www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Міжособистісні взаємини як чинник духовного розвитку учнів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Міжособистісні взаємини як чинник духовного розвитку учнів

Л.І. Пилипенко

МІЖОСОБИСТІСНІ ВЗАЄМИНИ ЯК ЧИННИК ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ УЧНІВ

   Стаття присвячена актуальній проблемі - духовному розвитку особистості. Автор розглядає особливості самовизначення і самореалізації учнів. В статті аналізуються основні духовні цінності української молоді.
   Ключові слова: самовизначення, самореалізація, духовний розвиток
   Актуальність дослідження. Необхідність розв'язання глобальних проблем, що постають перед українським народом після отримання незалежності, вимагає високого рівня освіти, зростання інтелектуального та духовного потенціалу нації, формування національно свідомого молодого покоління, здатного долати складні проблеми. Саме тому проблема духовного розвитку постає сьогодні актуальним і невідкладним завданням виховання української молоді.
   За М.Й. Боришевським, духовність - багатомірна система, складовими якої є утворення у структурі свідомості та самосвідомості особистості, у яких відбиваються її найбільш актуальні морально релевантні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самої, що стали суб'єктивно значущими регуляторами активності [3].
   Духовність - вищий рівень самосвідомості людини і емоційно забарвленого, диференційованого ставлення до явищ навколишнього середовища. Це поняття не можна підмінити високим інтелектом та ерудицією.
   З одного боку, схильність до пошуків вищого сенсу життя, спрямованість інтересів на інші, крім прагматичної необхідності, сфери пізнання, спостережливість і терпимість у взаєминах з людьми; доброта, що йде від серця, і співчуття цілком можуть бути властивими і малоосвіченим людям. З іншого боку, часто поверхова атрибутика інтелектуальності служить лише інструментом для досягнення зовсім не найвищих цілей. Духовність людини -це вміння вийти за рамки вузько егоїстичного прагнення вижити, досягти успіху, захиститися від потрясінь і лиха. Наповнене духовним багатством життя передбачає не тільки включення в образ власного Я величезної інформації про навколишній світ, але й здатності розглядати, вдивлятись у своє Я в контексті світобудови. Людина виступає не в як пасивна ланка, а в ролі суб'єкта діяльності. Це - особистість, яка хоче зрозуміти своє призначення в цьому світі, хоче наповнити своє життя певним смислом і активно реалізувати свій потенціал задля певних ідеалів, а не в егоїстичних цілях. Духовність -поняття, що імпліцитно вміщує в собі небайдужість до навколишнього світу, пристрасть з позитивним знаком. Це - прагнення наповнити своє життя захопленістю і цікавістю до різних сфер буття, любов'ю до своєї країни, до природи, до людей, до того, що не є інструментом реалізації прагматичної необхідності. Духовність - це спрямованість людини не на матеріальні цінності, а на вищі цінності. Готовність до духовного розвитку закладена в кожній людині, але для того, щоб вона аналізувалась в його душі і житті, необхідний вплив навколишніх (та інших) людей і виховання почуттів, що неможливо замінити освітою.
   Лише вступаючи у спілкування з іншими людьми, тобто перебуваючи в сім'ї, в референтній групі, в колективі, суспільстві людина розвивається як особистість, пізнає навколишній світ, інших людей і саму себе, свою людську сутність. Спілкування - необхідна умова існування людини і, разом з тим, один з основних чинників і джерел її психічного розвитку в онтогенезі. Особистість завжди є носієм тих чи інших індивідуальних якостей і властивостей, що виступають у складному поєднанні і виявляються у її поведінці, в ставленні до інших, у рисах її характеру, волі, здібностях, інтересах, потребах і мотивах діяльності, переконаннях і ідеалах [1].
   Виклад основного матеріалу. Проблема взаємин особистості з іншими людьми набула особливої гостроти зараз, в період духовного і морального оновлення нового суспільства. В сучасних умовах непомірно ускладнились відносини між особистістю і суспільством, особистістю і колективом, підвищились ритм і напруга повсякденного життя.
   У вітчизняній психології переважає думка, що будь-який людський індивід і його психіка, з самого початку, соціальна. І в ході розвитку людини не тільки суспільство впливає на неї, але й людина як член суспільства - на соціум. Особистість і об'єкт цих впливів, і суб'єкт, який певною мірою впливає на суспільство. Саме так відбувається процес соціалізації - адаптація людини до системи соціальних відносин шляхом розширення, примноження соціальних зв'язків індивіда зі зовнішнім світом [1; 2].
   Завдяки спілкуванню людина починає правильно сприймати себе і інших, що, в свою чергу, сприяє становленню у людини адекватного образу її "Я". Саме в цій сфері відбувається розвиток окремих компонентів самосвідомості, що тісно пов'язано з процесом самовизначення, самореалізації і становлення національної, моральної, громадянської і духовної ідентичності особистості. З'явившись на світ, дитина застає готову систему цінностей загалом, духовних, зокрема, що вироблені суспільством. Саме ними людина в процесі всього життя має поступово оволодівати і завдяки їм, так чи інакше, "вписуватись", "вростати" у міжлюдські стосунки своєї спільноти. Суспільні цінності мусять набути суб'єктивної, особистісної значущості, тобто стати вагомими регуляторами життєдіяльності, тобто ціннісними орієнтаціями.
   Ціннісні орієнтації відображають усвідомлене ставлення до соціальної дійсності, пов'язане з мотивацією поведінки і спрямованістю особистості. Поведінка починається з готовності, з установки, в якій відображені і прагнення, і цілі, і вимоги, і очікування людини. Виражені в свідомості особистості орієнтації і знання тісно пов'язані між собою. Якщо в знаннях відображаються предмети і явища дійсності, то в орієнтаціях відбивається ставлення людини до них. В структурі особистості ціннісні орієнтації - це своєрідний центр координації, що визначає поведінку й ставлення до соціального середовища. Ціннісні орієнтації - один з важливих критеріїв морального та духовного розвитку особистості. Саме тому вони стають вирішальним чинником духовного самовизначення особистості.
   Система ціннісних орієнтацій, що складається в процесі соціалізації, виступає як центральна ланка свідомості особистості, взятій в її ставленні до навколишнього світу й до самої себе. Саме вона і є тим внутрішнім фактором, мотивом, який визначає спрямованість діяльності людини, служить основою для вибору цілей і способів діяльності. Зрілій особистості притаманна, як правило, стійка система ціннісних орієнтацій. її стійкість передбачає високий ступінь значущості суб'єктивної само детермінації, можливості вільного і свідомого вибору цілей, видів і способів діяльності. Вибір пріоритетного напряму життєвого шляху, основних аспектів самореалізації особистості - це, перш за все, вибір головних життєвих цінностей, серед яких цінності однієї якоїсь групи можуть посідати різне місце - від всепоглинаючої детермінанти до досить несуттєвої орієнтації [1, 3, 4, 5].
   Різне положення суб'єкта в системі міжособистісних взаємин, різні форми і способи діяльності неминуче формують різні, іноді навіть протилежно спрямовані системи ціннісних орієнтацій. В середині самої системи цінностей також можуть виникати суперечливі угрупування, через що можуть зумовлювати багато труднощів морального, духовного, а в подальшому і професійного самовизначення. Причиною таких суперечливих моментів може бути деяка нерозбірливість, несамостійність у виборі цінностей, тобто та чи інша цінність вибирається тому, що вона є привабливою, чи дуже цінується серед навколишніх людей (друзів, вчителів, батьків тощо). Людина перетворює наявну ситуацію ідеальним чи реальним способом, створюючи можливості вибору альтернативи тієї чи іншої поведінки. Таким чином, соціальні можливості, з яких особистість робить вибір, не обов'язково дані їх апріорно: вона сама їх творить, вони є продуктом її активності.
   В ситуаціях самовизначення підростаюча особистість не лише має можливість вибору, але й поставлена перед необхідністю вироблення й реалізації своєї власної думки, оцінки навколишнього. У подібних ситуаціях особистість, вибираючи, самовизначається, реалізує у практичній діяльності, в спілкуванні, в системі взаємин потенціал своїх ставлень, впливаючи на хід подій, стаючи суб'єктом формування умов свого життя. Оволодіваючи самим процесом самовизначення, свідомо визначаючи свій життєвий шлях, свою життєву та громадянську позицію, особистість не лише стає суб'єктом власної життєдіяльності, вона творить себе саму, перебудовує свій внутрішній світ, стає суб'єктом саморозвитку, самореалізації, самовиховання, проявляючи таким чином свою активність.
   Світ цінностей - це, перш за все, світ культури у широкому розумінні слова, це сфера духовної діяльності людини, її моральної свідомості, її прихильностей - тих оцінок, в яких відбивається міра духовного багатства людини. Слід зважати, що потреба в життєвих орієнтирах випливає із специфічних умов людського існування, що через ціннісно-теоретичні уявлення про суспільство і людину, стосунки з ровесниками та дорослими усвідомлюються потреби й інтереси свої та інших, що уявлення про добро і зло здійснюють суттєвий вплив на нашу свідомість, діяльність. Утопічні і нереальні орієнтири можуть призвести до неприємностей, втрат, як в особистісному, так і в суспільному плані.
   В нових соціальних умовах, що змінили тотальну систему програмування соціальної поведінки особистості, успіх "особистісного вживання" в житті, як диктує розвиток індивіда в умовах ринкових відносин, залежить від зовсім нового рівня активності й творчої ініціативи молоді, її громадянської і духовної позиції.
   Особистість визначається стосовно конкретних явищ, сфер діяльності, окремих людей і соціальних груп, норм та правил, цінностей і т.ін. Зіставлення себе зі світом у конкретному часі і просторі, погодження чи ні з конкретними історично-суспільними та індивідуальними умовами буття, і є життєвим самовизначенням особистості. Розвинена самосвідомість необхідно "доростає" до рівня світоглядного осмислення світу, включаючи в себе світогляд, оскільки самовизначення - це визначення себе в світі, а світогляд, в свою чергу, обов'язково заломлюється через образ "Я", відбиваючи особисте ставлення людини до світу.
   У процесі самовизначення особистості можна виокремити три основні етапи: самопізнання, самовиховання і власне самовизначення. Всі зазначені етапи, що одночасно є і складовими громадянського самовизначення, Грунтуються на процесах самосвідомості. Людина по-справжньому стає особистістю, коли у неї вперше виникає поняття "Я". Формування "Я" пов'язане з розвитком свідомості, тобто здатності ідеально відображати навколишню діяльність. Свідомість людини активно й вибірково фіксує в ідеальних образах предмети, процеси зовнішнього світу і дозволяє в ході пізнання якоюсь мірою впливати на навколишню дійсність, перетворюючи її.
   Але, взаємодіючи з зовнішнім середовищем та іншими людьми, людина з необхідністю виокремлює себе як об'єкт, що реально існує, як істоту, що зазнає різних впливів зовнішнього світу, реальність, яку можна й необхідно змінювати згідно з поставленими цілями. Таким чином формується важлива складова особистості - її самосвідомість, яка віддзеркалює внутрішню сутність людини як суб'єкта, споглядає себе, духовний світ, оцінює свої можливості, здатності і акти діяльності. Саме явище свідомості і постає як певне синтетичне поняття, що містить низку проявів психічного характеру, від безпосереднього буття "Я", як феномена екзистенційного, до його подальшого переростання у більш складний феномен самоусвідомлення і подальшого імплікування у свідомості властивостей емоційного, рефлексивного та іншого характеру, оскільки усі ці прояви людського життя підлягають усвідомленню як належні, продуковані людиною і такі, що підлягають її вольовим актам. Саме багатоскладовість свідомості визначає її вагоме значення для розвитку духовності особистості. Адже усі впливи соціалізуючого характеру, маючи мимовільний, автоматичний характер інтеріоризації особистістю, мають також усвідомлюваний характер, пристосовчі процеси можуть розгортатися як із безпосередньої ініціативи людини, опосередковуючись у певних мотивах і потребах. Людина здатна здійснювати своєрідну оцінку власного місця у системі міжособистісних взаємин, у соціальному середовищі, інтерпретуючи своє становище і здійснюючи зворотний вплив на ситуацію [4].
   Система соціальних потреб та інтересів є основою духовності особистості. Система соціальних орієнтацій, цінностей - це сукупність цілей, установок, оцінних критеріїв, які об'єктивуються у відповідне надання переваги і реалізації в поведінці потреб суспільства і людини-громадянина. Спрямованість віддзеркалює внутрішнє ставлення особистості до свого статусу, до суспільства, до зовнішнього світу, надає орієнтації активний характер, суб'єктивну мотивованість і особистісний смисл. Через це вона значною мірою визначає духовний аспект соціальної орієнтації людини.
   Важливу роль в процесі соціалізації дитини грають взаємини в колективах, в які входить особистість. В ході спілкування з членами колективу відбувається взаємний обмін думками й переживаннями, ідеями і інтересами, йде постійний взаємовплив і взаємодія, результатом якого і є духовний розвиток особистості. Емоційна насиченість безпосереднього спілкування дозволяє йому досить ефективно виконувати функцію соціалізації підростаючого покоління. Як вважає К.А. Абульханова-Славська, спосіб побудови і реалізації себе особистістю, визначення нею свого положення в колективі, в житті - це, в першу чергу, з'ясування основних життєвих ставлень. Особистість тільки тоді виступає як суб'єкт, що активно визначає лінію своєї поведінки, коли, не вагаючись, приймає моральні рішення і реалізує їх своїми діями і вчинками [1]. Оскільки головний соціально-психологічний смисл духовності полягає в регуляції людських взаємин, є підстави вважати, що й сам процес її виникнення і розвитку значною мірою детермінується специфікою суб'єкт - суб'єктних взаємодій людей в ході їх спілкування і спільної діяльності.
   Сучасні юнаки та дівчата, що входять у доросле життя, відчувають на собі неоднозначний вплив зовнішньої ситуації: змінилися вимоги, які ставить суспільство перед молоддю, а умови сучасного життя кардинально відрізняються від умов життя 20-30 років назад. Соціально-економічна, політична ситуація в країні нелегка, напружена, що позначається і на розвитку моральності і духовності молоді.
   Зіставлення себе зі світом, з конкретними суспільно-історичними та індивідуальними умовами буття і є духовною складовою життєвого самовизначення особистості.
   В процесі дослідження з'ясувалось, що основою духовного розвитку є саме феномен самовизначення і самореалізації особистості в системі особистісних взаємин. Самовизначення - це результат соціального розвитку особистості, важливий здобуток онтогенезу, пов'язаний з формуванням розгорнутої соціальної позиції молодої людини до навколишнього світу (людей і речей). Для раннього юнацького віку характерна поява внутрішньої потреби у формуванні певної смислової системи, розвиток власної ціннісно-орієнтаційної сфери, які, в свою чергу, складають суб'єктивну сторону передумов його духовного самовизначення: духовні і громадянські орієнтири, життєві цілі і інтереси, значущі суспільні цінності. У сучасних юнаків та дівчат відбувається певна трансформація ієрархії ціннісних орієнтацій, спостерігається тенденція переходу від колективістської до індивідуалістської системи цінностей: найбільш значущими є конкретні прагматичні життєві цінності, ті, що стосуються особистого життя особистості (майбутнє, здоров'я, матеріальна забезпеченість тощо).
   Старшокласники мають чіткі, досить прагматичні уявлення про своє подальше життя, однак часто пов'язують їх не з власними можливостями, а з сторонніми чинниками (матеріальним забезпеченням батьків, удачею тощо). Низький рівень задоволеності своїм теперішнім становищем і майбутніми перспективами ведуть часто до розвитку соціального цинізму у школярів і можуть стати суттєвою перешкодою на шляху формування їх духовності. Особистісні взаємини школярів мають виняткове значення для їх морального і духовного розвитку. Взаємини стають моральними, коли сприяють досягненню суспільного чи особистого блага, утверджують добро, коли в них реалізуються норми гуманістичної моралі. Проте, дослідження показало, що особливості особистісних взаємин педагогами часто не враховуються, внаслідок чого у вихованні нерідко виникають помилки, які негативно відбиваються на розвитку підростаючої особистості.
   Як показують дослідження, участь учнів у різних видах діяльності часто не призводить до формування у них позитивних ціннісних орієнтацій чи якостей. Діяльність сама по собі не є їх творцем, що свідчить про те, що між діяльністю та формуванням моральних чи духовних якостей нема прямого зв'язку. І справа тут не тільки в певних видах діяльності, скільки в тих взаєминах, які складаються в учнів у ході навчально-виховного процесу. Як вважають вітчизняні психологи і педагоги, діяльність є платформою, базою, на якій складаються певні взаємини, що є передумовою та умовою їх виникнення. Основна ж функція відносин виховна. Саме тому вважається, що істинним об'єктом педагогічної роботи є взаємні стосунки, що змінюючи систему взаємин людини з суспільством, з групою, класом, з іншими людьми, ми змінюємо і саму особистість.
   Нові умови соціального життя ставлять і нові вимоги до виховання молодого українця. Духовність сучасної молоді проявляється, насамперед, в чесному, відповідальному ставленні до самого себе, до реалізації своїх здібностей на благо як власне, так і суспільне, до чуйного, толерантного ставлення до навколишніх людей.
   Слід зазначити: безпосереднім фактором, що формує певні особистісні якості учнів (зокрема, і духовні) є взаємини, в системі яких особистість здійснює свою основу суспільну функцію (для учня це система "Я - ровесники" та "Я - педагоги"). Для розуміння духовної особистості, зорієнтованої на гуманістичні цінності, на ставлення до людини як до цінності, необхідна спеціально створена на основі нових виховних технологій, гуманізована система взаємин. Головне, що повинно бути їй властиве, це - особистісний підхід до виховання, суб'єкт - суб'єктна основа, прийняття іншого як особистості, діалог у взаєминах (не позиція "над", а позиція рівного), створення умов для самореалізації та активного саморозвитку особистості.
   Висновки. Нова соціальна реальність українського суспільства зумовлює появу нового погляду на виховання підростаючого покоління. Новий підхід до виховання утверджує погляд на людину як на найвищу цінність суспільства, як на суб'єкт сучасного історичного розвитку, творця свого життя. Цей підхід фундується на розумінні дійсності як "світу людини", як взаємодії людей, саму ж людину розглядає як найвищу субстанцію, абсолютну цінність, "міру всіх речей". З цього виходить головне завдання виховання, напрямки педагогічної діяльності - організувати взаємодію, яка мала б максимальний виховний потенціал, залучала б дитину до культури, національних та загальнолюдських гуманістичних (в тому числі і духовних) цінностей. Разом з тим сучасний стан розвитку України приніс нові зрушення в системі суспільних взаємин: загострення соціально-економічних та національних суперечностей, перехід до ринку суттєво змінили механізм людських взаємин та спілкування, змінили пріоритет життєвих (як моральних, так і духовних) цінностей, призвели до загального погіршення людських відносин, до нерідкої втрати зв'язків та взаєморозуміння між молоддю і старшим поколінням. У цих умовах проблема гуманізації шкільного виховання загалом і гуманізації особистісних взаємин, зокрема, стає надзвичайно актуальною. Деякі дослідники вважають, що саме гуманізація взаємин - це той "логічний центр" загальної системи педагогічної науки, за допомогою якого може бути сконструйовано розв'язання проблеми формування особистості, її духовного світу, регуляції її поведінки тощо.

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. -М., 1991 - 384 с.
2. Аверьянова Г.М., Дембицька Н.М., Москаленко В.В. Особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства. - К.: 111111, 2005. -307 с.
3. Боришевський М.Й. Соціально-психологічна сутність та генеза духовності особистості// Проблеми загальної та педагогічної психології. - К., 2009.-Т. XI, ч.5. - С 25-32.
4. Костюк Г.О. Навчально-виховний процесе і розвиток особистості. - К.: Радянська школа, 1989. - 608 с
5. Помиткін Е.О. Психологічне забезпечення духовного розвитку дитини. -К., 2008. - 128 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com