www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Дитяча субкультура як фактор соціалізації підростаючої особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Дитяча субкультура як фактор соціалізації підростаючої особистості

В.І. Сіткар

ДИТЯЧА СУБКУЛЬТУРА ЯК ФАКТОР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

   В статті розкриваються закономірності соціалізації особистості крізь призму дитячої субкультури. Багатий зміст дитячої субкультури є живильним Грунтом для соціалізації багатьох дитячих поколінь, який є вкрай необхідним для становлення підростаючої особистості.
   Ключові слова: субкультура, дитина, соціалізація, особистість.
   Постановка проблеми. Як стверджує В. Абраменкова: “Протягом тисячоліть поряд з широкою дорогою цивілізації - світу культури дорослих - петляла, не бралась до уваги, непомітна стежинка дитячої субкультури - світу Дитинства. Виникнувши з обрядового життя дорослих, завжди неписьменна, “низова” з соціальної точки зору, культура маленьких створювала свій особливий Світ - світ “для себе”. Протягом тисячоліть, із вуст у вуста, від одного дитячого покоління до іншого передавались всі ці традиційні групові ігри, пісні, лічилки, дражнилки, естетичні уявлення, правовий кодекс, пустощі та інші форми прояву дитячого життя “вічно дитячого” за висловом Л.С. Виготського. Вражає універсальність, інваріантність цих форм в багатьох дитячих культурах світу і в той же час - їх особливість, непроникність для дорослих, їх унікальність (наприклад, лічилки представляють собою малу поетичну форму, яка не має аналогів у дорослому фольклорі). Нараховуючи не одну тисячу років, багатий зміст дитячої субкультури був живильним Грунтом для соціалізації багатьох дитячих поколінь, який є таким же необхідним, як ласкаві мамині руки, добре слово вчителя, мудра книга тощо” [1].
   Що ж відбувається з дитячою субкультурою в наші дні? На думку спеціалістів наслідками сучасного збіднення репертуару дитячих ігор і дитячого фольклору є зростання неврозів, психічні порушення, протиправна поведінка дітей тощо [1].
   Досить глянути на шкільні малюнки молодших школярів в останні роки в них все більш чіткіше виявляються “затьмарення” дитячої картини світу, все частіше появляється символіка небезпеки і смерті, хаосу і розрухи. Дитяча субкультура під впливом засобів масової інформації зазнає серйозних змін: діти перестають гратись, дитячий фольклор деградує, дитячі співтовариства все частіше створюються для антигуманних цілей.
   Ааналіз досліджень і публікацій з проблеми. Прийнято вважати, що субкультура - це підсистема цілісної системи культури. Культура в найширшому значенні слова - це те через що ти стаєш чужим, коли залишаєш свій дім. Культура включає в себе, переконання і всі очікування, які висловлюють і демонструють люди.... Коли ти в своїй групі, серед людей, з якими ділиш загальну культуру, тобі не потрібно обдумувати і проектувати свої слова і вчинки, бо всі ви - і ти, і вони -бачите світ в принципі однаково, знаєте чого очікувати один від одного. Але перебуваючи в чужому суспільстві, ти будеш відчувати труднощі, відчуття безпорадності і дезорієнтованості, що можна назвати культурним шоком. Суть культурного шоку - конфлікт старих і нових культурних норм та орієнтацій, старих характерних індивіду як представнику того суспільства, в яке він прибув. Власне кажучи, - це конфлікт двох культур на рівні індивідуальної свідомості [4; 6].
   Якщо мова ведеться про культуру не всього суспільства, а його частини, тоді часто використовують поняття субкультура Це може бути культура якоїсь соціальної групи або спільноти. Виникнення субкультур пов'язано з певним рівнем розвитку суспільства. Існує така точка зору, що субкультури є відсутніми в примітивних формах суспільного буття. Іноді ще більше акцентують цей момент, вважаючи, що субкультура - сучасне породження міського устрою життя.
   Є думка, що причин для виникнення субкультур багато і в певній мірі вони мають загальнозначущий характер, але через деякі обставини увагу на них стали звертати тільки останнім часом/
   Які ж характеристики є притаманні субкультурі взагалі? Субкультура, як правило, частковий випадок культури в цілому. Вона завжди відрізняється деякою локальністю і в певній мірі замкненістю, в тій чи іншій мірі лояльна до основних ціннісних установок домінуючої культури, проте бувають і виключення. Субкультура - це необов'язково негативна характеристика, важливим нюансом її змісту є момент інакшості, несхожості, немаргінальності, неспільності в розвитку ціннісних переваг, а також при певній самостійності і навіть автономності. Потрібно розрізняти поняття субкультури і контркультури. Вони близькі, але не є синонімами [4; 6].
   Sub від латинського - це “під”, тобто, за змістом має відтінок підпорядкування, підлеглості (суборенда, субмарина, субординація, субтропіки тощо) a contra -“проти” (контрагент, контрреформація, контрреволюція, контрапункт, контратака тощо).
Тому поняття контркультури акцентує момент вираженого протистояння фундаментальних ціннісних установок стосовно до домінуючої культури. Головна характеристика контркультури - це протест, незгода, активна опозиція [6].
   Субкультура - одне з базових понять культурології соціології, філософії, психології: система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої, загальної, домінуючої в суспільстві культури, хоча й пов'язана з нею. Зростаюча соціальна диференціація, формування нових елементів соціальної структури суспільства, зростання розмаїття проявів соціального та культурного життя стає каталізатором виникнення все новіших субкультурних угрупувань [4; 6].
   К.П Соколов [7] виділяє такі види носіїв субкультур:
   1. статево-вікові спільноти (дитяча субкультура, молодіжна, студентська, чоловіча, жіноча тощо);
   2. соціально-професійні спільноти (субкультури робітників, інтелігенції, еліти, спортивна, злочинні субкультури тощо);
   3. релігійні спільноти.
   Безумовно, коло субкультур є значно багатшим і включає диференціацію за заняттями під час дозвілля, національно-діалектними своєрідностями, за стилем поведінки і способом життя.
   На особливу увагу заслуговує такий феномен як дитяча субкультура. Епітет “дитяча” одразу визначає деяку культурну нішу, яку займають люди, об'єднані за принципом віку. Вік в цьому випадку є досить важливою демографічною характеристикою. Врахування особливої психології віку в культурі безперечно є важливим, бо воно накладає суттєвий відбиток на духовність і менталітет.
   Сучасна дитяча субкультура є досить складною системою, багато в чому закритою для традиційних засобів наукового аналізу. Якщо раніше дитячу субкультуру вивчали переважно фольклористи, то сьогодні вона робить виклик психології та педагогіці. Не можна сказати, що цей виклик остаточно прийнятий, але деякі зрушення в даній сфері вже намітилися. Свідченням того, що останнім часом зростає інтерес до вивчення дитячої субкультури, є те, що об'ємне поняття "Дитяча субкультура" має місце в психологічному словнику.
   Варто зауважити, що культура стає “масовою”, коли її продукти стандартизують і розповсюджують серед широкої публіки. У всіх суспільствах існує багато підгруп, які мають різні культурні цінності і традиції. Система норм і цінностей, які відрізняють групу від більшості суспільства, називають субкультурою. Субкультура формується під впливом таких факторів, як соціальний клас, етнічне походження, релігія та місце проживання. Цінності субкультури впливають на формування особистості членів групи. Деякі цікаві дослідження субкультур присвячено мові. Наприклад, Уільям Лабов намагався довести, що використання нестандартної англійської мови дітьми з негритянського гетто не свідчать про їх “мовну неповноцінність”. У. Лабов вважає, що негритянські діти не обділені здібностями спілкуватись, як білі, просто вони використовують дещо іншу систему граматичних правил; за багато років ці правила вкоренились в субкультурі негрів. У. Лабов довів, що у відповідних ситуаціях і чорні і білі діти говорять одне і те ж, хоч використовують різні слова. Термін “субкультура” не означає, що та чи інша група виступає проти культури, яка є домінуючою в суспільстві. Проте в багатьох випадках більшість суспільства ставиться до субкультури з недовірою та несхваленням. Ця проблема може виникнути навіть стосовно до шанованих субкультур лікарів або військових [4].
   Частини загальної проблеми, котрим присвячується стаття. Процеси глобалізації та інтеграції розвитку людського суспільства супроводжуються взаємопроникненням двох субкультур - дорослої і дитячої: малі діти прагнуть до засвоєння дорослої субкультури і моделей поведінки дорослих; дорослі, навпаки, починають наслідувати дітям, освоюючи їх стиль, жаргон, слухають їхню музику [2]. Наприклад, покоління, яке виросло на рекламі:
   - Мамо, давай будемо гратися у магазин, - сказала маленька Оля.
   - Ти прийдеш на вулицю Оріфлейм за Ейвоном і там купиш кредитні картки на Соні Еріксон [8].
   Сьогодні світ дитячої культури і дитячий медійний дискурс під натиском зовнішніх обставин виявляється “розгерметизованими”: зло дорослого життя тепер майже безперешкодно “мігрує” в дитячу субкультуру і відповідно в дитячий медійний дискурс. Залежність від світу і культури суспільства дорослих виявляється, зокрема, у витворенні спільного для них інформаційно-медійного простору, представленого передусім всесвітньою інформаційною мережею.Сьогодні часто саме реклама, а не, скажімо, література, музика, живопис чи театр, або інші види традиційного мистецтва визначають “культурний” розвиток сучасної дитини. Вона, брутально втручаючись у життя сучасної дитини, сприяє вихованню з неї “людини рекламної”, картина світу якої складається з утворених під впливом різноманітних рекламних звернень “фрагментів-картинок” і поведінкових схем, які нав'язано з відвертими комерційними інтенціями. Таким чином, у контактах дитини із медійною рекламою вбачаємо один з деструктивних проявів зла, застерегтися від яких можна було б завдяки законодавчим заходам, а головне чіткій системі контролю за їх дотриманням [5, с 56-60].
   Ціль статті. Проектування діяльності з супроводу індивідуального розвитку дитини повинно опиратись на знання дорослими досвіду проживання вікових криз, накопичених самими дітьми протягом декількох поколінь. Кожна дитина, збагачуючи себе традиціями, нормами і способами співволодіння з важкими ситуаціями, які сформовані дитячим співтовариством, проживає повноцінний дитячий досвід. Саме це дозволяє їй легко входити у взаємодію з однолітками і розуміти будову життя (формувати картину світу), у відповідності зі своїм віком. Російська дослідниця дитячої субкультури В. Абраменкова визначає її як змістовий простір цінностей, установок, способів діяльності і форм спілкування. В широкому значенні поняття дитяча субкультура позначає все те, що створено дітьми і для дітей та включає в себе такі компоненти: ігри (дворові ігри, сюжет і правила яких успадковуються з покоління в покоління); дитячий фольклор (загадки, лічилки, дражнили, “страшні” історії); дитячий правовий кодекс (знаки власності, способи отримання боргу, право опікування та старшинства); потаємні засоби спілкування та коди; дитяче будівництво (створення “штабів”, сховищ, “гнізд” на деревах та будинках тощо); способи символічного вкорінення дитини на території проживання (створення “секретів”, сховок, особливих маршрутів просування альтернативно до доріг дорослих); дитячий світогляд (сукупність уявлень про світ, які включають в себе моральні та релігійні переконання) тощо [1].
   В контексті дослідження необхідно зауважити, що дитяча субкультура має своє призначення і свої функції. В логіці психолого-педагогічного супроводу індивідуального розвитку дитини найбільш важливими для нас є такі функції субкультури як: соціалізуюча, експериментальна, психотерапевтична та прогностична [1].
   Соціалізуюча функція. Зміст дитячої субкультури для дитини полягає у тому, що вона надає їй особливий психологічний простір, завдяки якому дитина набуває соціальну компетентність в групі “рівних”.
   Експериментальна функція. Дитяча субкультура надає дитині віяло потенцій для самореалізації, оскільки містить в собі деяку систему своєрідних правил, які дозволяють перекручувати, перевертати, змінювати “вивертати назовні”, перетворювати в щось інше елементи світу дорослих.Психотерапевтична функція. Дитяча субкультура створює дитині “психологічну схованку”, захист від несприятливих впливів і втручань дорослого світу.
   Прогностична (пророча) функція. Проявляється в тому, що вона дає можливість дитині сформувати алгоритм адекватної дії. В ній існують механізми, які допомагають дитині сформувати готовність до вирішення проблем, які виникнуть в майбутньому, на наступній фазі її розвитку.
   Таким чином, дитяча субкультура розглядається як зона варіативного розвитку дитини. Під впливом причин соціально-економічного і психологічного характеру сьогодні відбувається збіднення і деформація змісту дитячої субкультури. Тому одним з напрямків в діагностиці рівня індивідуального розвитку дитини повинно стати дослідження того, наскільки дана дитина включена в неї, наскільки у неї сформовані способи діяльності і спілкування, які характерні для традиційного дитячого співтовариства (наприклад, здатність до ігрової діяльності, репертуар ігор, казок, загадок, пісень, віршиків, які знає дитина тощо). Подальше проектування програми індивідуального супроводу, при необхідності може включати в себе програму відновлення способів спілкування і поведінки дитини в дитячій групі, підвищення рівня її соціальної компетентності.
   Розглянемо вищесказане крізь призму дитячої гри та іграшки.
   Гра й іграшка, на думку вчених, - найважливіша складова будь-якої культури. Яка культура, такі й іграшки. Іграшка - культурне знаряддя, за допомогою якого передається стан сучасної культури (цивілізації), напрямок руху: до життя або смерті, процвітання або деградації, взаєморозуміння або відчуження. За допомогою іграшки дитині передається сама суть людських стосунків і складна світобудова.
   Гра й іграшка - специфічний засіб масової інформації, оскільки в них зафіксовані основні тенденції впливу на свідомість і поводження людини, способи й засоби її виховання. Засоби масової інформації (ЗМІ) побудовані на принципах гри (хіба не іграшками є сучасні газети з незліченними сканвордами, кросвордами, чайнвордами?). А скільки ігор на телебаченні! Іграшка - такий же носій інформації для дитини, як газета або Інтернет для дорослого. Запитаєте себе: яку інформацію вона несе? Іграшка - агент національної інформаційної безпеки. Наприклад, ляльки можуть бути політичним предметом або, як іноді говорять, політичним фігурантом. Звучить курйозно. Проте, якщо згадати телепередачу “Ляльки” з персонажами, які схожі на наших політичних діячів (аналоги цієї передачі існують у багатьох країнах), задумаєшся по-серйозному.Іграшка - духовний образ ідеального життя, ідеального світу, це архетип уявлень про добро - справжнє чи уявне. Справжня іграшка стверджує добро й визначає розрізнення добра й зла. Наприклад, м'ячик символізує зроблену форму кулі - Сонця або Землі. Пірамідка - ієрархічну світобудову.
   Іграшка завжди виконувала крім інших і психотерапевтичну функцію -допомагала дитині опанувати власними бажаннями, страхами. Страх темряви, наприклад, можна перемогти за допомогою дерев'яного меча - знаряддя його подолання. Іноді дитина сама знаходить “іграшки” - предмети-функціонери, що відповідають певним, часто неусвідомленим її потребам. Який-небудь корч, камінець, скельце, черепашка, цв'ях, ганчірочка, пташине перо тощо наділяються особливими властивостями, переживаннями й змістом. Ми часто виявляємо подібне “сміття”, намагаючись навести лад у дитячому куточку або вивертаючи кишені дитячого одягу перед пранням. І щораз зіштовхуємося з протестами й проханнями дитини не викидати їх. Варто задуматися: може все ж таки краще камінець, ніж трансформер, або пташине перо, ніж монстр? Ми повинні не забувати, що іграшка не тільки супровід гри, але й засіб навчання, розваги й навіть лікування.
   Сучасні дівчатка й хлопчики, ті самі, для кого гра - життєва необхідність і умова розвитку, насправді “розучуються” конструктивно грати. Це турбує фахівців-психологів і педагогів в усьому світі. Що б ви сказали, якби птахи перестали співати, зайці стрибати, рибки плавати, а метелики літати?
   Сьогодні змінилася й сама якість, сама суть дитячої гри: вона стала невеселою, агресивною, індивідуалістичною. Виявився перерваним багатовіковий ланцюг передачі ігрової традиції від одного дитячого покоління іншому. І це призвело до кризи ігрової культури. Якість ігор стрімко падає. Усе більше примітивних ігрових форм - витівок, забав, що все частіше переходять у бешкетництво й навіть хуліганство: забави з вогнем, вибухами, жорстоке поводження із тваринами, безглузде руйнування тощо.
   Сьогодні необхідно відроджувати традиційні народні ігри - генетичний фонд ігрової культури кожного народу. У відповідь на питання “У що ти любиш грати?” більшість дітей (від 4 до 6 років) називали рухливі ігри - квачі й хованки, але правила гри, її значеннєвий стрижень сформулювати змогли лише одиниці, 5 % взагалі не могли згадати жодної гри, 4 % назвали комп'ютерні ігри, чверть дітей замість гри назвали іграшки (машинки, трансформери, Барбі), якими вони просто маніпулювали. Із гри йдуть її правилодоцільність та співвіднесення її з образом ідеального дорослого. На жаль, зовсім зникли групові ігри - “повітря” дитячого життя старших поколінь [3].
   Де козаки-розбійники, бояри, жмурки та інші дитячі радості? Всі вони разом з лічилками, закликами, пісеньками й іншими формами дитячого фольклору -найбільшого багатства нашої культури - зберігалися в дитячій субкультурі протягом століть, передаючись із вуст у вуста.
   Сучасна дитина живе у світі, на перший погляд набагато більш різноманітному, ніж його одноліток двісті, сто й навіть тридцять чи десять років тому. Давайте оглянемося: яскраві обкладинки книг, журналів і підручників у школі, кольорові рекламні щити на вулиці, а фломастери й олівці, різнобарвний одяг і, звичайно, строкатість іграшок, часом цілком неуявних кольорів, форм. Я вже не говорю про екран телевізора, про монітор комп'ютера - з їх буйством фарб, неприродністю ракурсів і графічних рішень. Ми всі й наші діти живемо у світі, заповненому до відмови різноманітними й... недовговічними предметами: одноразовий посуд, білизна, одяг тощо. А іграшки купуються, як сказав один тато п'ятьох (!) дітей, валізами й через місяць так само валізами викидаються. Міняються фарби, форми, миготять картинки, предмети, особи [3].
   І психіка дитини не справляється - сприйняття кольору й звуку, запаху й дотику, уявленням про гарне і погане, добро і зло деформуються. Сенсорна агресія навколишнього середовища дитини порушує стабільність і стійкість світу, тобто позбавляє маленьку людину впевненості в тому, що світ міцний, надійний, а виходить, безпечний.
   Сьогодні дитяча іграшка як частина сучасної масової культури спричинює будову досить похмурої й безрадісної картини світу, про що свідчать дитячі малюнки. Як компенсація “недоіграності” у своєму власному дитинстві в дорослих з'являється манера оцінювати будь-яку річ - поза залежністю від її застосування -як забаву, недійсність, іграшку.
   У наукові літературі не так багато робіт про іграшки. А тих, які розкривають педагогічний та психологічний аспекти іграшок і того менше. Але, як переконує нас реальність останнім часом ринок переповнений “шкідливими”, небезпечними, потворними іграшками. На ньому з'явилося безліч вульгарних, марних, нудних і аморальних іграшок. їх вплив на дітей однозначно негативний.
   Соціальна ситуація розвитку дитини в сучасних умовах є такою, що відбувається злам традиційних культурних стереотипів чоловічої і жіночої поведінки. Крім того, стихійна статева сегрегація - основа одностатевих дитячих співтовариств, в сучасних умовах набуває приватний характер, і тому, зникають типові колективні ігри. Можна сказати, що сьогодні, дитяча субкультура втрачає чіткі статево-рольові межі.
   Висновки. На початку третього тисячоліття все більш очевиднішим є те, що формування гармонійних (гуманних) стосунків дитини стає сьогодні основною метою її виховання в сім'ї та дитячій групі, досягнення цієї мети неможливе без розгадування „таємниці дитинства", розуміння і збереження дитячої субкультури -могутнього потенціалу нових шляхів розвитку людства.
   Спостерігаючи дитячу гру з метою виявити ставлення дітей до іграшок, можна попутно ознайомитися й з дитячою оцінкою тієї або іншої іграшки. Було б особливо важливо одержати дані для з'ясування такого важкого в психологічному відношенні питання про реальний вплив іграшки: за баченням дітей у порівнянні з думками дорослих. У цьому, може бути, ключ до наукової програми відбору іграшок.
   У тому, що ця програма потрібна, немає ніяких сумнівів. Адже більшу частину життя дитина проводить у грі [1].
   Дослідження традиційних форм життя світу дітей і його субкультури, які розгортаються в реальному фізичному просторі, є важливим, бо це дозволяє зрозуміти психологічні закономірності і знайти їм пояснення, тобто відповісти на питання, чому відбуваються ті чи інші події дитячого життя, який психологічний зміст дитячої субкультури, які функції дитячої субкультури, як впливає соціогенез сім'ї та дитячого співтовариства на особистісне формування дитини, чи є соціогенез „ключем до вищої поведінки" людини, який відкриває нові горизонти психологічного дослідження онтогенезу тощо.
   Оскільки феномен дитячої субкультури включає в себе культуру і суб'єктивне ставлення до культури та успадкований культуроутворюючий потенціал дитини, тому нам і необхідно вивчати її з різних позицій і намагатись виділити та оцінити умови інтеграції цих позицій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абраменкова В.В. Социальная психология детства: развитие отношений ребенка в детской субкультуре. - М., 2000. - 416 с.
2. Алєксєєнко Т.Ф. Масмедіа індустрії дозвілля як соціально-культурний феномен.
3. Батькам про ігри й іграшки
4. Кравець М.С., Семашко О.М., ПічаВ.М. Культурологія. - Львів, 2003. -С 151-167.
5. Огар Е.І. Дитина і зло у сучасному медійному просторі: конструктивні і деструктивні складові взаємин. - Вісник СумДУ. Серія Філологія” №1, 2007.
6. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія. - К.: 2003. -С 124-132.
7. Соколов М. Субкультурное измерение социальных движений: когнитивный подход

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com