www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Роль музики у формуванні духовності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Роль музики у формуванні духовності

М.В. Максимов

РОЛЬ МУЗИКИ У ФОРМУВАННІ ДУХОВНОСТІ

   У статті розглянуто можливість здійснення психологічного впливу на формування духовності особистості засобами музики. Показано, що гармонійність та особистісна зрілість людини позначається на її музичних уподобаннях. Доведено зв'язок певних рис особистості з позитивним ставленням до класичної музики. Визначено напрями формування духовності особистості засобами мистецтва взагалі й музичного зокрема.
   Ключові слова: духовність, особистість, самореалізація, музичні уподобання, катарсис.
   У соціології, культурології та публіцистиці “духовність” часто розглядають як об'єднавче начало суспільства, яке виражається у виді моральних цінностей й традицій, сконцентрованих в релігійних учіннях и практиках, а також в художніх образах мистецтва. У психології проекція духовності в індивідуальній свідомості розглядається як сумління. Духовність — це прагнення до самовдосконалення, величі духу. Один з перших етапів прояву духовності — це особливий стан душі, потяг до пізнання першоджерела життя. Людина намагається знайти відповіді на питання стосовно сенсу життя та свого призначення в світі. Отже, духовність у загальному смислі - сукупність прояву духу у світі та людині. Укріплення духовності відбувається у процесі просвіти, проповіді, виховної або патріотичної роботи.
   Постановка проблеми. Сприяння самовдосконаленню, створення умов для особистісного зростання своїх громадян є завданням цивілізованого суспільства. Духовний потенціал нації визначається загалом осіб із високим ступенем особистісної зрілості. Тому, важливість пошуку шляхів формування духовності людини в ході її становлення як особистості важко переоцінити, особливо якщо йдеться про найвищий рівень розвитку особистості -самоактуалізацію. Формування духовності, необхідною складовою якої є прагнення до самореалізації своїх здібностей та можливостей, тісно пов'язана з творчим ставленням людини до свого життя. Як зазначає В.А. Роменець, вище вираження своєї індивідуалізації людина знаходить у творчій діяльності [4]. Творча діяльність, в свою чергу, найбільше репрезентована у мистецтві.
   Вплив мистецтва на душу людини вперше висвітлив Аристотель у вченні про катарсис - очищення душі під час сприймання трагедії [1]. Учення про катарсис і досі лежить в основі психології художнього сприйняття, творчості і, в широкому соціально-психологічному розумінні, трактується як подолання самотності і відчуженості, досягнення людської солідарності, якісний стрибок у процесі соціалізації, формування гуманістичного світосприймання, залучення до високих духовних цінностей людства, які несуть твори великих творців.
   Сучасна практика виховання використовує вплив мистецтва взагалі та музики зокрема як виховний та психокорекційний засіб. Проте, використання музичних творів з метою впливу на особистість ще й досі носить суто емпіричний характер. Психологи просто зазначають, який репертуар відомих музичних творів треба застосовувати в тому чи іншому випадку, але механізми психологічного впливу музики на психічний стан людини залишаються невідомими. Таким чином, без спеціальних психологічних досліджень повноцінне використання музичного мистецтва з метою формування духовності, а отже й особистісному зростанню та гармонізації особистості, залишається неможливим.
   Мета дослідження: з'ясувати зв'язок духовності людини з її музичними уподобаннями та визначити напрями формування духовності особистості засобами музичного мистецтва.
   У психології було висунуто надзвичайно багато різноманітних теорій, з яких кожна по-своєму роз'яснювала процес художньої творчості та сприймання творів мистецтва. Проте й досі не має жодної повністю завершеної і загальновизнаної системи психології мистецтва. Бідність і хибність гедоністського розуміння психології мистецтва показав ще В. Вундт [2], коли він з вичерпною ясністю довів, що в психології мистецтва доводиться мати справу з надзвичайно складним видом діяльності, в якому момент задоволення відіграє непостійну і часто неварту роль. В. Вундт вважає, що психологія мистецтва найкраще пояснюється виразом "вчувствування", оскільки, з одного боку, воно повністю справедливо вказує, що в основі цього психічного процесу лежать почуття, а з іншого боку, вказує на те, що почуття в даному випадку переносяться суб'єктом, що сприймає, на об'єкт.
   Аналізуючи вплив мистецтва на особистість спираючись на теорію 3. Фрейда, слід зазначити, що в ній йдеться про залучення несвідомого із вказанням на те, яким чином несвідоме в мистецтві стає соціальним. Мистецтво, як вважає 3. Фрейд, - ілюзія, що відводить від життя за допомогою фантазії. Мистецтво збуджує нас як слабкий наркотик і дає нам тимчасове сховище від труднощів. Його вплив не настільки сильний, щоб дати нам забуття реальної злиденності. Естетична діяльність не допомагає в наших стражданнях, але дає значну компенсацію [5]. 3. Фрейд твердить, що сублімація інстинкту є дуже помітною рисою культурної еволюції і робить можливими вищі розумові дії, наукову, художню, ідеологічну активність, щоб відігравати таку важливу роль у цивілізованому світі. Культура має в собі значну частину психічної енергії. Культура потребує брати її із сексуальності, -заявляє основоположник психоаналізу.
   Вчення про катарсис як основу естетичної реакції - центральний феномен психології мистецтва - Л.С. Виготський наповнює іншим змістом, ніж Фрейд. Для 3. Фрейда катарсис - засіб захисту особистості від нестриманих патогенних імпульсів, свого роду клапан, який рятує її від примітивних сексуальних інстинктів. Як в інших моделях психоаналізу, у поясненні 3. Фрейда катарсис виступає в ролі такого акту поведінки, детермінантою якого є минуле - приховані в глибинах організму, в бурхливому "котлі емоцій" темні психічні сили.
   Л.С. Виготський вносить в поняття про катарсис ознаку, яка вказує на спрямованість цієї реакції в майбутнє. Від того, який напрям надає мистецтво психічному катарсису, залежить і те, які сили він надасть життю. Мистецтво є, скоріше, організацією нашої поведінки на майбутнє, установка вперед, вимога, яка можливо, ніколи і не буде здійснена, але яка змушує нас прагнути йти поверх нашого життя, до того, що лежить за ним. Отже, мистецтво осмислюється як засіб організації реальної, земної поведінки, спрямованої в соціальну далечінь.
   Л.С. Виготський підкреслює, що теорія 3. Фрейда зможе дати правильне соціально-психологічне тлумачення і символіці мистецтва, і його історичному розвитку, але вважає, що мистецтво ніколи не може бути пояснено до кінця з малого кола особистого життя, а неодмінно потребує пояснення з великого кола життя соціального. Мистецтво як несвідоме є тільки проблема; мистецтво як соціальне розв'язання несвідомого - ось її найімовірніше розв'язання [3].
   Механізм впливу мистецтва на людину може бути представлений приблизно в такому вигляді: основою естетичної реакції є афекти, що викликаються мистецтвом і “переживаються” людиною зі всією реальністю і силою, але знаходять собі розрядку в тій діяльності фантазії, якої вимагає сприйняття мистецтва. Завдяки цьому затримується і пригнічується зовнішня моторна сторона афекту, і людині починає здаватися, що вона переживає тільки ілюзорні відчуття. На цій єдності почуття і фантазії і засноване будь-яке мистецтво. Найближчою його особливістю є те, що воно, викликаючи протилежно спрямовані афекти, затримує (тільки завдяки початку антитези) моторний вираз емоцій і, зіштовхуючи протилежні імпульси, знищує афекти змісту, афекти форми, призводячи до вибуху, до розряду нервової енергії. У цьому перетворенні афектів, в їх самозгорянні, у вибуховій реакції, що призводить до розряду тих емоцій, які тут же були викликані, і полягає катарсис естетичної реакції.
   Важливими для сприйняття музики є асоціації, які мають алегорично-асоціативний характер. Позамузичні асоціації завдяки ритму споріднені з жестом, рухом, танцювальністю. Музика - єдиний вид мистецтва, який не тільки "творить" емоцію, а й звертається до неї як до матеріалу. Душевний світ, світ почуттів, а подекуди й чуттєвих сприймань, у музиці є основним предметом відображення.
   Виходячи з аналізу літературних джерел, висока оцінка і визнання класичної музики як важливого елементу свого духовного багажу виникають у людини як результат певної зрілості його просоціальних установок, вибору стилю життя, обумовленого системою позитивних ціннісних орієнтацій особи, створюючих в своїй сукупності те, становить “Я-концепцію”, яка є уявленням про самого себе як цивілізованої людині.
   Вивчаючи музичні уподобання людини можна скласти уявлення про рівень її особистісного розвитку. Музичні інтереси людини складають одну з ланок її загальної духовної культури, і в цій ланці як в дзеркалі може відобразитися з більшою або меншою повнотою вся особа з характерними для неї властивостями особистості. Отже, з'ясування впливу рівня духовності на сприймання музики дасть можливість визначити ці властивості через визначення музичних уподобань людини.
   Результати дослідження. Музика та духовність мають взаємний співрозвиток, який розпочався з далекої давнини. Глибина музичної думки, її філософії посилювалася через нові жанрові та стилістичні форми. У духовності, як категорії, можна бачити також якісні зміни, завдяки підсилюванню релігійними інституціями. Постійне звернення релігійних інституцій до музичного мистецтва використовувалась як додатковий канал засвоєння духовності. Цей канал має двовекторну спрямованість. Музика сприяє формуванню духовності та є більш доступним та зрозумілим засобом самовдосконалення для людини. Будь-яка музика має духовний зміст, виступає як носій інформаційно-енергетичного виміру. Слід зауважити, що кожна музична думка “коментує” ставлення композитора до світу. У цьому ставленні слухач знаходить своє спільне з композитором. Від цього залежить схильність співпереживання слухача з музичною думкою одного або декілька композиторів. Музичні думки, ідеї віддзеркалюють вже пережиті композитором стани, умови, явища, обставини. Без такого переживання музичний твір схожий на технічну вправу (у музиці є музичні вправи для розвитку виконавчої техніки, вони не несуть жодного змісту). Кожний композитор при створенні музичного твору багато разів “перевіряє” правильність викладення своєї музичної думки. Така можливість надається завдяки професійному досвіду, майстерності, смаку, таланту, геніальності тощо. Без належного бажання та сили духу композитор не в змозі викласти або довести до слухача свої думки. Бажання викласти думки, створити музичний твір продиктоване певним переконанням у необхідності поділитися з людьми своїми певними внутрішніми переживаннями, ставленням до самого себе або до інших, розповісти про внутрішній світ. Спонукання до більш якіснішого викладення музичних думок виникає виключно завдяки ускладненню та багаторівневості внутрішніх переживань композитора. Усвідомлення цього композитором або слухачем надає можливість усвідомлення про духовний зріст особистості та процес формування наступного рівня особистісної зрілості. Штучні спонукання до внутрішніх змін, настанови щодо бачення певних явищ, нав'язування відповідальності перед собою та слухачами не несуть жодної можливості на позитивні зрушення у бік духовності.
   Послідовність: ідея - музична ідея - композитор - виконавець - слухач є певна якісна та кількісна трансформація духовності. У цьому процесі може збільшуватись або зменшуватись сила духовності та її якість. Це пов'язано з тим, що будь-яка ідея може знайти розвиток та інтерпретацію або своє знецінення чи значущість. На кожному рівні “проходження” музичної ідеї є певні суб'єктивні фактори, через які на кінцевому етапі - (сприймання музики слухачем) може стати недосяжною. Через таку несприйнятливість сучасне суспільство стикається з проблемою, яку часто називають бездуховність, особистісну деградацію тощо. Бездуховність можна розуміти як неготовність стану свідомості до сприймання більш складного та високого в порівнянні з наявним рівнем духовності суб'єкта.
   Мистецтво є особливий спосіб світосприйняття, який впливає на формування духовності так само, як і виховання, але тільки іншим шляхом. За самою своєю природою естетичне переживання залишається незрозумілим і прихованим у своїй сутності та протіканні від суб'єкта. Людина ніколи не знає і не розуміє, чому їй сподобався той чи інший мистецький твір. Все, що висловлюють для пояснення його впливу, є лише припущенням, раціоналізацією несвідомих процесів.
   В цьому плані важливо розглянути співвідношення поняття духовності й адаптації. Існують певні межі, в яких адаптація має раціональний смисл, але за цими межами вона неспроможна протистояти руйнуванню організму: адже він не може безмежно змінюватися. Саме цей критичний момент примушує організм долати загрозливі впливи середовища і робити його сприятливим для життя. Тут міститься вихідний пункт для розкриття смислу духовності. Чим яскравіші індивідуалізовані предмет або явище, тим глибшою і ширшою виявляється їх співвіднесеність з оточенням. Думка людини - вища форма індивідуалізації - прагне абсолютної співвіднесеності зі світом як основної мети пізнання. Вища, ідеальна форма співвіднесеності виражається у світогляді людини, а вища практична форма - в її вчинках. Багатство духовного життя індивіда полягає в багатстві його дійсних стосунків зі світом. Отже, мистецтво життєтворчості формується за умов успішного протікання процесу соціалізації людини, що забезпечує її духовне зростання. Необхідною складовою такого процесу є вплив мистецтва на становлення духовності особистості.
   Зазначене вище дає можливість досягти оптимальних умов підтримки психологічної рівноваги людини з оточуючим середовищем. Відбувається це через компенсацію несвідомої установки установкою свідомості. В іншому випадку - свідомість придушується несвідомими імпульсами, а душа людини насичується конфліктними станами, деструктивні імпульси яких у будь-який час можуть вийти з-під контролю і штовхнути людину на аморальні чи кримінальні вчинки. Отже, мистецтво - це той вид діяльності, який дає можливість для гармонізації внутрішнього із зовнішнім. Гармонійність особистості, у свою чергу, є складовою духовності людини.
   Висновки:
   1. Розвиток духовності особистості неможливий без музичного компоненту, який органічно вплітається в процес становлення особистості.
   Вплив музики може бути одним із засобів підвищення духовності, розвитку особистості, її адекватної соціалізації у суспільстві.
   2. Вивчення зв'язку духовності особистості й музики, яку вона обирає надає можливість оперувати до загальної культури особистості, а також у широкому смислі до народу, нації. Вплив техногенних змін цивілізації на культуру відбувається, але в певній мірі, оскільки внутрішній світ людей недоступний прямому впливу зовнішніх чинників.
   3. Музика, що несе в собі духовність дає можливість людині розвивати свою особистість, свій творчій потенціал, здібності; завдяки можливості катарсичного очищення, відчуття своєї єдності із всесвітом, трансцендентних переживань у людини відкривається в прихованій можливості самовдосконалення.
   4. Сучасний стан рівня культури може бути змінений у позитивному напрямі, завдяки розвитку усвідомлення значущості музики як головного інформаційно-енергетичного каналу, який можна використовувати як засіб формування духовності людини.

Література

1. Аристотель О душе. Соч. в 4-х томах. - М.: "Мысль", 1976. - Т.1, с. 371-448.
2. Вундт В. Введение в психологию/ В. Вундт. - М.: КОМКНИГА. -2007. - 168 с.
3. Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Педагогика. - 1987. - 344 с.
4. Роменець В.А. Психологія творчості. - К.: “Либідь”. - 2001. - 288 с.
5. Фрейд 3. Психоанализ. Религия. Культура. - М., 1992.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com