www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Структурні компоненти соціально-психологічної готовності дітей до шкільного навчання
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Структурні компоненти соціально-психологічної готовності дітей до шкільного навчання

І.І. Садова

СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ

   У статті теоретично обґрунтовано структуру соціально-психологічної готовності дітей до начання в школі, основними складниками якої є мотиваційний, інтелектуальний та емоційно-вольовий компоненти; визначено критерії сформованості даного новоутворення у першокласників.
   Ключові слова: адаптація, соціально-психологічна готовність дітей до навчання, мотиваційний, інтелектуальний та емоційно-вольовий компоненти.
   Постановка проблеми. Реформування в напрямі гуманізації сучасної системи освіти досить гостро порушує питання готовності дітей до навчання у школі, оскільки це важливий крок у доросле життя, і від того, яким він буде, залежить здатність дитини адаптуватися до нових умов і реалізувати власні потенційні можливості. Отже, задля забезпечення ефективної адаптації дитини до шкільного навчання одним з важливих завдань постає психологічний супровід дітей, що Грунтується на розумінні змісту, структури та критеріїв готовності до школи.
   Однак в сучасній літературі недостатньо методичних розробок, які помогли б психологу грамотно і ефективно побудувати роботу з профілактики і корекції психологічної готовності дітей до навчання. Адже вступ до школи - переломний момент в житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з однолітками, новими формами діяльності. У першокласника має сформуватися усвідомлення свого нового статуту - школяра, учня. У дітей потрібно сформувати потребу вчитися, а відтак - працювати. Привчити дитину до думки, що роботи можна уникнути, що все можна робити будь-як, без зусиль - означає нівечити її характер. Період входження дитини в шкільне життя називається періодом соціально-психологічної готовності дитини до нових умов. І дуже важливо, щоб у цей період, такий нелегкий для малюка, були поруч досвідчені, обізнані батьки та педагоги [ 1, 59].
   Таким чином, діагностика готовності дитини до навчання в школі є одним із головних видів профілактики можливих труднощів в адаптації до школи в навчанні й розвитку дітей. Дезадаптація молодших школярів, яка заважає соціалізації дитини, гармонійному розвитку особистості, перешкоджає подальшій успішності у навчанні, загальній соціально-психологічній адаптації. Тому знаходження шляхів, подолання шкільної дезадаптації є важливою проблемою теорії психологічної науки і практики [4, 55].
   Аналіз останніх досліджень і публікацій. Успішна адаптація до шкільного життя є предметом дослідження багатьох авторів. Проблемі готовності до шкільного навчання приділяється значна увага в методологічних, теоретичних експериментальних і прикладних дослідженнях педагогів, психологів, фізіологів [1, 3, 6]. На їх думку дитина, що вступає до школи повинна бути у фізіологічному і соціальному відношеннях, вона має досягнути певного рівня розумового і емоційно-вольового розвитку.
   Т.Т. Кравцов, Є.Є. Кравцова у своїх дослідженнях розглядають систему взаємовідносин дитини з оточуючим світом і виділяють показники психологічної готовності дитини до школи, пов'язані з розвитком різних видів відносин дитини: ставлення до дорослого, ставлення до ровесника, ставлення до самого себе.
   Як показують багаторічні дослідження даної проблеми різними авторами подолання шкільної дезадаптації можливе лише за умови комплексного підходу. Автори цих концепцій розглядають причини порушення особистісного розвитку, зокрема психолого-педагогічні, соціальні. Але дана проблема ще не повністю досліджена, й досі, в сучасній психології немає чіткої визначеності поняття готовності до шкільного навчання.
   Мета статті: визначити провідні теоретичні засади психологічної готовності дитини до школи.
   Виклад основного матеріалу. Поняття готовності дитини до навчання багатогранне. Воно охоплює фізіологічну, психологічну та соціальну зрілість дитини. Успішне розв'язання питань розвитку особистості дитини, підвищення ефективності процесу навчання, подальше професійне становлення та соціальну самореалізацію особистості багато в чому визначає те, наскільки враховують рівень мотиваційної, інтелектуальної та емоційно-вольової готовності дитини до шкільного навчання.
   Важливе значення має фізіологічна адаптація. Сучасна школа турбується станом здоров'я учнів. І це справедливо. Адже саме у школі дитина проводить 70% часу свого активного життя протягом 10-12 років. За даними поглиблених медичних оглядів школярів нервово-психічні розлади та різного роду відхилення від норми виявляються майже у половини обстежених. Дослідники вважають, що 20-40% негативних впливів пов'язані зі школою. Понад 80%) першокласників мають психофізіологічні відхилення, а близько 10% мають першокласники граничні порушення психічного здоров'я [2, 10]. Ця статистика змушує нас задуматися про стан здоров'я молодших школярів, рівень їхнього особистісного розвитку. Вчителі, психологи та медичні працівники повинні приділяти цій проблемі максимум уваги.
   Дослідники проблеми готовності дитини до навчання в школі І ступеня вважають за необхідне проводити своєчасну діагностику психологічної готовності школяра як один із головних видів профілактики можливих труднощів в адаптації до школи, в навчанні і розвитку [5, 3].
   Незважаючи на реформу освіти та впровадження навчання з шестирічного віку, лишається актуальним соціально-психологічний підхід до визначення готовності дітей до шкільного навчання. Варто зауважити, що спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї висувають вимоги до першокласника, які значно перевищують можливості шестирічної дитини, що є неправомірним. Так, Н.М. Стадненко та інші зазначають, що навички читання та письма потрібно формувати у школі, а у дошкільний віковий період треба закладати лише передумови, які дають змогу дитині більш-менш швидко оволодіти цими навичками у школі [5]. Отже, готовність до школи в межах психологічного підходу трактують переважно як сукупність знань і умінь, сформованості окремих способів розумових дій (з математики, читання, образотворчої діяльності, іноземної мови тощо), що не може забезпечити повноцінну готовність дитини до навчання. Готовність до шкільного навчання передбачає, крім наявності знань, умінь і способів розумової діяльності, сформованість необхідних особистісних якостей, які допомагають дитині подолати труднощі, пов'язані з ломкою динамічного стереотипу в період переходу з дитячого садочка до школи.
   За рядом даних, майже третина дітей семирічного віку неготова до школи. Особливо часто виявляється недостатня сформованим окремих компонентів психологічної готовності. Усе це вимагає певної корекційної роботи психологів [4].
   У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.
   Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з'являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії. Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети.
   Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу дітей шестирічного віку, незалежно від того, де він здійснюється - у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, "дошкільного" режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно недопустимими.
   Отже, в загальному значенні, психологічна готовність до шкільного навчання - це комплексна характеристика дитини, що розкриває рівні розвитку психологічних якостей і є найважливішою передумовою для гармонійного входження дитини у нове соціальне середовище [4]. Актуальною лишається проблема структурних складників та критеріїв психологічної готовності дитини до шкільного навчання. Так, на основі теоретичного аналізу поглядів щодо готовності дитини до шкільного навчання ми визначили нормативні критерії психологічної готовності дитини до шкільного навчання, систематизувавши їх відповідно до виділених базових складників психологічної готовності. Так, на нашу думку, у соціально-психологічній готовності до шкільного навчання можна виділити такі базові складники: мотиваційна готовність (мотивація, спрямованість особистості, самосвідомість); інтелектуальна готовність (пізнавальні процеси, сенсомоторні навички, здатність до научуваності); емоційно-вольова готовність (воля, емоції, комунікативна компетентність).
   На думку Д.Б. Ельконіна, важливим елементом соціально-психологічної готовності до шкільного навчання насамперед є розвиток довільності поведінки, перетворення зовнішнього правила у внутрішню інстанцію [6, 344]. Під керівництвом Д.Б. Ельконіна був проведений цікавий експеримент, у якому брали участь діти п'яти, шести і семи років. Перед дітьми клали сірники і просили по одному перекладати їх на інше місце. Семирічні діти старанно виконували доручення упродовж тривалого часу. Молодші якийсь час перекладали сірники, а потім починали щось будувати з них. Через певний час експериментатор заходив у кімнату і просив дітей попрацювати ще: "Давайте домовимося перекласти ось стільки сірників". Найстаршим цього було досить для продовження монотонної роботи (вони домовилися з дорослим). Дітям середнього дошкільного віку експериментатор додатково говорив: "Я піду, а з тобою Буратіно залишиться". Неодноразове повторення цієї ситуації зумовило те, що надалі вони могли і без Буратіно підкорятися правилу. Експеримент довів, що виконання дитиною правил Грунтується на системі соціальних стосунків із дорослим. Спочатку правило виконують у присутності дорослого, потім — з опорою на предмет, що замінює дорослого, і, нарешті, правило стає внутрішнім.
   Отже, як зазначалося вище у складному комплексі якостей, із яких складається готовність до шкільного навчання, варто виділити мотиваційний, інтелектуальний та емоційно-вольовий компоненти [1].
   Мотиваційна готовність до навчання - характеризується наявністю в дитини бажання навчатися. Прагнення до діяльності, що має суспільне значення до нової соціальної позиції. Якщо у дитини сформовано бажання навчатися в школі, що Грунтується на адекватних уявлення про неї про її вимоги, то це сприятливий фактор, який забезпечує нормальний перехід до навчальної діяльності. Прагнення до школи заради зовнішніх атрибутів свідчить про недостатню мотиваційну готовність дитини до школи. У такому випадку дитина виявляється не готовою до труднощів учіння. Швидко розчаровується в шкільних справах. А це негативно позначається на процесі адаптації до школи, на навчальних досягненнях учнів.
   Визначну роль мотивації готовності дитини до шкільного навчання підкреслює у своїх роботах Л.І. Божович. Вона виділяє дві групи мотивів навчання:
   У широкі соціальні мотиви навчання, або мотиви пов'язані "з потребами дитини у спілкуванні з іншими людьми, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин";
   У мотиви, пов'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або "пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями" [1, 233].
   У структурі мотиваційної сфери першокласника представлені різні мотиви, але лише якийсь один може домінувати. У випадку домінування соціальних мотивів навчання дитина прагне до школи, щоб зайняти в суспільстві нову позицію, позицію школяра. Пізнавальна потреба виражена у неї слабко, тому в школі дитину цікавлять не знання, які дає вчитель, а виконання ролі учня, яке задається новою соціальною позицією. Саме похвала вчителя вмотивовує навчальну діяльність дитини. Але як тільки ця позиція стане для нього звичною і йому вже не треба буде підтвердження, що він добре справляється зі своєю роллю, похвала вчителя перестане справляти мотивуючий вплив, то в учня будуть спостерігатися труднощі в навчанні.
   У випадку домінування пізнавальної мотивації діти прагнуть дізнатися в школі багато цікавого, нового. Але якщо на уроках їм стане не цікаво, то вони можуть відволіктися і зайнятися сторонніми справами. Діти з домінуванням пізнавальної мотивації, але слабко вираженими соціальними мотивами навчання можуть опинитися менш готовими дошкільного навчання, ніж діти з домінуванням соціальних мотивів навчання [3, 34]
   Таким чином, основними компонентами мотиваційної підготовки є правильні уявлення про навчання як важливу і відповідальну діяльність, а також пізнавальний інтерес до довкілля.
   Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини з людьми тощо).
   Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі притаманної дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (бажання опанувати грамоту, читання та ін.).
   Навчання вимагає також інтелектуальної готовності. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість відображає функціональне дозрівання структур головного мозку. Але розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певного сумою знань про навколишнє середовище, а включає мислительні дії та операції. Тому вона визначається як уміння дошкільнят розв'язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв'язно розповідати про зображення на картці, так і тим, якою мірою їм доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення дій тощо. Важливим є не стільки обсяг знань дитини, скільки їх якість, ступінь усвідомлення, чіткість уявлень [3, 38].
   Діти приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне — із розвинутим сприйманням і мисленням (вони вже мають освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати й робити висновки.
   Центральним показником розумового розвитку дітей дошкільного віку є сформованість у них образного мислення. Початкова школа розрахована на дітей, які не отримали жодної спеціальної підготовки, і починає навчати їх грамоти та математики з нуля. Що ж до навичок читання, лічби, розв'язування задач, то їх корисність залежить від того, на якій основі вони побудовані, наскільки правильно сформовані. Так, навичка читання підвищує рівень готовності дитини до школи тільки за умови, коли вона грунтується на розвитку фонематичного слуху і усвідомлення звукового складу слова, а саме читання є злитим чи поскладовим. Така сама справа з лічбою — вона буде корисною, якщо спирається на розуміння математичних відношень, знання числа, і некорисною чи навіть шкідливою, якщо засвоєна механічно.
   Емоційно-вольова готовність дитини до навчання - визначає уміння регулювати свою поведінку в достатньо складних ситуаціях, пов'язаних із напруженням, переживаннями.
   Зі вступом до школи змінюється зміст і характер ставлення дитини до оточуючого світу і до самої себе. Вона усвідомлює особливу важливість навчальної діяльності - це суспільно-значуща діяльність (людина вчиться, щоб стати корисною суспільству, навчання - це державна справа). Учень має нові обов'язки, за виконання яких звітується перед суспільством в особі вчителя: регулярно ходити до школи, робити уроки, не запізнюватися, виконувати правила для учнів тощо. Цим і характеризується в першу чергу "внутрішня позиція учня" [1]. Вчитель носій та еталон усіх тих соціальних норм, які повинен засвоїти учень. Вчитель має незаперечний авторитет і є моделлю поведінки дітей.
   Отже, молодший школяр повинен зайняти дві соціальні позиції: стосовно вчителя і стосовно членів свого класу. Ці позиції не повинні вступати в протиріччя (наприклад, учитель високо оцінює одні якості, а діти - зовсім інші). Якщо спочатку коло вимог до кожного визначає вчитель, то з розвитком групи розвиваються вимоги до кожного з боку дитячого колективу.
   Соціальна готовність дитини до навчання в школі - уміння будувати взаємовідносини із дорослими і ровесниками. Цей комплект готовності включає в себе формування у дітей якостей, завдяки яким вони мали б можливість спілкуватися з іншими дітьми, вчителем.
   Дитина приходить до школи, класу, де учні зайняті спільною справою, і їй необхідно володіти достатньо гнучкими способами встановлення взаємовідносин з іншими дітьми, необхідні уміння зрозуміти і прийняти умовність спілкування, правила і норми поведінки. Малюку необхідно буде включатися у нові відносини з ровесниками, навчитися працювати колективно і в певно темпі.
   Таким чином, даний компонент передбачає розвиток у дітей потреби спілкування з іншими, уміння підкорятися інтересам, звичаям, нормам поведінки дитячої групи; розвиток здібності справлятися із роллю школяра в ситуації шкільного навчання. Основними сторонами психологічної готовності до школи за дослідженням Кравцових є: ставлення до дорослого, ставлення до ровесника, ставлення до самого себе. Слід зазначити, що довільність у спілкуванні з дорослими необхідна дітям для успішної реалізації навчальної діяльності, нормальної адаптації до школи. Розвиток певного рівня спілкування з ровесниками має для дитини не менш важливе значення для подальшого учіння, ніж розвиток довільності у спілкуванні із дорослими. По-перше, певний рівень розвитку спілкування дитини з ровесниками дає їй можливість адекватно діяти в умовах колективної діяльності. По-друге, спілкування з ровесниками дуже тісно пов'язане з розвитком навчальних дій.
   Дослідники проблеми готовності дитини до навчання в школі вважають за необхідне проводити своєчасну діагностику психологічної готовності школяра як один із головних видів профілактики можливих труднощів в адаптації до школи, в навчанні і розвитку. Адже шкільна дезадаптація настає або у випадку психічного недорозвинення дитини, або за наявності таких індивідуальних особливостей, які заважають учню нормально спілкуватися і розвиватися в школі. Звідси зрозуміло, що діагностика розвитку дитини необхідна для здійснення профілактики шкільної дезадаптації.
   Не менш важливим є вплив стилю педагогічного спілкування на готовність дитини до школи. У вчителів, з активно-позитивним стилем взаємин (тепле, чуйне, материнське ставлення до кожного малюка) адаптація, як правило, за винятком хворобливих дітей проходила успішно (1-1,5 місяці). Таким чином, авторитарно-диктаторський, зневажливий стилі спілкування вчителя з вихованцями взагалі неприпустимі, оскільки вони найнегативніше впливають на формування особистості.
   Т.С. Проскура, вивчаючи особливості стилю спілкування педагога з першокласниками, говорить про психологічну підготовленість учителя до роботи з ними. Вона зазначає, що вчитель у своїй роботі повинен тримати орієнтир на доцільний стиль взаємин з учнями, допомагати дитині успішно адаптуватися до шкільного життя. Учителю слід віддавати пріоритет гуманістичним, демократичним принципам управління навчально-виховним процесам, оскільки вони повною мірою забезпечують успішний перебіг процесу адаптації. Завдяки демократичному стилю спілкування створюються умови для різнобічного і повноцінного розвитку особистості. Формування оптимістичної Я-концепції на високих духовних засадах. Діти, які виховуються в умовах демократичного стилю, вчаться самостійно обирати найдоцільніші, зручні для себе і для інших, цікаві форми виконання завдань, Вони привчаються до пошуків, творчості, оригінальних рішень, не боячись помилитись, оскільки розраховують на взаєморозуміння з боку вчителя та однокласників. І саме за керівництва у демократичного стилю в учні розвивається почуття власної відповідальності, прагнення до шляхетної моральної поведінки у школі й поза нею.
   Висновки. Унаслідок теоретичного аналізу та узагальнення поглядів щодо структурних компонентів соціально-психологічної готовності дітей до школи ми вбачаємо їх в безпосередній гармонізації їхніх Я-концепції як особистості загалом та майбутнього учня зокрема. Задля досягнення цієї цілі психологам необхідно здійснювати комплексний, цілеспрямований психологічний супровід за такими напрямами: формування у дошкільників образних і понятійних уявлень про себе та школу через навчально-розвивальні групові заняття психолога з дітьми; розвиток розумових здібностей, здатності усвідомлювати себе та презентувати себе, формування мотивації до навчання та позиції школяра, корекція особистісних проявів дитини в поведінці через розвивально-корекційні групові заняття психолога з дітьми, розвиток вольової сфери; формування сприятливої соціально-психологічної ситуації розвитку через просвітницько-консультативну роботу психолога з батьками та педагогами.

ЛІТЕРАТУРА

1. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Психология личности: хрестоматия. - Самара, 2000. - 464 с.
2. Большакова І. Проблеми готовності дитини до школи // Початкова школа. -2005.-№ 5.-С. 9-11.
3. Выготский Л.С. Психология. - М., 2000. - 1008 с.
4. Психологічні особливості готовності дітей шестирічного віку до навчання в школі. - Миколаїв, 2001. - 234 с
5. Стадненко Н. Готовність дитини до школи: складові успішного навчання// Початкова школа. - 2000. - № 9. - С. 3-5.Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды. - М., 1989. - 560 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com