www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Мисленнєва діяльність суб'єкта в контексті суб’єкт-діяльнісного підходу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Мисленнєва діяльність суб'єкта в контексті суб’єкт-діяльнісного підходу

К.В. Лось

МИСЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТА В КОНТЕКСТІ СУБ'ЄКТ-ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ

   В статті застосовується суб'єкт-діяльнісний підхід до дослідження мисленнєвої діяльності суб'єкта. Мисленнєва діяльність суб'єкта розуміється як внутрішня діяльність, що реалізує пізнавальне, етичне, естетичне та практичне його відношення до світу, її структурно-функціональною одиницею виступає мисленнєва дія. Автором пропонується теоретична модель дослідження мисленнєвої діяльності суб'єкта.
   Ключові слова: суб'єкт, суб'єкт-діяльнісний підхід, мисленнєва діяльність суб'єкта, мисленнєва дія, індивідуальний стиль мисленнєвої діяльності.
   Актуальність та проблематика статті. В центрі сучасної психологічної науки постає суб'єкт, як онтологічна категорія - як автор життя і як творець свого власного світу. В цьому відношенні людина вступає у суспільно-історичний процес, як суб'єкт діяльності, спілкування, пізнання тощо. В суспільстві XXI століття, як суспільстві інформаційно-комунікаційному, критично важливим стає досліджувати ті форми суб'єктної активності, в яких виражається не матеріально-економічне, а духовне відношення людини до світу, результатом якого є вироблення ідеальних продуктів - нових ідей, цінностей, творів. Такими формами є перш за все види внутрішньої, теоретичної діяльності суб'єкта, такої як мисленнєва діяльність. Але методологічно-теоретична база для їхнього дослідження в психологічній науці не узагальнена і не систематизована, в зв'язку з чим виникає проблема розробки теоретичної моделі дослідження даних видів діяльності суб'єкта.
   Таким чином, метою нашого дослідження є створення теоретичної моделі дослідження мисленнєвої діяльності суб'єкта.
   Суб'єкт-діяльнісний підхід до мисленнєвої діяльності суб'єкта. На основі праць С.Л. Рубінштейна та його послідовників (серед них К.А. Абульханова-Славська, А.В. Брушлінський та інші) в 90-х роках був введений новий принцип в психології - суб'єкт-діяльнісний підхід. Цей підхід акцентував значення діяльності, яка розумілась як створення, перетворення, вдосконалення оточуючого світу, в якості одного з основних способів існування людини, і в той же час підкреслив нерозривний зв'язок діяльності з “діючою особою” - ініціюючою, реалізуючою, відповідальною за її втілення і результати. Базовим положенням суб'єкт-діяльнісного підходу є розгляд діяльності лише у якості діяльності суб'єкта, і усі психічні властивості і процеси, що в ній формуються, є невід'ємними якостями лише цілісного індивіда. Нерозривний, органічний зв'язок людини і її діянь в процесі її формування виступає у С.Л. Рубінштейна як одна з найважливіших умов цілісності особистості - суб'єкта діяльності. За всього різноманіття діянь людини вони є діями і вчинками одного єдиного суб'єкта. Ця єдність особистості забезпечує цілісність і системність її діяльності, в якій вона формується [2].
   Дослідження діяльності суб'єкта виходить з принципу єдності свідомості і діяльності, де свідомість не ототожнюється з сукупністю знань людини про світ, а діяльність з різними формами активності [6]. Свідомість - це перш за все ставлення людини до світу, в якому проявляється її людяність. Діяльність є організованою суб'єктом ієрархічною системою суспільно-історично вироблених дій, як відповідь на дію зовнішніх чинників, виходячи з своїх психічних властивостей, здібностей, характеристик, в чому виражається його відношення до світу та інших людей. Єдність свідомості і діяльності полягає у тому, що, здійснюючи діяльність, суб'єкт в ній формується, змінюється, розвивається. В той же час виконання цієї діяльності залежить від свідомого відношення суб'єкта до її предмета, тобто зовнішні чинники діяльності детермінують її опосередковано через внутрішні умови діючого суб'єкта.
   С.Л. Рубінштейн виділяє чотири типи відношення до світу, які реалізує суб'єкт в своїй діяльності: пізнавальне, етичне, естетичне та практичне [2]. Суб'єктність в діяльності проявляється в тому, що усі чотири типи можуть бути реалізовані суб'єктом в його діяльності, тобто суб'єкт виходить за межі зовнішньо даних соціально-визначених її умов і вимог і породжує власне ставлення до неї, що робить його активним діячем, творцем, а не просто технічним виконавцем.
   Виходячи з вищезазначеного, представники суб'єкт-діяльнісного підходу, вслід за С.Л. Рубінштейном, розглядають не лише предметно-практичну, але і теоретичну, внутрішню діяльність людини. Остання є також вираженням дієвого, творчо-перетворювального суб'єктного відношення людини до світу. При цьому, за А.В. Брушлінським, теоретична, або внутрішня діяльність є психічною за своїм процесуальним і мотиваційним складом, але не за задачами, які вона розв'язує [4]. Таким чином, критерієм розрізнення предметно-практичної та внутрішньої діяльності є перш за все їхній операційний склад, внутрішній або зовнішній план виконання, але спільним виступає те, що діяльність - внутрішня або предметно-практична - завжди є способом творчо-перетворюваної активності суб'єкта, відповідно до суспільно-історичного її значення, в якій виражається його відношення до світу та інших людей.
   Отже, внутрішня діяльність суб'єкта - це цілісна ієрархічно-побудована система психічних дій, автором і виконавцем якої є суб'єкт, який, в свою чергу, виражає в ній своє творчо-перетворювальне відношення до світу за допомогою суспільно-історично вироблених психічних знарядь, таких як знакова-символічна система, операційні системи тощо. Відношення людини до світу, що виражається в конкретній діяльності, виступає в ній в якості її головного мотиву.
   Говорячи про відношення людини до світу як джерело мотивації її внутрішньої діяльності, необхідно зазначити, що виділення на основі цього критерію внутрішньої діяльності як окремого виду діяльності суб'єкта, зумовлено перш за все суспільною практикою і лише потім - науковим розвитком психології. І якщо ми говоримо, що діяльність - це вираження певного відношення людини до світу, то до категорії внутрішньої діяльності ми маємо віднести широкий спектр творчо-перетворювальної активності суб'єкта, яка виражає його пізнавальне, естетичне, етичне, практичне відношення до світу [2], але не матеріально-технічними засобами, як в предметно-практичній діяльності [8], а ідеальними, психічними. Продуктами внутрішньої діяльності виступатимуть тоді категорії духовного рівня, але в тім не менш матеріальні, ніж в предметно-практичній діяльності: нові ідеї та теоретичні узагальнення, естетичні переживання, етичні принципи тощо. Саме виходячи з зазначених вище положень, нами розглядатиметься мисленнєва діяльність суб'єкта, тобто як внутрішня його діяльність, що виражає певне відношення людини до світу і в цьому аспекті мисленнєва діяльність завжди є діяльністю суб'єкта - активного та творчого.
   Мисленнєва діяльність суб'єкта: структурно-функціональний аналіз.
   Методологічний принцип єдності свідомості і діяльності, сформульований С.Л. Рубінштейном, як йшлося вище, означає, що психічне відображення ніколи не буває пасивним, механічним, дзеркальним [2]. Його суб'єктивність означає істинну активність. Така активність виступає перш за все як діяльність. Отже, мислення, як вищий рівень психічного відображення в той же час є вираженням суб'єктного ставлення людини до світу, яке детермінує мисленнєву активність, і в цьому плані виступає як мисленнєва діяльність суб'єкта. Таким чином, мислення має розглядатися не лише в процесуальному аспекті, але і особистісному - як діяльність суб'єкта. Таким є базове положення, на основі якого в рамках суб'єкт-діяльнісного підходу досліджується мисленнєва діяльність.
   А.В. Брушлінський, вслід за С.Л. Рубінштейном, детально розводить мислення як діяльність і мислення як процес. За вченим, мотиви і цілі людини в ході мислення характеризують останнє переважно в особистісному аспекті. Аналіз, синтез і узагальнення невідомого, умов, вимог задачі, що розв'язується людиною, характеризує її мислення переважно у процесуальному аспекті. Неперервний взаємозв'язок потрібного і мети є одним з конкретних проявів органічної єдності обох цих аспектів. Мислення не зводиться до системи будь-яких своїх операцій. Операціональний склад мисленнєвої діяльності, розкритий в дослідження Ж. Піаже. П.Я. Гальперина та інших, необхідний, але недостатній для розуміння сутності мислення; він входить до складу більш широкого - процесуального аспекту, в свою чергу включеного в особистісний план мислення [4].
   Таким чином, А.В. Брушлінський дає наступне визначення мисленню: мислення - це не особливий пізнавальний процес, а особистісне утворення, де у нерозривній цілісності представлені процесуальні, мотиваційні аспекти діяльності суб'єкта. Мислення недиз'юнктивне за своєю природою, тому при його експериментальному вивченні необхідно враховувати взаємозв'язок когнітивної, емоційно-вольової і мотиваційної сфер особистості [4].
   Мисленнєва діяльність в реальному житті може виступати як самостійна, так і входити до складу іншої діяльності. При цьому відбувається зміщення мотиву на ціль (О.М. Леонтьев, С.Л. Рубінштейн), яке полягає у тому, що одна і та сама система операцій може виступати як окремою діяльністю - в тому разі, коли задовольняє свій окремий мотив, так і входити до складу іншої діяльності у якості дії. Так, наприклад, мисленнєва діяльність може входити до складу навчальної діяльності, професійної діяльності вченого тощо. При цьому, як дія, вона буде спрямована на досягнення мети, яка, за А.В. Брушлінським, є всезагальним, так би мовити “чистим” мотивом будь-якого мислення - пошук невідомого, відкриття суттєво нового, і принаймні в мінімальній мірі зберігатиметься творчий, активний, а отже і суб'єктний характер мислення [4].
   Як зазначалося вище, виходячи з суб'єкт-діяльнісного підходу, в діяльності суб'єкта реалізується певне його відношення до світу. В мисленнєвій діяльності відношення суб'єкта до світу, яке реалізується в ній, виявлятиметься в розвитку її мотиву, який будучи первинно всезагальним і не суб'єктним (тобто виходить з базової мотивації мислення - пізнати невідоме, незалежно від активної чи пасивної позиції людини по відношенню до задачі і породженим самими її умовами і вимогами - за А.В. Брушлінським [4]), стає суб'єктним по мірі того, як починає виражати дане відношення. В мисленнєвій діяльності це проявляється в тому, що суб'єкт починає проявляти надситуативну, тобто не визначену умовами зовнішньої ситуації, активність (синонім - “інтелектуальна активність за Д.Б. Богоявленською [3]), часто таку, що протирічить цим умовам і потребує напруження всіх його сил, вміння ризикувати, і в цьому є не адаптивною за своєю природою, за А.В. Петровським [10], а творчою і продуктивною.
   В загальному плані мотивація мислення розглядалася С.Л. Рубінштейном, О.М. Леонтьєвим, а пізніше цілим рядом радянських вчених, що займались експериментальним вивченням цієї проблеми. В цих працях визначається, що суб'єктна вмотивованість мислення пов'язана з боку процесуального аспекту з творчим його характером, а в особистісному плані - з активізацією певних когнітивно-емоціональних комплексів - “інтелектуальних емоцій” - та вольовим напруженням, що проявляється у свободі вибору як прагненні до розв'язання задачі, не зважаючи на труднощі і виходячи за межі зовнішньо даних ситуативних вимог [5].
   Узагальнюючи дані психологічних досліджень з проблеми емоційно-мотиваційних детермінант мисленнєвої творчості (як мисленнєвої діяльності суб'єкта), можна виділити наступні її мотиви.
   У А.В. Брушлінського та Д.Б. Богоявленської мотивація мисленнєвої діяльності як діяльності творчої трактується як пізнавальна. За А.В. Брушлінським, мислення є пізнавальним відношення до інших людей і навколишнього світу як прагнення пізнати суттєво нове [4]. За Д.Б. Богоявленською творча природа мисленнєвої діяльності, прагнення суб'єкта вийти за межі заданого є проявом її “інтелектуальної активності”, що розуміється як “ініціатива початку зсередини” за Бернштейном і є за своєю суттю прагненням до поглиблення пізнання [3].
   Схожим до поняття “інтелектуальна активність” за своїм змістовним визначенням є поняття “надситуативної, неадаптивної активності” А.В. Петровського та “продуктивної активності” A.M. Матюшкіна. Але мотиваційну основу прояву такої активності обидва вчені знаходять у суб'єкт-суб'єктних відношеннях людини і прагненні суб'єкта до самовираження. За А.В. Петровським [10], коріння такого прагнення лежать в екзистенційній потребі суб'єкта до ідеальної представленості в іншій людині - потребі розвитку своєї інтерсуб'єктності. Тобто в ході прояву надситуативної активності суб'єкт відповідає собі на питання: Який я є? Яким я хочу бути для Іншого? Задачі самопізнання, самовираження, самооцінки не завжди є усвідомлювані самою людиною. Але за їхнього виконання свідомий аспект суб'єктної активності проявляється у активації волі людини. Мотивація мисленнєвої діяльності може бути визначена при цьому як етична: за М.М. Бахтіним творчість є “духовно-моральнісним зарядом до діяння”. Розділяючи цю позицію і акцентуючи увагу на свободі волі, вільного вибору в творчому акті, Д.Б. Богоявленська акцентує важливість розвитку духовного, моральнісного боку особистості з метою її творчого розвитку [3].
   Етичній мотивації мисленнєвої діяльності суб'єкта, але по відношенню не до себе як суб'єкта, а до інших людей (суб'єктів) і світу в цілому, присвячені дослідження М.І. Воловікової та Л.В. Тємнової [7]. Воловікова звертає увагу на думку С.Л. Рубінштейно про те, що головне завдання мислячого суб'єкта - це “граничне приближения до сутності речей і явищ”. В цьому разі етична мотивація мисленнєвої діяльності пов'язана не з вольовим актом, а з емоційно-оцінювальним, як прагнення до пізнання істини, до моральної оцінки явищ та ситуацій навколишнього світу.Ще один тип мотивації мисленнєвої активності розкривається Р. Мейем при аналізі опису своїх думок і переживань при розв'язанні математичних задач відомим вченим-математиком Пуанкаре [11]. Цю мотивацію можна визначити як естетичну, як прагнення до вибору з великої кількості можливих рішень того, яке є найбільш суб'єктивно гарним, гармонічним і цікавим.
   Отже, в психологічній літературі ми знаходимо опис трьох типів мотивації мисленнєвої діяльності: пізнавального, естетичного та етичного, що відповідає типам відношення людини до світу, описаними С.Л. Рубінштейном в своїй праці “Людина і світ” [2]. За А. Маслоу, зазначені типи мотивації виражають вищі потреби людини - потреби духовного рівня.
   Мотив діяльності реалізується суб'єктом в механізмі цілеутворення, описаним Б.Ф. Ломовим [8]. Відповідно до мотиву як предмету, на який спрямована діяльність, визначається її мета, як образ потрібного майбутнього, як бажаний результат цієї діяльності. Мета визначає дію, яка, за С.Л. Рубінштейном [2], є структурно-функціональною одиницею діяльності.
   Виділяючи мисленнєву дію як структурно-функціональну одиницю аналізу мисленнєвої діяльності, процесуально виділяються наступні її етапи формування і здійснення.
   Зовнішньо задана задача або ситуація життя (праці, навчання, спілкування тощо) сприймається людиною у якості суб'єкта життя (праці, навчання, спілкування відповідно), що призводить до формування в неї базової мотивації мислення - бажання зрозуміти невідоме. Якщо після виникнення цієї базової мотивації у людини формується активне, продуктивне, “надзаситуативне” (за А.В. Петровським) ставлення до поставленої задачі (даної ситуації), то вона стає суб'єктом мисленнєвої діяльності і починає її, відповідно, здійснювати [10].
   Сформований мотив мисленнєвої діяльності (пізнавальний, етичний, естетичний) співвідноситься з проблемною ситуацією як образом зовнішньої задачі, який одночасно є і зовнішнім, об'єктивним, і внутрішнім, суб'єктним утворенням. В залежності від того, який мотив був сформований суб'єктом, і від того, які його особистісні властивості, які, в свою чергу, впливають на його відношення до проблемної ситуації як мисленнєвої задачі і виявляються у якості інтелектуальних почуттів, вольових станів тощо, формується мета. Мета породжує мисленнєву дію, яка складається з системи мисленнєвих операцій [4].
   Виконання мисленнєвих операції пов'язане з виникненням певних емоцій в мисленнєвому процесі [5]. Взаємодія когнітивних і емоційних процесів під час виконання мисленнєвих операцій, яке, з одного боку, залежить від детермінації мисленнєвої діяльності, з іншого - від психодинамічний властивостей людини, і з третього -від самого суб'єкта і його ставлення до умов виконання мисленнєвих операцій, здійснює зворотній вплив на мету дії, змінюючи її, що веде до постановки нової мети і відповідно нової мисленнєвої дій, а також впливає на розвиток мотиву мисленнєвої діяльності. Таким чином, кожне психічне новоутворення в процесі здійснення мисленнєвої діяльності суб'єктом надалі виступає у якості її внутрішніх умов, а також є фактом зміни самого суб'єкта і його психічного розвитку [9].
   Отже, в конкретній мисленнєвій діяльності існує завжди зона її невизначеності, тобто певний діапазон можливих способів її виконання, за B.C. Мерліним [9]. Він визначається діапазоном можливих мотивів, інтелектуальних емоцій і вольових станів, що впливають на формування мисленнєвої дії, типу взаємозв'язку емоційних і когнітивних процесів в ході виконання мисленнєвих операцій. Спосіб виконання мисленнєвої діяльності, що полягає у виробленні суб'єктом типових для нього положень по кожному з зазначених діапазонів зони невизначеності, визначається як індивідуальний стиль мисленнєвої діяльності суб'єкта. Індивідуальний стиль мисленнєвої діяльності виступає в ролі системоутворюючого фактора її детермінації, як результат співвідношення суб'єктом її зовнішніх вимог з внутрішніми умовами.
   Таким чином, суб'єктність мисленнєвої діяльності, що виражається як прояв в ній певного типу відношення людини до світу, проявляється в варіативності способів її виконання як її індивідуальних стилів, і, відповідно, може впливати на її ефективність. Характер взаємозв'язку конкретних мотивів мисленнєвої діяльності суб'єкта як проявів відповідних типів відношень його до світу з її особистісними і формально-динамічними властивостями, що формалізується у характеристиці індивідуального стилю мисленнєвої діяльності, є предметом спеціального психологічного дослідження.
   Висновки
   Виходячи із суб'єкт-діяльнісного підходу, теоретична модель дослідження мисленнєвої діяльності суб'єкта складається з наступних положень.

Рис. 1

   1. Мисленнєва діяльність є діяльністю суб'єкта і лише суб'єкт є автором і виконавцем мисленнєвої діяльності. Така діяльність завжди носить творчий характер і реалізує пізнавальне, етичне, практичне та естетичне відношення людини до світу.
   2. Структурно-функціональною одиницею мисленнєвої діяльності є мисленнєва дія, в якій в механізмі цілеутворення прослідковується інтеграція процесуального (з боку системи мисленнєвих операцій) та мотиваційно-особистісного аспектів мислення.
   3. Мисленнєва діяльність характеризується зоною невизначеності з боку можливих способів її виконання. Вибір суб'єктом конкретного способу є результатом формування в нього індивідуального стилю мисленнєвої діяльності як системоутворюючого фактору її детермінації.
   Отже, мисленнєва діяльність суб'єкта - це ієрархічно організована суб'єктом система мисленнєвих дій, що відповідає його психічним властивостям (психодинамічним характеристикам взаємодії емоційних та когнітивних процесів, інтелектуальним почуттям та вольовим станам тощо) і розумовим здібностям, на основі здобутих ним знань і володіння мисленнєвими операціями аналізу, синтезу та узагальнення, в якій реалізується його відношення до світу в якості її мотиву.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абульханова-Славская Г.А. Стратегия жизни. - М.:Мысль, 1991.-300с.
2. Абульханова-Славская Г.А., Брушлинский А.В. Филосовско-психологическая концепция С.Л. Рубинштейна. - М.: Наука, 1989. - 248 с.
3. Богоявленская Д.Б. Что выявляют тесты интеллекта и креативности? // Психология. Журнал Высшей школы экономики. -М., 2004. - Т. 1. - № 2. С.54-65.
4. Брушлинский А.В. Избранные психологические труды. - М., 2006. - 623с.
5. Васильев И.А., Поплужный В.Л, Тихомиров O.K. Эмоции и мышление. - М., 1980.
6. Волкова М.И. Деятельностный подход и категория деятельности в психологии. - Владивосток, 2007. - 78 с.
7. Воловикова М.И. Проблема субъекта в психологической науке. - М., 2000 - С. 235-260.
8. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М.: Наука, 1984. - 445 с.
9. Мерлин B.C. Очерки интегрального исследования индивидуальности. - М., 1986.
10. Петровский А.В. Феномен субъектности в психологии личности. // Вопросы психологии. - М.: Школа-Пресс, 1988. - №4. -С.40-79.
11. Poincare Н. Mathematic Creation // The Creative Process / B.Ghiselin. - New York, 1952. - P.36.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com