www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Міжособистісні дисгармонії, їх вплив на особистість професіонала
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Міжособистісні дисгармонії, їх вплив на особистість професіонала

О.М. Лось

МІЖОСОБИСТІСНІ ДИСГАРМОНІЇ, ЇХ ВПЛИВ НА ОСОБИСТІСТЬ ПРОФЕСІОНАЛА

   У статті розглядається вплив професійного становлення особистості на оптимальну регуляцію взаємин людини у професії. Оптимальна регуляція подається як подолання дисгармонії міжособистісних взаємин, яке тим самим і здійснює особистісне зростання людини.
   Ключові слова: професійне становлення, дисгармонії міжособистісних взаємовідносин, особистісне зростання людини.
   Радикальні суспільно-політичні та соціально-економічні перетворення, які протікають у нашій державі на початку нового тисячоліття, супроводжуються формуванням нового соціо- та етнокультурного середовища, у якому відбувається становлення нового типу громадянина та особистості нашого співвітчизника. Забезпеченню молодого покоління надійною базою знань, професійних умінь та навичок відповідно до вимог часу, а також до морально-ціннісних настанов зі збереженням у той самий час вікових традицій нашого народу мають сприяти, у першу чергу, психологічна наука та педагогіка, на основі яких і здійснюється реформування в усіх професійних сферах.
   Постійна соціальна напруженість та конфліктність суспільства, його нетривкі духовні орієнтири, нестабільні матеріально-побутові умови життєдіяльності та праці, постійно зростаюча інтенсифікація інформаційних потоків, вимагають їх вчасного та якісного переопрацювання; інноваційні процеси, повсякденна емоційно насичена комунікативна активність -складають сукупність факторів соціогенної невротизації особистості, формування у неї різного виду внутрішніх дисгармоній, що проявляються, зокрема, у феноменах "професійного стресу" та "емоційного вигорання" професіонала.
   Надзвичайної актуальності набуває формування таких професійних якостей спеціаліста як його психологічна компетентність та дидактична культура, що саме й визначають ефективність праці в цілому. Разом із тим, залишається ряд проблем, пов'язаних безпосередньо з особистістю спеціаліста, зокрема, структурою, психологічним змістом, причинами виникнення, особливостями розвитку в нього особистісних дисгармоній та їх впливу на професійне спілкування та ефективність професійної діяльності. Знання зазначених проблем значною мірою сприяло б і психологічному забезпеченню процесу вдосконалення та самовдосконалення особистості спеціаліста, а згодом і ефективному виконанню нею своїх професійних функцій.
   Метою статті є аналіз психологічного змісту, структури, особливостей розвитку дисгармоній та їх впливу на удосконалення особистості професіонала.
   Чим більш розвиненою є особистість, тим більшою мірою її життєдіяльність набуває творчого характеру, тим вагомішими є її творчі внески до функціонування суспільства з одного боку, і до власного подальшого розвитку з іншого. Важливим осередком обох видів цих внесків є професійна праця як провідна сфера діяльності. Професіогенез - це одна зі сторін соціалізації і, відповідно, розвитку особистості.
   Загальною закономірністю професіогенезу є те, що всі його аспекти (історичний, економічний, інформаційний, особистісний) стосуються особистості професіонала, вимагають від нього активності в ході власного розвитку й у творенні психологічної структури, яка забезпечуватиме трудову професійну діяльність і особистісну ідентичність.
   Таким чином, професіоналізація значно впливає на розвиток особистості. У ході професіогенезу, тобто процесу входження особистості до світу професіоналів та його особливостей, психологічний склад особистості зазнає змін у результаті професійної діяльності як у цілому, так і в деталях. У результаті виникає і починає сьогодні все більше усвідомлюватися особистісна і соціальна професіогенетична феноменологія. Вибір і розвиток професійної діяльності - це реалізація у особистісному визначеної стратегії життєвого сценарію. Високий і масштабний процес професійного розвитку можливий лише за умови розвитку особистості (яка здатна розпізнати стан наявного власного розвитку, усвідомити необхідність перетворень свого внутрішнього світу, здатна на пошук нових можливостей самореалізації у праці). Професійний розвиток охоплює перш за все такі особистісні структури, які становлять психологічні основи засвоєння і оволодіння різними видами діяльності і є суттєвими для професійного успіху.
   Основу професійного становлення складають професійно важливі якості особистості, які формуються у ході тривалого трудового стажу працівника. Завдатки ж, потенційні можливості здійснення тої чи іншої конкретної діяльності, обумовлені індивідуально-психологічними властивостями особистості, закладені в людині з самого початку. Одночасно з формуванням професіонально важливих якостей розвивається й професійне мислення людини, формується її професійний тип із відповідними йому ціннісними орієнтаціями, характером, індивідуальними особливостями професійного відношення та способу життя в цілому.
   У становленні особистості професіонала велику роль відіграє процес формування її “Я”-концепції, під якою мається на увазі динамічне психологічне утворення (узагальнене уявлення про самого себе) як система установок відносно власної особистості [4, 6]. Виділяють дві основні форми “Я”-концепції - реальну та ідеальну, а також специфічну форму “Я”-концепції - професійну “Я”-концепцію (так само реальну та ідеальну) [1, с 75]. Розходження між реальною та ідеальною “Я”-концепціями може призвести, з одного боку, до внутрішніх конфліктів особистості, проте з іншого, воно (розходження) може стати й джерелом самовдосконалення особистості та прагнення до саморозвитку. В одному з підходів до дослідження проблем самовизначення особистості В.Ф. Сафін та Г.П. Ніков описують “особистість, здатну до самовизначення” як зорієнтовану на групові, колективні та суспільні відношення [1], іншими словами особистість розглядається у загальній системі суспільних відносин, яку й представляє собою суспільство, іншими словами - у деякому “соціальному контексті”. Цей “контекст” подається через систему реальних відносин особистості із зовнішнім світом. Проблема відносин має в психології велике методологічне значення, вона у значній мірі представлена в роботах В.Н. Мясіщева. Проте вся річ у тім, що зміст, рівень цих взаємин людини зі світом є вельми відмінним: кожен індивід вступає у відносини, але й цілі групи так само вступають у відносини між собою, і, у такий спосіб, людина виявляється суб'єктом численних та різноманітних взаємин. У цьому розмаїтті слід перш за все розрізняти два основні види відносин: суспільні відносини і те, що Мясіщев називає “психологічними” відносинами особистості -міжособистісні відносини.
   Тепер принципово важливо усвідомити місце цих міжособистісних взаємин у реальній системі професійної діяльності. Природа міжособистісних взаємин може бути витлумаченою правильно, якщо їх не ставити “в один ряд” із суспільними відносинами, а розпізнати у них особливий “ряд” взаємин, що виникають усередині кожного виду суспільних відносин, зокрема, професійних. Тому практично в усіх групових діях учасники їх виступають ніби в двох якостях: як виконавці безособової соціальної ролі і як неповторні людські особистості. Віднайдення особистісних рис у стилі виконання соціальної ролі викликає в інших членів групи відповідні реакції, й таким чином, у групі виникають цілі системи міжособистісних відносин. Природа міжособистісних відносин істотно відрізняється від природи суспільних відносин: їх найважливіша специфічна риса - емоційна основа. Емоційна основа міжособистісних відносин означає, що вони виникають і складаються на основі певних почуттів, народжуються у людей стосовно одне одного. “Набір” цих почуттів є безмежним.
   Людина є “чутливою”, вразливою щодо власних відносин, тому вона й переживає будь-які зміни міжособистісних відношень. Особливе місце серед явищ, що виникають у відносинах, посідає їх дисгармонія. У її основі лежить напруженість міжособистісних відносин [2, с 104].
   Світ людини побудований на рівновазі сил, що ним рухають, на взаємодії протилежностей. Більшість явищ можуть бути визначені за тими чи іншими характеристикам, котрі мають протилежні полюси. У цій діалектиці відбита не лише стрункість понятійного апарату, але й найбільш поширений стан людини - єдність ознак гармонії та дисгармонії одночасно, наявність деяких їх сполучень з переважанням у той чи інший бік.
   Для розуміння того, що ж становить собою дисгармонія, звернімося у першу чергу до її протилежності - гармонії.
   Гармонія (з грецьк. armonia - зв'язаність та співмірність частин) - установка культури, що орієнтує на осмисленість світобудови (як у цілому, так і по її окремих фрагментах) і людини, з позиції покладання її глибинної упорядкованості. Гармонія являє собою тріаду - “узгодженість - стрункість -рівновага”, що входять до системи “адаптація - стійкість - гармонія”, які й забезпечують інтегрованість відносин та особистості.
   У своїх роботах С.В. Духновський зазначає, що гармонія міжособистісних відносин являє собою:
   • стрункість, у тому плані, що відносини відрізняються упорядкованістю розвитку, узгодженістю, злагодженістю дій;
   • рівність суб'єктів відносин, їх позицій;
   • залежність суб'єктів відносин як обумовленість їх одне одним, що передбачає наявність взаємної потреби, бажання і т.п. продовжувати відносини;
   • взаємність відносин, яка передбачає сумісність, спільність почуттів одне щодо одного;
   • єдність суб'єктів відносин, їх спільність, нерозривність, які визначають:
   а) характер відносин як їх образ (бажаний та такий, що сприймається), що наявний у суб'єктів відносин;
   б) спрямованість відносин - шлях їх розвитку;
   • збереження структури взаємин - зв'язку між компонентами відносин, їх організації, а також процесуального плану відносин (процесами міжособистісних взаємин виступають пізнання, оцінювання, регулювання, усвідомлення) [3].
   Гармонія міжособистісних взаємин передбачає згоду людини з самою собою, налагодженість (а не “розлад”) внутрішнього світу особистості.
   Дисгармонія, у свою чергу, представляє собою “передконфліктний” стан міжособистісних взаємин і, за значного збільшення напруження, реалізується у вигляді конфронтації, конфліктів між суб'єктами відносин, а також може призводити до цілковитого розриву, припинення відносин як таких.
   Дисгармонія відносин передбачає відсутність єдності та порушення співвідношень як між їх (відносини) частинами, так і між суб'єктами відносин. Вважається, що дисгармонія міжособистісних взаємин пов'язана переважно із буттям особистості у соціальному просторі [3, 4]. Напруження ж у міжособистісних відносинах представляє собою надлишкову зосередженість (гіперрефлексію) на них, підвищену стурбованість взаєминами, які є нестійкими, важкими - такими, котрі можуть спричиняти турботи, занепокоєння. Зазвичай суб'єкти відносин докладають зусиль для уникнення емоційного дискомфорту, незадоволеності відносинами. Часто має місце очікування того, що все зміниться на краще.
   Однак переживання дисгармонії включає у себе усі сфери людського буття; це суб'єктивне почуття неблагополуччя в основних життєвих сферах, у тому числі й у професійній діяльності.
   Аналізуючи літературу, присвячену явищу дисгармоній [2, 5, 6], можна виокремити такі види дисгармоній міжособистісних відносин:
   1. Емоційна дисгармонія, яка передбачає відсутність емоційної стабільності у взаєминах. Вона виникає у силу превалювання почуттів, що віддаляють (таких, як самота, неприязнь, злість, невпевненість у собі, провина, каяття, заздрість, сором, образа тощо), над тими, що зближують, наближають (єдність, спільність, дружність, добросердя, упевненість у власній правоті, вдячність, самодостатність, повага, любов) чи гіперболізованої вираженості почуттів, що наближають.
   2. Когнітивна дисгармонія - пов'язана з неточною, некоректною чи, подеколи, неправильною оцінкою, з несприйняттям чи нерозумінням людьми одне одного; з неадекватною інтерпретацією наявних взаємин, що так само зрештою призводить до нестабільності відносин. Підвидом когнітивної дисгармонії виступає позиційна дисгармонія. Вона пов'язана із неузгодженістю, невпорядкованістю суб'єктивних позицій (точок зору, думок щодо деяких питань) людей у континуумі міжособистісних відносин, в основі яких можуть лежати виражені відмінності в індивідуальному (суб'єктивному) життєвому досвіді людей, які й призводять до нерозуміння людьми одне одного, а також до виникнення протиріччя, відмінності у ціннісних орієнтаціях та смислах людей.
   3. Рольова дисгармонія базується на уявленнях про те, що ролі - це “форми поведінки (дій), що очікуються від суб'єкта в різних ситуаціях у силу його приналежності до тих чи інших груп та згідно з соціальними позиціями” (Великий психологічний словник, 2004, с 479). Що й є дисгармонією, пов'язаною із різноманітними, такими, що не збігаються, очікуваннями людей одне щодо одного. Дисгармонія виникає через відсутність збігу ролей людей у континуумі професійних взаємин, а також тоді, коли поведінка суб'єктів відносин не відповідає тим ролям, які вони повинні виконувати у відносинах.
   4. Комунікативна дисгармонія становить собою неузгодженість у загальному інформаційному полі, неспівмірність (або відсутність) оберненого зв'язку, утворення комунікативних бар'єрів, неузгодженість у комунікативних позиціях та каналах передавання інформації. Має місце неузгодження у взаємних діях учасників спілкування, спрямоване на співвідношення цілей кожної зі сторін та організацію їх досягнення у процесі спілкування (відсутність стабільності в інструментально-технологічній стороні спілкування).
   5. Дисгармонія, пов'язана зі структурою “Я”-суб'єктів відносин. Це неузгодженість між “Я” - бажаним та “Я” - яке сприймається. Так, їх повна несхожість означає такий ступінь неблагополуччя особистості, за якого створення себе неможливе або є вкрай складним. Л.В. Куликов (1997) відзначає, що й велике, й мале розходження “Я” -яке сприймається та “Я” -бажаного заважає здійсненню саморозвитку. За великого розходження виникає почуття неповноцінності, невпевності у собі, відбувається зниження активності, спад енергійності. За малого - має місце почуття заспокоєності, замилування собою, що також може викликати зрештою те саме зниження активності, особливо спрямованої на себе самого, на самозмінення. Небезпечне воно (розходження) й тим, що може призвести до послаблення соціальної адаптації, до виникнення напруження у міжособистісних взаєминах [3].
   Переживання дисгармонії являє собою орієнтаційний процес, пов'язаний і з динамічною зміною стану та настроїв людини, і з психологічною стійкістю особистості. Глибина, гострота та динаміка переживання визначається як зовнішніми умовами - природними, фізичними, соціальними, так і психологічною стійкістю особистості. Орієнтаційний процес переживання реалізується у виборі певної поведінкової стратегії у відносинах, а також у виборі позиції як стосовно самого себе, так і стосовно міжособистісних відносин у цілому.
   Психічні стани, що відрізняються єдністю, врівноваженістю, взаємною підпорядкованістю, повторюваністю структурних характеристик, адекватністю відображення та регулювання, можуть розглядатися як гармонійне єдине ціле. Відсутність же перерахованих параметрів робить психічні стани дисгармонійними.
   Стани мають чотири основні виміри: емоційний, активаційний, тонічний, тензійний. Настрій - відносно стійкий компонент психічного стану, основна ланка у взаємному зв'язку структур особистості із різними компонентами психічних станів - почуттями та емоціями, переживаннями подій, які відбуваються у духовному, соціальному та фізичному житті особистості, психічним та фізичним тонусом індивіда. Настрій тісно пов'язаний із міжособистісними відносинами людини, а також із загальною задоволеністю процесом життя.
   Отож, основними варіантами продовження дисгармонії є:
   1. Подолання дисгармонії - позитивне переживання призводить до розвитку міжособистісних відносин;
   2. Виникнення конфлікту у відносинах чи то через надлишок почуттів, які віддаляють, чи то через гіперболізацію почуттів, які зближують;
   3. Ізоляція - “аутичне” переживання, яке призводить до зниження соціальної чутливості, комунікативного потенціалу та рівня емпатії особистості.
   Дисгармонію люди переживають тоді, коли суб'єкти відносин відчувають напруження, присутність проблеми, невідповідність між відносинами наявними та бажаними. Дисгармонійні міжособистісні відносини відображають соціально-психологічний статус особистості на осі “напруження -незадоволеність - дискомфорт”. Наслідками дисгармонії в міжособистісних відносинах можуть виступати стреси, конфлікти та кризові явища.
   Стосовно ж вивчення дисгармонії у міжособистісних відносинах у спеціальній літературі часто замість слова “порушення” використовується слово “зміна”. Таке вживання обумовлене тим, що порушення - це те, до чого може призвести, але може й не призводити дисгармонія.
   Із усього, викладеного вище, можна зробити висновок, що оптимальна регуляція “взаємин” людини у професії на основі зміни її особистісних інтересів у найбільшій мірі визначає процес професійного становлення особистості та сприяє виробленню індивідуального стилю здійснення діяльності. Оптимальна регуляція розглядається як подолання дисгармонії міжособистісних відносин. Наявність дисгармонії виступає мотиваційним фактором до її подолання. Тим самим здійснюється особистісне зростання людини, якісне перетворення відносин (міжособистісних, професійних), їх перехід на інший, відмінний - більш високий рівень. Це і є наближення до гармонії як до кінцевої мети, що виступає мотиваційною силою для особистісного та професійного зростання.

Література

1. Батаршов А.В. Базовые психологические свойства и профессиональное становление личности: Практическое руководство по психологической диагностике. - СПб.: Речь, 2005. - 208 с.
2. Діалогічність як форма існування і розвитку особистості: Моногафія / За заг. ред. Г.О. Балла, М.В. Папучі. - Ніжин: Міланік, 2007. - 343 с
3. Духновский С.В. Переживание дисгармонии межличностных отношений: Монография. - Курган, 2005. - 175 с.
4. Кириленко Т.С. Психологія: емоційна сфера особистості. - К.: Либідь, 2007.-256 с.
5. Куликов Л.В. Психология настроения. - СПб., 1997. - 234 с.
6. Ломов Б.Ф. О системном подходе в психологии // Вопросы психологии.-1975.-№ 2.-С. 31-45.
7. Теплов Б.М. Психология индивидуальных различий // Избр. труды. В 2т.-Т. 1.-М., 1995. -С. 14-312.
8. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб.: Питер Пресс, 1997. -608 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com