особистістю, другі, -викликаючи внутрішній сценарний конфлікт, осідають на підсвідомому рівні у вигляді установок, заборон, схильностей тощо, треті - приймаються з чіткою диференціацією між “Я” і “Не-Я”, а четверті, - як і другі, засвоюються на рівні підсвідомості, але при цьому органічно асимілюються особистістю та входять у структуру “Я”. Ми можемо припустити, що кожен із цих типів резонує з її суб'єктністю, викликаючи ті чи інші реакції по відношенню до себе. Проте ці впливи є досить унікальними і можуть тільки за формою співпадати із внутрішньоособистісним відповідником, що його потребує задля свого розвитку людина, проте за змістом вони можуть суттєво відрізнятися. Наприклад, такий розповсюджений метод виховання, як покарання - необхідний засіб впливу на проступок дитини. Караючи, дорослі окреслюють межі соціально, культурно, морально прийнятного, орієнтації в чому і потребує дитина. Але те, що виступить у ролі карального знаряддя (заборона на розваги, обмеження свободи, додаткове навантаження, догана чи ... різка), вплине на розуміння сенсу провини і на вибір стратегії і тактики ризикованої поведінки в майбутньому. Адже невипадково людина володіє унікальним набором внутрішньо та зовнішньо зумовлених характеристик і способів існування в світі, що перебувають у комплементарній єдності.
   Ми можемо по-різному ставитися до прояву та співвідношення в собі зовнішньо спричинених та внутрішньо ініційованих чинників, але вони є і постійно взаємодіють між собою. А отже “Я” і “Не-Я” тісно пов'язані, і межу між ними можна помітити тільки в процесі довготривалої кваліфікованої психотерапевтичної роботи. Остання має бути гармонійно урівноваженою застосуванням як феноменологічного, так і природничонаукового підходів, дискусія між якими повинна завершитися примиренням та пошуком максимально ефективних шляхів взаємодії. З цієї точки зору, ми вважаємо позитивну психотерапію таким напрямком, що найоптимальніше підходить для реалізації означених цілей. Адже вона, визнаючи і беручи до уваги досягнення класичних психотерапевтичних шкіл, а також напрацьовуючи власну теоретико-методологічну базу, дозволяє здійснити феноменологічну редукцію, віддзеркалити внутрішній світ особистості, провести паралелі з іншими людьми, соціальними групами, культурами, епохами тощо і виділити унікальність і неповторність окремого індивіда як суб'єкта свого життя.
   Саме за такою феноменологічною установкою як відправним пунктом і переважною методичною домінантою майбутнє психології як науки, так і психотерапевтичної практики зокрема.

Література

1. Карпенко 3.С. Аксіологічна психологія особистості. -Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2009. - 512 с
2. Паркулаб О.Г. Феноменологічний аналіз у віковому екзистенційному консультуванні: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. наук. - Івано-Франківськ, 2004. - 19 с
3. Смит Н. Современные системы психологи. - СПб., 2003. — 384 с.
4. Улановский A.M. Феноменологический метод в психологии, психиатрии и психотерапии / Методология и история психологии. 2007. - Т. 2. - Вып. 1. — С. 130-150.
5. Чернов Ю.А. Методологическое введение в проблему качественных методов / Методология и история психологии. 2007. - Т. 2. - Вып. 1.-С. 118-129.
6. Ялом И. Теория и практика групповой психотерапии. -СПб., 2000. - 640 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com