www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Проблема цінностей і ціннісних орієнтацій у філософській та психологічній літературі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблема цінностей і ціннісних орієнтацій у філософській та психологічній літературі

Легун О.М.

ПРОБЛЕМА ЦІННОСТЕЙ І ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У ФІЛОСОФСЬКІЙ ТА ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

   Ціннісні орієнтації - це елементи внутрішньої структури особистості, які формуються і закріпляються життєвим досвідом індивіда у процесах соціальної адаптації та соціалізації. Вони відділяють значуще від несуттєвого для окремо взятої особистості через сприйняття чи не сприйняття певних цінностей. Цінності й ціннісні орієнтації людини були і є одним з найбільш важливих об'єктів дослідження філософії, соціології, етики й психології на всіх етапах розвитку даних наук. Дослідники цінностей і ціннісних орієнтацій орієнтуються на власні світоглядні позиції, підкреслюючи той або інший аспект даного феномена, а також: його зв'язок з іншими моральними й психологічними характеристиками.
   Ключові слова: цінності, ціннісні орієнтації; мотиваційний, індивідуально-смиловий, сенсотворний компонент цінностей людини у структурі її ціннісних орієнтацій.
   Поняття цінностей досліджується багатьма науками, воно прийняте у філософії, етиці, соціології і психології. У філософії цінності визначають як норми і критерії життя людини, пізнання нею світу. Психологи цікавляться процесом і умовами формування цінностей. Ціннісні орієнтації в психології розглядаються як сукупність найважливіших якостей внутрішньої структури особистості, які є для неї особливо значущими. Не дивлячись на те що проблема цінностей і ціннісних орієнтацій вивчалася, починаючи з древніх часів, залишається багато неясностей в теоретичному й емпіричному їх вивченні.
   Отже, об'єктом дослідження є поняття цінності у міждисциплінарному сенсі. Предметом дослідження - значення суспільних, індивідуальних цінностей у житті людини.
   Мета роботи полягає у з'ясуванні місця суспільних та індивідуальних цінностей у системі ціннісних орієнтацій особистості.
   Завдання дослідження - проаналізувати різні підходи до питання співвідношення мотиваційного, індивідуально-смилового, сенсотворного компоненту цінностей людини у структурі її ціннісних орієнтацій.
   Дослідження суспільно-історичного характеру цінностей яскраво описані, в роботах класиків соціологічної традиції. Так, П.О. Сорокін розглядав історію як процес циклічної зміни різних типів культурних систем, таким чином підпорядкувавши теорію соціального розвитку "цінностям як головній спонукальній рушійній силі в суспільстві" [4].
   Е.Дюркгейм у своїх здобутках аналізував взаємовплив ціннісно-нормативних систем особистості й суспільства. На його думку, система цінностей суспільства є сукупністю ціннісних уявлень окремих індивідів. І, відповідно, він вважав її об'єктивною, тому що вона була колективною. Дюркгейм вважав, що "шкала цінностей" стає, таким чином, вільною від суб'єктивних і мінливих оцінок індивідів. Останні ж знаходять за межами свого “Я” вже устояну класифікацію, до якої вони змушені пристосовуватися. Механізмом, який регулює поведінку людини в суспільстві, є внутрішнє прийняття нею соціальних цінностей за допомогою зовнішнього примусу. На думку Дюркейма, ми не є хазяями наших оцінок, вони нав'язані нам суспільною свідомістю, яка й змушує нас до вибору [3].
   У біхевіоризмі цінності виявляються повністю виключеними зі сфери наукового вивчення людської природи. Класичне бачення біхевіоральних теорій зводиться до того, що ціннісні судження лише там виходять на вірний слід, де цей слід залишила наука, а коли ми прагнемо вимірювати дрібні соціальні взаємодії, явища культури з точністю фізичних технологій, то питання про цінності відпадає сам собою. Поведінка людини в класичному біхевіоризмі зводиться до сукупності реакцій, виразність яких визначається силою підкріплення на стимулами зовнішнього середовища. Але вже Е. Толмен для характеристики сили й спрямованість реакцій людини використовує поняття цінність, визначаючи її як привабливість цільового об'єкта, поряд з потребою, яка визначає мету.
   Дж. Роттер у теорії соціального научіння використовує термін "цінність підкріплення", який він трактує так: людина надає перевагу одному підкріпленню над іншим, при рівній імовірності їх отримання, коли одне із підкріплень для неї суб'єктивно цінніше. Тобто, на поведінку людини впливає цінність очікуваного підкріплення. Різні люди цінують і надають перевагу різним підкріпленням: хтось цінує більше повагу від інших людей, хтось матеріальні цінності, а хтось боїться покарання. Такі цінності будуються на власному досвіді і з часом можуть змінюватись. Поведінка людини разом з "цінністю підкріплення" визначається й "цінністю потреби" яка є середньою цінністю набору підкріплень. Очікувана цінність підкріплення залежить від суб'єктивної оцінки зовнішньої соціальної ситуації [3].
   Класичний психоаналіз З.Фройда зосереджує увагу на внутрішніх біологічних факторах розвитку особистості. В основу поведінки людини психоаналіз ставить неусвідомлювані інстинктивні прагнення ІД, які є імпульсом до задоволення біологічних потреб, тобто, добре те, що приносить задоволення. За словами З.Фройда, " ІД не знає цінностей добра й зла, моралі". Однак, теорія З.Фройда по суті є сховищем як несвідомих, так і соціально зумовлених моральних установок, етичних цінностей і норм поведінки, які виступають певним цензором діяльності й думок Эго, задаючи коридор формування ідеалів, совісті на основі самоспостереження. Завданням совісті, на думку 3. Фройда, є обмеження свідомої діяльності; завданням самоспостереження -оцінка діяльності незалежно від спонукань і потреб ІД та Его. Формування ідеалів пов'язане з розвитком найвищої інстанції особистості - Суперего, і це зумовлено соціальними факторами [7].
   За словами Е. Фромма, головною функцією класичного психоаналізу було розвінчати ціннісні судження й етичні норми, продемонструвавши, що вони є раціоналізацією ірраціональних, і, часто неусвідомлюваних бажань і страхів, і, отже, не можуть претендувати на об'єктивну значущість [8]. Фромм зауважує, що не можна ігнорувати той факт, що людині властива потреба шукати відповіді на запитання про сенс життя й визначати ті норми й цінності, відповідно до яких вона повинна жити. Людина пов'язана зі світом за допомогою процесів асиміляції (здобуваючи й споживаючи речі) і соціалізації (установлюючи відносини з іншими людьми). Особливості прояву й співвідношення цих процесів формують той або інший тип соціального характеру, приналежність до якого й визначає спрямованість особистості на відповідну систему цінностей [8]. Фромм відкрив роль соціального характеру у розвиткусуспільства. Соціальний характер формується в результаті пристосування психіки індивіда до соціально-економічних умов, він стає виробничою силою суспільства, а також визначає провідні ідеї суспільства. При зміні соціально-економічних умов, починає мінятись і соціальний характер, що призводить до появи нових потреб і тривог, які породжують нові ідеї і готують людей до їх сприйняття. В свою чергу, нові ідеї через виховання посилюють новий соціальний характер, який скріплює новий соціально-економічний порядок [9]. Як бачимо, Фромм розвивав марксистські матеріалістичні ідеї, які формували обличчя світового суспільства у XX столітті. З іншого боку, не можна не погодитись з тим що соціально-економічні умови впливають на основні цінності особистості. Так, респонденти нашого дослідження до 2009 року, на питання: “В чому, на вашу думку полягає сенс життя для пересічного українця”, відповідали: побудувати кар'єру, виростити дітей, заробити багато грошей тощо. На сьогоднішній день, при зміні економічного становища не в кращий бік, багато хто бачить сенс життя пересічного українця у виживанні.
   В індивідуальній психології А. Адлера, важливе місце займає концепція "соціального інтересу", яка розуміється як джерело активності особистості, і протиставляється поняттю “лібідо” 3. Фройда. В подальшому, послідовники Адлера вважали, що акцент, зроблений у його теорії на соціальному інтересі як істотному критерії психічного здоров'я, сприяв появі концепції ціннісних орієнтації в психотерапії.
   Таким чином, серед біогенетичних теорій виявляється певна загальна закономірність у розвитку уявлень про особистість -поступове прийняття ідеї про соціальну зумовленість поведінки людини, і, відповідно, звертання до проблеми ціннісних орієнтації. Однак, найбільшого значення ціннісні орієнтації особистості набувають у гуманістичній і екзистенціальній психології.
   Так, К. Роджерс, в результаті своїх клінічних спотстережень, прийшов до висновку, що сама сокровенна сутність людської природи орієнтована на рух вперед до певної мети, вона конструктивна, реалістична і заслуговує на довіру. Він вважав, що людина - істота активна, орієнтована на віддалені цілі і здатна сама себе вести до них, а не індивідуум, якого роздираютьнеконтрольвані сили. Така точка зору перекликається з вірою Ж. Руссо в людську доброту, впевненістю, що якщо людині дати можливість розкрити вроджений потенціал, вона буде розвиватись оптимально і ефективно. Теорія Роджерса ілюструє феномелогічний підхід до особистості. Феноменологічний напрямок вважає реальними думки, поняття, почуття, сенси, цінності індивіда все те, що існує у межах внутрішньої системи координат людини або суб'єктивного світу, який включає в себе все, що усвідомлюється в будь-який момент часу. З цього випливає, що суб'єктивне сприйняття і переживання є не тільки реальною особистісною основою людини, а також утворює підвалини її дій [11].
   На думку А. Маслоу вибір людських вищих цінностей визначений самою її природою, а не божественним началом, або чимось іншим, що перебуває за межами людської сутності. На його думку, при наявності вільного вибору людина сама інстинктивно вибирає істину, а не брехню; добро, а не зло тощо. Гуманістична природа теорії Маслоу особливо яскраво проявляється в концепції самоактуалізації, прагненні до максимальної реалізації свого потенціалу. Для особистості, яка самоактуалізується характерні такі вищі цінності життя як істина, добро, краса, справедливість, досконалість, Маслоу їх ще називає метапотребами [11].
   Г. Олпорт вважає, що джерелом більшості цінностей особистості є мораль суспільства, він виокремлює ряд ціннісних орієнтації, непродиктованих моральними нормами - наприклад, ерудиція, спілкування тощо. Моральні норми й цінності, у його баченні, формуються й підтримуються за допомогою зовнішнього підкріплення. Вони є скоріше засобами, умовами досягнення внутрішніх цінностей, які є цілями особистості. В описі зрілої особистості Олпорт підкреслював важливіть об'єднуючої філософії життя. Він стверджував, що така філософія побудована на цінностях, тобто переконаності людини в тому, що для неї важливо в житті, а що ні. Олпорт був переконаний, що сенс життя для людини визначається її цінностями, не можемо з цим не погодитись. Цінності різною мірою наявні у всіх людей, вони є стрижнями людського життя. Ні одна людина не обмежується якоюсь однією ціннісною орієнтацією, скоріше у різних людей спостерігаються різні комбінації цінностей. Олпорт вважав доцільним роглядати цінності особистості як риси більш глибокого рівня. До таких рис він відносив, наприклад, теоретичну, людина, яка надає особливої важливості цій цінності, особливо зацікавлена у розкритті істини. “Економічна” ж людина більше всього цінує те що корисно або вигідно. Людина, орієнтована на естетичну цінність, керується відчуттями форми і гармонії. Найвищою цінністю для соціального типу є любов людей, політичного -влада. А представники релігійного типу найбільше зацікавлені в розумінні світу як єдиного цілого [11].
   В. Франкл, основоположник логотерпії, вважав, що пошук сенсу життя - це шлях до здоров'я, а втрата сенсу - є основною причиною не тільки нездоров'я, а й більшості людських бід. Осмислення цінностей, за словами В. Франкла, надає їм об'єктивного, універсального характеру: як тільки людина осягає яку-небудь цінність, вона автоматично усвідомлює, що ця цінність існує сама по собі, незалежно від того, схвалюють її чи ні [6]. Франкл розумів під цінностями особистості так звані "універсали змісту ", тобто змісти, властиві більшості членів суспільства, усьому людству протягом його історичного розвитку; суб'єктивна значущість цінності, на думку В. Франкла, повинна супроводжуватися прийняттям відповідальності за її реалізацію [6].
   У радянській психології цінності розглядаються в різних аспектах вивчення властивостей особистості. За словами Б.Ф. Ломова, незважаючи на відмінність трактувань поняття особистості, у всіх підходах як провідна характеристика виокремлюється спрямованість.
   Спрямованість по-різному розкривається в роботах О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, Б.Г.Ананьева, Л.І.Божович, Д.М.Узнадзе й інших представників радянської психології, вона є системотворчою властивістю особистості і визначає весь її психічний склад. Б.Ф.Ломов формулює спрямованість як співвідношення того, що особистість одержує і бере від суспільства (тобто матеріальні й духовні цінності), до того, що вона йому дає, вносить у його розвиток. Таким чином, у спрямованості виражаються суб'єктивні ціннісні відносини особистості до різних сторін дійсності [3].
   Як зауважує В.М. М'ясищев, сам термін "спрямованість" є загальним, векторним і характеристика особистості спрямованістю не тільки однобічна й бідна, але вона мало підходить для розуміння більшості людей, поведінка яких визначається зовнішніми моментами. Сутністю особистості є сукупність відносин до предметного змісту досвіду людини й пов'язана із цим система цінностей [2].
   На думку К.К. Платонова, міжособистісні стосунки правильніше розглядати не як властивість особистості, а як атрибут свідомості, разом із переживаннями, пізнанням, які визначають різні прояви її активності. Прояви активності людини визначаються її переконаннями, які в структурі особистості поряд з інтересами, ідеалами, світоглядом і потребами поєднуються в підструктуру спрямованості особистості. А спрямованість особистості, у свою чергу, займає найбільш високе положення в особистісній ієрархії, носить соціально-зумовлений характер і формується в процесі виховання [4].
   Важливе місце у вітчизняній психології займає аналіз соціальної опосредкованості особистісних відносин. Ще Л.С. Виготський увів у психологію поняття "соціальна ситуація розвитку", тому що особистість не може розглядатися у відриві від соціуму, суспільства. За словами Л.С. Виготського, значення й змісти, зароджуючись у відносинах між людьми, зокрема, у прямих соціальних контактах дитини з дорослим, потім за допомогою інтеріоризації проростають у свідомість людини.
   Л.С. Рубінштейн також пише, що цінності є наслідком співвідношення людину й світу, вони виражають те, що відбувається у світі, включаючи те, що створює людину у процесі історії, те, що є значущим для неї [4].
   На думку Б.Г. Ананьева, вихідним моментом індивідуальних характеристик людини як особистості є її статус у суспільстві, так само як і статус спільноти, у якій складалася й формувалася дана особистість. На основі соціального статусу особистості формуються системи її соціальних ролей і ціннісних орієнтації, за словами Б.Г. Ананьева, утворюючи первинний клас особистісних властивостей, визначають особливості структури й мотивації поведінки, і, у взаємодії з ними - характер і схильності людини [4]. На думку Л.І. Анциферової ціннісні орієнтації особистості формує суспільство. Саме суспільство пропонує певну систему цінностей, які людина чуйно вловлює у процесі постійного сприйняття, засвоює чи відкидає і таким чином формує свої власні, індивідуально-особистісні еквіваленти.
   Слід відзначити, що соціально-психологічний підхід до визначення цінностей полягає не в розгляді ціннісної системи суспільства як зовнішньої стосовно людини сукупності норм і правил, а в аналізі соціально зумовленого характеру прийняття цінностей особистістю. Так, становлення особистості, за О.М. Леонтьєвим, полягає в закономірній перебудові системи відносин та ієрархії сенсоутворюючих мотивів у процесі спілкування й діяльності. Поняття діяльність - ключове у теорії О.М. Леонтьева, воно може розглядатися як основний засіб сприйняття особистістю цінностей суспільства.
   Д.М. Узнадзе відзначає, що людина реагує на впливи зовнішньої дійсності в більшості випадків лише після того, як переломила їх у своїй свідомості. Осмислення, об'єктивація явищ зовнішнього світу в процесі індивідуального досвіду призводить, за його словами, до постійного розширення кола установок людини [5].Розвиток зазначених вище думок та підходів знаходимо, як у авторів радянської доби, так і сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідників. Установки, аттітюди і ціннісні орієнтації особистості регулюють реалізацію потреб людини в різних соціальних ситуаціях.
   В.Я. Ядов об'єднує всі описані вище регулятивні утворення як диспозиції, тобто “схильності”. У своїй “диспозиційній концепції регуляції соціальної поведінки особистості” В.Я. Ядов аргументує ієрархічну організацію системи диспозиційних утворень. У розробленій ним схемі на нижчому рівні системи диспозицій розташовуються елементарні фіксовані установки, які мають неусвідомлюваний характер і пов'язані із задоволенням вітальних потреб. Другий рівень складають соціально фіксовані установки, або аттітюди, які формуються на основі потреби людини у включенні в конкретне соціальне середовище. Третій рівень системи диспозицій - базові соціальні установки, вони відповідають за регуляцію загальної спрямованості інтересів особистості в тих або інших конкретних сферах соціальної активності людини. Вищий рівень диспозицій є системою ціннісних орієнтації, які відповідають вищим соціальним потребам і співвідносяться з життєвими цілями і способами їх реалізації. Очевидно, що рівні диспозиційної системи особистості відрізняються також мірою усвідомленості описаних регулятивних утворень. Ціннісні орієнтації, які визначають життєві цілі людини, виражають відповідно те, що є для неї найбільш значущим і має особистий сенс. В той же час ряд авторів вважає, що ціннісні утворення, навпаки, є базою для формування системи особистих сенсів. Так, за В. Франклом, людина знаходить сенс життя, переживаючи певні цінності. За словами Г.Є. Залесського, переконанню властиві одночасно і спонукаюча, і когнітивна функції. Переконання, виступаючи як еталон, оцінюють конкуруючі мотиви з точки зору їх відповідності до змісту тієї цінності, яку вони покликані реалізувати, і вибирають відповідний спосіб її практичної реалізації. Уявлення про систему цінностей особистості як ієрархії її переконань отримало поширення також в американській соціальній психології. Так, М. Рокич цінності особистості характеризує наступними ознаками:
   1) витоки цінностей прослідковуються в культурі, суспільстві і особистості;
   2) вплив цінностей спостерігається практично у всіх соціальних феноменах, що заслуговують вивчення;
   3) загальне число цінностей, які є надбаннями людини, порівняно невелике; всі люди володіють однаковими цінностями, хоча й різною мірою;
   4) цінності організовані в системи.
   Ш. Шварц і У. Білськи дають аналогічне концептуальне визначення цінностей, вони включають наступні формальні ознаки:
   1) цінності - це поняття або переконання;
   2) цінності мають відношення до бажаних кінцевих станів або поведінки;
   3) цінності мають над ситуативний характер;
   4) цінності управляють вибором або оцінкою поведінки і подій;
   5) цінності впорядковані у відносній важливості.
   Таким чином, ціннісними орієнтаціями є особливі психологічні утворення, які завжди становлять ієрархічну систему й існують в структурі особистості, лише як її елементи. Неможливо уявити собі орієнтацію особистості на ту або іншу цінність як на якесь ізольоване утворення, яке не враховує її пріоритетності, суб'єктивної важливості відносно інших цінностей, тобто не включене в систему [10].
   Отже, цінності й ціннісні орієнтації людини за всіх часів були одним з найбільш важливих об'єктів дослідження філософії, соціології, етики й психології на всіх етапах розвитку даних наук. У різний час дослідниками цінності й ціннісні орієнтації розглядалися виходячи зі світоглядної позиції, якої дотримувалися автори, при цьому підкреслювався той або інший аспект даного феномена, а також його зв'язок з іншими моральними й психологічними характеристиками. Таким чином, категорія "цінності" відображує найбільш загальні типи міжсуб'єктних відносин, які складаються в соціальній практиці із приводу тих або інших об'єктів як матеріальних носіїв цих цінностей. Ціннісні ж орієнтації - це певна, відносно стійка ієрархічна система, яка постійно розвивається, включає в себе цінності особистості як соціального суб'єкта та суспільства загалом, і відображує міжсуб'єктні відносини .

Література

1. Адлер А. Индивидуальная психология как путь к познанию и самопознанию человека. - Спб., 1997.
2. Мясищев В.Н. Психология отношений. - М., 1995 - 296 с.
3. Пихологические теории и концепции личности. - М.: “Рута”, 2001.
4. Психология и проблемы человекознания. - М.: МОДЭК, 2005.
5. Узнадзе Д.Н. Установка человека. Проблема объективации // Психология личности в трудах отечественных психологов. -СПб.: Питер, 2000.
6. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М. Прогресс, 1990, 366 с.
6. Фрейд З.Я и Оно. - М.: Азбука-Классика, 2007, 288 с.
7. Фромм Э. Иметь или быть? - М.: Прогресс, 1990.
8. Фромм Э. Социально-философские идеи
9. Хавыло А. Место и роль системы ценностных ориентации в структуре личности и ее развитии // Психология и бизнес. www.psycho.ru, 2009.
10. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - М.: Питер, 2006. -606 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com