www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Громадянська освіта як чинник формування духовності особистості (правовий аспект)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Громадянська освіта як чинник формування духовності особистості (правовий аспект)

М.М. Мальований

ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ (ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

   У даній статті розглядаються питання формування громадянського суспільства як носія морально-духовних цінностей. Ролі освіти у вихованні громадянина держави.
   Ключові слова: громадянськість, громадянське суспільство, громадянська освіта.
   Освіта є вирішальним фактором розвитку України в інформаційному суспільстві, а також формування відповідної моделі конкретно-історичної особистості - громадянина України, здійснюючого свою діяльність у соціальному просторі та його складовій - освітній.
   Відповідно до закону України "Про освіту", метою останнього є всебічний розвиток людини як особистості, найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних якостей, виховання високих моральних якостей, формування громадянина, здатного до свідомого суспільного вибору [1].
   У той же час спостерігається протиріччя між декларованими принципами виховання в учнів поваги до Конституції України, прав та свобод людини й громадянина, закріплених в ній, та практичною реалізацією цих й інших положень діючого законодавства. Відсутність системи національного виховання, в тому числі, його складової - патріотичного, низький рівень політичної та правової культури не дозволяє учнівській молоді здійснювати свідомий вибір та робить її беззахисною перед виховними маніпуляціями й політичними технологіями. Особливо це відчувається в таких сферах суспільного життя як освіта та політика. Про це свідчать розмаїті та нескоординовані на основі національної ідеї виховні та виборчі технології, які перетворюють суб'єктів навчально-виховного процесу, тобто, громадян з їхніми правами та обов'язками у зомбовану електоральну одиницю.
   Тому на сучасному етапі державного будівництва в Україні особливо актуальною стає громадянська освіта як вид і складова частина системи духовної освіти та освітнього простору загалом.
   Ось чому важливу роль у громадянському вихованні відіграє громадянська освіта, тобто навчання, яке спрямоване на формування знань про права та обов'язки людини та громадянина. Громадянська освіта завдяки нерозривному зв'язку з формуванням соціально-політичної компетентності особистості в суспільній сфері, передбачає політичну, правову та економічну освіченість і, як наслідок, здатність користуватися відповідними знаннями в умовах кардинальної перебудови суспільства.
   Актуальність цієї теми визначається ще й тим, що процеси, які відбуваються в економічній та соціальній структурі українського суспільства -встановлення приватної власності як домінуючої - та, відповідно, принципово нових соціальних груп і класів. Виникнення об'єднань громадян, які артикулюють потреби різних прошарків суспільства та їх захист, зокрема, й учнівська молодь, не володіють навичками співставленім своїх духовних інтересів з програмовими цілями та задачами цих об'єднань, у тому числі, й політичних партій. Склалась парадоксальна ситуація, коли переважна більшість громадян не усвідомлює свої колективні й навіть індивідуальні інтереси. Тобто, має місце порушення принципу історизму в сфері його практичної реалізації в процесі функціонування громадянської свідомості.
   Воно, це протиріччя, обумовлює й відповідну проблему в процесі формування свідомого громадянина: відповідність сукупності теоретичних знань практиці суспільного життя.
   Саме тому, тобто, розв'язанню даного протиріччя, має бути присвячена громадянська освіта в її змістовому аспекті.
   До головних засобів розв'язання цієї проблеми належать:
   - оволодіння учнями навичками здійснення моніторингу, та на цій основі проведення аналізу вироблення й реалізації власних рішень;
   - засвоєння навичок співіснування особистості та громадянських інституцій у громадянському суспільстві, що можливо лише при умові їх практичної участі у суспільному житті (головним чином, через участь у шкільному самоврядуванні) й толерантного ставлення до носіїв різних точок зору.
   До речі, до суб'єктів рішення цієї проблеми в межах освітнього простору належить і влада, яка об'єктивно потребує відповідного реформування як у центрі, так і на місцях. Сутність реформування - перепрофілювання її задач на задоволення матеріальних та духовних інтересів і потреб конкретних людей, громадян, включення їх у процес прийняття рішень. Подібне можливо лише за умови формування, розвитку та функціонування громадянського суспільства. Після проголошення державної незалежності України ідея громадянського суспільства була сприйнята в наукових колах як загальнолюдська цінність. Вона знайшла відображення в Декларації про державний суверенітет України (1991) та в Конституції України (1996).
   Як вважають українські суспільствознавці, зростання протягом останніх років (як кількісне, так і якісне) багатоманітних інституцій громадянського суспільства загалом є суттєвим фактором системної трансформації українського соціуму. Одночасно, й це закономірно для даного етапу розвитку суспільства, має місце дефіцит участі громадськості в управлінні державними та гуманітарними процесами.
   У зв'язку з цим, органічною складовою громадянської освіти, перш за все, її змістового аспекту, є знання історичного досвіду і, відповідно, його відображення в цьому змісті відомостей про громадянське суспільство.
   Важливо підкреслити, що особлива заслуга у розробці концепції громадянського суспільства та його взаємозв'язку з державою належить Г. Гегелю. Громадянське суспільство, за Гегелем, виникає нібито між сім'єю та державою. Таке суспільство Грунтується на приватній власності, соціальній диференціації та розмаїтті інтересів, взаємодії індивідів і груп. Воно внутрішньо суперечливе, плюралістичне, бо в такому суспільстві кожна вільна людина - "суб'єкт для себе". Для узгодження різноманітних інтересів потрібен вищий арбітр, яким може бути держава, за умови, що вона здатна відображати спільний інтерес, яким є національна ідея.
   Основою формування та існування громадянського суспільства, згідно прибічників марксистської точки зору, вважається сфера праці та соціальна структура суспільства. Змістом поняття "громадянське суспільство", внаслідок цього , виступають інституції сім'ї, прошарків, класів, певним рівнем розвитку матеріального виробництва. Тому громадянське суспільство засновується на приватній власності. Така точка зору отримала свій наступний розвиток у соціал-демократичній традиції, якій властивий потяг до справедливості та рівності. Держава має приймати участь у забезпеченні функціонування громадянських інституцій, щоб гарантувати їх демократичне керування.
   Ліберальна лінія розвитку концепції громадянського суспільства центр ваги зміщує на свободу особистості як вищої цінності, на саморегулятивну функцію громадянського суспільства з метою захисту його від зазіхань держави. Дискусії про стосунки держави та громадянського суспільства перманентні за своєю суттю.
   За 18 років незалежності українські науковці та суспільствознавці у розумінні змісту громадянського суспільства досягли певних успіхів у контексті дослідження його загальної проблематики. Утвердження ідеї громадянського суспільства та його історичної еволюції досліджували такі українські науковці, як О. Ковальчук, В. Демидов, О. Карась, О. Проценко, В. Чепінога. Присвятили свої роботи специфіці історичних передумов формування громадянського суспільства в Україні (як у минулому, так і в сучасних умовах) І. Паско, Я. Паско, Л. Нагорна, П. Сас, О. Шумілов, Я. Грицак, С. Удовик. Актуальні питання становлення громадянського суспільства в Україні (перш за все - взаємодія його інституцій з органами державної влади) проаналізували В. Барков, Т. Розова, І. Кресіна, В. Горбатенко, І. Курас, Ф. Рудич, О. Ковальова, А. Силенко та інші.
   Соціологічні аспекти розвитку громадянського суспільства досліджували Н. Панін, О. Головаха, С. Макеєв. Велику увагу вивченню досвіду функціонування громадянського суспільства в зарубіжних країнах та можливості його використання у вітчизняних умовах приділили Г. Зеленько, О. Ковальова, А. Кудряченко, В. Офізко, С. Рудич.
  Згідно досліджень українських суспільствознавців, сучасна епоха, визначальним напрямком розвитку якої є демократизація в усіх сферах суспільства, надобуває глобальний характер, формує модель громадянина, який існує та діє в умовах громадянського суспільства як одна з основних сфер функціонування демократії. Саме це записано у ст. 1 Конституції України [2].
   У сучасній політологічній науці громадянське суспільство визначається як сфера спілкування та взаємодії, самоорганізації й самоврядування громадян на засадах добровільно сформованих асоціацій (організацій, рухів, партій), яка захищена відповідними законами від регламентації з боку держави, й головними ознаками якої є морально-духовні цінності: свобода слова, зібрань, можливість вільно відстоювати свої переконання.
   У демократичних суспільствах, до яких тяжіє сучасна Україна, створені, відповідно, законодавчі умови для функціонування інституцій громадянського суспільства. Нормативною базою для функціонування об'єднань громадян є Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 липня 1992 року № 2460-ХП зі змінами та доповненнями. У даному законі міститься поняття суспільних організацій та політичних партій як основних інституцій громадянського суспільства. У 2001 році було прийнято наступний Закон, який унормовував діяльність саме політичних партій ("Про політичні партії", від 5 квітня 2001 року № 2365-ІП). Завдяки цим законодавчим актам були створені умови формування в суспільній свідомості уявлень про суспільні організації та політичні партії. Здійснення ж народом своєї конституційної функції - носія суверенітету та єдиного джерела влади - отримало ознаки свідомого та відповідального волевиявлення.
   З проголошенням незалежності української держави почали створюватися нові суспільні організації та політичні партії. Навіть їхнє кількісне збільшення свідчить про те, що сучасне українське суспільство активно трансформується на основі соціальної структуризації. Так, на кінець 2009 року, в Україні було зареєстровано понад 170 політичних партій та близько 3х тис. інших громадських організацій. Підтвердженням загальноукраїнського процесу може слугувати й ситуація в Запорізькій області. Якщо в 1992 році в регіоні налічувалося тільки 16 суспільних організацій, то у 1993 році- вже 51, у 1995- 93, а в грудні 2009 функціонувало понад 150 обласних організацій політичних партій, 870 обласних громадських організацій як загальноукраїнського, так і міжнародного рівня. Але варто зазначити, що усвідомлення населенням важливості цих організацій по захисту їхніх же інтересів не відповідає об'єктивним потребам. Тому кількість членів партії, наприклад, не перевищує 8% від загальної кількості населення області. Більшість же громадян є політично інертними та виявляють свій громадянський обов'язок тільки безпосередньо у виборних кампаніях.
   Наведені дані висувають перед громадянською освітою та її змістом задачу не тільки інформувати суб'єктів навчально-виховного процесу про наявність законодавчих рішень в Україні, але й формування в них почуття громадянськості, яке є свідченням готовності й здатності людини, громадянина до активної участі в справах суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав, обов'язків та духовних потреб.
   Саме поняття громадянськість вказує на сукупність наступних духовних якостей особистості:
   - високо розвинутих моральних якостей суб'єкта;
   - зрілості й адекватності політичної та правової свідомості;
   - почуття патріотизму, дотичності до історії своєї вітчизни та її народу;
   - усвідомлення себе як повносправного члена соціальної громади, громадянина своєї країни, повага до громадянських прав та обов'язків, визначених Конституцією України.
   Формування громадянськості відбувається в процесі соціалізації суб'єкта навчально-виховного процесу в освітньому просторі, де в акумульованому вигляді постає вся палітра суспільних відносин. Реалізація цих ідей можлива в системі освіти шляхом створення та здійснення різноманітних проектів, що формують на основі національної ідеї не тільки духовну особистість громадянина, але й таку сучасну історичну спільноту, як українська політична нація, котра намагається жити в співдружності з усіма народами та державами світу [3]. Важливість такого розуміння формування змісту громадянської освіти, як частини освітнього простору, обумовлене особливостями сучасного українського суспільства. На відміну від розвинутих демократичних країн, в яких формування громадянина повністю базується на політичній та правовій сферах діяльності громадянського суспільства, в Україні, в зв'язку з відсутністю відповідної правової та юридичної бази або її недієздатності, "як за об'єктивними, так і суб'єктивними причинами", цей процес здебільшого базується на морально-етичних основах, тобто, морально-етичні імперативи й цінності досі виступають як головний критерій ефективності громадянської освіти.
   Таким чином, незважаючи на те, що вивчення феномену громадянського суспільства передбачено навчальними програмами курсів "Людина та суспільство", "Основи правоведения", існуючі програми та навчальні посібники не дають комплексного усвідомлення процесів формування громадянського суспільства та механізмів захисту громадянами своїх прав та свобод.
   Громадянська освіта учнівської молоді, в зв'язку з цим, дає можливість зрозуміти діалектику взаємовідносин громадянського суспільства та держави, які є складними та суперечливими. Громадянське суспільство, як система в саморозвитку, завжди відчуває тиск з боку державної влади. В свою чергу, демократизуюча держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, його суб'єктів, які контролюють дії інституцій державної влади.
   Недостатня розвинутість громадянського суспільства є, в свою чергу, однією з причин узурпації його прав з боку держави, внаслідок чого відбувається перерозподіл функцій держави та громадянського суспільства в інтересах держави. Тому держава та суспільство існують в стані постійної суперечливої взаємодії та взаємовпливу, характер та напрямок яких значною мірою залежать від рівня розвинутості громадянського суспільства, його інституцій та конкретних громадян.
   У зв'язку з цим, громадянська освіта в її проекціях у майбутнє, на наш погляд, повинна займати все більше місця в гуманітарному секторі освітнього простору України, а її суб'єкти в усе більшій мірі будуть ставати особистостями - свідомими громадянами свого суспільства.

Література

1. Закон України "Про освіту". Київ. 2001
2. Конституція України від 28.06.1996 р. З змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 г. №2222-IV.
3. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI сторіччі. Київ.2002.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com