www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Синтез мистецтв як чинник духовного зростання дошкільників
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Синтез мистецтв як чинник духовного зростання дошкільників

І.A. Онищук

СИНТЕЗ МИСТЕЦТВ ЯК ЧИННИК ДУХОВНОГО ЗРОСТАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

   В даній стаття висвітлюються деякі аспекти духовного зростання дошкільників, як актуальної проблеми сучасної психолого-педагогічної науки. Зокрема, увага зосереджується на особливості використання мистецтв, синтезу його видів, як вагомого чинника в формуванні духовної культури особистості дитини.
   Ключові слова. Духовність, культура, мистецтво, синтез мистецтв, музична діяльність, дошкільник.
   Постановка проблеми. Сучасний розвиток новітньої парадигми освіти відбувається на основі всеохоплюючого відродження духовності, багатовікової української та світової культур. Без духовного зростання неможливий особистісний розвиток людини, реалізація її природного потенціалу. Науковці вбачають причину дефіциту духовності у відчуженні культури від особистості, коли та перестає ефективно впливати на її духовний, моральний розвиток, у відсутності потреби відчувати справжню, істинну культуру й бажання оволодіти її цінностями. Проблема культури є на часі. Науковці вказують на значення культури в духовному збагаченні буття особистості. Вона створена людиною, тобто суспільне явище є накопиченням матеріальних і духовних цінностей, що слугує розвитку творчого потенціалу особистості та суспільства, існує задля особистісного самовираження.
   Фундаментальним періодом становлення особистості, розвитку її культури, закладання підвалин духовності є дошкільне дитинство. Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI століття) визначає пріоритетним напрямком реформування дошкільної освіти розвиток у дошкільників духовності як домінуючого начала в структурі особистості дитини. Згідно з Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, у світ практичної та духовної діяльності людей вводить дошкільників сфера “Культура”, дитина навчається цінувати продукти людського духу і рук, привчається до надбань національної та світової культур, у неї формується потреба в реалізації власного творчого потенціалу. Культура є детермінуючим чинником соціального та біологічного в особистості дитини. Поєднання її засобів веде до розвитку головних структурних компонентів духовності особистості - інтелектуального, емоційного, комунікативного, вольового та творчого. Пріоритетним у Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку “Я у світі” зазначено принцип активності [1], тому важливо розвивати духовно-активну особистість дошкільника, що є доволі важливим та, водночас, складним завданням, із низки чинників, які зумовлюють цей процес особливо місце посідає мистецтво.
   Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчує, що основні аспекти духовної культури, значення мистецтва в її становленні, питання духовної культури у дошкільному віці відображені у працях вітчизняних педагогів та психологів.
   Мета статті - розкрити особливість використання синтезу мистецтв як чинника духовного зростання дошкільників.
   Виклад основного матеріалу. Осереддям сучасної психолого-педагогічної науки є “особистість”, її свідоме існування, що підпорядковується завданню самовдосконалення, морального розвитку і духовного зростання. В. Зеньківський зазначає: “особистість ніколи не буває тільки даною, вона ніколи не є закінченою, вона завжди “задана”, перед нею завжди розкрита нескінченна перспектива духовного розвитку [4]. Поняття “духовність” визначає цілісну активність людської психіки в її соціокультурній детермінованості, тобто специфічно людський спосіб відображення та осягнення дійсності, здатність вийти за межі необхідності, задоволення первинних матеріально-практичних потреб і будувати своє життя на засадах розуміння високого призначення людини, потреби постійно самовдосконалюватися [7]. З поняття духовність постає сутність культури як середовища загальнолюдський цінностей, і в такий спосіб вона виступає критерієм справжнього людського прогресу. Термін “культура” вчені тлумачить як системний погляд на навколишню дійсність, як спосіб діяльності. Вона створена людиною, існує задля людини, її розвитку та самовираження. Культура суспільства і особистість взаємопов'язані, адже є результатом діяльності людини, в той самий час розвиток особистості детермінований середовищем, в якому вона перебуває. На думку Г. Шевченко, М. Євтуха, духовна культура вбирає в себе всі процеси, пов'язані з духовним перетворенням, переведенням зовнішнього буття у внутрішній всесвіт особистості. Стрижнем культури, котрий об'єднує у свідомості людини знання про світ і саму себе, визначає пріоритет тих чи інших цінностей, спрямовує функціонування різних ланок суспільства, є світогляд як особливе духовно-практичне утворення, що дає загальне уявлення про ставлення людини до природи, суспільства та характеризує комплекс усіх сутнісних сил особистості: систему поглядів на світ, своє місце в ньому, до оточення, життєві позиції, ідеали, принципи [7].
   Як зазначають вчені, особистість існує як об'єкт культури в трьох вимірах: як особа, що діє в культурі; носій культурних цінностей; творець культури. Розвиток особистості визначається тим, носієм яких культурних цінностей вона є. Наявність моральних і світоглядних ідеалів, духовних потреб та інтересів, й переживань, моральних світоглядних переконань слугує зовнішніми показниками духовності, а їх відсутність свідчить про бездуховність [3].
   З моменту народження дитина потрапляє у світ із певним рівнем матеріальної і духовної культури, у процесі спілкування, в спільній діяльності відбувається засвоєння духовно-культурного досвіду суспільства. М. Мід стверджує, що особистість дитини завжди відображає ту культуру, в якій вона виховується, а світогляд особистості дитини ж результатом культури суспільства [6, с 139].
   Духовне життя є життєдіяльністю людини, яка пов'язана з її свідомістю, мисленням і спрямована на вивищення свого “Я”, по суті, духовність є роботою розуму та волі з власного самовдосконалення, зауважує О. Кононко. Передумови духовності закладаються у період дошкільного дитинства. Саме в цей період готується підґрунтя для подальшого духовного розвитку особистості. Культивуючи у дитини душевність як важливу якість особистості, наголошує науковець, важливо виховувати інтерес до себе, “внутрішній погляд”, вміння спостерігати за власними вчинками, діями, контролювати й оцінювати їх, свідомо приймати рішення, робити вибір. Розвинений внутрішній світ є основою для становлення самосвідомості, розвитку вміння регулювати власну поведінку, поважати й цінувати інших так, як самого себе [5, с 4].
   Як інтегральна якість особистості, духовність формується під впливом низки об'єктивних чинників, серед яких можна виділити мистецтво. Науковці, надаючи виняткового значення мистецтву у життєдіяльності дитини, її духовному збагаченню, розглядають взаємодію мистецтва й особистості в декількох напрямках [2; 8; 9]:
   - як творчий процес;
   - як гармонізацію особистості;
   - як засіб художньо-естетичного розвитку;
   - як засіб творчого самовираження;
   - як засіб духовного зростання.
   Вітчизняні вчені, досліджуючи проблему формування духовної особистості, спрямування її на самовдосконалення, ціннісне ставлення до навколишнього світу, культури, слушно зауважують, що духовність якнайкраще розвивається в спілкуванні з мистецтвом, найповніше розкривається в естетичних і моральних аспектах усіх сфер життєдіяльності [2; 5; 8; 9]. Мистецтво як вічна цінність спрямоване на духовне становлення зростання особистості, що формує її творчий досвід, індивідуальність, дає змогу поринути в емоційно-чуттєву сферу інших людей, завдяки чому навчається їх зрозуміти. Взаємодія почуттєвої та інтелектуальної сфер під час сприймання творів мистецтва надає враженню особливої сили. На думку Л. Виготського, мистецтво є "сукупність естетичних знаків, що спрямовані на збудження в людині емоцій", називаючи ці емоції "розумними" [2]. Вони несумісні із “сухим” раціоналізмом, насичені вищими духовними прагненнями, а передусім прагненням до прекрасного.
   Особлива активізація свідомості засобами мистецтва зумовлена тим, що художній твір і віддзеркалює дійсність й оцінює зображуване, прагнучи виявити його сутність. Під впливом художніх образів безпосередні почуття переходять в естетичні уявлення суб'єкта як ціннісний акт осягнення світу та самопізнання власної ідеальної сутності. Коли мистецтво входить в “Я” особистості, вона відчуває світ в собі й себе в ньому, відбувається ототожнення внутрішнього і зовнішнього, логічного смислу мистецького твору й аналогічної сфери самосвідомості особистості, смислової предметності мистецтва та непередбаченого суб'єктивного почуття, і це є найважливішою передумовою духовної насолоди [7].
   Умовою переходу загальнолюдських цінностей в особистісні, за висновком О. Леонтьева, є культурний зміст, що зосереджений в творах мистецтва, духовні цінності яких одночасно виконують гуманістичні функції. Звернутися до мистецтва, означає отримати в освітньому процесі своєрідний камертон, що дозволяє визначити на різних вікових сходинах ступінь і повноту звучання сформованості емоційної культури людини, розвитку емоційно-чуттєвої сфери, її сенсорного досвіду, духовно-моральних цінностей, без яких гармонія розвитку творчої особистості неможлива.
   Духовні цінності мистецтва, зазначає Р. Чумічева, посідають особливе місце в системі ставлень. У процесі спілкування вони слугують образно-естетичним посередником між соціальною дійсністю і внутрішнім світом людини, вказуючи у такий спосіб на значення загальнолюдських цінностей, відображених у мистецтві [8]. Завдяки цьому мистецтво допомагає дитині стати суб'єктом пізнання, суб'єктом творчості та культури, демонструючи особистості, котра зростає, цілісність, духовність, гармонію, що виступає в якості внутрішнього мотиву пізнання, творчості та входження в культуру.
   Особливим видом мистецтва є музика. Науковці не виділяють якусь окрему її функцію. Це пов'язане з тим, що згаданий вид мистецтва наділений поліфункціональними можливостями, а розвиток творчого потенціалу особистості, формування її духовності є однією з них. Музика найбільше серед видів мистецтв пов'язана з емоціями, а емоційна сфера є пріоритетною для дошкільника. Саме завдяки музиці дитина ознайомлюється із духовними надбаннями національної та світової культур. Різні види музичної діяльності (творчість, виконавство, сприймання і т. д.), створені та збережені цінності, суб'єкти музичної діяльності є складовими музичної культури як самостійного пласту духовної діяльності.
   Розрізняють об'єктивний і суб'єктивний боки музичної культури. До об'єктивного належать потреби суспільства у музиці й способи їх задоволення. Суб'єктивний утворюють інтереси, смаки музикантів та слухачів. Існує низка чинників, що впливають на формування рівня музичної культури, до яких належить: соціально-культурне макро- і мікро середовище, матеріальна база культури, форми і способи розповсюдження та залучення до цінностей мистецтва, система естетичного виховання. Можна виділити умови розвивального потенціалу музичного мистецтва:
   • розвиток музичного сприймання;
   • взаємозв'язок видів музичної діяльності;
   • оволодіння засобами музичної виразності;
   • активізація творчих проявів.
   За висновками вчених, в основі формування культури і духовного розвитку дитини лежить поняття “поліхудожність” (термін Б. Юсова). Всі види мистецтва виступають як явище життя в цілому. Тобто дитина рівною мірою схильна до сприймання, усвідомлення та перетворення різноманітної художньої інформації. Дошкільник перебуває в “естетичній стадії” та відкритий до спілкування з різними видами мистецтва шляхом занурення в художнє середовище [9]. Дитину слід залучати до мистецтва у всіх видах діяльності, до участі у процесі виникненні звуку, кольору, слова, рухів, навчати входити в гру, у “простір казки” [8; 9].
   Взаємодія різних видів мистецтв є основою методу “художнього уподібнення”, розробленого О. Радиновою. Порівняння музичних творів з творами літератури, образотворчого мистецтва сприяє формуванню музичної культури як складової духовної культури особистості в цілому.
   Синтез є складним процесом взаємопроникнення, взаємодоповнення, взаємовпливу різних видів мистецтв (літературного, образотворчого, музичного, театрального), а їх діалектичний взаємозв'язок веде до поглиблення одних видів іншими та взаємозбагачення, що охоплює різні напрямки художньо-творчої діяльності [8]. Завдяки взаємодії різних видів мистецтв дітям вдається краще засвоювати художньо-образну виразність кожного окремого виду та відчути багатогранність мистецтва в цілому. Автори доводять, що тенденція до синтезу мистецтв визначається загальною закономірністю художнього мислення та зв'язком різних видів один із одним та реальним життям. Об'єднувальним чинником є художній образ, що включає такі універсальні компоненти, як відповідність форми змісту; композиційні особливості; художня мова твору. Універсальність естетичного сприймання пов'язана із синестезією, тому опанування синтезованого художнього образу цілковито природне й доступне дошкільникам [8; 9].
   Колір, звук, простір, рух, форма - різні вияви духовних проявів та якості навколишнього світу є взаємопов'язаними. В інтегрованому підході важливо враховувати внутрішні, образні, духовні зв'язки мистецтва - на рівні творчого процесу. Це потрібно відрізняти від звичних міжпредметних зв'язків та взаємного ілюстрування одного виду мистецтва прикладами іншого - за змістом та сюжетом.
   Значення мистецтва в житті дитини визначається рівнем її активності. Вчені переконані, що саме згаданий процес забезпечує реалізацію потенційного творчого потенціалу, духовного зростання дитини. Наголошується, що, залучаючи дітей до різних видів діяльності, педагог повинен мати на меті не лише “просту розвагу, але й активну роботу почуттів, думки”. Співтворчість дорослого і дитини, їх діалог є унікальним творчим союзом, завдяки якому відбувається засвоєння культурних цінностей. Здійснюючи керівництво творчою діяльністю, дітей педагог наснажує їх до активних дій. Цінністю спільної творчої діяльності є не кінцевий матеріальний продукт, а ті особистісні новоутворення, які отримують в її процесі. На нашу думку, в роботі з дітьми потрібно враховувати таке:
   • зміщення педагогічних акцентів із заучування на творче продукування ідей;
   • індивідуально-особистісні якості педагога, його креативність;
   • характер спільної діяльної дитини і педагога “образ ідеального дорослого”.
   Інтегрований підхід передбачає необхідність урахування географічних, історичних, культурних чинників створення творів мистецтва в єдиному просторі культури [9]. Необхідно враховувати регіональні, національно-художні традиції, пов'язані з місцевістю, матеріальними об'єктами, духовним спрямуванням народу; зв'язок регіональної та світової культур.
   Як зазначали вище, суб'єктивний бік духовної культури складають інтереси особистості дитини, тому в рамках наших дослідницьких інтересів перебуває визначення рівнів інтересів до музичного мистецтва на основі інтеграції. У ході наукової розвідки нами було визначено наступні рівні інтересу до музичного мистецтва: високий, достатній, низький.
   Високий рівень. Дитина із задоволення слухає музику, залучається до різних видів музичної діяльності. Вона емоційно відгукується, реагує на зміну настрою, частин твору, адекватно характеризує його емоційно-образний зміст. Достатньо володіє засобами музичної виразності. На заняттях дитина є активною, самостійна, виявляє творчу ініціативу.
   Достатній рівень. Дитина любить слухати музику, емоційно відгукується на деякі музичні твори, реагує переважно на яскраво інтонацій твори. Не завжди може адекватно охарактеризувати музичний образ. Рівень володіння засобами музичної виразності середній. Активність на музичних заняттях залежно від настрою. Творчі прояви з ініціативи педагога.
   Низький рівень. Дитина переважно є байдужою до музики. Не виявляє ініціативи. Емоційні реакції на музику - короткочасні та являють собою реакцію на новизну. Не може висловитися про музичний образ. Не володіє засобами музичної виразності. Творчі прояви майже відсутні.
   Висновки. Отже, на основі аналізу наукових праць, результатів експериментального дослідження можна стверджувати, що актуальною проблемою сучасної психолого-педагогічної науки є формування духовної культури особистості. Визначальним віковим періодом у духовному зростанні, розвитку культури особистості є дошкільне дитинство. В основі формування духовної культури дітей лежить поняття “поліхудожність”, а особливим чинником є синтез мистецтв.
   Перспективу подальших розвідок в заданому напрямку вбачаємо у необхідності пошуку шляхів оптимізації духовного зростання особистості дитини дошкільного віку, розвитку її творчого потенціалу на основі синтезу мистецтв, та творчого самовираження.

Література

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку “Я у Світі”. - К., 2009.-430 с.
2. Выготский Л.С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. -М., 1997.-416 с.
3. Дашко В. Структура і зміст духовної культури особистості/ Рідна школа.- 2003.-№6.-С 17-19.
4. Зеньковский В.В. Психология детства. - М.: Академия, 1995. - 347 с.
5. Кононко О. Духовність, душевність, моральність / Дошкільне виховання. - К., 2003, 2004. - № 4. - С 4-5.
6. Мид М. Культура и мир детства. - М.: Наука, 1988. - 429 с
7. Рудницька О. Світоглядна функція мистецтва // Мистецтво і освіта, 2001. -№3.-С. 0-13.
8. Чумичева P.M. Взаимодействие искусств в формировании личности старшего дошкольника. - Ростов н/Д, 1995. - 271 с.
9. Юсов Б.П. Современное состояние вопроса: Научная гипотиза // Взаимодействие и интеграция искусств в полихудожественном развитии школьников: Рекомендации к разработке комплексних програм по искусству для школ и внешкольных занятий. - Луганск. - 1990. - 175 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com