www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Стилі сімейного виховання та їх роль у формуванні гендерних уявлень дітей дошкільного віку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Стилі сімейного виховання та їх роль у формуванні гендерних уявлень дітей дошкільного віку

М.М. Малкович

СТИЛІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ТА ЇХ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ГЕНДЕРНИХ УЯВЛЕНЬ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

   Проаналізовано вітчизняні та зарубіжні класифікації стилів батьківського виховання. Розкрито сутність поняття стиль батьківського виховання Здійснений аналіз впливу батьківського виховання на формування гендерних уявлень дітей дошкільного віку. Виокремлено типологію гендерних властивостей у дітей (статевотипові, статевонетипові, гіпергендерні, андрогінні).
   Описано вплив материнської амбівалентності на становлення особистості дошкільника.
   Ключові слова: стиль батьківського виховання, батьківські настанови, статевотивові властивості, статевонетипові властивості, андрогінні властивості, гіпергендерні властивості, материнська амбівалентність, гендерні уявлення.
   Актуальність. Вивчення та аналіз системи дитячо-батьківських стосунків є важливим та пріоритетним у сучасній віковій та педагогічній психології. Сімейна соціалізація є надзвичайно важливим моментом в житті кожної людини. Сім'я є тим найпершим і найближчим середовищем близьких людей, які мають істотний вплив на на формування особистості малюка. Період дошкільника є цікавий для нас тим, що у дітей цього віку ще недостатньо сформована критичність аналізу слів та поведінки дорослого, вони все сприймають так, як пропонують дорослі. Також цей час є сензитивним для засвоєння моделей статеворольової поведінки та формування гендерних уявлень.
   Оскільки гендерна соціалізація розпочинається, перш за все, з сім'ї, то стилі сімейного виховання мають вагомий вплив на формування гендерних уявлень дітей дошкільного віку. На нашу думку, дане питання є недостатньо розкритим та вивченим. Аналіз літератури з окресленої проблематики дає нам змогу стверджувати, що теоретичний аналіз класифікацій стилів батьківського виховання представлений на достатньому рівні, проте не вистачає узагальненості та систематизації цього матеріалу за певними критеріями, які їх об'єднують.
   Зацікавленість цією проблематикою привела нас до висновку, що в різних теоріях та класифікаціях - вплив стилів сімейного виховання на формування гендерних уявлень дітей дошкільного віку представлений окремими елементами, які ми намагаємось систематизувати та узагальнити.
   Мета: розкриття ролі стилів сімейного виховання у формуванні гендерних уявлень дітей дошкільного віку.
   Теоретичний аналіз проблеми: основою дослідження стали фундаментальні положення про розвиток особистості дошкільника; дослідження стилів батьківського ставлення; вивчення гендерної ідентичності.
   На процес формування особистості дошкільника визначальний вплив має стиль сімейного виховання. Стиль виховання - спосіб, метод виховання, типова для батьків система принципів і норм, індивідуальних особливостей впливу на дітей. Іншими словами "стиль виховання" - сукупність настанов та відповідної поведінки, яка стосується не конкретної дитини, а характеризує ставлення до дітей взагалі [1, с 55].
   Варто відзначити, що поняття "батьківське ставлення", "батьківські настанови", "батьківська позиція", "стиль виховання", "стиль взаємодії" -виступають словами-синонімами, оскільки всі вони відображають, методи, принципи, прийоми виховного процесу та ставлення до дитини вцілому.
   Стиль батьківсько-дитячих стосунків виступає важливим компонентом результативності виховної діяльності батьків. Найбільш вагоме дослідження типів ставлення батьків до дітей здійснено Діаною Бомрід. На її думку "для того, щоб оволодіти мистецтвом виховання, потрібно навчитися балансувати ступінь контролю за дитиною і духовної теплоти" [1, с 56]. Отже, однією з відмінностей сімейного виховання від суспільного є емоційна форма відносин між батьками та дитиною. У літературі виділяють наступні критерії аналізу дитячо-батьківського ставлення: ступінь емоційної близькості, теплоти батьків до дитини (любов, прийняття, тепло або емоційне відторгнення, холодність) і ступінь контролю за її поведінкою (високий - із найбільшою кількістю обмежень, заборон; низький - із мінімальними заборонами). Батьківський контроль та теплота впливають на прояв дітьми агресії й просоціальної поведінки, формування Я-концепції, інтерналізацію моральних цінностей і розвиток соціальних навичок. Е. Маккобі говорить про те, що ступінь контролю батьків за діями дітей змінюється відповідно до того, як ті, стаючи дорослішими, набувають навиків самоконтролю і відповідальності за свої вчинки. "Теплота й емоційна підтримка з боку батьків є надзвичайно є важливою для розвитку відносин з дітьми, для того, щоб викликати у них аналогічні почуття. Такі відносини полегшують взаємодію між батьками і дітьми, навіть в тих випадках, коли необхідно проявити волю" [2, с 274].
   Проаналізувавши класифікації відомих науковців Д. Бомрід, Е. Маккобі, Е. Счіфера, В. Гарбузова, А. Варги, В. Століна за наступними критеріями -ступінь контролю та емоційної близькості, міжособистісна дистантність, особливості відношення та прийняття дитини батьками, вважаємо, що їх можна умовно поділити на групи: партнерський, дитиноцентричний, жорсткий, нейтрально-заперечуючий стиль.
   Партнерський стиль (демократичний, авторитетний, кооперація), поєднують в собі високий рівень контролю та теплі стосунки між батьками й дитиною, а також прийняття дитини такою, яка вона є. Батьки приймають зростаючу автономію дітей. Вони відкриті до спілкування з дитиною, прислухаються до її думок та побажань в розумних межах. Позитивним є те, що дитина, яка росте в такій сім'ї, користується авторитетом серед однолітків у дитячому колективі, прагне у будь-яких видах діяльності займати лідерські позиції, буде впевненою в собі та матиме хороші успіхи в навчанні. "Оптимально, якщо батьки обмежують автономію дитини і поступово, але цілеспрямовано, прививають відповідні цінності, виробляють "внутрішні гальма", прагнучи при цьому не знівелювати дитячу цікавість, ініціативу та почуття впевненості в собі. Щоб оволодіти цим мистецтвом, батьки повинні збалансувати ступінь контролю та теплоти” [2, с 269].
   Дитиноцентричний стиль (гіперопіка, "кумир сім'ї", симбіоз, "відносини для двох", "дитина, що замінює чоловіка", "гіперсоціалізуюче виховання") -надмірна опіка, дріб'язковий контроль, пильне стеження за дитиною. Батьки, які так поводяться, в більшості випадків мають підвищений рівень тривожності та різні страхи, вони постійно мають відчуття, що з дитиною повинно щось трапитись. Хоча гіперопіка базується нібито на любові, такий тип спілкування має негативні наслідки - дошкільник росте несамостійним, нерішучим, боязким, часто в дитячих колективах таку дитину ігнорують, не помічають.
   Жорсткий стиль (авторитарний, "жорстоке звернення до дитини", "надмірна вимогливість", "авторитарна гіперсоціалізація", "сильна вольова мати"), в основі всіх цих варіантів лежить елемент підкорення. Цей стиль включає в себе високий рівень контролю та холодні стосунки. Батьки, віддаючи накази, прагнуть їх беззаперечного виконання, накази обговоренню не підлягають. Коли ж дитина проявить спротив, то за це вона може бути суворо покарана, вид покарання обирають батьки, фізичне в тому числі. Такий стиль спілкування руйнує психіку дитини. Позбавлення любові і піклування, уваги і турботи, з іншого боку, постійний контроль, докори та насилля формують агресивно налаштовану, апатичну, невпевнену особистість. Використовують цей стиль батьки, які, можливо, теж виховувались авторитарними особистостями, що мають певні психічні розлади, страждають алкоголізмом, наркоманією.
   Нейтрально-заперечуючий стиль (індиферентний, ігноруючий, "неприйняття, емоційне відторгнення", бездоглядність, "дитина тягар для матері", "мати з розбитою долею”, "сім'я, яка змушена боротися за соціальне та економічне виживання") поєднує в собі низький рівень контролю та холодні стосунки. В основі цих стилів лежать нехтування дитини, відкидання індивідуальних особливостей, відсутність зацікавленості її життям. Батьки не проявляють зацікавленості у вихованні власних дітей, не встановлюють для них жодних обмежень. Вони закриті для спілкування через те, що вони зацікавлені тільки власнимим проблемами. Поєднання цих критеріїв особливо негативно впливає на психіку дитини, оскільки вона не має відчуття впевненості, потрібності, захищеності в житті. Тієї любові, якої позбавили її батьки, малюкові, буде не вистачати все життя, і дитина шукатиме її в інших людях, дуже добре, якщо ці люди будуть хорошими та авторитетними. В зворотному випадку дитина може схилятися до руйнівного типу поведінки.
   Слід зазначити, що жорсткий та нейтрально заперечуючий стилі дитячо-батьківської взаємодії мають руйнівний вплив на особистість дошкільника.
   Період дошкілля, зокрема, є часом формування гендерних уявлень та засвоєння готових моделей гендерної поведінки. гендерні уявлення -відображення поглядів окремої соціальної групи на те, яким має бути хлопчик чи дівчинка. гендерні уявлення утворюються під впливом гендерних стереотипів, які в свою чергу, відображені у системі стосунків батьки-діти Ми вважаємо, що стилі сімейного виховання мають беззаперечний вплив на формування гендерних уявлень дитини. гендерні уявлення є складовою часткою гендерної ідентичності вцілому. Формування гендерної ідентичності відбувається в процесі соціалізації. Усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності відбувається поступово. Починаючи з дошкільного віку в дитини формуються відповідні гендерні уявлення, які стають основою гендерної ідентичності вцілому. “Дитина у дошкільному віці не просто має уявлення про зовнішні ознаки хлопчика чи дівчинки, але й знає як вони себе поводять, у неї формуються статево-рольові настанови, засвоюються гендерні моделі поведінки” [3, с 384]. Опираючись на теорію статевої типізації, ми можемо стверджувати, що статева ідентифікація формується завдяки підкріпленню. Тобто батьки, а також інші люди, які оточують дитину, заохочують таку поведінку, яка відповідає статі дитини ( у хлопчиків-маскулінну, в дівчаток - фемінну поведінку). На несвідомому рівні це відбувається наступним чином - стилі дитячо-батьківської взаємодії, зокрема, на сімейні взаємостосунки вцілому мають істотний вплив на формування гендерних уявлень дітей дошкільного віку. Від типу батьківських установок залежатиме розвиток фемінних чи маскулінних якостей особистості.
   Психологічне розкриття ролі стилів сімейного виховання у формуванні гендерних уявлень - вимагає вивчення основних критеріїв гендерної ідентичності в історичному ракурсі. “Фемінність та маскулінність вважають провідними вимірами гендерних орієнтацій, спрямованості людини та соціуму на ідеологію традиційного чи егалітарного розподілу ролей” [4, с 10]. Вже починаючи з XIX ст. термін фемінність-маскулінність застосовували, власне на позначення психічних характеристик чоловіків та жінок. Фемінність та маскулінність досліджували представники біологізаторського підходу: 3. Фройд, Е. Еріксон, Т. Парсонс, який пов'язував “маскулінність з інструментальними орієнтаціями та когнітивним фокусом на проблемі, отриманні результату, а фемінність - з експресивними орієнтаціями, емоційним фокусом на благополуччі інших та гармонії групи” [4, с 10].
   Згідно з представниками біхевіоризму “найближче оточення від народження дитини підкріплює статевотипізовану поведінку, карає за гендерно нетипову, диференціюючи психологію статей” [4, с 269]. Тобто, батьки заохочують дитину грати в статевоспіввіднесені ігри та займатися традиційними для чоловіків, чи жінок справами. На цій підставі біхевіористичну схему закріплення чоловічих і жіночих ролей називають теорією статевої типізації.
   “У рамках кроскультурних досліджень виявлено, що дихотомія маскулінності-фемінності може набувати ознак гіпергендерних особистісних очікувань [5, с 10]. “Гіпергендерність як ознака статевотипової чоловічої чи жіночої поведінки є своєрідним символом охорони традиційного розподілу статевих ролей, поляризації фемінності/маскулінності, увиразнення їхньої інакшості, несумісності, діаметральної протилежності” [4, с 60]. Гіпергендерні чоловіки - сміливі, рішучі, наполегливі, мужні, вольові, відважні. Гіпергендерні жінки - ніжні, витончені, слабкі. Слід зазначити, що гіпергендерні чоловіки схильні до войовничої та агресивної поведінки.“Американський психолог Р. Грін зазначав, що інструментальні та експресивні гендерні ролі можуть виявлятися в індивіда залежно від ситуації. На його думку, маскулінні та фемінні характеристики не мусять калькувати одна одну, а мають інтегрувати в збалансованіше утворення” [4, с 68]. Андрогіність - це поєднання інтенсивного розвитку фемінних та маскулінних властивостей особистості в одній людині.
   Отже слід зазначити, що на формування маскулінних, фемінних, гіпергендерних чи андрогінних властивостей особистості істотний вплив мають стилі батьківського виховання. За критерієм утворення цих гендерних характеристик стилі можна умовно згрупувати наступним чином:
   Статевонетиповий тип (для хлопчиків). Авторитарний (жорсткий) стиль взаємовідносин з дитиною може формувати у хлопчика фемінні риси характеру, особливо, коли роль “диктатора” у сім'ї виконує мати, а батько виконує сою роль формально чи відсутній повністю. Р. Кемпблл на основі своїх спостережень наголошує, що “у добрих батьків виростають мужні сини, у той час як у черствих, надмаскулінних - жінкоподібні" [1, с 28]. Зростання дитини в неповній сім'ї дезорганізує гендерну ідентифікацію дитини, особливо, колию. "Р. Кемпбелл на основі своїх спостережень наголошує, що у добрих батьків виростають мужні сини, у той час як у черствих, надмаскулінних- жінкоподібні" [1, с 28]. Формування особистості в неповній сім'ї дезорганізує гендерну ідентифікацію дитини, особливо, коли розлучення відбулось в період 3-4 року. В хлопчиків цей процес значно ускладнений, оскільки вдома - мати, бабуся, в садочку - вихователька, няня, а чоловічих зразків поведінки дуже бракує. "Твердість вимог до маскулінності хлопчиків набула переважно декларативного характеру. Хлопчик у процесі виховання перебуває в переважно фемінному середовищі (мати - вихователька -учителька - начальник) і якими б не були заклики виховання, скільки б хлопчик не чув від жінок, яким повинен рости чоловік, він виховується насамперед як "зручний в обігу для жінок" [1, с.28]. Фемінний хлопчик добре вирізняється серед однолітків - має спокійний, м'який, характер, переважно грається в середовищі дівчат нетиповими для хлопчаків іграми, на образи реагує плачем або замикається в собі". Ми вважаємо, що дитино центричний стиль також сприяє розвитку фемінних рис у хлопчиків. Оскільки батьки, благими намірами - уберегти дитину від усіх негараздів та труднощів у житті - перешкоджають утвердженню маскулінних якостей. У результаті формується- невпевнений, нерішучий, несамостійний тип чоловіка, якому в майбутньому буде важко без допомоги приймати рішення.
   Статевонетиповий тип (для дівчат) є результатом жорсткого та нейтрально-заперечуючого стилю. Коли в сім'ї авторитарна мати і відсутній батько або він виконує пасивно-пристосовницьку роль, проходить ідентифікація дівчинки з матір'ю. В результаті в неї формуються маскулінні риси (рішучість, впевненість, наполегливість). Варто відзначити, що істотно важливим для виховання дитини є не сама присутність чи відсутність батька в сім'ї, а його роль і місце у структурі сім'ї , ставлення до нього та взаємостосунки між батьками. Коли ж батько займає незначну позицію у виховному процесі, користується малим авторитетом чи не має його зовсім, дівчинка несвідомо прагне наслідувати маму, бути такою ж сильною, владною, авторитарною. При нейтрально-заперечуючому стилі, ми вважаємо, що процес формування гендерної ідентифікації може проходити наступним чином: об'єктом для ідентифікації може стати інша сильна особистість, дуже добре якщо це конструктивна, а не деструктивна особистість, тому що дитина теж буде її наслідувати. "Залишаючись віч-на-віч із життєвими проблемами, дитина змушена хитрувати, маніпулювати іншими, брехати, що формує, з одного боку досвід самостійного виживання, звичку покладатися на власні сили, а з іншого - нездатність до побудови людських стосунків на основі дружби, емпатії, співробітництва" [4, с 148].
   Андрогінний тип (для обох статей) формується внаслідок партнерського стилю взаємовідносин, в якому немає чіткого розподілу рольових обов'язків між членами сім'ї, де один доповнює іншого, де є повна відсутність статеворольових стереотипів та розподілу на статевотипові чи статевонетипові риси характеру. Партнерський стиль сімейної взаємодії дає можливість для розвитку як андрогінної особистості, так і для нормального розвитку фемінності у дівчат та маскулінності у хлопчиків. Андрогінний тип особистості включає в себе всі позитивні аспекти маскулінності та фемінності, не заперечуючи чи відкидаючи один одного. "Мудре, щедре на похвалу батьківське виховання сприяє формуванню більше мужніх хлопців і жіночних дівчаток [1, с 28]. Варто відзначити, що дівчинка, яку виховував демократичний батько буде успішніша у вибудовуванні стосунків з особами протилежної статі, вона легко йде на контакт, так само безболісно припиняє стосунки. На нашу думку, для того, щоб зберегти позитивне відношення у дитини до осіб протилежної статі, ні в якому разі, ні при яких обставинах не можна дитині говорити негативне про її матір чи батька, оскільки в подальшому цим можна сформувати в неї масу особистісних та міжособистісних проблем. Результати досліджень Г. Казанцевої вказали на “тісний кореляційний звязок між ставленням у самотнійх жінок до батька і до осіб протилежної статі. Це може означати те, що відносини батька й дочки, які не склалися у дитинстві, призводять до її самотності у дорослому житті, що обумовлюється її негативним ставленням до чоловічої статі і до статевого життя” [1, с 29].
   Гіпергендерний тип (для дівчаток) - формується внаслідок жорсткого, нейтрально-заперечуючого, дитиноцентричного стилю спілкування. Коли в сім'ї батько виконує жорстко-авторитарну, а мати підкорювальну позицію. Відбувається ідентифікація з матір'ю. Усвідомлюючи, що жінки - другорядні, вторинні, слабкі істоти, які не здатні без чоловіка нічого вирішити чи зробити, дитина вибирає таку ж пасивно-нейтральну роль. При гіперопіці також формується слабка дівчинка, яка не вміє брати на себе відповідальність, чи постояти за себе. Така дівчинка матиме перебільшено-жіночні риси -емоційність, невпевненість, м'якість, невизначеність... Добре цей факт можна спостерігати у дитячому садку, така дівчинка не займатиме в іграх лідерських позицій, вона завжди буде на задньому плані. Вона може знати і вміти багато, але заявити про себе не вистачить сміливості.
   Гіпергендерний тип (для хлопчиків) - формується під впливом жорсткого, нейтрально-заперечуючого стилю. Ідентифікуючи себе з авторитарним батьком хлопчик має всі шанси, стати "таким же". Особистісними характеристиками гіпермаскулінних чоловіків є- егоцентризм, імпульсивні прояви поведінки, неприйняття недоліків та слабкостей іншої людини.
   Найбільшу шкоду для розвитку особистості дитини чинить непослідовність та неузгодженість стилю батьківської взаємодії. Непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, також дитині важко збагнути, якої саме поведінки очікують від неї батьки.
   Складними та багатогранними є відносини у парі "мати-дитина", особливо, коли сім'я є неповною. Згідно з поглядами Ф. Хорвата, “материнська любов виховує чутливість, увагу до людей, вміння співстраждати й допомагати їм, бути надійною і вірною людиною; завдяки матері в дитини розвивається здатність любити, зароджуються джерела альтруїзму, позитивних духовних нахилів” [6, с 178]. Діти, які не мали вдосталь материнського тепла і ласки, самі не вмітимуть любити, вони є емоційно-холодними, тобто відчуватимуть себе обділеними протягом усього життя.На нашу думку, труднощі у спілкуванні матері і дитини виникають і від того, що матерям притаманні амбівалентні почуття - вона одночасно і любить, і ненавидить свою дитину, особливо це стосується народження дівчинки "і ти теж народилася жінкою". Мається на увазі те, що у жінки, зазвичай, важка доля- їй важче займатися кар'єрою, оскільки першочегово вона має бути ідеальною матір'ю, дружиною. Поняття амбівалентності розглядалося такими вченими як Е. Фромм, Г. Салліван, 3. Фрейд, А. Менегетті, Р. Паркер та Т. Зелінська. Е. Фромм не погоджувався з Фройдом, який стверджував, що базою прихильності є потреба у сексі, інцестуальний симбіоз, на думку Фромма це потреба у безпеці, проте надмірна залежність від матері може призвести до “симбіотичних стосунків, наступає втрата індивідуальності” [7, с 8]. Р. Паркер стверджує, що материнська амбівалентність, не зважаючи на страждання, або навіть завдяки їм здатна викликати у матерів трансформуюче-позитивний вплив і, як наслідок, сприяти ефективному виконанню будь-якої роботи [7, с 8]. Результати пошукових зусиль М. Балтона та О. Воклея дають можливість стверджувати, що в “2/3 жінок-домогосподарок задоволені турботою про дітей, оскільки вони наповнюють сенсом їхнє життя, з іншого -існує незадоволення і навіть роздратування від щоденної праці, яка перевантажує і ізолює жінку-матір відсоціального життя” [7, с 8]. Т. Зелінська вважає, що материнська амбівалентність - це явище природне, нормальне, вічне. Табу на цю сферу традиційне, оскільки уявлення про ідеальне материство - стереотипне, є продуктом патріархальної культури. “Якщо б наша культура дозволяла матерям свідомо проявляти амбівалентність до своїх дітей без переживання провини та надмірної тривоги, то не було б таких руйнівних почуттів у матерів та їхніх дітей. Страх бути недоброю матір'ю розширює межі материнських страждань, посилює інтолерантність до переживання амбівалентності (особливо негативних проявів)” [7, с 8].
   Впровадження гендерного підходу в сучасній дошкільній педагогічній освіті дало б змогу спрямувати зусилля вихователів на успішне вирішення завдань гендерної соціалізації та ідентифікації дошкільників. Внаслідок цього досягнення ними сталої і адекватної гендерної ідентичності, сприятиме не лише успішній адаптації та розвитку дітей у суспільстві, а й створить їм передумови до гармонійної взаємодії з навколишнім світом.
   Висновки:
   Найважливішим джерелом формування гендерної ідентичності є сімейна соціалізація.
   "Основними критеріями дитячо-батьківських стосунків ступенем контролю і емоційного прийняття визначається: партнерський, жорсткий, дитино-центричний, нейтрально-заперечуючий стилі батьківської взаємодії.
   "Тип батьківського виховання має істотний вплив на розвиток психіки, зокрема на гендерний розвиток особистості. Наявність статевотипових, статевонетипових, гіпергендерних чи андрогінних властивостей у хлопчика чи дівчинки, насамперед, залежить від системи дитячо-батьківських стосунків.

Література

1. Федоришин Г.М. Психологія становлення особистості у батьківській сім'ї. - Івано-Франківськ, 2006. - 174 с
2. Целуйко В.М. Вы и ваши дети- Ростов на Дону: “Феникс”, 2004. -544 с.
3. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць. Частина І. -Херсон, 2008. - 482 с
4. Говорун Т.В., Кікінеджі О.М. Гендерна психологія. - К., 2004. - 308 с
5. Говорун Т.В. Соціалізація статі як фактор розвитку Я-концепції. автореф. дис. на здобуття наук, ступеня докт. психол. наук. - К., 2002. - 26 с
6. Ковбас Б., КостівВ. Родинна педагогіка: У 3-х т. Том 1. Основи родинних взаємовідносин- Івано-Франківськ, 2002. -288 с
7. Чодороу Н. Восспроизводство материнства: психосоциология пола

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com