www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Роль рефлексії у процесі ресоціалізації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Роль рефлексії у процесі ресоціалізації

С.В. Овчинникова

РОЛЬ РЕФЛЕКСІЇ У ПРОЦЕСІ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ

   У сучасних умовах реформації системи виконання покарань одне з найважливіших місць займає ресоціалізація засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Але ресоціалізація не можлива без усвідомлення засудженим себе, своєї провини, тобто без рефлексивної поведінки.
   На жаль, практика як вітчизняної так і зарубіжних систем виконання покарань свідчить про дуже низький рівень рефлексії в засуджених. Щоб повернути віру в себе, в майбутнє, змінити делінквентну поведінку на рефлексивну, необхідно створити спеціальні умови в установах виконання покарань для розвитку саме рефлексії. Недостатні знання особливостей в цій області наносять збиток процесу перевиховання -ресоціалізації засуджених.
   Вивчення структури рефлексії, динаміки її розвитку представляє широкий інтерес, як в теоретичному так і в практичному плані, так як дозволяє наблизитися до розуміння механізмів формування особистості.
   Проблема розвитку рефлексії в психології є однією з ключових.
   Вивченням та дослідженням особистості правопорушників, правопорушень та психічних аномалій займалися такі вчені, як, Ю.М. Антонян, А.Г. Міхлін, В. Сушко. Т.І. Ліннік, П.В. Кочеткова, І.А. Карпець, Ф.А. Лопушанський, Л. Шенелева. Особливості феномену жіночої правопорушності розглядали А.А. Габіані А.К. Лекарь. Кримінологічну характеристику жінок правопорушниць, їх індивідуально-психологічні властивості досліджувала В.А. Серебрякова та ін.
   Експериментальному дослідженню особистісного аспекту рефлексії присвячені роботи Н.І. Гуткіної, О.Р. Новікової, А.Б. Холмогорової, В.К. Зарецького та ін.. Центральним для більшості цих робіт є розуміння процесів сомосвідомості і самопізнання особистості, переосмислення своїх вчинків і образів свого “я як індивідуальності, як механізму регуляції людиною своєї поведінки.
   Особистість - людина як член суспільства, здатна вільно і відповідально визначати свою позицію серед інших і активно вибудовувати свої стосунки з ними. Індивідуальність - самобутня особистість, яка максимально реалізує свою здатність до творення себе та соціуму.
   Людина не є суб'єктом від народження і не стає ним природно в процесі розгортання заданих від початку якостей; суб'єкт формується, розвивається і виявляється в процесі діяльності. Визнаючи прерогативи у створенні власної суб'єктності за кожним із людей, зазначаємо, що даний процес без інших людей - поза соціумом - неможливий. Людина як суб'єкт формується і виявляється у процесі спільної діяльності, шляхом діалогічної взаємодії, у результаті співвіднесення актуальних та історичних соціально-культурних норм із власним образом зовнішнього та внутрішнього світу. Таке співвіднесення можливе завдяки рефлексіїяк складовій свідомості, а саме - здатності мислити за іншого, бачити, оцінювати себе та свої дії з позиції інших [10].
   Рефлексія - Reflection (лат. reflexio - обернення назад) - процес самопізнання суб'єктом своїх внутрішніх психічних актів та станів шляхом роздумів над своїми переживаннями, відчуттями й думками. Рефлексія у соціальній психології виступає у формі усвідомлення особою або групою того, як вони в дійсності сприймаються іншими індивідами чи спільнотами. У складному процесі Р. подається, як, мінімум, у декількох позиціях, які характеризують взаємне відображення суб'єктів спілкування: сам суб'єкт, який він в дійсності; суб'єкт, яким він бачить сам себе; суб'єкт, яким він бачиться іншому; ті же самі позиції, але з боку іншого суб'єкта. Таким чином, Рефлексія - це процес засвоєного дзеркального взаємного відображення суб'єктами один одного, змістом якого виступає відтворення особливостей один одного. У західній психології проблеми рефлексії вивчали Д. Холмс, Т. Ньюком, Ч. Кулі на приклад діад - пар досліджуваних[14].
   З огляду на недостатню розробленість перелічених проблем актуальним є визначення особливостей рефлексії та її подальший розвиток у засуджених жінок, які відбувають покарання у виправних колоніях з метою застосування одержаних знань в системі виконання покарань.
   Сучасна державна політика України в галузі діяльності пенітенціарної системи спрямована на реалізацію принципів гуманізму, демократизму, диференціації виконання покарань, пріоритету загальних прав і свобод людини, індивідуального підходу до засуджених у процесі їх ресоціалізації. При цьому ресоціалізація засуджених розглядається як одна з цілей виконання кримінальних покарань, а також, як один із шляхів досягнення цілі захисту інтересів особи, суспільства і держави. Під ресоціалізацією треба розуміти процес виправлення засудженого. Формування у нього правослухняної поведінки, стимулювання становлення особи на таку життєву позицію, яка відповідає соціальним нормам [16]. На основі відновлення, збереження та розвитку соціально корисних якостей і відносин особистості під час виконання покарання та подальшої адаптації засудженого до умов самостійного життя на волі. Ефективність процесу ресоціалізації засуджених залежить, у першу чергу, від того, наскільки в новій, науково обґрунтованій концепції педагогічної діяльності установ виконання покарань будуть враховані психологічні закономірності розвитку особистості і специфіка їхнього прояву в нестандартних для людини умовах позбавлення волі і примусового ( хай навіть у суб'єктивному сприйнятті засудженого) характеру різних видів її діяльності [15].
   Великий мислитель, філософ і філантроп XVIII століття Джон Говард, відомий світовій громадськості як “батько пенітенціарних реформ”, характеризуючи об'єктивну природу ставлення суспільства до місць позбавлення волі, наголошував: “Якщо суспільство забажає побачити своє справжнє обличчя, воно повинно зазирнути в місця позбавлення волі, ознайомитися із звичаями, які там панують, і серце його стиснеться від жаху. Гримаса, яку воно побачить у цьому дзеркалі, мало чим нагадуватиме людські риси. Але то є воно само, його власні пороки у концентрованому і відвертому вигляді відбиваються, як в краплині води, в житті тих, хто там утримується”. Так і ті засуджені, які знаходяться за ґратами, повинні зазирнути у свою душу, глибини своєї свідомості і побачити своє справжнє обличчя. Тим більше засуджені жінки [6].
   Питання зміни державної політики щодо осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі, у напрямку її гуманізації та створення умов для реальної адаптації, порушуються фахівцями упродовж багатьох років. Зараз термін “перевиховання практично не вживається. Можливо, це ілюзія, вважати, що дорослу людину можна перевиховати. А ось створити умови, за яких вона може позбутися певних негативних навичок., усвідомити помилковість та неправомірність своїх попередніх вчинків. Які й призвели до скоєння злочину. Цілком реально. Так само, як і створити умови, за яких вона може набути соціально-корисних навичок, які дозволяють їй правомірно поводитися у суспільстві [1]. Кримінально-виконавче законодавство визначає, що головним завданням діяльності системи є створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених. Іншими словами, ми маємо змінити для людини смак до життя. Якщо раніше вона відчувала лише смак скоєного злочину, то тепер має відчути зовсім інший, незнайомий смак нормального життя. Мораль сьогодення не повинна виходити з того, що злочинця потрібно лише ізолювати від суспільства. Вона повинна бути спрямована на те, щоб людині, яка порушила закон, спільними зусиллями кримінально-виконавчої системи та громадськості булла надана допомога і підтримка у формуванні в неї поваги до законів та пошуку свого місця у житті. І в цьому полягає велика роль рефлексії, її розвитку у засуджених [9].
   Державна кримінально-виконавча служба України має одну й ту саму мету у відношенні як до жінок, так і чоловіків, щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Проте ув'язнення жінок і чоловіків, як і інші аспекти нашого життя, відбуваються на тлі патріархальних стосунків [5].
   Жіноча злочинність зростає стрімкіше, ніж чоловіча. У структурі злочинів, які скоюють жінки, частішають вбивства чоловіків за насильство в сім'ї. Пияцтво (50 %), перевезення наркотиків ( в основному, це одинокі жінки з дітьми з сіл, котрі від безвиході за мізерну плату погодилися цим займатися, отримавши згодом три - сім років ув'язнення), крадіжки (10 %) [8] /За останні вісім років щороку звільняються від відбування покарання в середньому майже 5 тисяч жінок. Більшість з них на волі так і не знаходить свого місця: вони не мають куди повернутися після ув'язнення. Втратили свої сім'ї та інші соціальні зв'язки, не мають достатньої освіти й кваліфікації для працевлаштування ( не кажучи про негативне ставлення до них у суспільстві). До цього додається перелік хвороб, які вони отримують в місцях позбавлення волі: туберкульоз, ВІЛ/СНІД, соматичні хвороби, хронічні статеві хвороби [10].
   Протягом останніх десятиліть в країнах-членах Ради Європи теж можна спостерігати тенденцію щодо збільшення кількості жінок, яких позбавлено волі. Тому з метою захисту прав та гідності жінок в місцях позбавлення волі, а також забезпечення їм належних умов тримання, Рада Європи вживає всіх необхідних заходів. Закликаючи держави-члени до поліпшення умов перебування цієї категорії осіб в пенітенціарних установах.
   Хоча засуджені жінки (особливо матері) вважаються вразливою групою в'язнів, українська система покарань досі не передбачає комплексних заходів для їх повної ресоціалізації [13].
   Проблема, яка аналізується в дослідженні - жінки в ув'язненні, є актуальною, складною та неоднозначною, що робить проведене дослідження цікавим і корисним для формування цивілізованої політики Української держави щодо виконання покарань.
   Відомо, що економічні та соціальні негаразди вражають, насамперед, незахищені групи населення, серед яких особливе місце займають жінки.
   Саме рівень та структура “жіночої злочинності” а також ставлення до жінок, які потрапили у місця позбавлення волі, є своєрідним індикатором цивілізованості суспільства та держави, а умови їх тримання - надчутливим індикатором дотримання прав людини у місцях позбавлення волі. Тому, предметом особливої уваги керівництва Департаменту є діяльність установ для засуджених жінок [2].
   Важливим методом формування свідомості та самосвідомості засуджених, їх здатності до рефлексії є приклад. Це виховний вплив на особистість вчинками, способом життя та помислами інших людей, особистим прикладом співробітників УВП, тим позитивним, що може і має служити засудженим взірцем для наслідування, основою ідеалу самовиховання, орієнтиром життєдіяльності.
   Особливого значення надається особистому прикладу вихователя. Тобто начальника відділення, його ставленню до роботи, впливові його особливості. К.Д. Ушинський писав, що вплив особливості вихователя “не можна замінити ні підручниками, ні системою заохочень та стягнень”, для засуджених його вчинки та дії мають бути взірцем поведінки [11].
   Ефективність ресоціалізації засуджених закономірно залежить від відповідності змісту, форм і методів виховного впливу особливостям особистості як цілісного психологічного феномену, зокрема ставлення засудженого до скоєного злочину і кримінального покарання за нього.
   Практика свідчить, що в тому випадку, коли засуджений вважає себе зовсім невинним, а до міри покарання ставиться як до несправедливої, то у нього закономірно з'являється негативне відношення і до педагогічного впливу.
   Виправлення людини, яка скоїла злочин, є складним процесом. Його успіх залежить від ряду чинників, серед яких важливе значення мають психологічні особливості особистості. Вивчаючи психологію людини, начальник відділення, та психолог отримує можливість пояснити, а нерідко й передбачити реакцію на ті чи інші події, що дозволяє більш успішніше здійснювати процес виправлення та перевиховання [3].
   Важливе значення має виховання почуття стиду, розкаяння. Так як їх пробудження - важливий крок на шляху виправлення.
   Особливу увагу слід направити на розвиток такого почуття як сумління. Стосовно засуджених, воно пов'язане з усвідомленням своєї провини, негативною оцінкою злочину. Отже формування сумління займає важливе місце в ресоціалізації засуджених. В свою чергу, через формування рефлексії відкривається шлях до формування сумління. Засуджена знаходиться в колі таких же засуджених, як і вона, з низкою своїх проблем і страждань. Дивлячись на помилки, які призвели до позбавлення волі інших, вона аналізує свої помилки і усвідомлює, пізнає своє життя “до ґрат”. Це і є процес рефлексії.
   Слід зазначити, що у теперішній час засуджені жінки відбувають покарання в одинадцяти виправних колоніях, виправному центрі та Мелітопольській виховній колонії. У зазначених установах виконання покарань тримаються 7,2 тисяч засуджених жінок. З них 113 -неповнолітні [8]. В Приазовській виправній колонії на сьогоднішній день утримується 391 засуджена. І якщо хоч у 50 % цих жінок буде розвита і сформована здатність до рефлексії, то майже такий процент повернеться у суспільство повноправними громадянками і берегинями сімейного кола.

ЛІТЕРАТУРА

1. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Психические состояния человека, лишенного свободы. - М., 1968. - С. 40-41.
2. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин. - М., 1992.
3. Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України: Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 25-26 травня 1996 року. - Київ: РВВ КІВС при УАВС, 1996.
4. Михлин А.С. Изучение личности в ИТУ. - М., 1975. - С 5-17.
5. Бєца О.В. До питання про розробку соціальної політики стосовно осіб, позбавлених волі // Соціальна політика та соціальна робота. -1996. - № 1 -С. 51-55.
6. Жінки і матері в ув'язненні. ДДУПВП . Інформаційно-консультативний жіночий центр. Швейцарська агенція з розвитку та співробітництва. - К., 2008.
7. За що ж ти караєш її молоду? “Соціальна політика”. - 2004.
8. Концепція удосконалення системи підготовки до звільнення та ресоціалізації жінок і матерів з дітьми, які відбувають покарання в установах державної кримінально-виконавчої служби України. - К., 2008.
9. Корекція поведінки засуджених жінок в установах виконання покарань (навчальний посібник для працівників соціально-психологічної служби). - Чернігів, 2003.
10. Котик І.О. Вплив рефлексії на процес розвитку та становлення суб'єктності людини // Науковий вісник Національного аграрного університету. - К., 2000. - Вип. ЗО. - С. 302-310.
11. Синьов В.М., Кривуша В.І., Бєца О.В. Пенітенціарна педагогіка. - Київ: РВВ КІВС, 1996.
12. Синьов В.М., Кривуша В.І. Організація робот із ресоціалізації засуджених в умовах виховно-трудових колоній . - Київ: А.Л.Д., 1995. -С 6-18.
13. Синьов В., Радов Г., Кривуша В., Бєца О. Педагогічні основи ресоціалізації злочинців. - К., МП “Леся”, 1997.
14. Овчар М.Ф. Психологія. Короткий російсько-українсько-англійсько-німецький тлумачний словник. - Донець, 2005.
15. Новая концепция пенитенциарной системы: материалы международного семинара руководящих работников уголовно-исполнительной системы. — К.: РИО КИВД при УАВД, 1996.
16. Пенитенциарная психология, педагогика и совершенствование организации воспитательной работы с осужденными в ВТК / Под ред. В.Н.Синьова, В.И.Кривуши. - К.: РИО КИВД при УАВД, 1993. -С. 5-11.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com