www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні виміри агресивної поведінки
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні виміри агресивної поведінки

О.Є. Мойсеева

ПСИХОЛОГІЧНІ ВИМІРИ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

   Агресивна поведінка роглядається в єдності емоційних, фрустраційних та мотиваційних вимірів. Аналізуються основні концепції агресивності в історико-психологічному ракурсі та сучасній науковій психології.
   Ключові слова: агресія, агресивність, психологічні концепції, фрустрація, мотив, ворожість.
   В сучасній психології ми зустрічаємо різні визначення та розуміння агресії. Інтерпретація концепцій агресії показує, що незважаючи на існуючі відмінності і навіть будучи продуктом різних концептуальних підходів та пояснювальних принципів, вони частіше взаємно доповнюють та збагачують наше розуміння проблеми агресії, як однієї з центральних проблем психології.
   Виникнення агресивної поведінки детерміноване не просто комплексом різного роду зовнішніх і внутрішніх факторів, а їх системою, яка реалізується в процесі формування мотиву (мотивації). Розгляд цієї системи дозволяє об'єднати різні теорії мотивації агресивної поведінки в єдину концепцію, що враховує роль як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.
   Агресивна поведінка належить до ряду поведінкових тенденцій, які засуджуються і стримуються, що у свою чергу зумовлює появу під час дослідження даного психологічного явища наявність соціально бажаних відповідей у різних як за віковим складом, так і за іншими особливостями категорій людей.
   Велике значення має розрізнення ворожої та інструментальної агресії. Метою ворожої агресії є головним чином завдання шкоди іншій людині. Інструменальна агресія є засобом, інструментом досягнення нейтральної мети, наприклад, виховання шляхом покарання.
   Feshbach [1], як відомий прихильник включення мотиваційних факторів у визначення агресії, зсував мотив до полюсу поведінки. Тим самим агресивність як особливість індивідуальності зливалася з агресією як формою поведінки. При цьому Feshbach виділяв різні види агресії: експресивну, ворожу та інструментальну. Він розрізняв індивідуально мотивовану і соціально мотивовану інструментальну агресію. Індивідуально мотивована інструментальна агресія може бути корисливою і безкорисливою. Соціально мотивована інструментальна агресія є просоціальною, вона здійснюється у морально прийнятних для суспільства рамках і соціально прийнятним чином.
   В теорії фрустрації розвивалося уявлення про агресію з позиції поведінкової психології. За цією теорією агресивна поведінка обумовлена фрустрацією, і навпаки, фрустрація має наслідком ту чи іншу агресію. Хоча ці ідеї не отримали емпіричної підтримки, було висловлено припущення, що причиною цього може бути зв'язок фрустрації не лише з агресією, але й великою кількістю інших реакцій.
   Концепція фрустраційної детермінації агресії була переглянута Леонардом Берковіцем, який був переконаний, що в поясненні психологічної природи агресії Йєльська група переоцінювала роль фрустрації. Виходячи з цієї позиції, він висунув точку зору про те, що фрустрація лише створює психологічні умови для виникнення злості. В результаті фруструючих впливів у психіці особистості створюється емоційна готовність до агресивних реакцій. Л. Берковіц, зокрема, відзначає: „Я вважаю, що фрустрація продукує тенденцію до агресії. Негативний афект - головний підбурювач агресивних схильностей" [2; с 70]. Зазвичай, за Л. Берковіцем, неприємність ситуації прямо пропорційна схильності особистості до агресивної поведінки. Він притримується такої думки: „Ми поводимось агресивно лише тоді, коли вважаємо, що з нами вчинили несправедливо чи незаконно, або розцінюємо дії інших як спрямовані особисто проти нас" [2, с 59].
   Берковіц [2] відводив велику роль психічному стану гніву у розумінні агресії. І знову ж таки, гнів і агресія - не одне й те саме. „У випадку агресії ми маємо справу з дією, спрямованою на досягнення певної мети - завдати шкоди іншій особі. Натомість, гнів зовсім не обов'язково має якусь конкретну мету, але означає певний емоційний стан. З яких би компонентів не складався цей емоційний стан, він не спрямований на досягнення мети і не служить реалізації конкретного наміру в тій чи іншій конкретній ситуації. У зв'язку з цим можна відзначити те, що гнів як емоційний стан не запускає прямо агресію, а зазвичай тільки супроводжує спонукання нападу на жертву" [2, с 43].
   Важливе доповнення до теорії фрустрації агресії Берковіца зробив Зілман  (Zillmann) [3]. Він стверджував, що стан внутрішнього хвилювання, включаючи збудження, здатний підвищити агресивну активність. За теорією Зілмана про перенесення збудження, емоційна реакція гніву має ті ж симптоми, що й інші емоційні стани. Якщо з якоїсь причини людина емоційно збуджується, а пізніше дратується, остаточне хвилювання можна помилково сприйняти як гнів. Значить, гнів фізіологічно схожий з іншими емоційними станами й будь-яка форма емоційного збудження може призводити до посилення агресії.А.К. Осницький вбачає в агресії захисну реакцію дитини у конфліктній ситуації, прагнення самоствердитися будь-якою ціною, оскільки “власні агресивні прояви або постійне очікування подібного від оточення обмежують активність дитини, підсилюють її тривожність, формують занижену або компенсовану самооцінку” [4, с 66]. Дослідження показали, що використання агресивних дій для самоствердження та самореалізації зустрічаються і в ранньому дитинстві, і у підлітків, і у дорослих. Багато психологів вбачають причину такої поведінки в недостатній або низькій культурі засобів, які використовуються у власній діяльності та у взаємодії з іншими людьми. Таким чином, хоча автори й вважають, що агресивна поведінка може бути обумовлена конкретною ситуацією, але те, як і в яких формах буде проявлятися агресія, багато в чому залежить від культури суспільства і самої людини.
   Агресивність може виступати не тільки як мотив і стан, але й як риса особистості, і властивість темпераменту. У той час як мотиви і стани мають ситуативний характер, індивідуальні властивості вирізняються надситуативністю і стійкістю. Агресивність є відносно стабільною готовністю до агресивних дій в різних ситуаціях, агресивна ж поведінка не може бути зрозумілою, якщо об'єктом дослідження не стане агресивність як особистісна риса.
   Агресивність тісно пов'язана з жорстокістю, але між ними є і певна різниця. Агресія і жорстокість являють собою вияви насильства, але порівняно з жорстокістю агресивність - більш широке і значною мірою більш морально нейтральне поняття, оскільки далеко не завжди агресивні дії мають жорстокий характер. У той же час будь-яка жорстокість агресивна. Можна сказати, що жорстокість - особлива властивість агресивності.
   Агресія як форма поведінки не може бути зрозумілою без аналізу мотивів особистості. Мотив - це спонукання до діяльності (у тому числі до поведінки).
   Агресивність як мотив являє собою досить складне і комплексне утворення. X. Хекхаузен [5] вважав, що мотивація агресії знаходиться під впливом наміру, приписуваного нападнику, очікування досягнення цілі і відплати за здійснену агресію. До ключових мотиваційних факторів агресії він також відносив задоволення результатами агресії, самооцінку (почуття провини), оцінку інших людей. Врахування намірів особистості (агресивність) дозволяє усувати змішування агресії з іншими формами поведінки, навіть якщо одна людина випадково завдає шкоди іншій. Врахування намірів особистості дозволяє також відмежувати людську агресію від агресії тваринної. З іншого боку, якщо акцент робиться на намірі, значить, ми маємо справу з агресивністю як особливістю саме індивідуальності, а не поведінки.
   Агресивність як особливість індивідуальності концептуалізується не тільки в термінах мотиву, але й у термінах стану, рис особистості та властивостей темпераменту. Тому агресивність як властивість можна віднести не тільки до особистості, але і до інших рівнів індивідуальності.
   Зокрема в ряді емпіричних досліджень були показані роль і місце агресивності у структурі інтегральної індивідуальності. Т.С. Васильєва встановила у старших дошкільників зв'язок агресивного ставлення до людей з екстраверсією та інтроверсією. Л.П. Колчіна показала, що екстрапунітивність негативно корелює з контролем ворожості внаслідок тривожності (одна із шкал опитувальника ММРІ). А.А. Єрошенко виявив, що екстрапунітивність позитивно корелює з авторитарною установкою на домінування у педагогічній ситуації.
   Агресія, як свідомий вибір, що став звичкою, і агресія неповнолітніх багато в чому підкоряється "емоційній" логіці, зумовленій домінантним емоційним ставленням, не потребує обгрунтування відмінностей між однаковими за формою, але різними за специфікою процесів формування психологічного механізму видами поведінкової активності. Важлива роль емоцій, що сприяють актуалізації агресивної поведінки взагалі і при вчиненні насильницьких злочинів неповнолітніми, зокрема, відзначається багатьма авторами, однак вона ще до кінця не з'ясована [4, 5, 7]. Тому емоційний аспект агресивної поведінки заслуговує більш ретельного розгляду. Також є зайвим акцентувати увагу на тій обставині, що тимчасова, ситуативна структурованість механізму емоційного відсторонення, яка властива групі неповнолітніх досліджуваних, показує, що проявлена ними агресія ще не є наслідком стійких суб'єктивних нормоутворень індивіда і, як наслідок, є сприятливою для корекції і профілактики їх агресивної поведінки.
   Агресія, як утилітарно-практичний засіб досягнення мети емоційної агресії виправдовується в групі делінквентів 18-29 років інтенсивністю досить усталених суб'єктивно нестерпних негативних переживань ("... пригнічувало"; "дратувало"; "мордувало"; "душило"; "тиснуло"; "було мерзенно"; "викликало відразу"; "хотілося кричати").
   Л. Берковіц повністю не виключає ймовірність біологічної обумовленості агресії. З цього приводу він пише: „Незважаючи на те, що я критично ставлюся до традиційної концепції агресивного інстинкту, я, звичайно, не відкидаю роль біологічних процесів" [2, с 474]. В якості доказу даного припущення Л. Берковіц приводить позитивні результати експериментальних досліджень, які були проведені в Данії, у зв'язку з фактами спадкової схильності до вчинення деяких різновидів злочинів, пов'язаних із насильством. Ці експерименти підтвердили більшу схильність чоловіків, порівняно із жінками, до агресивної поведінки, а також те, що “є докази того, що чоловічі статеві гормони можуть впливати на схильність до агресії” [2, с 474]. Для пояснення природи агресії Л. Берковіц використовує відоме з теорії фрустрації поняття “відносної депривації”, що являє собою феномен, який належить до галузі соціальної взаємодії. Відносна депривація - це оцінка свого положення (або своєї групи) як утисненого, дискримінованого у порівнянні з іншими, що супроводжується почуттям несправедливості. Як показали дослідження М. Дойча, що працював в руслі ідей Л. Берковіца [2, с 50], незадоволення викликане насамперед відносною, а не абсолютною депривацією. Тут важливу роль відіграє фактор соціального порівняння з тими, хто знаходиться в кращому положенні.
   Аналіз агресивних проявів показує, що за однакових обставин можуть спостерігатися як подібні, так і протилежні тенденції, оскільки певні життєві умови самі по собі ще не забезпечують формування певної спрямованості людської поведінки, яка так, як і соціально значущі властивості людей, а також ступінь "зараженості" негативними тенденціями, визначаються і суб'єктивними, особистісними факторами, тобто індивідуально-психологічними особливостями індивідів.
   Аналіз психологічних основ проявленої агресії дозволяє виділити специфіку процесу формування механізму агресивних дій. Зокрема, аналізуючи наукові дані й результати проведеного емпіричного дослідження можна, на нашу думку, говорити про різні рівні дії механізму "емоційного відчуження", який розглядається нами як емоційний аспект психологічних основ прояву агресії і насилля і як психологічний "антипод" механізму співпереживання.
   Антисоціальна спрямованість поведінки неповнолітніх закономірно тягне за собою порушення законодавчих норм. Формування протиправних тенденцій більшістю авторів прийнято розглядати як процес взаємодії біологічних і соціальних причин.
   Антисуспільний задум стає таким, звісно ж, у зв'язку з суспільними відносинами, мораллю суспільства, що дає етичну оцінку, а правові органи надають також правову оцінку, тому чи іншому вчинку. Злочинними є не самі по собі потреби й цілі, взяті окремо, кримінального відтінку їм надають інші компоненти мотиву, пов'язані з блоком „внутрішнього фільтру". Основне кримінальне „навантаження" в ньому несе компонент, пов'язаний з етичним контролем. Саме деформації і викривлення цього компоненту в структурі особистості призводять до злочинної поведінки, а не корисливість, заздрість, помета, незадоволення, образа, озлобленість, віднесені [6] до мотивів злочину. Від виникнення цих станів до наміру здійснити злочин може пролягати велика дистанція. Злочинними є не бажання голодної людини здобути їжу, розлюченої - помститися кривднику, а антисуспільні і протиправні способи, якими вони хочуть це здійснити; тому і потреби, і зовнішні обставини „винні" у здійсненні злочину лише настільки, наскільки вони полегшили формування наміру задовольнити потребу, але не більше. Якби не було потреби чи відповідної ситуації, не було б і злочину - але з таким же успіхом в здійсненні злочину можна звинуватити і його жертву, бо якби вона не з'явилася у цьому місці і у цей час, не було б і цього злочину.
   Більшість компонентів, що утворюють структуру мотиву злочину (злочинної дії), некримінальні. Однак оскільки людина вибирає кримінальні шляхи і засоби задоволення потреби і досягнення цілі, мотив в цілому, як і задум (намір) набуває кримінального характеру.
   Буде зайвим акцентувати увагу на тій обставині, що тимчасова, ситуативна структурованість механізму "емоційного відчуження" більш сприятлива для подальшої корекції і профілактики агресивної поведінки, ніж жорстка система закріплених негативних рис, пов'язаних із самодетермінацією агресивних проявів широкого діапазону.
   Будучи однією із закономірностей людської поведінки, вибірковість емоційних відносин забезпечує самопідкріплення будь-якого почуття, вказуючи, таким чином, на те, що тип оціночного судження, в основі якого лежить принцип емоційного ставлення, має в якості домінуючої логічної умови умовиводу і дії певний емоційний фон, що, в свою чергу, зумовлює якісно-динамічну своєрідність емоційної діяльності та поведінки суб'єкта.
   Виступаючи, за психологічним змістом, "антиподом" механізму співпереживання, механізм емоційного відчуження володіє його операціональними характеристиками, тобто бере участь у виникненні похідних переживань і може зайняти місце іншої ланки у емоційному процесі, аж до провідного переживання, відбиваючи тим самим тимчасовий або досить постійний зміст переживань індивідуальної свідомості. Займаючи (у результаті різноманітних умов) досить довгий час основного переживання, емоційне відчуження формує тенденцію до певного складу свідомості, у якій психологічно "виживається", "виключається" (частково або повністю) певна (предметна або психологічна) галузь дійсності.
   У процесі будь-якої взаємодії прихована "іскра" конфлікту, але щоб „із іскри спалахнуло полум'я", необхідні певні провокуючі умови, в якості яких можуть виступати як зовнішні об'єкти (поведінка опонента, тиск з боку інших людей), так і певні риси суб'єкта: образливість, дратівливість, пихатість, підозрілість, нетерпимість до заперечень, непоступливість. Вони формують схильність суб'єкта до виникнення стану конфлікту.
   При цьому, виникнення таких ситуацій ще не свідчить про формування у людини станів конфлікту чи фрустрації. Для виникнення стану конфлікту необхідно, щоб зіткнення думок, бажань, інтересів, цілей між учасниками спілкування, по-перше, було усвідомлене суб'єктами як таке; по-друге, необхідно, щоб суб'єкти спілкування не бажали йти на компроміс і, по-третє, щоб між ними (або щонайменше у одного з них) виникли взаємні неприязні стосунки - ворожість.
   Barefoot визначав ворожість як антагоністичне ставлення до людей. Ворожість як ставлення складається з афективного, когнітивного і поведінкового компонентів. Афективний компонент включає такі емоції, як гнів, роздратування, образу, відразу тощо. Когнітивний компонент включає негативні переконання стосовно людської природи (цинізм) і переконання в недоброзичливості інших людей щодо суб'єкта ворожості (ворожі атрибуції, недовіра, підозріливість). Нарешті, поведінковий компонент включає такі дії, як агресію, негативізм, небажання співпрацювати, уникнення спілкування.
   В якості ілюстрацій цієї особливості наведемо приклади практичного міркування неповнолітніх, стосовно їх ставлення до ситуації агресії: "Спочатку я "оторопіла" від її поведінки, вона сама принизилась, а потім з'явилася ненависть, і я вирішила їй показати, як потрібно себе поводити"; "На старших я не кричав, оскільки молодший повинен підкорятися старшому. А цей не мав права мені не підкоритися, бо він молодший. Цим він мене розгнівав, і я вирішив його провчити, він не слухався, і я став сердитися ще більше і "вчив" його та бив далі"; "Відносини у нас були товариські, але він інколи задирався. А тут так і зовсім. Я спочатку здивувався, а потім нічого не відчував, просто вирішив його провчити, з досади"; "У цей момент у мені пройшла якась реакція, і я вдарив ножем. Він став прохати не бити, а раніше сильно гордий був. Це стало неприємно, і я вдарив ще раз. Ну, щоб вже ніхто нічого не дізнався".
   В.Б. Голіцин [7] виявив, що для делінквентів характерним є домінування потреб в засобах існування і недостатня сформованість потреб розвитку, пізнання, праці, міжособистісного спілкування.
   В.П. Михайловою та Н.І. Коритченковою [8] було розроблено модель рівнів агресивності неповнолітніх залежно від характеру поведінкової регуляції і способів переробки інформації.
   Вивчення особистості неповнолітнього правопорушника в цілому, в тому числі й особистості як цілісного утворення, являє собою не аналіз її складників, а вплив її лейтмотиву, наділеного системоутворюючими можливостями і внаслідок цього визначного для рис особистості і поведінки в цілому. Такою якістю є агресивність, яка визначає спрямованість особистості неповнолітнього правопорушника, його сприймання і характер поведінки. Будучи сутністю особистості, ця властивість стає причиною злочинної поведінки неповнолітніх, їх конфлікту з оточенням. Агресивність стала справжнім соціальним злом нашого часу в усіх вікових групах, особливо молодіжних.
   Видається цікавим підхід Б.І. Кочубея, О.В. Новикової [9], A.M. Прихожан [10], які розглядають проблему агресії та агресивності в рамках вивчення форм прояву та суб'єктивних переживань стану тривоги. Агресія описується як „маска" тривожності, під якою розуміють „такі форми поведінки, які, маючи вигляд яскраво виражених проявів особистісних властивостей, якіпороджені тривожністю, дозволяють людині разом із тим переживати її в пом'якшеному вигляді та не проявляти назовні" [9, с 156-157]. Інші автори відмічають, що досить поширеною „маскою" тривожної депресії в юнацькому та похилому віці є відкрита ворожість до оточуючих. В свою чергу, A.M. Прихожан [10], виділяючи агресивно-тривожний тип, вказує, що найбільш часто він зустрічається в дошкільному та підлітковому віці як при відкритих, і при прихованих формах тривожності, причому як у вигляді прямого вираження агресивних форм поведінки, так і тільки за тестовими показниками, коли конкретно в поведінці відкриті форми агресії не спостерігаються. Описуючи даний тип, A.M. Прихожан відмічає, що його специфікою є „яскраво виражене почуття небезпеки, своєрідна суміш агресії та тривоги" [10, с 157]. На основі отриманих експериментальних даних A.M. Прихожан доходить висновку, що виділені способи компенсації тривожності (залежність, апатія, надмірна мрійливість, агресивність) “це свого роду зародкові, загальмовані чи деформовані варіанти ефективних шляхів подолання труднощів" [10, с 159].
   Виділені рівні агресії неповнолітніх можна співвіднести з трьома основними рівнями ціннісних орієнтацій, сформульованих М.С. Яницьким. Найвищому рівню структурної організації системи ціннісних орієнтацій, що включає в себе цінності самоактуалізації та максимальної самореалізації заради щастя інших людей, відповідає рівень творчої агресії. Неповнолітнім із ситуативною та адаптивною агресією притаманний середній рівень - соціально схвалювані цінності та цінності значущого оточення. І найнижчий рівень - обумовлені фрустрацією цінності, пов'язані з потребою у власній економічній і фізичній безпеці, які відповідають генералізованій агресії.
   Виділення механізму емоційного відчуження доповнює, на наш погляд, характеристику делінквентної поведінки, що Грунтується на ситуативних емоціях, оскільки розкриває процес породження знецінення Іншого як рівнозначної і рівноіснуючої особистості, або відкриває у суб'єкта агресивних дій сформовані і латентно існуючі поведінкові тенденції такого виду відносно інших.
   Викладений в цій статті оглядовий матеріал у загальному вигляді відображає принципові підходи до проблеми агресії, що існують в сучасній психології. Зокрема у теперішній час в психології з'явилася стійка тенденція до багатофакторного, синтетичного розуміння людської агресії, в якій враховуються різні аспекти її розгляду.
   Серед дослідників окреслилась відмова від біологізаторських тлумачень феномену агресії, що зводили її до проявів вродженого інстинкту, від народження притаманного людській природі.
   Більш чітко став простежуватися соціальний контекст багатьох досліджень, що означає прямий вихід на коло актуальних проблем, що хвилюють сьогодні все людство. Цей рівень аналізу включає в себе цілий перелік взаємопов'язаних між собою змінних, на противагу абсолютизації якого-небудь з них окремо.

Література

1. Feshbach S. Dynamics and morality of violence and aggression: Some psychological considerations. American Psychologist. 1971; 26.
2. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. - СПб, 2002. - 510 с.
3. Zillmann D. (1984) Connections Between Sex and Aggression. Hillsdale, NJ: Lawrence Erlbaum.
4. Осницкий A.K. Психологический анализ агрессивных проявлений учащихся // Вопросы психологии, 1994, № 3.
5. Хекхаузен X. Мотивация и деятельность: В 2 т. - М., 1986.
6. Лунев В. В. Преступность XX века: Мировой криминологический анализ.-М., 1997.-215 с.
7. Голицын В.Б. Особенности потребностно-мотивационной сферы лиц с отклоняющимся поведением: Автореф. дис... канд. н. -Л., 1985.
8. Михайлова В.П. Юридическая психология. - М.: Флинта, 2007.
9. Кочубей Б.П., Новикова Е.В. Эмоциональная устойчивость школьника.-М.,1998. - 96 с.
10. Прихожан A.M. Тревожность у детей и подростков: психологическая природа и возрастная динамика. - М., 2000.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com