www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Феномен свідомості в руслі синергетичної парадигми
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Феномен свідомості в руслі синергетичної парадигми

В.Ф. Маценко

ФЕНОМЕН СВІДОМОСТІ В РУСЛІ СИНЕРГЕТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

   У статті викладено результати аналізу феномену свідомості в руслі синергетичної парадигми на матеріалах сучасних вітчизняних та зарубіжних досліджень та окреслено перспективи подальшого дослідження вказаної проблеми.
   Всі хто знайомиться з психологічною наукою більш-менш системно, рано чи пізно стикаються з фактом відсутності в ній єдиної загальної теорії, яка б не лише узагальнювала та пояснювала, але й дозволяла об'єктивно оцінювати все розмаїття існуючого фактичного матеріалу.
   Точніше, теорій в ній існує дуже багато, але вони розглядають ті чи інші групи фактів та феноменів ізольовано одна від одної. Дуже показово ця ситуація відображена у Ф. Олпорта, який згадує 90 теоретичних спроб обгрунтувати процес сприймання [1, с 16].В чому ж причина такої теоретичної аморфності, що має одним своїм полюсом конформізм, який доходить іноді до справжнього синкретизму, іншим - нетерпимий до інших позицій дидактизм. Така ситуація викликана зовсім не різноманітністю підходів до феномену “людина”, а тим, що “граничні вихідні поняття окремої теоретичної концепції не можуть бути розкриті засобами концептуального апарату самої теорії - для цього потрібен узагальнюючий перехід до метатеорії” [3, с 17].
   По суті справи, ця думка є варіантом першої теореми М. Геделя згідно якої в будь-якій достатньо складній системі, що базується за аксіоматичним принципом, є хоча б одне твердження, доведення істотності чи хибності якого в рамках даної теорії є неможливим. Як відомо, вирішення цієї кризової ситуації полягає в виході за межі указаної системи, в побудові її моделі, причому такої моделі, в якій істинні всі закони, що діють в вихідній системі -саме така вимога геделівської теореми про повноту.
   Якщо ми, враховуючи сказане вище спробуємо вибудувати метатеорію концепту “людина” в її істинному вигляді і сенсі, то одержимо (в ідеалі, звичайно) наукову галузь, що інтегрує в собі декілька наукових дисциплін. Тобто в кінцевому результаті ми прийдемо до філософії науки, оскільки саме вона (за визначенням) є наукою про загальні закономірності буття, мислення та пізнання, про що в свій час писав Б.Г. Ананьев: “лише філософія, а не окремі науки, може висвітлити проблему людини в цілому, тобто стати справжньою теорією цілісної людини [2, с 11]. Але в цьому граничному випадку ми зіштовхуємось з Основним Питанням філософії, питанням про те, як Свідомість співвідноситься з Буттям, а Матерія з Мисленням. Для вирішення цієї проблеми потрібна нова метатеорія. Але де гарантія, що в відповідності з тією ж теоремою Геделя, в цій новій метатеорії не буде свого Основного питання?
   Саме вирішення цього “підструктурного” питання мабуть, виходить за рамки та межі філософії, оскільки багато в чому залежить від вирішення так званої “дилеми Н.О. Лосьського”. Ця дилема проголошує, що пізнання дечого (не має значення, чого конкретно) залежить:
   а) або ж від існування прямого знання оригінала - тоді безпосереднє знання оригіналу є джерелом істинного знання;
   б) або ж від існування зовнішнього досвіду, з якого ми можемо одержати уявлення лише про копії (але не про сам оригінал!) остільки, як довели Д. Юм та І. Кант, ми не можемо (принципово) вийти за межі зовнішнього досвіду, бо ж все наше пізнання починається з досвіду, тоді ми ніяк не можемо судити про істинність копій, що пізнаються нами, остільки нічого не знаємо про оригінал.
   Легко побачити, що будь-яке вирішення вказаних проблем приводить знову до психології. Тому прийняття тієї чи іншої позиції стосовно основного питання філософії є питанням вибору дослідника. В історичній ретроспективі в марксистській філософії основне питання вирішувалось на користь матеріалістичного вибору (в наказовому порядку). В відповідності з цим психіка розглядалась як властивість суб'єкта, який був матеріальним носієм свідомості, психічного.
   А остільки “пояснити властивість - значить виразити її в якості функції свого носія” [2, с 52], отже необхідно вивчати функції суб'єкта саме як матеріального фізичного тіла. Успіхи, досягнуті наукою в цьому напрямку, досить відомі та вражаючі. Але на загальнопсихологічні питання даний підхід відповідей не дає. Якщо в матеріалістичній психології основною теоретичною передумовою для пояснення виникнення психіки є теорія еволюційного розвитку, що повів за собою деякий якісний стрибок в кількісній організації матерії, який “не зводиться механічно до більш простих явищ” [8, с 37], то що ж таке цей “якісний стрибок”, який його механізм, на яку теорію він опирається. Справді, якщо це дійсно так, то ми можемо надіятись на створення, наприклад, штучного інтелекту, що практично не відрізняється від людського, шляхом створення “еволюційного стрибка” в комп'ютерній архітектурі, коли кількість (тобто складність та швидкодія “заліза”, що росте) перейде в нову якість - комп'ютер стане “розумним” (без лапок!) і “мислячим” в повному сенсі цього слова. Але, якщо ж ми не маємо ніяких розумних доказів та думок щодо цього “якісного стрибка”, то слід з повною відвертістю говорити про парадигму матеріалістичної психології всього лише як про одну з теорій, кожна з яких має право на існування. Кун стверджував, що марксизм, фрейдизм та будь-яка релігія не є наукою, оскільки їх неможливо експериментально ні довести, ні відкинути.
   В повній мірі все, сказане вище, стосується також протилежного погляду на природу психіки та психічного. Найяскравіше вона сформована С. Грофом в трансперсональній психології, “є достатні свідоцтва того, що свідомість при певних обставинах може функціонувати незалежно від всього матеріального субстрату” [9, с 265]. Тут (якщо повністю абстрагуватись від всього комплексу гносеологічних проблем, пов'язаних з концептами “свідомість” та“матеріальний субстрат”) досить добре видно, що психіка абсолютно втрачає похідний характер і сама стає вихідним феноменом, тобто, за словами Л.М. Веккера, “перестає бути властивістю та автоматично логічно перетворюється в носія властивості” [3, с 633].
   В рамках даного підходу можна виділити, як мінімум, два варіанти. Перший - вважається, що “істинним” носієм психічного начала в індивіді є поки-що невідомий різновид матерії - щось подібне до елементарних часток (як, наприклад, фотон вважається носієм електромагнітного поля). Легко зрозуміти, що гносеологічно це є різновид матеріалізму.
   Другий же варіант, що має на увазі в певному сенсі відсутність будь-якого матеріального, речового субстрату психіки (що розуміється тут більш вузько -переважно лише в вигляді свідомості), значно менше розроблений. Навіть філософські дослідження цього напрямку (ті що можуть бути віднесені до так званого “ідеалізму”) дуже і дуже тісно пов'язані з релігією. Поділ ідеалізму (досить умовний сам по собі) на об'єктивний та суб'єктивний тим більше пов'язаний з тим чи іншим типом релігії- об'єктивний ідеалізм- “з “космоцентричним теїзмом та навгетеїзмом”; суб'єктивний з “егоцентричними чи соціоцентричними релігіями атеїстичного забарвлення” [10, с 197]. (В цьому сенсі небезпідставне напівіронічне визначення Гегелем релігії як “філософії для широкого загалу). А остільки релігію з психологічних позицій іноді визначають як “прагнення людини і суспільства до безпосереднього зв'язку з Абсолютом [9, с 406], то ми знову ж таки (через наше розуміння Абсолюту та ставлення до Абсолюту) повертаємось до того ж основного питання філософії.Порівнюючи сказане вище зі згадуваною концепцією С. Грофа, можна сформулювати думку наступним чином. Якщо трансперсональна психологія допускає можливість існування свідомості, яка не має ніякого матеріального субстрату, то тоді вона повинна відповісти на питання: “що таке Абсолют і як він зв'язаний з людиною”, остільки свідомість що не має матеріального субстрату в принципі, є ідеальним і, отже, таким, що має безпосереднє відношення до Абсолюту, який розуміється тут повністю в філософському сенсі - як єдина, вічна, всеохоплююча основа світу, повнота буття та досконалість, творче первоначало всього сущого [10, с 5].
   З певною умовністю можна сказати, що наукові дослідження мають два аспекти - один суто науковий, другий - прикладний. Так, наприклад, більшість користувачів телевізора чи комп'ютера розуміють лише загальні принципи, за якими вони працюють. І цього, безумовно, досить. Рівень же знань творців колайдера дещо інший. Відомий фізик Капіца саме це мав на увазі, говорячи, що наука - це невідоме, а відоме - це вже техніка.
   Судячи з наукових публікацій, проблеми світобудови на сьогоднішній день найбільше цікавлять фізиків та психологів. Почнемо з фізиків. До парадигмальних змін їх спонукали певні об'єктивні обставини, а саме: передусім повністю трансформувались уявлення про матерію як непохитну твердиню, що лежить в основі світобудови. Атоми, з яких складаються абсолютно всі тіла, розташовані на величезних відстанях один від іншого в порівнянні з їх розмірами. А що між атомами? Виявляється пустота. І самі атоми практично складаються з пустоти. Атомне ядро займає одну трильйонну частину всього атомного об'єму. На величезній відстані від ядра крутяться електрони, які згідно з теорією Дірака, також складаються з пустоти, остільки являють собою “збуджений стан фізичного Вакууму”, тобто особливий стан пустоти.
   На сьогоднішній день західна наука, що 300 років відстоювала необхідність помацати, подивитись, поміряти, зважити і т.д. об'єкт дослідження вийшла за межі чуттєвого сприйняття і вже не може опиратись на логіку та здоровий глузд.
   В одній із статей В. Гейзенберг писав: “Бурхлива реакція вчених на останні відкриття сучасної фізики легко пояснювана: вони потрясають основи цієї науки, вона схоже, починає втрачати Грунт під ногами [2;257].
   А Ейнштейн був приголомшений не менше. В автобіографії він писав: “Всі мої спроби пояснити ці нові відкриття були абсолютно безуспішними. Це нагадує ситуацію, коли Грунт йде з під ніг і ні на що спертись” [5;270].
   Сьогодні все більше вчених у всьому світі починають розуміти, що наука XX століття була “чисто енергетичною”, тобто розглядала рух і взаємодію речовини та енергії, залишивши поза увагою те, що стосуються руху та перетворення інформації. Фізики глибоко вивчили та ввели через технічні науки в практику нашого життя три неживих фундаментальних взаємодії: гравітаційну, електромагнітну та так звану “сильну”. Але фізика XX століття навіть не дотикалась до особливої взаємодії живих матеріальних тіл, а саме інформаційної. Крім того, космогонічна картина світу тріснула по швах, не маючи іншого опертя вищевказаних трьох фізичних “сил” та міфу про неділимість матерії. Третьою проблемою старої картини світу стала проблема свідомості. Отже, розглянемо послідовно в руслі нової інформаційної парадигми космогонічну теорію, теорію походження та розвитку свідомості та теорію “живого”. Навіть неозброєним оком видно, що три вище вказані проблеми взаємопов'язані - в залежності від вихідних світоглядних принципів ми пояснюємо “походження” всього іншого, тому почнемо з них.
   В одній із своїх статей П. Девіс пише: “За звичай ми думаємо, що світ складається з простих, подібних до згустків, матеріальних часток, а під інформацією маємо на увазі довільну характеристику об'єкта сприйняття, що є особливим видом організованої речовини. А, можливо все навпаки - схоже, що Всесвіт насправді лише гра первинної інформації, а матеріальні об'єкти є її складним вторинним проявом” [12, с 161]. (Варто звернути увагу, що стаття надрукована (в солідному науковому журналі) ще в 1999р., тобто на “заході” ери старої парадигми. Той же Пол Девіс вважав (2001 рік), що “якщо з сучасної позиції мозок (матерія) породжує свідомість, а матерія є формою організованої інформації, то розуміння таємниці свідомості не за горами” [12, с 395].
   Отже, в контексті сказаного, загальнонаукове розуміння поняття “інформація” заслуговує особливої уваги. В наш час (кінець XX початок XXI століття) є теорія та математична модель, що пояснює фізичні процеси в результаті яких “з'являється” матерія як “форма організованої інформації”. Цей процес має назву декогеренції та відомий будь-кому, хто знайомий хоча б з азами квантової фізики (чи квантової механіки).
   Відомий англійський математик Роджер Пенроуз (лауреат Нобелівської премії), автор однієї з найцікавіших (на наш погляд) теорії свідомості вважав, що “чим глибше ми досліджуємо природу Реальності, тим більш ефемерною, таємничою та математичнішою стає ця Реальність. Якщо ми запитаємо: що таке Реальність згідно з найкращими теоріями, які має наука сьогоднішнього дня? Відповідь ми одержимо математичну, причому не стільки в вигляді системи рівнянь (хоча й рівняння також важливі), скільки в вигляді таких математичних концепцій, для одного лише правильного їх розуміння потрібен буде певний час та зусилля. Якщо загальна теорія відносності Ейнштейна показала, настільки можуть помінятись, прийнявши таємничий математичний вигляд, здавалось би непохитні наші уявлення про простір і час, то з концепцією матерії аналогічний жарт зіграла квантова механіка. Глибоке потрясіння пережили не лише наші уявлення про матерію, але й про Реальність взагалі. При всій недосяжності проявів квантової механіки, в ній є щось таке, що по крайній мірі здається куди ближчим (ніж все, що може запропонувати класична фізика) до іншої неосяжності, тієї за якою ховається феномен ментальності в світі фізичної реальності. Я не маю жодних сумнівів, продовжує Пенроуз, що з появою більш глибоких теорій свідомість, нарешті, займе своє місце в фізичному світі і перестане виглядати на його фоні тою “білою вороною”, якою вона виглядає сьогодні [6, с 432]. До сказаного слід додати, що квантовий опис замкнутої системи на сьогоднішній день є найповнішим теоретичним описом.
   Відомо, що рівняння Шредінгера і Дірака можуть бути представлені як найпростіші рівняння Єдиної теорії поля, в ролі якого виступає хвильова функція. Але при цьому було не відомо яке фізичне поле презентує ця “хвильова функція”, за що до квантової теорії мались певні претензії. Але ми вважаємо, що на сьогоднішньому етапі розвитку науки саме квантова теорія дає певну можливість створення достатньо цікавих та адекватних моделей Реальності в широкому сенсі, а також Всесвіту, Свідомості та хоча б розглянути проблеми співвідношення “матерія-свідомість”, “об'єкт-суб'єкт”, “буття-небуття” людини та ін. Тобто одвічні філософсько-психологічні проблеми людського існування. Ми спробували відповісти на питання - а яку ж Реальність вона відображає.
   Що думають вчені про сенс Всесвіту взагалі? Відомий фізик, Нобелівський лауреат, Стівен Вайнберг в своїй книзі “Три перших хвилини...” пише: “Чим більше ми пізнаємо Всесвіт, тим більше він здається полишеним сенсу. Спроба зрозуміти Всесвіт є однією з тих небагатих речей, які піднімають життя людини над рівнем фарсу та надають йому певної трагічної елегантності [5, с 395]. Він вважає, що трагедія полягає не в тому, як написаний сценарій, а в тому, що сценарію взагалі немає.
   Вторить йому біолог Річард Докінс: “у Всесвіті, де правлять сліпі фізичні сили... одні будуть страждати, а інші - процвітати і ми не виявили в цьому ні ритму, ні причини, ні навіть справедливості. Всесвіт, який ми спостерігаємо, має саме ті властивості, яких варто чекати в тому випадку, коли в його основі немає ні проекту, ні мети, ні добра, ні зла - нічого окрім сліпої безжальної байдужості" [5, с 396].В наукових колах відома давня дискусія навколо антропного принципу. Сильний антропний принцип передбачає, що точне налаштування фізичних констант у Всесвіті, яке зробило можливим існування так званого Homo Sapiens була не випадковістю, а передбачала певний проект. Якщо скласти список “випадковостей”, що призвели до виникнення людини, то він буде настільки довгим, що у багатьох виникають сумніви в його ймовірності. Щоб підкреслити, настільки незвичним є таке “співпадати випадковостей”, астроном Хью Росе уподібнив її Боїнгу-747, повністю зібраному ураганом, що наштовхнувся на звалище старих автомобілів. Інші вчені, як, наприклад, Королівський Астроном Великобританії Мартін Ріс з Кембріджського університету, вважає що ці космічні випадковості є доказом існування Мультивсесвіту. Ріс вважає, що єдиним способом пояснення того факту, що ми живемо в неймовірно вузькій діапазонній смузі сотень “співпадань” є постулювання існування мільйонів паралельних всесвітів. В цьому Мультівсесвіті більшість всесвітів мертві. Протон в ньому нестійкий. Атоми в ньому не створюються, ДНК не утворюється. Цей Всесвіт або ж передчасно колапсує, або ж практично миттєво замерзає. Але в нашому Всесвіті відбувся ряд сприятливих для виникнення життя випадковостей, при цьому зовсім не обов'язково вважати, що Бог приклав до цього руку; можна Грунтуватись просто на законі великих чисел. Ріс обґрунтовує свою ідею певним досить переконливими з фізичних позицій розрахунками, які ілюструє такою аналогією: “Якщо є великий асортимент одягу (мультіверсум), то зовсім не дивно віднайти поміж ним підходящий костюм. Якщо існує багато Всесвітів, кожен з яких управляється різним набором величин, то буде і одна, де є особливий набір величин, що придатні для життя. І ми знаходимось саме в ній” [5, с 286]. Іншими словами- Всесвіт такий, яким він є, дякуючи закону великих величин, що діє серед багатьох Всесвітів Мультивсесвіту, а саме зовсім не дякуючи певному величезному проекту.
   При цьому свідомість є емерджентним феноменом саморозвитку Реальності, що відбувається за принципом синергії, тобто узгодженості всіх структурних одиниць всезагального процесу.
   Як відмічає С.Д. Максименко „в міру поглиблення спеціалізації знань їх інтегрування в цілісну систему дедалі утрудняється. Проблема організації різнопредметних знань в цілісну систему стала одним з найважливіших напрямів методології науки, оскільки саме в методології здійснюється пошук і розробка принципів та засобів інтегрування" [7, с 13]. Одним з таких принципів і є, на наш погляд, синергетична парадигма. Розглядаючи складні відкриті системи, вона створює найоптимальніші умови для системного осмислення феномену свідомості з врахуванням: положення про розуміння свідомості як емерджентної якості; принципу синтезу і самоорганізації системних властивостей нервової системи як основи психічного; розуміння ефекту свідомості як результату квантово-когерентної взаємодії нервових клітин (мікротубів). Вказана парадигма дозволяє також включити в сферу розуміння феномену свідомості сучасні досягнення природничих наук (теорії систем, квантової теорії, нейропсихології та ін), що розглядають психічне з науково-світоглядних позицій як четверту необхідну складову системи матерія-енергія-інформація.
   Це створює нові засадничі підстави для розгляду виникнення та розвитку феномену свідомості як необхідного та закономірного результату еволюційних процесів в розглянутій метасистемі.

Література

1. Allport F. Theories of perception and the concept of structure.-IV. - V, 1965, T6.
2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - СПб., 2001. - 210 с.
3. Веккер Л.М. Психика и реальность: Единая теория психических процессов. - М., 2000. - 210 с.
4. Дубров А.П. Конгнитивная психофизика. - М., 2006, 207 с.
5. Каку Мичио. Паралельные миры. - София. 2008. - 416 с.
6. Пенроуз Р. Тени разума. - М., 2005. - 688.
7. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 Т.].- К.: 2002. (Т.2. Моделювання психологічних новоутворень: генетичний аспект.).
8. Психология сознания. - СПб., 2001. - 406 с.
9. Психология религиозного мистицизма. - Мн. 2000. - 265 с.
10. Современный философский словарь. - Бишкек, 1996 - 420 с.
11. Хант Г.Т. О природе сознания. - М.: 2004. 555 с.
12. Davies P. Bit before it? (1999), Neve Scitntist, 161 (2. 171) P.S.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com